РОЗСЛІДУВАННЯ УМИСНИХ ВБИВСТВ: ТЕОРІЯ ТА ПРАКТИКА

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність і рівень розробленості теми дисертаційного дослідження, визначено об’єкт, предмет, мету й завдання, наукову новизну, практичну значущість одержаних результатів, сформульовано основні положення та висновки, що виносяться на захист, наведено відомості про апробацію результатів дослідження, структуру й обсяг дисертації.

Розділ 1 – «Теоретичні основи розслідування умисних вбивств» – складається із чотирьох глав.

У першій главі «Криміналістична класифікація умисних вбивств», що містить два підрозділи, визначаються теоретичні засади та значення критеріїв криміналістичної класифікації злочинів. Класифікація розглядається як результат застосування типологічного методу, що дає змогу розподілити множинність об’єктів на підмножини (підкласи) за певними ознаками.

Базуючись на дослідженнях поняття діяльності у вітчизняній філософії та психології, а також у кримінології й криміналістиці проводиться аналіз понять «злочин», «злочинна діяльність», «розкриття та розслідування злочинів» і робиться висновок про те, що кожний умисний злочин (вбивство) може розглядатися як діяльність, що складається з її підготовки, вчинення й приховування. Поряд із цим автор виділяє випадки, коли юридичному оцінюванню підлягає низка злочинних діянь, детермінованих відповідними потребами, мотивами, цілями, способом життя суб'єкта, що утворюють (формують) злочинну діяльність.

Злочинну діяльність автор розглядає як систему, виділяючи в ній такі структурні елементи: 1) суб'єкт (особу злочинця); 2) потреби та інтереси, що зумовлюють мотив і мету злочину; 3) об’єкт, на який спрямовуються дії суб'єкта; 4) процес (механізм) здійснення діяльності; 5) результат діяльності. Розумова діяльність суб'єкта, його злочинний і життєвий досвід використовуються ним для вибору об’єкта, постановки проміжних і кінцевих завдань, оцінювання власних сил і можливостей, умов, досягнутого результату, удосконалення й корегування своїх дій, впливу на поведінку інших осіб тощо.

Учинення умисних вбивств розглядається дисертантом як певна система дій особи, що детермінується певними факторами. Першим системоутворювальним фактором окресленої категорії злочинів виступає мотив дій суб'єкта. Другим фактором є мета – задоволення своїх матеріальних, фізіологічних чи інших потреб. Третім фактором є спосіб вчинення вбивства, який обирається суб'єктом залежно від своїх нахилів і можливостей (суб'єктивні умови), а також існуючої обстановки (об'єктивні умови). Головним завданням криміналістичного дослідження зазначеної діяльності є вивчення її механізму й закономірних зв'язків між його елементами, котрі визначають процеси слідоутворення, з формулюванням відповідних теоретичних положень і практичних рекомендацій із розслідування.

Виявлено тенденцію до вдосконалювання своєї діяльності особою, що вчиняє умисні вбивства. З кожним новим епізодом ця діяльність стає все більш продуманою, у діях злочинців виявляються риси професіоналізму.

Перш за все, це стосується вбивств на замовлення, коли злочинці застосовують вогнепальну зброю, вибухові пристрої, отруту. Окремі особи чи групи, що вчиняють умисні вбивства, можуть найматися для обслуговування організованих злочинних угруповань або ставати їхніми структурними підрозділами.

Аналізуючи погляди окремих науковців на класифікацію злочинів, дисертант поділяє точку зору тих вчених, які пропонують в основу криміналістичної класифікації злочинів покласти криміналістичні критерії, зокрема, спосіб вчинення злочину. Такий підхід, на його погляд, є більш продуктивним, оскільки дає змогу розробляти методики розслідування не тільки окремих видів злочинів, а й більш вузьких груп злочинів, що відповідає потребам слідчої практики. Основними критеріями, за якими проводилася криміналістична класифікація умисних вбивств, були елементи предметної злочинної діяльності – предмет посягання, обстановка вчинення злочину (просторово-часові та інші умови дійсності), механізм (спосіб) учинення, наслідки й результат злочину, а також особливості суб'єкта (особи злочинця), мотиви та цілі його вчинків, особливості особи потерпілого.

