РОЗСЛІДУВАННЯ ЗЛОЧИНІВ, СПРЯМОВАНИХ НА ЗАВОЛОДІННЯ ЖИТЛОМ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, вказано на зв'язок з науковими програмами, планами, темами, визначено його мету і задачі, об’єкт, предмет та методи, розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, наведено відомості про їх апробацію та опублікування.

Перший розділ «Теоретичні основи побудови методики розслідування злочинів, спрямованих на заволодіння житлом» містить три підрозділи, у яких розглянуто загальні питання побудови зазначеної методики, її структури, змісту окремих елементів.

Підрозділ 1.1. «Особливості процесу набуття права власності на житло, які мають криміналістичне значення» присвячений аналізу згаданого процесу, зокрема діяльності потерпілого, злочинців, окремих службових та інших осіб, процедури документообігу, їх впливу на механізм злочинів цієї групи та наступне встановлення їх обставин. За результатами проведеного дослідження дисертантом сформульовано особливості процесу набуття права власності на житло, які мають криміналістичне значення, що дозволило зробити висновок про доцільність виокремлення мети злочинів (заволодіння житлом) як критерію для їх криміналістичної класифікації та побудови окремої методики розслідування.

До них, зокрема, належать: 1) правова природа житла – нерухома, неподільна, неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками; 2) виключне цільове призначення житла – проживання у ньому фізичних осіб; 3) визначене законом коло правочинів, за якими може набуватись право власності на жиле приміщення; 4) діяльність агентів з нерухомості, ріелтерів, маклерів та інших суб’єктів на ринку житла; 5) ціна житла та її встановлення у порядку, визначеному законодавством; 6) особливий порядок набуття права власності та його підтвердження – нотаріальне посвідчення договору (деякі інші дії) та державна реєстрація права власності, які обумовлюють, відповідно, типове коло учасників, слідів їх діяльності та документів, що використовуються; 7) обов’язок дотримання прав дітей, недієздатних та осіб, цивільна дієздатність яких обмежена, під час укладення договорів про відчуження житла.

У підрозділі 1.2. «Криміналістична класифікація злочинів, спрямованих на заволодіння житлом, та місце методики їх розслідування у системі окремих криміналістичних методик» на основі критерію мети злочинів (заволодіння житлом) виокремлено групу злочинів, спрямованих на заволодіння ним. За результатами аналізу особливостей процесу набуття права власності на житло через призму злочинів, передбачених Кримінальним кодексом України, з огляду на потреби практики, дисертант дійшов висновку про можливість та необхідність дослідження наступних видів злочинів, спрямованих на заволодіння ним: вбивств, вимагань та шахрайств.

Процес заволодіння житлом потерпілого характеризується як взаємодія суб’єктів, різних за своїм становищем, відношенням до події злочину, процесу набуття права власності на житло. Злочин може бути вчинений одноособово або групою осіб, кожна з яких виконує усі або частину дій, що складають його об’єктивну сторону. Нотаріуси, реєстратори, інші суб’єкти, які беруть участь у процесі відчуження житла, можуть бути співучасниками злочину, діяти правомірно (поза жодним відношенням до нього) або неналежно виконувати свої обов’язки (з різних причин), сприяючи злочинцям. Різним може бути відношення до події злочину членів сімʼї, родичів, сусідів, друзів, співробітників потерпілого. У зв’язку з цим, автором запропоновано класифікацію учасників процесу набуття права власності на житло у ході вчинення злочину залежно від характеру їх дій на: 1) осіб, які мають пряме відношення до злочину і їх дії є неправомірними; 2) осіб, що не мають прямого відношення до злочину, проте їх дії є неправомірними; 3) осіб, які не мають прямого відношення до злочину, однак їх дії є правомірними. У роботі розкрито практичне значення розробленої класифікації.

Дослідивши сучасні наукові погляди на рівні окремих криміналістичних методик та підходи до їх побудови, методику розслідування злочинів, спрямованих на заволодіння житлом, здобувачем віднесено до міжвидових (позавидових) методик, оскільки вона охоплює комплекс рекомендацій щодо розслідування злочинів різних видів, об’єднаних на основі криміналістичного критерію мети злочину (заволодіння житлом).

