СИМВОЛИЧЕСКАЯ ВЛАСТЬ В УКРАИНСКОМ СОЦИУМЕ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовується актуальність дослідження, відзначається ступінь наукового опрацювання обраної теми, формулюються цілі та задачі роботи, визначається об’єкт та предмет дослідження, його теоретико-методологічна та емпірична бази, розкриваються наукова новизна та практичне значення отриманих результатів, наводяться дані про апробацію праці.

          У першому розділі — «Символічне поле та влада: теоретико-методологічні уявлення про характер владних відносин, які ґрунтуються на символічному способі домінування» — висвітлюється стан наукової розробленості теми, аналізуються основні поняття та концептуальні підходи дослідження, удосконалюється науковий апарат аналізу феномена символічної влади. Також у першому розділі дисертаційного дослідження подається аналіз особливостей функціонування поля символічного виробництва.

У першому підрозділі — «Узагальнення теоретико-методологічних уявлень про сутність поняття символу: соціологічна інтерпретація» розкривається зміст концептуальної інтерпретації поняття символу.

Робиться та аналізується припущення, яке має значення при соціологічному використанні поняття символу — припущення про те, що з точки зору соціологічного пізнання реальності символ розглядається як підґрунтя будь-яких комунікаційних процесів. Символ (від грецької Simbolon — знак, прикмета) — це поняття, дія або предмет, які замінюють інше поняття, дію або предмет та втілюють їх зміст. Аналіз цього класичного визначення приводить до парадоксального питання про співвідношення реальності символу та того, що він означає. Якщо зміст поняття або явища культури поданий нам в його символі, то, як наслідок, єдина доступна нам реальність — це реальність символічна. Символ — це, за своєю суттю, згусток інформації про предмет, при цьому зміст одного й того ж символу може змінюватись протягом історії цивілізації. Отже, інформаційне наповнення символу залежить від ступеня готовності аудиторії до прийняття цієї інформації. Тому символи можуть старіти та оновлюватися залежно від зникнення старих та появи нових значень у тому, що вони позначають.

          Але історія суспільства — це історія створення символів-сенсів, які не залежать від існування їх первісних референтів. З появою віртуальної реальності та становленням інформаційного суспільства пізнання та прийняття символів постають як єдиний можливий «реальний» досвід. Сьогодні цивілізація виробляє принципово іншу систему створення матеріальних цінностей, яка залежить перш за все від миттєвого розповсюдження символів та ідей, а не від власне виробництва. Таким чином, у класичному визначенні символу закладене розуміння основної його функції — акумулювання та швидка передача інформації. Отже, соціально-культурна конкуренція — це свого роду конкуренція символіки, конкуренція певних сенсів та моделей поведінки.

У другому підрозділі — «Влада, знання, символічний порядок» — розглядається зміст концептуальної інтерпретації понять влади та знання. Аналізується взаємозв’язок цих понять у сучасній культурній ситуації — розкривається роль, яку відіграє знання у реалізації владних відносин у інформаційному суспільстві.

Влада розглядається як силовий модус соціальних відносин, який присутній у всіх сферах життєдіяльності суспільства, при цьому сила визначається через її співвідношення з іншими силами (в умовах інформаційного суспільства це співвідношення переважно ґрунтується на символічному примушуванні). Згідно з М. Фуко, перш за все, необхідно зрозуміти, що влада не є формою, наприклад, формою-державою, що відношення влади здійснюються не між двома формами. Крім того, сила ніколи не може існувати сама по собі, їй завжди доводиться перебувати у відносинах з іншими силами, так що будь-яка сила є співвідношенням, тобто владою: у сили не має ані іншого об’єкта, ані іншого суб’єкта, окрім власне сили. Таким чином, якщо підґрунтя сили базується на символічному обміні (відносинах), що є характерним для сучасної епохи, то насильство як одне з наслідків сили також змінює свою форму та стає вже насильством символічним.

Знання інтерпретується як комплексне поняття (інформація, уявлення, образи, цінності та інші символічні продукти суспільства, включаючи засоби передачі знання — канали комунікації), яке є підґрунтям символічного способу домінування. Таким чином, поняття знання, яке використовується в даній роботі, можна охарактеризувати як ту чи іншу соціально цінну інформацію (тобто таку, що здатна вносити зміни у стратегічну конфігурацію сил у символічному полі соціального простору) плюс канали комунікації, якими володіє індивід або соціальна група і які вони так чи інакше використовують у владних відносинах та символічній боротьбі. Така інтерпретація знання тим більш правомірна, якщо описуються процеси, які відбуваються в постіндустріальному (інформаційному) суспільстві, у якому достовірність інформації є скоріш за все менш цінним ресурсом, ніж її миттєва трансляція та розповсюдження.

