Бесплатное скачивание авторефератов |
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ! |
Увеличение числа диссертаций в базе |
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов |
Доставка любых диссертаций из России и Украины |
Каталог авторефератов / СОЦИОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ / Специальные и отраслевые социологии
Название: | |
Альтернативное Название: | Соціокультурний контекст становлення та розвитку підприємництва в Україні |
Тип: | Автореферат |
Краткое содержание: | У вступі обґрунтовується актуальність теми, зв’язок роботи з науковими програмами і темами, визначаються мета і завдання дослідження, його об’єкт, предмет і методи, аргументується наукова новизна одержаних результатів, а також їхнє практичне і теоретичне значення, вказується на особистий внесок здобувача та апробацію результатів дисертації. Перший розділ дисертаційного дослідження – “Теоретико-методологічні підходи до дослідження феномена підприємництва” – присвячений аналізу основних теоретичних підходів до інтерпретації феномена підприємництва, визначенню суті та шляхів дослідження особливостей соціокультурного контексту розвитку підприємництва. У першому підрозділі розглядаються особливості еволюції теоретичних уявлень про підприємництво як соціально-економічне явище. Аналізуються теоретико-методологічні підходи, з позицій яких можливе дослідження соціокультурних особливостей підприємництва. Відзначено, що історія формування теоретичних уявлень про підприємництво сягнула за тисячоліття і тісно пов’язана з соціальними, економічними, політичними процесами в суспільстві. Теорії підприємництва, які формувалися за часів становлення індустріального суспільства, мають монофункціональний і дескриптивний характер. При аналізі феномена підприємництва приділялась увага перш за все економічнім рисам, а соціальні характеристики вважалися вторинними. Більшість теорій тільки пояснювала явище підприємництва, а не піднімала питання соціального управління підприємництвом, технології успішного підприємництва. Уявлення про фігуру підприємця були звужені до функціонально-рольової позиції у виробничому процесі. Йому приписувалися певні особистісні якості, проте вони розглядалися як другорядні по відношенню до ресурсів. У постіндустріальний період розвитку економіки відбувається сплеск дослідницької рефлексії проблем підприємництва. Постать підприємця і його діяльність стає однією з центральних в суспільстві як така, що пов’язана з самореалізацією, інноваційними процесами, отриманням прибутку. Теорії підприємництва індустріальної доби не могли дати вичерпне пояснення функціонуванню даного феномена в суспільстві. Сучасні теорії базуються на класичних теоріях підприємництва М.Вебера, В.Зомбарта, Й.Шумпетера, в яких розглядаються соціокультурні аспекти підприємництва, істотно доповнюючи їх. В дисертації виокремлюються і аналізуються напрямки досліджень, які відображають специфіку формування теорій підприємництва і підкреслюють поліфункціональність даного феномена: підприємництво і соціально-ринкова економіка, підприємництво і політика, підприємництво і ризик, соціально-психологічні і організаційно-управлінські аспекти підприємництва. Підприємництво як особливий вид діяльності і соціально-економічне явище має також позаекономічний характер. Підприємництво взагалі, особливо мале, пов’язане з певною системою цінностей, соціальними орієнтаціями, поведінкою, самовизначенням особи, виконує певні соціальні функції в суспільстві. Саме тому пізнання сутності сучасного підприємництва, його специфіки в конкретний умовах окремого соціуму неможливе без застосування інтеграційного підходу, який базується на поєднанні соціальних і культурних характеристик. Саме інтеграційний підхід розглядається як найбільш оптимальний як в теорії, так і в практиці емпіричного дослідження соціокультурних ознак малого підприємництва. У другому підрозділі відзначено, що в сучасному науковому дискурсі стосовно підприємництва відсутня теоретико-методологічна чіткість і однозначність у підходах. Підприємництво не розглядається з різних позицій, а емпіричні дослідження мають фрагментарний характер. Однак підприємництво, що починає активно розвиватись на теренах пострадянського простору, потребує ретельного наукового вивчення з застосуванням спеціальних методологій та методів. На початку 90-х в наукових колах не припиняється дискусія про пошук найбільш придатних до вивчення підприємництва методологічних підходів. Досить ефективним, за результатами досліджень, є застосування структурно-функціонального та сферно-структурного