Підрозділ 1.3. «Структура методики розслідування злочинів, спрямованих на заволодіння житлом» містить результати дослідження питань змістового наповнення методики розслідування злочинів цієї групи. У роботі, з врахуванням позицій, висвітлених у науковій літературі, та результатів узагальнення практики розслідування аналізованих злочинів, визначено структуру методики, розглянуто питання поділу процесу розслідування на етапи, проаналізовано поняття та структуру криміналістичної характеристики досліджуваних злочинів.

Висновки, пропозиції та рекомендації сформульовані в дисертації виходячи із поділу процесу розслідування на два етапи: початковий та завершальний, межею між якими є момент наявності достатніх доказів для обвинувачення особи у вчиненні злочину.

Другий розділ «Криміналістична характеристика злочинів, спрямованих на заволодіння житлом» складається із п’яти підрозділів і присвячений дослідженню окремих елементів криміналістичної характеристики злочинів цієї групи.

У підрозділі 2.1. «Відомості про способи злочинів» на основі дослідження поглядів науковців, викладених у спеціальній літературі, здійснено аналіз поняття та структури способу злочину, його співвідношення з механізмом злочину.

За результатами аналізу та узагальнення кримінальних справ охарактеризовано типові способи злочинів, спрямованих на заволодіння житлом. Виявлено та окреслено стереотипні дії щодо їх готування, вчинення та приховування у взаємозв’язку з іншими елементами криміналістичної характеристики досліджуваних злочинів. На основі проведеного дослідження автором зроблено висновок про повноструктурний характер способів аналізованих злочинів.

Підрозділ 2.2. «Відомості про обстановку злочинів» присвячений аналізу типових структурних компонентів обстановки злочинів, спрямованих на заволодіння житлом, зокрема місця, часу та діяльності суб’єктів, які не є їх співучасниками.

Автором виявлено типову особливість обстановки злочинів цієї групи, яка полягає у неспівпадінні за часом та місцем протиправного впливу на потерпілого (обману, зловживання довірою – у випадку шахрайства; погроз, шантажу, насильства – у випадку вимагання; заподіяння смерті – у випадку вбивства) і заволодіння житлом, що обумовлено порядком набуття права власності на нього.

У дисертації проаналізовано вплив типових компонентів обстановки досліджуваних злочинів на їх механізм та подальше розслідування.

У підрозділі 2.3. «Відомості про слідову картину злочинів» на основі узагальнення матеріалів проваджень щодо злочинів, спрямованих на заволодіння житлом, окреслено їх типові сліди.

Дисертантом виокремлено дві групи слідів, які мають найбільше значення для встановлення обставин злочинів цієї групи (документи та показання свідків, потерпілих і підозрюваних). Проаналізовано їх зміст, типове місцезнаходження, способи виявлення та значення для розслідування.

У підрозділі 2.4. «Відомості про особу злочинця» за результатами аналізу та узагальнення слідчої практики здійснена характеристика особи злочинця у провадженнях щодо злочинів, спрямованих на заволодіння житлом.

Виявлено та деталізовано окремі статеві, вікові, професійні, соціальні, психологічні особливості особи злочинця у провадженнях щодо злочинів цієї категорії, зокрема: вчинення злочинів у співучасті, домінування осіб чоловічої статі, проживання у містах, злочинний професіоналізм, співучасть нотаріусів, працівників правоохоронних органів.

Підрозділ 2.5. «Відомості про особу потерпілого» містить результати виявлення та аналізу особливостей, які характеризують особу потерпілого у провадженнях щодо аналізованих злочинів.

До таких особливостей автором віднесено: низький освітній рівень, низький соціальний статус та матеріальне становище, зловживання спиртними напоями та самотність. Виокремлено категорії осіб, які найчастіше стають жертвами згаданих злочинних посягань, зокрема: особи похилого віку, особи з особливим станом здоров’я (недієздатні, особи, цивільна дієздатність яких обмежена, неповносправні) та діти.

