Притула Н.М. Створення вихідного матеріалу для селекції озимої твердої пшениці методом міжвидової гібридизації

Краткое содержание

Розвиток та сучасний стан селекції озимої твердої

пшениці на якість зерна (огляд літератури)

У розділі наведено аналіз наукових досліджень вітчизняних і зарубіжних вчених з питань селекції озимої твердої і м’якої пшениці на адаптивність, продуктивність і якість зерна. Проаналізовано можливості використання для цих цілей методу міжвидової гібридизації. Вирішенню проблеми присвячена значна кількість робіт, але поєднання цих полігенних ознак в одному генотипі є надзвичайно важкою задачею. Визначено, що дуже мало зустрічається робіт з досліджень фракційного та амінокислотного складу білків пшениці та досліджень можливостей використання методу електрофорезу запасних білків для класифікації міжвидових гібридів за їх видовою приналежністю і ідентифікації цінних генотипів. Відмічено, що недостатньо вивчені особливості фенотипового прояву і мінливості кількісних ознак, характер кореляційних зв’язків між ними та закономірності їх успадкування. На вирішення цих питань і були направлені наші дослідження.

АГРОЕКОЛОГІЧНІ Умови, вихідний матеріал І методика

досліджень

Основні експерименти за темою дисертації виконували в 1995-2000 рр. на полях Запорізької державної сільськогосподарської дослідної станції, розташованої в помірнопосушливій південно-східній частині Степу України. Клімат цього регіону характеризується як континентальний із значним коливанням температур, постійними зимовими відлигами та вітрами, відносно невеликою кількістю опадів.

Погодні умови 1996, 1997 і 1999 років були сприятливими для розвитку озимої твердої пшениці, а 1995, 1998 і 2000 – характеризувалися несприятливими умовами. Значна різноманітність погодних умов за роки досліджень сприяла комплексній оцінці і добору більш різноманітного матеріалу.

Матеріалом для досліджень були міжвидові гібриди, отримані нами від схрещування 9 сортів м’якої озимої пшениці з 5 сортами твердої та їх батьківські форми. В схемі було використано 3 сорти, занесених до Реєстру сортів рослин України: Альбатрос одеський, Айсберг одеський та Спартанка, 10 сортозразків, створених на Запорізькій дослідній станції: Лютесценс 6245, 028229 Скіф’янка, Токмачанка,  номери  027488/2, 028178, 027876/1, Хоростівська і 1 селекційний зразок Інституту рослинництва ім. В.Я.Юр’єва УААН – Харківська 101. Урожайність цих сортозразків була на рівні стандартних сортів, або вище. Гібриди та батьківські форми висівали в оптимальні для зони Степу строки.

Для проведення польових дослідів використовували методику ВІР (1971), Доспехова (1985), та методику державного сортовипробування (1971). Зимостійкість та стійкість до вилягання визначали за методикою державного сортовипробування сільськогосподарських культур (1971). Ураженість борошнистою росою проводили в польових умовах на природному інфекційному фоні за шкалою Е.Е. Гешеле (1971). Ступінь ураження бурою іржею оцінювали за шкалою Т.Д. Страхова (1951).

Загальний вміст білка в зерні визначали за методом К’єльдаля, фракційний склад білка за модифікованим методом Озборна, амінокислотний склад білка (крім триптофану) визначали на аналізаторі “LKB Alpha-Plus M-4154”, вміст триптофану аналізували колориметричним методом. Електрофорез та ідентифікацію субодиниць глютеніну проводили за методикою, каталогом і номенклатурою Payne P.I. (1983), Ng P.K.W., Scanlon M.G., Bushuk W.A. (1988).

Аналіз генетичної віддаленості міжвидових гібридів від батьківських форм проводили за методикою Болч, Хуань К. Дж. (1979) та А.В. Пухальського (1983).

Для характеристики успадкування ознак використовували ступінь домінантності за Брюбейкером Дж. (1966). Статистичну обробку результатів досліджень виконували методом дисперсійного, варіаційного та кореляційного аналізу (Б.А. Доспехов, 1965, В.Г. Вольф, 1966) з використанням ЕОМ.

ЗАКОНОМІРНОСТІ ФЕНОТИПОВОГО ПРОЯВУ І мінливості кількісних ознак у ВИХІДНИХ БАТьКІВСЬКИХ ФОРМ озимОЇ пшеницІ

Для досягнення високої інтенсивності формоутворюючого процесу при міжвидовій гібридизації найважливішою умовою є добір таких вихідних батьківських форм, які б мали високий але диференційований рівень прояву цінних ознак.

В наших дослідах встановлено значні видові різниці за рівнем прояву ознак продуктивності колосу, архітектоніки рослин та якості зерна у озимої м’якої та твердої пшениці, як об’єктів гібридизації (табл. 1).

М’яка пшениця суттєво перевищує тверду пшеницю за довжиною колосу, масою колосу, кількістю колосків та зерен у колосі і суттєво поступається за масою колосу. В перерахунку фізичних величин ознак продуктивності колосу на 1 см довжини колосу тверда пшениця має суттєві переваги над м’якою, що свідчить про більш раціональну організацію будови колосу твердої пшениці, який характеризується більшою щільністю і компактним розташуванням колосків.