підходів при вивченні підприємництва як елементу соціальної структури. Але, на наш погляд, не є досконалим при аналізі соціокультурного контексту підприємництва. Тому ми вважаємо за потрібне застосування інтеграційного підходу, який на фоні загальнонаукової тенденції міждисциплінарного зближення в галузі гуманітарного знання є передумовою до отримання нового знання в галузі соціології підприємництва, що, безумовно, сприяє вирішенню науково-практичних проблем підприємництва. Слід зазначити, що за теоретико-методологічною спрямованістю дослідження підприємництва в Україні найчастіше мають комплексний характер, оскільки направлені на вивчення як економічних, так і психологічних, соціальних, культурних характеристик. Вибір інтеграційного соціокультурного підходу обумовлений як функціональною специфікою, так і сутнісними ознаками явища підприємництва. Сутність застосованого інтеграційного соціокультурного підходу, на наш погляд, полягає не в поєднанні соціальних і культурних характеристик, а дозволяє розглянути явище підприємництва на мікрорівні, за допомогою принципів соціокультурного підходу: індивіда активного, антропосоцієтальної відповідності, взаємодії культури і соціальності. У третьому підрозділі розглядаються риси і сутнісні ознаки підприємництва у порівнянні з концептом „бізнес”, доводиться неоднопорядковість цих понять, наводиться визначення підприємництва, яке підкреслює його соціокультурні властивості. Вживане нині в сучасній українській та російській літературі поняття „підприємництво” трактується неоднозначно. Підприємництво розглядається в різних іпостасях: як явище, процес, соціальний інститут, вид поведінки і діяльності. Всі існуючі трактування підприємництва пропонується розділити на дві великі групи. Перший підхід – універсальний, за яким підприємництво ототожнюється з бізнесом, справою. Другий підхід – цілефункціональний, який дозволяє більш чітко визначити сутнісні ознаки підприємництва за його функціями в суспільстві. Аналіз запропонованих підходів показав, що „підприємництво” і „бізнес” поняття не однопорядкові, що унеможливлює їхню взаємозаміну. Поняття „бізнес” - ширше за „підприємництво”. Воно може включати, або не включати підприємницьку функцію, пов'язану з інновацією і креативом. Проте грань між цими поняттями нестійка, і критеріями їхньої відмінності служать соціокультурні показники: інновація, творчість, етичні і моральні норми. Тому пропонується застосувати в даному дослідженні і ввести в науковий обіг таке визначення. Підприємництво – це явище, яке іманентно присутнє в суспільстві та передбачає наявність соціально-економічної активності індивіда, має інноваційний характер, ставить за мету отримання прибутку або капіталізацію доходу, пов'язане з ризиком, невизначеністю, творчим самовдосконаленням, самореалізацією особистості, здійснюване у взаємодії з економічними, політичними, соціальними і культурними інститутами в рамках загальноприйнятих в конкретній культурно-історичній ситуації норм ведення бізнесу, формує певну модель особистості і субкультури. Другий розділ „Соціокультурні характеристики підприємництва” присвячено вивченню особливостей соціокультурного контексту становлення підприємництва в економічно розвинутих країнах, генезису вітчизняного підприємництва, соціокультурних умов і чинників, які сприяють і перешкоджають розвитку підприємництва. Розглядаються структурні компоненти субкультури малого підприємництва. У першому підрозділі визначено, що за принципом антропосоцієтальної відповідності підприємництво в процесі розвитку набуває певних ознак і специфічних соціокультурних рис відповідно типам соціальності – доіндустріально-традиційного, індустріально-капіталістичного, постіндустріального, в якому відбувається його формування. Визначається, що українське підприємництво в процесі формування не пройшло певних етапів за типами соціальності в повній мірі. Специфіка українського соціуму полягає у тому, що особливості і характеристики кожного типу соціальності (доіндустріально-традиційної, індустріально-капіталістичної, постіндустріальної) в умовах сучасного українського суспільства змішалися. Наприклад, за цільовою спрямованістю діяльність індивіда в індустріальному суспільстві – це економічний успіх, матеріальна винагорода. Для постіндустріального суспільства економічна винагорода є недостатньою. Для індивіда, що здійснює підприємницьку діяльність в умовах української реальності, важливими є ці два показники: і отримання прибутку, і можливість самореалізуватися. З таких позицій пояснюється специфіка стадії первинного накопичення капіталу, приватизаційні