Стрілець Г.О. Генезис системи судово-експертних установ в Україні та напрямки їх діяльності

Краткое содержание

У Вступі обґрунтовується вибір теми дисертації, актуальність теми дослідження, визначається ступінь її наукової розробки, мета та завдання, об’єкт, предмет і методи дослідження, формулюються наукова новизна, теоретичне та практичне значення одержаних результатів, зв’язок дисертації з науковими програмами, апробація результатів дослідження.

Перший розділ „Генезис та сучасний стан системи судово-експертних установ України і перспективи їх удосконалення” складається з п’яти підрозділів, у яких розглядаються питання виникнення, розвитку, становлення судово-експертних установ в Україні, та сучасний стан їх системи і структури та перспективи їх удосконалення.

У підрозділі 1.1. „Виникнення і розвиток судово-експертних установ системи Міністерства юстиції” надається аналіз становлення і розвитку судово-експертних установ у системі МЮ України.

Зазначається, що судово-експертні установи у системі МЮ України були створені ще за часів Російської імперії, зокрема, першими у 1914 р. виникли судово-експертні установи у Києві та Одесі, а у 1923 р. відкрилася подібна судово-експертна установа у Харкові.

Аналізується експертно-методична та науково-дослідна діяльність судово-експертних установ.

Основною метою, відповідно до Законів, було проведення судово-експертних досліджень з кримінальних і цивільних справ з використанням методів судової фотографії, дактилоскопії, хімічного і мікроскопічного аналізу.

У підрозділі 1.2. „Становлення судово-експертних установ у системі Міністерства охорони здоров’я” розглядається формування і сучасний стан судово-експертних установ у системі МОЗ України. Зазначається, що становлення судово-експертних установ у системі МОЗ України розпочалося у 50-і рр. ХХ ст., після того, як у діючих судово-експертних установах у системі МЮ України були закриті біологічні відділи, які проводили дослідження біологічних об’єктів (організму людини і тварин).

Вони досягли сучасного стану і успіхів в 90-х рр. ХХ ст., коли МОЗ України провело зміцнення судово-медичної служби і покращення її матеріально-технічного забезпечення (наказ МОЗ України № 6 від 17.01.1995 р.).

Підрозділ 1.3. „Розвиток судово-експертних установ системи МВС” присвячений становленню і розвитку судово-експертних установ у системі МВС України (які почали свій розвиток з організації науково-технічної служби) з 20-х рр. ХХ ст., до 1941 р. змінювалася підлеглість цих підрозділів та їх найменування. У той час багато матеріалів, що підлягали судово-експертному дослідженню, направлялися в діючі інститути науково-судової експертизи системи МЮ України – Київський, Одеський та Харківський.

З 1 березня 1944 р. почало функціонувати науково-технічне відділення (НТВ) при Республіканському Управлінні міліції МВС УРСР, а в 1948 р. було створено Науково-технічний відділ (НТВ). З 1970 р. існувало Оперативно-технічне управління (ОТУ) МВС УРСР, до складу якого входив відділ криміналістичних досліджень.

У 1990 р. створили Експертно-криміналістичне управління (ЕКУ) МВС УРСР з відповідними підрозділами у територіальних органах. Інтенсивний розвиток судово-експертних установ системи МВС України почався після створення (Постанова КМ України № 617 від 6 травня 1998 р.) при МВС України Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру (ДНДЕКЦ) на базі Експертно-криміналістичного управління, а також Центру криміналістичних досліджень і Вибухово-технічної служби цього Міністерства.

У підрозділі 1.4. „Формування судово-експертних установ системи МО, СБ України та Державної Прикордонної Служби України” розглянуті питання створення судово-експертних установ у системі МО України, СБУ України та ДПС України.

Судово-експертні установи у системах МО України та СБ України почали створюватися після розпаду Радянського Союзу.

До судово-експертної служби Збройних Сил України належать наступні судово-експертні установи: Центр судових експертиз МО України у Києві; судово-медичні лабораторії оперативних командувань (Західного – у Львові, Південного – у Одесі і Північного – у Харкові); судово-медична лабораторія ВМС України у Севастополі.

Судово-експертні установи у системі СБ України складаються з Експертно-криміналістичної служби СБУ, яка дислокується у Києві та Експертно-криміналістичних груп оперативно-технічних відділів управлінь СБ України у відповідних областях з визначеними зонами обслуговування.

У системі ДПС України судово-експертні установи почали створювати після прийняття Закону України від 3 квітня 2003 р. „Про Державну прикордонну службу”. 20 березня 2004 р. створено Центральну лабораторію криміналістичних досліджень паспортних документів ДПС України, яка відповідно до наказу Адміністрації ДПС України № 278 від 20 квітня 2007 р. була перейменована на Окремий відділ криміналістичних досліджень паспортних документів ДПС України.