У роботі розглянуто типові алгоритми діяльності потерпілих, які полегшують готування, вчинення та приховування аналізованих злочинів, їх причини та наслідки, вплив на механізм цих злочинів та їх розслідування.

Третій розділ «Початковий етап розслідування злочинів, спрямованих на заволодіння житлом» містить п’ять підрозділів, у яких досліджуються організаційні, тактичні та інші аспекти початкового етапу розслідування згаданих злочинів.

У підрозділі 3.1. «Аналіз та оцінка первинних відомостей про злочин» розглянуто питання дослідження первинних відомостей про зазначені злочини у контексті набрання чинності новим КПК, встановлення взаємозв’язку між фактами зникнення або вбивства особи та заволодіння житлом, встановлення та доведення наміру заволодіти житлом потерпілого як основної мети аналізованих злочинів.

У роботі  розроблено систему заходів, спрямованих на встановлення взаємозв’язку між зникненням або вбивством особи та заволодінням її житлом, яка передбачає: 1) збір та перевірку відомостей про обставини зникнення або вбивства; 2) вивчення «стилю життя» особи; 3) встановлення правового режиму житла. Деталізовано зміст та послідовність дій у кожному із запропонованих напрямів.

Розглянуто проблему приховання факту насильницької смерті та виявлення її ознак. Автором обґрунтовано доцільність запровадження обов’язкового встановлення причини смерті за результатами розтину, проведеного судово-медичним експертом за участі представників правоохоронних органів, у випадку смерті особи, що вчинила правочин, за умовами якого право власності чи інші майнові права у набувача виникають внаслідок її смерті.

У дисертації на основі аналізу наукових поглядів та матеріалів відповідних кримінальних справ удосконалено перелік обставин, які доводять намір заволодіти житлом як основну мету досліджуваних злочинів, зокрема вбивства, вимагання та шахрайства.

Підрозділ 3.2. «Типові слідчі ситуації, відповідні до них завдання розслідування та алгоритми їх вирішення» присвячений моделюванню та аналізу типових слідчих ситуацій, що мають місце у ході розслідування злочинів, спрямованих на заволодіння житлом, визначенню на цій основі стереотипних завдань та комплексів дій щодо їх вирішення.

Дисертант дійшов висновку про те, що головним критерієм побудови типових слідчих ситуацій у провадженнях щодо злочинів цієї групи є інформаційний компонент слідчої ситуації, зокрема: відомості про подію, спосіб злочину та особу злочинця.

У підрозділі 3.3. «Організація та планування розслідування» визначено та проаналізовано особливості організації та планування розслідування злочинів, спрямованих на заволодіння житлом; запропоновано рекомендації щодо оптимізації цієї діяльності, організації та порядку роботи слідчо-оперативних груп у ході розслідування та розкриття зазначених злочинів, розроблено систему типових версій, які будуються та перевіряються в аналізованих провадженнях (про подію злочину; особу вбивці; взаємодію злочинців; характер діяльності злочинців; співучасть у злочині окремих осіб; мотив вбивства; місцезнаходження злочинця, який переховується; можливу протидію розслідуванню; статус набувача житла за договором).

На основі аналізу слідчої практики та існуючих наукових напрацювань, у структурі типового плану розслідування злочину, спрямованого на заволодіння житлом, автор пропонує виокремлювати два комплекси заходів: а) дослідження процедури набуття права власності на житло та деяких інших дій, пов’язаних з відчуженням житла; б) дослідження обставин протиправного впливу на потерпілого: 1) заподіяння смерті у провадженнях щодо вбивства; 2) погрози насильства над потерпілим чи його близькими родичами, обмеження прав, свобод або законних інтересів цих осіб, пошкодження чи знищення їхнього майна або майна, що перебуває у їх віданні чи під охороною, інших дій, передбачених ст. 189 Кримінального кодексу України, у провадженнях щодо вимагання; 3) обману або зловживання довірою у провадженнях щодо шахрайства.

Підрозділ 3.4. «Попередження та подолання протидії розслідуванню» присвячений аналізу змісту протидії розслідуванню та розгляду її типових форм прояву, шляхів попередження та подолання у провадженнях щодо злочинів, спрямованих на заволодіння житлом.

