СУЧАСНЕ УКРАЇНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО: СТРАТИФІКАЦІЙНИЙ ВИМІР РЕГІОНУ

Краткое содержание

У вступі розкрито сутність і стан наукової проблеми, обґрунтовано актуальність теми, визначено об’єкт, предмет, мету та основні завдання дослідження, його теоретико-методологічну основу, визначено наукову новизну одержаних результатів та їхнє практичне значення, наведено відомості про апробацію результатів роботи.

У першому розділі «Теоретико-методологічні основи аналізу українського суспільства у вимірі соціальної стратифікації» проаналізовано суспільство як об’єкт ієрархічного структурування та окреслено основні методологічні підходи, напрями та традиції дослідження стратифікаційної структури суспільства. В межах обраного теоретичного напряму дослідження проаналізовано основні поняття теорії соціальної стратифікації суспільства.

Проблеми ієрархічного структурування суспільства в соціології розглядаються теорією соціальної стратифікації. В її межах розроблена значна кількість наукових традицій, підходів, парадигм, концепцій, шкіл, які виходять з різних науково-світоглядних позицій. Класифікація теорії соціальної стратифікації в науковій літературі переважно зводиться до виділення полярних напрямів. Загалом, у сучасній теорії стратифікації суспільства сформувались об’єктивістська та суб’єктивістська традиції; субстанціоналістська та структуралістська парадигми; структурний, діяльнісний та структурно-діяльнісний підходи; теорії номіналізму та реалізму тощо. Виділяють дихотомічні (засновані на конфлікті), функціональні (засновані на кооперації), градаційні (засновані на ієрархії) форми структурування суспільства. Теоретичний аналіз елементів соціальної структури реалізується у площинах класового та стратифікаційного підходів, а також з позицій теорії реальних соціальних груп. Відповідно соціальна стратифікація визначається як структура нерівностей та дистанцій між такими агрегатами, як класи, страти, реальні та професійні групи тощо.

Суть класового підходу полягає у виділенні об’єктивних соціально-економічних позицій індивідів (груп), а основним фокусом аналізу є економічні відносини між класами як елементами соціальної структури суспільства, що усвідомлюють свою позицію у ньому (володіють класовою свідомістю). Базові дискурси класового аналізу закладені роботами К. Маркса та М. Вебера. У руслі марксистських теорій класи визначаються як загальні позиції в рамках соціальних виробничих відносин. Веберіанський підхід характеризується ширшим переліком підстав виділення класів та аналізує соціальні дії класів через призму життєвих шансів у межах соцієтальної системи.

Стратифікаційний підхід розглядає суспільство, що складається із груп або безлічі індивідів, які мають певні характеристики. Ці характеристики виступають критеріями класифікації, які можуть бути одно- або, частіше, багатовимірними. Отже, стратифікаційний аналіз базується на дослідженні відмінностей між людьми за певними ознаками, які приводять до градаційного розміщення індивідів у соціальній ієрархії суспільства. Поняттям «стратифікація» охоплюється ієрархічно організована взаємодія груп людей та їхні соціальні відносини. Засновником стратифікаційного підходу вважають П. Сорокіна. Стратифікаційний підхід набув поширення у теорії статусних груп М. Вебера, в межах структурно-функціонального підходу (Т. Парсонс, К. Девіс, У. Мур тощо) та теорії споживання (Дж. Д’юсенбері, М. Дуглас, К. Кембел та ін.).

Російські дослідники (О. Шкаратан, Н. Сергеєв) пропонують при дослідженні соціальної структури суспільства перейти до більш гнучкої  концепції реальних соціальних груп. На думку прибічників цієї концепції, соціальні класи і прошарки є одиницями макросоціальної структури всього суспільства, а також мезосоціальної структури територіальних спільнот (міста, агломерації і т. д.). Стосовно всіх них «соціальна група» – родове, збірне поняття. Реальна соціальна група володіє, як правило, набором характеристик, за якими приховується іманентна цьому соціальному суб'єкту сутність –  характер реальних відносин, що пов’язують людей між собою. Систематизуючими характеристиками, що об’єднують певну сукупність людей у реальну соціальну групу (клас, прошарок), є соціально обумовлені потреби – економічні, політичні, духовні тощо. Реальна група має свою внутрішню структуру: ядро (а в деяких випадках – ядра) і периферію з поступовим ослабленням сутнісних властивостей, за якими вона виділяється у міру віддалення від ядра.

