СЕМАНТИКО-ГРАМАТИЧНЕ ТА СЛОВОТВІРНЕ ОСВОЄННЯ НЕВІДМІНЮВАНИХ ІМЕН

Краткое содержание

У Вступі обґрунтовано вибір теми дисертації, її актуальність, сформульовано мету дослідження, визначено його об’єкт, предмет та наукову новизну, встановлено теоретичну й практичну цінність одержаних результатів, окреслено джерела ілюстративного матеріалу.

У першому розділі “Тематична диференціація невідмінюваних імен та адаптація їх до лексико-семантичної системи української мови” розглянуто процеси входження невідмінюваних імен іншомовного походження до лексико-семантичної системи української літературної мови, виділено їхні основні тематичні групи, визначено особливості формування лексико-семантичних відношень між запозиченими, а також між запозиченими та питомими українськими словами, проаналізовано зміни, які відбулися в семантичній структурі невідмінюваних іменників та прикметників.

Останнім часом група невідмінюваних іменників істотно поповнилася новими лексичними одиницями. Більшість із них з’явилася традиційним способом – унаслідок лексичних запозичень з різних мов на означення нових реалій сьогодення, напр.: караоке – “виконання популярних пісень під спеціально записаний для цього акомпанемент”;  кутюр’є – “модельєр, який має свою справу і створює високохудожні колекції одягу, визначає стиль у моді” та ін.

Друге місце посідають невідмінювані іменники, що є скороченнями відмінюваних одиниць: профі, тату, псевдо, промо тощо. Їхня поява зумовлена законом мовної економії та суб’єктивним прагненням мовців до неординарності в професійному мовленні. Усічені слова функціонують паралельно зі своїми повними відповідниками, причому останні стилістично нейтральні, а усічені – стилістично марковані, пор.: профі – професіонал, тату – татуювання, псевдо – псевдонім, промо – промоутер.

Серед нових невідмінюваних субстантивів та ад’єктивів найбільше термінологічної лексики. Це переважно терміни спорту (сумо, айкідо, кунг-фу, ліберо тощо) і таких сфер діяльності, як економіка, шоу-бізнес, кіно, мода, художня творчість, музичне мистецтво (орігамі, роялті, прет-а-порте, уоки-токи, кутюр’є, портфоліо, техно, бугі-вугі й ін.), які активно вживаються на сторінках преси, у теле- та радіоефірі.

Спостережено, що невідмінювані імена тематично не обмежені однією чи кількома ідеографічними сферами. Взаємодіючи з власне українськими назвами, вони належать до різних тематичних груп лексики і становлять значний корпус слів, що характеризується широким вжитком та великою динамічністю. Тематичні групи невідмінюваних субстантивів та ад’єктивів розрізняються  за своїм наповненням. Найрозгалуженішими є групи побутової, виробничо-технічної, спортивної та мистецької лексики, інші – семантично вузькі й обмежені кількісно. Іноді важко встановити межі тематичної групи невідмінюваних імен, бо те саме слово належить до різних груп залежно від значення, якого воно набуває.

Невідмінювані субстантиви за співвідношенням їхньої семантичної структури  в  мові-джерелі  й українській    мові     поділено   на дві групи: 1) невідмінювані іменники, які функціонують в українській мові в такому самому семантичному обсязі, що й у мові-джерелі; 2) невідмінювані іменники, які на українському мовному ґрунті зазнали семантичних змін.

Більшість невідмінюваних субстантивів є однозначними, причому в українській мові вони можуть відповідати як однозначному слову-етимону, так і співвідноситися з одним із значень полісемантичного слова-етимона. 

Хаотичне нагромадження невідмінюваних іменників згодом із кількісного перетворилося на якісне й утворило чітку систему, що підлягає загальним тенденціям розвитку української мови. Пристосовуючись до нової лексико-семантичної системи, невідмінювані субстантиви здебільшого звужували свій семантичний обсяг до одного значення, адже мова-реципієнт засвоювала тільки ті значення іншомовного слова, яких потребувала в певний момент. У процесі лексико-семантичного освоєння деякі слова змінювали не тільки кількість значень, але і їхній характер. Так, наприклад, невідмінюваний іменник турне, запозичений з французької мови, у сучасній українській мові є однозначним: “подорож, поїздка круговим маршрутом// поїздка артистів або спортсменів за певним маршрутом для гастрольних виступів, змагань”. Етимон цього запозичення в мові-джерелі  tou ee має ширшу семантичну структуру, бо до її складу    входять  двоє значень: 1) “об‘їзд, турне; гастрольна (службова) подорож”; 2) “частування всіх присутніх вином, пивом (в кафе)”.

