Сімсон О.Е. Правові особливості договорів інвестиційного характеру

Краткое содержание

У вступі обґрунтовується актуальність та новизна обраної теми, визначаються мета та завдання роботи, розкриваються в загальному вигляді основні результати, які отримані внаслідок проведеного дослідження, висвітлюється теоретичне і практичне значення дисертаційної роботи.

Розділ перший “Поняття та структура інвестиційних правовідносин”, який складається з трьох підрозділів, присвячено всебічному дослідженню ключових понять інвестиції, інвестування, інвестиційної діяльності, детальному аналізу інвестиційних відносин, а також розвитку їх правового регулювання на території України.

  У підрозділі першому “Розвиток інвестиційного законодавства України” аналізується правове регулювання інвестицій за останні десять років в періоди до 1991, 1992-1993, 1994-1995, 1996-1998, 1999-2000 рр., досліджуються мінливі умови їх здійснення, що відбивали  відповідні потреби держави на конкретному етапі розвитку економіки України

Об'єктивно оцінюючи практичні дії законодавчої і виконавчої влади, а також закони і підзаконні нормативно-правові акти в сфері державного регулювання інвестиційної діяльності, автор робить висновок, що розпочаті практичні заходи є явно недостатніми для якісної зміни ситуації в сфері інвестиційних відносин.

У роботі відзначається, що підходи до вирішення проблеми удосконалення правового регулювання можуть бути диференційовані на дві групи: приватноправові і публічно-правові. Приватноправові – повинні сприяти упорядковуванню інвестиційних відносин у сфері речового і зобов'язального права. У рамках публічно-правових підходів повинний бути сформований сприятливий правовий режим, максимально стимулюючий суб'єктів економічного процесу до здійснення інвестиційної діяльності.

Виходячи з цього дисертант ставить задачу виробити практичні цілі інвестиційної політики і створити базу для реалізації таких цілей у сфері цивільно-правових відносин. Велике науково-практичне значення для рішення вищезгаданої задачі набуває відпрацьовування концепції інвестиційних договорів, що найбільшим чином відповідала би цілям державної інвестиційної політики і враховувала задачі правового регулювання в цій галузі для досягнення найвищого економічного ефекту від інвестиційної діяльності в Україні і поширення на таку групу договорів преференційного режиму регулювання.

З огляду на вищенаведене, дисертант формулює задачі інвестиційної політики, що повинні були б постати перед державою на даному етапі розвитку економіки: реструктуризація економіки в напрямку її ринкової життєздатності; необхідність відновлення зношених основних фондів в Україні; пріоритетне залучення інвестицій у перспективні галузі, що особливо бідують у капіталовкладеннях; гармонізація економіки регіонів, концентроване залучення інвестицій у проблемні регіони; залучення зовнішнього капіталу в Україну (ефективна конкуренція на світовому ринку капіталу); мотивація суб'єктів господарювання до довгострокових вкладень; стимулювання реінвестування; мотивація населення до вкладення коштів у розвиток економіки, а не до витрат на споживання й автономне накопичення; забезпечення економічної безпеки учасників інвестиційного процесу.

Задачами в сфері удосконалення інвестиційного законодавства можна вважати: його стабілізацію; створення відсутнього сьогодні системного підходу до стимулювання інвестиційної діяльності, відпрацьовування його ефективних механізмів і правових засобів; забезпечення гарантій реалізації прав інвесторів; створення ВЕЗ і ТПР, а також пільг, гарантій і адресних форм підтримки на рівні місцевого самоврядування; розвиток інфраструктури і правового забезпечення для ефективного вкладення коштів; виділення пріоритетних галузей національної економіки і заохочення інвестицій саме в ці галузі. Створення чіткої і достатньої правової бази для нормального функціонування приватноправових інвестиційних відносин, головним чином у сфері договірного інвестування є самостійним напрямком удосконалення інвестиційного законодавства, та елементом системних зусиль підвищення його загальної ефективності.

