СТВОРЕННЯ АКЦІОНЕРНИХ ТОВАРИСТВ ЗА ЦИВІЛЬНИМ ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ

Краткое содержание

Основний зміст

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, ступінь наукової новизни, сформульовано об’єкт, предмет, мету і завдання дослідження, охарактеризовано методологічну основу дослідження, викладено наукову новизну, практичне та теоретичне значення отриманих результатів, зазначено про апробацію результатів дослідження.

У розділі 1 «Огляд літератури та вибір напрямків дослідження» проаналізовано основні наукові праці, в яких висвітлювались питання створення акціонерних товариств, правовий статус засновників товариства, їх права та обов’язки.

При проведенні огляду літератури увага приділялась встановленню повноти розкриття у наукових розвідках таких аспектів створення акціонерних товариств, як: порядок створення акціонерних товариств; умови розподілу акцій під час створення акціонерних товариств; правове регулювання відносин, які виникають при створенні акціонерних товариств;

зміст прав та обов’язків засновників акціонерних товариств; захист прав та інтересів засновників акціонерних товариств.

З метою висвітлення особливостей створення акціонерних товариств в різних економічних та політичних умовах, врахування позитивного досвіду правового регулювання відносин, які виникають при створенні товариства, здійснено огляд наукових праць, в яких висвітлено умови створення акціонерних товариств за часів Російської Імперії (А.І. Камінки, І.Т. Тарасова, Г.Ф. Шершеневича), радянських часів (С.Н. Братуся, В.П. Мозоліна).

Особливу увагу приділено аналізу вітчизняних досліджень, в яких висвітлювались проблеми створення та діяльності акціонерних товариств, визначення правової природи відносин, які виникають між засновниками та іншими суб’єктами (В.А. Васильєвої, О.М. Вінник, В.В. Луця, І.М. Кучеренко, І.В. Спасибо-Фатєєвої, О.І. Харитонової та Є.О. Харитонова).

Автором проаналізовано праці російських дослідників, присвячені проблемам створення та діяльності акціонерних товариств, реалізації та захисту корпоративних прав акціонерів (Я.М. Гринтаса, Д.В. Ломакина, М.М. Малихіної, Н.Н. Пахомової, Д.І. Степанова).

Окрему увагу приділено працям вітчизняних науковців (І.Б. Саракун, В.В. Луця, О.В. Щербини, Н.О. Виноградової, О.В. Регурецької, Ю.В. Хорт), а також російських фахівців (О.Ю. Асташкіної, Д.Р. Білалової, К.Л. Нор-Аверян, О.Л. Расказової), присвячених захисту прав та інтересів як учасників, так і засновників акціонерних товариств.

Проведене дослідження дозволило дійти висновку, що у сучасній літературі відсутня комплексна монографічна праця, в якій висвітлено проблемні питання створення акціонерних товариств з урахуванням сучасного стану цивільно-правового регулювання відповідних відносин. Не приділено належної уваги у вітчизняних наукових розвідках питанням захисту прав та інтересів засновників акціонерних товариств, так як переважно розкриваються окремі аспекти реалізації та захисту прав акціонерів зареєстрованого акціонерного товариства.

З урахуванням результатів проведеного огляду літератури, автором обрано наступні напрями дисертаційного дослідження: по-перше, аналіз сучасного стану цивільно-правового регулювання створення акціонерних товариств, визначення прогалин у законодавстві та можливих шляхів їх подолання; по-друге, визначення умов реалізації особами права на створення акціонерного товариства та права на відмову від подальшої участі у створенні товариства; по-третє, характеристика етапів створення акціонерних товариств відповідно до Закону України «Про акціонерні товариства»; по-четверте, визначення умов захисту прав засновників

акціонерного товариства, а також доцільності запровадження практики альтернативних способів врегулювання спорів, які виникають між засновниками акціонерних товариств.

У розділі 2 «Правове регулювання відносин, які виникають при створенні акціонерних товариств», який складається з трьох підрозділів, досліджено правовідносини, які виникають при створенні акціонерного товариства, їх правове регулювання, загальні засади укладання договору про створення акціонерного товариства.

У підрозділі 2.1. «Правова природа відносин, які виникають при створенні акціонерних товариств» визначено види та правова природа правовідносин, які виникають за участю засновників при створенні акціонерних товариств.

