ТАКТИКА ДОПИТУ ОБІЗНАНИХ ОСІБ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначається її зв'язок з науковими планами, програмами й темами, мета і завдання дослідження, вказується об’єкт, предмет та методи дослідження, наукова новизна і практичне значення одержаних результатів, їх апробація, наведені дані щодо публікацій, структури та обсягу дисертації.

Розділ 1 «Використання спеціальних знань обізнаних осіб у кримінальному судочинстві» складається з трьох підрозділів, присвячених розгляду поняття та ознак обізнаної особи, їх видів, функцій, ролі та процесуального положення у кримінальному провадженні.

У підрозділі 1.1. «Поняття обізнаної особи, їх види та функції» досліджено історичний розвиток і сучасний стан використання спеціальних знань обізнаних осіб у судочинстві. Проаналізовано норми чинного кримінально-процесуального законодавства, що регламентують їх діяльність. Доведено доцільність використання терміна «обізнана особа» як загального поняття для осіб, що володіють спеціальними знаннями та залучаються до судочинства. Виокремлено їх суттєві ознаки та запропоновано визначення обізнаної особи як особи, яка володіє спеціальними знаннями у певній галузі науки, техніки, мистецтва або ремесла, не зацікавлена у результатах вирішення справи (кримінального провадження) та залучається уповноваженою особою або органом відповідно до галузевого процесуального законодавства на різних стадіях судочинства з метою надання допомоги у встановленні істини та вирішенні справи (кримінального провадження) шляхом застосування спеціальних знань.

На думку дисертанта, обізнані особи можуть бути поділені на три види: 1) судовий експерт; 2) спеціаліст; 3) перекладач (сурдоперекладач). Наведено їх поняття, проаналізовано вимоги, що висуваються до них, систематизовано притаманні їм ознаки. Розподілено функції обізнаних осіб на: 1) функції судового експерта; 2) функції спеціаліста; 3) функції перекладача (судроперекладача).

Аналіз різних позицій науковців щодо визначення видів спеціаліста та його дефініції, наданої у ст. 71 КПК України (2012 р.), а також інших положень кримінально-процесуального законодавства, дозволив дійти висновку, що судово-медичний експерт, який залучається до провадження процесуальних дій, лікар, психолог, педагог, оцінювач майна є різновидами спеціаліста. Залежно від нормативно-правової регламентації залучення спеціалістів до кримінального судочинства їх можливо розподілити на дві групи: 1) спеціалісти, участь яких у слідчих (судових) діях регламентовано КПК України з конкретизацією їх посади або кваліфікації (спеціалізації); 2) спеціалісти, можливість залучення яких до проведення слідчих (судових) дій передбачено КПК України без конкретизації їх посади, кваліфікації (спеціалізації). До першої групи належать: судово-медичний експерт, лікар, педагог, психолог. Друга група охоплює: а) спеціалістів, участь яких в кримінальному судочинстві регламентується відомчими (галузевими) документами (наказами, інструкціями, положеннями тощо) та б) інших спеціалістів. Звернуто увагу на неможливість надання вичерпного переліку спеціалістів.

Певне самостійне місце серед обізнаних осіб займає перекладач (сурдоперекладач), який забезпечує виконання прав та обов’язків учасників судочинства, які цього потребують, у зв’язку з їх фізичними вадами або мовними потребами, застосовуючи спеціальні лінгвістичні знання, якими вони володіють.

У підрозділі 1.2. «Роль обізнаних осіб у застосуванні спеціальних знань у кримінальному процесі» на підставі аналізу чинного кримінально-процесуального законодавства, теоретичних здобутків, слідчої й судової практики виділено чинники, від яких залежить роль обізнаних осіб у кримінальному судочинстві: (а) форма залучення таких осіб до судочинства; (б) стадія провадження (досудове розслідування або судовий розгляд); (в) обов’язковість їх участі відповідно до законодавства або ситуаційна обумовленість їх залучення; (г) функції, для виконання яких вони залучаються; (ґ) організаційні та тактичні особливості реалізації їх спеціальних знань; (д) процесуальне значення результатів їх залучення.

На підставі системно-структурного аналізу положень кримінально-процесуального законодавства встановлено значне розширення прав сторін кримінального провадження щодо залучення обізнаних осіб. Позитивно оцінюючи законодавчу новелу щодо введення таких процесуальних дій як консультації та роз’яснення спеціаліста під час дослідження доказів у суді (ст. 360 КПК України), акцентовано увагу на незавершеність їх правової регламентації і не врахування відмінностей їх інформаційного наповнення.

З метою забезпечення ефективності залучення перекладача до судочинства обґрунтовано доцільність обов’язкового здійснення звуко- або відеозапису під час проведення слідчих та судових дій за його участю та відеозапису – у разі участі сурдоперекладача.

У підрозділі 1.3. «Процесуальне положення судового експерта та спеціаліста» розглянуто статус судового експерта та спеціаліста у кримінальному процесі.

