СПІВУЧАСТЬ У ЗЛОЧИНІ ЗА КРИМІНАЛЬНИМ ПРАВОМ УКРАЇНИ

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Криміногенна ситуація в Україні характеризується тенденцією до посилення організованості вчинюваних злочинів. Боротьба з нею і контроль за її розвитком та особами, які є “осередком” організованої злочинності, визнані пріоритетним напрямом, про що йдеться, зокрема, у Комплексній програмі профілактики злочинності на 2001-2005 роки, затвердженій Указом Президента України № 1376/2000 від 25.12.2000 р.

Сучасний етап розвитку кримінального законодавства безпосередньо пов’язаний з економічними і політичними перетвореннями в державі, які й визначили необхідність докорінного реформування правової системи. Поряд з кількісними в даній сфері відбуваються серйозні якісні зміни. За останні роки з’явилися нові види злочинів: злочини в кредитно-фінансовій сфері, податкові злочини тощо. Проте замовчування цієї проблеми протягом десятиліть, відсутність ефективної законодавчої бази для боротьби з організованою злочинною діяльністю, а також чіткого, прийнятного для роботи правоохоронних органів та судів визначення співучасті, організованої злочинності, групових утворень, що входять до її структури, зумовили низький рівень протистояння даному виду злочинності.

Проблеми організованої злочинності останнім часом набули, і не в останню чергу за допомогою засобів масової інформації, широкого резонансу. Проте публіцистичний підхід зумовив спрощене уявлення про це явище в суспільній свідомості. У зв’язку з цим намітилася тенденція до того, що тільки поняття "організована злочинність" пов’язується із співучастю. Але організована група – це насамперед одна із форм співучасті, поняття та ознаки якої розглядаються в межах інституту співучасті у злочині. Тому й виникла необхідність аналізу не лише якоїсь однієї форми співучасті чи виду одного із співучасників у аспекті проблеми боротьби із злочинністю, а й дослідження комплексу аспектів злочинної діяльності при співучасті.

Незважаючи на те, що за останні десятиліття здійснено чимало досліджень, присвячених питанням співучасті, в теорії і сьогодні спостерігаємо розбіжність думок щодо актуальних питань співучасті. Це призводить до неоднозначності судових рішень та численних помилок при кваліфікації злочинів і призначенні покарання. Одним із актуальних завдань, що стоять перед юридичною наукою і практикою, є розробка і здійснення більш ефективних засобів боротьби з правопорушеннями і їх крайнім проявом – злочинністю. На підставі цього на перший план виходять питання вдосконалення кримінального законодавства, підвищення дієвості його норм, розробки комплексу заходів щодо попередження антисоціальної поведінки громадян, викорінення тих причин і умов, що породжують злочинність та інші форми відхилення від норм поведінки. Отже, проблема боротьби із злочинністю, і зокрема злочинами, вчиненими у співучасті, набуває особливої соціально-політичної значимості для України на сучасному етапі. Все це  свідчить про актуальність теми дисертаційного дослідження.

Історію розвитку інституту співучасті досить повно розкрили у своїх працях А.Н.Жиряєв, М.І.Ковальов, А.Н.Трайнін. Ф.Г.Бурчак провів аналіз всіх аспектів спільної злочинної діяльності – соціально-психологічних, кримінологічних і правових. Актуальні питання співучасті, їх кримінально-правова характеристика розглядалися Н.О.Гуторовою. Дослідженню правового значення інституту співучасті присвятили свої праці А.П.Козлов, О.Ф.Ковітіді, П.Ф.Тельнов та ін.

У кримінально-правовій науці визначення форм співучасті, їх ознак, здійснення їх диференціації є одним із ключових питань. У своїх працях дані проблеми розглядали С.В.Афіногенов, В.Алексєєв, М.І.Бажанов, В.Биков, Н.П.Водько, Р.Р.Галіакбаров, Ю.І.Ляпунов, Г.В.Новицький, А.А.Піонтковський,  В.В.Сташис, І.К.Туркевич та ін.

Значну увагу питанням про види співучасників приділяють такі вчені, як Н.О.Гуторова, О.І.Гуров, У.С.Джекебаєв, А.Ф.Зелінський, Н.Г.Іванцова, О.О.Кваша, М.І.Коржанський, Н.Ф.Кузнецова, І.І.Карпець, Ю.О.Красиков, У.Е.Лихмус, В.В.Лунєєв, В.С.Прохоров, О.В.Пушкін, В.Г.Смірнов,  О.М.Царегородцев, М.А.Шнейдер та ін.

У кримінології питання про учасників злочину є частиною ширшої проблеми – особистості злочинця. Вчені-кримінологи значну увагу приділяли аналізу різних аспектів особистості злочинця. Це, зокрема, праці Г.А.Аванесова, В.Л.Васильєва, Б.С.Волкова, Ю.А.Вороніна, А.І.Долгова,  М.І.Єнікєєва, А.П.Закалюка, В.К.Звірбуля, О.М.Костенка, М.В.Кудрявцева, Н.С.Лейкіної, С.А.Тарарухіна, В.П.Філонова та ін.

Незважаючи на істотний внесок даних досліджень у розробку теми, проблема співучасті далеко не вичерпана в теоретичному плані. Багато питань, особливо з прийняттям нового Кримінального кодексу України є дискусійними, тлумачаться неоднозначно і вимагають не тільки подальшого вивчення, але й нових підходів до їх вирішення.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано в рамках реалізації Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 роки, а також згідно з плановими науковими дослідженнями Чернівецького національного університету ім. Ю.Федьковича, зокрема темою „Актуальні проблеми розвитку і вдосконалення кримінального, кримінально-процесуального законодавства та прокурорського нагляду в Україні” (№ державної реєстрації 0101 U005307).