РОЗВИТОК ТВОРЧОГО ПОТЕНЦІАЛУ СТАРШОКЛАСНИКІВ У ПРОЦЕСІ РОЗВ’ЯЗУВАННЯ ЗАДАЧ БІЗНЕСОВОГО ЗМІСТУ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовано актуальність досліджуваної проблеми, окреслено об’єкт і предмет дослідження, сформульовано його гіпотезу, мету і завдання, описано використані методи дослідження, розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення результатів дослідження, наведено дані щодо апробації окремих результатів дослідження, їх впровадження та публікації.

У першому розділі «Теоретичні засади побудови програми розвитку творчого потенціалу старшокласників у процесі залучення їх до розв’язування задач управлінського характеру» охарактеризовано особливості творчої діяльності у процесі прийняття управлінського рішення, описано особистісні якості сучасних менеджерів, відображено особистісні якості управлінського персоналу в полі творчого потенціалу старшокласників.

Зокрема враховано, що творчість пов’язана з формулюванням творчих задач та їх розв’язуванням. Творчою називають задачу, в якій множина даних явно не містить розв’язку, в результаті чого умова видається суперечливою. Творчі задачі умовно поділяють на:

–    задачі, які можна розв’язати шляхом логічного пошуку (аналізу умови); розв’язування таких задач алгоритмізується.

–    задачі з більш глибокими суперечностями, їх розв’язок опосередковується неусвідомленими знахідками; розв’язування таких задач не алгоритмізується; розв’язок таких задач не вписується в систему наявних знань і вимагає її перегляду.

Творчому процесу і його результатам (творчим продуктам) притаманна низка ознак. У більшості випадків створення нового провокується матеріальними і духовними потребами. Творчий продукт містить явно чи у прихованому вигляді емпіричну основу, випадкове і закономірне, є органічною єдністю традиційного і нового, синтезом знань і віри, виражає ідеальні зв’язки між предметами чи явищами.

Дуже рідко трапляються випадки, коли індивід, не володіючи необхідним обсягом спеціальних знань, розв’язує поставлену перед ним проблему. Ті люди, які залишають помітний слід у формі нововведень, як правило, володіють великим обсягом знань у галузі своєї професійної діяльності. Разом з тим можна мати енциклопедичні знання і нічого оригінального не створити. Спеціальні знання є необхідною, але недостатньою умовою продуктивної діяльності. Бо якщо, навіть, є можливість визначити множину ймовірних розв’язків задачі (для цього потрібно мати необхідні спеціальні знання), а також спосіб її перегляду, то складність полягає в тому, що для нетривіальних задач повний перегляд можливих розв’язків стає неможливим внаслідок великої їх кількості. Розв’язок проблеми отримують не в результаті послідовного перегляду всіх можливих розв’язків, а значно коротшим шляхом. Суттєве скорочення шляху можливе завдяки інтуїції. Водночас утворення області пошуку (множини можливих розв’язків) – це результат логічної діяльності мозку. Отже, логіка й інтуїція – це дві грані творчого процесу, слабко розвинена логіка збіднює область пошуку, слабко розвинена інтуїція розтягує процес знаходження нового, віддаляє отриманий розв’язок від найефективнішого. Зв’язок між інтуїцією й логікою проявляється ще й у тому, що інтуїція шукає розв’язок, а логіка його перевіряє. Завдяки логіці усвідомлюється задача з точки зору її кінцевої мети. Завдяки інтуїції елементи минулого досвіду об’єднуються в єдине ціле (спосіб розв’язання задачі). У процесі логічного аналізу області пошуку пошукова домінанта втрачає свою обмежену спрямованість, і виникає можливість неочікуваних, оригінальних розв’язків. У процесі інтуїтивної догадки неусвідомлений продукт об’єктної дії трансформується в усвідомлений, помилково абсолютизоване особливе понижується в статусі до одиничного, що знаменує процес народження нової ідеї, згодом розвиненої до розв’язку задачі.

