Сєрова І.І. Міжнародно-правові механізми протидії нелегальній міграції




  • скачать файл:
Название:
Сєрова І.І. Міжнародно-правові механізми протидії нелегальній міграції
Альтернативное Название: Серова И.И. Международно-правовые механизмы противодействия нелегальной миграции
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У вступі обґрунтована актуальність теми дисертації, визначені мета і задачі дослідження, його об’єкт та предмет, наукова новизна одержаних результатів та їх теоретичне та практичне значення, подано відомості про апробацію основних положень дисертаційного дослідження, його структуру та обсяг.


У першому розділі “Міжнародно-правова протидія нелегальній міграції: теоретичний та історіографічний аспекти” на основі аналізу попередніх концептуальних розробок визначається поняття нелегальної міграції та міжнародно-правового механізму протидії нелегальній міграції, вивчається стан дослідженності проблеми нелегальної міграції в науковій літературі, проводиться аналіз становлення та розвитку норм міжнародного права у сфері протидії нелегальній міграції.


Нелегальна міграція включає ряд характерних рис, які у міжнародних документах визначаються так: 1) наявність посередника, контрабандиста, який організовує перетин кордону, але не надає такого широкого кола послуг, як торгівці людьми (у деяких окремих випадках нелегальне перетинання відбувається самостійно); 2) мігрант може повністю уникнути контактів з владою під час перетинання кордону, надати фальшиві чи справжні документи чи повідомити неправдиві відомості про свої наміри; 3) переміщення людей відбувається цілком добровільно; 4) прибуток отримується з тих коштів, які нелегальний мігрант сплачує контрабандисту, а боргова кабала майже не практикується. Слід наголосити на тому, що споріднений злочин торгівля людьми ніколи не несе в собі добровільного характеру і має на меті експлуатацію. Це є двома основними критеріями, які відрізняє її від нелегальної міграції. Саме фактори добровільності та подальшої експлуатації, з позицій ООН, є основою розмежування термінів „торгівля людьми” та „нелегальна міграція”.


Дисертант зауважує, що останнім часом термін “нелегальна міграція” почав активно використовуватися у нормативних документах, наукових дослідженнях, засобах масової інформації. Але чіткого визначення та погодження з характерними ознаками цього явища не існує. У зв’язку з цим, в даному досліджені запропонований власний альтернативний варіант поняття “нелегальної міграції”. Отже, нелегальна міграція – це добровільне переміщення легальним або нелегальним способом через державний кордон країни-призначення осіб, що не є її громадянами або не мешкають постійно на її території, самостійно або за допомогою окремих посередників чи організованих злочинних груп, з метою нелегального транзиту, постійного проживання або тимчасового притулку.


В наукових дослідженнях також не існує чіткого поняття міжнародно-правового механізму протидії нелегальній міграції. Основні визначення “механізму правового регулювання” ми знаходимо в доктринальних розробках з теорії держави та права. Однак, сучасна наука міжнародного права зробила суттєвий внесок щодо вивчення механізму правового регулювання та його елементів (головним чином принципів та норм). Базисні дослідження з питань механізму міжнародно-правового регулювання належать І.І. Лукашуку, який визначає даний механізм як сукупність міжнародно-правових засобів та методів впливу на міждержавні відносини. Відповідно такий механізм складається з міжнародно-правової норми та міжнародно-правових відносин.


Незважаючи на глибокі загальні доктринальні розробки у сфері правових механізмів, визначення саме міжнародно-правового механізму протидії нелегальній міграції доктрина міжнародного права не має. О.В. Кузьменко визначила, що адміністративно-правовий механізм протидії нелегальній міграції містить у собі: систему правових актів; організаційно-структурні формування механізму (тобто суб’єкти, що здійснюють протидію); організаційно-правові способи (тобто види діяльності суб’єктів протидії).


На основі існуючих доктринальних розробок, у даній дисертації пропонується визначення “міжнародно-правового механізму протидії нелегальній міграції” як сукупності міжнародно-правових засобів та методів цілеспрямованого впливу на міжнародно-правові відносини з протидії нелегальній міграції, що здійснюється суб’єктами міжнародного права спільно або індивідуально за допомогою міжнародно-правових норм та принципів. У зв’язку з цим, міжнародно-правовий механізм протидії нелегальній міграції складається з таких елементів: міжнародно-правові норми та принципи; суб’єкти міжнародного права; міжнародно-правові відносини з протидії нелегальній міграції.


