РЕАЛІЗАЦІЯ ПУБЛІЧНИХ ІНТЕРЕСІВ У ЦИВІЛЬНОМУ ПРАВІ УКРАЇНИ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, висвітлено ступінь наукового дослідження теми дисертації в науці; зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами; визначено мету і завдання, об’єкт, предмет і методологічну основу дослідження; наукову новизну роботи й викладені її основні положення; висвітлено науково-теоретичне й практичне значення результатів дослідження; надається інформація про їх апробацію та про опубліковані роботи автора за темою дисертації.

Розділ 1 «Загальна характеристика публічних інтересів у цивільному праві» містить три підрозділи, у яких проведено аналіз передумов реалізації публічних інтересів у цивільному праві; природи, особливостей, поняття та ознак публічних інтересів; місця публічних інтересів у системі охоронюваних правом інтересів та співвідношення публічних інтересів із близькими за змістом категоріями, такими як інтереси держави, суспільства, інтереси великих соціальних груп тощо.

У підрозділі 1.1. «Передумови реалізації публічних інтересів у цивільному праві» автором обґрунтовано, що передумови реалізації публічних інтересів у цивільному праві пов’язані із існуванням необмеженої кількості інтересів у соціальному середовищі й зумовлені взаємодією між такими інтересами. На підставі аналізу природи правових інтересів зроблено висновок, що множинність інтересів призводить до протиріч, конкуренції, конфлікту інтересів.

На основі аналізу взаємодії інтересів у соціальному середовищі й у цивільно-правових відносинах зокрема, з одного боку, і засад сучасного цивільного законодавства України, з іншого, автором визначено, що врегулювання взаємодії інтересів у цивільному праві, які протистоять один одному, потребує відповідних юридичних механізмів.

На підставі дослідження наукових положень щодо співвідношення між інтересами різних суб’єктів, у тому числі між інтересами особистими й інтересами держави, суспільства, колективів, а також на основі аналізу норм і загальних засад сучасного цивільного права, принципів сучасної правової системи і міжнародно-правових стандартів зроблені висновки про недопустимість реалізації в цивільному праві одних інтересів за рахунок ігнорування інших, про неможливість в юридичному аспекті підпорядкування приватних інтересів інтересам держави, суспільства або груповим інтересам, а також про недопустимість забезпечення приватних інтересів без урахування інтересів держави, суспільства, колективів, тобто загальних інтересів. Автором визначено, що в сучасній правовій системі України принцип підпорядкованості приватних інтересів загальним трансформується у принцип узгодженості й гармонійного поєднання інтересів, тобто у принцип їх збалансованості.

Автор зазначає, що правове регулювання цивільних відносин має бути спрямоване не на надання пріоритету одним інтересам перед іншими, а на оптимальне збалансування різних за змістом і ступенем узагальнення інтересів.

З огляду на ці обставини автор доходить висновку, що реалізація публічних інтересів у цивільному праві є об’єктивною необхідністю в соціальному і в правовому відношенні. Така необхідність зумовлена характером взаємодії конкуруючих інтересів, їх правовою охороною в цивільному законодавстві, а також потребою у виробленні юридичних механізмів для забезпечення оптимального збалансування інтересів учасників цивільних відносин, для забезпечення дотримання балансу між приватними, державними, суспільними й колективними інтересами. Забезпечити такий баланс покликана реалізація публічних інтересів. 

У підрозділі 1.2. «Поняття та ознаки публічних інтересів» пропонується розглядати інтерес як складну в структурному відношенні категорію, яка поєднує в собі об’єктивні й суб’єктивні аспекти. Інтерес визначається автором як явище, що включає в себе об’єктивно існуючі потреби носія інтересу, усвідомлення цих потреб, а також наявність відповідних засобів і методів їх реалізації.

