Психологічні механізми прийняття рішень у побутовій діяльності

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність теми та проблеми дослідження; визначено об’єкт, предмет та мету дослідження; сформульовано гіпотезу і завдання; розкрито наукову новизну, теоретичне та практичне значення роботи, вказується сфера апробацій та впровадження результатів дослідження, наводяться дані про структуру роботи.

         У першому розділі “Соціальні та психологічні моделі процесу прийняття рішень” аналізуються сучасні теоретичні підходи та експериментальні дослідження проблеми прийняття рішень у різних сферах діяльності та соціальної поведінки індивіда.

Проведений теоретичний аналіз показав, що прийняття рішення є однією із ключових філософсько-психологічних проблем, яка пов’язана із процесами вільного вибору та цілепокладання. На сьогодні можна виокремити принаймні чотири рівні дослідження процесу прийняття рішень. По-перше, це філософський рівень, на якому проблема прийняття рішень розглядається як складова частина загальної проблематики свобідної волі людини (Е.Гартман, Г.В.Ф.Гегель, І.Кант, Ф.Ніцше, А.Шопенгауер). По-друге, це загальнометодологічні дослідження прийняття рішень як властивості будь-якої активної системи (Р.Акофф, П.К.Анохін, Ф.Емері, С.В.Ємельянов, Е.Л.Наппельбаум, Н.Ф.Наумова). По-третє, це соціологічний (соціально-психологічний) рівень, на якому процес прийняття рішень розглядається у контексті детермінант соціальної поведінки та соціальної взаємодії (Е.Аронсон, М.І.Бобнєва, М.Вебер, Е.Дюркгейм, О.Конт, Г.Ліндсей, С.Московічі, М.М.Обозов, Т.Парсонс, А.В.Петровський, Дж.Тернер, Л.І.Уманський, Дж.Хоманс). По-четверте, рівень конкретно-психологічних досліджень внутрішньої структури та механізмів процесу прийняття рішень (Ю.М.Забродін, Ю.Козелецький, Б.Ф.Ломов, Я.А.Пономарьов, О.К.Тихоміров; Дж.Аткінсон, Н.Ах, К. Бюлер, Р.Гоулд, С.Ескалоне, А.Карстен, Д.Мак-Клеллан, К.Марбе, А.Мішот, П.Сірс, Г.Уатт, Л.Фестінгер, Н.Фізер, Дж.Франк, Х.Хекхаузен, Ф.Хоппе, та інші).

Для кожного рівня існує свій провідний аспект розгляду проблеми, але кількість підходів до її розв’язання незначна. У методологічному плані можна виділити такі підходи: конкретно-синкретичний підхід, де предметом дослідження виступають цілісні, конкретні події; рівневий  підхід до проблеми прийняття рішення, де закладаються основи системно-структурного принципу та формується уявлення про комплексність проблеми; абстрактно-аналітичний підхід, який передбачає виокремлення в емпіричній моделі прийняття рішення структурних рівнів організації даного явища і побудову дискретних (абстрактно-аналітичних) моделей; синтетичний підхід, орієнтований на синтез закономірностей прийняття рішення, які були отримані за абстрактно-аналітичного підходу, побудови аналітико-синтетичних моделей і з'ясування конкретних закономірностей прийняття рішення.

У психологічних дослідженнях процес прийняття рішень найчастіше розглядається у рамках проблеми цілепокладання (цілеутворення). У цих рамках найбільш вагомими є такі проблеми: постановки цілі, тобто з'ясування того, як задається і (або) формується ціль, яка визначає особливості і динаміку функціонування системи в цілому; визначення результату, тобто вивчення того, як задаються і (або) формуються результати функціонування і як оцінюються ці результати відносно цілі; формування способів досягнення результатів передбачають дослідження операційного складу і внутрішньої організації процесів рішення; усвідомлення критеріїв оцінки (переваг) цілей, результатів і способів дії.

При визначені психологічних механізмів прийняття рішення як процесу стратегічного вибору, вказується на наявність п’яти головних принципів. Це: альтернативність, альтернативна побудова життя, у тому числі світу цілей; антиномічність, яка полягає в тому, що в граничні підстави вибору закладаються обґрунтовані, але логічно несумісні припущення про індивідуальне існування; взаємодія між основними елементами цілепокладання: метою, системою переваг, об'єктивними умовами; випадковість, неоптимальність вибору, яким стверджується, що вибір як розрахунок, оптимізація, побудований на врахуванні наявних, відомих, оцінених можливостей, не розширює коло актуальних потенцій; вільне структурування й інтерпретація об'єктивного і суб'єктивного виборів. Виходячи з цього, “психологічна” теорія рішень розробляє коло проблем, пов’язаних з прийняттям рішень у п’яти основних напрямках:

- досліджуються процеси виникнення у людини уявлень про завдання, пов’язане з прийняттям рішень;

- описуються процеси оцінки суб’єктивної цінності результатів – корисності;

- визначається суб’єктивна імовірність обставин, від яких залежать результати і наслідки прийнятого рішення;

- з’ясовуються стратегії вибору поведінки (стратегії описують, як люди інтегрують інформацію про корисність і імовірність результатів, і те, які правила вибору альтернатив вони використовують);

- досліджуються фактори, які керують процесом рішення – довкілля, особливості особистості того, хто приймає рішення, вплив соціальної групи.

