СУПЕРЕЧЛИВІСТЬ ЕТНІЧНОГО СТАТУСУ ЯК ЧИННИК ЕТНОПОЛІТИЧНОГО КОНФЛІКТУ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність заявленої теми, дано характеристику стану розробки наукової проблеми, яка досліджується в дисертації,  визначено

мету, завдання, об'єкт і предмет, охарактеризовано методи дослідження, новизна отриманих результатів, їх теоретичне і практичне значення, особистий внесок здобувача, дані про апробацію результатів дослідження і публікації.

У першому розділі «Теоретичні й методологічні засади дослідження» здійснюється огляд досліджень стосовно теми дисертації, обґрунтовується вибір напрямів власного наукового пошуку, розглядається методологія дослідження.

У підрозділі 1.1 «Етнічний статус як наукова категорія і соціально-політичний феномен», розкриваючи суть основних підходів до вивчення соціального статусу, поданих  у рамках структурно-функціонального аналізу   (Т. Парсонс, Р. Лінтон, К.  Девіс, У. Мур) і розуміючої соціології (М. Вебер), дисертант акцентує увагу на протиріччі між об'єктивістським і суб'єктивістським розумінням соціального статусу. Розглядаються основні положення концепцій, в яких долається це протиріччя, зокрема,  теорії  конструктивістського структуралізму П. Бурдьє і теорії структурації
Е. Гідденса.  

Проаналізовано основні підходи до поняття «етнічний статус» і охарактеризовано основні його компоненти. Зміст суб'єктивного компонента етнічного статусу розкривається на основі положень, сформульованих
Л. Дробіжевою і М. Саввою.  Дисертант звертає увагу на те, що об'єктивні статусні показники етнічних спільнот не завжди адекватно оцінюються й інтерпретуються як на рівні індивідуальної, так і колективної свідомості.

Узагальнюючи положення, викладені в концепції статусної кристалізації і статусної неузгодженості Дж. Ленскі, дисертант доходить висновку про доцільність використання поняття «суперечливість етнічного статусу», під якою розуміється неузгодженість різних статусів етнічної групи, таких як доход, престиж професії, освіта і доступ до влади  і/або неузгодженість суб'єктивного й об'єктивного етнічного статусу. На цій підставі формулюється стрижнева ідея дисертаційного дослідження, яка полягає в тому, що суперечливість етнічного статусу сприяє розвиткові конфліктного потенціалу етнічної групи, який базується на почутті обурення в індивідів, котрі внаслідок цього можуть або підтримувати радикальні національні рухи, спрямовані на зміну системи етнічної стратифікації, або намагатися змінити індивідуальний соціальний статус. Аргументуючи це положення, як домінуючий компонент етнічного статусу дисертант розглядає доступ до влади, що становить основний зміст політичного статусу і забезпечує можливість володіння іншими цінними ресурсами, зокрема, економічними і культурно-символічними.

У підрозділі 1.2. «Етнополітична конфліктність як властивість соціальних систем з етностатусною диференціацією», спираючись  на концептуальні положення загальної теорії систем (Л. фон Берталанфі, 

Н. Луман,  Е. Гідденс),  теорії політичних систем (Д. Істон, Г. Алмонд, К. Дойч) і структурного функціоналізму (Т. Парсонс), автор розкриває конфліктний потенціал соціальних систем, для яких характерна етностатусна диференціація. На цій підставі робиться висновок  про те, що етнополітична конфліктність як готовність представників етнічних спільнот вступати в конфліктну ситуацію і сприяти її консервації і/або ескалації, характерна для соціальних систем з високою мірою суперечливості етнічного статусу і пов'язана з необхідністю кристалізувати свої статусні позиції. 

Розкриваючи значення і зміст базових понять, вживаних в етнополітичній конфліктології, автор констатує, що етнополітичний конфлікт як соціально-політичний феномен досить добре досліджений і описаний в науковій літературі. Найменш дослідженим є питання детермінації етнополітичних конфліктів, що націлює на глибше вивчення взаємодії причин конфлікту і його чинників. 