В другому підрозділі “Поняття, ознаки та класифікація інвестицій” досліджується інвестиція як економічна і правова категорія, проводиться її класифікація, розкривається співвідношення понять інвестування, інвестиційної діяльності, підприємницької діяльності.

Вивчаючи інвестицію з позицій економічної й, у першу чергу, правової сутності, автор вважає за необхідне виділити наступні її ознаки: 1) інвестиція являє собою майно, майнові права й інші цінності, що мають ринкову вартість; 2) інвестиція стає такою лише з моменту її вкладення в підприємницький обіг капіталу; 3) вкладення відбувається безпосередньо в об'єкт підприємницької діяльності (основні й обігові кошти, статутний капітал); 4) вкладення зазначених цінностей здійснює спеціальний суб'єкт – інвестор; 5) інвестиція передбачає в результаті одержання позитивного економічного результату - прибутку (доходу); 6) інвестиція має довгостроковий характер, що виходить з факту вкладення її в підприємницький обіг, коли відбувається істотний, порівняно з терміном обігу капіталу в даній галузі економіки, розрив у часі між моментом здійснення вкладення і моментом одержання відповідного економічного ефекту, віддачі; 7) ризиковий характер інвестиції виявляється в можливості одержання не тільки позитивного, але і негативного результату, що посилюється рядом факторів,  пов’язаних з довгостроковим характером використання інвестиції в підприємницькій діяльності; .

На підставі вищенаведених ознак інвестиції, автор формулює наступне поняття “інвестиції”: інвестиції - це майно, майнові права й інші цінності, що мають ринкову вартість, довгостроково і з ризиком вкладені інвестором в об'єкти підприємницької діяльності з метою одержання прибутку.

Досліджуючи спеціальну економічну і правову літературу, автор доходить висновку, що “інвестиції” являють собою самі цінності (ресурси), що вкладаються. Поняття “інвестування” нерозривно пов'язано з поняттям “інвестиції” і являє собою процес розміщення (вкладення) цих ресурсів в обраний об'єкт підприємницької діяльності з метою одержання прибутку. Інвестування, у свою чергу, являє собою частину більш широкого поняття “інвестиційної діяльності”. У загальному випадку інвестиційна діяльність складається з наступних етапів: формування накопичень - вкладення ресурсів (інвестування) - використання (реалізації) інвестицій - одержання прибутку. Одержання прибутку і приріст капіталу є цільовою метою інвестора. З приросту капіталу можуть знову формуватися вже нові інвестиції.

Аналізуючи співвідношення інвестиційної і підприємницької діяльності, дослідник доходить висновку, що інвестиційну діяльність у цілому варто визнати підприємницькою крім випадків, коли інвестор, при відсутності фактора систематичності, не є суб'єктом підприємницької діяльності, а інвестує підприємницьку діяльність іншої особи. У цьому зв'язку автор розрізняє діяльність по самоінвестуванню, тобто вкладенню в об'єкти власної підприємницької діяльності, і діяльність по вкладенню цінностей в об'єкти підприємницької діяльності іншої особи.

У роботі також відзначається, що інвестиційною діяльністю варто визнати тільки ту діяльність, яка спрямована саме на одержання прибутку, тому що діяльність з метою досягнення соціального або іншого нематеріального ефекту не відповідає економічній суті інвестування, яка полягає в процесі збільшення капіталу.

Автором пропонується класифікація інвестицій на підставі критеріїв, що викликають інтерес з правової точки зору. Пропонується новий погляд на класифікацію інвестицій у залежності від форми вкладення.

У підрозділі третьому “Елементний склад і форми інвестиційних правовідносин” аналізуються правова природа, суб'єкти, об'єкти і зміст відносин, що виникають у процесі здійснення інвестиційної діяльності, проводиться розподіл форм інвестиційних відносин на договірні і бездоговірні.