Зазначений підхід дав можливість відокремити окремі групи вбивств (за мотивом, метою й способом учинення), що мають спільну  інформаційно-слідову картину, і розробити на єдиному методологічному підґрунті різного рівня методики розслідування – видові та окремі, що спрямовані на більш ефективне застосовування криміналістичних рекомендацій у діяльності правоохоронних органів. При побудові криміналістичних моделей механізму вчинення умисних вбивств та розробці програм їхнього розслідування автор спирається на дві великі групи злочинів: учинених за умов очевидності (очевидні вбивства) та вчинені за умов неочевидності (неочевидні вбивства). До перших автор відносить умисні вбивства, вчинені на підґрунті сімейно-побутових конфліктів, коли встановлена особа вбитого, а вбивця затриманий безпосередньо на місці злочину або з'явився з повинною, є очевидці злочину. До інших віднесені вбивства, вчинені з наступним приховуванням особи потерпілого (трупа), знищенням слідів злочину, а іноді й трупа. До цієї категорії вбивств автор відносить ті, на початку розслідування яких слідчий стикається з інформаційною невизначеністю, наприклад, виявлення трупа (його частин) поза житлом (на вулиці, у полі, у лісі), не встановлено особу потерпілого, відсутні очевидці. Тому неочевидні вбивства більш проблематичні в розслідуванні, оскільки вчиняються, як правило, за досить ретельно розробленими планами дій (включають підготовку, вчинення та приховування вбивства), із застосуванням холодної або вогнепальної зброї, вибухівки, отрути та інших спеціально підготовлених знарядь. До цієї категорії умисних вбивств віднесені: вбивства, вчинені на замовлення; на сексуальному підґрунті; із застосуванням вибухових пристроїв; з розчленуванням трупа; вбивства матір’ю своєї новонародженої дитини, а також вбивства, приховані інсценуванням.

Наведена в дисертації класифікація умисних вбивств лягла в основу розробки авторської концепції побудови видової методики розслідування умисних вбивств, їхньої видової криміналістичної характеристики, з'ясування особливостей формування типових слідчих ситуацій, постановки завдань розслідування, побудови загальних й окремих версій, вибору доцільного напряму розслідування.

У другій главі «Побудова видової методики розслідування умисних вбивств», що містить чотири підрозділи, знайшли відображення проблеми криміналістичного аспекту визначення загальних принципів та завдань розслідування, теоретичних засад розробки видової методики розслідування умисних вбивств, уточнення її структури та змісту.

На основі використання положень, викладених у працях багатьох учених-криміналістів, проаналізовано різні аспекти розслідування (пізнавальний, інформаційний, організаційний, тактичний) та зроблено висновок, що розробку методик розслідування окремих категорій злочинів (умисних вбивств) доцільно здійснювати на основі криміналістичного змісту слідчої діяльності, що репрезентує систему інформаційно-пізнавальних, організаційно-тактичних та інших заходів, які підпорядковані завданням і вимогам кримінального судочинства.

Розглядаючи розслідування злочинів як різновид предметної людської діяльності, що за формою та змістом є складною динамічною системою, основна функція якої полягає в ефективному протистоянні злочинній діяльності, розслідування злочину є специфічною пізнавальною діяльністю, що спрямована на встановлення конкретного акту соціальної поведінки окремих осіб. Характерними особливостями такого пізнання є його ретроспективність, здійснення в установленій формі уповноваженими на це суб'єктами за допомогою засобів процесуального доказування, а також його адресність й обмеженість у часі процесуальними термінами. Таке пізнання здійснюється шляхом виявлення й дослідження слідів-відображень, що несуть інформацію про властивості, структуру та інші ознаки взаємодіючих об'єктів та особливості самої взаємодії.

