У першому розділі «Міжнародна технічна допомога як фактор розвитку» розглянуто становлення і розвиток МТД у системі світового господарства, а також сутність, цілі та форми її надання.
Офіційне визначення МТД набуло у 60-ті роки ХХ ст. з введенням у практику Комітетом допомоги розвитку Організації економічного співробітництва та розвитку поняття «офіційна допомога розвитку», яка передбачала надання як фінансових, так і матеріальних ресурсів країнами з розвинутою ринковою економікою країнам, що розвиваються, та країнам з перехідною економікою на дво- та багатосторонній основі з офіційних джерел на пільгових умовах і у вигляді дарунка з метою прискорення соціально-економічного розвитку країни-реципієнта.
Узагальнення досвіду надання МТД показало, що за минулі півстоліття допомогу донорів як інструмент зовнішньополітичних відносин почали використовувати майже всі промислово розвинені країни світу по відношенню до країн, що розвиваються, та країн з перехідною економікою. Вивчення умов і факторів, що стимулювали потоки донорської допомоги, дозволило виокремити основні етапи розвитку МТД. Установлено, що дотепер впроваджувалося шість етапів, які відрізнялися цілями надання, що зумовлювалися економічним і політичним становищем у світі, і формами реалізації, що еволюціонували від безоплатного постачання товарів та надання послуг до кредитно-експортних відносин, а саме: І етап пов'язаний з післявоєнною розбудовою світу (1946–1950 рр.), ІІ етап – установленням економічного, політичного устрою нових незалежних держав (1950–1960 рр.), ІІІ етап характеризується пов’язаністю з глобальним економічним плануванням (1960–1970 рр.), ІV етап – реформуванням міжнародного економічного порядку (1970–1980 рр.), V етап пов'язаний з новими ініціативами в сфері розвитку (1980–1990 рр.), VІ етап – підтримкою демократії та ринкових реформ (1990–2000 рр.). На сьогодні впроваджується VІІ етап, що пов'язаний з новими орієнтирами розвитку країн на глобальну перспективу ( 2000–2015 рр.). В Україні етапність надання МТД була пов’язана з міжнародним переміщенням капіталу, зокрема створенні атрибутів та інфраструктури ринкової економіки.
МТД існує у двох формах: інвестиційна технічна допомога (ІТД), яка спрямована на вивчення ситуацій щодо можливостей капіталовкладень та підтримку фінансової допомоги; незалежна технічна допомога (НТД), що надається з метою передачі знань та кваліфікації технічного й адміністративного характеру для підтримки зусиль у розвитку, незалежно від будь-якого конкретного проекту фінансової допомоги. Донорами ІТД виступають банки розвитку. В реальній практиці ІТД є грантовим елементом кредитних проектів банків розвитку і кваліфікується як надходження фінансових ресурсів. В Україні проекти МТД не розподіляються на ІТД та НТД, що у більшості випадків сприяє викривленню статистичної інформації.
Вивчення процесів, пов’язаних з наданням МТД, надало можливість визначити їх сутнісну характеристику як діяльність, що здійснюється на різних рівнях відповідно до пріоритетів надання розвитку донора і фінансується урядами держав (двостороння основа) та міжнародними організаціями (багатостороння основа). При двосторонньому каналі передача ресурсів країною-донором відбувається через спеціально створені урядові установи. До багатостороннього каналу віднесено міжнародні організації, що здійснюють широкомасштабну підтримку розвитку та діють через свої представництва в країні-реципієнті.
За результатами проведеного дослідження було встановлено, що МТД виступає засобом інтеграції економік країн-донорів та реципієнтів. В якості об'єктивних передумов цього явища можна виділити аспекти як для донорів, так і реципієнтів. Для донорів МТД стимулює попит на імпорт технічних знань; країни-реципієнти стають ринками збуту машин, обладнання, виробничо-технологічних ліній і комплектного обладнання як у виробничій, так і в невиробничій сферах; з використанням МТД здійснюються передінвестиційні капіталовкладення. Для реципієнтів МТД відіграє важливу роль у забезпеченні суспільного прогресу. Вона дозволяє державам, позбавленим значних фінансових і технічних можливостей, отримати доступ до знань і найпередовіших досягнень країн-донорів у відповідній сфері.