 Значну роль відіграють дослідження, у яких розкривається сутність окремих етапів процесуального розгортання процесів прийняття рішення. Як правило, виділяються такі етапи у процесі прийняття рішень: фаза розпізнавання ситуації невизначеності із загального “потоку” своєї активності; фаза репрезентації у формі суб'єктивного уявлення про завдання прийняття рішення; фаза активного формування альтернатив самим суб'єктом на основі відображення зовнішніх факторів; фаза вибору з наявних альтернатив; фаза реалізації прийнятого рішення, яка передбачає складну і розгалужену активність суб'єкта; фаза компенсації невдалих рішень.

Остання фаза зумовлює зворотний характер більшості типів рішень. Можливість компенсації рішення, з одного боку, стає можливою тільки в результаті активної взаємодії суб'єкта і середовища, а, з іншого, часто відбувається в результаті актуалізації нових і досить потужних суб'єктивних детермінант, які спрямовані на те, щоб перекласти причини помилок на зовнішні обставини і факти.

Переважна кількість досліджень процесу прийняття рішень відбувається на матеріалі вирішення різного роду інтелектуальних завдань чи протиріч. Наявні теоретико-експериментальні дослідження соціальної поведінки та взаємодії фактично не розкривають механізмів прийняття рішень у повсякденному бутті людини, в сфері її побутової діяльності.

У другому розділі: “Соціальна та психологічна структури побутової діяльності” наведено результати емпіричного дослідження побутової діяльності, побудовано моделі її макроструктурних та психологічних характеристик, показано, що прийняття рішень у побутовій діяльності переважно стосується її споживчої частини та описано дослідження поведінки споживача у маркетингових дослідженнях.

Аналіз літератури показав, що на сьогодні психологічні дослідження побутової діяльності майже відсутні, і тільки у рамках соціології та соціальної психології є дуже невелика кількість теоретичних та емпіричних досліджень буденної поведінки,  яка має свою психологічну будову і особливі механізми її регуляції. Побутова діяльність є важливою складовою буденного  існування людини і становить відносно самостійну сферу життєдіяльності. Спираючись на ці уявлення, нами було проведено емпіричне дослідження, мета якого на цьому етапі полягала у встановленні зовнішніх меж побутової діяльності та її психологічної макроструктури.

Дослідження проводилося у два етапи. На першому етапі вирішувалось завдання встановлення загальної зовнішньої інфраструктури побутової діяльності, тобто нам треба було встановити перелік конкретних діяльностей, дій та поведінкових актів, які, з точки зору пересічної людини, входять до складу побутової діяльності. При цьому ми припустили, що склад побутової діяльності може суттєво залежати від загальних ознак способу життя людей, і прийняли за первинне розподіл на сільський та міський способи життя, що знайшло відображення у структурі вибірки.

Вибірку склали 1200 респондентів у віці від 23 до 55 років. З них: по 600 чоловік жителів м. Києва та Київської області;  чоловіків – 47%, жінок – 53%. Така вибірка забезпечувала загальну статистичну надійність та достовірність отриманих результатів.

Результати дослідження показали, що в соціокультурному плані побутова сфера виділяється як особлива діяльність по «провадженню домашнього господарства», причому, розміри «господарства», конкретний перелік видів діяльності по його веденню, ступінь особистої участі та інші параметри можуть варіювати в надзвичайно широких межах. Вона має свої традиції, норми і правила здійснення, припускає наявність певних здібностей і необхідності оволодіння відповідними знаннями, уміннями і навичками. Сферу побутової діяльності утворюють 15 основних видів діяльності. Причому дев’ять з них є, безумовно, провідними та визначальними: кожна з них набрала не менше 70% голосів. До них відносяться: прибирання помешкання (квартири); миття посуду; покупки; приготування їжі; прання білизни та одягу; прасування білизни та одягу; дрібний ремонт квартири; дрібний ремонт одягу чи взуття; заготівля продуктів харчування на зиму.