Автором обґрунтовано, що визначення поняття та ознак публічних інтересів має враховувати загальнотеоретичні наукові підходи до проблем інтересу в цілому. За результатами дослідження цих наукових положень і на основі запропонованого поняття інтересу автор визначає публічні інтереси як визнані державою в структурі існуючого правопорядку, усвідомлені суспільством і предметно визначені соціальні інтереси, спрямовані на задоволення загальних потреб, їх збалансованість із потребами груповими й індивідуальними, реалізація яких здійснюється в нормативних, допустимих у державній діяльності формах.

Автор виділяє ознаки публічних інтересів. До таких ознак належать спрямованість на задоволення загальних потреб, предметність, нормативність, структурність, допустимість засобів реалізації. У цьому контексті автор доводить, що категорія публічних інтересів носить цілісний характер, тому наявність публічного інтересу виключається, якщо відсутня хоча б одна з його ознак.         

  На основі ознак і характеру публічних інтересів обґрунтовується, що необхідність реалізації публічних інтересів є єдиною правовою підставою для обмеження державою автономії волі суб’єктів цивільного права, для застосування до них заходів державно-владного впливу. Такі заходи держави у сфері цивільних відносин, не спрямовані насправді на забезпечення публічних інтересів, мають вважатися неприйнятними в правовому аспекті. Разом із тим, реалізуючи публічні інтереси в цивільному праві, держава має враховувати увесь комплекс ознак таких інтересів, ідентифікувати їх, а також оцінювати, до яких наслідків здатні призвести відповідні заходи по реалізації публічних інтересів.   

У підрозділі 1.3. «Місце публічних інтересів в системі охоронюваних правом інтересів. Відмежування публічних інтересів від суміжних категорій» на основі аналізу норм цивільного законодавства України, судової практики автор доходить висновку, що в сучасному цивільному праві значного поширення набула тенденція до безпідставного ототожнення публічних інтересів з інтересами держави.

Публічні інтереси запропоновано відмежовувати від державних, суспільних і колективних інтересів за характером потреб, що покладені в основу відповідних інтересів, за рівнем усвідомлення й формалізованим закріпленням таких потреб, характером засобів реалізації інтересів. Публічні інтереси не є тотожними державним, суспільним, колективним інтересам. Водночас кожен із цих видів інтересів може набувати ознак публічного за умови, якщо наділений такими властивостями, як нормативність, предметність, допустимість засобів реалізації інтересу, і виступає структурним елементом правової системи.  

З огляду на природу публічних інтересів і характер сучасного цивільного права висловлюється теза, що реалізація публічних інтересів у цивільному праві має супроводжуватися не масштабним обмеженням приватних інтересів, а їх збалансуванням із загальними потребами.

Розділ 2 „Особливості реалізації публічних інтересів у цивільному праві України” містить три підрозділи, у яких розглядаються питання специфіки цивільного права України як сфери реалізації публічних інтересів, засоби реалізації публічних інтересів у цивільних відносинах, а також досліджуються універсальні форми реалізації публічних інтересів у цивільному праві України.

У підрозділі 2.1. „Цивільне право України як специфічна сфера реалізації публічних інтересів” обґрунтовано, що сучасне цивільне право України спрямоване на пріоритетну реалізацію приватних інтересів і на обмеження державно-владного впливу на суб’єктів цивільних відносин. Тому реалізація публічних інтересів у цивільному праві України має особливості з точки зору характеру засобів їх реалізації. Вони мають враховувати, крім характеру самих публічних інтересів, також специфіку і соціальну значимість цивільного права, його правову і суспільну цінність. Це особливо актуально в сучасних умовах, оскільки протягом тривалого часу держава традиційно здійснювала практично необмежене втручання в сферу цивільних прав і приватних інтересів особи. Водночас, необхідність реалізації публічних інтересів зумовлює застосування певних заходів державного впливу в цивільних відносинах. Тому важливими є визначити критерії допустимості, а також межі такого впливу.   

