ПСИХОЛОГИЧЕСКИЕ ОСОБЕННОСТИ ПРОЦЕССА ЦЕЛЕПОЛАГАНИЯ У РУКОВОДИТЕЛЕЙ ВЫСШИХ УЧЕБНЫХ ЗАВЕДЕНИЙ

Краткое содержание

У вступі обґрунтована актуальність роботи, виділено об’єкт і предмет дослідження, вказано на його зв’язок із науковими програмами, планами, темами, визначено мету і завдання, методи дослідження, висвітлено наукове та практичне значення роботи, а також особистий внесок здобувача, розкрито форми його апробації та подані відомості про структуру дисертації.

У першому розділі: “Цілепокладання як процес регуляції діяльності” представлено теоретичні аспекти дослідження, у яких цілепокладання розглядається з точки зору його генези та структури у загальнопсихологічному аспекті з позицій психодинамічних та клінічних досліджень, а також виділяються його прояви в безпосередній діяльності керівника.

Поняття “цілепокладання” у психологічній науці є відносно новим, хоча в науковій літературі сьогодні воно вже зайняло досить помітне місце (О.Ф. Коган, О.К. Тихомиров, Ю.М. Швалб тощо).

Більш тривалу історію, пов’язану з вивченням цілепокладання, має філософія. Зокрема відзначається (М.Т. Макаров, Ю.Б. Молчанов та ін.), що в рамках загальнофілософського підходу до вивчення цілепокладання проблема про сутність і походження цілей розкривається з позицій основних питань філософії: про матеріалістичну детермінацію цілей людини об’єктивним світом, про діалектику можливості і дійсності формування і реалізації цілей, про відображальну природу цілей і характер їхнього зв’язку з пізнанням, про їх істинність і хибність, про діалектичну єдність волі і необхідності при виборі людиною цілей у житті тощо.

З точки зору психології проблема дослідження цілепокладання визначається рішенням наступних питань: по-перше, встановлення сутності процесу цілепокладання, наповнення його психологічним змістом; по-друге, вичленовування загальних закономірностей функціонування даного процесу; по-третє, вивчення специфіки протікання цілепокладаючих процесів у професійній діяльності керівників вузів, що, насамперед, обумовлені їхніми особистісними якостями.

Важливими джерелами, які розкривають ці питання, є дослідження К.О. Абульханової-Славської, Л.І. Анциферової, Р.Р. Бибріха, Л.М. Карамушки, Н.Л. Коломенського, Д.О. Леонтьєва, С.Д. Максименка, С.Г. Москвичова, О.П. Саннікової, Б.Й. Цуканова, Ю.М. Швалба та ін.

Визначені автори обстоюють положення про те, що цілепокладання є інтегральним системним утворенням, яке характеризує людину в цілому, а не в окремих її аспектах. Це цілісне утворення необхідно досліджувати в контексті життя людини, його часовій перспективі, що включає минуле, сьогодення, майбутнє.

Звернення до робіт (Б.С. Братусь, Л.Ф. Бурлачук, Б.В. Зейгарник, М.С. Курек, Ю.Б. Максименко, З. Фрейд та ін.), які торкаються різних варіантів дизадаптивного розвитку цілепокладання, дозволило глибше проникнути у феноменологію цілепокладання.

Значну роль в розкритті проблеми цілепокладання в управлінській діяльності відіграють дослідження К. Бландеда, Е.Е. Вендерова, В. Врума, К. Вернеріда, Д. Мак-Грегора, У. Оучи, О.О. Свенцицького і ін.

Таким чином, узагальнення наукових джерел дало змогу стверджувати, що цілепокладання становить одне з провідних місць у професійній діяльності керівника, яка, перш за все, опосередковується його особистісними властивостями.

У другому розділі: “Основи побудови емпіричного дослідження особливостей цілепокладання у керівних робітників ВНЗ” надані основні теоретичні положення, побудована дослідницька модель та етапи дослідження, обґрунтовані та наведені експериментальні методики дослідження.

Методологія системного підходу (Г.С. Костюк, Б.Ф. Ломов, С.Д. Максименко, О.П. Саннікова та ін.) передбачає використання трьох системних принципів: проблемну побудову дослідження; розгляд об’єкта як активного утворення і, нарешті, визначення системи як організації знань про об’єкт, який вивчається.

На базі цих принципів і була побудована стратегія дослідження, яка включала розв’язання наступних питань: по-перше, теоретичне обґрунтування способу операціоналізації гіпотези, для чого  були  використані  декілька шляхів її емпіричної реалізації, аналіз різних варіантів дослідницьких завдань і їх емпіричного вираження; по-друге, виявлення різних способів перевірки результатів; по-третє, обґрунтування послідовності етапів дослідження таким чином, щоб, з одного боку, отримані дані виступили своєрідним відправним пунктом для виявлення наступних, а з іншої сторони – для самої безпосередньої побудови наступного етапу вивчення, і, нарешті, по-четверте, забезпечення систематичного зворотного зв’язку отриманих даних з вихідною гіпотезою (не тільки на заключній стадії роботи).

На підставі конкретизації принципів і стратегії обстеження була побудована модель вивчення особливостей цілепокладання.