В той же час, міські жителі частково відносять до сфери побутової діяльності читання газет, журналів, художньої літератури, слухання радіо і різні хобі, тоді як мешканці сіл ці види діяльності відносять виключно до розваг, вільного часу та відпочинку.  Цікавим є також той факт, що городяни відносять до сфери побуту такі аспекти свого життя, як відстоювання у чергах (особливо в недавньому минулому) та поїздки у транспорті, але при цьому підкреслюють, що це відноситься до побуту, але не є побутовою діяльністю.

На другому етапі дослідження предметом нашої уваги стало питання про ті суб’єктивні підстави, за якими усі зазначені види діяльності об’єднуються в одну сферу. Для його вирішення в анкеті задавалися прямі запитання про те, чому кожен вид діяльності був віднесений до тієї чи іншої сфери; а  для отримання більш поглиблених даних було проведено дослідження методом фокусованого інтерв'ю. Було проведено шість фокус-груп: по три в м. Києві та Київській області в 2001 р., в яких взяли участь 58 осіб, з них: 31 жінка і 27 чоловіків; за віком від 23 до 34 років – 25%, від 35 до 44 – 50%, від 45 до 55 – 25%. Отримані матеріали було оброблено методом контент-аналізу.

Виявлено, що в соціально-психологічному плані побутова діяльність є значущою складовою частиною способу життя людей, що може характеризуватися через змістовні і стильові особливості. У буденній свідомості чітко виокремлюється три провідні соціальні стереотипи, які характеризують побутову діяльність. Це стереотипи: “повсякденність” – за ним стоїть уявлення про побутову діяльність як сукупність тих видів роботи, які треба виконувати кожен день; “необхідність” – за ним стоїть уявлення про обов’язковість побутової діяльності; “відновлюваність” – за ним стоїть уявлення про циклічність, рутинність та нескінченність побутової діяльності.

В психологічному плані побутова діяльність, як свідчать результати дослідження, є полімотивованою, але серед мотивів можна виділити два провідних.  По-перше, це мотив комфорту в організації життєвого простору. При визначенні цього типу мотивації респонденти використовують багатий набір епітетів, які відображують позитивні емоційні стани задоволення, самоповаги, цінності зробленого тощо. По-друге, це мотив соціального порівняння. У буденній свідомості мотивація порівняння набуває двох форм – як стимулююча і як гальмівна мотивація. Стимулююча мотивація формулюється як позитивний соціальний взірець, а гальмівна мотивація формулюється як порівняння із, безсумнівно, негативним взірцем. Мотивація соціального порівняння є зовнішньою, стимулюючою та нормативною. Вона відбиває у свідомості ідею необхідності докладання зусиль у побутовій сфері життєдіяльності.

За  цільовою ознакою можна виділити чотири типи (рівні), цільових конструктів у побутовій діяльності:

-          підтримки побутових умов у певному стані;

-          полегшення (поліпшення) умов побутової діяльності;

-          поліпшення побутових умов життя;

-          зміни умов життя.

Перехід від рівня до рівня пов’язаний із суттєвою зміною структури витрат суб’єктивного часу на прийняття рішення щодо змін, фізичного часу на виконання дій, фінансових витрат на забезпечення змін.

Найбільш розгорнуту форму процес прийняття рішень у побутовій діяльності приймає щодо змін, пов’язаних із фінансовими витратами, тобто у споживчій сфері. 

Поведінка споживача – особливий вид соціальної поведінки, яка має свої специфічні психологічні і соціально-психологічні механізми регуляції. Поведінку споживача (за винятком споживання для задоволення базових потреб) треба розглядати як поведінку з непрямим цілепокладанням і чіткою міфологічною структурою. Основними видами поведінки споживача є ритуальна і демонстративна поведінка.  

Прийняття рішення споживачем детермінується взаємодією внутрішніх (потреби, мотиви, ціннісні орієнтації, соціальні настановлення, індивідуальні особливості) і зовнішніх (статус, позиція, роль, соціальні норми, вплив культури, соціальних груп, “значущих інших”) факторів. Чим більш складним є рівень форми прийняття рішення (звичайне, обмежене, розширене, імпульсивне), тим більший ступінь його детермінації взаємодією факторів внутрішнього і зовнішнього планів.

Проведене дослідження та аналіз літератури дозволяють сформулювати низку методологічних вимог до організації і проведення емпіричного дослідження процесу прийняття рішення споживачем. Ці процеси повинні моделюватися:

-          як повний цикл прийняття рішення від розпізнання суб'єктом необхідності в ньому і закінчуючи його реалізацією;

-          в структурі цілісної діяльності суб'єкта, а саме у побутовій діяльності;

-          опосередковано – через відтворення більш загального і цілісного регулятивного контуру (в який процеси прийняття рішення включалися б самим індивідом як один з необхідних засобів регуляції діяльності);

-          як ієрархічно організована система, кожен рівень якої детермінований різним ступенем взаємодії зовнішніх і внутрішніх факторів.