У підрозділі 1.3. «Методологічні підстави дослідження»  охарактеризована методологія наукового пошуку дисертанта.

Діалектичний метод дав можливість дисертантові розглянути суперечливість етнічного статусу  з погляду діалектичного взаємозв'язку його складових елементів, які в умовах етнополітичного конфлікту  зазнають на собі дії основного закону діалектики, -  єдності і боротьби протилежностей.

Синергетичне бачення досліджуваної проблеми допомогло виявити особливості самоорганізації етнічних груп в умовах етнополітичного конфлікту, а також проаналізувати когерентні ефекти і точки біфуркації, які мають свою проекцію на розбіжність об'єктивного етнічного статусу і його  суб'єктивного сприйняття. 

Важливу роль у розробці методології дослідження відіграли концептуальні положення теорії соціального конфлікту, представлені у працях М. Вебера, Р. Дарендорфа, Л. Козера, К. Маркса, Дж. Рекса, відповідно до яких  причини конфліктів усередині соціуму пояснюються  боротьбою за доступ до ресурсів. У зв'язку з цим як ключовий чинник, що впливає на виникнення і розвиток етнополітичного конфлікту, було розглянуто конкуренцію етнополітичних акторів за володіння різними видами ресурсів.

Структурний функціоналізм у версії Т. Парсонса було використано в процесі виявлення взаємозв'язку компонентів  етностратифікованої соціальної системи, а також під час аналізу взаємодії причин і чинників етнополітичного конфлікту.  Крім того, звернення до ідей Т. Парсонса дало можливість розглянути суперечливість етнічного статусу крізь призму специфічних функцій його складових елементів.

Ресурсний підхід у версії П. Бурдьє став методологічною основою  для виділення об'єктивних етностатусних маркерів, що дало змогу  врахувати їх

різноманітні поєднання, дефіцитність, можливості впливу одних показників на інші, а також значущість суб'єктивного етнічного статусу у формуванні  етнополітичних конфліктів різної етіології.

Когерентна теорія етнічності дала змогу виявити взаємозв'язок об'єктивних і конструйованих чинників політизації етнічності в різних конфліктних ситуаціях. При цьому основний акцент зроблено на інструменталістському підході,  що допомогло  дисертантові розглянути суперечливість етнічного статусу як інструмент, що використовується етнічними лідерами для досягнення публічно не декларованих намірів.

У другому розділі «Етнічна нерівність у системі причин і чинників етнополітичного конфлікту» досліджується взаємозв'язок причин і чинників етнополітичного конфлікту, конфліктний потенціал етнічної нерівності та його вплив на виникнення етноконфліктних взаємодій.

У підрозділі 2.1. «Взаємозв'язок причин і чинників етнополітичного  конфлікту» проаналізовано два основні підходи до вивчення причин і чинників етнополітичного конфлікту. У рамках першого вони диференціюються, у рамках другого між причинами і чинниками не проводиться чіткого розмежування. Спираючись на діалектичні принципи детермінізму і загального взаємного зв'язку, дисертант виявляє діалектичну єдність причин і чинників етнополітичного конфлікту, яка проявляється в тому, що причинами виступають протиріччя між етнічними групами, які трансформувались у стадію конфліктних взаємодій. Як чинник виступає середовище міжетнічних взаємодій, що сприяє виникненню протиріччя між акторами конфлікту, переростанню протиріч у конфлікт і діє на нього на будь-якій із стадій. При цьому протиріччя, трансформувавшись у конфлікт і будучи його причиною, може набувати властивостей чинника і бути рушійною силою конфлікту в його подальшому розвитку. Дисертант спирається на ідею Г. Плеханова про «зачароване коло взаємодії», відповідно до якої, явище, що розглядається як чинник, перш, ніж стати причиною, було наслідком.