Вивчаючи суб'єктний склад інвестиційних правовідносин, автор доходить висновку, що він містить у собі інвестора, реципієнта й інших учасників зазначених відносин. Виходячи з правового статусу  інвестора йому дається наступне визначення: інвестор – це фізична чи юридична особа, а також держава чи територіальна громада, що вкладає майно, майнові права й інші цінності, які мають ринкову вартість, з метою одержання прибутку безпосередньо у власний чи створюваний ним об'єкт інвестування, або через передачу їх реципієнту для реалізації (використання) інвестицій на підставі договору інвестиційного характеру.  

Реципієнт (сторона, що приймає інвестиції) – суб'єкт інвестиційної діяльності, власник або володілець об'єкта інвестування, що одержав від інвестора майно, майнові права й інші цінності у власність чи у користування і використовує їх у своїй підприємницькій діяльності або в спільній підприємницькій діяльності з інвестором.

Інші учасники – суб'єкти інвестиційної діяльності, що безпосередньо сприяють процесу вкладення інвестиції в об'єкт інвестування або процесу реалізації інвестиції, що виконують роботи чи надають послуги, спрямовані на кінцевий результат інвестиційної діяльності – одержання прибутку на підставі додаткового до інвестиційного договірного зобов'язання (перш за все, застави, гарантії, страхування і т.п.).

Окремо розглядаються форми участі держави в інвестиційному процесі: 1) як учасника міжнародних договорів про інвестиційну діяльність; 2) як регулятора внутрішніх інвестиційних відносин; 3) як гаранта виконання інвестиційних зобов'язань національним суб'єктом інвестиційної діяльності перед іноземним інвестором; 4) як сторони в договірних відносинах з інвестором; 5) як інвестора.

Автор зауважує, що лише майнові відносини, які складаються між рівноправними суб'єктами в процесі здійснення ними діяльності з приводу залучення інвестиції у підприємницький обіг і є суто інвестиційними. Причому автор зауважує, що було б неправильно розглядати інвестиційні відносини лише як відносини власності, тому як учасниками інвестиційних відносин можуть бути не тільки власники, але й особи, які здійснюють окремі правоможності по користуванню і розпорядженню майном, а об'єктами не тільки об'єкти права власності, але й окремі майнові права, наприклад корпоративні.

Об'єкт в інвестиційному правовідношенні слід, на думку дисертанта, розділити на юридичний і матеріальний. Юридичним об'єктом будуть дії інвесторів, спрямовані на здійснення інвестицій у певній формі, а  матеріальним – самі інвестиції. Нерозривний зв'язок матеріального і юридичного об'єктів визначається тим, що цінність стає інвестицією тільки з моменту вкладення її в об'єкт інвестування. При цьому варто відрізняти об'єкт інвестиційних правовідносин і об'єкт інвестування.

Представляється необхідним вказати на правовий зв'язок інвестора і матеріального об'єкта інвестиційного правовідношення - інвестиційний титул, що поділяється дисертантом на первинний інвестиційний титул, який відбиває зв'язок інвестора з вкладеними ним цінностями до моменту вкладення, і вторинний - після вкладення, при якому зазначений зв'язок, у свою чергу, може бути як прямим, коли матеріальний об'єкт залишається у власності інвестора, так і непрямим, коли інвестиція переходить у власність іншої особи, а інвестор здобуває комплекс похідних інвестиційних прав. Той чи інший вид вторинного титулу буде залежати від юридичного об'єкта інвестиційного правовідношення, тобто від форми інвестування.

До змісту інвестиційних правовідносин входить діяльність по інвестуванню (вкладенню цінностей в об'єкти власної підприємницької діяльності чи підприємницької діяльності іншої особи) і діяльність з реалізації інвестицій (використання її в підприємницькій діяльності з метою одержання прибутку).

