СОЦІАЛЬНА РОБОТА В ОРГАНАХ ВНУТРІШНІХ СПРАВ: СОЦІОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, висвітлюється ступінь її розробленості, визначаються об’єкт і предмет дослідження,  формулюються його мета і завдання, зазначаються теоретико-методологічні засади й емпірична база, розкривається наукова новизна, теоретичне і практичне значення результатів роботи, а також форми їх апробації.

            Перший розділ «Соціальна робота в органах внутрішніх справ як предмет соціологічного дослідження» присвячено аналізу основних підходів до визначення сутності поняття «соціальна робота» в контексті соціологічного аналізу. Соціальна робота розглядається як один з елементів соціальної організації, як діяльність, що виконує низку функцій, серед яких – функція адаптації людини до соціального середовища та функція інтеграції елементів організації і конкретних людей у відповідності з основними цілями цієї організації. Обґрунтовується думка про те, що соціальна робота виступає одним з важливих факторів виникнення ситуації справедливого обміну між організацією та її працівниками.

У підрозділі 1.1 «Основні теоретичні підходи до визначення сутності поняття «соціальна робота» доводиться, що соціальна робота виступає чинником створення і розвитку сприятливих умов життєдіяльності людини в організації. По-перше, тому що, соціальна робота в такому випадку теоретично визнається частиною загальнолюдської діяльності. По-друге, вона співвідноситься з енергією, яку витрачає працівник під час професійної діяльності і яку йому треба поновити під час відпочинку. По-третє, вона стає предметом уваги керівників організації, в першу чергу нормативного регулювання, фінансової підтримки, кадрового забезпечення, і не стільки з етичних причин, скільки з причин суспільної необхідності творення та відтворення цілісності соціальної організації. По-четверте, вона забезпечує такий рівень розвитку особистості людини  в організації, який здатен не тільки підтримувати процес відтворення сукупності соціальних відносин, але й виступати ініціатором впровадження інновацій, що рухають соціальний прогрес.

            В дисертаційному дослідженні підкреслено, що визначення місця соціальної роботи у створенні сприятливих соціальних умов функціонування організації дозволяє визначити її як різновид численних видів професійної діяльності, що характеризується наявністю специфічних рис. Призначення соціальної роботи в організації – покращання соціального самопочуття персоналу, вдосконалення умов його життєдіяльності, забезпечення відповідного соціального функціонування, гармонізація системи відносин у колективі.

У підрозділі 1.2 «Методологічні засади дослідження соціальної роботи в організації» розглядаються підходи щодо вивчення соціальної роботи в організації. Місце соціальної роботи в організації визначається в рамках соціальної системи та системи особистості, тобто стосується засвоєння, розвитку в процесі життєвого циклу адекватної мотивації для участі в соціально бажаних зразках дії. Організація, в свою чергу, повинна також адекватно задовольняти та винагороджувати своїх членів за такі зразки дії, якщо вона бажає відтворюватися як система.

В дисертаційному дослідженні наголошується на тому, що визначення місця соціальної роботи в організації пов’язане з аналізом соціальних відносин, які лежать в основі взаємодії людей в цій організації. Об’єктом соціальної роботи є соціальні відносини, що виникають з приводу можливостей, які мають різні суб’єкти щодо задоволення своїх життєвих потреб. Піклування організації про працівників означає практично діяльність з покращання умов їх життя, внаслідок чого розширюються можливості задоволення працівниками своїх життєвих потреб.

            В процесі соціально-трудових відносин в організації проявляється загальна соціальна закономірність: кожна організація зацікавлена в тому, щоб працівники дотримувалися певного зразку поведінки в професійній сфері, щоб характер їх життєдіяльності в цій сфері відповідав основним цілям і задачам, які вирішує організація; в свою чергу працівники зацікавлені в піклуванні керівництва організації про створення умов для реалізації своїх життєвих потреб. У зв’язку з цим соціальна робота виступає тут як один з важливих факторів забезпечення продуктивного, взаємовигідного обміну між організацією та працівниками.