Деякі невідмінювані іменники іншомовного походження в сучасній українській мові розширили свій семантичний обсяг унаслідок метафоричних і метонімічних перенесень, що зумовлено активним функціонуванням цих одиниць і підпорядкуванням загальним закономірностям розвитку семантичної структури. Напр.: невідмінюваний іменник резюме на означення “короткого висновку з основними положеннями  доповіді, промови, наукової праці” в сучасній українській мові сформував нове значення – “відомості про свою освіту, професійний досвід, наукові інтереси і т. ін., що їх повідомляє претендент на будь-яку роботу або особа, яка хоче вступити до вищого навчального закладу”; слово дербі на основі знаної семантики – “кінні змагання для трирічних верхових або чотирирічних рисистих коней” набуло загальнішого значення – “будь-які спортивні змагання”; на основі значення “добровільний смертник” лексеми камікадзе утворене переносне “людина, здатна на самопожертву, на відчайдушний, ризикований вчинок” та ін., пор.: За розміщеними асоціацією в Інтернеті резюме вже сьогодні звертаються підприємці, фірми і запрошують молодь з фізичними обмеженнями на роботу (Вечірній Київ, 09.01.2002); .. огляд футбольних матчів слід усе ж розпочати саме зі столичного “дербі”  (Україна молода, 24.07.2003); ..чоловік, приставивши зброю до грудей, погрожував застрелитися. А вимагав “камікадзе” прибуття знімальної групи місцевої телекомпанії “САТ” (Україна молода, 17.04.2002).

Активізація деяких невідмінюваних субстантивів у літературному вжитку  завершилася частковою або повною детермінологізацією внаслідок розширення сфери їх функціонування і залучення в неспеціальні жанри усного та писемного мовлення. Невідмінювані іменники-терміни, незважаючи на виразний іномовний та спеціальний характер своїх значень, дедалі активніше втягуються в процеси детермінологізації. Їхні переносні значення є своєрідними контекстуальними синонімами до загальновживаних слів української мови. Високою інтенсивністю переосмислення відзначається спортивна, військова, економічна та мистецька термінологія. Спортивний термін сумо на позначення “одного з найпопулярніших видів боротьби, у якому перемагає зазвичай борець з великою вагою тіла” розвинув похідне значення – “протистояння впливових політиків”: Два політичних ваговики продовжують грати в сумо (Україна молода, 21.05.2002).

Невідмінювані іменники виходять за межі свого вузькоспеціального вжитку і потрапляють до словника загальновживаної мови. Проте  визначити узуальний та оказіональний характер їхніх  нових значень поки що важко, бо іноді нелегко провести межу між індивідуальною і загальномовною метафорою, оскільки  немає ще повних термінологічних і нових тлумачних словників української мови.

Входячи до лексико-семантичної системи української мови, невідмінювані імена  вступають в омонімічні та синонімічні зв’язки з уже наявними одиницями. Ці типи відношень можуть пов’язувати як двоє або кілька слів іншомовного походження, так і запозичені та питомі лексеми, що свідчить про органічне входження таких одиниць до словника української мови.

Залежно від шляхів формування омонімічних одиниць у лексичній системі сучасної української літературної мови  виділено такі типи омонімів: 1) невідмінювані іменники-омоніми, що походять з різних мов, напр.: самбо I (рос.) – “вид, система боротьби з больовими прийомами, що дає змогу чинити опір сильнішому чи озброєному супротивникові (скорочення від російського “самозащита без оружия”)”; самбо II ( португ., іспан.) – у Латинській Америці – “нащадки від шлюбів індіанців з неграми”; манто I (франц.) – “широке  жіноче пальто, переважно хутряне”; манто II (італ.) – “пояснювальний текст  акції, облігації тощо”; ню I  (давньогрецьк.) – “тринадцята буква давньогрецького алфавіту”; ню II (франц.) – “зображення оголеного тіла людини” та ін.; 2) омоніми, що походять з однієї мови, напр.: філе I (франц.) – “м’ясо найвищого сорту із середньої частини хребта туші”; філе II (франц.) – “ажурне в’язання; виріб, вив’язаний таким способом”; доміно I (франц., італ.) – “маскарадний костюм, що являє собою  широкий плащ з рукавами і з каптуром, а також людина, одягнена в цей костюм”; доміно II  (франц., італ.) – “гра, у якій використовується 28 пластинок, на лицьовому боці яких нанесено очки, а також набір пластинок для цієї гри”; бакара I  (франц.) – “один із найцінніших видів кришталю”; бакара II (франц.) – “азартна гра в карти” тощо.