На основі дослідження кримінальних справ розглянуто сучасний стан, виявлено типові форми протидії розслідуванню у провадженнях щодо злочинів цієї категорії; розроблено пропозиції щодо застосування окремих заходів попередження та подолання протидії розслідуванню в аналізованих провадженнях.

За результатами дослідження встановлено, що у провадженнях щодо злочинів, спрямованих на заволодіння житлом, має місце більшість з можливих форм протидії розслідуванню, зокрема: а) знищення документів, інших доказів; б) протиправний вплив (насильство, погрози, підкуп, шантаж тощо) на свідків, потерпілих, співучасників злочину; в) протиправний вплив на експертів, спеціалістів, слідчого, прокурора, суддю, працівників оперативних підрозділів; г) неправдиві показання; д) знищення матеріалів кримінального провадження під час ознайомлення з ними після завершення досудового розслідування; е) ухилення від явки до органів досудового розслідування та оперативних підрозділів.

Попередження та подолання протидії розслідуванню злочинів цієї категорії, за переконанням дисертанта, передбачає застосування системи заходів, до яких, зокрема, належать: 1) запобіжні заходи; 2) розшук, затримання підозрюваного; 3) привід свідка, потерпілого, накладення грошового стягнення; 4) забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у розслідуванні; 5) охорона місця події; 6) «розʼєднання» членів організованої злочинної групи, які спільно протидіють розслідуванню; 7) викриття та подолання неправдивих показань; 8) забезпечення таємниці досудового розслідування; 9) забезпечення цивільного позову та можливої конфіскації майна.

Автором проаналізовано сучасні наукові погляди та додатково обґрунтовано можливість та доцільність застосування слідчих хитрощів (тактичних пасток) з метою подолання протидії розслідуванню; розроблено рекомендації стосовно їх застосування у провадженнях щодо досліджуваних злочинів.

У роботі здійснено аналіз та порівняння окремих теоретичних та практичних питань забезпечення цивільного позову в зазначених провадженнях, зокрема моменту вжиття відповідних заходів, кола об’єктів забезпечення та захисту добросовісного набувача житла, яке стало предметом злочину. За результатами проведеного дослідження запропоновано внесення змін до чинного законодавства з метою вирішення окреслених проблемних питань. Зокрема, дисертантом запропоновано передбачити у ст. 170 нового КПК можливість накладення арешту на частину майна юридичної особи, що відповідає частці підозрюваного, обвинуваченого (інших осіб, визначених законом) у її статутному (складеному) капіталі, для забезпечення цивільного позову. Для захисту добросовісного набувача житла, яке стало предметом злочину, на думку автора, необхідно внести зміни у ст. 388 Цивільного кодексу України, позбавивши первісного власника права витребувати майно від добросовісного набувача, якщо воно було придбане за відплатним договором.

У підрозділі 3.5. «Взаємодія з громадськістю» розглянуто основні напрями, переваги та недоліки такої взаємодії у провадженнях щодо злочинів, спрямовані на заволодіння житлом.

Автором окреслено типові напрями взаємодії з громадськістю у провадженнях щодо злочинів цієї групи, зокрема: а) застосування тактичних прийомів та їх комплексів, пов’язаних з контрольованим розповсюдженням інформації з метою впливу на відповідних осіб; б) доведення до відома населення інформації про обставини злочинів з метою їх профілактики; в) висвітлення окремих аспектів ходу розслідування злочинів з метою громадського контролю за його законністю.

У роботі проаналізовано переваги та недоліки зазначеної взаємодії у перелічених напрямах, розроблено рекомендації щодо підвищення її ефективності, розглянуто питання співвідношення інформаційної взаємодії з громадськістю та забезпечення таємниці досудового розслідування.

Четвертий розділ «Тактика окремих слідчих дій та завершальний етап розслідування злочинів, спрямованих на заволодіння житлом» складається із чотирьох підрозділів, присвячених дослідженню тактичних особливостей окремих слідчих дій та аналізу діяльності слідчого на завершальному етапі розслідування зазначених злочинів.