Інвестиційні правовідносини – це майнові відносини, що виникають на договірній і бездоговірній основі між суб'єктами інвестиційної діяльності, по вкладенню і реалізації (використанню) майна, майнових прав і інших цінностей, що мають ринкову вартість у певній формі з метою одержання прибутку.

У роботі проводиться класифікація інвестиційних правовідносин. Основною тут є дихотомія в залежності від форми здійснення інвестування на бездоговірні і договірні відносини. До першого типу відносяться відносини по самоінвестуванню, створенню філій для іноземних інвесторів та для національних інвесторів у ВЕЗ і ТПР, заснуванню унітарного підприємства. До іншого – широкий спектр договірних форм відносин, що виникають під час вкладення і реалізації інвестицій, як між інвестором і реципієнтом (при інвестуванні в об'єкти підприємницької діяльності останнього), так і між самими інвесторами в процесі спільного інвестування.

Розділ другий “Договірні форми інвестиційних правовідносин”, що складається з чотирьох підрозділів, присвячений дослідженню договорів інвестиційного характеру, їхніх кваліфікаційних умов і класифікації, а також питанням правового регулювання таких договорів у рамках спеціального правового режиму.

У підрозділі першому “Поняття і класифікація договорів інвестиційного характеру” висвітлюється стан сучасних досліджень стосовно зазначеної категорії договорів, аналізуються критерії ідентифікації інвестиційних договорів з усієї маси цивільно-правових договорів, необхідні і додаткові кваліфікаційні умови таких договорів, проводиться їх класифікація.

Ключовим критерієм ідентифікації договорів інвестиційного характеру є економічна ефективність, тобто віднесення до категорії інвестиційних саме такої групи договорів, при розповсюдженні на яку відповідного регулювання, буде досягнуто оптимальне співвідношення інтересів інвестора і публічних інтересів держави на всіх стадіях здійснення інвестиційних відносин. Виходячи з ключового критерію були вироблені специфічні кваліфікаційні ознаки інвестиційних договорів: 1) закріплення факту вкладення інвестиції (майна, майнових прав і інших цінностей, що мають ринкову вартість); 2) вкладення здійснюється інвестором безпосередньо в об’єкт інвестування чи шляхом передачі їх реципієнту для реалізації інвестицій; 3) об'єктом інвестування є такі об'єкти підприємницької діяльності, як основні фонди, обігові кошти, статутний фонд; 4) мета - одержання прибутку від використання інвестиції, що може бути зв'язаний з прибутком інвестованого підприємства, а може бути і не зв'язаний, можлива також змішана форма і як правило виражається у відсотках; 5) довгостроковий характер; 6) ризиковий фактор, зв'язаний з довгостроковим використанням інвестиції в підприємницькій діяльності.

У результаті проведених досліджень ідентифікаційних ознак договорів інвестиційного характеру, автор стверджує, що інвестиційний договір - це родове поняття й означає договір, хоча б однією стороною якого є інвестор, що регулює відносини з приводу довгострокового і ризикового вкладення майна, майнових прав та інших цінностей, що мають ринкову вартість в обраний об'єкт підприємницької діяльності з метою одержання прибутку (доходу) від реалізації (використання) цих цінностей. Причому дисертант відзначає, що в роботі не ставиться задача формулювання нового виду договорів, що раніше не існував у національному праві.

Мова йде про необхідність виділити з загальної маси врегульованих і неврегульованих договорів ті, які мають інвестиційний характер. Так як описується родова категорія договорів інвестиційного характеру, було б вірніше говорити не про істотні, а про кваліфікаційні умови договору, як необхідні, так і додаткові.            

Необхідні умови: 1) Предмет. Кваліфікуючою ознакою інвестиційного договору є специфіка предмета договору, що містить у собі два роди об'єктів інвестиційних відносин: матеріальний - інвестиція у визначеному виді і кількості (обсяг майна, обсяги робіт чи послуг, т. і.) і юридичний - дії, спрямовані на здійснення інвестування у відповідній формі (створення підприємства, придбання корпоративних прав, спільна діяльність, т. ін.). Юридичний об'єкт буде завжди залежати від конкретного виду інвестиційного договору.      