У дисертаційному дослідженні на тлі історії розвитку міжнародного права та світової міграції здійснюється історико-правовий аналіз виникнення та розвитку міжнародних норм стосовно нелегальної міграції. Визначено, що у Давні часи не існувало поняття “нелегальний мігрант” у сучасному розумінні. Встановлено, що питання міграції у міжнародних документах спочатку включались в договори про дружбу та мореплавство, консульські конвенції та угоди про поселення. Пізніше питання міграції почали регламентуватися різноманітними протоколами, обмінними нотами, меморандумами тощо Разом з тим, ці питання, особливо до Першої світової війни, були об’єктом більш. простого регулювання між компетентними органами зацікавлених держав. Згодом у воєнні роки був запроваджений систематичний імміграційний контроль. Події Першої світової, революції та громадянської війни в Росії, греко-турецької війни 1912-1922 рр. стали значним поштовхом для незаконного пересування великої кількості людей. Виникла потреба якимось чином регламентувати становище цих осіб. Саме діяльність Ліги Націй (1919 – 1939 рр.) на той період запобігла збільшенню потенційних нелегальних мігрантів. 12 травня 1926 р. була прийнята Угода Ліги Націй про видачу посвідчень особи російським та вірменським біженцям, яка доповнювала схожі угоди 1922 р. та 1924 р. У цій Угоді більш детально регламентувався порядок видачі посвідчень особи біженцям (так звані “Нансенські паспорти”) для відновлення легального статусу цих осіб. 30 червня 1928 р. приймається Угода про правовий статус російських та вірменських біженців.


У другому розділі „Міжнародно-правове регулювання протидії нелегальній міграції” характеризуються універсальні норми міжнародного права у даній сфері та аналізуються відповідні регіональні норми Ради Європи та право Європейського Союзу.


Запропонована наступна класифікація універсальних норм міжнародного права з проблеми нелегальної міграції: універсальні норми міжнародного права загального характеру, які посередньо стосуються міграції та нелегальної зокрема (найчастіше це міжнародні норми, які стосуються прав людини та мають зазвичай універсальний характер); універсальні норми міжнародного права спеціального характеру, які безпосередньо стосуються нелегальної міграції (до цієї категорії слід віднести: міжнародні норми стосовно боротьби з транснаціональною організованою злочинністю; міжнародні норми відносно протидії (запобіжні, превентивні міри) нелегальному перетинанню кордону).


Зарубіжні дослідники визначають Загальну декларацію прав людини 1948 р. (далі – ЗДПЛ) та Міжнародний пакт про громадянські та політичні права (далі – МПГПП) одними з найвагоміших документів, які містять у собі основні норми щодо недискримінації мігрантів. Замість абстрактних формулювань, МПГПП встановлює більш чітку різницю у багатьох сферах між громадянами та іноземцями, рівно як між легальними та нелегальними іноземцями.


У 1990 р. була прийнята Конвенція ООН про захист прав трудящих-мігрантів та членів їх сімей. Даний документ ні в якому разі не має тлумачитися як намагання встановити статус для трудящих-мігрантів, які перебувають нелегально або не мають постійного статусу. Слід визначити, що він, шляхом більш ширшого визнання загальних прав усіх трудящих-мігрантів, намагається перешкодити найму останніх, які не мають легального статусу та виконує превентивну роль.


Іншим міжнародним документом, який має безпосереднє відношення до проблеми нелегальної міграції, є Конвенція ООН про статус біженців 1951 р. Вдала протидія нелегальній міграції є суттєвим моментом для ефективного функціонування інституту притулку. Ступінь сприйняття проблем біженців залежить від складності їх становища. Якщо вивчати Конвенцію крізь призму проблеми нелегальної міграції, її слід розглядати у двох ракурсах: у зв’язку з принципом non-refoulement (невислання); у зв’язку з проблемою затримання та поводження з шукачами притулку, які в’їхали нелегально.


