РЕСТРУКТУРИЗАЦІЯ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ ФІНАНСОВИХ РИНКІВ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, визначено мету, завдання, об’єкт, предмет і методи дослідження, розкрито наукову новизну і практичне значення отриманих результатів.

У першому розділі дисертації «Теоретико-методологічні засади реструктуризації банківської системи» проведено науковий аналіз сутності та обґрунтовано економічний зміст поняття «реструктуризація банківської системи», розкрито роль реструктуризації комерційних банків у забезпеченні фінансової стійкості банківської системи України, визначено основні форми та етапи її проведення, а також охарактеризовано основні тенденції перебігу реструктуризаційних процесів в банківській діяльності на світовому фінансовому ринку.

Опрацювання і теоретичне узагальнення вітчизняних і зарубіжних наукових джерел показало, що сьогодні немає єдиних підходів до визначення поняття «реструктуризація банківської системи». У багатьох фінансових наукових публікаціях термін «реструктуризація» вживається разом із поняттям «реорганізація», іноді – підміняється ним, а деколи – розглядається як процес, якому притаманні специфічні особливості. Поглиблені дослідження форм, механізмів і методів проведення реструктуризації та реорганізації встановили їх ідентичність і дозволили зробити узагальнюючий висновок про те, що дані терміни можна ототожнювати.  У дисертації уточнено поняття «реструктуризація банківської системи» як комплекс заходів, які мають динамічний, неперервний, багатоваріантний та альтернативний характер та передбачають покращання фінансової стійкості банківської системи, підвищення ліквідності й платоспроможності з урахуванням соціально-економічних завдань, змін у національній макросистемі та на світовому фінансовому ринку шляхом створення нових банків (спеціалізованих, універсальних), реорганізації діючих (злиття, приєднання, поділу, виділення), зміни юридичного статусу банківських установ або їх закриття.

У роботі визначено, що реструктуризація банківської системи повинна бути спрямована на вирішення двох основних завдань – оперативного забезпечення «виживання» банку та відновлення його конкурентоспроможності на ринку. Вона характеризується низкою заходів, серед яких: зміна динаміки бізнес-процесів, посилення конкурентної боротьби за ресурси, створення нових технологічних можливостей та зростання залежності від потреб ринку. Виконання основних завдань реструктуризації (підтримка життєдіяльності банківської системи, збільшення її капіталу, поліпшення якості активів, створення довгострокової ресурсної бази для банківського обслуговування потреб реальної економіки) можливе лише за умови взаємоузгодженості усіх її структурних елементів із урахуванням загальних глобалізаційних тенденцій розвитку фінансових ринків.

У дисертації визначено передумови проведення реструктуризації комерційних банків,  виокремлено основні її цілі та  обгрунтовано їхні переваги (табл. 1).

У дисертації визначено, що державне регулювання економіки, форма власності, вид корпоративного управління є тими чинниками, що впливають не лише на напрями та характер реструктуризації комерційних банків, але й на формування конкурентоспроможної банківської системи загалом. До чинників, які впливають на  ефективність виконання комерційними банками поставлених цілей і завдань, у роботі віднесено: капіталізацію фондового ринку; обсяг і динаміку ВВП; процентну ставку; законодавство.

Дослідженням встановлено, що залежно від того, які процеси відбуваються у банківському секторі - поліпшення чи погіршення фінансового стану (рівень достатності капіталу, платоспроможність, ліквідність, дохідність, структура активів та зобов'язань), можна виокремити 3 основні форми проведення реструктуризації: об'єднувальну, яка визначається необхідністю відновлення ліквідності, платоспроможності та рівня капіталізації банківської системи; розподільчу – обумовлена необхідністю розділення капіталу та створення спеціалізованих банків для освоєння нових напрямів фінансової діяльності, а також неякісним менеджментом, що ускладнює  прийняття оптимальних управлінських рішень і їх реалізацію; перетворювальну – продиктована необхідністю зміни умов капіталізації та управління, переорієнтацією напрямів діяльності.