2) Сторони договору. Інвестиційний договір встановлюється між інвестором і реципієнтом з приводу реалізації інвестиції з метою одержання прибутку. Виключення складають договори про спільну діяльність, де обома сторонами можуть бути інвестори.

3) Об'єкт інвестування. Ним може бути будь-який об'єкт власної підприємницької діяльності інвестора чи підприємницької діяльності іншої особи.

4) Ціна договору, тобто ринкова вартість інвестиції, виражена у вільно конвертованій валюті. Представляється доцільним включення до складу ціни договору коефіцієнту інвестиційного ризику до повної вартості контракту, включаючи передбачуваний прибуток.

5) Термін договору. Виходячи із сутності інвестування, інвестиційний договір має в основному довгостроковий характер. Останній визначається тут у порівнянні з терміном обігу капіталу в даному секторі економіки. Загальний термін договору може поділятися на проміжні терміни (по етапах інвестування).

6) Мета договору. Відмінність інвестиційного договору полягає в тому, що дії сторін такого договору спрямовані на досягнення загальної кінцевої мети - реалізації інвестицій і одержання прибутку. Сторони можуть переслідувати і додаткові цілі: участь в керуванні, розширення виробництва, створення підприємства.

7) Первинний і вторинний інвестиційний титули. 

Додаткові умови. Довгостроковий і ризиковий характер інвестиційних відносин за договором вимагають більш скрупульозного відображення прав і обов'язків сторін, деталізації форм і розмірів відповідальності сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору, введення в умови контракту видів забезпечення зобов'язань (застава, гарантія, т. і.), страхування інвестиційних ризиків.

Класифікація інвестиційних договорів проводиться автором у рамках прийнятих канонічних цивільно-правових критеріїв і відповідно до критеріїв, властивих тільки для такого роду договорів.

Таким чином, користуючись першою системою критеріїв, інвестиційний договір - це договір зустрічний, дво- чи багатосторонній, оплатний (крім договорів про спільну діяльність), консенсуальний, каузальний, з тривалим виконанням, ризиковий (алеаторний). Цікавою уявляється класифікація інвестиційних договорів за критерієм спрямованості цивільно-правового результату.

Проводячи класифікацію інвестиційних договорів за специфічними критеріями, дослідник користується такими категоріями, як ступінь ризику, розмір інвестиції, напрямок інвестицій, “особа” інвестора.

Підрозділ другий “Цивільно-правові договори інвестиційного характеру” присвячений виявленню конкретних видів цивільно-правових інвестиційних договорів. В результаті тестування за допомогою ідентифікаційних ознак, автор доходить висновку, що до вищеназваних договорів відносяться договори про спільну інвестиційну діяльність, установчий договір, договір на придбання акцій на первинному ринку цінних паперів не в процесі приватизації, ліцензійні угоди, договір франчайзінгу, лізингу, кредитний договір і деякі договори на надання послуг як інвестиції.

Досліджуються особливості, притаманні окремим видам договорів інвестиційного характеру стосовно суб’єктів, об’єктів, строку договору, форми одержання прибутку, розподілу ризиків і т.п.

Слід відмітити, що на думку автора, інвестиційними, за своєю сутністю, є договори на придбання акцій (корпоративних прав) на первинному ринку цінних паперів, але не в рамках приватизації, тому що передбачають безпосереднє адресне вкладення інвестором коштів в уставний фонд. При вторинному розміщенні акцій не відбувається нового вкладення, а лише змінюється власник існуючих активів (акцій), що можна кваліфікувати як поступку права вимоги в цивільному праві, тому інвестиційний договір за таких умов не буде мати місце. Те ж стосується придбання частки існуючого підприємства. 