У підрозділі 2.2. «Етнічна нерівність як чинник етнополітичного конфлікту» на підставі творчого розвитку концептуальних положень
Дж. Ротшильда, Д. Горовіца і Т. Гарра як ключовий чинник етнополітичного конфлікту розглядається етнічна нерівність. Дисертант підкреслює роль ресурсних можливостей етносів та їхній вплив на виникнення і розвиток етнополітичного конфлікту. Розглядаючи це питання автор спирається на концепцію капіталів П. Бурдьє, відповідно до якої робиться висновок про те, що культурний і символічний капітал у ситуації конфлікту набувають особливої значущості в умовах дефіциту ресурсів, що забезпечує необхідність їх трансформації в економічний капітал. 

Акцентуючи увагу на взаємозв'язку етнічної нерівності з соціально-психологічним чинником, дисертант робить висновок про те, що необхідною умовою включення групи в етнополітичний конфлікт є не стільки об'єктивне існування етнічної нерівності, скільки усвідомлення цієї нерівності та його суб'єктивна інтерпретація.

У підрозділі 2.3. «Ранжирування етносів за політичною віссю стратифікації» розглядається політичний статус етнічних груп, що є  об'єктивним статусним показником, який відображає міру доступу етносів до влади. 

На підставі аналізу етнополітичного конфлікту в Синьцзян-Уйгурському автономному окрузі КНР і в Руанді, робиться висновок про те, що політичний вимір етнічної нерівності зумовлений особливостями історичної взаємодії етносів, яка у поєднанні з  ресурсними характеристиками визначає властивий соціальній системі тип етнічної стратифікації. В ранжируваних за етнічною ознакою етностратифікаційних системах, де етнічна нерівність збігається з класовими відмінностями, виникає антагоністичне протиріччя між домінуючою і підпорядкованою групами, внаслідок чого конфлікт переходить у стадію ескалації і проявляється у формі масових етнічних зіткнень з людськими жертвами.

У третьому розділі «Вплив етностатусних невідповідностей на виникнення і розвиток етнополітичного конфлікту» досліджується факторний вплив суперечливості етнічного статусу на формування етнополітичної конфліктності в етностратифікованих суспільствах. 

У підрозділі 3.1. «Суперечливість етнічного статусу як наслідок етнокультурного розподілу праці» розглядається вплив етнокультурного розподілу праці на формування суперечливості об'єктивних компонентів етнічного статусу.

На підставі аналізу етнополітичного конфлікту між греками і турками на Кіпрі дисертант доходить висновку, що суперечливість етнічного статусу, сформована внаслідок етнокультурного розподілу праці, починає вирішально впливати на конфлікт в умовах різкої зміни етностатусної ієрархії. 

Аналіз проявів етнополітичної конфліктності в Латвії допоміг виявити вплив на цей процес суперечливості етнічного статусу. В даному випадку титульна етногрупа характеризується домінуючим політичним статусом, але вирішально не впливає на контроль над економічними ресурсами. Одночасно з цим домінуюча в економічному відношенні група російськомовної меншості має низький політичний статус. Спроби використання з боку латишів державних механізмів впливу на російськомовну меншість призводять до формування високого рівня етнополітичної конфліктності.

У підрозділі 3.2. «Неузгодженість етностатусних маркерів як чинник етнополітичного конфлікту» на підставі аналізу   етнополітичних конфліктів  на о. Сардинія (Італія) і в індійському штаті Трипура досліджується вплив об'єктивної етностатусної суперечливості на формування етноконфліктного потенціалу в місцевій спільноті. Аналіз цих кейсів показав,  що суперечливість етнічного статусу, зумовлена етнічною нерівністю, може сформуватися внаслідок різких трансформацій в економічній і політичній сферах, а це, у свою чергу, підвищує імовірність переходу етнополітичного конфлікту з латентної стадії у стадію ескалації.

У підрозділі 3.3. «Взаємозв'язок форм суперечливості етнічного статусу» розглядається взаємовплив політичного й економічного статусу етнічних груп, який знаходить своє специфічне відбиття в об'єктивно-суб'єктивній неузгодженості етнічного статусу.

