РУДЕНКО МИКОЛА ПАВЛОВИЧ ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ВНУТРІШНЬОГОСПОДАРСЬКИХ ВІДНОСИН

Краткое содержание

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, розкриваються її сутність і стан наукового розроблення, визначаються зв’язок з науковими програмами, планами, темами, мета й завдання, об’єкт і предмет дослідження, методологічна й теоретична база, формулюється наукова новизна одержаних висновків, наводяться дані про апробацію результатів дисертаційної роботи.
Розділ 1. «Загальна характеристика внутрішньогосподарських правовідносин»
складається з трьох підрозділів та присвячений дослідженню правової природи внутрішньогосподарських відносин як об’єкта господарсько-правового регулювання,
розмежуванню внутрішньогосподарських відносин із суміжними відносинами, характеристиці підстав виникнення, зміни та припинення внутрішньогосподарських правовідносин.
У підрозділі 1.1. «Внутрішньогосподарські відносини як об’єкт господарсько-правового регулювання: поняття, ознаки та правова природа» основна увага зосереджена на історичному розвитку доктринальних поглядів щодо правової природи внутрішньогосподарських відносин, аналізі їх законодавчого регулювання.
Доведено необхідність розгляду предмета господарського права (господарських відносин) як системи, яка є складною за своєю структурою і складається із окремих елементів - господарсько- виробничих, організаційно-господарських та внутрішньогосподарських відносин. Об’єднуючу (системоутворюючу) роль у господарських відносинах виконує господарська діяльність, оскільки саме на забезпечення організації та здійснення якої націлена вся система господарсько-правового регулювання.
Встановлено, що у предметі господарського права з погляду опозиційних категорій (зовнішнє і внутрішнє), слід виділяти зовнішні (виробничо-господарські та організаційно- господарські) та внутрішні (внутрішньогосподарські) відносини. Внутрішньогосподарські відносини перебувають у діалектичному взаємозв’язку із зовнішньогосподарськими.
Відзначено непослідовність законодавця, який не визначає з якою саме діяльністю пов’язані внутрішньогосподарські відносини. У зв’язку із цим пропонується використовувати термін «внутрішня діяльність суб’єкта господарювання», тобто діяльність, що виникає та розвивається всередині суб’єкта господарювання під час організації та здійснення господарської діяльності. Внутрішня діяльність між суб’єктом господарювання, його структурними підрозділами, органами є неоднорідною і включає в себе внутрішньоуправлінську та внутрішньовиробничу діяльність.
У підрозділі 1.2. «Розмежування внутрішньогосподарських відносин із іншими суміжними відносинами» пропонуються критерії для розмежування суміжних відносин, проводиться розмежування внутрішньогосподарських відносин із корпоративними та трудовими, виокремлюються їх спільні та відмінні риси.
З’ясовано, що спільні ознаки корпоративних і внутрішньогосподарських відносин полягають у тому, що: 1) вони складаються всередині юридичної особи; 2) їх правове регулювання правовими нормами, які входять до складу господарського законодавства. Відмінні ознаки внутрішньогосподарських і корпоративних відносин проявляються в: 1) сфері існування відносин, яка пересікається, але збігається: корпоративні відносини складаються всередині лише юридичних осіб, які є корпораціями; внутрішньогосподарські відносини - в всередині суб'єктів господарювання; 2) змісті відносин: зміст корпоративних відносини відображає економічний зміст конструкції корпорації; зміст внутрішньогосподарських відносини обумовлено здійсненням внутрішньоуправлінської та внутрішньовиробничої діяльності суб'єктів господарювання; 3) правовому становищі учасників відносин: учасниками корпоративних правовідносин є корпорація, учасники (акціонери), органи корпорації, посадові особи корпорації; до учасників внутрішньогосподарських відносин відносяться: суб'єкти господарювання - юридичні особи, структурні підрозділи суб'єктів господарювання (внутрішні та відокремлені), в тому числі й органи юридичних осіб; 4) об'єктах - щодо яких виникають зазначені відносини: об'єкт корпоративного правовідношення має дві взаємопов'язані складові - корпоративні права учасників і корпоративне управління як результат реалізації корпоративних прав учасників. Внутрішньогосподарські відносини мають більш широкий спектр об'єктів щодо яких вони виникають, зокрема: а) майно (речі, їх сукупність, гроші, майнові права тощо); б) майнові комплекси; в) результати робіт; г) послуги; д) інформацію; е) об’єкти інтелектуальної власності, у тому числі майнові права на них; 5) юридичних фактах динаміки (виникнення, зміни та припинення) відносин, які в цілому можна розділити на загальні, що мають наслідком створення передумови виникнення (припинення) правовідносин - виникнення/припинення суб'єкта господарювання; і спеціальні, які обумовлюють динаміку правовідносин в період існування та діяльності суб'єкта господарювання (акціонерні угоди, рішення органів управління). Специфічним юридичним фактом для внутрішньогосподарських відносин є факт створення структурного підрозділу підприємства (внутрішнього та/або відокремленого).