Простеживши порядок укладання договорів на покупку акцій у процесі приватизації також, як і договорів на придбання цілісного майнового комплексу підприємства робиться висновок про те, що такі договори також не відповідають специфічним критеріям інвестиційних договорів, тому що відносини по таким договорам не носять двостороннього інвестиційного зобов'язального характеру. І хоча одна сторона може мати на меті вкладення коштів (інвестиції) для її наступної реалізації й одержання прибутку в майбутньому, інша сторона не має своєю метою здійснення інвестиційної діяльності, її цікавить лише сам факт продажу й одержання належної суми по ньому. Крім того, кошти за договором не йдуть в фонди підприємства з метою їх використання у підприємницької діяльності, а надходять державі. Таким чином, тут немає такої ознаки інвестиційного договору, як вкладення в об'єкт підприємницької діяльності.

Автор доходить висновку, що кредитний договір є інвестиційним договором, який закріплює позичкову форму інвестування з умовою вкладення коштів в об'єкти підприємницької діяльності. Звичайно, можуть виникнути заперечення у зв'язку з тим, що прибуток інвестора за інвестиційним договором залежить від результатів  використання інвестиції, а прибуток кредитора (банку) не має прямого зв'язку з такими результатами і встановлюється заздалегідь у вигляді фіксованого відсотка від суми кредиту, тобто кредитор не бере участь у розподілі підприємницького ризику, що властиво для інвестиційних договорів. Однак це тільки формальне уявлення. Насправді банк одержує відсотки внаслідок підприємницької діяльності інвестованого ним реципієнта. Свідоцтвом можливого ризику несвоєчасного повернення чи взагалі не повернення кредиту є обов'язкова перевірка банком фінансового стану кредитуємих ним суб'єктів підприємницької діяльності.

Будучи професійним інвестором, банк вкладає залучені фінансові кошти, втягуючи тим самим в інвестиційний процес дрібних вкладників, тому кредитні установи є одночасно реципієнтами для населення, яке вносить свої заощадження в банки. Важливим стимулом для спрямування коштів громадян не в споживання чи “поховання”, а в інвестиційну діяльність було б визнання інвестиційним договору банківського вкладу.

Проаналізувавши ознаки інвестиційних договорів, дослідник стверджує, що договір підряду на капітальне будівництво не є суть інвестиційним, тому що відносини по ньому не носять двостороннього інвестиційного зобов'язувального характеру. Одна сторона (інвестор) дійсно бажає вкласти кошти в реальний об'єкт інвестування, тобто проінвестувати основні фонди шляхом здійснення нового будівництва чи реновації. Інша сторона - підрядник, зовсім не має на меті реалізацію інвестиції й одержання прибутку від її використання, її  інтерес обмежується лише своєчасним здійсненням будівництва об'єкта і введення його в експлуатацію, а також одержання заздалегідь установленої плати за надані послуги, яка не залежить від використання будівельного об'єкта.

Однак надання послуг і виконання робіт іноді може здобувати вид інвестиції і вкладатися інвестором, наприклад, за інжиніринговими, управлінськими  договорами. Під послугами у вигляді внеску варто мати на увазі таку інвестицію, що виходить за межі поняття спільного ведення справ. З цього погляду послугами як інвестицію слід вважати надання особами своїх спеціальних пізнань, що відповідають цілям інвестиційної діяльності. Такі договори характеризуються довгостроковим характером відносин по них, а також високим ступенем співробітництва.

У підрозділі третьому “Інвестиційні угоди з особливим суб'єктним складом” визначається правова природа таких договорів як концесійні угоди, угоди про розподіл продукції і договори про реалізацію інвестиційного проекту на території пріоритетного розвитку, у вільній економічній зоні.

