РЕГУЛЯТОРНА ПОЛІТИКА ДЕРЖАВИ У ЗАБЕЗПЕЧЕННІ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ЕНЕРГОЗБЕРЕЖЕННЯМ В УКРАЇНІ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми дисертації, сформульовано мету та завдання, визначено об’єкт, предмет, методи дослідження, охарактеризовано наукову новизну і практичну значимість отриманих результатів та наведено дані щодо їх апробації та публікацій автора.

У першому розділі «Концептуальні засади формування системного підходу до управління енергозбереженням» узагальнено теоретичні положення державного регулювання енергозбереження, виявлено пріоритетні напрямки розвитку регуляторної політики у забезпеченні СУЕ, визначено концептуальні засади державного регулювання в енергозбереженні.

Обґрунтовано необхідність розгляду енергозбереження як економічної системи на основі узагальнення наукових визначень поняття енергозбереження, системи та методів державного регулювання, виявлено, що регулювання енергозбереження має здійснюватися за системним підходом, який повинен бути побудований з урахуванням  певних принципів ієрархічності, розмежованості та комплексності.

Визначено зміст та структуру процесу формування державної регуляторної політики енергозбереження як складової СУЕ, що визначається сукупністю цілеспрямованих послідовних дій, які дають змогу за допомогою економічних інструментів державного регулювання виявити перспективні напрямки підвищення рівня енергетичної ефективності економіки та національного виробництва із застосуванням прямих та непрямих методів і дотриманням відповідних принципів управління. Показниками ефективності системи управління енергозбереженням виступають: енергоємність виробництва, обсяг виробництва електроенергії тепловими електростанціями (ТЕС), як найбільшого генератора електроенергії, обсяг споживання паливно-енергетичних ресурсів при виробництві електроенергії ТЕС, енергоємність ВВП і деякі інші, які, як доведено в роботі, мають певний взаємозв’язок.

На основі проведеного аналізу концепцій державного регулювання стосовно енергозбереження запропоновано визначення державного регулювання СУЕ як комплексу заходів та важелів впливу економічного, науково-технічного, інформаційного та правового характеру, здійснення яких відображається у ефективності використання ПЕР та підвищенні енергоефективності національної економіки за відповідними показниками.

Результати аналізу структури діючої СУЕ в Україні та виявлення взаємозв’язків між її елементами дозволили визначити, що їй притаманна централізованість та ієрархічна побудова, що спричиняє виникнення суперечностей та дублювання функцій між її складовими.

Дослідження світового досвіду регулювання СУЕ стало підставою для визначення умов розвитку регуляторної політики: ситуаційний та системний підходи до формування регуляторної політики; унікальне поєднання складових регуляторної політики (методів, інструментів, важелів, підходів); створення умов для ефективної реалізації завдань регуляторної політики на всіх рівнях економічної системи.

На основі систематизації наукових підходів до управління енергозбереженням, аналізу характерних ознак ПЕК і чинних концептуальних положень регулювання СУЕ, виявлено принципи системного підходу до розвитку регуляторної політики, основні цілі державного регулювання СУЕ та запропоновано структурну модель формування концептуальних засад державного регулювання СУЕ (рис. 1).