Визначено, що відносини, які виникають при створенні акціонерних товариств, можуть бути поділені на декілька категорій: по-перше, відносини, які виникають безпосередньо між засновниками акціонерного товариства (є приватноправовими, мають корпоративну природу); по-друге, відносини, які виникають між засновниками та третіми особами щодо вчинення дій із заснування товариства, наприклад, відносини представництва (є приватноправовими, цивільними, не мають корпоративної природи); по-третє, відносини, які виникають між засновниками та органами державної влади (є публічно-правовими, не мають корпоративної природи).

При заснуванні акціонерних товариств його засновники виступають учасниками різних відносин: і цивільно-правових, і адміністративно-правових. Всі ці відносини виникають у зв’язку з вчиненням дій, спрямованих на створення товариства, але не всі вони можуть бути віднесені до корпоративних. Відносини, які виникають у зв’язку зі здійсненням державної реєстрації, є публічно-правовими відносинами, учасником яких виступає суб’єкт владних повноважень. Такі відносини не є корпоративними, так само як і відносини, пов’язані з реєстрацією Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку звіту про результати закритого (приватного) розміщення акцій. Такі відносини є невід’ємною складовою процесу створення товариства, однак не повинні відноситись до корпоративних.

Приватноправові відносини, які виникають при створенні акціонерних товариств, автором запропоновано розділити на дві категорії.

По-перше, це відносини, які виникають між засновниками товариства (сторонами договору про створення акціонерного товариства). Саме ці відносини, пов’язані із майновою та організаційною участю засновників у створенні товариства, слід розглядати як корпоративні відносини.

По-друге, це відносини, які виникають між засновниками та третіми особами. Хоча ці відносини також спрямовані на забезпечення створення акціонерного товариства, вони не можуть визнаватись корпоративними, так як їх учасників не об’єднує спільна мета – заснування юридичної особи, а також майнова участь у формуванні статутного капіталу товариства. Такими є відносини, які виникають із договорів про придбання майна, оренду приміщень тощо.

У підрозділі 2.2. «Правові засади створення акціонерних товариств» проаналізовано положення Закону України «Про акціонерні товариства», Цивільного кодексу України, які регулюють створення акціонерних товариств.

З прийняттям Закону України «Про акціонерні товариства» внесено суттєві зміни до порядку створення акціонерних товариств. Разом з тим неузгодженість окремих положень Закону, відсутність чітких механізмів реалізації окремих його норм може призводити до порушення прав як засновників товариства, так і самого товариства після його реєстрації. Серед положень, які потребують подальшого уточнення та деталізації, автором визначено наступні: по-перше, умови оплати повної вартості акцій товариства його засновниками до реєстрації товариства; по-друге, узгодження положень Закону України «Про акціонерні товариства» та підзаконних актів, які регулюють відносини, що виникають при створенні акціонерних товариств; по-третє, встановлення вікових обмежень на участь особи в якості засновника господарських товариств.

У підрозділі 2.3. «Договір про створення акціонерного товариства» визначено особливості договорів про створення акціонерних товариств, правового регулювання відносин, які виникають при укладанні та виконанні договору. Враховуючи, що договір про створення акціонерних товариств є цивільно-правовим договором, до нього застосовуються загальні положення про договори, встановлені Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей відносин, які таким договором регулюються.

Підкреслено, що використання категорії «засновницький договір» не відповідає суті договору про заснування товариства та викликає термінологічну неузгодженість між різними нормативно-правовими актами, у зв’язку з чим запропоновано замінити її на категорію «договір про створення акціонерного товариства».

Розглядаючи питання змісту договору про створення акціонерного товариства, дисертант підкреслює, що у законодавстві недостатньо повно визначено умови договору, та виділяє положення, які слід узгоджувати засновникам під час його підписання, а саме: умови зміни складу засновників товариства, порядок та умови оплати акцій товариства, наслідки

несвоєчасної, неповної оплати акцій, відповідальність за неналежне виконання умов договору та його правові наслідки.

Наголошується на необхідності запровадження практики обов’язкового укладання договору про створення товариства, а не за бажанням засновників. Конкретизовано зміст договору про створення акціонерного товариства.

У розділі 3 «Етапи створення акціонерних товариств», який складається з трьох підрозділів, охарактеризовано основні етапи створення акціонерних товариств, передбачені Законом України «Про акціонерні товариства».