У Положенні „Про Центральну лабораторію криміналістичних досліджень паспортних документів Державної прикордонної служби України” крім досліджень паспортних документів викладено її основні завдання (проведення криміналістичних досліджень та судової експертизи паспортних документів для органів ДПС України, інших правоохоронних органів з метою запобігання, виявлення, розслідування і розкриття злочинів та інших правопорушень у сфері охорони державного кордону; проведення організаційно-методичної роботи у забезпеченні судово-експертної й техніко-криміналістичної діяльності; подання пропозицій щодо розробки техніко-криміналістичних засобів та забезпечення їх використання у практичній діяльності; експлуатаційно-технічне та метрологічне забезпечення техніко-криміналістичних засобів органів ДПС України; участь у формуванні загальнодержавного криміналістичного обліку) і терміни проведення криміналістичних досліджень техніко-криміналістичної експертизи документів (реквізитів документів і матеріалів документів).

У підрозділі 1.5. „Сучасна система і структура судово-експертних установ та перспективи їх удосконалення” на основі проведеного аналізу генезису судово-експертних установ у системі МЮ України, МОЗ України, МВС України, СБ України, МО України та ДПС України висвітлюється їх сучасна система і структура.

Сьогодні судово-експертні установи мають відомчу систему: у системі МЮ України функціонує сім судово-експертних установ, які мають назву науково-дослідних інститутів судових експертиз і дислокуються у містах: Дніпропетровськ, Донецьк, Київ, Львів, Одеса, Сімферополь і Харків, а також – 12 їх відділень (Тернопільське, Черкаське, Чернігівське, Вінницьке, Сумське, Полтавське, Севастопольське, Луганське, Волинське, Миколаївське, Кіровоградське, Херсонське); в Україні діє розгалужена мережа судово-експертних установ у системі МОЗ України (Головне бюро судово-медичної експертизи, обласні і районні), у яких проводять судово-медичні, судово-психіатричні та судово-наркологічні експертизи; судово-експертна служба МВС України включає такі підрозділи: Державний науково-дослідний експертно-криміналістичний центр (ДНДЕКЦ) МВС України, науково-дослідні експертно-криміналістичні підрозділи при головних управліннях МВС в Криму, м. Києві та Київській області, управліннях МВС в областях, м. Севастополі і на транспорті; до судово-експертної служби МО України відносяться: Центр судових експертиз МО України в Києві, судово-медичні лабораторії оперативних командувань у Львові, в Одесі і Харкові, судово-медична лабораторія ВМС України у Севастополі; створені судово-експертні установи у системі СБ України (ЕКС СБУ у м. Києві, експертно-криміналістичні групи ОТВ управлінь СБУ у відповідних областях) та ДПС України (Окремий відділ криміналістичних досліджень паспортних документів ДПС України). Кожна система судово-експертних закладів має свою структуру.

Дисертант надає пропозиції про необхідність створення в Україні єдиної системи судово-експертних установ, незалежної від міністерств і відомств, які займаються правоохоронною діяльністю.

Другий розділ „Поняття, види і особливості діяльності судово-експертних установ та шляхи їх удосконалення” складається з п’яти підрозділів, в яких визначається поняття судово-експертної діяльності, принципи та особливості діяльності судово-експертних установ, характеризуються основні види діяльності судово-експертних установ.

У підрозділі 2.1. „Поняття, принципи та особливості діяльності судово-експертних установ” автором надається поняття судово-експертної діяльності: „Судово-експертна діяльність – це врегульована законодавством діяльність судово-експертних установ, спрямована на проведення незалежних судових експертиз шляхом об’єктивного, всебічного і повного дослідження з дотриманням сучасних досягнень науки і техніки, організація роботи судово-експертних установ у цілому та їх структурних підрозділів, їх науково-методичне і інформаційне забезпечення, підбір та підготовка судово-експертних кадрів”.

Судово-експертна діяльність здійснюється на засадах Конституції України (ст. 92) та регулюється законодавчими актами відповідних галузей права, зокрема, Кримінальним кодексом України, Кримінально-процесуальним кодексом України, Цивільним процесуальним кодексом України, Кодексом адміністративного судочинства України, Законом України „Про судову експертизу”, іншими Законами, міжнародними договорами та різними відомчими інструкціями і наказами.

Автор вважає, що подальшого вдосконалення правового регулювання потребує статус учасників проведення судової експертизи в кримінальному, цивільному, господарському та адміністративному судочинстві; непроцесуальних відносин учасників судово-експертної діяльності, організаційних питань: атестація судових експертів, рецензування їх службової діяльності; міжнародного співробітництва в галузі судової експертизи та узгодження судово-експертної діяльності в базовому Законі України „Про судову експертизу” та в процесуальному законодавстві.

У роботі розглянуто принципи судово-експертної діяльності: законності, незалежності, об’єктивності і повноти дослідження.

Автор показує, що судово-експертна діяльність, на відміну від інших видів людської діяльності, має суспільний характер, цілеспрямованість, плановість, систематичність здійснення. До особливостей експертної діяльності відносяться: самостійність і ініціативність експерта, її правовий, дослідницький, конструктивний та верифікований характер. Судово-експертній діяльності притаманні також особлива суспільно-психологічна атмосфера і співвідношення індивідуальності та колегіальності.