            Підкреслюється, що соціальну роботу як додатковий фактор стимулювання процесів обміну найбільш потрібно використовувати в організаціях з бюрократичною структурою, чіткою ієрархією, де суттєво обмежений простір для процесу обміну. Дослідження основних концепцій теорії обміну дозволяють окреслити окремі напрямки соціальної роботи в організації: створення ситуації успіху для працівників; створення системи «вартості»професійної поведінки працівників у відповідності до цілей організації та підтримання необхідного балансу між заохоченнями і покараннями; забезпечення збалансованості обмінних стосунків між керівниками і підлеглими з метою попередження конфліктних ситуацій.

У підрозділі 1.3 «Специфіка соціальної роботи в органах внутрішніх справ» обґрунтовується думка про те, що органи внутрішніх справ можна розглядати як  один з видів соціальної організації з відповідними ознаками і характеристиками. Загальна соціальна структура ОВС складається з соціальних підструктур, які виділяють за певними ознаками. Важливим елементом соціальної структури є соціальна стратифікація, яка проявляється через постійне відтворення ієрархічно розташованих соціальних позицій, соціальних ролей, форми діяльності, правила взаємовідносин у підрозділах, лідерство, престиж, службова кар’єра, система винагород, стиль поведінки та інше.

            Органи внутрішніх справ можна віднести до організацій, які функціонують скоріше  за бюрократичною моделлю, тому що тут передбачається значне витіснення з організації особистісних засад. Організації напівзакритого типу, з високим рівнем бюрократизації найбільше потребують спеціально організованої роботи, яка була б спрямована на підтримання належного рівня організаційної культури, позитивних традицій, створення умов для соціально-психологічного задоволення особистості кожного працівника. Такою діяльністю в ОВС має бути соціальна робота. Її необхідність зростає ще більше під час трансформаційних процесів, які тривають у суспільстві.

            Ефективна діяльність ОВС як організації пов’язана з узгодженістю цілей діяльності, як зовнішніх, так і внутрішніх, з особистісними цілями її працівників. Внутрішні цілі організації характеризують діяльність, яка спрямована на забезпечення сприятливих умов для виконання зовнішніх цілей ОВС персоналом. Забезпечення сприятливих умов професійної діяльності персоналу організації передбачає, серед іншого, раціональну організацію праці; підтримання високого професійного рівня працівників; достатній рівень матеріально-технічного забезпечення і т. ін.

Виходячи з цього, соціальна робота в ОВС представляє собою діяльність професійних, громадських організацій, окремих осіб, що спрямована на створення сприятливих умов для функціонування персоналу ОВС, оптимізацію соціальних відносин в організації, створення умов для реалізації соціальних, культурних, духовних та інших потреб окремих працівників та підрозділів ОВС. Як професійна діяльність, соціальна робота в ОВС існує з середини 90-х років ХХ століття. Її необхідність в загальному процесі управління персоналом ОВС пов’язана з більш повним підпорядкуванням управління вирішенню соціальних завдань, врахуванням різноманітних потреб працівника ОВС, використанням соціальних факторів для підвищення ефективності діяльності ОВС, розробкою планів соціального розвитку колективів ОВС.

            У підрозділі 1.4 «Місце соціальної роботи в розвитку організаційної культури органів внутрішніх справ і професійному становленні їх працівників» визначається, що організаційна культура є одним з важливих факторів, які впливають на рівень впорядкованості організацій та загального забезпечення їх життєдіяльності. З позицій теорії організації культура є проявом суспільної свідомості, який відображує процес самоорганізації суспільства.

Автор визначає соціокультурні особливості такої організації, як ОВС, через низку найважливіших положень, які приймаються працівниками, виражаються у цінностях організації та орієнтують поведінку працівників. В організаційній культурі ОВС можна виділити загальний рівень, який пов'язаний з загальнолюдськими пріоритетами, та специфічний рівень, який характеризує пріоритетний вибір засобів, форм, методів професійної діяльності працівників та окремі якості самих працівників.

У зв’язку з особливостями і структурою організаційної культури ОВС виділяються наступні напрямки соціальної роботи з персоналом.

1. Розробка й оцінка показників формальної та неформальної організаційної культури в підрозділах ОВС.