Синонімізація внаслідок запозичення невідмінюваних субстантивів і ад’єктивів є виявом на іномовному матеріалі  тенденцій, що наявні в мові-реципієнті, тобто природа  синонімізації цього типу виявляється не через запозичення, а навпаки: невідмінювані імена зумовлені потребою  поповнити відсутню або недостатню в певний історичний період номінацію, потребою  семантично обмежити слово, усунути його полісемію, вищим ступенем термінологічної визначеності запозичуваного слова, яка склалася в мові-джерелі порівняно з тим відповідником, що наявний у мові-реципієнті. Відрізняючись відтінками значень і стилістичним забарвленням, невідмінювані імена-синоніми виконують в українській мові цілу низку функцій: уточнюють значення, сприяють чіткості та ясності висловлення, збагачують словник. Так, паралельно зі словом фоторепортер у засобах масової інформації з’явився і вже зафіксований словниками невідмінюваний субстантив папараці не тільки як назва “співробітника періодичного видання, телебачення і т. ін., який робить фоторепортаж”, але й як назва “професійного журналіста-фотографа, що намагається зафіксувати пікантні ситуації із світського життя (звичайно знаменитих людей)”, напр.: Для того, щоб підглядати за зірками (з фотоапаратом, звісно), фахові папараці ладні піти на все (Україна молода, 27.12.2003).

 У другому розділі “Граматичні параметри невідмінюваних імен” проаналізовано граматичні особливості невідмінюваних іменників, виявлено  тенденції родової диференціації цих одиниць, установлено типи  їхньої нульової парадигми, обґрунтовано критерії виокремлення невідмінюваних прикметників.

Специфіка невідмінюваних імен полягає в тому, що “вони, з семантичного боку не становлячи відособленого граматичного явища, входять до своєрідного  граматичного підкласу з морфологічного погляду” (І.Р.Вихованець). У сучасній українській мові такі слова утворюють периферію морфологічних рядів словоформ, тяжіють до синтаксичних типів і реалізують аналітичні тенденції мовної організації, оскільки їхнє відмінкове, родове та числове значення набуває вираження засобами контексту (формами координованих, узгоджуваних або керованих слів), а не афіксальними формантами.

Визначення граматичного значення роду невідмінюваних субстантивів залежить від лексико-граматичного розряду, до якого вони входять. Родова належність невідмінюваних іменників – назв осіб зумовлена їхнім семантичним змістом. Слова, що називають осіб чоловічої статі, належать до чоловічого роду: ага, газі, гринго, кюре, мікадо, ребе й под.; іменники – назви осіб жіночої статі – до жіночого роду: леді, мадам, міледі, міс, місіс, пері, фрау, фру та ін.

 Показником категорії роду в невідмінюваних іменників на зразок візаві, зомбі, конферансьє, протеже, ультра, фольксдойче, хіпі (гіпі), що мають граматичне значення чоловічого і жіночого роду, є синтаксичні відношення, напр.: Мого візаві  (ч.р.) звуть Анатолій Нишпора (Вечірній Київ, 03.04.2001);  .. сам Президент запевнив свою візаві (ж.р.), що не менше переймається демократичним волевиявленням співгромадян (ПіК, №5, 2003). Невідмінювані субстантиви – назви сукупності осіб і ті, що є назвами збірних понять, мають грамему середнього роду: журі, лобі, тріо, напр.: Щоправда, журі було іншої думки (ПіК, №26-27, 2003); Ми популяризуємо Україну, формуємо в такий спосіб українське лобі (ПіК, №25, 2000).

Серед невідмінюваних іменників – назв неістот у сучасній українській літературній мові виявлено нові тенденції перерозподілу за родами, що зумовлено активним входженням цих одиниць, а особливо нових, до словникового фонду мови-реципієнта, підпорядкуванням усім її граматичним категоріям. Якщо раніше невідмінювані іменники – назви неістот набували переважно граматичного значення середнього роду, то тепер родове значення  більшості невідмінюваних субстантивів-неологізмів узгоджується з морфологічними характеристиками відповідних українських родових назв, тобто в останні роки спостерігаємо тенденцію до визначення родової належності нових лексем за родовим поняттям.

Цей чинник зумовив зміну граматичного значення середнього роду на граматичне значення чоловічого роду в цілої низки невідмінюваних субстантивів, напр.: торнадо, памперо, майстро, сироко (за родовою назвою вітер); бугі-вугі, лімбо, сиртакі,  шимі (за родовою назвою танець);  бенді (за родовою назвою хокей); барбекю (за родовою назвою шашлик); романсеро (за родовою назвою романс); мачете (за родовою назвою ніж); метилблау, нейблау, індантеблау (за родовою назвою барвник);  гохуа (за родовою назвою живопис); дегаже (за родовою назвою укол – “вид атаки у фехтуванні”); дао (за родовою назвою шлях – у філософії); рістрето, капучино (за родовою назвою напій кавовий) та ін., пор.: .. кавова карта цього закладу, крім традиційного “експресо”, пропонує скуштувати, скажімо, досі мені невідомий “рістрето” (Без цензури, №12, 2004); Найбільшим попитом у наших споживачів користується кава експресо, за нею йде інший популярний кавовий напій – капучино (Ви – особистість, №1, 2002).