У підрозділі 3.1. «Характеристика етапів заснування акціонерних товариств» обґрунтовано переваги та недоліки нових правил створення акціонерних товариств, передбачених Законом України «Про акціонерні товариства».

Зазначено, що питання про залучення суб'єкта оціночної діяльності має вирішуватись при укладанні договору про заснування акціонерного товариства, так як вже на цій стадії створення товариства визначаються основні питання, пов’язані з організацією та порядком створення товариства, в тому числі й питання способів оплати акцій.

У підрозділі досліджено правові засади створення акціонерних товариств за законодавством окремих зарубіжних країн, що дозволило автору сформулювати пропозиції щодо врахування позитивного досвіду у національній практиці. Наголошено, що у практиці багатьох зарубіжних країн передбачено часткову оплату вартості акцій засновниками товариства до його реєстрації. Зазначено про недоцільність збереження оплати повної вартості акцій засновниками до реєстрації акціонерних товариств.

У підрозділі 3.2. «Затвердження статуту товариства» проаналізовано положення Закону України «Про акціонерні товариства» відносно встановлення вимог до статуту товариства.

Затвердження статуту є обов’язковою стадією заснування акціонерного товариства, у зв’язку з чим засновники мають приділяти належну увагу дотриманню вимог, встановлених до змісту статуту Законом.

Дисертантом виділено відмінності у змісті статутів приватних та публічних акціонерних товариств. Наголошено на необхідності приділення належної уваги визначенню умов реалізації переважного права на придбання акцій акціонерного товариства у разі їх пропонування до відчуження одним із акціонерів товариства. Звернуто увагу на те, що акціонерне товариство позбавлено переважного права на придбання акцій товариства у разі їх пропонування до відчуження одним із акціонерів товариства.

Статут виступає первинним актом товариства, в якому фіксуються права та обов’язки як товариства, так і його учасників, тому для уникнення спірних ситуацій слід приділяти належну увагу визначенню не тільки умов, які мають бути обов’язково передбачені у статуті через приписи закону, а й факультативним умовам, які б враховували специфіку діяльності товариства та основні засади побудови відносин між акціонерами та товариством. Зокрема, обґрунтовується необхідність визначення у статуті основних засад відповідальності за невиконання чи неналежне виконання обов’язків акціонерами та самим товариством, а також основних заходів, спрямованих на забезпечення збереження комерційної таємниці товариства.

Враховуючи те, що статут акціонерних товариств містить багато положень, які можуть узгоджуватись за домовленістю сторін, на практиці буває доволі складно врахувати їх при розробленні модельного статуту. Разом з тим, розроблення такого статуту або типового (примірного) статуту, які використовуються в практиці зарубіжних країн, сприяло б правильному формулюванню положень статуту та зменшенню практики оскарження їх законності та відповідності вимогам законодавства в судовому порядку.

У підрозділі 3.3. «Набуття прав на акції товариства» визначено умови набуття засновниками прав на акцію та прав, які акцією посвідчуються.

Право власності на акції як цінні папери виникає з моменту зарахування їх на рахунок у цінних паперах власника у зберігача, яке проводиться щодо оплачених акцій. Разом з тим, право розпорядження акціями при створенні акціонерного товариства є обмеженим до реєстрації Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку звіту про результати розміщення акцій.

Автором зазначається, що виступати засновником товариства – це право, а не обов’язок будь-якої особи. Відповідно право на відмову від участі у заснуванні товариства не повинно безпідставно обмежуватись. Закон України «Про акціонерні товариства» не встановлює обмежень щодо відмови засновника від участі у заснуванні товариства, але при цьому не містить наслідків такої відмови.

Аналіз підстав припинення участі особи у заснуванні акціонерного товариства дозволив розподілити їх на дві категорії:

об’єктивні – смерть фізичної особи; неможливість здійснення певної діяльності, наприклад у зв’язку з визнанням особи недієздатною;

суб’єктивні – небажання особи брати подальшу участь у заснуванні товариства; неможливість виконати зобов’язання з оплати акцій, виїзд за кордон на постійне місце проживання, що у подальшому ускладнить можливість реалізації всіх належних акціонеру корпоративних прав, тощо.

Автор звертає увагу на те, що припинення участі особи у створенні акціонерного товариства обумовлює необхідність вирішення наступних питань: по-перше, враховуючи те, що при створенні товариства проводиться приватне розміщення акцій виключно серед засновників, важливе значення має визначення умов перерозподілу або анулювання акцій, розподілених на засновника, який припиняє подальшу участь у створенні товариства; по-друге, вирішення питання щодо повернення коштів, внесених у рахунок оплати акцій.