2. Організація корекційного впливу на особливості організаційної культури працівників з метою підвищення ефективності професійної діяльності органів внутрішніх справ.

3. Орієнтування соціальної роботи в підрозділах ОВС на всебічне стимулювання (моральне, матеріальне) такої поведінки працівників, яка б втілювала ідеали професії та найкращі соціально-професіональні риси.

4. Вчасна діагностика змісту і призначення неформальних ритуалів в ОВС, створення умов для підтримки і закріплення таких форм, які сприяють інтеграції персоналу та спрямуванню зусиль на вирішення головних задач.

5. З метою створення умов для прояву активності та ініціативи працівників сприяти створенню різноманітних неформальних (або формальних) об’єднань з вирішення проблемних питань (інноваційні методи вирішення професійних задач, професійна адаптація молодих працівників, профілактика професійних деформацій, підвищення рівня культури спілкування, довіра між працівниками в оперативно-службовій діяльності, впровадження позитивного досвіду професійної діяльності в роботу підрозділів та інші).

Необхідність використання соціальної роботи в процесі професійного становлення працівників ОВС базується, перш за все, на загальному положенні про те, що організація як соціальна система підтримується і відтворюється завдяки розвитку організаційної культури. Орієнтація поведінки працівників у відповідності з цінностями організації відбувається безпосередньо під час процесу професійного становлення цих працівників.

Складні умови професійної діяльності працівників органів внутрішніх справ і суспільна значущість цієї діяльності обумовлюють необхідність особливої уваги до процесу професійного становлення, тобто, здійснення організованого і цілеспрямованого впливу на цей процес з метою його оптимізації. При цьому забезпечення сприятливих соціально-професійних умов діяльності працівників міліції може розглядатись як один із шляхів стимулювання службової діяльності. Зміст і задачі соціальної роботи в процесі професійного становлення працівників ОВС визначаються автором стосовно окремих етапів самого професійного становлення: професійне самовизначення особистості в ході соціалізації, професійний відбір кандидатів на службу в ОВС, початкова професійна адаптація в ОВС, професійне зростання і можливі професійні деформації, звільнення з ОВС та подальша соціалізація за межами правоохоронних органів.

У другому розділі «Оцінка стану соціальної роботи в органах внутрішніх справ та її удосконалення» уточнено поняття про критерії та показники соціальної роботи, представлено систему показників соціальної роботи в органах внутрішніх справ з урахуванням різних рівнів соціальних відносин. Проводиться комплексний аналіз стану соціальної роботи в ОВС України на сучасному етапі на основі відповідної системи показників. За результатами проведеного аналізу обґрунтовуються і пропонуються напрямки удосконалення системи соціальної роботи в органах внутрішніх справ.

У підрозділі 2.1 «Система показників для оцінювання соціальної роботи в органах внутрішніх справ» дисертант обґрунтовує думку про те, що розробка і застосування показників оцінки ефективності соціальної роботи з персоналом ОВС є необхідним етапом у розвитку цієї діяльності. Однією з найважливіших оцінок соціальної роботи (як виду діяльності) за результатом виступає її ефективність. Сутність ефективності соціальної роботи з персоналом організації виражається у здатності цілісної системи (або її окремих елементів) позитивно реагувати і відповідати на запити, потреби персоналу, перш за все, соціально – проблемної її частини.

Роль засобу для отримання інформації про стан соціальної роботи виконує система критеріїв і показників ефективності соціальної роботи. Така інформація повинна містити дані про об’єкт, послуги, що йому надаються, та їх результати. Ефективність діяльності спеціалістів з соціальної роботи визначається на основі як загальних, так і специфічних показників. Загальні показники служать для оцінки ефективності соціальної роботи в цілому (наприклад, для оцінки загальної ефективності соціальної роботи в ОВС). Специфічні показники доцільно застосовувати для оцінки основних напрямків, форм і методів соціальної роботи з різноманітними категоріями персоналу організації (сім’ями працівників, що загинули під час виконання службових обов’язків; молодими працівниками, що проходять адаптацію до професійної діяльності).

