Шульга А.О. Основи методики розслідування вбивств на замовлення

Краткое содержание

У вступі розкривається актуальність теми дисертаційного дослідження, визначаються його об’єкт, предмет, наукова новизна, мета і завдання, методологічна основа, характеризуються положення, що винесені на захист, розкривається практичне і теоретичне значення роботи, зазначаються основні напрями апробації і впровадження одержаних результатів у практику.

У першому розділі “Криміналістична характеристика вбивств на замовлення” розкривається криміналістичне поняття цього злочину, визначається місце слідової картини у криміналістичній характеристиці вбивств на замовлення, окреслюються способи приготування, вчинення та приховання слідів злочину, досліджуються особливості криміналістичної характеристики особи злочинця та потерпілого. Розділ складається з  чотирьох підрозділів.

У підрозділі 1.1 “Поняття та види вбивств на замовлення” мова йде про те, що вбивство на замовлення як різновид насильства і як засіб розв’язання конфліктів застосовується зі стародавніх часів, проте воно постійно, протягом тривалого часу видозмінювалося та набувало загальних ознак, притаманних сучасній злочинності.

В роботі коротко розглядається історія виникнення вбивства на замовлення, дається криміналістичне поняття цього злочину. Дисертант доводить, що не є достатнім вважати вбивство на замовлення тільки вбивством за дорученням, згідно з офіційним його тлумаченням. Характеристика вбивства на замовлення ширша і може містити два види цього злочину:  перший –  вбивство за дорученням (яке частіше вчиняється в структурі організованої злочинності); другий – вбивство за наймом (це, як правило, вбивства, що вчиняються на побутовому рівні).

Використовуючи розробки вітчизняних і закордонних учених, автор  розробив поняття вбивства на замовлення з урахуванням видів цього злочину. На думку автора, вбивство на замовлення – це діяння, спрямоване на умисне протиправне позбавлення потерпілого життя, що може бути вчинене виконавцем як за дорученням, так і за домовленістю із замовником, де домовленість виступає  у формі вільного волевиявлення з боку виконавця  вбивства; відповідно до цього волевиявлення виконавець гарантує за певну винагороду (матеріального або нематеріального характеру) позбавити потерпілого життя, а замовник убивства – вчинити або не вчиняти в інтересах останнього певні дії матеріального чи нематеріального характеру. Таке поняття  враховує не тільки  вбивства, що вчиняються організованими злочинними угрупованнями (за дорученням лідерів цих кримінальних структур), але і вбивства, вчинені на побутовому ґрунті (коли замовник тільки наймає виконавця), отож і глибше розкриває уявлення про предмет дослідження.

У підрозділі 1.2 “Спосіб вчинення вбивств на замовлення як елемент криміналістичної характеристики цих злочинів” проведено аналіз практики  розслідування  вбивств на замовлення в Україні. Це дозволило зробити висновок, що їх вчинення обов’язково супроводжується ретельною  підготовкою, на яку злочинці витрачають найбільшу кількість часу. Так, до нього входять (з боку замовника):  прийняття рішення на вчинення вбивства конкурента; розробка плану вбивства (іноді разом з виконавцем); пошук надійних співучасників (посередника, виконавців); пошук необхідної суми грошей як витрат для оплати злочину. З боку  виконавця: ознайомлення з майбутньою жертвою (фото, відео, візуальне спостереження); вивчення розпорядку дня жертви; підбір знаряддя вбивства та транспортних засобів; визначення місця  та часу нападу; остаточне прийняття рішення на вчинення злочину.

Аналіз кримінальних справ дозволяє виділити найбільш поширені способи вчинення вбивств на замовлення, це: напади, вчинені із застосуванням вогнепальної автоматичної і напівавтоматичної зброї –75%; замахи з використанням вибухових речовин – 10%; напади з холодною зброєю – 10%;  вбивства за допомогою побутових предметів – 3%; вбивства з використанням отруйних речовин, або через ін’єкцію потерпілому медичних препаратів, які викликають серцевий напад і далі миттєву смерть – 0,5%; вбивства з використанням автотранспорту або зі створення дорожньо – транспортної пригоди  – 1,5%.