Квінтесенцією творчого процесу є стрибок думки, за допомогою якого із великої кількості фактів відбираються саме ті, які мають певне відношення до розв’язку задачі. Тому в розв’язуванні задач більшого успіху добивається той, хто порівняно багато часу витрачає на усвідомлення проблеми і не квапиться шукати розв’язок серед даних минулого досвіду.

Мистецтво розв’язування творчих задач полягає у подоланні суперечності, спричиненої тим фактом, що для знаходження розв’язку потрібно перебрати насамперед усі тривіальні підходи (при цьому пошукова домінанта втрачає обмежену спрямованість). З іншого боку, трафаретні способи дії (якщо їх більше понад критичну кількість) гальмують вироблення правильного способу дії і породжують думку про відсутність розв’язку чи неможливість його знаходження. До того ж, свідоме розширення області пошуку збільшує ймовірність, що в неї попаде правильний розв’язок; з іншого боку, зменшується «сила» одностороннього трафаретного підходу. Відомі незаперечні свідчення того, що нове є випадковим перетином двох закономірних рядів. А для того, щоб розв’язок проблемної ситуації реалізувався через випадковий перетин двох незалежних закономірних рядів, потрібно, щоб пошукова думка постійно працювала і в момент перетину двох незалежних рядів перевела точку перетину з підсвідомого у свідоме та перевірила її на придатність бути розв’язком задачі. Тож, щоб створити щось нове, потрібно забути добре засвоєне старе.

Авторитети загалом сходяться на тому, що творчий процес складається з чотирьох етапів: підготовка, визрівання, ілюмінація (інсайт), перевірка. Підготовка включає усвідомлення сутності проблеми та її визначення у межах робочих обмежень. Визрівання – це період дослідження, протягом якого розглядаються можливі розв’язки і накопичується додаткова інформація. Інсайт – мить появи нової ідеї, що видається здатною розв’язати проблему; ця ідея використовується як фокальна точка, від якої відходить багато можливих способів. У процесі перевірки розробляються критерії оцінки способу розв’язання задачі; усі можливі способи розглядаються через призму розроблених підходів і вибирається найбільш прийнятний.

Загалом творчість – це розв’язування певної проблеми шляхом подолання притаманної їй суперечності. Для подолання суперечності потрібно розширити множину даних, вийти за її межі, щоб побороти помилкове уявлення, яке виникає внаслідок абсолютизації особливого, тобто надання йому статусу загального. Тому розв’язування таких задач полягає у виявленні іншого особливого, яке упускалось до цього. Коли воно береться до уваги, то додається до першого, яке перестає абсолютизуватися і набуває статусу особливого, йому притаманного.

Управлінська проблема постає тоді, коли в особи, яка приймає рішення, є певні сумніви щодо відносної ефективності різних ліній поведінки. Процес розв’язування проблеми спрямовується на подолання цих сумнівів. Особа, яка приймає управлінське рішення, прагне вибрати лінію поведінки, що є дієвою з точки зору тих факторів, яким вона надає суттєвого значення. Той, хто забезпечує найбільш ефективний результат, знаходить оптимальне рішення.

У процесі прийняття управлінського рішення часто вдаються до розширення меж досліджуваного об’єкта, спрощення проблеми (що інколи може утруднити її розв’язання), пошуку спільної причини невдач (у тих випадках, коли нас переслідують невдачі, які мають багато спільного, але причини їх невідомі, для з’ясування причини шукають те, що є спільним для кожної невдачі і що не з’являється у випадку успіху), еталонного прогнозування (те, що втрачено, можна знайти зовсім не там, де втрачено; симптоми не обов’язково мають з’являтися там, де знаходиться їх причина; обмеження, що накладаються місцем пошуку причини, часто не дають змогу отримати ефективний розв’язок проблеми) тощо.

