Процесуальні і тактичні питання використання звуко-, відеозапису в кримінальному судочинстві України

Краткое содержание

загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Розвиток науки і техніки відобразився на всіх сферах суспільного життя. Використання позитивних здобутків науково-технічного прогресу зумовлює покращання здійснення будь-якого виду діяльності. Здійснюючи розкриття, розслідування та судовий розгляд кримінальної справи важливо не лише встановити істину, але й належним чином її закріпити. Основним способом фіксації доказової інформації є протоколювання. Разом з тим, у кримінальному судочинстві застосовують і звуко- та відеозапис.

Використання звуко- та відеозапису при проведенні оперативно-розшукових заходів, слідчих і судових дій стало можливим завдяки впровадженню до сфери кримінального судочинства досягнень науки та техніки.

Звуко-, відеозапис зародився та розвивався поза межами кримінального процесу і криміналістики, на сьогоднішній день він зайняв своє місце в фіксації проведення певної дії та закріпленні доказової інформації.

Однак, незважаючи на широкі можливості звуко- та відеозапису в кримінальному судочинстві, на практиці його застосування здійснюється не на повну потужність. Це пояснюється наявністю окремих законодавчих прогалин і протиріч, відсутністю чітких, однозначних та повних рекомендацій щодо використання звуко-, відеозапису в зазначеній сфері.

Вирішення вказаних проблем можливе лише після ґрунтовного наукового вивчення даних питань.

Слід зазначити, що на монографічному рівні проблематика застосування звуко- та відеозапису в кримінальному судочинстві за час існування України як незалежної держави не досліджувалась. Існуючі наукові напрацювання вчених за радянських часів потребують перегляду їх з урахуванням сучасного стану розвитку науки і техніки та відповідно до чинного законодавства.

Таким чином, з одного боку, маємо потребу в науковому вивченні проблематики використання звуко- та відеозапису в кримінальному судочинстві, а з іншого – наукову базу розробок попередніх років. Підґрунтям нашого дослідження є фундаментальні праці вчених-криміналістів і процесуалістів, в першу чергу – вітчизняних, у яких відображені певні аспекти даної проблематики. Мова йде про здобутки таких науковців як Л. Є. Ароцкер, Т. В. Варфоломеєва, Л. А. Вінберг, Г. І. Грамович, В. Г. Гончаренко, О. І. Дворкін, А. В. Іщенко, Л. М. Карнєєва, Н. І. Клименко, В. П. Колмаков, В. О. Коновалова, М. В. Костицький, В. С. Кузьмічов, О. А. Леві, В. К. Лисиченко, Є. Д. Лук’янчиков, Г. А. Матусовський, В. Т. Нор, І. В. Постика, М. В. Салтевський, М. Я. Сегай, М. О. Селіванов, О. П. Снігерьов, З. М. Соколовський, С. М. Стахівський, С. І. Тихенко, М. П. Хилобок та ін.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям дослідження базується на основних положеннях Концепції реформування наукової та науково-технічної діяльності в системі правоохоронних органів, затвердженої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2002 р.

№ 649-р, Пріоритетних напрямах наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність ОВС на період 2004–2009 рр., затверджених наказом МВС України від 5 липня 2004 р. № 755, планів науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт Київського національного університету внутрішніх справ і кафедри досудового розслідування цього закладу.