Визначено вимоги до осіб, які можуть отримати статус судового експерта та спеціаліста, проаналізовано їх права та обов’язки. Обґрунтовано необхідність у забезпеченні безпеки судових експертів та спеціалістів (про що зазначили 72% опитаних експертів).

Акцентовано увагу на необхідність удосконалення чинного законодавства щодо захисту від розголошення інформації, яка стала відома судовому експерту (спеціалісту) у зв’язку з виконанням обов’язків, у разі якщо його залучення здійснено самостійно стороною захисту.

У роботі проаналізовано підстави для відповідальності судового експерта та спеціаліста. Встановлено, що у разі надання судовим експертом завідомо неправдивих відомостей під час допиту, він несе кримінальну відповідальність за ст. 384 КК України.

Розділ 2 «Теоретичні засади допиту судового експерта (спеціаліста)» охоплює три підрозділи, в яких розглянуто сутність допиту судового експерта та спеціаліста, визначено предмет їх допиту, особливості його підготовки та проведення.

У підрозділі 2.1. «Сутність допиту судового експерта (спеціаліста)» доведено, що допит судового експерта слід розглядати як доповнення до висновку судової експертизи, під час проведення якого судовий експерт надає роз’яснення (доповнення). Проаналізовано з якою метою проводиться допит. За результатами анкетування слідчих прокуратури, МВС та СБ України встановлено, що метою допиту судового експерта є отримання роз’яснень висновку судової експертизи (зазначили 90% респондентів); отримання його уточнень (73%); отримання доповнень до нього (35%); усунення сумнівів щодо висновку (23,5%); виявлення помилок у висновку судової експертизи (15%); здійснення його оцінки (13%), а також перевірка достовірності (11,5%).

Виділено ознаки та запропоновано визначення допиту судового експерта як процесуальної дії, яка являє собою регламентований кримінально-процесуальними нормами процес спілкування слідчого (прокурора, суду або сторін кримінального провадження) та судового експерта після надання ним висновку судової експертизи з метою роз’яснення фактичних даних, які встановлені допитуваним, в межах предмета проведеного ним дослідження, у результаті якої отримують роз’яснення у формі доповнення до висновку судової експертизи.

На підставі проведеного аналізу законодавства зарубіжних країн щодо допиту судового експерта встановлено, що його норми не завжди пов’язують допит судового експерта і проведення експертизи. Обґрунтовано невідповідність такого підходу процесуальному положенню судового експерта й меті його допиту.

У дисертації розглянуто проблему отримання інформації від спеціаліста під час його допиту. На підставі аналізу КПК України встановлено можливість проведення допиту спеціаліста як свідка. Визначено, що таке положення не відповідає процесуальному статусу спеціаліста та сутності наданих відомостей. Запропоновано доповнити КПК України нормою, що регламентує допит спеціаліста, доцільність якого підтверджено результатами анкетування слідчих (визнали 70,5% опитаних респондентів). Виділено ознаки допиту спеціаліста та сформульовано його поняття. Мету проведення допиту спеціаліста поділено на: 1) загальну (отримання інформації щодо питань, вирішення яких потребує використання спеціальних знань) та 2) ситуативні: а) роз’яснення наданого ним висновку; б) роз’яснення питань щодо його участі у процесуальних діях; в) надання довідкової інформації. Виражено критичне ставлення до проведення допиту спеціаліста з метою роз’яснення висновку судової експертизи.

У результаті допиту судовий експерт та спеціаліст надає показання (пояснення). Визначено їх специфіку та відмінності від показань інших учасників кримінального провадження.

У підрозділі 2.2. «Предмет допиту судового експерта (спеціаліста)» встановлено, що предмет допиту судового експерта обумовлюється предметом судової експертизи, а також її класом, родом та видом.

На підставі проведеного аналізу наукових джерел та результатів анкетування практичних працівників сформульовано типові обставини, які входять до предмета допиту судового експерта. На думку автора, це обставини, спрямовані на: 1) уточнення сутності та значення одержаних результатів судової експертизи (вказали 63% опитаних слідчих); 2) роз’яснення або доповнення окремих питань, які ставилися перед судовим експертом (49,5%); 3) пояснення виявлених розбіжностей, їх причин, умов та значення (41%); 4) роз’яснення причин неможливості надання висновку або надання обмеженого вирішення окремих питань, які були поставлені (33%); 5) роз’яснення фактів, встановлених у результаті прояву ініціативи судовим експертом (29%); 6) роз’яснення методики судової експертизи (18,5%); 7) роз’яснення питань щодо застосованих методів та засобів судової експертизи (15%). Розкрито сутність кожної з цих обставин.

Дисертантом визначено межі предмета допиту спеціаліста, які стосуються: а) його компетенції; б) даних, які стали відомі спеціалісту у результаті залучення до проведення процесуальної дії або надання висновку. Запропоновано типові обставини, які входять до предмета допиту спеціаліста. Визначено, що предмет його допиту складається з обставин, спрямованих на: 1) уточнення питань, пов’язаних з його участю у слідчих чи судових діях; 2) роз’яснення наданого ним висновку (довідки, акту); 3) роз’яснення будь-яких обставин, що потребують спеціальних знань і не стосуються висновку судового експерта.