Найбільш поширеними способами приховання слідів злочину є: наймання замовником виконавця вбивства з метою створення собі алібі; використання виконавцем вбивства засобів особистого маскування (маски, грим тощо); наймання виконавців з інших держав або регіонів; залишення виконавцем знарядь злочину на місці події або неподалік від нього; фізичне усунення замовником виконавця після вчинення ним злочину; знищення виконавцем маркувальних ознак на знаряддях злочину (автоматі, пістолеті, нарізах у стволі тощо) з метою ускладнення ідентифікації зброї; використання викраденого авто – чи мототранспорту для прибуття на місце вбивства та зникнення з нього; дії для того, щоб позбутися трупа потерпілого; імітування вбивства під нещасний випадок.

      У наведеному переліку способів скоєння вбивств на замовлення автор розкрив специфічні ознаки, які повинні орієнтувати слідчого на те, що вбивство має саме замовний характер. 

У підрозділі 1.3  “Слідова картина у справах про вбивства на замовлення” автор провів відповідний аналіз теоретичних та емпіричних даних щодо слідової картини у справах зазначеної категорії.

           Слідову картину вбивства на замовлення складають: наявність на місці злочину знарядь убивства (кинута злочинцем вогнепальна зброя), кинуті неподалік від убивства транспортні засоби, на яких злочинці втекли з місця злочину; ознаки слідів, що вказують на певну кореляцію між особою потерпілого та його прижиттєвою діяльністю; особа потерпілого; сліди, що вказують на тривалу засідку з метою нападу; відсутність ознак пограбування потерпілого; наявність знарядь злочину, що дорого коштують (снайперська гвинтівка, прилад нічного бачення); місце вбивства (громадське або помешкання); час убивства; відомості про використання злочинцями засобів особистого маскування; спосіб убивства (зухвалий чи в місці, де є мінімальна кількість свідків); наявність ознак, що вказують на професійний рівень виконавців; виявлення даних, що свідчать про наявність конфліктних ситуацій, які були у відносинах  потерпілого за  життя (погрози тощо); риси характеру потерпілого; коло інтересів; коло спілкування. Слідова картина вбивства на замовлення має важливе значення для з’ясування, чи мало вбивство замовний характер. Для цього потрібно визначити ознаки саме цього вбивства. Такими є: наявність на місці злочину або у затриманого злочинця планів вчинення вбивства (схем, фотокарток потерпілого або його будинку); наявність на місці злочину зброї, яку залишив виконавець після нападу; зухвалість нападу; відомості про залучення великих коштів на вчинення вбивства; значна соціальна впливовість потерпілого; наявність на тілі потерпілого слідів контрольних пострілів у життєво важливі органи.

      Автор класифікував місця, де частіше всього вчинюються вбивства на замовлення, і провів певну кореляцію між місцем скоєння злочину, знаряддям убивства, особою потерпілого та метою, яку переслідували злочинці. На його думку, місця вчинення вбивств на замовлення обумовлюються двома критеріями: а) регіоном  вчинення (наприклад, Донецька, Луганська області тощо). Згідно з аналізом даних МВС України, найбільш криміногенними регіонами відносно вчинення цих злочинів у 1995-2002 роках визнаються Автономна Республіка Крим, Донецька, Одеська, Луганська  області  і м. Київ; б) конкретне місце вчинення злочину (місце проживання потерпілого, його особистий автотранспорт, автошляхи, автостоянки тощо).

Одним із найважливіших орієнтирів для слідчого щодо встановлення певних зв’язків між замовником убивства та потерпілим, а далі і рештою співучасників злочину, є ознаки, які характеризують особу, що ініціювала злочин та надавала винагороду за вбивство. Відомості про винагороду за вчинення вбивства на замовлення нерозривно пов’язані з відомостями про особу злочинця, тобто виступають специфічним елементом причинно-наслідкового зв’язку в механізмі вчинення вбивства. Отже, винагорода також виступає елементом слідової картини цього злочину.

      У підрозділі 1.4 “Особа як елемент криміналістичної характеристики вбивств на замовлення” докладно розглядаються особи злочинця і потерпілого.

Узагальнення теоретичних положень та слідчої практики з розслідування вбивств на замовлення свідчить, що замовник може виступати не тільки  у ролі організатора чи підбурювача, але і як  лише ініціатор злочину (що, на думку автора, впливає на розширення розуміння цієї фігури як елемента криміналістичної характеристики). Автор вважає, що замовник-ініціатор завжди є первісним джерелом злочинної ідеї, а замовники-організатори чи замовники-підбурювачі можуть діяти і з ініціативи інших осіб, хай навіть і тих, ким вони керують, готуючи або вчиняючи злочин.  Отже, в організації злочину ініціатива з боку організатора чи підбурювача не завжди є обов’язковою. Замовлення на вбивство спочатку завжди передбачає ініціативу на його вчинення, а вже потім виконання дій, спрямованих на його організацію чи на підбурювання.