процеси, які в Україні частково пов’язані з кримінальними структурами і стали причиною формування в суспільстві прошарку псевдопідприємців, метою яких є не інноваційна творча підприємницька діяльність на благо суспільства, а отримання прибутку будь-яким шляхом. Виходячи із специфіки соціальних і культурних проявів у сфері господарювання різних країн, розглядаються соціокультурні контексти, що характеризують культурні і ментальні особливості підприємницької активності: європейський, східний, англо-американський. Українське підприємництво за географічним розташуванням, історичним генезисом та факторами низької довіри до підприємництва і схильністю підприємців до патерналізму є близьким до європейського контексту. У другому підрозділі визначено, що значний вплив на формування певних національних рис підприємництва, індивідуальної поведінки підприємця здійснюють форми державного і господарського устрою, особливості соціально-економічного генезису, національного характеру, господарського менталітету, релігійні цінності. Виявлені чинники, котрі не сприяли розвитку та легітимізації підприємництва в суспільстві, а саме запізнення процесу модернізації українського суспільства і відсутність безперервної традиції становлення капіталістичних відносин і класу буржуазії; а також те, що Україна майже до 60-х років ХХ ст. була переважно аграрною країною і міське населення залишалося нечисленним. На відміну від західних країн, де місто виконувало функції центру дрібної промисловості, українські міста і міське господарство, а разом з цим і цехові об’єднання, розвивалися повільно. Такі особливості урбанізації стали причиною того, що серед дрібної буржуазії того часу за етнічним складом були представлені не тільки українці, а і євреї, поляки, росіяни. Українське купецтво, як прошарок в суспільстві було нечисленним, малоактивним і малорухливим. Рисами національного менталітету українців, які обумовлюють специфіку підприємництва, але не сприяють формуванню підприємницького типу в класичному розумінні, є: інтравертизм, перевага емоційного, чуттєвого над раціональним, відсутність прагматизму. Серед важливих соціокультурних характеристик, що сприяють розвитку підприємницької активності і визначають її специфічність, слід виділити: сімейний егоцентризм, поміркований індивідуалізм, прагнення до благополуччя в родині, самореалізації, свободи, успіху, визнанню, наявність творчої ініціативи. Соціокультурна традиція українського населення не сприяла формуванню цивілізованого підприємництва. А у період існування радянської держави і радянської культури, господарський менталітет набув певної форми, яка вилучала підприємницьку активність. Підприємництво, почавши розвиватися в кінці 80-х, пройшло специфічні етапи. В дослідженні процес формування підприємництва в Україні поділяється на п’ять періодів. Виділені соціокультурні особливості українського підприємництва: наявність інституту соціальних зв’язків (кумівство, дружба, родинні зв’язки), а також патерналізм (очікування підприємцями, особливо малого і середнього рівня, підтримки, захисту, допомоги, пільг з боку держави) є, на наш погляд, соціокультурними бар’єрами, і в той же час визначають специфіку українського малого підприємництва. Серед основних причин, що перешкоджали розвитку малого підприємництва в Україні, виділені такі: інноваційна діяльність мала істотні відхилення від ідеальних норм; соціальна функція проявляється вельми слабо; кількість робочих місць, що виникають, не відповідає числу безробітних; бізнес не сприяє філантропічній діяльності, добродійності; основна частина доходів йде на особисте споживання бізнесменів або відкладається на рахунки в зарубіжних банках, що сприяє процесам тінізації в економіці. Генезис українського малого підприємництва характеризується декількома специфічними рисами. Однією з головних особливостей є те, що становлення підприємництва, його активізація були викликані політичними методами, а не еволюційним шляхом, історичною обумовленістю чинників і подій, що іманентно розвиваються в суспільстві. Принципи і сутність нового явища – підприємництва – не встигають проникнути в свідомість більшості населення, оскільки нове не виникає природним шляхом, а є наслідком змін в устрої життя, ціннісних орієнтаціях, традиціях, світогляді людей. Виходячи з таких передумов, реформування економіки і зміна в усіх сферах суспільства залежать від компетенції політичного керівництва країни, співвідношення політичних сил. Іншою особливістю є те, що розвиток середнього і малого бізнесу відбувався зусиллями суб’єктів господарювання, тобто