ПРОФІЛАКТИКА ЛІНГВО-ФОНЕТИЧНИХ ЗМІН ДО І ПІСЛЯ СТОМАТОЛОГІЧНИХ ВТРУЧАНЬ

Краткое содержание

Матеріали та методи дослідження. Для вирішення поставлених задач було клінічно обстежено 180 стоматологічних хворих, які розподілено на нозологічні групи в залежності від видів виявленої патології.

В групу порівняння увійшли 31 пацієнт (17%), у яких було встановлено наявність ортогнатичного прикусу, відсутність дефектів зубних рядів, трем і діастем та будь яких інших відхилень від звичайної будови зубо-щелепного апарату. Розвиток і форма губ, язика, твердого і м’якого піднебіння за анатомо-фізіологічними особливостями відповідали умовній фізіологічній нормі. Такі пацієнти не мали дефектів вимовляння звуків (шепелявості, гаркавлення, заїкування).

Пацієнтам хірургічної групи (59 осіб, 33%) за показаннями проводили видалення 31, або 41 зуба. Наявність таких дефектів відносили до IV класу за Кеннеді, II зони артикуляції за Василевською З.Ф. (1971)

І зона артикуляції в даному клінічному випадку була губи. Верхня і нижня губи, зімкнені між собою, утворювали перешкоду для повітряного потоку. Завдяки прориву цієї перешкоди виникали губні звуки (п, б, м, ф, в).

ІІ зона артикуляції виявляла контакти передньоязикових проривних звуків т, д, н.

Характерним для артикуляції цих звуків були контакт передньої і бокової частини язика з піднебінними буграми бокових зубів і прилеглою до них частиною альвеолярного відростка.

В такій зоні розташовані звуки с, з. Артикуляційний фокус їх розміщений також з піднебінного боку, внутрішньо від зубного ряду.  До цієї зони відносили також артикуляцію звуків ш і ж. Передньоязикові щілинні (фрикативні) звуки ш, ж характеризувалися утворенням контакту язика з піднебінням, розташованим дорзальне, ніж для звуків с, з.

В групу ортопедичних хворих увійшли 90 пацієнтів (50%), які в залежності від виду протезування поділялись на підгрупи.

В 1 підгрупу увійшли 29 хворих (17%), у яких виявлено дефект зубних рядів ІІІ і ІV класу за класифікацією Кеннеді (зубні дуги з включеним дефектом в боковому відділі, включені дефекти переднього відділку зубної дуги), а також І і ІІ зони артикуляції за Василевською З.Ф. Таким пацієнтам було показано протезування мостоподібними протезами. Фоностоматологічні зміни досліджувались і порівнювались на основі V зон артикуляції, в залежності від місця утворення звуку.

У 2 підгрупі - 21 хворий (12%) - при об'єктивному клінічному дослідженні діагностовано дефекти зубних рядів І, ІІ, ІІІ класів по класифікації Кеннеді і V зон артикуляції. Згідно показань їм було проведено протезування частковими пластинковими знімними протезами.

В 3 підгрупі - 21 хворий (12%) - виявлені дефекти зубних рядів ІV класів згідно класифікації Кеннеді і V зон артикуляції. Це було показанням до протезування бюгельними (суцільнолитими) протезами.

Пацієнтам 4 підгрупи - 19 хворих (10%) було виконано повне знімне протезування. Відновлення звуків мови при повній втраті зубів після протезування повними знімними протезами характеризувалось звиканням хворого до протезів з відновленням жувальної, естетичної та фонетичної функцій. При цьому середньоязикові звуки й, ї відносили до ІІІ артикуляційної зони і характеризувались утворенням контакту язика з піднебінням в задній його третині. Помилку артикуляції цього звуку при протезуванні у пацієнтів не відмічали.

Всіх пацієнтів ортопедичної групи також було розподілено за віком і статтю. Пацієнти, які належали до вікової групи 20-30 років (10%) за показаннями протезувались мостоподібними протезами, серед них 15% становили чоловіки і 18% жінки. У віковій групі 31-45 років пацієнти протезувались мостоподібними протезами (22%), частковими знімними пластинковими протезами (7%)  і бюгельними протезами (11%). Пацієнти віком 40-60 років протезувалися наступним чином: 15% – мостоподібними протезами, 18% – частковими знімними пластинковими протезами, 14% – бюгельними протезами, 18% – повними знімними протезами.

При стоматологічних втручаннях основним фонетичним показником був об’єм (V) резонаторної камери (порожнини рота), зміни якого залежали від топографії дефекту і кількості відсутніх зубів. При цьому перешкода повітряному потоку в бокових і фронтальних відділах відрізнялась, тому реєструвались та порівнювались чисельні показники записаних звуків мовлення.

Дослідження лінгво-фонетичних змін у всіх груп пацієнтів проводили до і після стоматологічних втручань різного характеру, а також після виконання пацієнтами запропонованих профілактичних заходів, в разі необхідності, шляхом проведення спектрографічного дослідження.