Автор пропонує в органах внутрішніх справ застосовувати показники ефективності здійснення соціальної роботи з урахуванням специфіки трьох рівнів соціологічного аналізу: макрорівня (системи ОВС в цілому), мезорівня (окремих підрозділів ОВС) та мікрорівні (безпосередньої діяльності соціального працівника з окремим клієнтом чи колективом).

 У підрозділі 2.2 «Методика оцінки соціальної роботи в органах внутрішніх справ» зазначається, що в процесі вимірювання показників соціальної роботи з персоналом ОВС доцільно використовувати спеціально розроблені методики оцінки таких показників. Методичне забезпечення при цьому виступає як інтелектуальний та організаційний ресурс, який при використанні дозволяє не тільки вивчати і передбачати різноманітні зміни соціальних характеристик органів внутрішніх справ, але й активно впливати на практичну діяльність, отримувати прогнозований результат.

Спеціальні методики оцінки представляють собою такі алгоритми соціальної діяльності, які задають процедуру вирішення проблем, що виникають в процесі реалізації базових функцій соціальної організації: цільової, інтеграційної та адаптаційної. Технологічна задача соціальної роботи – виявлення соціальної проблеми і своєчасна корекція поведінки об’єкту соціальної роботи, надання йому соціальної допомоги.

Розробка й обґрунтування методики оцінки стану соціальної роботи з персоналом ОВС є необхідним етапом розвитку  системи цієї діяльності. Процес оцінювання соціальної роботи передбачає збір інформації, її аналіз, розробку висновків, рекомендацій та соціальних технологій визначення її ефективності та шляхів удосконалення.

            Під час оцінювання стану соціальної роботи доцільно використовувати дві групи показників: показники змін у поведінці і показники обізнаності об’єктів та суб’єктів соціальної роботи щодо цілей та завдань останньої, ставлення до неї. Методика оцінювання стану соціальної роботи у підрозділах і службах органів внутрішніх справ включає як розробку показників, визначення задач, вибіркової сукупності, методів планування і здійснення дослідження, так і окреслення основних обмежень і проблем, пов'язаних з її використанням.

Підрозділ  2.3 «Досвід вимірювання показників соціальної роботи в органах внутрішніх справ» містить результати комплексного дослідження особливостей здійснення соціальної роботи в органах внутрішніх справ України на сучасному етапі. З’ясовано, що в ході соціальної роботи особлива увага приділяється членам сімей працівників, які загинули або стали інвалідами при виконанні службових обов'язків, пов'язаних  з безпосередньою участю  в охороні громадського порядку, громадської безпеки і боротьбі зі злочинністю; співробітникам, які приймали участь в бойових діях, ліквідації  наслідків аварії на ЧАЕС; працівникам, які  мають багатодітні сім'ї; пенсіонерам органів внутрішніх справ.

            Дослідження виявило, що ефективність соціальної роботи з працівниками ОВС залежить від багатьох факторів, в тому числі від тих, які можуть мати і регіональний контекст: особливості соціально-економічного розвитку регіону, ментальність населення, умови професійної діяльності, здатність керівництва до вирішення окремих соціальних проблем працівників за допомогою внутрішніх і зовнішніх ресурсів соціальної роботи.

Аналіз даних дослідження показує, що працівники тих регіонів, де рівень оцінки стану соціальної роботи і соціального захисту низький, висувають більш високі вимоги до рівня грошового забезпечення. І навпаки, працівники тих регіонів, де рівень оцінки стану соціальної роботи і соціального захисту досить високий, пред’являють менш високі вимоги до рівня грошового забезпечення. Існування такої закономірності підтверджує основне призначення соціальної роботи: зменшення впливу негативних соціальних факторів на функціонування людини в суспільстві.

В цілому аналіз отриманих результатів дозволяє зробити висновки про загальний стан соціальної роботи з персоналом ОВС на різних її рівнях, а також за окремими показниками цієї діяльності. Використання показників в процесі оцінки соціальної роботи в ОВС дозволяє визначити дієвість, ефективність системи соціальної роботи відносно її суб’єктів, напрямків і методів.