Велику увагу приділено соціологічному аналізу взаємодії влади та знання в умовах постмодерного суспільства. Одним із основних концептуальних положень дисертаційної роботи є ствердження того, що наша сучасність — це час трансформації колишньої системи владних відносин, яка здебільшого ґрунтувалася на насильстві та капіталі. Інформаційне суспільство створює нові, «більш якісні» способи реалізації влади, що тягне за собою принципові зміни у системі управління та внутрішню трансформацію самого поняття влади. Згідно з точкою зору
Е. Тоффлера, вічна владна тріада «насильство — багатство — знання» зазнає істотних зрушень у внутрішніх акцентах. Сучасне суспільство виходить на найбільш економне, безпечне та універсальне джерело влади — знання. Поняття знання у даній роботі подається у широкому сенсі та відображає зв’язок знання та влади. Знання визначається як сукупність будь-яких символічних продуктів у суспільстві, які можуть бути використані у разі боротьби за владу. Поняття знання у такому розумінні включає інформацію, дані, уявлення, образи, а також підходи та цінності, незалежно від того «істинні» вони, «приблизні» або «сфальсифіковані». Засоби трансляції знання — засоби комунікації — у свою чергу надають певної форми тим повідомленням, які проходять крізь них.

Таким чином, поняття знання, яке використовується в даній роботі, можна визначити як сукупність тієї чи іншої соціально-значущої інформації (тобто тієї інформації, яка може вносити зміни у стратегічну конфігурацію сил у будь-якому полі соціального простору) та каналів комунікації, які її передають та, у свою чергу, коригують, яку має індивід або соціальна група, тією чи іншою мірою використовуючи це у владних відносинах. Така інтерпретація знання відкриває суттєві пізнавальні перспективи саме
для вивчення процесів, які відбуваються в постіндустріальному (інформаційному) суспільстві — у суспільстві, в якому миттєва трансляція та розповсюдження інформації ціняться не менше, ніж її достовірність

Знання сьогодні є основою і для влади, яка опирається на насильство (воєнні технології), і для влади економічної. Таким чином, час постмодерну — це час реалізації влади за допомогою знання.

У третьому підрозділі — «Поле символічного виробництва в умовах сучасного суспільства» — розглядаються особливості функціонування поля символічного виробництва, як відносно автономного поля з виробництва та впровадження принципів бачення соціального світу. При цьому особлива увага приділяється теоретичному аналізу діяльності книжкових видавництв як інституцій по створенню та розповсюдженню символічної продукції, вписаних у структуру поля символічного виробництва. Культурне поле пострадянського простору, по суті, вперше зіткнулося із феноменом існування незалежного інституту книговидання, який діє на свій розсуд і не підпорядковується жодній державній структурі. Втім, оскільки владні відносини спостерігаються у всіх сферах соціальної реальності, незалежні видавництва також включені у певну систему домінування та підпорядкування. Ця система є утворенням принципово іншої якості — символічної. Оскільки кожний символічний продукт (кожна книга або періодичне видання) уособлює в собі певний комплекс поглядів, тверджень, які приймає або відхиляє читач, він, так чи інакше, є методом символічного впливу. Соціальне значення такого продукту полягає, таким чином, у розповсюдженні або ж, навпаки, дискредитації певного роду ідей, певної символічної системи. Отже, діяльність незалежних книжкових видавництв, особливо тих, що спеціалізуються на випуску дитячої та навчальної літератури, є потужним засобом культурної трансформації того чи іншого суспільства. Таким чином, видавництва виступають суттєвим інструментом символічного впливу на культурне поле того чи іншого соціуму, оскільки наділені певною владою «легітимної номінації» та виробництва «соціальних значень». В умовах суспільства, що глобалізується, ця функція стає винятковим владним ресурсом, і виробники символічної продукції більш ніж коли-небудь стають об’єктами інтересів тих сил, які прагнуть символічного панування. При цьому прагнення до символічного домінування не слід розглядати як деяку кінцеву мету, оскільки воно має своїм підґрунтям переслідування цілком конкретних економічних інтересів.

