ПСИХОЛОГІЯ МОТИВАЦІЇ УЧІННЯ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ В ІНТЕГРОВАНОМУ ОСВІТНЬОМУ СЕРЕДОВИЩІ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми, визначено об’єкт і предмет дослідження, його мету, гіпотези і завдання, розкрито теоретико-методологічні основи, методи та організацію дослідження, викладено наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи, наведено відомості про апробацію результатів дослідження та впровадження їх у практику.

У першому розділі «Системогенез мотивації учіння майбутніх фахівців» проаналізовано наявні психологічні дослідження з даної проблеми, які свідчать, що проблема мотивації учіння особистості є невід’ємною частиною загальнопсихологічної проблеми мотивації поведінки людини. Це комплексний напрям психологічних досліджень, метою якого є виявлення і пояснення складної системи детермінації та самодетермінації учіння особистості як суб’єкта навчання.

Специфіка учіння особистості зумовлена сукупністю взаємопов’язаних параметрів як особистісного характеру, так і умовами освітнього середовища, основними тенденціями якого є гуманізація, демократизація, гуманітаризація, глобалізація, індивідуалізація, інформатизація, міждисциплінарна інтеграція тощо.

Наявні психологічні теорії мотивації різняться концептуальними установками дослідників щодо термінології, детермінації, структурно-динамічних характеристик мотивації людини. Зокрема, її об’єктивне вивчення позначене спробами пояснення: психічної регуляції через роботу механізмів вищої нервової діяльності (П. К. Анохін, М. О. Бернштейн, В. М. Бехтерєв, І. М. Сеченов, Є. М. Соколова та ін.); на рівні психофізіологічних процесів, що відбуваються у нервовій системі (Е. Даффі, І. П. Павлов, Д. Хебб, П. Янг та ін.); детермінації мотивації зовнішніми умовами (Б. Скіннер, Е. Толмен, Е. Торндайк, Дж. Уотсон, К. Халл та ін.).

Пояснення мотивації вродженими якостями представлене в теоріях інстинкту А. Адлера, К. Лоренца, У. Мак-Дауголла, З. Фройда, В. Штерна та теоріях потреб Ф. Герцберга, К. Левіна, Д. Макклелланда, А. Маслоу, Г. Мюррея тощо.

Гуманітарні підходи, які акцентують увагу на особистісно-смисловому модусі мотивації людини, реалізовані в теоріях потреб Е. Фромма, В. Франкла; часової перспективи Ж. Нюттена; вольової регуляції Х. Хекхаузена, Ю. Кюля; самоефективності А. Бандури; внутрішньої мотивації та самодетермінації Е. Десі, Р. Раяна, В. І. Чиркова; мети мотивації А. Маслоу; смислової регуляції Б. С. Братуся, Ф. Ю. Василюка, Б. В. Зейгарник, О. М. Леонтьєва, Д. О. Леонтьєва, М. Ш. Магомет-Емінова, А. А. Файзулаєва тощо.

Серед чинників детермінації поведінки людини виділяють пізнавальні одиниці (К. Левін Л., Фестінгер), ймовірність досягнення успіху та рівень домагань (Р. Аткінсон, Х. Хекхаузен та ін.), уявлення та очікування (В. К. Вілюнас та ін.), особистісні конструкти (Р. Кеттелл та ін.), переконання, цінності (В. Франкл, Е. Шостром, В. О. Ядов та ін.).

Прикладного значення проблема мотивації поведінки та діяльності особистості набула у сфері вивчення мотивації учіння та учбової діяльності (Л. І. Божович, Б. І. Додонов, О. К. Дусавицький, В. Г. Леонтьєв, А. К. Маркова, М. В. Матюхіна, В. Е. Мільман та ін.).

Розробка методологічно обґрунтованих концептуальних засад вивчення цілісної організації мотивації учіння особистості передбачає дослідження її структури і динаміки, а також тих зв’язків, в які особистість включена в процесі своєї життєдіяльності. Врахування в дослідженні системної сутності феномену мотивації зумовлює необхідність звернення до методології системного підходу.

Врахування неоднорідності та нерівноцінності зв’язків у системі, поліструктурності системи, співвідношення її структури та організації зумовлює необхідність з’ясування питання системоутворюючих факторів, які забезпечують цілісність системи. В якості системоутворюючого фактора цілісної системи мотивації учіння можна виділити мету або вектор «мотив-мета» (за В. Д. Шадріковим), який спрямовує учіння, здійснює регулюючу функцію та є смислоутворюючим фактором, що визначає особистісний смисл, зокрема майбутньої професійної діяльності.