У підрозділі 2.4 «Напрямки удосконалення соціальної роботи в органах внутрішніх справ» визначається, що на основі аналізу результатів дослідження стану соціальної роботи з персоналом органів внутрішніх справ однією з пріоритетних задач слід вважати саме діяльність з організації пошуку і використання всіх можливих ресурсів для активізації соціальної роботи. Виконання задач соціальної роботи пов’язане з необхідністю виявлення невикористаних належним чином потенційних внутрішніх ресурсів окремої людини, групи, організації та пошук і залучення зовнішніх ресурсів, якими володіють суспільство і навколишнє середовище.

Наголошується на тому, що основними напрямками діяльності в органах внутрішніх справ на сучасному етапі, які потребують активізації, виступають наступні: матеріально-технічні (пошук альтернативних джерел фінансування в процесі вирішення соціальних проблем працівників ОВС), організаційні (створення необхідної нормативної бази для реалізації соціальної роботи в ОВС, обґрунтування положення про соціальну роботу, створення мережі соціальних служб в ОВС, застосування соціальних технологій в практичній діяльності соціальних працівників), кадрові (визначення вимог до спеціалістів з соціальної роботи в ОВС, критеріїв оцінки їх діяльності) та інформаційні (здійснення збору та аналізу інформації щодо соціальних умов життєдіяльності персоналу ОВС, розповсюдження інформації про наявність суб’єктів соціальної роботи, можливість отримання допомоги тощо).

У висновках підбиваються підсумки проведеного дослідження. Увага акцентується на тому, що:

1. Аналіз сутності поняття «соціальна робота», визначення місця соціальної роботи у створенні сприятливих соціальних умов функціонування організації дозволяє визначити її основне призначення: покращання соціального самопочуття персоналу, вдосконалення умов його життєдіяльності, забезпечення відповідного соціального функціонування, гармонізація системи відносин у колективі.

2. З методологічної точки зору соціальна робота в організації аналізується на основі чотирьох функціональних категорій (Р. Мертон), які пов’язані із забезпеченням соціальних систем. У зв’язку з цим можна виділити основні функції соціальної роботи в організації: підтримання зразка бажаної соціальної поведінки через вплив на організаційну культуру; інтеграція працівників шляхом оптимізації соціальних відносин, узгодження основних цілей, інтересів людей; досягнення цілей особистості та індивіда через створення умов для реалізації життєво важливих потреб окремих працівників організації.

3. В процесі соціально-трудових відносин в організації проявляється загальна соціальна закономірність: кожна організація зацікавлена в тому, щоб працівники дотримувалися певного образу життя в професійній сфері, щоб характер їх життєдіяльності в цій сфері відповідав основним цілям і задачам, які вирішує організація; в свою чергу працівники зацікавлені в піклуванні керівництва організації про створення умов для реалізації своїх життєвих потреб. У зв’язку з цим соціальна робота виступає тут як один з важливих факторів забезпечення ситуації та предмету продуктивного, взаємовигідного обміну між організацією та працівниками.

4. Соціальну роботу як додатковий фактор стимулювання процесів обміну найбільш потрібно використовувати в організаціях з бюрократичною структурою, чіткою ієрархією, де суттєво обмежений простір для процесу обміну. Дослідження основних концепцій теорії обміну дозволяють окреслити окремі напрямки соціальної роботи в організації: створення ситуації успіху для працівників; створення системи «вартості»професійної поведінки працівників у відповідності до цілей організації та підтримання необхідного балансу між заохоченнями і покараннями; забезпечення збалансованості обмінних стосунків між керівниками і підлеглими з метою попередження конфліктних ситуацій.

5. Специфіка соціальної роботи в органах внутрішніх справ визначається, перш за все, спрямованістю її на підтримання належного рівня організаційної культури, підтримання позитивних традицій, створення умов для соціально-психологічного задоволення особистості кожного працівника. Ефективна діяльність ОВС як організації пов’язана з узгодженістю цілей діяльності, як зовнішніх, так і внутрішніх, з особистісними цілями її працівників. Внутрішні цілі організації характеризують діяльність, яка спрямована на забезпечення сприятливих умов для виконання зовнішніх цілей ОВС персоналом. Забезпечення сприятливих умов професійної діяльності персоналу організації передбачає, серед іншого, раціональну організацію праці; підтримання високого професійного рівня працівників; достатній рівень матеріально-технічного забезпечення та інші.