Підрозділ 1.3. «Підстави виникнення, зміни та припинення внутрішньогосподарських правовідносин» присвячений дослідженню юридичних фактів динаміки внутрішньогосподарських правовідносин.
Встановлено, що юридичні факти слід відмежовувати від передумов виникнення, зміни та припинення внутрішньогосподарських правовідносин. Передумови є більш широким поняттям, яке охоплює: а) норми господарського законодавства, умови договорів, норми локальних актів суб’єктів господарювання та б) господарську правосуб’єктність учасників внутрішньогосподарських відносин. Юридичний факт є безпосереднім приводом для виникнення, зміни та припинення правовідносин, «завершальним» елементом у механізмі динаміки внутрішньогосподарських правовідносин. Розкрито загальні та спеціальні ознаки, характерні юридичним фактам у внутрішньогосподарських відносинах.
Як підстави виникнення, зміни чи припинення внутрішньогосподарських відносин охарактеризовано наступні види юридичних фактів: дії та події (за вольовою ознакою); правовстановлюючі, правозмінюючі, правоприпиняючі, правоперешкоджаючі та правовідновлюючі (за функціональним призначенням); правомірні та протиправні юридичні дії (за
ставленням до права); прості та складні (за структурою).
Розділ 2. «Структура внутрішньогосподарських правовідносин» складається з трьох підрозділів, у розкрито суб’єктно-об’єктний склад та зміст внутрішньогосподарських правовідносин.
У підрозділі 2.1. «Суб’єктна характеристика внутрішньогосподарських правовідносин» наголошено на необхідності інтегративного розгляду суб’єктів крізь призму конкретного різновиду господарських відносин. Обґрунтовано, що для кожного різновиду господарських відносин характерний своєрідний суб’єктний склад.
Доводиться, що суб’єкти господарювання є учасниками внутрішньогосподарських відносин за умови, що у своєму складі мають структурні підрозділи. Для суб’єкта господарювання - юридичної особи створення структурних підрозділів є водночас як правом, так і обов’язком. Фізичні особи-підприємці за загальним правилом не є учасниками внутрішньогосподарських відносин, проте вони не позбавлені права створити свою як управлінську, так і виробничу структуру. При цьому ця ознака для фізичних осіб-підприємців не є обов’язковою та має варіативний характер. За критерієм наявності внутрішньої структури у фізичної особи - підприємця, запропоновано їх поділяти на дві категорії: а) ФО-П, що не мають внутрішньої структури; б) ФО-П, що мають внутрішню структуру. Саме останні є суб’єктами внутрішньогосподарських відносин.
Обґрунтовується, що до суб’єктів внутрішньогосподарських відносин слід також відносити органи юридичних осіб як самостійних учасників цих відносин. Передумовою участі органів юридичних осіб у названих відносинах є наявність у них компетенції - нормативно визначеного (законом та/або локальним актом) переліку повноважень.
Проаналізовано змістовне наповнення поняття «структурні підрозділи суб’єктів господарювання» і запропоновано використовувати його як загальне, що об’єднує внутрішні підрозділи (виробничі та функціональні) та відокремлені підрозділи (філії та представництва). Своєрідність правового статусу структурних підрозділів суб’єкта господарювання зумовлює особливість їх внутрішньогосподарської правосуб’єктності, яка має похідний, усічений та статутний характер.
Обґрунтовується твердження, що засновники (учасники) суб’єктів господарювання, не є учасниками внутрішньогосподарських відносин. Учасники юридичної особи не включаються в організаційну структуру суб’єкта господарювання і не беруть участь у внутрішньогосподарських відносинах.
У підрозділі 2.2. «Об’єктна характеристика внутрішньогосподарських правовідносин» відзначається різноманітність поглядів стосовно об’єктів господарських правовідносин. У зв’язку із чим розглянуто основні концепції об’єкта правовідношення (концепція інтересу, концепція сили, моністична та плюралістична концепції), серед яких найбільш доцільною для використання у сучасних економічних умовах визначено плюралістичну концепцію.