Відмітною рисою системного підходу є те, що об’єктом системного аналізу, насамперед, є динамічні системи – системи, що розвиваються в часі,
і характеризуються такими специфічними особливостями як цілеспрямованість і самоорганізація, тобто здатністю до самостійної зміни власної структури (О. Г. Асмолов, А. В. Карпов, В. Є. Клочко та ін.).

Застосування принципів теорії самоорганізації (синергетики) в реалізації методології системного підходу створює нові можливості у вивченні складних, динамічних, людиномірних систем у відповідності із постнекласичними підходами, характерними для сучасного етапу розвитку науки, зокрема психології. Вплив синергетики на наукове пізнання суттєво трансформує загальні підходи до розуміння розвитку особистості у взаємодії з її соціальним оточенням та дозволяє створити пояснювальні моделі, які виявляють глибинну спільність соціальних процесів різної природи як процесів соціальної самоорганізації. Особливість синергетичних ефектів полягає в глибині впливу на психологічні явища. Такий стимулюючий ефект міг би не відбуватися, або проявлятися не так сильно, якби впливаючі фактори переживалися кожний окремо, незалежно.

Отже, мотивація учіння, як система, характеризується такими ознаками – вона є: складною (має багато елементів і підсистем); відкритою (здатною взаємодіяти з навколишнім середовищем); дисипативною (може існувати як фізично, так і духовно, тільки за умови постійної взаємодії із середовищем); неврівноваженою (внаслідок існування процесів обміну між самими компонентами у структурі мотивації); нелінійною (здатною до самодії). Розвиток таких систем слабо прогнозований, кількість його варіантів більша, ніж у лінійних систем, оскільки навіть незначні впливи можуть спричинювати значні наслідки і навпаки.

Взагалі, як свідчить аналіз концептуальних підходів у дослідженні мотивації людини (Х. Хекхаузен, Р. Чалдіні), мотивація поведінки, зокрема і учіння, не прямолінійний процес, а дуже складна система процесів, у якій виділяються різні елементи і зв’язки між ними. Тобто мотивація учіння на макрорівні означає виявлення її структури та властивостей структурної організації, а на мікрорівні – пояснення їх природи та сутності. Або, іншими словами, – це розгляд проблеми з позицій онтологічного та гносеологічного підходів, або, в термінології Х. Хекхаузена, – це вивчення мотивації у «вузькому» та «широкому» смислі.

Сутність цілісної організації мотивації учіння як системи означає, що основний зміст структури її компонентів не лише входить в склад системи,
а й виступає в ній одним із рівнів її організації. Властивості мотивації учіння як системи представлені в заздалегідь виділеному трирівневому конструкті – система, метасистема (надсистема), підсистема. Мотивація учіння є достатньо складною системою, до якої, в свою чергу, входять також підсистеми, нижчих рівнів, компоненти яких змінюються та набувають нових властивостей у результаті взаємодії із більш загальними системами. Чим складніша досліджувана система, тим до більшої кількості метасистем більш високого порядку вона одночасно входить.

Аналіз сучасного стану розробки проблеми (О. Г. Асмолов, Б. С. Братусь, Є. І. Головаха, Д. О. Леонтьєв, С. Д. Максименко, О. Є. Насіновська, Н. І. Сарджвеладзе, В. В. Столін, Л. С. Цвєткова) показав, що онтологічно представленою метасистемою по відношенню до мотивації учіння є особистість суб’єкта даної діяльності – майбутнього фахівця, а не сама учбова діяльність. Особистість, її ставлення до себе, визначається представниками школи Д. М. Узнадзе як установочне утворення. У межах цієї школи концептуальна модель самоставлення як соціальної установки найбільш детально розроблена Н. І. Сарджвеладзе, який ввів «самоставлення» у науковий обіг як спеціальне поняття, класифікуючи його як підклас соціальної установки. Отже, вивчення закономірностей організації мотивації учіння особистості доцільно здійснювати через її особистісне та ціннісно-смислове опосередкування. Під впливом особистісних детермінант мотиваційна сфера піддається закономірній організації, координації, узгодженості. Показано, що чим вираженішим і ефективнішим є особистісне та ціннісно-смислове опосередкування структурної організації мотиваційної сфери, тим гармонічнішою та продуктивнішою вона є.

Так, система мотивації учіння є підсистемою більш загальної системи мотиваційної сфери особистості – метасистеми по відношенню до неї, яка входить до більш загальної системи – метасистеми всіх детермінант поведінки особистості, яка, в свою чергу, входить до ще більш загальної системи і т.д. Тобто, мотивація учіння входить не в одну, а в декілька метасистем і, крім того, включає певні підсистеми, зокрема, підсистему окремих мотивів учіння, потреб, нужд тощо.