6. Соціальну роботу в органах внутрішніх справ можна визначити як діяльність професійних, громадських організацій, окремих осіб, що спрямована на створення сприятливих умов для функціонування персоналу ОВС, оптимізацію соціальних відносин в організації, створення умов для реалізації соціальних, культурних, духовних та інших потреб окремих працівників та підрозділів ОВС. Задача соціальної роботи з персоналом ОВС – це створення умов для прояву активності та ініціативи працівників у таких формах, які б не заважали виконанню службових обов’язків, а навіть допомагали.

7. Орієнтація поведінки працівників ОВС у відповідності з цінностями організації відбувається безпосередньо під час процесу професійного становлення цих працівників. Зміст і напрямки використання соціальної роботи в процесі професійного становлення працівників органів внутрішніх справ доцільно формулювати, на наш погляд, стосовно етапів самого професійного становлення. Зазвичай соціалізацію особистості в органи та підрозділи ОВС розглядають з початку професійного відбору до моменту звільнення людини з органів внутрішніх справ. Але процес професійного становлення у більш широкому розумінні включає також періоди до здійснення безпосереднього професійного вибору та після звільнення з певної організації.

8. Необхідним етапом розвитку соціальної роботи взагалі, і в органах внутрішніх справ зокрема, слід вважати розробку і застосування показників оцінки ефективності соціальної роботи. Сутність ефективності соціальної роботи з персоналом ОВС виражається у сприянні здатності цілісної системи (або окремих її елементів) позитивно реагувати і відповідати на запити, потреби персоналу. Система показників оцінки соціальної роботи в ОВС враховує специфіку трьох рівнів соціологічного аналізу (макрорівня – система ОВС в цілому, мезорівня – окремі підрозділи ОВС, та мікрорівня – окрема людина чи колектив). Запропоновано використовувати показники змін соціального стану і поведінки об’єктів, показники обізнаності об’єктів і суб’єктів соціальної роботи щодо цілей і завдань останньої.

9. Результати дослідження стану соціальної роботи в ОВС України на сучасному етапі дозволили визначити, що потенціал соціальної роботи використовується не повною мірою. Це обумовлено тим, що соціальна робота сьогодні здійснюється переважно як соціально-патронажна діяльність стосовно певних категорій (ветерани ОВС, інваліди, сім’ї загиблих працівників та інші). А названі категорії не можуть суттєво вплинути на загальну ефективність професійної діяльності ОВС у суспільстві. Недостатня ефективність соціальної роботи пов’язана також з низкою причин: відсутність концептуальних засад соціальної роботи в ОВС, недосконалість теоретичного і методичного забезпечення, відсутність єдиної мережі соціальних служб в ОВС і недостатня кількість спеціалістів, недостатнє фінансування з боку держави, відсутність моніторингових досліджень соціальних умов життєдіяльності персоналу;

10. Більш повна реалізація потенціалу соціальної роботи в ОВС пов’язана з пошуком і активізацією її зовнішніх і внутрішніх ресурсів. На наш погляд, основними ресурсами для органів внутрішніх справ на сучасному етапі, які потребують активізації виступають наступні: матеріально-технічні (пошук альтернативних джерел фінансування в процесі вирішення соціальних проблем працівників ОВС), організаційні (створення необхідної нормативної бази для реалізації соціальної роботи в ОВС, обґрунтування положення про соціальну роботу, створення мережі соціальних служб в ОВС, застосування соціальних технологій в практичній діяльності соціальних працівників), кадрові (визначення вимог до спеціалістів з соціальної роботи в ОВС, критеріїв оцінки їх діяльності) та інформаційні (здійснення збору та аналізу інформації щодо соціальних умов життєдіяльності персоналу ОВС, розповсюдження інформації про наявність суб’єктів соціальної роботи, можливість отримання допомоги тощо).