У дисертаційній роботі встановлено теоретичні та методологічні зв’язки між згаданими макроструктурними підходами, визначено теоретико-методологічні особливості їхнього застосування та дослідницькі цілі, на досягнення яких вони можуть бути спрямовані.

Окремий підрозділ присвячено аналізу сучасного українського суспільства як об’єкта стратифікаційного аналізу. Проблема дослідження суспільства та його соціальної структури особливо загострюється в період соціальних трансформацій, які призводять до змін у всіх сферах суспільства, що викликає рекомбінацію, переструктурування, оновлення множинних критеріїв стратифікації, реконфігурацію взаємозалежностей між ними.

На основі аналізу емпіричних даних стратифікаційних досліджень зроблено висновок, що в умовах сучасного українського суспільства одними з наслідків трансформації стали відсутність домінантної системи стратифікації та консистентності (однорівневості) статусних позицій окремих індивідів, розмивання меж між стратифікаційними групами, поляризація суспільства за окремими критеріями нерівності тощо. В таких умовах ускладнюється процес виділення та дослідження об’єктивних стратифікаційних утворень. Окрім того, аналіз стратифікаційних досліджень засвідчив недостатність інформації про реальні прошарки в сучасному українському суспільстві. Загалом, переважають суб’єктивні (самооціночні) методики аналізу соціальної структури, а їхні результати неадекватно відображають об’єктивне структурування соціуму (спостерігається розрив між «уявною» та «реальною» соціальною стратифікацією).

На основі проведеного теоретичного аналізу зроблено висновок, що найбільш адекватну інформацію про об’єктивне структурування сучасного українського суспільства в умовах трансформації можуть дати багатовимірні стратифікаційні моделі.

У другому розділі «Методологія багатокритеріального вимірювання соціальної стратифікації» наголошується на багатоманітності критеріїв стратифікації в будь-якому суспільстві. Суспільство диференціюють найрізноманітніші критерії нерівності: економічні (дохід, продуктивне майно, непродуктивне майно тощо), владні (адміністративна, духовна, політична влада), професія, освіта, соціальні символи та знаки, стиль споживання, обсяг вільного часу, гендерна, етнічна нерівність, територіально-просторові характеристики фізичного простору тощо. Домінування певного критерію (критеріїв) стратифікації та способу детермінації відмінностей інституціоналізує відповідний тип стратифікаційної системи. В роботі проаналізовано фізико-генетичну, рабовласницьку, кастову, станову, етократичну, соціально-професійну, класову, культурно-символічну, культурно-нормативну стратифікаційні системи тощо.

За способом емпіричної фіксації критерії стратифікації класифікують на об’єктивні та суб’єктивні. Об’єктивні критерії – це об’єктивні шкали, що вимірюють позиції індивіда в різних зрізах стратифікаційної системи. Для економічної стратифікації, наприклад, це може бути шкала з сумами доходу за місяць чи рік, для владної – ранги посад, для освітньої – кількість років навчання тощо. Суб’єктивні критерії являють собою самоідентифікацію індивідів з певними соціальними групами, визначення ними свого місця в суспільній ієрархії, оцінку престижу існуючих груп, соціальне самопочуття тощо.

В останні десятиліття переважають багатокритеріальні схеми аналізу стратифікаційної структури суспільства. Як теоретична модель стратифікації суспільства може виступати категорія соціального простору нерівності. Серед сучасних наукових інтерпретацій соціального простору нерівності найоптимальнішою у площині стратифікації, на нашу думку, є теорія П. Бурдьє. Згідно з П. Бурдьє, соціальний простір – це абстрактний простір, сконструйований ансамблем підпросторів або полів, які утворюються нерівним розподілом різних видів капіталу, які функціонують одночасно і як інструменти, і як цілі боротьби в цих полях. Оскільки в такій теоретичній схемі позиція індивіда буде визначатися структурою та рівнем володіння різними капіталами, то останні можна розглядати в якості багатовимірних критеріїв стратифікації. У сучасних суспільствах дедалі більше ресурсів використовуються для отримання додаткових дивідендів, відповідно соціологами аналізується широкий спектр видів капіталів: економічний, культурний, соціальний, символічний, політичний, адміністративний, людський, фізичний тощо.