СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТОК ФІНАНСОВО-КРЕДИТНИХ ВІДНОСИН В УКРАЇНІ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, проаналізовано сучасний стан розроблення проблеми і доведено необхідність поглиблення дослідження процесів формування та реалізації фінансово-кредитних відносин в Україні. Сформульовано мету і завдання дослідження, визначено його предмет і об’єкт, методи дослідження, розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення отриманих результатів, подано відомості про їх апробацію.

У розділі 1 «Теоретичні засади фінансово-кредитних відносин у ринкових умовах» розкрито сутність, особливості та наведено класифікацію понять «фінансово-кредитні відносини» і «фінансовий ринок», обґрунтовано критерії раціональності у формуванні фінансово-кредитних відносин на фінансовому ринку.

Дослідження історичної ретроспективи альтернативних поглядів на сутність фінансів і кредиту дало можливість виявити, що відповідно до зміни характеру суспільних відносин відбувалася зміна їх сутності та форм прояву. Сутність фінансів доцільно досліджувати з позицій формування фінансових ресурсів у результаті фінансових відносин між економічними суб’єктами та використання їх за цільовим призначенням. Вивчення еволюції підходів до трактування сутності і функцій кредиту показало, що найменш дослідженим аспектом є розуміння можливості впливу фінансових ресурсів та матеріальних активів, які надаються на засадах повернення, платності і цільового характеру, на відтворювальний процес в умовах ринкової економіки. Розвиток ринкових методів господарювання, нестабільність економічної та політичної ситуації, розвиток глобалізаційних процесів, орієнтація на відновлення економічного зростання визначають необхідність трансформації фінансово-кредитних відносин у сучасній національній економіці.

Узагальнення наявних трактувань фінансів і кредиту дало змогу сформулювати поняття «фінансово-кредитні відносини» як сукупність відносин між економічними суб’єктами з приводу формування, розподілу, перерозподілу та використання фінансових ресурсів у процесі їх кругообігу на правах власності і/або позики, у результаті чого в одних учасників утворюються активи, а в інших – зобов’язання, у т. ч. і через застосування відповідних фінансових інструментів. Характерними особливостями фінансово-кредитних відносин визначено: 1) покладання фінансової відповідальності на всіх учасників фінансово-кредитних відносин; 2) можливість реалізації таких відносин лише за збігу інтересів їхніх учасників; 3) сподівання на отримання відповідного економічного чи соціального ефекту в майбутньому; 4) мож­ливість розміщення фінансових ресурсів не лише їхніми власниками, а й відповідними фінансовими посередниками за умови збереження власності на ресурси за їхнім власником; 5) договірний характер фінансово-кредитних відносин та відповідне їх відображення в обліку і фінансовій звітності власника і реципієнта грошових коштів; 6) реалізація фінансово-кредитних відносин за допомогою фінансових інструментів, що забезпечують перетворення зобов’язань в активи і навпаки.

В основу здійснення фінансово-кредитних відносин відповідно до цілей та інтересів економічних суб’єктів має бути покладена відповідна система принципів. У дисертації виділено такі групи принципів: загальні (системність, справедливість, стабільність, ефективність, адекватність, динамічність, послі­довність) і специфічні (цілеспрямованість, достатність, диференційованість, тривалість, узгодженість, можливість поновлення, надійність, безперервність, відповідальність, прозорість, рівноправність).

З позицій дослідження процесів становлення фінансово-кредитних відносин у національній економіці визначено основних суб’єктів, що є носіями таких відносин: держава (сектор державного управління), підприємства (нефінансовий сектор), фінансово-кредитні установи (фінансовий сектор), громадяни (домогосподарства) і рівні прояву фінансово-кредитних відносин (глобальний, національний, регіональний, галузевий та мікрорівень), відповідно до яких здійснено розмежування типів зв’язків між суб’єктами цих відносин (рис. 1).