З метою захисту прав та інтересів засновників пропонується передбачити можливість виключення зі складу засновників особи, яка не виконує зобов’язань із оплати акцій, чим ставить під загрозу заснування та реєстрацію товариства. За умови часткової оплати акцій несплачені акції пропонується перерозподіляти між іншими акціонерами або анулювати.

У четвертому розділі «Правове регулювання захисту прав засновників акціонерних товариств», який складається з двох підрозділів, визначено особливості захисту прав засновників акціонерних товариств.

У підрозділі 4.1. «Захист прав засновників акціонерного товариства» зазначається, що у Законі України «Про акціонерні товариства» не приділено належної уваги визначенню способів захисту прав засновників акціонерного товариства. На жаль, не знайшли широкого висвітлення питання захисту прав засновників акціонерного товариства і у наукових дослідженнях, які переважно присвячені питанням охорони та захисту корпоративних прав акціонерів зареєстрованих товариств.

Вибір способів та форм захисту прав засновників акціонерного товариства залежить від таких чинників, як: спосіб порушення прав засновника; правовідносини, за участі в яких відбулось порушення прав засновника; особа порушника; наслідки відповідного порушення.

Способи захисту, які застосовуються в корпоративному праві, можуть бути поділені на дві категорії: універсальні, які застосовуються для захисту цивільних прав (відшкодування шкоди, припинення правовідношення тощо), а також спеціальні, які застосовуються у корпоративних відносинах (присудження до виконання акціонерним товариством зобов’язань засновників у зв’язку із заснуванням акціонерного товариства).

Захист прав засновників акціонерних товариств може здійснюватися в адміністративному та судовому порядку, який є найбільш поширеним. На вибір форми та способів захисту порушеного права впливає характер правовідносин, в яких порушено права засновника. Корпоративними слід вважати спори, які виникли між засновниками товариства та стосуються створення товариства.

Передбачені у ст. 16 Цивільного кодексу України загальні способи захисту не повною мірою можуть забезпечити права та інтереси засновників товариства від порушень з боку недобросовісних засновників. У зв’язку з цим видається необхідним надати засновникам товариства право на виключення зі складу засновників особи, яка не виконала зобов’язань із оплати акцій товариства.

Враховуючи те, що після реєстрації товариства за рішенням загальних зборів на нього може покладатись відповідальність за зобов’язаннями, які виникли до реєстрації товариства та пов’язані з його заснуванням, з метою забезпечення прав акціонерного товариства його кредиторів, видається доцільним передбачити у законодавстві можливості визнання договорів, укладених засновниками, недійсними.

У підрозділі 4.2. «Неюрисдикційний захист прав засновників акціонерного товариства» визначено поняття та способи самозахисту корпоративних прав, а також застосування альтернативних процедур урегулювання спорів, які виникають між засновниками акціонерних товариств. Застосування засобів самозахисту засновниками товариства дозволило б швидше розв’язувати спірні ситуації, усувати негативні наслідки порушень їх прав та інтересів без звернення до судових органів.

Важливе значення для забезпечення прав та інтересів засновників акціонерних товариств має закріплення їх основних прав та обов’язків в договорі про створення товариства. При цьому особливу увагу слід приділяти визначенню способів захисту прав та інтересів засновників товариства.

Автор звертає увагу на те, що серед альтернативних способів урегулювання спорів найбільш поширеною є медіація. На підставі проведеного аналізу медіації визначено переваги її застосування для розв’язання спорів, які можуть виникати між засновниками при створенні товариства. Наведено приклади регулювання відносин із застосування альтернативних способів урегулювання спорів за законодавством зарубіжних країн, а також приклади успішного вирішення корпоративних конфліктів за участю медіатора.

У процесі проведеного дослідження дисертантом визначено категорії справ, які можуть вирішуватись за участю медіатора на стадії заснування товариства.

Запропоновано доповнити Господарський процесуальний кодекс України статтею 65-1 наступного змісту: «Примирення сторін. Господарський суд вживає заходів для примирення сторін. Сторони можуть вирішити спір, уклавши мирову угоду, або звернувшись до інших процедур примирення, в тому числі медіації, якщо це не суперечить вимогам законодавства».