          Як наслідок, друкована продукція є одним із інструментів боротьби за символічне панування. Символи, які несе із собою кожне конкретне видання, залучає читача до того чи іншого культурного контексту. При цьому найбільш авторитетні видавництва здатні не тільки бути відповідними цьому контексту, але й самі трансформувати його за допомогою виробництва певних «соціальних значень», які несуть із собою друковані видання. Виходячи з того, що владні відносини у сучасному суспільстві ґрунтуються передовсім на володінні знанням, аналіз механізмів боротьби за символічну владу в українському соціумі має бути сфокусованим на сферах, у яких відбувається створення та трансляція знань. Однією з таких сфер і є книговидання, за допомогою якого відбувається боротьба за символічне домінування між різними культурними системами.

У другому розділі — «Влада в епоху глобалізації: теоретико-методологічні основи аналізу трансформації владних відносин в умовах постмодерного суспільства» — аналізується механізм здійснення владних відносин в умовах постмодерної культурної ситуації.

У першому підрозділі — «Соціокультурний контекст сучасності: узагальнення теоретико-методологічних уявлень про суспільство постмодерну» — розкривається сутність поняття постмодерну як універсального терміна визначення специфічних рис сучасної соціальної реальності. Аналізується проблема розуміння знання як об’єкта міжнаціональної конкуренції.

У другому підрозділі — «Єдиний символічний простір — соціокультурні ефекти глобалізації» — визначаються основні культурні наслідки глобалізаційних процесів, які відбуваються в сучасному суспільстві. У зв’язку з цим вивчаються проблеми культурної уніфікації та експансії західної символічної системи у культурну реальність пострадянського простору. Пропонується концептуальне розуміння культурної поліфонії як патової ситуації.

          Становлення інформаційного суспільства та глобалізаційні тенденції, що супроводжують цей процес, у світовому розвитку роблять реальністю стан «єдиного часу». Єдиний час для всіх означає універсальний ритм життя всіх індивідів, етнічних груп, націй, релігійних конфесій та культурних утворень від Токіо до Лос-Анджелеса. При цьому йдеться не про зміщення часових поясів, бо вони залишаються як і раніше, а про існування однієї для всіх даної реальності, тобто єдиної сучасності.

Дійсно, лінійний час, з одного боку, об’єднує людство, але в той же час позбавляє його «часової різноманітності». Те, чого західне суспільство дійшло еволюційним шляхом, на що йому знадобилися цілі століття прогресу, африканське плем’я отримує як кредит, готовлячись стати новим, без сумніву, підлеглим суб’єктом світової економіки. Прийняття культурних норм більш розвинутої цивілізації стає своєрідною присягою на вірність та доказом своєї повної лояльності до «вічних цінностей західної демократії».

Комунікаційні процеси при такому стані речей досягають своєї максимальної швидкості не тільки внаслідок здобутків в області комп’ютерних технологій, але й внаслідок культурної схожості сучасників, що спілкуються. Спільні культурні підвалини, таким чином, стають необхідною умовою для розвитку інформаційного суспільства. Потік символів має бути зрозумілим для всіх, така ситуація створює умови для вироблення спільної економічної та політичної системи. Якщо інформацію розуміє кожний, то розповсюдження такої інформації є дійсно ефективним. Спільний ринок потребує не тільки єдиної правової та фінансової системи, перш за все він потребує спільного образу мислення та стилю життя, єдиного життєвого ритму для всіх його виробників та споживачів. Якщо мультиплікаційний персонаж буде популярним як у США, та і в Арабських Еміратах, то виробництво дитячої іграшки, яка його символізує, дійсно може принести великі прибутки на ринку збуту під назвою «Земля».

Зникнення часових меншин, а отже, і зникнення певних культурних систем, є одним із самих суперечливих явищ постмодерності. Проголошена мозаїчність інформаційного суспільства, яка є наслідком процесів культурної демасифікації та децентралізації, мала б, відповідно, передбачати і мозаїчність часу в такому суспільстві. Однак соціокультурна демасифікація інформаційного суспільства відбувається лише в рамках однієї культурної системи, яка прагне стати центром та своєрідним еталоном для інших систем. Спостерігається перехід від сучасних «паралельних модерностей» до «уніфікованої постмодерності» з її глобальним лінійним часом західного типу. Цей трансформаційний процес можна назвати боротьбою різних «конвенцій часу», характерних для різних культурних традицій.