У роботі дисертант виділяє та аналізує основні чинники, що зумовлюють особливості інформаційних процесів розслідування умисних вбивств, зокрема: 1) неочевидність (відсутність) джерел інформації; 2) фрагментарність інформації, що здобувається; 3) необхідність постійної перевірки й оцінювання даних, що надходять, для визначення їхньої достовірності та допустимості; 4) перешкоджання отриманню повної й об'єктивної інформації зацікавленими особами; 5) короткочасність зберігання інформації з  об’єктивних причин; 6) труднощі з визначенням правильної оцінки (декодуванням) одержаної інформації; 7)  труднощі з належним процесуальним оформленням процесу виявлення джерел інформації, її засвідчення, фіксації, особливо в ході оперативно-розшукової діяльності, введенням її в кримінальний процес тощо. Інформаційні процеси проаналізовано за традиційною схемою роботи з доказами: пошук і виявлення; сприймання й фіксація; обробка; використання інформації.

На основі дослідження розслідування умисних вбивств як багатопланової інформаційно-пізнавальної та організаційно-тактичної діяльності, що об'єднує систему заходів і умов із забезпечення оптимальної діяльності суб'єктів розслідування, узагальнено практику застосування традиційних методів забезпечення якісної організації розслідування – планування й управління, виділено типові помилки та прорахунки і формулювало відповідні рекомендації, що спрямовані на їхню оптимізацію. Рекомендації автора також стосуються розробки типових програм розслідування у вигляді систематизованого переліку та опису криміналістичних алгоритмів, що базуються на визначених слідчих ситуаціях, етапах розслідування, різновидах вбивств і спрямовані на послідовне й комплексне вирішення конкретних завдань розслідування вбивств певного виду.

Зважаючи на відсутність єдиного законодавчого критерію щодо розмежування понять «розкриття» та «розслідування» злочинів, дисертант аналізує різні точки зору з цього питання і пропонує розкриття, з одного боку, розглядати як діяльність органів дізнання й досудового слідства зі збирання й дослідження доказової інформації стосовно обставин події злочину і його суб’єктів, а з іншого – як результат діяльності цих органів, тобто сукупність інформації, зібраної на певний момент розслідування. У такому контексті співвідношення понять «розкриття» і розслідування», їхнє змістовне розуміння та субординацію автор, підтримуючи позицію І.Ф. Герасимова та В.Г. Танасевича, інтерпретує таким чином: розкриття злочину характеризує відношення до факту злочину: відомий цей факт – розкрито його, невідомий – не розкрито; розслідування злочину характеризує юридичну діяльність, що забезпечує розкриття злочину й доказування у встановленому порядку його обставин для прийняття відповідного рішення. Розкриття злочину в такому розумінні подається як слідча ситуація, що виникає, наприклад, під час затримання злочинця на місці пригоди (з речовими доказами), у разі з'явлення злочинця з каяттям, коли особа затримана, але не всі обставини справи ще досліджені. Тому в криміналістичному розумінні розкриття злочину може бути здійснене на різних етапах розслідування, оскільки воно досягається на досудовому слідстві, є попереднім рішенням задачі розкриття злочину й викриття винного органом досудового слідства.

Досліджуючи принципи як загальні вихідні положення розробки видової методики розслідування умисних вбивств, дисертант зосереджує увагу на: а) розгляді об'єкта методики розслідування – злочину – з позицій системно-діяльнісного підходу; б) використанні для дослідження злочинів умов і способів їхнього вчинення, особливостей механізму слідоутворення та розробки адекватних рекомендацій з їхнього розслідування, даних і новітніх досягнень інших наук, у тому гуманітарного, природничого та технічного циклів; в) використанні (екстраполяції в теорію розкриття злочинів) узагальненого досвіду слідчої практики; г) урахуванні криміналістичної класифікації і криміналістичної характеристики злочинів; д) визначенні обставин, що підлягають встановленню; е) урахуванні специфіки етапів розслідування; ж) виділенні й оцінюванні типових слідчих ситуацій, що виникають на різних етапах розслідування; з) виділенні відповідних типових завдань організаційно-методичного та тактичного характеру з урахуванням оптимальних програм їхнього вирішення; і) визначенні специфічних тактичних і технічних прийомів під час проведення тактичних операцій та окремих слідчих дій.