Рис. 1. Функціонально-інституційні рівні фінансово-кредитних відносин

На глобальному рівні фінансово-кредитні відносини реалізуються шляхом участі України в міжнародному русі капіталів через іноземні кредити та інвестиції, а також шляхом розміщення цінних паперів вітчизняних емітентів на зовнішніх ринках. На національному рівні держава впливає на фінансово-кредитні відносини, за допомогою економічних та адміністративних важелів – на загальний обсяг грошової маси, регулювання фінансових і кредитних потоків. На регіональному рівні реалізуються фінансово-кредитні відносини місцевих органів влади з економічними суб’єктами, пов’язані з їхнім фінансово-кредитним забезпеченням і стимулюванням, що зумовлені необ­хідністю забезпечення соціально-економічного розвитку регіону. На мікрорівні мають місце фінансово-кредитні відносини фізичних і юридичних осіб з приводу формуванням фінансово-кредитних ресурсів і активів, виходячи з їхніх спільних інтересів.

Фінансово-кредитні відносини переважно проявляються саме на фінансо­вому ринку, де під впливом попиту і пропозиції на фінансові ресурси, активи, інструменти та фінансові послуги здійснюється мобілізація тимчасово вільних коштів, їх розподіл і перерозподіл на комерційній основі між економічними суб’єктами. Фінансовий ринок має досить складну внутрішню структуру, певні складові якої можуть функціонувати самостійно, проте ринок досягає найбіль­шої ефективності, коли ефективно функціонують усі його сегменти. З огляду на те, що у вітчизняній науковій літературі відсутній єдиний підхід до складових фінансового ринку, автором визначено його структуру за такими ознаками: ти­пами фінансово-кредитних відносин, видами і характером руху об’єктів ринку; особливостями організації; територіальною ознакою; рівнем стабільності; функ­ціональним призначенням; термінами здійснення операцій; стадією розвитку.

На макроекономічному рівні виявлено неузгодженість економічних інтересів суспільства та окремих суб’єктів фінансово-кредитних відносин. Для подолання цього потрібне збалансування економічних інтересів усіх учасників фінансово-кредитних відносин. Критерії раціональності фінансово-кредитних відносин на фінансовому ринку слід формувати, виходячи з очікуваних результатів економічними суб’єктами від участі в таких відносинах та з обмежень і стимулів, які застосовує держава з метою впливу на процес прийняття ними управлінських рішень (рис. 2). Раціональність таких відносин слід забезпечувати в напрямах створення з боку держави належних умов для забезпечення ефективності функціонування фінансового ринку, посилення відповідальності суб’єктів економіки за своєчасність і повноту використання.

Дослідження показали, що на даний час відсутні механізми забезпечення раціональності фінансово-кредитних відносин, які існують на фінансовому ринку України. Потреба у створенні та функціонуванні таких механізмів є доцільною з огляду на трансформацію відносин власності і позики, процесів формування, розподілу, перерозподілу та використання фінансових ресурсів.

Рис. 2. Критерії раціональності фінансово-кредитних відносин економічних суб’єктів

Забезпечення раціональності фінансово-кредитних відносин дає змогу позбутися впливу негативних чинників у процесі взаємодії суб’єктів фінансового ринку, сформувати основу для побудови ефективних механізмів для такої взаємодії на базі забезпечення юридичної захищеності інтересів кожного суб’єкта.

У розділі 2 «Методологія дослідження фінансово-кредитних відносин на фінансовому ринку» розроблено методологічний підхід та обґрунтовано особливості застосування системного підходу до дослідження фінансово-кредитних відносин, розроблено матрицю фінансово-кредитних відносин на фінансовому ринку та методологічні засади управління ними.

У дисертації автором розроблено методологічний підхід до дослідження фінансово-кредитних відносин, який містить шість блоків: обґрунтування теоретико-методологічних засад фінансово-кредитних відносин; побудова матриці і схеми їх здійснення; визначення моделі формування фінансово-кредитних відносин на фінансовому ринку; періодизація процесів їх становлення і розвитку; оцінювання залежності зміни ВВП від розвитку фінансового ринку; обґрунтування механізмів організаційно-економічних умов для забезпечення розвитку фінансово-кредитних відносин на фінансовому ринку.