Закон семантичного підпорядкування зумовлює перенесення і граматичного значення жіночого роду відмінюваного іменника, що виступає родовою назвою, на видові номінації іменників – назв неістот невідмінюваного зразка, напр.: фіджі, пуебло, урду, банту, гінді, суахілі, навахо, пушу, мандинго, пехлеві (за родовою назвою  мова); авеню, штрасе (за родовою назвою вулиця); страдиварі, хардингфеле, стабуле, вилепілі (за родовою назвою скрипка); бері-бері, мільдью (за родовою назвою хвороба); рокабілі (за родовою назвою пісня) та ін., пор.: Хроматична сопілка – сестра білоруської дуди, польської фуярки, чеської сопеліни, литовської лумдзяліси, латиської стабуле, естонської вилепілі (Музика, №3, 2002). У закріпленні вторинного граматичного значення роду важливим чинником виступає формальна подібність невідмінюваного слова до відмінюваних іменників. Чимало лексем з фіналлю -а набуло граматичного значення жіночого роду, пор.: фейхоа, твема, ча-ча-ча тощо, а запозичені слова на приголосний, пор. карт-бланш, жакоб і под., – чоловічого роду: “Чорноморнафтогаз” нарешті отримав газово-нафтовий “Зміїний” карт-бланш (Україна молода, 19.06.2003).

Тенденція визначати граматичне значення роду невідмінюваних іменників – назв неістот відповідно до комплексу лексико-семантичних зв’язків є дуже активною в сучасній українській мові. Очевидно, саме тому   у “Великому зведеному орфографічному словнику сучасної української лексики” (Ірпінь, 2003) невідмінювані іменники-неологізми зафіксовані без граматичної індексації родової належності, напр.: адріа, адхикарі, азмарі, азулежу, айтису, акме, аленді, алонже, альніко, аматисто, ампаро, асулехо, балабіле, бало, бамбочо, батипное, бахші, бахуврихі, баяті, бензоє, візе, грогі, екарто, елемі, ігапо, імпасто, кабі, каліпсо, ківарі, кокле, кото, кракле, мабу, обліго, пандеро, пандурі, субіто, тату, тондо, ферніко, хайку та ін. Тільки мовна практика й активне освоєння цих субстантивів українською мовою визначать на перспективу їхній граматичний рід.

У фаунонімів невідмінюваного зразка, як і раніше, семантико-граматичний зміст категорії роду виявляється непослідовно. Немає розрізнення ні за статтю, ні морфологічно, ні синтаксично. Проте в найновіших тлумачних та орфографічних словниках помітно активізувалася тенденція до омонімізації форм роду, суть якої полягає в тому, що грамеми роду – чоловічого і жіночого – розподіляються між різним вживанням однієї словоформи.

Невідмінювані субстантиви на позначення предметів з органічно притаманними їм кількісними характеристиками утворюють підгрупу іменників, у яких наявні граматично омонімічні форми однини і множини в одній лексемі. Речовинні та абстрактні не мають денотативної віднесеності до категорії кількості, тому мовна парадигма категорії числа в них не виявляється ні морфологічно, ні на синтаксичному рівні. Обстежений мовний матеріал засвідчив, що граматичне значення числа невідмінюваних іменників розряду конкретних найчастіше виражається за допомогою синтаксичних засобів (велике авто// великі авто; таке відео// такі відео; припарковане таксі// припарковані таксі), рідше – аналітичних конструкцій (два авто, десять авто, сто авто). Група невідмінюваних плюративів у сучасній українській мові постала внаслідок впливу лексичної семантики цих слів та за аналогією до відмінюваних іменників: граматичне значення множини іменника жалюзі мотивоване семантичним зв‘язком із словом штори, іменника спагеті – семантичним зв‘язком із словом макарони тощо..

Результати нашого дослідження узгоджуються з висновками вчених про те, що невідмінювані іменники української мови можуть виконувати всі первинні семантико-синтаксичні та формально-синтаксичні функції відмінків, які притаманні іншим іменниковим лексемам:  називний – суб’єкт (граматичний підмет); родовий – поєднання суб’єктної та об’єктної семантики (приіменниковий другорядний член речення); давальний – адресат (придієслівний другорядний член речення); знахідний – об’єкт (придієслівний сильнокерований другорядний член речення); орудний – інструментальна функція (придієслівний другорядний член речення); місцевий – локатив (функція детермінанта); кличний – функція адресата – потенційного суб’єкта дії або суб’єкта стану. Особливістю відмінкових категорійних значень невідмінюваних іменників є їхня формальна нереалізованість. Семантика відповідних відмінків у цих іменниках виражена за допомогою синтагматичних засобів (флексій атрибутивних елементів, дієслівних предикатів): Двометровий кенгуру увірвався в будинок мешканця міста Манто (Голос України, 09.08.2003);  Ваші слова подяки я насамперед адресую і моїм мавпам, і шотландським поні (Вечірній Київ, 31.12.2003); Гран-прі вибороли юні аматори студії “Я+ ти” з міста Сміли (Голос України, 08.06.2001); .. українці в Бразилії гарбуза свиням кришать мачете (ПіК, №4, 2002); Конфлікт виник у привокзальному кафе “СВ”  (ПіК, №25-26, 2003); Погодьтесь, пані Юліє, що україномовна преса є   більш патріотичною, а тому менш залежною від нашої, м’яко кажучи, непатріотичної влади (Україна молода, 21.11.2003).

