СОЦІЄТАЛЬНИЙ КАПІТАЛ РОЗВИТКУ ЛЮДСТВА

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У ВСТУПІ обґрунтовується актуальність теми дослідження, формулюється мета і завдання, визначається об’єкт та предмет, наукова новизна, теоретичне і практичне значення отриманих результатів.

У першому розділі «ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ СОЦІЄТАЛЬНОГО КАПІТАЛУ РОЗВИТКУ ЛЮДСТВА» досліджуються історико-філософські та методологічні основи соцієтального капіталу розвитку людства.

У першому підрозділі «Стан соціально-філософського дослідження соцієтального капіталу розвитку людства» вивчаються основні традиції осмислення феномена соцієтального капіталу розвитку людства. Першою із них є ойкуменічна (Платон, Аристотель, пізніше П. Адо), в рамках якої, латентно, соцієтальний капітал розглядається як ресурс, який визначає цілісність суспільних відносин на історично та географічно обумовленій території культури у протистоянні «ми» – «вони-варвари». Друга традиція – теологічна (А. Аврелій, Ф. Аквінський), в якій соцієтальність людської спільноти існує не тільки завдяки кровному спорідненню і природній схожості її членів, а також вірі в Бога, у надлюдські духовні сили. Поява прогресивної традиції обумовлена розвитком механіки, природознавства. Соцієтальними критеріями прогресу у філософії цієї традиції є розуміння історії як продукту розуму (Ж. А. Кондорсе), всезагальне громадянське суспільство (І. Кант), «абсолютна ідея» (Г. В. Ф. Гегель), правовий устрій (В. Ф. Шеллінг), створення робочих рухів, об’єднань, асоціацій (Ш. Фур’є) та ін. Цивілізаційна, або циклічна традиція (М. Данілевський, М. Фьодоров, К. Ясперс, А. Тойнбі), будується на ідеї відмови від лінійно-стадіальної всесвітньої історії. В синергетичній традиції вивчення соцієтального капіталу досліджується самоорганізація світу як неврівноваженої цілісності; вона формувалася у творчості В. Вернадського та П. Тейяра де Шардена, їх вченнях про ноосферу, М. Моісєєва та С. Курдюмова як організаторів наукової школи в галузі нелінійного аналізу в цілісності людства.

Парадигмально значущими у дослідженні соцієтального капіталу є вивчення концепцій економічного капіталу К. Маркса; єдності суспільства і спільнот Ф. Тьонніса; соцієтальної спільноти Т. Парсонса; соціального та символічного капіталів П. Бурдьє; соціального капіталу Р. Інгхланда, Г. Лурі, А. Портеса, Р. Патнема, Д. Томас, Ф. Фукуями, а також Л. Гайнундінової, А. Єпанчіцева, А. Ланцман, Н. Тихонової, Л. Федотова; форм капіталу В. Радаєва; культурного капіталу В. Лі; соціального та людського капіталів Дж. Коулмана, людського капіталу Г. Беккера; всеєдності в російській філософії (В. Соловйов, С. Булгаков, В. Моісєєв та ін.); соцієтальної трансформації російського суспільства Т. Заславської; соцієтального рівня соціальної пам’яті Л. Логунової; комунікативної концепції соцієтального капіталу О. Русакової та ін.

Філософське осмислення детермінант оптимізації соцієтального капіталу розвитку людства в Україні ґрунтується на здобутках досліджень В. Андрущенка, О. Бондаренко, В. Беха, Т. Бутченка, В. Воловика, В. Воронкової, О. Горпинич, П. Дергачова, Р. Додонова, О. Донченко, В. Жадька, Л. Кривеги, Н. Крохмаль, В. Ларіонової, М. Лепського, М. Михальченка, Т. Ніколаєвої, Б. Новікова, С. Подмазіна, В. Снєжка, В. Тарана, І. Утюж, В. Халамендик, І. Шавкун, І. Чайки та ін.

У другому підрозділі «Методологічні основи дослідження соцієтального капіталу розвитку людства» визначається сутність поняття «соцієтальний капітал» та методологічний інструментарій дослідження. Поняття соцієтального капіталу конвенційно стало вживатися в другій половині ХХ століття, але зміст цього поняття аналізувався філософами в латентний період становлення його предметного поля. Дослідження етимології поняття «соцієтальний капітал» здійснюється у визначенні його родових та видових характеристик, смислових аспектів, які відображають його сутність. «Соцієтальний капітал» – це соціально-філософське поняття, яке відображає духовно збагачений ресурс формування та відтворення цілісності суспільних відносин людства, який має здатність до самовідтворення, самонакопичення, конвертації ресурсів та здійснення їх у життєдіяльності суспільства.

