ПРИЙМЕННИКОВО-ВІДМІНКОВА МОДЕЛЬ УКРАЇНСЬКИХ ФРАЗЕОЛОГІЗМІВ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначаються мета наукової роботи і завдання, а також методи дослідження, з’ясовується новизна цієї роботи, її теоретичне й практичне значення.

У першому розділі “Теоретичні засади дослідження” встановлюються вихідні дані фразеологізмів прийменниково-відмінкової моделі. Такі фразеологічні одиниці вчені почали вивчати понад сто років тому. Першим на них звернув увагу І.І. Срезневський. Він писав: “Велика кількість висловів утворена і утворюється за допомогою прийменників. Кожний прийменник можна поєднати з багатьма іменниками і прикметниками, майже кожний іменник і багато прикметників можна підкорити одному або декільком прийменникам, щоб виразити ту чи іншу обставину. Самі по собі це не слова складні, а зв’язки слів, хоч за звичкою багато із них і пишуться разом, і вважаються нерозкладними складними словами, а тому ставляться в розряди слів, переважно прислівників”. Серед них, на його думку, є багато й таких, які ніхто не зважиться писати разом. І.І. Срезневський на матеріалі російської мови виділяє групу прийменникових висловів (без ума, в упор, про себя, без бога та ін.), які відносить до фразеології.

“Словарь української мови” за редакцією Б.Д.Грінченка фіксує подібні фразеологічні утворення: на ум - “розуміти, помічати” (Нам скаже на глум, а ми беремо на ум); у потилицю – “виганяти, виштовхувати в шию” (Іди, каже, брате, та й більш не приходь, бо як прийдеш, то в потилицю виб’ю). Прийменникові конструкції такого типу наводяться у “Фразеологічному словнику української мови” Г.М.Удовиченка, “Фразеологічному словнику української мови” В.Д.Ужченка, Д.В.Ужченка, двотомному “Фразеологічному словнику української мови”. Російські фразеологізми цієї моделі та їхні українські відповідники подаються в “Російсько-українському словнику сталих виразів” І.О. Виргана і М.М. Пилинської за редакцією М.Ф. Наконечного.

Фразеологічні одиниці прийменниково-відмінкової моделі досліджували О.В.Бєляєва, О.І.Діброва, Н.О.Зубець, Ж.О.Зубова, В.В.Істоміна, С.І.Ожегов, М.Ф.Палевська, С.А.Трухіна, але ще до цього часу в мовознавців немає єдиної думки про мовний статус цих одиниць. Дехто з дослідників (М.М.Шанський) виступає проти включення подібних конструкцій до фразеологічного фонду мови.

Більшість же мовознавців (Л.Г.Авксентьєв, М.Ф.Алефіренко, В.М.Білоноженко, А.М.Емірова, Н.О.Зубець, М.Т.Демський, М.П.Коломієць, Е.Г.Конопленко, С.І.Ожегов, Л.М.Пелепейченко, П.О.Редін, Л.Г.Скрипник, О.І.Смирницький, Г.М.Удовиченко, В.Д.Ужченко) визнає досліджувані утворення фразеологічними одиницями, оскільки вони мають ознаки,  притаманні фразеологізмам: відтворюваність, стійкість, семантичну цілісність, нарізнооформленість, еквівалентність слову, ідіоматичність значення, відносну постійність компонентного складу. У цьому розділі подається характеристика основних ознак фразеологізму, встановлюються особливості досліджуваних фразеологічних одиниць, наводяться точки зору, які по-різному визначають шляхи формування ФО прийменниково-відмінкової моделі. З’ясовується  їх місце в системі фразеології. Представлено загальну лексико-граматичну характеристику аналізованих фразеологічних одиниць і окреслено коло прийменників і самостійних слів, які беруть участь у формуванні таких фразеологізмів.

Визнаємо слушним твердження М.Ф.Алефіренка про те, що прийменник і відмінкова форма на шляху від стану так званого вільного вжитку до прийменниково-відмінкової форми – фразеологізму проходять дві стадії змін: адвербіалізацію і ідіоматизацію. На підставі цього приймаємо рішення здійснити дослідження механізму формування фразеологічних одиниць прийменниково-відмінкової моделі в два етапи. На першому етапі (у другому розділі) з’ясуємо процеси, які обумовлюють адвербіалізацію прийменників і відмінкових форм, а на другому етапі (у третьому розділі) – їх ідіоматизацію.

У другому розділі “Граматичні особливості українських фразеологізмів прийменниково-відмінкової моделі” вивчається граматична організація досліджуваних фразеологічних одиниць. У зв’язку з цим аналізуються властивості прийменника як складової частини прийменниково-відмінкової форми, відзначається, що ряд питань у теорії прийменника залишається дискусійним. Наводяться підходи, які по-різному трактують мовний статус прийменника, його значення.

Проаналізувавши різні погляди дослідників, ми дійшли таких висновків. Зупинимося на підході, який кваліфікує прийменник як особливу морфему (І.Р.Вихованець). Прихильники такого підходу визначають прийменникову конструкцію словом. А оскільки ця конструкція є словом, то прийменник визначається морфемою, яка суттєво не відрізняється від відмінкового закінчення. Мається на увазі, що прийменник, як і флексія, виступає засобом вираження граматичного зв’язку між словами. Через те що прийменник існує відокремлено, його називають аналітичною синтаксичною морфемою, та, незважаючи на це, прийменник усе ж таки розглядається рівним відмінковому закінченню.

На нашу думку, прийменникову конструкцію можна вважати словом, але прийменник необхідно прирівнювати не до відмінкового закінчення як до морфеми, а до відмінкової форми як до форми слова. Оскільки відмінкова форма слова існує, прийменник необхідно назвати прийменниковою формою слова. Між  прийменниковою формою слова й відмінковою формою слова розміщається непрямий відмінок, тому очевидним стає той факт, що ці дві форми є симетричними відносно  непрямого відмінка. Прийменникова форма слова не є формою будь-якого слова, вона є формою прислівника, тобто прийменник є формою прислівника. У цьому наша позиція близька до позиції І.К.Кучеренка, який називає прислівники прислівниками першого періоду, а прийменники -  прислівниками другого періоду.

Але ми не вважаємо, що прийменник має лексичне значення. Прийменник має граматичне значення. У цьому наша позиція близька до позиції прихильників концепції морфемної природи прийменника, які стверджують, що прийменник має тільки граматичне значення. Прийменник має морфологічне граматичне значення як форма, що набуває його внаслідок лексичної десемантизації, і синтаксичне граматичне значення як складова частина прийменниково-відмінкової конструкції – єдиного члена речення. Морфологічним граматичним значенням прийменника є граматичне значення обставини.

---

Срезневский И.И. Замечания об образовании слов и выражений // “Зап. имп. Акад. наук”. – 1873, т.22, кн.2. – С.251.