Приватно-правові засади цивільного права, зокрема непорушність права приватної власності, свобода договору, недопустимість свавільного втручання держави у сферу приватних інтересів осіб, визначають цінність та призначення цивільного права в сучасних умовах. Цивільне право виступає важливим чинником, який забезпечує утвердження й захист широкого спектру прав громадян, стримує надмірне втручання публічної влади в економічну сферу, запобігає необґрунтовано масштабному владному впливу на товарний оборот. Це, у свою чергу, є необхідним для становлення громадянського суспільства, соціально-економічного розвитку, для реального втілення принципів, основних положень національної правової системи.

Тому навіть за необхідності забезпечення публічних інтересів у цивільному праві держава не повинна застосовувати владно-імперативні заходи в надмірному обсязі, який міг би призвести до деформації цивільного права, до втрати ним своєї цінності як права приватного. Державно-владний вплив, який здійснюється державною владою у сфері цивільного права, не повинен носити надмірно широкий характер або здійснюватися безпідставно. Здійснюючи такий вплив, державна влада має враховувати приватно-правові засади, сутність цивільних відносин. Лише за таких умов заходи держави, спрямовані на реалізацію публічних інтересів у цивільному праві України, будуть здатні ефективно втілити публічні інтереси, з одного боку, і запобігти негативним наслідкам невиправдано масштабного застосування відповідних заходів із боку держави – з іншого.

У підрозділі 2.2. „Засоби реалізації публічних інтересів у цивільному праві України” обґрунтовано, що у сфері цивільного права України публічні інтереси не можуть бути реалізовані за допомогою публічно-правових засобів їх втілення, притаманних для процесу реалізації публічних інтересів у публічному праві. У цивільному праві України публічні інтереси реалізуються через систему обмежень і державного втручання в цивільно-правові відносини.

Обмежувальні заходи в цивільному праві полягають у встановленні у нормативно-правових актах обмежень свобод, автономії волі, прав суб’єктів цивільних відносин, якщо така свобода, автономія, широка реалізація цивільних прав здатна перешкодити забезпеченню публічних інтересів. Обмеження можуть виявлятися в обмеженні свободи договору й свободи вчинення інших правочинів, у забороні суб’єктам цивільного права здійснювати юридично значимі дії, використовувати об’єкти цивільних відносин у певний спосіб, у позбавленні певних благ майнового й особистого немайнового характеру. Обмеження в цивільному праві пропонується класифікувати за кількома критеріями, а саме: за суб’єктами, характером предмету, інституційною приналежністю. Також такі обмеження поділяються на основні й додаткові.

Державне втручання в цивільно-правові відносини є специфічним засобом реалізації публічних інтересів у цій сфері. Про такий засіб реалізації публічних інтересів йдеться, коли держава в одних і тих самих відносинах або в одній групі пов’язаних між собою відносин виступає як сторона приватного правовідношення і в той же час зберігає владні повноваження щодо іншої сторони. У роботі обгрунтовано, що державне вручання у цивільно-правові відносини допустиме лише тоді, коли звичайний розвиток таких відносин, що міг би відбуватися за відсутності державного впливу на них та без їх своєрідного коригування з боку держави, здатен ускладнити реалізацію публічних інтересів у сфері цих відносин.

У підрозділі 2.3. „Універсальні форми реалізації публічних інтересів у цивільному праві України” обґрунтовано, що універсальними формами виступають захист публічного порядку й державно-приватне партнерство.

Автор доводить, що нормативне регулювання захисту публічного порядку потребує вдосконалення: воно має враховувати комплекс ознак публічних інтересів, зокрема відмежування публічних інтересів від подібних явищ, характер засобів їх реалізації в цивільних відносинах, приватно-правову сутність і цінність цивільного права.

Державно-приватне партнерство полягає в залученні приватних ресурсів організаційного й фінансового характеру для вирішення проблем,що відносяться до сфери відповідальності державної влади, з метою сприяння тим самим державі або територіальним громадам у виконанні покладених на них завдань у відповідних галузях економіки. Цей правовий інструмент, крім того, що несе із собою значний позитивний соціальний ефект, здатен піддавати сферу приватних відносин певному державно-владному впливу, розширювати присутність держави в цій сфері. Тому механізм державно-приватного партнерства має застосовуватися виключно в рамках реалізації публічних інтересів, а не у вузько державних, відомчих, корпоративних та інших цілях.