У понятті визначені та інтегровані сутнісні аспекти соцієтального капіталу. Онтологічний аспект відображає об’єктивні, цілісні процеси формування та відновлення єдності людства та цілісності відносин людей у життєдіяльності суспільства. Гносеологічний аспект визначає евристичність соціально-філософського поняття для соціального пізнання цього духовно збагаченого ресурсу цілісності суспільних відносин суб’єктів у соціальній життєдіяльності. Аксіологічний аспект відображений у положенні про ціннісне значення духовно збагаченого ресурсу формування та відтворення цілісності людства. Праксеологічний аспект віддзеркалює діяльність суб’єктів суспільства із самовідтворення, самонакопичення, конвертації ресурсного потенціалу в розвитку людства.

У другому розділі «ФЕНОМЕН СОЦІЄТАЛЬНОГО КАПІТАЛУ РОЗВИТКУ ЛЮДСТВА» досліджується сутність соцієтального капіталу як детермінанти розвитку людства.

У першому підрозділі «Сутність та основні характеристики соцієтального капіталу розвитку людства» визначено, що соцієтальний капітал як духовно збагачений ресурс є основою виникнення, покращення, вдосконалення життя. Міру впливу соцієтального капіталу на суспільне життя та життя в цілому проаналізовано через поняття «міра життя». Суб’єкти соцієтальних відносин, з одного боку, досліджують відтворення способу життя та умови стану якості і рівня життя у оптимізації власного розвитку і розвитку інших суб’єктів суспільного життя, з іншого, – формують та здійснюють власний самобутній спосіб життя як власну свободу вибору у діалектиці традицій і новаторства соцієтальної діяльності.

Соцієтальний капітал втілюється в об’єктивно спрямованій діяльності та руйнується в деформації суспільних відносин, у свавіллі. Соцієтальний капітал, як духовно збагачений ресурс всеєдності, означає, що в конкретній діяльності відтворюються та розвиваються саме гуманістичні загальнолюдські цінності, які формують цілісність суспільства та зцілюють його при деформаціях.

Суб’єкт суспільних відносин у здійсненні соцієтального капіталу характеризується духовно-практичною діяльністю з гармонізації цілісності суб’єктного та міжсуб’єктного взаємозв’язку суспільних інтересів, у єдності внутрішньосуб’єктних, міжсуб’єктних та надсуб’єктних суспільних інтересів в самоорганізації суспільства. Суб’єкт-об’єкт-суб’єктні відносини соцієтального капіталу є детермінантою формування соцієтальних відносин, як органічної цілісності, у здійсненні соцієтального капіталу.

Соцієтальні відносини не еквівалентні своїм референтним зв’язкам – дружбі, любові, прив’язаності, кооперації тощо, але останні визначають базові цінності і складають основу для здійснення соцієтального капіталу.

У другому підрозділі «Соцієтальний капітал як детермінанта розвитку людства» досліджено детермінантний характер соцієтального капіталу у формуванні цілісності людства. Цей процес визначає потребу гармонізації людини як суб’єкта соцієтальних відносин, яка сама спрямовує зусилля в тій чи іншій сфері суспільства, взаємодіє з іншими людьми, як автономності та гетерономності суб’єкта в цілісності розвитку людства.

Соцієтальність має основу в цивілізаціях як способах функціонування соціальних організмів, але вона заперечує цивілізації у всеєдності людства. Соцієтальність людства розвивається навіть у знищенні цивілізацій та їх зміні іншими. Всеєдність та суб’єктність є атрибутивними характеристиками соцієтальності, що в семантичному значенні відображено в категоріальному ряді: людяність, гуманізм, ноосфера. Всезагальне передбачає пізнання і практичне затвердження єдності людини і світу через уявлення про цілісність, як зняття протиріччя між національною самобутністю та загальнолюдським, державним та міжнародним, у пошуках внутрішніх джерел розвитку людства.

Соцієтальний капітал визначається в особистісних відносинах людини до іншої людини, вчинках та суспільній діяльності у всезагальному, людському вимірі. При цьому формується полісуб’єктна компліментарність, яка забезпечує співвідносність великої кількості різних самобутніх суб’єктів, але таких, які доповнюють один одного в цілісності людства.

Міжкультурні, міжетнічні, міждержавні, міжцивілізаційні контакти зміцнюються у здійсненні соцієтальних потреб та інтересів. Їх задоволення визначає формування соцієтальних інститутів. Принцип соцієтальності стає системоутворюючим сукупності соцієтальних динамік розвитку людства, вводить людський вимір вирішення його проблем. Соцієтальний капітал є ресурсом цілісності людства, того, що в розвитку людства має назву самоорганізуючої системи. Цей ресурс у процесах самоорганізації та управління визначає суспільства як складові розвитку людства.