У підрозділі 2.2. „Основні види діяльності судово-експертних установ” розглядаються основні завдання, до яких відносяться: наукова діяльність, спрямована на підвищення ефективності наукових досліджень у галузі судової експертизи, розробку більш досконалих методик судової експертизи для максимального використання її можливостей при викритті, розслідуванні, запобіганні злочинів, судовому розгляді кримінальних, цивільних, господарських справ, справ адміністративного провадження, вирішення питань поза межами судочинства; проведення судових експертиз на замовлення органів дізнання, досудового слідства й судів; підготовка та підвищення кваліфікації судово-експертних кадрів для судово-експертних установ; науково-інформаційна та науково-методична робота судово-експертних установ.

Ґрунтуючись на завданнях судово-експертних установ, автор вважає, що основними напрямками практичної діяльності судово-експертних установ всіх систем є: 1) правове регулювання судово-експертної діяльності; 2) наукова діяльність по проведенню досліджень у галузі судової експертизи; 3) проведення різних видів судових експертиз; 4) підготовка кадрів судових експертів на базі вищої освіти.

У підрозділі 2.3. „Проведення судових експертиз – головний вид діяльності судово-експертних установ” зазначається, що судово-експертна діяльність по проведенню судових експертиз ґрунтується на розроблених у криміналістиці класифікаціях. У роботі приділено увагу різним класифікаціям судових експертиз (Р.С. Бєлкіна, А.І. Вінберга, В.Г. Грузкової, В.М. Шерстюк, О.Р. Шляхова та інші). Автор запропонував свою систему класифікації судових експертиз (поділив всі експертизи не на 16 класів, як це передбачено в Інструкції МЮ України 1998 р., а на 23 класи, роди, види і підвиди в залежності від спеціальних знань, об’єкта, предмета і методів дослідження). Кожний вид судових експертиз має свою технологію і методику проведення, які розробляються в державних спеціалізованих експертних установах.

У підрозділі 2.4. „Підготовка кадрів судових експертів як одне із завдань діяльності судово-експертних установ” показано, що на сучасному етапі розвитку судові експерти в Україні готуються тільки у вищих спеціалізованих закладах МВС (Навчально-науковому інституті Київського національного університету внутрішніх справ МВС України і в Донецькому інституті МВС при Луганському державному університеті МВС України). Автор пропонує створити в окремих вищих юридичних навчальних закладах загального типу (університетах або юридичних академіях), де є експертно-практична база, спеціальні групи підготовки експертів або Інститут для підготовки судових експертів (спочатку хоча б криміналістичного профілю).

Підрозділ 2.5. „Шляхи удосконалення діяльності судово-експертних установ” присвячений основним напрямкам удосконалення судово-експертної діяльності.

На підставі проведеного дослідження дисертантом сформульовані рекомендації щодо вдосконалення правового регулювання судово-експертної діяльності:

- призначати та проводити судові експертизи до порушення кримінальної справи у випадках, коли без неї неможливо визначити наявність для цього підстав;

- доповнити ст.76 КПК України про випадки обов’язкового призначення експертизи, а також випадки, які дозволяють розширити їх в залежності від обставин та характеру справи;

- встановлювати процесуальні права і обов’язки експертів виключно законами, а не підзаконними нормативними актами, що сприятиме забезпеченню належності, достатності, допустимості та достовірності висновку експерта як джерела доказів у кримінальному процесі України;

- закріпити структуру висновку експерта, який повинен давати в письмовій формі і відображати не тільки відповіді на поставлені питання, але й опис проведених експертом досліджень. Вимоги до структури висновку експерта (вступна, дослідницька і заключна частини) слід закріпити в КПК України, оскільки правильне оформлення висновку має суттєве значення для його оцінювання слідчим або судом;

- закріпити у чинному КПК України правовий статус експерта, а також керівника експертного закладу (повноваження, межі та засоби контролю), який не може мати менше прав, ніж його підлеглі;

- передбачити в КПК України (як і в Законі України „Про судову експертизу”) можливості використання в кримінальному процесі України висновків експертиз, виконаних іноземними громадянами, які мають необхідні знання та кваліфікацію для надання висновку з досліджуваних питань;

- доповнити частиною п’ятою ст. 77 КПК України наступного змісту: „Якщо в процесі дослідження експерт встановить факти, які можуть мати значення для справи, з приводу яких не були поставлені запитання, він повідомляє про це орган, який призначив експертизу, і погоджує з ним подальші дії”, що свідчить про право експертної ініціативи (ст. 200 КПК України);

- підвищити професійну майстерність судових експертів, розробити основи професійного відбору, підвищення ефективності підготовки і перепідготовки експертів, а також забезпечення контролю рівня професійної підготовленості співробітників судово-експертних установ;

- передбачити наукові зв`язки більш якісного рівня з інститутами та провідними судово-експертними центрами інших держав та участь судових експертів у міжнародних судово-експертних організаціях;

- проводити атестацію та державну реєстрацію в МЮ методик проведення судових експертиз в Україні згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 595 від 02 липня 2008 р. „Про затвердження Порядку атестації та державної реєстрації методик проведення судових експертиз”.