Окремо досліджено ситуативність побудови методики розслідування й зроблено такі висновки: 1) конкретна слідча ситуація створюється за рахунок наявної на конкретний момент розслідування криміналістично значущої інформації про подію в цілому, її окремі обставини, особу злочинця; 2) оцінювання слідчої ситуації доцільно пов'язувати з характером джерел інформації, а також із часом, що минув із моменту вчинення злочину й до моменту надходження повідомлення про цей злочин; 3) оцінка наявної інформації повинна зумовлювати постановку організаційно-тактичних завдань, висунення слідчих версій, вибір системи слідчих дій і оперативно-розшукових заходів за типовими програмами розслідування; 4) слідча ситуація – явище динамічне і тому вимагає постійного аналізу і коректування версій і завдань, що ставляться, а отже, і програми розслідування.

На основі дослідження типових слідчих ситуацій, що виникають під час розслідування умисних вбивств, виділено їхні характерні та істотні риси, що дає змогу сформулювати адекватні тактичні завдання й рекомендувати відповідну програму діяльності з розслідування злочинів певної категорії. В окремих методиках, поділяючи позицію В.П. Бахіна, Р.С. Бєлкіна, В.А. Журавля, пропонується виділяти й аналізувати типові слідчі ситуації стосовно етапів розслідування, розрізняючи вихідні ситуації, що складаються на момент порушення кримінальної справи; проміжні або наступні ситуації, що виникають у ході й після вирішення початкових завдань розслідування на його подальшому й завершальному етапах.

Означений підхід зумовив структуру видової методики розслідування умисних вбивств, яка складається із криміналістичної характеристики злочину, типових слідчих ситуацій та напрямів розслідування (типових версій та організаційно-тактичних завдань), типових тактичних операцій – відповідних алгоритмів розслідування (системи організаційних, слідчих і оперативно-розшукових заходів), перспективних типових ситуацій, що прогнозуються на наступному етапі розслідування, та програми їхнього вирішення.

У третій главі «Криміналістична характеристика умисних вбивств», яка складається з п'яти підрозділів, визначено поняття й структуру криміналістичної характеристики злочинів та її значення в методиці розслідування. Увагу приділено, зокрема, способам учинення умисних вбивств, інсценуванню як способу приховування вбивств, обстановці вчинення вбивств і типовим слідам, а також особі злочинця та потерпілого.

У роботі на основі аналізу праць учених-криміналістів з означеної проблеми досліджено зміст, структуру й значення загального поняття криміналістичної характеристики злочинів і обґрунтовано її авторське бачення. Зокрема, набуло розвитку точка зору І.Ф. Герасимова, що в теоретичному аспекті криміналістична характеристика злочинів – це наукове поняття (концепція), призначенням якої є системно-структурне вивчення та узагальнення криміналістично значущих відомостей щодо певної категорії злочинів, що має сприяти розробці ефективних наукових рекомендацій з їхнього розкриття. Саме криміналістична характеристика дає змогу отримати досить повне й правильне уявлення про відповідний об’єкт дослідження – певний вид умисних вбивств й орієнтувати слідчого на цілеспрямований пошук слідів, які вказують на механізм і обставини події та особу злочинця. Практичне значення криміналістичної характеристики окремих видів умисних вбивств, на думку автора, полягає, по-перше, у тому, що вона дає слідчому змогу використовувати знання про типові риси та особливості певного виду злочину в цілому, а також про його окремі ознаки, елементи й характер зв'язку між ними, скласти типову слідову картину; по-друге, створює можливість на початковому етапі розслідування, який часто характеризується дефіцитом потрібної інформації, використовувати її дані для побудови загальних та окремих версій, допомагає визначити правильний напрям розслідування; по-третє, відкриває можливість встановлення та використання кореляційних залежностей і зв'язків між її елементами для пошуку і прогнозування місця знаходження необхідних джерел інформації та їхнього змісту, а надалі і для виявлення невідомих обставин злочину, що розслідується.

