РОЗСЛІДУВАННЯ НЕЗАКОННОГО ЗАВОЛОДІННЯ АВТОТРАНСПОРТНИМИ ЗАСОБАМИ

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Незаконне заволодіння автотранспортними засобами як різновид кримінального бізнесу завдяки своїй прибутковості майже не поступається незаконному обігу наркотиків і торгівлі зброєю. Значна частина цих злочинів вчиняється під прикриттям організованих злочинних угруповань, що мають чітку ієрархічну структуру з розподілом ролей, транскордонні зв’язки, високий рівень спеціалізації та матеріально-технічного оснащення. Злочинні групи контролюють ринки, на яких продається викрадений автотранспорт. Діють підпільні майстерні, що здійснюють підготовку цих автомобілів до повторної реалізації. Налагоджена індустрія легалізації автомобілів, здобутих зло­чинним шляхом (зміна ідентифікаційних номерів, зовнішнього вигляду, підроблення реєстраційних документів тощо).

У середньому за рік в Україні реєструють 7,3 тис. незаконних заволодінь автотранспортом, з яких – 5,6 тис. (76,7 %) – заволодіння легковими автомобілями. Упродовж 2009 р. прослідковується загальне зменшення кількості зареєстро­ваних злочинів (загалом по країні – на 10 %). Утім, криміногенна обстановка загостюється в умовах мегаполісів (Київ, Харків, Донецьк, Дніпропетровськ, Одеса, Львів), у яких об’єктивно сконцентровано значну кількість автомобілів, у тому числі іноземних, і попит на них залишається високим. У цих регіонах протягом 2009 р. зареєстровано 46 % з усієї кількості незаконних заволодінь автотранспортом, а їх розкриваність є нижчою порівняно із середньою по країні (загальний рівень розкриття 2008 р. становив 68,3 %, 2009 р. – 69,4 %), що свідчить про недостатню ефективність організації оперативно-розшукової, слідчої роботи, а також профілактичних заходів. За даними Департаменту карного розшуку МВС України, кожний третій викрадений автомобіль – іноземного виробництва вартістю понад 20 тис. дол. США. Кожна сьома викрадена іномарка належить до категорії престижних автомобілів бізнес-класу.

Як свідчить практика, розслідування незаконних заволодінь автотранспортними засобами ускладнюється тим, що ці злочини, як пра­вило, добре приховуються, вчиня­ються за чітко розробленим планом, з деталь­ним розподілом ролей співучасників. Члени злочинних угруповань встановлю­ють корупційні зв’язки з представниками державних органів і службовими особами різного рівня. Під час порушення кримінальної справи та на стадії досудового розслідування слідчі допускають цілу низку серйозних організацій­них і тактичних помилок, пов’язаних з оперативно-тактичною оцінкою ситуації, аналізом змісту криміналістичної характеристики злочинів, організацією й тактикою проведення окремих слідчих дій тощо.

Теоретичним підґрунтям дисертаційного дослідження стали роботи вітчизня­­­­них і зарубіжних вчених у галузі криміналістики та кримінального процесу, зокрема В. П. Бахіна, В. Д. Берназа, Р. С. Бєлкіна, А. Ф. Волобуєва, В. І. Галагана, В. Г. Гончаренка, Ю. М. Грошевого, О. Ф. Долженкова, В. А. Журавля, А. В. Іщенка, Н. С. Карпова, Н. І. Клименко, О. Н. Колесніченка, В. О. Коновалової, В. С. Кузьмічова, В. В. Лисенка, В. К. Лісіченка, В. Г. Лукашевича, Є. Д. Лук’янчикова, В. Т. Маляренка, Г. А. Матусовського, В. Т. Нора, Ю. Ю. Орлова, М. А. Погорецького, М. В. Салтевського, М. Я. Сегая, С. М. Стахівського, В. В. Тіщенка, Л. Д. Удалової, В. Ю. Шепітька, М. Є. Шумила, М. П. Яблокова та ін.

Окремі аспекти боротьби з угонами та іншими формами незаконного заволодіння автотранспортними засобами в контексті їх кримінально-пра­вової кваліфікації, криміналістичної характерис­тики та профілак­­тики дослід­жували А. В. Арендаренко, М. Т. Задояний, А. С. Казакевич, Л. М. Киселевська, Ф. Х. Кульмашев, В. А. Лихолая та інші науковці. Утім, ці дослідження, певною мірою, втратили свою акту­альність і практичну значимість. Праці вітчизняних вчених (М. В. Андреєв, О. М. Брисковська, Ю. Ф. Іванов, В. Д. Корма, М. О. Свірін) присвячені окремим кримінологічним або оперативно-розшуковим аспектам проблеми. Зазначені вище обставини, на думку автора, свідчать про актуальність обраної теми дисертації, її науково-теоретичну та практичну значимість.