Словозміна невідмінюваних іменників сучасної української мови становить розгалужену систему морфологічного вираження грамем іменникових категорій, що утворюють нульову відміну. На основі класифікаційної категорії роду та семантичних і формальних ознак невідмінювані іменники об’єднано у вісім парадигм: чотири повні та чотири неповні. До першої повної парадигми належать невідмінювані субстантиви-апелятиви чоловічого роду. За семантикою ці одиниці розподілено на три підгрупи: 1) назви осіб чоловічої статі: гідальго, греф’є, гуру, квазімодо, кулі, кутюр’є, маестро, макі, мафіозі, мачетере, мачо, папараці, портьє, ранчеро, рефері, тореро тощо; 2) назви фаунонімів: агамі, ара, боа, гризлі, ему, жако, зебу, какаду, карибу, марабу, нанду та ін.; 3) назви неживих предметів: комбі, луї, наргіле тощо. Друга повна парадигма об’єднує невідмінювані іменники-апелятиви жіночого роду, що виступають назвами: 1) осіб жіночої статі: емансипе, камерфрау, леді, мадам, міледі, міс, місіс, пері, фрейлен, фрекен, фру тощо; 2) фаунонімів: івасі, ківі, окапі, путасу, це-це тощо; 3) неживих предметів: бере, пастіччо, страдиварі, фейхоа  та ін. Третій тип нульових парадигм репрезентують невідмінювані іменники з омонімічними відмінковими формами, які зафіксовані в словниках української мови як грамеми чоловічого і жіночого роду, напр.: альпака, амхара, бібабо, візаві, гну, зомбі, кенгуру, колі, конферансьє, протеже, ультра, хіндустані, хіпі (гіпі). Четверту нульову парадигму утворюють невідмінювані субстантиви середнього роду – назви неживих предметів на зразок кашне, трюмо, кімоно, фортепіано, фото, кольє, панно, ранчо, реле, портмоне, авто, сомбреро, манто, бра, банджо, кафе тощо.

Певна частина невідмінюваних іменників української мови формує неповну, семичленну відмінково-числову парадигму відмінювання. Її мають однинні та множинні субстантиви, представлені системою форм одного ряду – однини або множини. Сингулятиви виражають значення неозначеної  сукупності, колективної єдності,  індивідуалізації, а плюративи – роздільно-складної множинності, парності. Зважаючи на це, однинні субстантиви нульової відміни об’єднано в три неповні відмінково-числові парадигми: 1) невідмінювані загальні (апелятиви) та власні (оніми) іменники чоловічого роду: барбекю, бефстроганов, гохуа, дао, жакоб, каберне, кантрі, метилблау, нейблау, памперо, сапераві, сулугуні, торнадо, Кіпрі, Сомалі  тощо; 2) невідмінювані загальні (апелятиви) та власні (оніми) іменники жіночого роду: бері-бері, мільдью, манту, броколі, кольрабі, проміле, рокабілі, Перу, Міссурі, По та ін.; 3) невідмінювані  загальні та власні іменники середнього роду: рагу, пюре, меню, муліне, вето, віскі, люмбаго, фрикасе, комюніке, рандеву, кредо, мокко, монпасьє, драже, ноу-хау, реноме, філе, желе, асорті, Баку, Тбілісі, Токіо, Торонто та ін.

Невідмінювані іменники нульової відміни, що вживаються тільки в множині, формують одну неповну парадигму і мають спільну сему “сукупна множинність”. Більшість невідмінюваних плюративів виступають назвами народів, народностей, націй: майя, басар-бату, басуто, ваорані, мансі, марі, ханти, зулу, йоруба, канурі, кечуа, комі, лао, мунда, мяо, малаямі, маорі тощо.