У межах розробленого підходу побудовано матрицю фінансово-кредитних відносин, яка ілюструє сукупність взаємозв’язків між різними економічними суб’єктами, дозволяє отримати комплексне уявлення як про характер фінансово-кредитних відносин між учасниками фінансового ринку, так і про суб’єктно-об’єктну орієнтацію цих відносин. Використання інфор­мації, наведеної у пропонованій матриці, дає змогу виокремити, формалізувати та графічно відобразити фінансово-кредитні відносини, які виникають між суб’єктами фінансового ринку на національному і глобальному рівнях.

Методологічну основу дослідження фінансово-кредитних відносин слід формувати на принципах системного підходу, які дозволяють: досліджувати фінансово-кредитні відносини на фінансовому ринку з позицій сукупності процесів формування, розподілу, перерозподілу та використання фінансових і кредитних ресурсів та у процесі їх кругообігу на правах власності та/або позики; моделювати кількісні і якісні залежності між обсягами залучення фі­нансових ресурсів та результатами їх використання; структуризувати напрями використання доходів і капіталів; оцінювати ефективність їх використання. Цільову спрямованість дослідження окреслює сукупність функцій управління розвитком економічних суб’єктів на базі фінансово-кредитних відносин.

З позицій поєднання функціонального, інституціонального та органі­заційного підходів запропоновано авторське визначення фінансово-кредитної системи як сукупності всіх фінансово-кредитних відносин, які виникають між економічними суб’єктами, а також фінансових посередників і ринків, суб’єктів фінансової інфраструктури та інституцій державного регулювання, які здійснюють цілеспрямований вплив на процеси формування, розподілу, перерозподілу та використання фінансових і кредитних ресурсів.

Застосування таких взаємодоповнювальних принципів системи в дослідженні фінансово-кредитних відносин дає змогу отримати такі результати: цілісності і подільності – визначити основні складові фінансово-кредитної системи та резерви отримання синергетичного ефекту від їхньої узгодженої діяльності, тобто сформувати структурно-функціональну основу процесу управління фінансово-кредитними відносинами; відкритості та взаємозалежності системи і середовища – визначити чинники і наслідки їх впливу на процеси розвитку фінансово-кредитних відносин.

У дисертаційній роботі обґрунтовано методологічні засади управління фінансово-кредитними відносинами на фінансовому ринку, під яким автор розглядає процес вироблення сукупності наукових підходів і рішень на макро-, мезо- і мікрорівні, спрямованих на забезпечення розвитку фінансово-кредитних відносин у довгостроковому періоді, з визначенням цілей, пріоритетів, якісних, кількісних і часових характеристик, конкретних виконавців та необхідних ресурсів.

Управління фінансово-кредитними відносинами на фінансовому ринку запропоновано здійснювати в таких напрямах: формування фінансово-кредитних механізмів економічного розвитку; формування фінансової політики держави; формування моделі організації фінансово-кредитних відносин у державі (рис. 3).

Рис. 3. Взаємозв’язок блоків «фінансово-кредитні відносини» ↔ «фінансово-кредитні механізми економічного розвитку» ↔
«фінансова політика» ↔ «фінансовий ринок»

Фінансово-кредитний механізм економічного розвитку є складною, ієрархічною системою, за допомогою якої відбувається практична реалізація функцій і ролі фінансів і кредиту, виникають різного роду фінансово-кредитні відносини, а також реалізуються функції економічних суб’єктів.