Простори, на яких перетинаються різні культурні форми, визначаються як симулятивні культурні простори. Коли дві культури починають взаємодіяти, кожна з них потрапляє в ситуацію вибору себе перед обличчям «іншого». Будь-яка культурна взаємодія неможлива без певної симуляції. У ситуації взаємодії кожна культурна форма починає визначати себе як образ, прийнятий іншим. Культурна система, яка має менші, порівняно з іншою, капітали, відчуває більші трансформації у власному символічному просторі.

Таким чином, культурна поліфонія визначається як патова ситуація. Пат – це тотальна об’єктивність. У такій ситуації символічне поле стає простором анонімних дій, створеним шляхом симулятивного обміну між двома суб’єктами. Наявність патової ситуації свідчить про існування сильного центру — домінуючої культурної системи, яка прагне все більшої універсальної кодифікації загального культурного простору.

У третьому підрозділі — «Узагальнення теоретико-методологічних уявлень про трансформацію владних відносин в умовах глобалізації» —  висвітлюється проблематика процесу транснаціоналізації влади та кризи національної ідентичності. У зв’язку з цим аналізується проблема становлення постконвенціональної моралі та її ролі у створенні нових форм групової солідарності.

Особливість реалізації владних відносин у постмодерному суспільстві полягає в тому, що на зміну конвенціональній моралі, яка заснована на авторитеті певних цінностей, ідей та ідеологічних метанаративів, приходить постконвенціональна мораль, яка базується перш за все на внутрішньому переконанні кожного з учасників соціальної взаємодії. Потенціал для виникнення групової солідарності, який Г. Шредер визначає як «постконвенціональну мораль», у соціологічній літературі частіше визначається як «соціальний капітал». Саме від ступеня наявності соціального капіталу в тому чи іншому суспільстві залежить сьогодні демократичність та прозорість владних відносин у цьому суспільстві. Це пояснюється тим, що внаслідок глобалізаційних процесів владні структури національної держави поступово втрачають свій авторитет. Таким чином, групова солідарність та демократичні інституції того чи іншого суспільства підтримуються на рівні культурних переконань, тобто безпосередньо залежать від особливостей тієї символічної системи, яка існує в конкретному суспільстві.

Розкривається суть сучасної трансформації владних відносин. Обґрунтовується твердження про те, що знання (в його концептуальному для даної роботи розумінні) виступає як найважливіший фактор міжнаціональної конкуренції та є основним джерелом влади в інформаційному суспільстві. Здійснений аналіз та узагальнення існуючих теоретико-методологічних уявлень про сучасний процес трансформації влади, дозволяють простежити в історичній перспективі еволюцію владних відносин у суспільстві. Розкривається та обґрунтовується суть твердження про те, що символічний спосіб домінування є основним способом реалізації владних відносин в умовах постмодерного суспільства.

У третьому розділі — «Відносини панування та підпорядкування
у полі символічного виробництва як аспект соціальної трансформації сучасного українського суспільства» — здійснюється соціологічний аналіз соціально-культурних аспектів діяльності українських видавництв дитячої та навчальної літератури. Визначається культурне становище України в реаліях глобалізаційних процесів.

У першому підрозділі — «Українське символічне поле в умовах світової трансформації владних відносин» — дається загальна оцінка соціально-культурного стану українського суспільства як об’єкта та суб’єкта глобалізаційних процесів. Особлива увага приділяється аналізу українських реалій щодо доступу до інформації з огляду на те що знання виступає основним джерелом влади у постмодерному суспільстві. Розглядається проблематика авторського права в контексті реалій пострадянського суспільства.

Визначається парадоксальна ситуація — недієздатність українських законів в галузі охорони інтелектуальної власності відкриває на сьогодні єдину можливість опанування українцями досягнень західних комп’ютерних технологій. 

У другому підрозділі — «Аналіз особливостей функціонування поля символічного виробництва на прикладі діяльності видавництв дитячої та навчальної літератури» —аргументується думка, що виробники символічної продукції мають безпосереднє відношення до формування культурного потенціалу нації, необхідного для репродукції основного ресурсу інформаційного суспільства — знання, яке виступає також і основним джерелом влади в цьому суспільстві. Аналізуються проблеми цієї сфери символічного виробництва, пов’язані з функціонуванням інституцій офіціальної легітимації її символічної продукції.

