Прогнозування оптимальних строків нарахування амортизації різними методами

Краткое содержание

Стратегічним напрямком розвитку підприємств у ринкових умовах господарювання є забезпечення максимальної ефективності використання наявних власних активів. Важливу роль у діяльності підприємств займають необоротні активи, ефективне використання яких залежить, насамперед, від гнучкої амортизаційної політики на рівні виробничої системи. Амортизаційна політика також впливає на ряд найважливіших показників діяльності підприємства: собівартість, прибуток, грошові потоки, оборотність капіталу. За цих умов високої актуальності набуває виявлення можливостей і резервів застосування амортизаційного важеля для підвищення ефективності використання необоротних активів і діяльності підприємства загалом, що повинно знайти відображення у змісті облікової політики.

Відповідно до П(С)БО 7 «Основні засоби» [244] дозволяється перехід від одного методу нарахування амортизації до іншого. Йдеться про зміну методу нарахування амортизації окремого об’єкта основних засобів у зв’язку зі зміною очікуваних економічних вигід від його експлуатації. Це положення підприємствами практично ігнорується, хоча перехід від одного методу нарахування амортизації до іншого в оптимальний строк може призвести до поліпшення показників діяльності підприємства. Ці можливості при розробці облікової політики майже не враховуються, оскільки важко спрогнозувати оптимальні строки нарахування амортизації тим або іншим методом. В економічній літературі стосовно цієї проблеми не вироблено єдиного підходу. Так, у роботі [168] досліджено методи нарахування амортизації для важкого устаткування й надано рекомендації з використання кумулятивного методу нарахування амортизації. У статті пропонується використовувати порівняльний підхід для переходу від одного методу нарахування амортизації до іншого. Результати цієї роботи свідчать про необхідність використання протягом першої половини експлуатації устаткування кумулятивного методу нарахування амортизації, а протягом другої – прямолінійного методу. У дослідженні [143] зроблено спробу віднайти механізм переходу від одного методу до іншого. Запропоновано шість варіантів цього процесу (з можливих 30 варіантів), але конкретні рекомендації відносно того або іншого переходу практично відсутні. Тому цей напрямок вимагає подальшого дослідження.