У підрозділі 4.1. «Тактика виїмки та огляду документів» проведено аналіз тактичних особливостей виїмки та огляду документів у провадженнях щодо злочинів, спрямованих на заволодіння житлом.

Запропоновано класифікацію зазначених документів залежно від їх місцезнаходження та призначення на: 1) документи, які використовуються для набуття права власності на житло, і зберігаються у приміщеннях відповідно нотаріальних контор та реєстраційних органів; 2) документи, які використовуються злочинцями для вчинення дій, обумовлених набуттям права власності на житло, та знаходяться в інших органах, установах; 3) документи, які використовуються злочинцями у ході готування, вчинення, приховування злочину та не пов’язані безпосередньо з набуттям права власності на житло. Розкрито практичне значення запропонованої класифікації, можливості та напрями використання кожної групи документів.

Визначено перелік типових документів, які підлягають виїмці та огляду у вказаних провадженнях; виявлено особливості, пов’язані з місцезнаходженням окремих документів та діяльністю осіб, які мають доступ до них; розроблено рекомендації щодо підготовки і проведення виїмки та огляду типових документів у провадженнях щодо аналізованих злочинів.

Підрозділ 4.2. «Тактика допиту потерпілих, підозрюваних та свідків» присвячений виявленню та аналізу особливостей тактики допиту окремих суб’єктів (потерпілих, підозрюваних та свідків) у провадженнях щодо злочинів, спрямованих на заволодіння житлом.  Сформульовано комплекси типових запитань до відповідних осіб, визначено оптимальні напрями та об’єктів застосування психологічного впливу.

З метою підвищення ефективності тактичного прийому роз’яснення допитуваному наслідків завідомо неправдивого показання дисертантом запропоновано внести зміни до ст. 384 Кримінального кодексу України шляхом посилення покарання та диференціації кримінальної відповідальності в залежності від тяжкості злочину, з приводу обставин якого допитуваний дає неправдиві показання.

У підрозділі 4.3. «Тактика призначення та проведення судових експертиз» розглянуто тактичні аспекти призначення та проведення типових експертиз у провадженнях щодо злочинів, спрямованих на заволодіння житлом; проаналізовано їх можливості, визначено коло типових запитань, які повинні бути поставленими перед експертом.

До типових експертиз у провадженнях щодо зазначених злочинів належать: 1) судово-почеркознавча, 2) техніко-криміналістична експертиза документів, 3) судово-медична, 4) судово-психіатрична, 5) судово-бухгалтерська, 6) фінансово-економічна, 7) трасологічна, 8) судово-біологічна, 9) судово-товарознавча.

Суттєвим недоліком у розслідуванні злочинів цієї категорії, на думку автора, є недостатнє використання можливостей судово-психологічної та дактилоскопічної експертизи документів на предмет виявлення слідів пальців рук.

Підрозділ 4.4. «Діяльність слідчого на завершальному етапі розслідування» присвячений дослідженню змісту та основних напрямів зазначеної діяльності.

Аналіз практики розслідування злочинів, спрямованих на заволодіння житлом, дозволив здобувачу виокремити наступні типові  напрями діяльності слідчого на завершальному етапі розслідування злочинів цієї категорії: а) аналіз та перевірка зібраних доказів; б) уточнення рольової участі співучасників злочину; в) вирішення питання про достатність доказів для завершення розслідування; г) вирішення питання про направлення матеріалів для притягнення до дисциплінарної, адміністративної відповідальності окремих осіб; д) виявлення інших злочинів, вчинених особами, що притягуються до відповідальності.

У роботі проаналізовано діяльність слідчого в окреслених напрямах, розроблено рекомендації щодо вирішення типових проблемних питань та оптимізації діяльності у кожному із них. Звертається увага на необхідність виділення в окремі провадження матеріалів про злочини, які типово пов’язані з досліджуваними, після встановлення їх обставин та доведення вини суб’єктів.

Дисертантом обґрунтовано необхідність запровадження перевірки законності договорів про відчуження житла окремими категоріями осіб (типовими потерпілими) та розроблено механізм такої перевірки.