можна сказати, знизу. Тоді як одним з механізмів виникнення крупного бізнесу є обмін влади на власність. Для багатьох людей підприємницька діяльність мала вимушений характер як одна з можливостей отримання додаткового прибутку і незалежності. У третьому підрозділі розглядається субкультура малого підприємництва, аналізуються її структурні компоненти. А саме охарактеризовані такі структурні компоненти субкультури малого підприємництва – цілі, цінності та установки підприємця, мотивація підприємницької діяльності, особистісні якості підприємця та освітній рівень, зразки підприємницької поведінки. У дисертації наводяться емпіричні підтвердження тому, що самореалізація є основною ціллю підприємницької діяльності, але вона тісно пов’язана з отриманням прибутку та покращенням матеріального становища. Серед основних цінностей відмічені сім’я, чесність і порядність, здоров’я. Основними мотивами є самостійність, прагнення до збагачення. Для заняття підприємницькою діяльністю необхідні певні особистісні риси. А саме ініціативність, незалежність, самовпевненість, здатність переконувати і встановлювати зв'язки, комунікабельність, схильність до творчості, завзятість і наполегливість, цілеспрямованість, готовність до ризику, відкритість до інновації, орієнтація на ефективність і якість, прагнення бути поінформованим, підвищувати свій освітній рівень. З наведених якостей видно, що одні з них – результат навчання і досвіду, інші – є природженими. Саме присутність природжених якостей є актуальним для підприємця в реалізації його діяльності. Ці якості формуються як результат складних процесів соціалізації. Наявність і формування природжених якостей у підприємця пояснюється за допомогою концепції «габітуса» П.Бурдьє. Підприємницький габітус формувався в ході історії і соціальних процесів, що відбуваються в суспільстві, і його сутність залежить від культурно-історичних умов, соціокультурних характеристик окремого соціуму. Підприємницький габітус відповідає тим ролям і моделям поведінки, які в суспільстві асоціюються з підприємництвом. Саме завдяки габітусу ми поводимося так, як вимагає оточуюче середовище. У структурі субкультури малого підприємництва важливе значення мають зразки підприємницької поведінки. Вони формуються на основі габітуса і тих цільових, ціннісних, моральних і мотиваційних установок, які приймає дана субкультура. Відповідні поведінкові стратегії породжують також економічні і політичні умови, в яких розвивається вітчизняне мале підприємництво. Аналіз підходів до типологізації підприємницької поведінки в науковій літературі і дані проведеного нами якісного дослідження дозволили зафіксувати цілераціональну стратегію підприємницької поведінки, адаптивну стратегію поведінки і прагматичну стратегію. У висновках підведено підсумки дослідження, формулюються основні положення, що відбивають зміст дисертаційної роботи. Одним із результатів здійсненого дослідження є обґрунтування і застосування інтеграційного соціокультурного підходу до дослідження малого підприємництва, розробка теоретичного поняття «підприємництво», розгляд етапів становлення та чинників розвитку українського підприємництва. Аналіз теоретико-методологічних підходів і емпіричних досліджень до вивчення підприємництва у вітчизняній соціології показав, що цей феномен є маловивченим як в теоретичному, так і в емпіричному плані. Існують фрагментарні напрацювання щодо соціально-економічних, соціально-психологічних і соціокультурних особливостей підприємництва. Розглянуті основні напрями формування уявлень про підприємництво підтверджують методологічну неспроможність чисто економічного підходу до дослідження даного явища. Підприємництво як особливий вид діяльності і соціально-економічне явище багато в чому має позаекономічний характер. Воно виконує в суспільстві не тільки економічні функції, але й соціальні, культурні, тому підприємницька діяльність пов'язана із зміною в системі цінностей, орієнтацій, поведінці і самовизначенні особи. У підприємництві переплітаються різні чинники: економічні, соціальні, психологічні, соціокультурні. Тому, на наш погляд, при соціологічному підході до розгляду сучасного малого підприємництва виникає необхідність інтеграційного аналізу даного феномена. Необхідно враховувати всі теоретико-методологічні напрацювання, які присутні в рамках суміжних з соціологією дисциплін: економіки, психології, культурології. Саме тому інтеграційний соціокультурний підхід є тим теоретико-методологічним напрямом, в рамках якого бачиться перспектива подальшого вивчення малого підприємництва. У дисертації