Організаційна структура будь-якого фінансово-кредитного механізму має включати три ієрархічні рівні: методи, інструменти і важелі, які забезпечують реалізацію фінансово-кредитних відносин. Фінансово-кредитні методи є засобами впливу фінансово-кредитних відносин на економічний розвиток держави; фінансово-кредитні інструменти використовують для виконання завдань, передбачених фінансовою політикою, і вони вказують на економічний зміст окремої сукупності фінансово-кредитних відносин; фінансово-кредитні важелі діють у межах відповідних інструментів, а з їхньою допомогою здійснюється стимулювання або обмеження діяльності у сфері фінансово-кредитних відносин. У дисертації виділено такі види фінансово-кредитних механізмів економічного розвитку: кредитні механізми (механізми банківського кредитування, механізми кредитування небанківськими фінансовими установами, механізми державного, іноземного кредитування); компенсаційні механізми (механізми гарантування вкладів фізичних осіб та відшкодування кредитної заборгованості); механізми монетарної політики (рефінансування, регулювання експорту та імпорту капіталу, процентної політики, резервні механізми); механізми формування залучених ресурсів (механізми залучення депозитів, емісія власних цінних паперів); механізми довірчого управління активами (грошовими коштами і фінансовими активами); механізми пенсійного забезпечення (державного, недержавного, обов’язкового накопичувального); механізми податкового стимулювання (зниження податків, податкове інвестиційне кредитування); механізми фондового ринку (купівлі-продажу фінансових активів, депозитарного і кастодіального обслуговування, брокерської діяльності, андерайтингу); механізми страхування (транспортного, майнового, страхування життя, ризиків, відповідальності).

На основі аналізу зарубіжного досвіду автором систематизовано низку моделей організації фінансово-кредитних відносин за такими ознаками: превалюванням певних видів фінансових інституцій – банківська (Німеччина); небанківська (США); банківсько-корпоративна (Японія, Південна Корея); орі­єнтиром на результат фінансово-кредитних відносин – директивно-керована (СРСР, Куба, Північна Корея); програмна (Франція, Іспанія, Великобританія, Італія); пайова (Саудівська Аравія, Іран, Пакистан, Кувейт, ОАЄ).

В Україні переважає банківська модель організації фінансово-кредитних відносин. На основі узагальнення досвіду зарубіжних країн визначено можливості його адаптації до української специфіки фінансово-кредитних відносин у таких напрямах: розроблення моделі організації роботи фінансово-кредитних установ на ринку цінних паперів та розробка відповідних компенсаційних механізмів; надання посередницьких послуг у рамках фінансових супермаркетів; упровадження зарубіжних інструментів фінансово-кредитного стимулювання малого і середнього бізнесу; формування та функціонування в Україні спеціалізованих інвестиційних банків.

У розділі 3 «Характеристика становлення і розвитку фінансово-кредитних відносин на фінансовому ринку України» автором запропоновано методичний підхід до аналізу фінансово-кредитних відносин суб’єктів фінансового ринку і проведено їх аналіз у розрізі банків, небанківських фінансових установ та інших економічних суб’єктів, здійснено оцінку впливу фінансово-кредитних відносин на соціально-економічний розвиток держави.

Аналіз літературних джерел дає підстави стверджувати про відсутність єдиного цілісного підходу та методики аналізу фінансово-кредитних відносин на фінансовому ринку. У дисертації запропоновано науково-методичний підхід до аналізу фінансово-кредитних відносин, що мають місце між суб’єктами фінансового ринку із виділенням трьох етапів: підготовчого, аналітично-розрахункового, формування висновків і визначення напрямів використання результатів аналізу для підвищення ефективності фінансово-кредитних відно­син (рис. 4).

Рис. 4. Послідовність проведення аналізу фінансово-кредитних відносин на фінансовому ринку

Проведений аналіз фінансово-кредитних відносин банків зі здійснення операцій і надання послуг (табл. 1) дає змогу зробити такі висновки: у сфері залучення коштів на рахунки клієнтів домінують фінансово-кредитні відносини з домогосподарствами, частка яких впродовж 2008–2011 рр. зросла із 60,56 до 65,46%, а обсяги – із 219,7 до 308,7 млрд грн; у сфері надання кредитів переважають відносини, які формуються між банками і нефінансовими корпораціями з приводу фінансового забезпечення реалізації їхніх поточних та інвестиційних цілей. Обсяги таких операцій коливалися в межах 443,7–573,7 млрд грн, а частка – 60,44–67,04% у загальному обсязі кредитів, наданих банками економічним суб’єктам за 2008–2011 рр.; у сфері вкладень у цінні папери банки надають перевагу відносинам із сектором державного управління. Частка таких операцій була найбільшою і зросла із 61,85% у 2008 році до 78,79% у 2011 році, а обсяги – із 17,4 до 54,5 млрд грн.