Значну увагу слід приділити міжнародно-правовому захисту прав жінок та дітей, які знаходяться у особливо тяжкому становищі, перебуваючи у статусі нелегальних мігрантів. Окремо у цьому ракурсі постає проблема торгівлі жінками. Міжнародні договори з питань боротьби з торгівлею жінками можуть стосуватися різних аспектів і напрямків такого співробітництва, є різними за змістом і формою, з неоднаковим практичним значенням. Як правило, конкретні та практичні питання співробітництва держав з цієї проблеми розв’язуються на двосторонній основі. Окремі питання такого співробітництва регулюються різними видами двосторонніх угод: консульськими конвенціями, угодами про реадмісію (повернення та зворотній прийом), про правову допомогу. Вкрай важливим документом, що безпосередньо регулює питання співробітництва у сфері запобігання і боротьби з торгівлею людьми, є Конвенція про боротьбу з торгівлею людьми і з експлуатацією проституції третіми особами 1949 р.


У даному дисертаційному дослідженні також аналізується специфіка регіональних норм Ради Європи та Європейського Союзу у сфері протидії нелегальній міграції. Розглядаючи проблему нелегальної міграції у її регіонально-європейському ракурсі, слід виходити з того, що країни-члени Ради Європи та Європейського Союзу переважають загальносвітові показники щодо кількості легальних та нелегальних мігрантів, які становлять 4,1% сукупного населення (16,8 млн. чол.) проти 1,7% населення земної кулі. Сучасна міграційна європейська політика визначається кількома пан-європейськими угодами та конвенціями, які були прийнятті за останні два десятиріччя. Це Шенгенські угоди 1985 та 1990 рр., Дублінська Конвенція 1990 р., Маастрихтський договір 1992 р. та Амстердамський договір 1997 р.


Шенгенська конвенція 1990 р. вперше вводить таке поняття, як “іноземець, зареєстрований як особа, якій не дозволений в’їзд”. Під цим поняттям розуміється особа, яка зареєстрована у Шенгенській інформаційній системі (далі – ШінфоС) та якій не дозволений в’їзд. Згідно зі ст. 26 важливою особливістю, є те, що Шенгенська конвенція 1990 р. зобов’язує держав-учасниць закріпити правила, які зобов’язують транспортні підприємства прийняти назад тих осіб, яких вони доставили та яким було відмовлено у в’їзді. За вимогою прикордонних органів транспортні підприємства мають доставляти таких осіб до “третіх країн” звідки вони прибули, у “третю країну”, яка видала закордонний паспорт, або ж у будь-яку іншу країну, в’їзд в яку їй дозволено.


Сучасні тенденції європейської міграційної політики містить в собі План єдиного курсу протидії нелегальній міграції, який був прийнятий в Севільї на Самміті країн-членів ЄС у 2002 р. Мова йде про спробу інтегрувати ці засоби у єдину зовнішню політику та політику безпеки ЄС при стосунках з третіми країнами. Вочевидь, ЄС пропонує третім країнам предметно замислитися про майбутні відносини з ним у разі відмови від співробітництва з питань міграції. Документ не передбачає жорстких санкцій проти нелегальних мігрантів та містить доволі збалансовані засоби протидії. Поряд з посиленням боротьби з організованою злочинністю, європейські лідери вирішили проводити єдину політику щодо інтеграції легальних іммігрантів та біженців, перегляду процедур, пов’язаних з правом на отримання притулку.


Третій розділ “Міжнародна інституційна система та внутрішньодержавні заходи протидії нелегальній міграції” присвячений системі та функціям міжнародних організацій, а також державним заходам відносно вирішення проблеми нелегальної міграції.


Важлива роль в організації міжнародно-правового співробітництва держав у протидії нелегальній міграції належить спеціалізованим установам ООН (Міжнародній організації праці, Міжнародній організації цивільної авіації, Міжнародній морській організації). Крім того, суттєвим є внесок однієї з найавторитетніших організацій, яка займається вирішенням різноманітних проблем міграції, зокрема, біженців та нелегальної міграції – Управління Верховного комісара ООН у справах біженців (УВКБ ООН). Її діяльність останні роки спрямована на забезпечення такого важливого компоненту вирішення проблеми нелегальної міграції, як надання допуску особам до справедливих, ефективних, та прискорених процедур надання притулку; активну боротьбу зі свідомо неправильним використанням процедур надання притулку. Рада Європи застосовує при дослідженні процесів міграції гендерний підхід, що зумовлюється, зокрема, зростанням кількості жінок у характерних для Європи імміграційних потоках. Рада Європи також розглядає проблему нелегальної міграції крізь призму організованої злочинності, що є надзвичайно важливим. Характерно, що реалізація прийнятої РЄ міжурядової робочої програми боротьби із злочинністю відбувається через Європейський комітет з проблем злочинності. Одним з результатів цієї роботи стала Заключна декларація та план заходів, яка була прийнята на Зустрічі у верхах Ради Європи, що відбулась у жовтні 1997 р. Була досягнута домовленість про зміцнення міжнародного співробітництва, зокрема, у боротьбі проти нелегальної міграції.


