СЛІДЧИЙ ЯК СУБ’ЄКТ КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ДОКАЗУВАННЯ

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Відповідно до ст. 1 Конституції Україна є демократичною державою в якій забезпечується верховенство права, влада здійснюється на засадах поділу на законодавчу, виконавчу та судову, а права і свободи кожної людини гарантуються належним чином. Указані конституційні положення для України є певною мірою завданням, яке належить розв’язати на шляху її становлення як правової держави. Реформування економічних і політичних засад тісно пов’язано з удосконаленням національного законодавства, створенням нової системи правоохоронних органів, здатних забезпечити ефективну дію законів у справі захисту громадян і суспільства від злочинних посягань.

Виконання завдань кримінального судочинства (ст. 2 КПК), наряду з судом і прокуратурою, покладено на органи дізнання та досудового слідства. Останні здійснюють їх шляхом доказування певних обставин у передбаченій законом процесуальній формі з метою встановлення істини в кримінальній справі.

Вагомий внесок у дослідження проблем кримінально-процесуального доказування, становища та діяльності слідчого зроблено науковцями України: Ю.І. Азаровим, Ю.П. Аленіним, С.А. Альпертом, М.І. Бажановим, В.П. Бахіним, О.В. Бауліним, П.Д. Біленчуком, О.І. Білоусовим, С.М. Благодиром, Т.В. Варфоломєєвою, В.В. Гевко, О.В. Горбачовим, В.Г. Гончаренком, Ю.М. Грошевим, Ю.О. Гришиним, А.Я. Дубинським, В.С. Зеленецьким, А.В. Іщенком, Г.К. Кожевніковим, В.О. Коноваловою, В.С. Кузьмічовим, В.К. Лисиченком, В.Г. Лукашевичем, Є.Д. Лук’ян-чиковим, В.Т. Маляренком, О.Р. Михайленком, П.П. Михайленком, М.М. Михеєнком, В.Т. Нором, Г.М. Омельяненко, Д.П. Письменним, М.В. Салтевським, М.І. Сірим,  Н.В. Сібільовою,  З.Д. Смітієнко,  С.М. Стахівським,  В.М. Тертишником, В.П. Шибіком, В.Ю. Шепітьком, М.Є. Шумилом та ін.

У правовій теорії ці проблеми певною мірою висвітлювалися в працях учених колишнього Союзу РСР і держав-учасниць СНД: М.С. Алексєєва, В.Д. Арсеньєва, Д.І. Бєднякова, А.Р. Бєлкіна, Р.С. Бєлкіна, В.П. Бож’єва, О.Д. Бойкова, В.Л. Васильєва,  Г.Ф. Горського,  А.П. Гуляєва, І.М. Гуткіна, П.С. Елькінд, С.П. Єфімичева, М.В. Жогіна, З.З. Зінатулліна, Л. М. Карнєєвої, О.С. Кобликова, М.Ч. Когамова, М.П. Кузнецова, О.М. Ларіна, П.А. Лупинської,  Я.О. Мотовиловкера, В.М. Савицького,  В.А. Стремовського,  М.С. Строговича,  А.І. Трусова,  Ф.Н. Фаткулліна, С.А. Шейфера, Н.А. Якубович, Р.Х. Якупова та ін.

В останні роки в Україні йдуть певні позитивні зміни щодо розбудови судової системи. Значно менше уваги приділяється реформуванню органів досудового слідства. Разом з тим, стан боротьби зі злочинністю вимагає нових підходів до організації досудового слідства. Сучасного осмислення та подальшого удосконалення потребують інститут доказування та діяльність слідчого – провідного суб’єкта доказування в досудових стадіях.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження ґрунтується на основних положеннях Постанови Верховної Ради України “Про Концепцію судово-правової реформи в Україні” від 28 квітня 1992 р., Комплексної цільової програми боротьби зі злочинністю на 1996-2000 рр., затвердженої Указом Президента України від 17 вересня 1996 р. № 837/96, є складовою частиною наукових досліджень Міністерства внутрішніх справ України (“Пріоритетні напрямки фундаментальних і прикладних досліджень навчальних закладів і науково-дослідних установ МВС України на період 1995-2000 рр.”) і включено до планів науково-дослідних робіт Національної академії внутрішніх справ України, кафедри кримінального процесу цього закладу, а також планів науково-дослідних робіт Національного університету внутрішніх справ.