       Автор пропонує власну класифікацію злочинців та потерпілих від убивств на замовлення за їхнім соціальним статусом. Так, замовниками частіше всього виступають: керівники комерційних структур; лідери ОЗУ; авторитети злочинного середовища; корумповані представники владних або господарчих структур; родичі, подружжя, члени родини; окремі   особи, які зайняті у комерційних структурах.  

      Згідно з аналізом слідчої практики посередники вбивств на замовлення підбираються замовником, як правило, зі своїх знайомих, але майже завжди пов’язаних із злочинними структурами. Це особи, які прямо причетні до кримінального середовища.

      Виконавцями зазначених злочинів у більшості випадків стають члени ОЗУ, до того ж ті, що раніше не притягалися до кримінальної відповідальності (спортсмени –  біатлоністи, борці). Автор виділив соціальні верстви, які складають ряд потенційних жертв убивств на замовлення. Це – лідери ОЗУ,  представники державної влади, співробітники засобів масової інформації, керівники державних підприємств, приватні підприємці. Криміналістична характеристика вбивства на замовлення відрізняється від характеристик інших злочинів за трьома основними ознаками: обов’язковою наявністю у складі співучасті не одного, як це взагалі існує в криміналістичних характеристиках інших видів злочину, а, як мінімум, двох суб’єктів – замовника та виконавця; як правило, потерпілий має певний зв’язок із замовником убивства, але не має такого зв’язку з  виконавцем;  замовники вбивств можуть виступати як ініціатори, як організатори і як підбурювачі.

Другий розділ  “Типові слідчі ситуації та провадження слідчих дій у справах про вбивства на замовлення” розкриває специфіку розслідування вбивств на замовлення. У ньому розглядаються особливості допиту свідків, потерпілих, підозрюваних та обвинувачених. Даються пропозиції щодо вдосконалення забезпечення безпеки свідків та потерпілих. Аналізуються особливості організації розслідування, висунення версій згідно зі слідчою ситуацією та їх перевірка.  Розділ складається з чотирьох підрозділів

У  підрозділі 2.1 “Типові слідчі ситуації та способи їх вирішення у справах про вбивства на замовлення” мова йде про важливість правильної оцінки слідчої ситуації, яка склалася на місці цього злочину. На думку автора, вбивство на замовлення виступає специфічним видом злочину і кожний раз характеризується у зв’язку з слідчою ситуацією, яка склалася на місці події. Отже, його розслідування повинно проводитися за певними напрямками залежно від слідчої ситуації.  Дисертант виділяє п’ять основних напрямків розслідування і пропонує шляхи їх вирішення.

Перша слідча ситуація. До ОВС надійшло повідомлення про вбивство, вчинене невідомими особами, які з місця злочину втекли. В цьому випадку розслідування доцільно спрямовувати від місця злочину й особи потерпілого до вірогідних мотивів убивства та особи, яка його замовила, від неї – до виконавців убивства та інших співучасників. У цьому випадку доцільно проводити допити свідків, розшук злочинців по “гарячих” слідах, застосовувати  службово-пошукових собак тощо.

         Друга слідча ситуація. До ОВС надійшло повідомлення про вбивство, виконавці якого відомі. В цьому випадку розслідування спрямовується від конкретного виконавця вбивства до події злочину, від неї –  до мотивів убивства і далі, до особи,  яка його замовила, й інших співучасників злочину. При цьому проводяться затримання, особистий обшук, освідування і допит підозрюваного, призначаються судові експертизи.

          Третя слідча ситуація. До ОВС надійшло повідомлення про вчинення неочевидного вбивства із застосуванням вогнепальної, холодної зброї або вибухового пристрою, які злочинці залишили на місці події. В цьому випадку розслідування спрямовується від дослідження вилученої зброї (або частин вибухового пристрою чи вибухової речовини) до мотивів убивства, далі до вірогідних його виконавців,  від них до замовника злочину. В цьому випадку доцільно провести вилучення зброї (частин вибухового пристрою чи вибухової речовини) та негайно  призначити відповідні криміналістичні та спеціальні експертизи, перевірити зброю через криміналістичні обліки.

        Четверта слідча ситуація. До ОВС надійшло повідомлення про появу у певної особи великої суми грошей або речей, що викликає обґрунтовану підозру  відносно причетності цієї особи до злочинної діяльності. В цьому випадку розслідування спрямовується від встановлення джерела надходження матеріальних цінностей до особи, яка замовила вбивство, від неї – до події злочину,  а далі – до інших співучасників убивства.      