У третьому розділі «ДЕТЕРМІНАНТИ ОПТИМІЗАЦІЇ СОЦІЄТАЛЬНОГО КАПІТАЛУ РОЗВИТКУ ЛЮДСТВА УКРАЇНИ» досліджуються шляхи мобілізації соцієтального капіталу розвитку людства і України як органічної частини цієї цілісності.

У першому підрозділі «Сучасна детермінація соцієтального капіталу розвитку людства» встановлено, що соцієтальний капітал держави є метаресурсом (знання, цінності, технології, надбання культури) інтеграції людства. Виникнення духовно збагаченого ресурсу пов’язано із виникненням та становленням людства і визначенням у ньому конкретного суспільства. Зазначеному ресурсу не властива вичерпаність, натомість йому властива процесуальність відтворення. Соцієтальний капітал внутрішньо властивий людству та відображає закономірності розвитку людяності та гуманізму, як онтології, буття світу. Здійснення соцієтального капіталу в життєдіяльності людства відбувається у органічній солідарності цілісності суспільних відносин людства, що передбачає значні соціальні зв’язки і взаємозалежність, поєднання автономії особистості із взаємозалежністю з гетерономією колективу, лишає великий простір для творчості, рефлексії та саморефлексії як представника всезагального – людства.

Суб’єкти соцієтального капіталу вирішують глобальні проблеми сучасності системно, у цілісності елементів, підсистем, зв’язків, відносин, структур в органістичному, мережевому та фрактальному режимах функціонування соцієтального капіталу. Цілісність людської спільноти в ціннісному вимірі ґрунтується на повазі суб’єктів суспільних відносин до гідності і прав людини, її багатостороннього розвитку, створенні сприятливих умов суспільного життя.

Соцієтальними інститутами у вирішенні глобальних проблем людства як цілісності є Організація Об’єднаних Націй, ЮНЕСКО, ЮНІСЕФ, Рада Європи, Всесвітня торгова організація, Міжнародний трибунал та ін.

Активізація потенціалу і росту соцієтального капіталу відбувається у зв’язку із загостренням кризових явищ розвитку людства, глобальних проблем його існування, аналізом і пошуком рішень їх подолання.

У другому підрозділі «Мобілізація соцієтального капіталу розвитку людства в Україні» визначено, що українська специфіка соцієтального капіталу детермінована формуванням суб’єктності незалежної України. Самобутність України формувалася фрагментарно у складі різних держав, але отримала цілісність у незалежності. Соцієтальний капітал України здійснювався у сферах суспільного буття в дискретній діяльності конкретних людей (В. Мономаха, Г. Сковороди, Т. Шевченка та ін.). Дискретність як ознака органістичного режиму функціонування соцієтального капіталу означає, що діяльність заради людства повинна бути згармонізована з діяльністю заради сім’ї, друзів, країни, в якій живеш, та заради себе, тобто поєднання діяльності «для-інших», «для-себе», «для-всіх».

Формування цілісності незалежної України відбувається у державотворенні та розвитку громадянського суспільства. Розвиток українського суспільства в цілісності людства здійснюється у необхідності узгодження відносин із стратегічними партнерами у вирішенні глобальних проблем розвитку. У співробітництві України з іншими країнами відбувається взаємопроникнення суспільних капіталів держав, а не тотальне проникнення іноземного капіталу у сфери суспільного життя. У кризові моменти свого розвитку країна наслідує фрактальні зразки розвитку. Шляхи розвитку окремих суспільств пов’язані один з одним, що утворює єдиний соціальний фрактал розвитку людства. У фрактальному режимі відбувається тиражування нового або іншого соціального фракталу як патерну. Спроби реформування балансу зразків інших як соціальних фракталів та самобутності України, є діалектикою іншого і самобутнього. Соціальний фрактал не є абстрактною моделлю, яка не враховує відмінностей, а виступає подібністю частин по відношенню до цілого. Дана подібність не абсолютна (на відміну від математичного фракталу), і представляє собою єдність подібного у багатоманітті. У світовій історії Україна є соціальним фракталом для інших країн. Приклад – козацтво, досвід якого використовувався терським, сибірським, донським козацтвом як самоорганізаційний устрій, основа місцевого самоврядування.

Громадянське суспільство України формує мережеві відносини з іншими громадянськими суспільствами в цілісності людства, об’єднуючись у вирішенні глобальних проблем. Мережевий режим функціонування соцієтального капіталу України визначений консолідацією суспільних капіталів суб’єктів суспільних відносин, основою якого є соціальні мережі, які ґрунтуються на горизонтальних соціальних зв’язках.

Режими мобілізації соцієтального капіталу детермінують самозбереження системи при її ураженні кризами, війною, конфліктами або іншими процесами деструктивного характеру.