Спектографічне дослідження – це метод дослідження, який широко використовується в сучасній акустичній мові, біофізиці і психофізіології мовного сприйняття, в експериментальній фонетиці і був адаптований нами до стоматології.  

Для його проведення використовували власну методику фоностоматологічного запису і порівняння характеристик сигналограм (спектрограм), які слугували відображенням інформації, адекватної слуховому аналізу.

З цією метою було використано наступні технічні засоби: магнітофон з зовнішнім мікрофоном, персональний комп’ютер (Pentium 2-4; Windows-98; Windows XP) з аудіо записуючою програмою (Cool Edit Pro 2.0 або Сool Edit) і тестові завдання, які містили в собі спеціальні тестові слова (монофони):

[а] – бак, Саша, касса (каса), вата;

[o] – доктор, сокол (сокіл), воск (віск), бокс;

[e] – пешка, сетка (сітка), зебра, бес;

[u] – кит, писк, диво, бита.

Для запису задавали параметри залежно від частоти процесору комп’ютера і оперативної пам’яті. Чим об’ємніша оперативна пам’ять і частота процесору, тим було використано вищі параметри.

Після того, як параметри були обрані, наприклад: 11025 – частота запису; 6-bit – рівень звуку; Mono – рекомендований режим запису, починали запис.

Пацієнт в мікрофон читав спеціальні тестові слова, кожне слово по 10 разів. При необхідності повторювали процедуру в часі (ранок, день, вечір) і в процесі стоматологічного втручання, або після нього.

По закінченні стоматологічного втручання записували фонограми тестових слів (по 10 разів кожне слово). Обов’язково проводили запис віддалених результатів, де часові дельти показані в залежності від втручання фахівця.

Аналіз і порівняльну характеристику записів проводили на підставі різниці між передніми голосними е та і – для україномовних пацієнтів, е та и – для російськомовних пацієнтів. Такі показники не відрізнялись параметрично, але виявилися зручними в дослідженні.

Порівняльну характеристику формант проводили за допомогою чергових заходів вибору фрагменту звуків е та і та аналогічних ним в російській мові. У програмі обирали режим Analyse-Frequency Analyse. На шкалі існував рівень звуку дБ і частоти Гц. Найвищими показниками рівня звуку (піки) вираховували першу і другу форманти.

В плані акустико-фонетичного аналізу динамічних спектрограм важливим було те, що в них відображені фонемоутворюючі артикуляційні жести, які породжують звукову мову: змикання-розмикання переднього кінця мовного тракту (губ або зубів), рухи вперед-назад, вверх-вниз тіла і кінчика язика, звуження-розширення гортанної трубки, притискання язику до піднебіння, відкриття-закриття носового ходу та інше. Всі ці фонетичні рухи виконуються з неоднаковою чіткістю і частотою, тобто проявляються з різноманітною виразністю на динамічних спектрограмах ізольованих складів, слів або повних фраз (висловів).

В цьому плані в дослідженні фонетичних рухів у обстежених пацієнтів виявлено функціонально-адаптаційні феномени, а саме: феномен “Дельфін” та ефект “вітрила”.

Феномен “Дельфін” полягав в здатності язика адаптуватися до змін в порожнині рота в залежності від виду стоматологічного втручання. Ефект “вітрила” у пацієнтів виникав при наявності І, ІІ і ІІІ класу дефектів зубних рядів згідно класифікації Кеннеді і в беззубих щелепах за класифікацією Келлера, Шредера [Курляндский В.Ю., 1955, 1969].

Для оцінки лінгво-фонетичних змін у пацієнтів, а також з метою профілактики виявлених у них порушень пропонували вправу “Демосфена” – читання вголос монофонів з “Риторичними горішками Демосфена” - подразниками, які вкладаються в денто-буккальні (зубно-щічні) ділянки порожнини рота задля читання монофонів. Для цього використовували: тверді цукерки (“Дюшес”, “Театральні” тощо), камінчики, горішки до 2см довжиною, 0,5 – 1см товщиною.

Автентичні дослідження проводили з використанням автентичного (звукового) тексту, який відповідав складу тексту на різній мові і мав однакову з ним силу та оцінювали за допомогою власних органів слуху.

Для статистичної обробки отриманих результатів використовували традиційні методи параметричної статистики; для аналізу якісних ознак, які виражались в основному у відсотках, були застосовані непараметричні методи [Мінцер О.П., Вороненко Ю.В., 2003; Гойко О.В., 2004].

За допомогою методів параметричної статистики здійснювали перевірку розподілу кількісних ознак із використанням критерію Колмогорова-Смірнова; рівність генеральних дисперсій перевіряли за допомогою критерію Фішера; для перевірки гіпотези рівності генеральних середніх величин використовували t-критерій Стьюдента.

За допомогою параметричних методів визначали основні статистичні характеристики, а саме: середнє значення, похибку середнього значення, стандартне відхилення тощо.