Притримуючись плюралістичного розуміння об’єкта господарських правовідносин, проаналізовано наступні об’єкти матеріальних господарських правовідносин на предмет можливості їх функціонування у внутрішній діяльності суб’єкта господарювання: 1) майно (речі, їх сукупність, гроші, майнові права); 2) майнові комплекси; 3) цінні папери; 4) результати робіт; 5) послуги; 6) інформація; 7) об’єкти інтелектуальної власності, у тому числі майнові права на них. Об’єктом процедурних внутрішньогосподарських відносин запропоновано визначати результат, на який спрямоване виникнення та існування відповідного процедурного відношення (прийняття управлінського рішення, проведення загальних зборів суб’єкта господарювання тощо).
У підрозділі 2.3. «Зміст внутрішньогосподарських правовідносин» досліджуються доктринальні підходи розуміння змісту правовідносин у цілому та змісту господарських правовідносин зокрема. Доведено, що зміст внутрішньогосподарських відносин необхідно розкривати через їх матеріальну та юридичну складову. Матеріальний та юридичний зміст внутрішньогосподарських правовідносин перебувають у діалектичному взаємозв’язку, який проявляється в тому, що права та обов’язки учасників внутрішньогосподарських правовідносин, закріплені у господарському законодавстві, актах локального регулювання, є юридичним виразом фактичної поведінки суб’єктів цих відносин. Наголошується, що юридична складова змісту внутрішньогосподарських правовідносин впливає на фактичну його складову.
Вказується, що суб’єктивним внутрішньогосподарським правом є гарантовані законом та актами локального регулювання вид та міра дозволеної поведінки учасників внутрішньогосподарських відносин. Як єдність чотирьох елементів суб’єктивне внутрішньогосподарське право включає: а) право суб’єкта на власні дії, що випливають із суб’єктивного права (наприклад, право укладати договори, використовувати надане майно, здійснювати окремі господарські операції тощо); б) право на дії зобов’язаної сторони (право вимагати виконання договору, не перешкоджати використовувати майно тощо); в) право на захист порушеного права; г) право використовувати блага, отримані в результаті реалізації суб’єктивного права. Юридичним внутрішньогосподарським обов’язком є вид і міра необхідної поведінки учасників внутрішньогосподарських відносин.
Розділ 3. «Локальне та законодавче регулювання внутрішньогосподарських відносин» складається з двох підрозділів, у яких розкрито форми господарсько-правового регулювання внутрішньогосподарських відносин та охарактеризовано акти регулювання, притаманні кожній із форм.
У підрозділі 3.1. «Форми господарсько-правового регулювання внутрішньогосподарських відносин» розкривається сутність та взаємозв’язок локального та законодавчого регулювання внутрішньогосподарських відносин. Стверджується, що локальне регулювання внутрішньогосподарських відносин за своєю сутністю є однією з форм саморегулювання, оскільки правові норми, що містяться у локальних нормативних актах суб’єктів господарювання, приймаються самими учасниками внутрішньогосподарських відносин та поширюють свою дію на останніх. Доводиться, що законодавче регулювання превалює за своїм регулятивним значенням над локальним регулюванням.
Окреслюються загальні та спеціальні принципи локального регулювання внутрішньогосподарських відносин. Вказується, що санкціонування (визнання) державою локальних норм відбувається у двох формах: пряме та непряме. Обґрунтовується, що локальне регулювання внутрішньогосподарських відносин, фактично сприяє заповненню прогалин, тобто нівелює відсутність нормативного регулювання на рівні нормативно-правових актів загального характеру (законів, підзаконних нормативно-правових актів). У разі відсутності регулювання певного аспекту внутрішньогосподарських відносин на законодавчому рівні, при можливості локального регулювання цих відносин, це виключає застосування аналогії права та аналогії закону у такій ситуації.
У підрозділі 3.2. «Законодавчі та локальні акти регулювання внутрішньогосподарських відносин» досліджуються акти законодавчого та локального регулювання
внутрішньогосподарських відносин. Акцентується, що положення ст. 7 ГК не враховують і не розмежовують особливостей регулювання окремих підсфер господарських відносин (господарсько-виробничих, організаційно-господарських та внутрішньогосподарських).
Визначаються спеціальні ознаки локальних актів регулювання внутрішньогосподарських відносин: поєднання суб’єктів правоутворення та суб’єктів правореалізації в одній особі; обмежена сфера організаційної дії; обмежена територіальна дія; є проміжною, сполучною ланкою між правовими нормами, закладеними у господарському законодавстві, та актами реалізації норм господарського права. Виокремлюються специфічні функції актів локального регулювання внутрішньогосподарських відносин.
Доводиться взаємозв’язок актів локального регулювання та актів господарського законодавства, який проявляється у тому, що останніми встановлені численні вимоги до актів локального регулювання внутрішньогосподарських відносин.