Спеціальну роль у протидії нелегальній міграції відіграють неурядові організації (далі – НУО). Згідно з позицією ООН, саме вони забезпечують діалог та співробітництво між мігрантами (легальними, нелегальними та біженцями), громадянами, роботодавцями та урядовими організаціями. НУО торкаються широкого спектру міграції. Деякі з них допомагають іммігрантам інтегруватися, інші представляють інтереси окремих груп мігрантів. Характерно, що допомога НУО мігрантам надається не тільки після їх виїзду з країни походження, але й ще до цього. Допомога НУО продовжується й після від’їзду мігранта (наприклад, допомога у підтриманні зв’язку з родиною, пересилання грошей).


Протидія нелегальній міграції здійснюється не тільки в рамках міжнародного співробітництва, а й на національному рівні. В даній дисертації проаналізовані основні державні механізми, які запроваджуються для вирішення проблеми нелегальної міграції в країнах світу та пропонується їх узагальнена класифікація. А саме: запобігання нелегальній міграції (ліквідація причинно-факторного механізму нелегальної міграції, “імміграційний контракт”, спеціальні програми інформування потенційних нелегалів, збалансована національна політика надання притулку та статусу біженців); протидія нелегальному перетинанню кордонів (“зворотній допуск осіб”, “перенесення контрольованих кордонів”, штрафні та судові санкції проти наймачів нелегальних мігрантів, легалізація нелегальних мігрантів); боротьба з транснаціональною організованою злочинністю (міждержавне поліцейське співробітництво, двостороннє співробітництво країн, використання технічних засобів.


У четвертому розділі “Міжнародно-правові зобов’язання України у сфері протидії нелегальній міграції та їх імплементація у законодавство” розглянута сучасна міграційна ситуація в Україні, здійснено аналіз характеру міжнародно-правових зобов’язань України, рівня їх імплементації в національне законодавство.


Якщо звернутися до питання масштабів нелегальної міграції в Україні, то їх оцінити досить важко. За даними Міністерства внутрішніх справ за 2000 р., без будь-яких підстав для перебування у країні знаходились від 20 до 30 тис. іноземців. Проте оцінки інших експертів значно відрізнялись від цієї цифри і сягають 500 тис. або навіть одного мільйона осіб. За дослідженнями спеціалістів, якщо в попередні роки значна кількість нелегальних мігрантів складалася з порушників-одинаків, то нині на 90 % це – організовані групи.


Актуальності для України останнім часом набула проблема нелегальної трудової імміграції. У зв’язку з цим виникає потреба у створенні виваженої стратегії прийняття міжнародних документів з питань міграції взагалі та зокрема захисту прав трудящих мігрантів. Але ратифікацію Конвенції ООН про захист прав трудящих-мігрантів та членів їх сімей 1990 р. можна вважати для України передчасною зважаючи на низку факторів. По-перше, це відсутність зацікавленості у ратифікації цієї конвенції з боку країн ЄС, куди спрямовані основні потоки трудових мігрантів з України. По-друге, участь України у конвенції викличе певні труднощі із забезпеченням прав трудящих-мігрантів (головним чином із країн, що розвиваються) в Україні, пов’язані із необхідністю фінансових витрат на систему їхнього соціального захисту. Однак, є доцільним приєднання до Європейської конвенції про правовий статус трудящих-мігрантів 1977 р. – документу, більш прийнятного для України в сучасних умовах. Дане приєднання дасть можливість суттєво посилити рівень захисту прав громадян України, працевлаштованих за кордоном, передусім у країнах-членах конвенції.