        П’ята слідча ситуація. До ОВС надійшло повідомлення про факт приготування вбивства на замовлення або особа, яка повинна була його безпосередньо вчинити, добровільно повідомила про це. В цьому випадку розслідування спрямовується від обставин, що вказують на приготування вбивства на замовлення, до особи, яка брала в цьому участь,  а далі – до замовника вбивства й  інших співучасників.

        Автор вказує на важливість організації та проведення одночасного пошуку замовника і виконавця вбивства. Особливе  значення в цьому мають банки даних про способи вчинення та приховання слідів убивств на замовлення.  

У підрозділі 2.2 “Особливості початкового етапу розслідування вбивств на замовлення”  автор розглядає тактику проведення огляду місця події і невідкладних слідчих дій. Дисертант звертає увагу на те, що після приїзду на місце події слідчо-оперативної групи перш за все необхідно  визначити місце перебування  виконавця в момент нападу, бо саме там може бути залишена зброя, гільзи, боєприпаси, засоби спостереження, особисті речі злочинця, його біологічні сліди (слина, сеча, кров тощо).

Під час огляду місця події необхідно організувати його охорону, що  сприятиме якісному виявленню слідів злочину, і виступатиме гарантом безпеки учасників слідчої дії.  Автор пропонує місце події розділити на три зони: перша (найбільш віддалена від конкретного місця події) надається для роботи засобам масової інформації; друга (загальна зона) є місцем роботи органів дізнання для збору оперативної інформації (виявлення та опитування очевидців убивства, спостереження за натовпом громадян тощо); третя (слідча зона), де знаходиться труп та інші важливі докази, надається для роботи слідчих і спеціалістів. Такий підхід має максимально виключити можливість втрати важливих доказів і сприятиме ефективності проведення початкових слідчих дій.

Особливе значення в ході огляду місця події слід приділяти виявленню знарядь убивства, куль, гільз та зброї. Для цього доцільно залучати спеціалістів, які можуть користуватися металошукачами і використовувати службово-пошукових собак.

 Огляд місця події після кримінального вибуху треба проводити з урахуванням правил безпеки і за участю спеціаліста-вибухотехніка.

 Визначено, що під час огляду місця події,  окрім засобів кіно-, фото-, та відеозапису, необхідно використовувати і засоби попередніх досліджень (пересувні експертні лабораторії), що дозволить скоріше провести слідчу дію і сприятиме виявленню, фіксації та дослідженню речових доказів до призначення експертизи.

У разі затримання виконавця вбивства необхідно негайно провести його особистий обшук, звернувши увагу на наявність слідів злочину, що можуть залишитись на його тілі або одежі.

Визначено, що паралельно з оглядом місця події доцільно проводити  і огляд помешкання, місця роботи або іншого тимчасового прижиттєвого перебування потерпілого, а якщо відомі злочинці, то  й обшуки.

Автор пропонує низку  типових версій убивства різних категорій потерпілих (залежно від  їх соціального статусу) і конкретні шляхи їх відпрацювання.

        У підрозділі 2.3 “Особливості проведення окремих слідчих дій у справах про вбивства на замовлення” розглядаються особливості допиту свідків, потерпілих, підозрюваних і обвинувачених та проблеми забезпечення їх безпеки на досудовому слідстві і в суді. Автор розкриває особливості тактики обшуку, виїмки, освідування, впізнання й інших слідчих дій. Увага звертається на важливість отримання показань від співучасників убивства. Для цього автор пропонує під час провадження допиту підозрюваних та обвинувачених у вчиненні особливо тяжких злочинів (зокрема вбивств на замовлення) повідомляти останнім положення ст. 31, п.1 ст. 69, ч.2 ст. 255 чинного КК України. Звідси дисертант робить висновок, що ч. 1 ст. 142 чинного КПК України “Роз’яснення прав обвинуваченому на слідстві” доцільно доповнити пунктом 10, який би роз’яснював обвинуваченому в особливо тяжкому, тяжкому злочині або злочині середньої тяжкості  положення п.1 ст. 69 чинного КК України, а ч.3 ст. 107 чинного КПК України (2001 р.) після словосполучення “…у скоєнні якого злочину він підозрюється” доповнити словосполученням “…а підозрюваному в особливо тяжкому, тяжкому злочині або злочині середньої тяжкості і положення ст.31, п.1. статті 69, ч.2 ст.255 чинного КК України”. Такий підхід має психологічно-правовий потенціал, який сприятиме переконанню підозрюваних, обвинувачених давати правдиві показання.

