Бесплатное скачивание авторефератов |
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ! |
Увеличение числа диссертаций в базе |
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов |
Доставка любых диссертаций из России и Украины |
Каталог авторефератов / ПОЛИТИЧЕСКИЕ НАУКИ / Политическая культура и идеология
Название: | |
Тип: | Автореферат |
Краткое содержание: |
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ім. В. М. КОРЕЦЬКОГО
ДУБАС Олексій Павлович
УДК 32: 316.32: 004
РОЗВИТОК
Спеціальність 23.00.03 – політична культура та ідеологія
АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня
Київ – 2012
Дисертацією є рукопис.
Роботу виконано на кафедрі політичних наук Інституту політології та права Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова.
Науковий консультант – доктор політичних наук, професор ГОРБАТЕНКО Володимир Павлович, Інститут держави і права ім. В.М. Корецького
Офіційні опоненти: доктор політичних наук, професор КАРТУНОВ Олексій Васильович, Університет економіки та права “КРОК”, завідувач кафедри суспільних наук;
доктор політичних наук, доцент БУШАНСЬКИЙ Валентин Вікторович, Інститут політичних і етнонаціональних досліджень імені І.Ф. Кураса НАН України, головний науковий співробітник відділу етнополітології;
доктор політичних наук, доцент СЕВЕРИНЮК Валентин Матвійович, Класичний приватний університет (м. Запоріжжя), професор кафедри гуманітарних дисциплін.
Захист відбудеться 27 квітня 2012 р. о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.236.01 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора (кандидата) політичних наук в Інституті держави і права ім. В.М. Корецького НАН України за адресою: 01601, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.
З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України за адресою: 01601, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.
Автореферат розісланий “ ___ ” березня 2012 року.
Вчений секретар спеціалізованої вченої ради кандидат політичних наук М. Д. Ходаківський ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. У сучасних умовах, коли світ вступає в епоху домінування інформаційного розвитку, важливого значення набувають цілеспрямовані контакти між людьми, які, спілкуючись, використовують чи передають різноманітні знання. Такі контакти можуть бути своєрідною відповіддю на підвищену динаміку суспільного розвитку, у процесі забезпечення якої уможливлюється поєднання різних рівнів політичної системи, відбувається розширення можливостей інститутів влади щодо виконання ними функцій управління державою і суспільством. Налагодженню системи спілкування між людьми в сучасних умовах значною мірою слугує інформаційно-комунікаційний простір. Дослідження його специфіки поширюється в соціально-гуманітарних науках на пострадянському просторі, зокрема й в Україні. Загальноцивілізаційні зміни, які відбувалися в останній чверті минулого століття, передусім у найрозвиненіших країнах світу, зумовили становлення принципово нового типу суспільних відносин, що характеризується домінуванням інформаційно-комунікаційних чинників у економічній, соціокультурній та політичній царинах розвитку людства. Саме тому більшість дослідників переконана, що початок ХХІ ст. – це час формування базових засад інформаційного суспільства. Становлення інформаційної цивілізації наприкінці ХХ – на початку ХХІ ст. позначилося суттєвими змінами в усіх сферах життєдіяльності суспільства, у тому числі – і в політичній. Так, саме в останні десятиріччя дедалі очевиднішим стає взаємозв’язок культури й політики та їх залежність від характеру розвитку інформаційно-комунікаційного простору, в якому відбувається дискурс між владними інституціями та суспільством шляхом використання різноспрямованих інформаційних повідомлень, вербальних і невербальних засобів, ідей, цінностей та образів. Інформаційно-комунікаційний аспект функціонування політики стає одним з найважливіших, а боротьба за право контролювати канали політичної комунікації, їх спрямування, обсяги та зміст сьогодні є одним з провідних виявів політичної конкуренції як на рівні здійснення внутрішньої політики, так і в межах міждержавних та загальносвітових політичних відносин. Інформаційно-комунікаційний простір розглядається в сучасних умовах як рівень розвитку культури певного суспільства й потужний владний ресурс, за допомогою якого державні і недержавні інституції конструюють, просувають та легітимізують політичні цінності, ідеали, образи, а також їхніх безпосередніх носіїв. Отже, одним з найактуальніших питань сучасної політичної аксіології виступає дослідження системи етико-політичних цінностей у межах теорії політичної комунікації. Політичні процеси в сучасному світі мають багато вимірів. Одним з найважливіших є культурно-політичний вимір. Упродовж останніх десятиліть роль і значення інформаційно-комунікаційних процесів постійно зростає, що багато в чому зумовлено особливостями становлення цивілізаційних засад постсучасності як нової епохи в історії людства. Адже кожна нова цивілізація визначається змінами в царині масової комунікації. У сучасних умовах сутність і спрямування інформаційно-комунікаційних відносин у тому чи іншому суспільстві є визначальним чинником культурно-політичного розвитку. Попри розкриття багатьох питань, на яких ґрунтується досліджувана проблема, інформаційно-комунікаційний розвиток, і зокрема культурно-ціннісна основа його функціонування, потребує постійної уваги дослідників. З огляду на вищезазначене, у пропонованій дисертації здійснено комплексне політологічне дослідження культурно-політичної специфіки сучасного розвитку інформаційно-комунікаційного простору. Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема і зміст дисертаційного дослідження є складовою частиною комплексної науково-дослідної теми «Проблеми політичної модернізації і трансформації: світовий досвід і українські реалії» кафедри політичних наук Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова», яка включена до наукового напряму «Дослідження проблем гуманітарних наук», затвердженого Вченою радою НПУ імені М. П. Драгоманова (протокол № 7 від 31 січня 2008 року). Тема дисертаційного дослідження затверджена Вченою радою Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова (протокол № 13 від 19 червня 2008 року; уточнена у винесеному на захист варіанті 29 вересня 2011 року, протокол № 2). Мета дисертаційного дослідження полягає в аналізі сутності та особливостей розвитку інформаційно-комунікаційного простору в контексті процесів, що відбуваються в сучасному світі і в Україні під впливом взаємодії культури і політики. Досягнення поставленої мети передбачає вирішення таких завдань: 1) систематизація політологічних підходів щодо становлення і розвитку інформаційного суспільства; 2) розкриття поняття «інформаційно-комунікаційний простір» та його ролі в осмисленні демократичної політичної культури; 3) обгрунтування культурно-ціннісної основи інформаційно-комунікаційного простору крізь призму досвіду соціокультурного забезпечення політики; 4) осмислення основних параметрів функціонування інформаційно-комунікаційних технологій, застосування політичних маніпуляцій та механізмів їхнього подолання; 5) розгляд основних напрямів використання потенціалу інформаційно-комунікаційного простору в умовах модернізації політичної культури, інформаційного протиборства на світовій арені; 6) аналіз теорії і практики формування образу, іміджу і бренду країни; 7) виявлення культурно-політичних та ідеологічних проявів глобалізації в контексті необхідності забезпечення реального суверенітету держави на початку ХХІ століття; 8) з’ясування ролі Інтернету як чинника соціокультурного розвитку й оновлення політичного простору; 9) дослідження міжнародної практики й національної специфіки впровадження електронної демократії та основних параметрів функціонування електронного уряду. Об’єктом дослідження є інформаційно-комунікаційний простір та його основні складові в сучасному світі. Предметом дослідження є розвиток інформаційно-комунікаційного простору в контексті взаємодії культури і політики та з’ясування характеру інформатизації українського суспільства на початку ХХІ століття. Методи дослідження. Теоретико-методологічною основою дослідження є наукові праці українських та зарубіжних вчених, присвячені інформаційно-комунікаційним відносинам та місцю й ролі людини в інформаційному суспільстві. Методологічна основа дослідження визначається підходом, який спирається на принципи об’єктивності та цілісності, а також комплекс загальнофілософських, загальнонаукових та спеціальних методів дослідження, що дозволило забезпечити обґрунтованість, достовірність і виваженість наукових результатів. Застосування діалектичного методу дозволило побачити і представити предмет дослідження у всіх його соціальних та інших зв’язках і залежностях. Системний метод дозволив дослідити інформаційно-комунікаційні відносини у комплексі взаємодії культури і політики та визначити суперечності й переваги такої взаємодії, а також з’ясувати співвідношення зазначеного комплексу з іншими сферами суспільного життя – економічною, соціальною і духовною. Аксіологічний метод сприяв відбору з усієї сукупності проаналізованих джерел аспектів, які пов’язані з культурними, національними, політичними цінностями, що творять певну ієрархічну систему ціннісної основи інформаційно-комунікаційного розвитку. Структурно-функціональний метод дозволив проаналізувати складний комплекс суспільних і технологічних відносин, що виникають внаслідок інформаційної політики, визначити міжінституціональні зв’язки як цілісну систему, показати роль політичних інститутів у збереженні національної ідентичності та забезпеченні національної безпеки держави. Біхевіористський метод дозволив узагальнено розглянути поведінку людини в інформаційному суспільстві, а також проаналізувати інформаційну політику крізь призму поведінки індивідів і груп, що мають певну мотивацію та установки. Завдяки порівняльно-політологічному методу розкриті спільні та відмінні риси в досліджуваних інформаційно-комунікаційних процесах. Синергетичний метод сприяв урахуванню нелінійної динаміки світового процесу інформатизації, спонтанних і цілеспрямованих чинників розвитку інформаційної політики. Антропологічний метод дозволив пояснити культурно-політичну взаємодію через вивчення орієнтацій та інтересів суб’єктів інформаційно-політичних відносин. Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що виконане дослідження є першою в українській політології дисертаційною роботою, яка спеціально присвячена питанням з’ясування характеру і особливостей розвитку інформаційно-комунікаційного простору в контексті взаємодії культури і політики з урахуванням соціокультурних та ідеологічних детермінант інформатизації українського суспільства. У контексті проблем, викладених у дисертації, сформульовано положення, що відзначаються науковою новизною і виносяться на захист: уперше: – обґрунтовано положення про те, що розвиток інформаційно-комунікаційного простору в сучасних умовах постає як один з найважливіших чинників формування і вдосконалення культурно-політичних відносин, які покликані забезпечувати транспарентність взаємодії влади й суспільства; з’ясовано, що розвиток інформаційно-комунікаційного простору робить можливим виникнення нових соціальних спільностей і суб’єктів соціальної дії, нових форм світогляду і ціннісних настанов; виходячи із зазначеного, дослідження специфіки і прикладних аспектів використання функціональних можливостей інформаційно-комунікаційного простору розглядається як один із найактуальніших напрямів розвитку сучасної політичної науки; – аргументовано необхідність переходу в царині інформаційно-комунікаційних відносин від політики інтересів і цілей до політики цінностей, яка сприятиме формуванню нових способів політичної комунікації і дозволятиме досягати: політичної прозорості в діях влади та гласності в процесах прийняття політичних рішень; доступності для громадян усіх державних нормативних актів; реформування високовитратних державних структур; зростання прагнення громадян щодо виявлення політичної активності; доведено, що встановлення стійкого зворотного зв’язку між органами державної влади та громадянами відкриє можливості для надання інформації державним структурам безпосередньо самими громадянами; – визначено основні напрями створення єдиного інформаційно-комунікаційного простору України як нової форми культурно-політичної взаємодії і частини світового інформаційного простору, що забезпечить повноправну участь країни у процесах інформаційної й економічної інтеграції регіонів, країн і народів; йдеться, зокрема, про цілеспрямоване формування громадської думки; аудит усіх державних комунікацій, які стосуються першочергових турбот та інтересів держави; контрпропагандистську роботу, що полягає у відповіді на інформаційні дії іншої країни; створення новітніх засобів масової комунікації, спрямованих на зарубіжну аудиторію; удосконалено: – підхід щодо осмислення інформаційно-комунікаційного простору як чинника формування нової політичної культури, яка впливатиме на перебудову сфери економіки, управління, способу життя, політичної ментальності, самосвідомості й поведінки людини; з’ясовано, що інформаційна культура містить у собі механізми самоадаптації соціуму до мінливого інформаційно-комунікаційного середовища, дає змогу активізувати соціальну практику, залишати в минулому віджилі традиції, утверджуючи замість них нові поведінкові норми й духовні цінності; доведено, що вивчення системи цінностей, що формується, закономірностей її виникнення й трансформації є одним із пріоритетних завдань сучасної політичної науки. – постмодерністське розуміння інформаційно-комунікаційного розвитку щодо символізації та віртуалізації культурно-політичного середовища, у зв’язку з чим запропоновано поглиблене розуміння наступних проблем: поширення ідеології «мережизму», яка пропагує відмову від обмежень інформаційного обміну та руху світових стихійних потоків інформації; перетворення інформаційно-комунікаційного простору на царину демонстрації певних символічних дій політикуму; формування віртуальної політики з домінуванням псевдожиття і псевдоподій; виходячи з вищезазначеного, культурно-політичний підхід до інформаційно-комунікаційного простору дає змогу виявити взаємозв’язок засобів масової інформації з трансляцією культурних моделей, що впливають на характер утвердження національної ідентичності; – науковий підхід, згідно якого в умовах інтенсивного розвитку партиципаторної демократії, що забезпечує максимальне залучення до прийняття рішень різних суб’єктів громадянського суспільства, нові засоби масової комунікації (за умов збереження представницької демократії) мають відіграти вирішальну роль; йдеться насамперед про залучення потенціалу інтернет-технологій та електронного урядування. набули подальшого розвитку: – тлумачення поняття «інформаційно-комунікаційний простір», яке визначається в даному дослідженні як: 1) форма існування інформаційних систем, яка забезпечує й стимулює оперативні інформаційні взаємодії виробників інформації та її споживачів, трансляцію знань, накопичених в інформаційних ресурсах, а також їхнє збереження у сформованій інформаційній інфраструктурі; 2) сукупність комунікаторів, реципієнтів, значеннєвих повідомлень, інформаційно-комунікаційних каналів і