доведено, що оптимальним в дослідженні соціокультурного контексту малого підприємництва є інтеграційний соціокультурний підхід, що базується на принципах активної особистості, соціального і культурного взаємопроникнення, антропосоцієтальної відповідності. Дослідження також показало, що на сучасному етапі формування уявлень про підприємництво як на теоретичному, так і на емпіричному рівні не є доцільною розробка і застосування уніфікованого теоретико-методологічного підходу. Категоріально-понятійна неоднозначність в соціології підприємництва у визначенні підприємництва зумовила розробку авторського визначення концепту підприємництва в порівняльній його характеристиці з концептом бізнесу. У ході дослідження розглянута функціональна специфіка малого підприємництва. У рамках соціально-економічних функцій ми відзначаємо, що малі підприємства не перебудовують стару управлінську систему, а створюють нову, на відміну від великих, які виникли на базі державних підприємств в результаті їхньої приватизації, тому зберегли стару управлінську структуру, дещо модернізувавши її. По-друге, малі підприємства значною мірою, на наш погляд, схильні проявити себе в реалізації соціальних і соціокультурних функцій. У рамках малого підприємництва набагато легше самореалізуватися індивіду. По-третє, мале підприємництво більш придатне до реалізації інноваційної функції за рахунок швидкого впровадження інновацій, нових технологій і продукції. Вітчизняне підприємництво формувалося в складних історичних і соціокультурних умовах, завдяки чому набуло специфічних рис і особливостей. Відсутність безперервної традиції становлення капіталістичних відносин і формування класу буржуазії, запізнення процесу модернізації українського суспільства обумовили розвиток підприємництва не за класичним європейським сценарієм. Соціокультурні чинники, а саме, національний характер, традиції, православна віра, не призводили до культивування і розвитку підприємницького духу населення. Аналіз результатів емпіричного дослідження підприємництва, проведений на основі використання як об'єктивних, так і суб'єктивних показників, дозволив констатувати, що серед чинників, які перешкоджають розвитку малого бізнесу в цілому в Україні, респонденти відзначають: бюрократію, слабку держпідтримку, несправедливу податкову політику, нестійку економіку, слабку законодавчу базу, корупцію, нерозвинену підприємницьку етику, тіньовий бізнес. У здійсненні своєї діяльності підприємці покладаються на власні знання і уміння, а також на професійну компетентність своїх співробітників. Важливим чинником успішності є наявність соціальних зв'язків (знайомих, друзів, родичів) у сфері бізнесу. Цей чинник підкреслює наявність сімейного егоцентризму як соціокультурного чинника, який визначає специфіку українського малого підприємництва. Показовою є значущість чинника держпідтримки, яка, як відзначають експерти, дуже слабка з боку держави. Цей факт свідчить, на наш погляд, про те, що схильність до патерналізму стає специфічною характеристикою українського підприємництва. Особливості генезису підприємництва, виділені в ході дослідження, зумовили сучасний стан субкультури малого підприємництва. Тому ми відзначаємо, що підприємці не схильні ставити глобальні цілі своєї діяльності, направлені на підйом вітчизняної економіки, розвиток виробництва. Цілі в основному мають індивідуалізований характер і не направлені на служіння суспільним ідеалам, інтересам суспільства і держави. Для підприємців пріоритетними є фундаментальні, загальнолюдські цінності (сім'я, чесність, порядність, здоров'я) і тільки потім матеріальне благополуччя. Менш важливі цінності: віра в Бога, авторитетність, лідерство, патріотизм. Важливим є і той момент, що цінність сім'ї посідає перше місце в структурі ціннісних орієнтацій. Цей факт ще раз підкреслює сімейну спрямованість українського підприємництва, що є сприятливою основою для розвитку малого підприємництва. Серед головних мотивів підприємницької активності ми виділяємо прагнення до самореалізації, незалежності і самостійності, отримання прибутку. Представлена в дослідженні субкультура малого підприємництва, на наш погляд, характеризується певною замкнутістю і безперспективністю. Підприємницька діяльність не має суспільної спрямованості: у середовищі підприємців не актуальні ідеї патріотизму, служіння суспільству, а сама активність найчастіше носить вимушений характер. Мале підприємництво тільки йде по шляху завоювання соціокультурних позицій своєї легітимності в масовій свідомості українців і формування специфічних соціокультурних особливостей.
|