Розділ 3 «Механізм реалізації публічних інтересів у цивільному праві України» складається з двох підрозділів, у яких досліджуються критерії допустимості засобів реалізації публічних інтересів у цивільному праві України, а саме: принципи і межі застосування механізму реалізації публічних інтересів.

У підрозділі 3.1. «Принципи функціонування механізму реалізації публічних інтересів у цивільному праві України» обгрунтовано висновок, що застосування механізму реалізації публічних інтересів у цивільному праві здійснюється в рамках механізму правового регулювання, тому механізм реалізації публічних інтересів у цій сфері має властивості механізму правового регулювання. Водночас механізм реалізації публічних інтересів у цивільному праві наділений певними особливостями, що зумовлені природою публічних інтересів, засобів їх реалізації у цивільному праві, а також  характером цивільно-правових відносин. На цій підставі автор доводить, що застосування механізму реалізації публічних інтересів у цивільному праві має здійснюватися відповідно до принципів і меж, які є критеріями допустимості застосування механізму реалізації публічних інтересів у цивільно-правових відносинах.

До принципів, згідно з якими повинен застосовуватися механізм реалізації публічних інтересів у цивільному праві, належать принцип адекватності, принцип виправданості, принцип повноти.

Принцип адекватності полягає в тому, що заходи держави, спрямовані на реалізацію публічних інтересів у цивільному праві, мають оцінюватися з точки зору відповідності багатьом зовнішнім факторам. Такими зовнішніми факторами виступають, як правило, характер сфери діяльності учасників цивільно-правових відносин, специфіка об’єктів і склад суб’єктів правовідносин, соціально-економічна ситуація, у якій держава реалізує публічні інтереси.

Принцип виправданості передбачає, що при обранні засобів реалізації публічних інтересів у цивільному праві такі засоби мають бути співставлені з іншими можливими засобами, які потенційно можуть бути застосовані для реалізації публічних інтересів за відповідних обставин.

Згідно з принципом повноти, запроваджуючи заходи по реалізації публічних інтересів, держава має враховувати складний у структурному відношенні характер цих інтересів і оцінювати кожен із їх елементів.

Автор доходить висновку, що багато обмежувальних заходів у цивільному праві, спрямованих на реалізацію публічних інтересів, не в повній мірі відповідають названим принципам, Це суттєво ускладнює ефективну реалізацію публічних інтересів у цивільних відносинах і зумовлює необхідність у вдосконаленні таких норм.

У підрозділі 3.2. «Межі застосування механізму реалізації публічних інтересів у цивільному праві» обґрунтовано, що засоби реалізації публічних інтересів у цивільних відносинах повинні застосовуватися державою в певних межах. А при недотриманні цих меж відповідні заходи мають вважатися неприйнятними в сучасному цивільному праві України.

Межі застосування механізму реалізації публічних інтересів визначають обсяг і масштаби, у яких допустимий державно-владний вплив у сфері цивільного права для забезпечення публічних інтересів. Ці межі визначаються, по-перше, необхідністю збереження майнової сфери суб’єктів цивільного права і забезпечення її охорони (майнові межі); по-друге, необхідністю охорони особистої немайнової сфери суб’єктів цивільного права; по-третє, гарантуванням їм можливості автономно регулювати цивільні відносини.

Автор зазначає, що в деяких випадках цивільне законодавство України, яке містить норми, спрямовані на реалізацію публічних інтересів, не враховує таких меж. Це стосується регулювання відносин власності й зобов’язальних відносин. Зокрема, у законодавстві й практиці набули поширення норми, які передбачають фактичну конфіскацію майна й порушують тим самим майнові межі застосування механізму реалізації публічних інтересів у цивільному праві, а також норми, що позбавляють юридичних і фізичних осіб використовувати засоби автономного (договірного) регулювання цивільних відносин для реалізації своїх цивільних прав і законних інтересів.