Нагальним питанням донорської спільноти є ефективність МТД. Існуючий досвід оцінювання ефективності впровадження МТД показав, що зараз не існує універсальних підходів та методик щодо визначення критеріїв ефективності реалізації проектів МТД. Сучасні основні підходи до надання допомоги переорієнтувалися від однобокого бачення країни-донора до моделі партнерської співпраці, центральними елементами якої є ініціативність та провідна роль країн-партнерів, і надання допомоги на основі результатів впроваджуваних проектів.
Проблеми двадцятого століття підштовхнули донорів до створення нових орієнтирів в сфері розвитку, які були викладені в Цілях розвитку Тисячоліття. На сьогодні інструментом імплементації ЦРТ виступає МТД, а її ефективність визначається успішністю їх реалізації.
У другому розділі «Оцінювання системи використання в Україні міжнародної технічної допомоги» розглянуто: структуру та повноваження відповідального органу у сфері МТД та її нормативно-правове забезпечення; досвід упровадження проектів МТД в Україні і проведено оцінювання програм та проектів МТД в Україні.
Аналіз чинних нормативно-правових актів у сфері МТД показав, що діюча система її залучення, використання та моніторингу потребують удосконалення. Це зумовлено невизначеністю участі та взаємозв’язку кожного учасника у програмуванні, залученні та використанні такої допомоги, форм і методів моніторингу, критеріїв оцінки ефективності проектів. Це призводить до безсистемності та неконтрольованості з боку держави процесів, пов’язаних з використанням ресурсів донорів, відсутності статистичної інформації для проведення аналізу ефективності реалізації проектів як щодо обсягу виділених коштів, кількості проектів, що реалізуються в різних секторах, так і щодо передбачуваності підвищення та результативності дії проектів донорів.
З метою поліпшення управління процесів в Україні отримання та використання МТД в роботі запропоновано розробити відповідно до світових стандартів стратегію залучення зовнішньої допомоги розвитку та Закон України «Про зовнішню допомогу розвитку», в якому прописати не тільки правове забезпечення реалізації проектів та програм донорів, а також закласти конструктивні положення співробітництва з донорами, за яких українська сторона буде мати можливість впливати на визначення переліку конкретних проектів, їх зміст, вибір виконавця проекту і реципієнта.
Дослідження функцій та повноважень відповідальної урядової структури в сфері МТД дозволило виявити відсутність комплексних механізмів співробітництва між донорами, відповідальною урядовою структурою, бенефіріарами, реципієнтами та виконавцями. Натепер співробітництво донорів з Україною здійснюється у два непов’язані між собою етапи: 1) співробітництво донорів з відповідальною урядовою структурою, яке відбувається під час формування стратегії співробітництва донорів з Україною, меморандумів, індикативних програм, та 2) погодження з реципієнтом технічного завдання затверджених проектів, що завершується підписання з ним договору про наміри. У свою чергу, реципієнт взаємодіє з відповідальною урядовою структурою через надання картки моніторингу реалізації проекту, інформація в якій не відображає реальний стан реалізації проекту і не пов’язана з моніторингом донорів. Усі інші процедури проектного циклу виконуються без погодження української сторони.
Формування теоретичних і методологічних основ створення дієвої системи отримання та використання МТД передбачає узгодження організаційних, економічних та правових її форм, методів і інструментів. ЇЇ суть полягає у формуванні трьохетапної координації суб’єктів МТД з урахуванням національних систем державного фінансового управління і контролю та узгодження потоків допомоги донорів у відповідності з національними пріоритетами.