Аналіз свідчить, що ефективності у розв’язанні управлінських проблем добиваються, якщо: розглядають інформацію як головну стратегічну перевагу; усвідомлюють, що будь-яке ділове рішення неминуче імовірнісне, бо сили, що керують подіями у зовнішньому середовищі, випадкові, а тому припускають, що важливі стратегічні рішення теж випадкові, а сприятливі можливості з’являються не один раз, і, як результат, доповнюють процес планування свідомим пошуком сприятливих можливостей; виробляють загальний напрям, а не детальну стратегію; дотримуються образу думки мурахи з загальним курсом і ламаною траєкторією; розглядають оновлення як послідовне наближення до майбутнього; довіряють шостому відчуттю; усвідомлюють цінність досвіду.

У зв’язку із зазначеним, успішний менеджер досконало знає ту справу, якою займається; йому одночасно притаманні якості адміністратора і лідера; він здатний збалансувати інтереси усіх сторін, що беруть участь у спільній справі. Сучасні менеджери комунікабельні, володіють уявою стратега, мають широкі інтелектуальні горизонти, високі моральні стандарти, здатні перетворювати факти в інформацію, а інформацію в знання; характерним для них є правильне поєднання знань та інтуїції в процесі прийняття рішення, наполегливість у пошуку нових можливостей. Менеджери працюють так, щоб підлеглі проймалися розумінням потрібності справи; володіють відчуттям перспективи, вміють оцінити таланти підлеглих, знають, як позбутися тих, хто не виправдав довіри, бажають і вміють слухати підлеглих, прагнуть до широкого спектра думок, чесні, гнучкі, орієнтуються на чітку грань, якою порушується етика, володіють організаторськими здібностями: адаптивною мобільністю, контактністю, стресостійкістю, домінантністю, соціально-адекватним типом спілкування.

Аналіз низки психолого-педагогічних праць з проблем формування творчої особистості дав змогу поєднати розрізнені результати і констатувати, що структурно творчий потенціал старшокласників охоплює спостережливість, здатність сприймати предмети і явища під різним кутом зору, багату уяву, здатність запам’ятовувати інформацію на основі родо-видової організації матеріалу, аналітичні і синтетичні здібності, здатність мислити логічно, інтуїтивно, критично, точно, швидко, гнучко та оригінально.

На основі узагальнення виконаних досліджень із зазначеної проблеми зроблено висновок про те, що розвинути творчі здібності школярів неможливо, не сформувавши у них здатність мислити самостійно. Ця здатність дає їм можливість самостійно здобувати знання, використовувати власний ілюстративний матеріал для підтвердження певної думки, шукати розв’язки задач, формувати власне проблемне поле. Для цього необхідно виховати в учнів низку характерологічних якостей і емоційно-вольових властивостей (сміливість, рішучість, мужність, оптимізм, прагнення до впорядкування і терпимість до тимчасового безпорядку, принциповість і компромісність, неупередженість у ставленні до невласних ідей, розумну вимогливість до результатів власної праці і скромність у її оцінці, активну життєву позицію, цілеспрямованість, наполегливість, працелюбність).

Аналіз перерізу множин особистісних якостей сучасних менеджерів і творчого потенціалу старшокласників спонукає зробити висновок про те, що, залучаючи старшокласників до управлінської діяльності (і тим самим формуючи у них якості менеджера), ми отримуємо можливість для розвитку окремих складових їх творчого потенціалу. І навпаки, дбаючи про розвиток творчого потенціалу старшокласників, ми тим самим формуємо у них окремі особистісні якості, притаманні сучасним менеджерам.

При цьому залишається відкритим запитання: наскільки доцільним з педагогічної точки зору є залучення старшокласників до управлінської діяльності з метою розвитку їх творчого потенціалу.

У другому розділі «Результати експериментальної перевірки методичних основ розвитку творчого потенціалу старшокласників у процесі їх залучення до розв’язування управлінських задач бізнесового змісту» обґрунтовано структуру і зміст програми розвитку творчого потенціалу старшокласників (організаційна творчість), зміст творчих задач управлінського характеру та організаційні форми залучення старшокласників до їх розв’язування, представлено результати експериментальної перевірки ефективності реалізації програми розвитку творчого потенціалу старшокласників шляхом їх залучення до розв’язування задач управлінського характеру у сфері бізнесу.

