Актуальність теми дослідження. В Україні, починаючи з часів ринкових перетворень, виникла потреба у проведенні політичної, соціально-економічної та правової реформ, посиленні боротьби зі злочинністю. Особливої актуальності набуло оновлення кримінального та кримінально-процесуального законодавства, його вплив на протидію злочинності та забезпечення закріплених Конституцією України свобод і прав людини, відповідно до міжнародних правових актів, зокрема Загальної декларації прав людини, Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, Конвенції про захист прав людини та основних свобод та ін. За загальним сучасним міжнародним порядком, поняття прав людини відображає той факт, що за кожною особою визнається певний комплекс природних і невід’ємних прав і свобод, які зумовлені її існуванням як людини і необхідно розглядати у значенні гарантії її гідності. Згідно з частинами 3, 4 та 5 статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об’єктів права приватної власності може бути застосоване з мотивів суспільної необхідності, лише як виняток, на підставі та в порядку, встановленому законом, і за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об’єктів із наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану. Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.
Конфіскація майна як вид додаткового покарання існувала, як свідчать пам’ятки права, ще VI-IV ст. до н.е. і мала характер майнової відповідальності правопорушника та істотно впливала на стан боротьби зі злочинністю.
Вважають, що основними шляхами подолання злочинності є її профілактика, а також розробка і реалізація на державному рівні програм та заходів щодо усунення причин, що її породжують. Велике значення в справі боротьби зі злочинністю має застосування кримінально-правових засобів – кримінальної відповідальності та покарання. Однією із найвагоміших форм реалізації кримінальної відповідальності за вчинення злочину є покарання.
У нормах Кримінального кодексу України (далі – КК України) передбачено розгалужену систему засобів покарання, що забезпечує індивідуалізацію кримінально-правового впливу. Складовою цієї системи є інститут додаткових покарань, який дає можливість застосовувати покарання, враховуючи особливості конкретного злочину та особи. Одним із видів додаткових покарань є конфіскація майна.
Питання щодо визначення сутності, підстав і мети застосування покарання, в тому числі конфіскації майна, в різні періоди досліджували у працях такі учені України та зарубіжних країн: Н.К. Бабич, М.І. Бажанов, П.Д. Біленчук, А.В. Бриліантов, В.Н. Веселова, А.Г. Волеводз, І.М. Гальперин, В.Г Гончаренко, В.К.Грищук, Н.О. Гуторова, В.К. Дуюнов, А.І. Зубков, В.Н. Іванов, А.Ф. Кістяківський, О.О. Крикун, Є.В. Курінний, Є.Д.Лук’янчиков, І.Л. Марогулова, В.Т. Маляренко, А.Г. Михайлянц, С.П. Мокринський, Н.Д. Сергієвський, В.П. Спасович, А.В.Степанищев, І.Я.Фойницький, А.Л. Цветинович та інші вчені-юристи.
Опубліковані праці зазначених та інших авторів мають важливе наукове і практичне значення. Висновки і рекомендації, що містяться в них, слугують подальшому вдосконаленню кримінального та кримінально-процесуального законодавства, а також практики застосування покарання. Разом з тим на сучасному етапі конфіскація майна як різновид кримінального покарання та процесуальні особливості її застосування при провадженні у кримінальних справах комплексно не досліджувалися. Крім того, новації соціально-економічних умов життя суспільства, зумовлені ними зміни кримінального та кримінально-процесуального законодавства потребують відповідного переосмислення сутності, змісту і порядку забезпечення застосування цього виду покарання.
Поглибленого дослідження вимагає питання щодо доцільності подальшого існування в санкціях статей Особливої частини КК України конфіскації речових доказів і речей, нажитих злочинним шляхом, якщо така конфіскація передбачена нормами кримінально-процесуального права. Аналіз практики застосування конфіскації майна показує, що питома вага виконаних вироків у частині конфіскації майна рідко перевищує 20–25 %. За даними Державної виконавчої служби України, у 2005 році фактично було виконано 3618 судових рішень та виконавчих приписів про конфіскацію майна засуджених, або 24,4 % тих, що підлягали примусовому виконанню. Наведені дані свідчать про невисоку ефективність виконання вироків щодо конфіскації майна засуджених. Це пояснюється тим, що до суду від органів досудового слідства надходять справи про злочини, за вчинення яких передбачено конфіскацію майна, переважно з протоколами про відсутність у обвинувачених майна. Разом з тим невиконання вироку в частині конфіскації майна є невиконання вироку в цілому, а як відомо, це значною мірою послаблює стан протидії злочинності.
Такий незадовільний стан застосування конфіскації майна, як показує аналіз кримінальних справ, є наслідком недосконалості чинного кримінального та кримінально-процесуального законодавства. Потрібно також зазначити, що в наявних кримінальних справах мають місце непоодинокі випадки неналежного виконання органами досудового слідства та дізнання обов’язку щодо забезпечення застосування конфіскації майна. Тому дослідження проблем ефективності застосування конфіскації майна є надзвичайно актуальним.
Викладене вище і дискусійність теоретичних і практичних положень, пов’язаних із правовим регулюванням конфіскації майна, її призначення і виконання, помилки в практиці забезпечення застосування цього покарання обумовили вибір автором теми дисертації та основні напрями її дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Наукове дослідження узгоджується з положеннями Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 роки, затвердженої Указом Президента України від 25 грудня 2000 року № 1376/2000; Постановою Верховної Ради України „Про дотримання правоохоронними органами України конституційних гарантій та законності в забезпеченні прав і свобод людини” від 25 березня 2000 року № 1592-III.
Робота виконана в межах теми наукового дослідження кафедри кримінального права, процесу та криміналістики „Процесуальні та криміналістичні аспекти виявлення, розслідування та попередження злочинів у сфері оподаткування” (номер державної реєстрації 01030002435 ), узгоджена із завданням ДПА України і планами методичної роботи слідчих підрозділів податкової міліції щодо забезпечення надходжень до державного та місцевих бюджетів, у тому числі за рахунок надходжень від конфіскації майна засуджених за вчинення правопорушень у сфері оподаткування та дотримання прав громадян при розслідуванні ухилень від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів.
Тема дисертації затверджена Вченою радою Національного університету ДПС України 27 квітня 2006 року, протокол № 2.