Аналізуючи конфлікти на Фарерських островах (Данія), в Косово і на Корсиці, дисертант узагальнює характеристики неузгодженості політичного й економічного статусів, а також об'єктивного і суб'єктивного статусів.  Зокрема, прагнення фарерців реалізувати свої статусні претензії суб'єктивного характеру виявилися в залежності від об'єктивних етностатусних показників, зокрема,  матеріального благополуччя.

Етнополітичний конфлікт у Косово ілюструє зворотний взаємозв'язок, коли залежна від економічних дотацій етнічна група, при низькому ресурсному становищі домагається політичної незалежності, що є наслідком об'єктивно-суб'єктивної суперечливості політичного статусу.

Для Корсики характерна неузгодженість між високим політичним і низьким економічним статусом. Окрім того простежується невідповідність між об'єктивним і суб'єктивним етнічним статусом, зумовлена високою мірою національної самосвідомості корсиканців, обмеженням місцевого населення в доступі до ресурсів, а також використанням місцевою політичною елітою потенціалу етнополітичної мобілізації для отримання економічних дотацій.

У підрозділі 3.4. «Невідповідність суб'єктивного й об'єктивного етнічного статусу» розглядаються етнополітичні конфлікти, в яких домінуючу роль відіграє неузгодженість між об'єктивним і суб'єктивним етнічним статусом.

Аналізуючи прояви етнополітичної конфліктності в країні Басків (Іспанія), Болгарії, Північній Ірландії, Квебеку і Бельгії, дисертант доходить  висновку, що одним з ключових чинників конфлікту в цих країнах є суперечливість суб'єктивного й об'єктивного етнічного статусу. Об'єктивно високий як політичний, так і економічний статус жителів Країни Басків сприймається як недостатній у значної частини населення.  У Болгарії етноконфліктний потенціал пов'язаний з домінуючою титульною групою, для

якої характерна суперечливість між об'єктивно високим і суб'єктивно сприйманим як недостатній для збереження домінування і безпеки держави політичним статусом.

 Конфліктний потенціал у Північній Ірландії формується в результаті об'єктивно-суб'єктивної етностатусної суперечливості, характерної для англійців.  З другого боку, як джерело північноірландського конфлікту можна розглядати  прагнення до підвищення політичного статусу в ірландців, що перебувають у низькоресурсному становищі.

Аналіз етнополітичних конфліктів у Квебеку і Бельгії показав, що етногрупи, конфліктна поведінка яких викликана об'єктивним низькоресурсним становищем, після підвищення етностатусних позицій у системі соціальної стратифікації, зацікавлені у збереженні конфлікту, що пов'язано із суперечливістю між суб'єктивним і об'єктивним етнічним статусом, яка формується  відповідно до закону зростаючих потреб.

У підрозділі 3.5.  «Неузгодженість етностатусних маркерів як наслідок розпаду етностратифікаційної системи» аналізуються етноконфліктні ситуації, що проявилися в колишній Чехословаччині і в Україні (АРК). Підкреслюється,  що в перші роки після розпаду СРСР і Чехословаччини конфліктні ситуації в цих країнах були зумовлені розпадом звичної етностратифікаційної системи суспільства, а також формуванням нових мережевих структур у боротьбі за доступ до найцінніших ресурсів.

Після двадцятирічного періоду адаптації етностратифікаційної системи до нових умов, у Криму все ще зберігається конфліктний потенціал, зумовлений дією низки чинників, серед яких особливе значення має суперечливість етнічного статусу. Однак поряд з дією об'єктивних чинників, що впливають на формування етнічної стратифікації, спостерігаються спроби етнічних лідерів сформувати і законсервувати стан етностатусної неузгодженості. Найчастіше маніпулятивним діям піддається суб'єктивна інтерпретація найважливішого етностатусного показника - доступу до влади. При цьому рівень етнополітичної конфліктності місцевої спільноти великою мірою залежить від конфігурації всіх ключових чинників, серед яких вирішальну роль відіграє геополітичне суперництво.