У третьому розділі “Функціональна структура процесу прийняття рішень у побутовій діяльності” наведено результати та аналіз даних низки емпіричних досліджень структури процесу прийняття рішень у споживчій поведінці та в разі поліпшення побутових умов життя пересічної сім’ї.

Дослідження проводилося у три етапи. На першому етапі предметом емпіричного дослідження виступили особливості прийняття рішень в процесі придбання предметів повсякденного вжитку. Дослідження проводилося методом фокус-груп. Вибірку склали 36 осіб: 16 жінок та 20 чоловіків віком від 19 до 45 років. Дослідження проводилося в 2001 році в м. Києві.

На другому етапі предметом дослідження виступили особливості процесу прийняття рішень при поліпшенні умов побутової діяльності за рахунок придбання і використання різноманітної побутової техніки та приладів. Методика дослідження: анкетне опитування та метод фокус-груп. Вибірку при анкетуванні склали 800 осіб. Обсяг вибірки визначався як відсоткова вибірка від середньої кількості сімей, що проживають у місті. Вибірку при проведенні фокус-груп склали 38 осіб (було проведено 4 фокус-групи). Загальну вибірку склали: за віком: група від 25 до 35 років – 50%; група від 35 до 50 років – 50%; за статтю: чоловіки – 50%; жінки – 50%; за доходами: група із середніми доходами – 70%; група з доходами вище середнього – 30%. Дослідження проведено у 2001 році в м. Києві. Статистична обробка даних проводилася по стандартизованій комп’ютерній програмі аналізу “ОСА”, розробленій та прийнятій Інститутом соціології НАН України.

На третьому етапі предметом дослідження виступили особливості процесу прийняття рішень при поліпшенні  побутових умов життєдіяльності за рахунок придбання і використання сучасних засобів зв’язку (телефону). Вибірку дослідження склали 245 сімей. Об’єм вибірки визначався як відсоткова вибірка від середньої кількості сімей, що проживають у місті та стоять на черзі на встановлення телефону. Методика дослідження: анкетне опитування (200 сімей), та метод фокус-груп (45 представників сімей).  Опитування проводилося по районованій вибірці відповідно до структури населення.

Отримані результати досліджень показали, що структура процесу прийняття рішень у споживчій поведінці, як одній з головних сфер побутової діяльності, суттєво залежить від рівня того цільового конструкту, який має бути здійсненим. Хоча споживання предметів повсякденного вжитку і є максимально індивідуалізованим процесом, механізми прийняття рішення мають виразну міфологізовану компоненту і суттєво залежать від низки соціальних чинників. У дослідженні було виділено чотири типи чинників, що визначають прийняття рішення про купівлю та споживання предметів повсякденного вжитку.

По-перше, це індивідуально-психологічні чинники. Ця група чинників містить уявлення про припустимість та доцільність вживання того чи іншого предмету,  індивідуальні смаки, уподобання та пристрасті, усталені звички щодо предмету та засобів вживання і, що дуже важливо, ставлення особистості до власних звичок.

По-друге, це соціально-психологічні чинники. Цю групу утворюють три провідних фактори – мода, уявлення про соціально припустимі засоби та уявлення про зв’язок споживання певної марки товару із соціальним статусом особистості, тобто ті фактори, які відбивають субкультурні характеристики життя людини.

По-третє, це соціально-економічні чинники. Цю групу утворюють такі фактори, як: наявність різнорідних предметів, що відповідають схожим потребам (звичкам); розмаїття товарних марок та сортів товару; розгалуженість торгівельної мережі; цінові характеристики товарів.

По-четверте, це гендерний чинник – прийняття рішень та способи споживання суттєво залежать від статево-рольових настановлень та уявлень про фемінність/маскулінність.

Процес прийняття рішень щодо поліпшення  побутових умов діяльності має більш складну функціональну структуру. Виникає мотиваційний чинник, який проявляється у бажанні “покращити життя” та формуванні споживчих (купівельних) намірів. За показником сформованості мотивації можна виділити три рівні, які відрізняються силою мотивації; виваженістю та конкретністю прийнятого рішення; часових, цінових та територіальних обмежень:

-       споживачі, що абстрактно бажають щось покращити, але не зорієнтовані на покупку;

-       споживачі, що бажають  покращити щось конкретне, але не впевнені, що зможуть це зробити;

-       споживачі, що бажають покращити щось конкретне та мають конкретні споживчі наміри.

За змістом всі три категорії мотивів конкретизуються у орієнтації на щось принципово нове, чи на заміну того, що є. Такий засіб структурування мотиваційних чинників дає змогу будувати типологічні матриці для визначення рівня готовності до прийняття рішення. Наведемо одну з таких матриць, як приклад даного засобу аналізу.