Важливим аспектом є те, що Україна приєдналася до Конвенцiї проти катувань та iнших жорстоких, нелюдських, або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання вiд 10 грудня 1984 р., але положення даної Конвенції не знайшли належного висвiтлення в Кримiнальному кодексi України (крiм статтi про покарання за катування, побої та мордування). Адже статус, наприклад, бiженця (або особи, що прагне набути цього статусу) вимагає окремого захисту з боку закону. Так, варто було б доповнити Роздiл III Кримiнального кодексу України "Злочини проти волi, честi та гiдностi особи" спецiальною статтею про захист честi та гiдностi бiженцiв та осiб, якi прагнуть набути такого статусу, а також внести до Роздiлу ХVII "Злочини у сферi службової дiяльностi" статтю про вiдповiдальнiсть компетентних органiв (прикордонних, мiлiцiї) за порушення законодавства про правовий статус iноземцiв та, особливо, бiженцiв. Зазначенною Конвенцiєю передбачено, що "кожна держава-сторона встановлює вiдповiднi покарання за такi злочини з урахуванням їх тяжкого характеру". Стаття 127 Кримiнального кодексу України встановлює термiн позбавлення волi за вчинення злочину, якій квалiфiкується як катування, вiд 3-х до 5-ти рокiв, що, вiдповiдно до ст. 12 КК є лише злочином середньої тяжкостi. Тому варто переглянути санкцiї ст. 127 щодо приведення їх у вiдповiднiсть iз вищезгаданою Конвенцiєю та принципами в галузi прав людини. Адже існує аксiоматичне правило: стосовно незаконних мiгрантiв не припиняють дiяти основоположнi права людини.


Україна, яка приєдналася до Конвенції проти транснаціональної організованої злочинності 2000 р. має враховувати закладенi в нiй норми як при пiдписаннi мiждержавних угод з цього питання, так i при внесеннi змiн до внутрiшнього законодавства. Однак існують проблеми, що виникають на цьому шляху для України. По-перше, це прогалини у кримiнальному законодавствi. Хоча й існує ст. 332 КК України, що передбачає відповідальність за незаконне переправлення осіб через кордон, втiм Україна ще не здiйснила таких законодавчих заходiв, якi дозволили б визнати кримінально-переслiдуваними всю сукупнiсть умисних дiянь, спрямованих на органiзацiю незаконних мiграцiй. По-друге, українське законодавство не достатньо врегульовує питання депортацiї незаконних мiгрантiв. По-третє, вiдсутнє законодавче забезпечення протидiї незаконному ввезенню мiгрантiв по морю. Статтею 8 Протоколу проти незаконного ввезення мiгрантiв по суші, морю та повітрю, що доповнює дану Конвенцію, передбачено цiлий комплекс заходiв протидiї незаконному ввезенню мiгрантiв по морю.


 


У дисертації наголошується, що як один із засобів поліпшення правового регулювання процесу міграції слід розглядати систематизацію законодавства, яка сприятиме впорядкуванню відповідних юридичних інститутів, усуненню протиріч у змісті правових норм. Відзначається, що однією з найзагрозливіших тенденцій в Україні є відсутність будь-який конкретних довгострокових програм державного регулювання імміграційних процесів, Програми ратифікації міжнародних документів у галузі міграції, аналітичної роботи та прогнозування в державних органах, які покликані контролювати процеси в цій сфері, не кажучи вже про планування та розробку будь-яких практичних рекомендацій. 

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины


ПОСЛЕДНИЕ СТАТЬИ И АВТОРЕФЕРАТЫ

ГБУР ЛЮСЯ ВОЛОДИМИРІВНА АДМІНІСТРАТИВНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПРАВОПОРУШЕННЯ У СФЕРІ ВИКОРИСТАННЯ ТА ОХОРОНИ ВОДНИХ РЕСУРСІВ УКРАЇНИ
МИШУНЕНКОВА ОЛЬГА ВЛАДИМИРОВНА Взаимосвязь теоретической и практической подготовки бакалавров по направлению «Туризм и рекреация» в Республике Польша»
Ржевский Валентин Сергеевич Комплексное применение низкочастотного переменного электростатического поля и широкополосной электромагнитной терапии в реабилитации больных с гнойно-воспалительными заболеваниями челюстно-лицевой области
Орехов Генрих Васильевич НАУЧНОЕ ОБОСНОВАНИЕ И ТЕХНИЧЕСКОЕ ИСПОЛЬЗОВАНИЕ ЭФФЕКТА ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ КОАКСИАЛЬНЫХ ЦИРКУЛЯЦИОННЫХ ТЕЧЕНИЙ
СОЛЯНИК Анатолий Иванович МЕТОДОЛОГИЯ И ПРИНЦИПЫ УПРАВЛЕНИЯ ПРОЦЕССАМИ САНАТОРНО-КУРОРТНОЙ РЕАБИЛИТАЦИИ НА ОСНОВЕ СИСТЕМЫ МЕНЕДЖМЕНТА КАЧЕСТВА