        Автор, розглядаючи проблему покращення безпеки свідків та потерпілих на досудовому слідстві і в суді пропонує доповнити ч.1 ст. 52³ чинного КПК України (2001р.). Так, після словосполучення “судових засідань” пропонується внести текст “...опосередкованого свідчення в суді через представника правоохоронного органу, який розслідував кримінальну справу”. Крім того, для забезпечення правової  та психологічної підтримки свідків тяжких злочинів  ч.1 ст. 52² чинного КПК України (2001р.) необхідно доповнити п.5 такого змісту: “Вимагати від органу дізнання, слідчого, прокурора і суду для надання правової та психологічної підтримки під час здійснення кримінального судочинства обов’язкової участи адвоката”. Разом з тим пропонується вдосконалити кримінально-процесуальне законодавство шляхом доповнення КПК України ст. 49¹ “Обов’язкове забезпечення потерпілому від тяжкого насильницького злочину права на правову допомогу” такого змісту: “Якщо  особа потерпіла від особливо тяжкого насильницького злочину, то вона має право на правову допомогу (надання послуг адвоката для здійснення правової та психологічної підтримки) з моменту  першого допиту за рахунок держави”.  

        Розкриваючи особливості провадження обшуку, виїмки, пред’явлення для впізнання, а також відтворення обстановки й обставин події, дисертант робить висновки та обґрунтовує їх. Так, провадження обшуку у зв’язку з розслідуванням убивств на замовлення має певні особливості: а) його треба проводити одночасно в усіх підозрюваних або обвинувачених; б) одночасно з обшуком у підозрюваних та обвинувачених доцільно проводити огляд місця помешкання потерпілого; в) особливу увагу під час проведення обшуків слід приділяти кресленням, фотографіям, кіно-, відео-, аудіо- записам; г) обшук у помешканні підозрюваного або обвинуваченого повинен проводитися із суворим додержанням усіх заходів обережності, оскільки велика вірогідність того, що особа, яка обшукується, може завдати опору або буде намагатися втекти.

        Відтворення обстановки й обставин події потрібно проводити з додержанням правил безпеки підозрюваних, обвинувачених та інших осіб, які беруть у цьому участь.

       Ч.4 ст. 174 КПК України  пропонується доповнити реченням такого змісту: “Впізнання під час розслідування тяжких чи особливо тяжких злочинів, які вчинили ОЗУ, обов’язково проводити поза візуальним спостереженням того, кого впізнають”.Такий метод підвищить ефективність розслідування злочину і виступатиме гарантом безпеки свідків або потерпілих.

                 Освідування підозрюваного доцільно проводити за участю спеціаліста або експерта-криміналіста.

         Автор висловлює думку, що для підвищення ефективності розкриття вбивств на замовлення при оперативно-технічних підрозділах МВС України доцільно створити спеціальні підрозділи оперативного зняття інформації з каналів мобільного зв’язку, які б діяли відповідно до вимог  ч. 3 ст. 66, ст. ст. 187, 187¹чинного КПК України та ст.9 Закону України “Про оперативно-розшукову діяльність”.

       У підрозділі 2.4 “Використання спеціальних знань під час розслідування вбивств на замовлення” вказується на важливість участі спеціалістів та експертів щодо розслідування цих злочинів. Автор підкреслює, що основна мета залучення спеціаліста – розширити практичні можливості слідчого та особи, що проводить дізнання, у виявленні, вилученні і фіксації слідів злочину під час  провадження окремих слідчих дій. Отже, автор пропонує використовувати під час слідчих оглядів, обшуків і освідувань можливості спеціалістів, які здатні якісно проводити попередні дослідження на місці злочину за допомогою криміналістичного обладнання.

      Визначено типовий комплекс криміналістичних та судових експертиз, які найбільш часто призначаються слідчими під час розслідування вбивств на замовлення. Такими є: судово-медичні, медико-криміналістичні, судово-балістичні, судово-біологічні, цитологічні, імунологічні, дактилоскопічні, вибухово-технічні, почеркознавчі,  авторознавчі, технічні, судово-психологічні та хімічні експертизи.

      Автор відмічає недостатнє матеріальне забезпечення слідчих органів щодо оплати експертиз в експертних установах Міністерства юстиції України. На його думку, це негативно впливає на якість розслідування вбивств на замовлення. Отже, пропонується проводити ці експертизи за рахунок державного бюджету.