В українській мові наявна група слів, “які не мають зовнішніх морфологічних ознак своєї категорії, але синтаксично і семантично настільки визначені, що віднесення їх до тієї чи тієї частини мови не викликає ніяких сумнівів. Це прикметники невідмінювані й незмінювані за родами і числами, напр.: плаття беж, колір беж, колір хакі  та ін.” (В.В.Виноградов). Невідмінювані ад’єктиви, як і більшість невідмінюваних субстантивів, – це слова,  запозичені з різних мов. За семантикою їх поділено на кілька тематичних груп, серед яких найуживанішими є назви кольорових відтінків (беж, бордо, електрик, маренго, фрез і под.);  назви покроїв, фасонів, стилів одягу (апаш, реглан, плісе);  назви напрямків і стилів мистецтва (ретро, ню, рококо та ін.);  торговельно-комерційні назви (брутто, дато, нетто, франко тощо); назви видів кулінарних виробів (мокко, фрі, асорті);  слова із значенням “зроблений з такої тканини” (ліберті, букле, джерсі, піке  тощо); спеціальні слова та окремі назви (алегрі, люкс, мікст). Цілком очевидно, що  невідмінювані прикметники – це переважно терміни різних галузей науки, мистецтва і техніки. За походженням їх поділено на дві групи: 1) непохідні ад’єктиви, запозичені українською     мовою    з    атрибутивним   значенням:  сомон, фрез тощо; 2) похідні, утворені від іменних частин мови внаслідок міжкатегорійної транспозиції – ад’єктивації: сі діез, штани кльош, ре  бемоль, фа мінор та ін.

Своєрідність невідмінюваних прикметників полягає в тому, що, потрапивши до української мови з іншої, вони залишилися носіями не тільки семантичних елементів, але й деяких специфічних особливостей граматичної системи мови-джерела, оскільки зберігають її морфемний склад та характеризуються відсутністю словозмінних афіксів. Формуванню рис невідмінюваності цієї групи ад’єктивів сприяє також усвідомлення мовцями їх як більш престижних, модних, порівняно з адаптованими формами, пор.: колір бордо і бордовий колір.

Третій розділ “Словотвірний потенціал невідмінюваних імен” присвячено аналізові словотвірних можливостей невідмінюваних імен у породженні суфіксальних та складних одиниць, виявленню чинників, що впливають на словотвірний потенціал невідмінюваних слів, а також визначенню особливостей словотвірних гнізд з невідмінюваним іменем у ролі їхнього вершинного слова.

Показником вищого ступеня освоєння невідмінюваних імен системою  української мови є участь їх у словотвірних процесах, тобто утворення від них дериватів і словотвірних гнізд за законами мови-реципієнта.

Від невідмінюваних імен у словотвірних актах мутації, модифікації і транспозиції утворено іменникові, прикметникові та дієслівні деривати, причому транспозиція використовується в утворенні “черезступеневих” іменників абстрактної дії та дієприкметників, модифікація характерна для внутрішньоіменникової    та   внутрішньоприкметникової деривації, а мутація – для утворення іменників з конкретним значенням та дієслів.

Невідмінювані імена як твірні основи відіграють неоднакову роль у суфіксації, юкстапозиції, абревіації, телескопії. Основним словотворчим засобом виступає суфіксація. За допомогою суфіксів, що поєднуються з невідмінюваними субстантивами та ад’єктивами, утворюються іменники, прикметники та дієслова із  словотвірними значеннями, характерними для десубстантивів та деад’єктивів. Причому процес деривації уможливлюють різні морфонологічні перетворення, які трансформують твірну основу в похідну або модифікують словотворчий суфікс.

 Входження нетипових (вокалічних) основ невідмінюваних імен до структури похідного слова в морфонологічній системі української мови реалізоване двома основними способами – усіченням та інтерфіксацією: альпака – альпак-ов(ий), амбре – амбр-ов(ий), Батумі – батум-ськ(ий), мафіозі – мафіоз-н(ий), авізо – авіз-н(ий); желе – желе-/й/н(ий), шосе – шосе-/й/н(ий), піке – піке-/й/н(ий), купе – купе-/й/н(ий), арго – арго-/т/ичн(ий), дао – дао/с/изм та ін. Можливий і третій спосіб поєднання невідмінюваного імені й словотворчого суфікса – без будь-яких морфонологічних перетворень, пор.: Тарту – тарту-ськ(ий), Чарджоу – чарджоу-ськ(ий), інтерв’ю – інтерв’ю-ер.

Усічення й інтерфіксація використовуються або одночасно, або в поєднанні з іншими морфонологічними змінами. Аналіз морфонологічної структури дериватів, твірною основою яких є невідмінювані імена іншомовного походження, дав підстави виділити  такі комплексні морфонологічні перетворення:

1. Усічення твірної основи й акцентна альтернація: з кореня твірної основи наголос пересувається на дериваційний суфікс, напр.: плаке – плакувати, лібрето – лібретист, карате – каратист, морзе – морзист, плісе – плісирувати й под. Коли ж усічені основи потрапляють у позицію палаталізації, то це морфонологічне перетворення ускладнюється альтернацією твердий : м’який: букле – букльований,  соло – соліст тощо.