Аналіз аналогічних договірних форм у країнах системи загального права (Англія, США) і континентальної правової системи (Франція, Німеччина), норм іноземного і внутрішнього законодавства, а також точок зору національних і закордонних вчених дав можливість висвітлити три існуючі позиції в поглядах на правову природу названих вище договорів. Перша, цивілістична, відносить дану категорію договорів до цивільно-правових, інша, адміністративна, - до публічних договорів або до односторонніх адміністративно-правових актів, і нарешті, третя будується на позиціях змішаної природи таких договорів.

Дисертант доходить висновку, що концесійні договори і договори про розподіл продукції відносяться до цивільно-правових договорів інвестиційного характеру, тому що їх предметом є майнові відносини, декларується рівність сторін і передбачається свобода договору. Однак особливу специфіку їм додає наявність наступних факторів: 1) об'єктами таких договорів є об'єкти виняткової державної власності; 2) такі договори завжди супроводжуються ліцензуванням, тобто обов'язковим дозвільним порядком здійснення інвестиційної діяльності.

Що стосується договорів про реалізацію інвестиційного проекту на території пріоритетного розвитку, у вільній економічній зоні, то автор стоїть на позиції, що такі договори не можна суворо віднести ні до цивільно-правових договорів, ні до адміністративних актів і тому дає їм назву договорів з особливим суб'єктним складом. Основна специфіка такої інвестиційної угоди полягає в наступному: 1) його суб'єктами є суверенна держава або територіальна громада і приватна особа; 2) предметом угоди є не майнові відносини, а пільги і гарантії в межах території даної держави; 3) угода регулюється національним правом держави-реципієнта, але із застереженням про надання приватному інвесторові довгострокового спеціального правового режиму; 4) угода укладається на підставі спеціального дозволу державних органів, що передбачає надання конкретному інвестору спеціального правового режиму.

Виходячи з аналізу її ознак та умов, під інвестиційною угодою з особливим суб’єктним складом автор розуміє договір між приватним інвестором і державою або територіальною громадою, у якому визначаються умови допуску і функціонування приватного інвестора в даній країні або на даній території, взаємні права й обов'язки  вкладника капіталу і держави (територіальної громади).

У підрозділі четвертому “Спеціальний режим реалізації договорів інвестиційного характеру” зроблена спроба вирішення практичної задачі дослідження, що складається, в основному, у законодавчому закріпленні конструкції інвестиційних договорів для поширення на цю категорію договорів спеціального (преференційного) режиму регулювання. Крім цього, відзначається практичне значення виділення категорії договорів інвестиційного характеру для аналізу інвестиційного середовища і проведення економічного моніторингу на підставі даних про укладання таких договорів суб'єктами інвестиційних відносин, що потребує прийняття відповідних нормативно-правових актів та розробки практичних рекомендацій по проведенню бухгалтерського обліку укладених інвестиційних договорів.

Автор проводить дослідження співвідношення між загальним (національним) і  спеціальним (преференційним) режимами в регулюванні інвестиційних договорів за кордоном у країнах з розвинутою ринковою економікою (США, Японія і країнах Західної Європи) і країнах з перехідною економікою (країнах Східної Європи, державах-учасницях СНД).

Аналізується розвиток стимулювання інвестиційної діяльності в Україні. Просліджується зміна державної політики, спрямованої спочатку на підтримку іноземного інвестора, а потім на підтримку регіонів (ВЕЗ і ТПР). Однак непродуманість механізмів реалізації такої політики, що відзначено в роботі, не дала істотних результатів у процесі оздоровлення економіки України.

У дисертації міститься критика міжнародними і національними експертами вільних економічних зон, які, виходячи з досвіду закордонних держав, є далеко не основним засобом активізації інвестиційного процесу. Підсумовуючи, дослідник порушує питання про необхідність створення нових підходів до питання стимулювання інвестицій у рамках загальнонаціональної політики і пропонує вибрати як основний критерій для надання спеціального режиму реалізацію інвестиційного договору поряд з регіональним і галузевим підходом, що дозволить створити систему ефективних механізмів і правових засобів стимулювання саме інвестиційної діяльності.