Особливу увагу звернено на необхідність створення загального банку дактилоскопічних слідів пальців рук усіх громадян України з 14 років.

 У розділі третьому “Взаємодія слідчого з органами дізнання під час розслідування вбивств на замовлення та профілактика цих злочинів” автор розглядає процес організації розкриття та розслідування зазначених злочинів, висуває обґрунтовані пропозиції щодо запобігання навмисним убивствам, які мають замовний характер.

           У підрозділі 3.1 “Основи організації взаємодії з органами дізнання у справах про вбивства на замовлення” дисертант порушує питання взаємодії. Взаємодія – це заснована на законі співпраця органів, які не мають взаємного підпорядкування, але  діють узгоджено, ефективно застосовуючи засоби та способи розкриття злочинів, притягнення до відповідальності винних, розшуку обвинувачених та забезпечення відшкодування збитків, які були завдані злочином. Автор звертає увагу на доцільність отримання доказів із застосуванням оперативно-технічних засобів, серед яких – використання  органом дізнання  відео-, кіно- і аудіозаписів, у тому числі і тих, які надійшли від громадян анонімно. У зв’язку з цим пропонується частину другу ст. 65 чинного КПК України (2001р.) після словосполучення “…і іншими документами” доповнити словосполученням “… протоколами технічного документування за умовами перевірки їх автентичності шляхом експертного дослідження”.

        Дисертант  ґрунтовно аналізує питання щодо підвищення ефективності роботи  слідчо-оперативних груп  і робить акцент на необхідності їх вузької професіоналізації стосовно розслідування умисних убивств. Для цього такі групи повинні мати форму спеціальних слідчих підрозділів з наявністю повноважень щодо самостійного проведення оперативно-розшукових заходів, які б базувалися при обласних прокуратурах, але з прямим підпорядкуванням Генеральному прокурору України. А для невідкладного реагування на повідомлення про подібні тяжкі злочини використовувати оперативні групи при міських ОВС, до обов’язку яких  входили б: охорона місця злочину; проведення невідкладних заходів щодо затримання злочинців по “гарячих” слідах; виконання доручень слідчого. Такий підхід сприятиме зведенню до мінімуму втрати важливих даних, які стали відомі під час розслідування.

      Дисертант звертає увагу на необхідність підвищення оперативності та якості  виконання  слідчих дій за межами району. Для цього пропонує слідчі дії за межами району чи області проводити власними силами слідчо-оперативної групи, яка розслідує вбивство, що здатне максимально скоротити тяганину у кримінальній справі.

У підрозділі 3.2 “Особливості профілактики вбивств на замовлення” автором викладаються пропозиції щодо вдосконалення методики профілактики досліджуваного виду злочину. Розглядаються причини та умови вчинення вбивств на замовлення. Автор зазначає, що посилення особистої охорони потенційних жертв убивств на замовлення як захід профілактики зазначених злочинів не є для цього достатнім. Для підвищення ефективності захисту потенційних жертв, на його думку, може виявитися доцільним створення на базах місцевих підрозділів державної охорони спеціальних оперативно-аналітичних груп, на які покладався б обов’язок збору, аналізу та прогнозу небезпечного розвитку ділових відносин  потенційних жертв цих злочинів. Для цього на базах обласних УМВС потрібно створити банки даних щодо потенційних жертв убивств на замовлення. Потенційними жертвами вбивств на замовлення повинні вважатись особи, яким за їх соціальним статусом, родом діяльності або за інших обставин загрожує небезпека стати жертвою насильницького злочину. Інформація про таких осіб повинна збиратися у трьох основних напрямках: а) від громадян, які надають її за своєю добровільною згодою; б) в ході проведення оперативних заходів; в) у результаті розслідування кримінальних справ. Законодавчою базою для збору такої інформації є: а) ст. 12 Закону України “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю”; б) ст. 6 Закону України “Про оперативно-розшукову діяльність”; в)  ст. 2 Закону України “Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві”; г) ст. 2 Закону України “Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів”.

 У цьому ж підрозділі відмічається користь практики щодо видання правоохоронними органами   грошових винагород свідкам особливо тяжких злочинів за згоду давати свідчення на досудовому розслідуванні та в суді. На думку автора, обов’язкове запровадження такого заходу у вітчизняному кримінально-процесуальному законодавстві буде суттєво сприяти розслідуванню вбивств на замовлення.