За результатами виконаного аналізу зроблено висновок щодо доцільності представлення програми розвитку творчого потенціалу старшокласників у вигляді двох блоків: загальної і спеціальної частин. У загальній частині ставилась мета розвинути структурні складові творчого потенціалу старшокласників. Спеціальна частина програми зорієнтована на практичне застосування наявного потенціалу у процесі опанування методами і техніками, застосовними при розв’язуванні управлінських задач, і охоплює такі теми: 1. Розширення області пошуку. 2. Метод проб і помилок. 3. Мозкова атака. 4. Синектика. 5. Фокальні об’єкти.
6. Морфологічний ящик. 7. Поділ об’єктів на складові елементи. 8. Метод розвороту. 9. Обертання уваги. 10. Стимулювання випадковістю. 11. Метод суперечностей. 12. АРТЗ. 13. Використання аналогій. 14. Техніки творчого мислення: задавання універсальних запитань (Що? Де? Коли? Як? Чому? Хто?); Прикладна уява: інше застосування, адаптація, модифікація, збільшення, зменшення, заміна, перевпорядкування; Шість капелюхів; Руйнування звиклого; Імітація; Картування розуму; Прикріплення ідей; Метафоричне мислення; Техніка Lotus Blossоm; Королівство відчуттів; Використання рисунків; Картки ідей; Трощення припущень; DOIT-техніка; Підсвідоме розв’язування проблем; Нечітке мислення; LARC-техніка.

Відомо, що розвиток творчого мислення школярів має перебувати в тісному зв’язку з розв’язуванням ними реальних проблем. Тому в доборі задач використано результати аналізу виробничих проблем базового підприємства за допомогою блок-схеми діагностичного обстеження системи управління підприємством, автори якої виділяють: збір інформації (інтерв’ю, вивчення документів, участь у нарадах, вивчення статистичних матеріалів, анкетування, експертні оцінки, тести); обробку та аналіз інформації; визначення пріоритетів проблеми (побудова дерева мети: розчленування цілей більш високого порядку на цілі більш низького і т.д. аж доки не виявляться такі конкретні первинні цілі, що подальший поділ буде позбавлений сенсу; експертні оцінки; побудова графа проблем).

Розв’язуванню реальних бізнесових задач передувала самостійна робота старшокласників над Робочим зошитом з основ бізнесу.

У розв’язуванні виокремлених проблем використано мозкову атаку, яка здійснювалась з дотриманням таких правил: ніякої критики ідей; використовується максимальна кількість ідей; кожен може використовувати ідеї інших; заохочуються нетрадиційні ідеї.

Результати досліджень показали, що досконале володіння методами розв’язування творчих задач недостатнє для їх ефективного розв’язання, а тим більше, для досягнення високого рівня розвитку творчого потенціалу; учнів потрібно заохочувати до творчості. Залучаючи учнів до розв’язування творчих задач, розвиваючи цим їх творчий потенціал, учителі дбали про те, щоб школярі: створювали власну мотивацію (скажімо, записували нагороди, які очікуються у зв’язку з генеруванням нових ідей); тисули на себе (визначали прийнятну дату, до якої потрібно запропонувати нову ідею); розвивали візуальне мислення (що досягається розвитком навичок візуалізації і маніпулювання уявними образами; простою технікою у цьому випадку є блокування вербальних думок і концентрація на формуванні ментальних картин, пов’язаних з проблемою); виробляли сприйнятливість власних ідей (майже усі винаходи завдячують упертій вірі їх авторів у продукти власної уяви; коли генеруються нові ідеї, потрібно відмовитися від їх оцінки; ідеї генеруються у великій кількості тоді, коли немає місця для їх критики); культивували жартівливий дух (творчі люди відомі своєю жартівливістю і відчуттям гумору; такі риси характеру дають змогу їм підходити до своєї роботи з релаксаційною манерою, що стимулює у свою чергу їх творчі здібності; для цього потрібно захоплюватися, дивуватися, уникати надмірної пильності тощо); концентрували увагу на одному об’єкті (це досягається послабленням уваги на найбільш важливих завданнях, що близько перебувають від головної проблеми).