Специфіка діяльності таких виробників символічної продукції, як видавництва дитячої та навчальної літератури, полягає у тому, що, крім кінцевого споживача, вони мають справу зі складною системою легітимації їх продукції — інститутом освіти. У той час, коли сприйняття продукції комерційного поля масового символічного виробництва практично не залежить від рівня культури та освіти сприймаючих (це зрозуміло, оскільки ця система намагається пристосуватися до потреб ринку), символічні вироби наукового характеру (навчально-методична література) своїм власне культурним раритетом та, відповідно, своєю функцією соціального розрізнення зобов’язані раритетності інструментів з їх розшифрування (наприклад, грифам Міністерства освіти і науки України), тобто нерівному розподілу умов отримання естетичної та освітянської диспозиції. Таким чином, система освіти виконує функцію культурної легітимації продукції видавництв навчальної літератури, відтворюючи розрізнення між легітимними та нелегітимними творами і в той же час між легітимним та нелегітимним способом сприйняття легітимних творів.

Сьогодні ринок навчальної літератури безпосередньо залежить від діяльності незалежних приватних видавництв. У зв’язку з цим необхідно вказати на існуючу проблему у цій галузі символічного виробництва, яка пов’язана з нерівним розподілом ознак легітимації з боку офіційних інституцій освіти.

У зв’язку з цим робиться висновок про необхідність реформування системи структурних відносин між офіційними освітянськими інститутами та корпусом незалежних видавців. Розробляються практичні рекомендації щодо вирішення проблем українських видавництв навчальної та дитячої літератури.

У третьому підрозділі — «Політика міжнародних організацій відносно розвитку української сфери освіти. Інститут наукового перекладу на Україні» аналізується сучасна ситуація та перспективи національної культурної політики в умовах суспільства, що глобалізується. Вивчаються проблеми, пов’язані з діяльністю міжнародних організацій в українському культурному просторі, визначаються її позитивні та негативні наслідки. 

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

Інформаційне суспільство створює нові способи реалізації влади, що приводить до принципових змін у системі суспільного керування та трансформації основ влади. Таким чином, в умовах сучасного суспільства необхідне соціологічне вивчення процесів, пов’язаних з репродукцією та тиражуванням найбільш економічного, демократичного та універсального джерела влади — знання.

Культурно-інформаційне домінування є найбільш раціональним та ефективним способом здійснення влади у сучасному суспільстві. Цей висновок робиться на основі аналізу та узагальнення теоретико-методологічних уявлень про природу владних відношень та, зокрема, про сутність символічного способу домінування.

У роботі подано концептуальні інтерпретації понять влади, знання та символу. Аналіз наукових джерел дозволив розкрити суть розуміння влади як силового модусу соціальних відносин, що відкриває нові перспективи для соціологічного вивчення владних відносин у суспільстві.

У дисертаційному дослідженні вивчено особливості функціонування поля символічного виробництва та його роль у регулюванні владних відносин, пов’язаних із символічним способом домінування. Досліджено діяльність та проблеми таких символічних виробників, як українські видавництва дитячої та навчальної літератури. Проаналізовано проблему функціонування системи офіційної легітимної номінації символічної продукції з боку держави та її нерівного розподілу серед представників поля символічного виробництва

Розроблено практичні рекомендації щодо урегулювання існуючих проблем у полі символічного виробництва для потреб початкової та середньої освіти в Україні.

Сьогодні різні сектори символічного виробництва для початкової та середньої освіти суттєво відрізняються один від одного за критерієм залежності або незалежності від родових (Міністерство освіти і науки України) або специфічних (наприклад, відділ початкової освіти Міністерства освіти і науки України) офіційних інстанцій. За таких умов у полі символічного виробництва не існує реальної конкуренції серед виробників символічних благ. Все це негативно впливає на формування конкурентно спроможного вітчизняного корпусу видавців, від якого багато в чому залежить власне відтворення інтелектуального потенціалу нації.

Стосовно загальної оцінки становища України у глобальному соціальному просторі робиться такий висновок: внаслідок своєї технологічної та економічної відсталості, порівняно з розвинутими країнами, Україна залишається скоріше споживачем, аніж виробником культурних символів. Таким чином, говорячи про розподіл влади між різними символічними системами в українському культурному просторі, перевага легітимної номінації (тобто культурне домінування) знаходиться сьогодні на боці західних виробників символічної продукції. Ця ситуація потребує подальшого осмислення та прийняття конкретних рішень щодо її трансформації.