2. Усічення твірної основи, акцентна альтернація та інтерфіксація: Пуерто-Рико – пуерторик-/ан/ець, Улан-Уде – улануд-/ин/ець, Марокко – марокк-/ан/ець, Баку – бак-/ин/ець.

3. Інтерфіксація та акцентна альтернація: Перу – перу-/ан/ець тощо.

Для сучасної української мови усічення основ є одним з найуживаніших морфонологічних засобів, що зумовлено передусім нетиповістю для української мови збігу голосних на словотвірних стиках слів.

На динаміку словотворення від невідмінюваних імен впливає закон аналогії, що спричиняє перебудову мотиваційних відношень: у словотвірному ланцюжку “невідмінюваний іменник – відіменне дієслово – віддієслівний іменник (назва опредметненої дії)” спостерігаємо пропуск ступеня деривації дієслова і безпосереднє утворення відсубстантивного іменника із значенням дії, що засвідчує об’єднання в одному словотвірному акті лексичної та синтаксичної деривації. Це відбувається під впливом структури девербативів з формантами  -нн-, -ізаціj-/-изаціj-, що мають у віддієслівному словотворенні іменників високу продуктивність.

Значну кількість похідних від невідмінюваних імен утворено складанням. Деякі моделі словоскладання розвиваються в сучасній українській літературній мові під впливом структури запозичень складного   типу, а також у зв’язку з поширенням у термінології інтернаціональних лексем, здебільшого грецького й латинського походження.     

 Серед невідмінюваних імен є слова-одинаки і слова – вершини словотвірних гнізд. Другі налічують 199 одиниць. За кількісним критерієм реалізації словотвірного потенціалу словотвірні гнізда з невідмінюваним іменем у ролі їхнього вершинного слова поділено, услід за іншими дослідниками,  на три групи: 1) гнізда з високим словотвірним потенціалом (понад 10 похідних); 2) гнізда із середнім словотвірним потенціалом (4-10 похідних); 3) гнізда з низьким словотвірним потенціалом (1-3 деривати). Найвищий словотвірний потенціал мають  іменники радіо (318 похідних), кіно (178 похідних),  фото  (86 похідних), відео (30 похідних), буржуа (20 похідних). Словотвірний потенціал гнізд, утворених невідмінюваними іменами, розширюється за рахунок складних слів першого, рідше – другого ступеня деривації.

У словотвірних гніздах невідмінюваних імен крайнім є четвертий ступінь, проте він реалізується зрідка, напр.: буржуа – 1 буржуазія – 2 буржуазний – 3 буржуазність, буржуазно, буржуазно-демократичний, буржуазно-націоналістичний, буржуазно-республіканський, буржуазно-реформістський, дрібно-буржуазний, обуржуазнювати – 4 безбуржуазність, дрібно-буржуазність, обуржуазнюватися.

Багато словотвірних гнізд має три ступені деривації, напр.: гумі – 1гумі-арабік, гумі-гут, гумі-друк, гумі-золь, гумі-лак, гумі-ластик – 2 гумі-арабіковий, гумі-гутовий, гумі-ластиковий – 3 гумі-гутові (імен.); інкасо – 1 інкасовий, інкасувати – 2 інкасування, інкасований, інкасація, інкасатор – 3 інкасаторський; плаке – 1 плакувати – 2 плакування, плакувальний, плакований, плакувальня, плакувальник – 3 плакувальниця та ін.

Проте найбільше похідних утворюється на першому та другому ступенях словотворення, пор.: гофре – 1 креп-гофре, гофрувати – 2 гофрування, гофруватися, гофрувальний, гофрований; есперанто – 1 есперантист – 2  есперантистський, есперантистка; бордо – 1 бордовий – 2 темно-бордовий тощо.

Як засвідчують словники, більше половини невідмінюваних субстантивів та ад’єктивів не мають похідних одиниць. Це переважно вузькоспеціальні слова термінологічного характеру на зразок  генрі, кюрі, денге, вітиліго, мальсеко, пірке, досьє, експозе, парі, прайвесі тощо, а також невідмінювані іменники на позначення реалій, подій та фактів із життя відповідних країн: авеню, штрасе, іглу, мачете, патуа, харакірі, афгані, бані, крузейро, басуто та ін. Ці слова мають корпоративний характер, через що не можуть активно вживатися в українській мові та залучатися до процесів словотворення. Багато невідмінюваних імен не поєднується зі словотворчими афіксами з морфонологічних причин та залишається на периферії системи словотворення ще й тому, що вони самі є периферійним явищем у граматичній системі української мови. Проте основна причина неучасті цих одиниць у процесах словотворення – відсутність суспільних потреб на їхні деривати, соціального замовлення на них.