засобів комунікації; – теза про те, що входження України у світовий інформаційно-комунікаційний простір, оволодіння новітніми інформаційними технологіями, що є життєво необхідним і неминучим, разом із тим загострює необхідність забезпечення інформаційного суверенітету нашої держави, який має гарантувати їй гідне місце у світовій цивілізації, духовно-культурну самобутність; – розгляд базових засад загальної теорії політичної комунікації, у зв’язку з чим зроблено наступні висновки: 1) загальна теорія політичної комунікації є сьогодні одним з центральних напрямів як теоретичних, так і прикладних політологічних досліджень; 2) процес осмислення розвитку інформаційно-комунікаційного простору характеризується протистоянням полярно протилежних підходів: оптимістичного, що пов’язує рівень демократизації суспільства з розширенням спектру інформаційно-комунікаційних відносин та песимістичного, в рамках якого здійснюються підрахунки деструктивного впливу і катастрофічних наслідків домінування неконтрольованої інформації; 3) дослідження тенденцій розвитку віртуального інформаційного простору та трансформації процесів політичної комунікації під впливом кіберреволюції є одним з найактуальніших напрямів політичної теорії і потребує подальшої розробки та поглибленого концептуального осмислення; – обґрунтування основних напрямів захисту національного інформаційного простору України, до яких віднесено: 1) встановлення балансу між правом громадянина шукати, отримувати й використовувати будь-яку інформацію та ідеї з будь-яких засобів масової інформації (незважаючи на кордони) та необхідністю дотримуватися вимог національної безпеки, запобігання розголошенню інформації, отриманої конфіденційно; 2) формування образу, іміджу і бренду країни у сфері міжнародних відносин, як чинника, що впливає на процес її зовнішньої політики, розвиток торгово-економічних відносин з іншими країнами, справляє вплив на суспільно-політичні процеси, що відбуваються всередині держави. Теоретичне і практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що дана робота є певним внеском у загальнотеоретичне дослідження проблематики, пов’язаної з розвитком інформаційно-комунікаційного простору. Наукові положення і висновки роботи сприяють з’ясуванню істинного місця і ролі інформаційно-комунікаційного потенціалу для національної ідентичності та національної безпеки кожної окремо взятої країни. Дослідження дає реальне уявлення про інформаційно-комунікаційний розвиток України, його внутрішню і зовнішню спрямованість. Здійснений аналіз дозволяє скласти більш глибоке уявлення щодо культурно-політичного характеру явищ, процесів і тенденцій, які мають місце в інформаційно-комунікаційній сфері незалежної України. Матеріали дослідження можуть бути використані при розробленні нормативних курсів та спецкурсів з політології, правознавства, філософії, інформаціології, політичної соціології, політичної психології тощо. Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження доповідались та обговорювались на засіданнях кафедри політичних наук Інституту політології та права Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова. Окремі положення роботи висвітлювались у виступах на наукових конференціях: Міжнародній науковій конференції «П’яті юридичні читання «Проблеми верховенства права: теорія і практика» (Київ, 23–24 квітня 2009 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Ольвійський форум – 2009: стратегії України в геополітичному просторі» (м. Ялта, 11–14 червня 2009 р.); Науковій конференції «П’яті Курасівські читання «Політичний простір України: регіональні виміри (до 70-річчя І.Ф.Кураса)» (Київ, 6 жовтня 2009 р.); міжнародній науковій конференції «Шості юридичні читання «Правова культура, правова свідомість і право» (Київ, 22–23 квітня 2010 р.); Міжнародній науковій конференції «Традиції слов’янської писемності і культури: трансформації в ХХІ столітті» (Київ, 24–25 травня 2011 р.); ІІ-й Науково-практичній конференції «Наукова періодика: традиції та інновації» (Київ, 8 червня 2011 р.); VІІІ-й Міжнародній науково-практичній конференції «INFORMATIO-2011: Електронні інформаційні ресурси: створення, використання, доступ» (Севастополь, 4–8 жовтня 2011 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Науково-методичні та організаційні засади інформаційно-аналітичного забезпечення педагогічної науки, освіти і практики України: стан і перспективи» (Київ, 9–11 листопада 2011 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Українська книжкова справа у світовому контексті» (Львів, 10–11 листопада 2011 р.). Публікації. Основний зміст дисертаційного дослідження викладено у 26 публікаціях – 1 індивідуальній монографії, 20 статтях у фахових наукових виданнях з політичних наук та 5 публікаціях в інших наукових виданнях. Структура і обсяг дисертаційного дослідження. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, кожен з яких містить по три підрозділи, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаних джерел. Текст викладено на 400 сторінках, з них 360 сторінок основного тексту і 40 – списку використаних джерел (404 найменування).
|