На основі проведеного аналізу криміналістична характеристика умисних вбивств визначається як загальна модель окресленої категорії злочинів, що відображає особливості змісту й взаємозв'язку її елементів і сприяє оптимальному вирішенню завдань, які властиві розслідуванню цих злочинів. Структура криміналістичної характеристики умисних вбивств визначено виходячи зі структури предметної діяльності й умов, що забезпечують останню, а також зі специфіки цих злочинів. Визначено, що її елементами є відомості стосовно: а) особливостей суб'єкта (особи вбивці); б) особи потерпілого і його зв'язку з убивцею; в) обстановки вчинення вбивств; г) способів підготовки, вчинення й приховування вбивств; д) характерних слідів («слідової картини») вбивств.

Особа злочинця досліджувалася комплексно. Аналізу піддавалися криміналістично значущі властивості злочинця стосовно його біологічних (статевих, анатомічних, вікових, фізіологічних), психічних (інтелектуальних, емоційних, вольових), соціальних (соціальне становище, рід занять, сімейний стан, місце проживання, кримінальне минуле тощо) ознак. Так, результати проведеного дослідження свідчать, що 84% осіб, які вчинили умисні вбивства, були чоловіками віком від 18 до 65 років, 58% осіб не працювали або мали тимчасові заробітки, 12% осіб – не мали середньої освіти, 31% осіб уже мали злочинний досвід, а 84% вбивств на замовлення та за допомогою вибухових пристроїв були вчинені в співучасті.

Окремо досліджувалася особа потерпілого. Особливу увагу зосереджено на виявленні даних, які вбивця враховує під час підготовки, вчинення й приховування злочину і які, відповідно, мають бути враховані під час розслідування вбивства. До них належать біологічні (стать, вік, анатомічні й фізіологічні особливості) та соціальні дані (освіта, професія, захоплення, спосіб життя, соціальні зв'язки), які аналізувалися відносно розслідування вбивств, учинених на сексуальному підґрунті, вбивств матір’ю своєї новонародженої дитини, вбивств на замовлення.

Обстановка вчинення умисних вбивств досліджувалася в напрямах аналізу просторово-матеріальної обстановки місця підготовки, вчинення та приховування злочину; характеристики часу їхнього вчинення; погодних та інших природно-кліматичних умов; соціально-побутових і психологічних відносин між учасниками події; поведінки потерпілих і свідків безпосередньо під час вчинення злочину. При цьому на базі узагальнення кримінальних справ було встановлено, що злочинець може: а) активно впливати (і впливає) на обстановку з метою створення сприятливих умов для здійснення задуманого злочину; б) використовувати певні сприятливі умови й пристосовувати свої дії до тих умов, що склалися; в) знаходити знаряддя й засоби подолання перешкод вчиненню злочину. Встановлено, що вбивця прагне використати обстановку так, що вона, по-перше, максимально сприяла досягненню злочинної мети, а   по-друге, відповідала б умовам залишення мінімальної кількості слідів учиненого ним злочину, що могли б бути використані для його встановлення (ідентифікації). Це виявляється, наприклад, у виборі ним місця вбивства з урахуванням можливостей безпечного зникнення з нього, а також можливостей створення умов, коли труп неможливо ідентифікувати (розчленування, спотворювання обличчя тощо).