 Деякі невідмінювані іменники, зафіксовані в словниках 90-х років ХХ ст. як одиничні, в останні роки сформували словотвірні ланцюжки, деривати яких вживають поки що тільки українські періодичні видання: вето – ветувати, заветований; букле – букльований; мас-медіа – мас-медіальний, мас-медійно, мас-медійник, медіа, медіа-барон, медіа-переворот; дербі – супердербі тощо, напр.: .. нещодавно ухвалений Закон про судоустрій, котрий, очевидно, також буде заветований (ПіК, №8, 2002); .. натомість неприємним моментом стала телетрансляція “супердербі” (Україна молода, 14.04.2004).

У висновках узагальнено результати проведеного дослідження.

Для сучасних слов’янських мов, зокрема й для української, характерне стрімке збільшення кількості невідмінюваних імен, зростання темпів засвоєння їх мовою-реципієнтом, що зумовлено активною дією екстра- та інтралінгвальних чинників.

Освоєння невідмінюваних імен іншомовного походження відбувається на всіх структурних рівнях сучасної української літературної мови. На кожному структурному рівні мови адаптація невідмінюваних імен має свої характерні особливості. Вони виявляються в тому, що ці імена більше пристосувалися до граматичної, фонетичної та словотвірної систем української мови, підпорядкувалися основним нормам згаданих систем. На лексичному рівні спостерігаємо зміни іншого характеру: запозичені невідмінювані іменники та прикметники, адаптуючись до української лексико-семантичної системи, зазнали її впливу, але й сама лексико-семантична система української мови дещо видозмінилася  під впливом цих запозичених лексем. Вона стимулювала розвиток нових власних засобів номінації, семантичні або стилістичні зміни в невідмінюваних словах, які давно вживаються в мові, а також спричинила зміщення й перегрупування в синонімічних рядах.

У процесі пристосування невідмінюваних імен до лексико-семантичної системи української мови відбулися зміни в їхній семантичній структурі, суть яких полягає або у втраті деяких значень базової семантичної структури, або у звуженні семантичного обсягу запозичень. Причиною цього є те, що іншомовне невідмінюване слово мова-реципієнт запозичила лише для називання однієї конкретної реалії,  тобто з одним значенням. Деякі з цих лексем розширили свої семантичні межі, набули нових значень унаслідок метафоричних та метонімічних перенесень, оскільки їм, як і всім питомим лексичним одиницям, властива тенденція до розширення й поглиблення семантичної структури, що зумовлено принципом мовної економії.

Невідмінювані імена виявляють свої  особливості адаптації і до морфологічної системи  сучасної української  літературної мови. Термін “невідмінювані іменники” є умовним, бо він позначає одиниці, яким властива тільки формальна незмінність. Вони мають омонімічні грамеми в усіх можливих формах і типові морфологічні категорії.

Характерною особливістю невідмінюваних субстантивів є неповне підпорядкування їх законам відмінювання іменникових лексем, що зумовлено морфонологічними та нормативними чинниками, мовною традицією формальної адаптації іншомовних слів та тенденцією до збереження первинного фонематичного оформлення слова.

На сучасному етапі в українському розмовному мовленні спостерігаємо тенденцію до набуття деякими невідмінюваними іменниками, переважно з кінцевим -о, перед яким є приголосний, ознак відмінюваних слів.

Граматичні значення невідмінюваних іменників реалізуються синтагматично за допомогою  різноманітних засобів: 1) флексій атрибутивних компонентів, що виражені прикметниками, займенниками, дієприкметниками; 2) флексій дієслівних предикатів, які поєднані з невідмінюваними іменниками формою взаємозалежної координації;               3) семантично.

Словотвірна активність запозичених невідмінюваних лексем, їхня здатність слугувати твірною основою для похідних слів, поєднання з афіксами  української мови – показники вкорінення таких запозичень у її словотвірній системі.

Від невідмінюваних імен сформовано 199 словотвірних гнізд, які мають свою специфіку порівняно із словотвірними гніздами, утвореними питомими українськими словами. У них небагато демінутивів, немає аугментативів, іменників збірності та одиничності, мало дієслів і прислівників. Типовими засобами творення найменувань виконавців дії є запозичені суфікси  -іст/-ист та -ер і зовсім  не використовується суфікс -ач.

 У цілому невідмінюваним іменам властиві обмежені словотвірні можливості, що спричинено належністю їх до різних терміносистем або до якоїсь лексико-тематичної групи тощо. Певну роль відіграють морфонологічні чинники, що унеможливлюють поєднання деяких суфіксів з  невідмінюваними іменами, бо внаслідок цього з’являться не типові для української мови явища, незвичне звукове оформлення слів.