У підрозділі 2.3. «Підготовка та процесуальний порядок проведення допиту судового експерта» розглянуто елементи підготовки до допиту судового експерта та проблемні питання його проведення.

На підставі проведеного системно-структурного аналізу процесу підготовки до допиту судового експерта виділено три його рівні: 1) пізнавальний, який складається з двох етапів: а) аналітичного, метою якого є аналіз змісту висновку судової експертизи, а також довідкової літератури та б) генералізуючого, що охоплює по-перше, встановлення обставин, які на підставі аналізу виявилися такими, що потребують уточнення (роз'яснення або доповнення), та по-друге, коло судових експертів, які підлягають допиту; 2) прогностичний; 3) синтезуючий, який охоплює вирішення питань, пов’язаних з визначенням місця, часу його здійснення, способу виклику на допит, а також складання плану. Надано практичні рекомендації щодо здійснення підготовчої діяльності на кожному з цих рівнів. Сформульовано типові запитання, спрямовані на уточнення (роз’яснення або доповнення) висновку судової експертизи.

У роботі розглянуто питання щодо проведення допиту судового експерта, який знаходиться в іншій місцевості (місті, області). Підтримується пропозиція дослідників щодо можливості дистанційного його проведення (шляхом теле-, відеоконференцій).

Акцентується увага на питаннях підготовки до допиту сторін кримінального провадження та судового експерта. Встановлено, що 93,2% опитаних судових експертів здійснюють підготовку до допиту, а саме: 90,4% вказали, що з цією метою вивчають архівні матеріали (наданий висновок); 24,8% – проводять повторний аналіз висновків; 24% – здійснюють планування відповідей; 20,8% – перевіряють актуальний стан знань в цій сфері досліджень; 12,8% – готують допоміжні нотатки; 5,6% – підготовляють ілюстративний матеріал.

Проаналізовано порядок проведення допиту судового експерта під час досудового розслідування та судового розгляду кримінального провадження. Встановлено його залежність від таких чинників: 1) чия ініціатива слугувала підставою для залучення експерта (призначення судової експертизи) або проведення допиту; 2) коло судових експертів, які проводили судову експертизу (тобто чи проводилась експертиза одноособово або комісійно); 3) вид судової експертизи (первинна або повторна, основна або додаткова, однорідна або комплексна).

Розділ 3 «Тактичні прийоми допиту судового експерта (спеціаліста)» охоплює три підрозділи, в яких досліджуються проблемні питання тактики допиту судового експерта та спеціаліста під час досудового розслідування та в суді.

У підрозділі 3.1. «Тактика допиту судового експерта під час досудового розслідування» розглянуто окремі тактичні засоби щодо проведення допиту судового експерта. Встановлено, що тактика допиту судового експерта зумовлена такими чинниками: 1) процесуальним статусом допитуваної особи; 2) встановленими законом межами предмета його допиту; 3) зв'язком з раніше проведеною судовою експертизою; 4) видом судової експертизи (первинна або повторна, основна або додаткова, одноособова або комісійна, однорідна або комплексна), а також її родом та класом; 5) формою висновку; 6) позицією, яку займає судовий експерт; 7) ситуацією допиту.

У роботі досліджено можливі ситуації допиту судового експерта, виділено дві їх групи: 1) «сприяння» (надання необхідних роз’яснень або доповнень висновку) та 2) «протидії» (надання викривлених роз’яснень (доповнень) висновку або відмова від їх надання). За результатами анкетування слідчих прокуратури, МВС та СБ України встановлено, що для допиту судового експерта є характерними такі ситуації: надання правдивих роз’яснень або доповнень (зазначили 78,5% респондентів); надання інформації, яка містить елементи добросовісної помилки судового експерта (11%); надання завідомо неправдивої інформації, яка може мати місце у разі надання правдивого висновку (коли у роз’ясненнях або доповненнях судовий експерт викривляє правдивість висновку) або неправдивого (коли у роз’ясненнях або доповненнях судовий експерт підтримує неправдивий висновок) (10%); утаювання певної інформації (10%); відмова допитуваного від надання роз’яснень або доповнень висновку (9%); ухилення від надання певних роз’яснень або доповнень висновку (5%).

На підставі проведеного аналізу теоретичних положень та слідчої практики у дисертації виокремлено три системи тактичних прийомів, спрямованих на: 1) сприяння отриманню необхідних уточнень (роз’яснень або доповнень) висновку судової експертизи; 2) спонукання до надання судовим експертом необхідних уточнень (роз’яснень або доповнень); 3) діагностику або з’ясування правдивості наданих уточнень (роз’яснень або доповнень) висновку судової експертизи. Надано їх характеристику та практичні рекомендації щодо застосування тактичних прийомів, які до них належать.

До важливих тактичних прийомів, які використовуються під час допиту судового експерта віднесено постановку уточнюючих (визнали 84% респондентів) або доповнюючих запитань (36%). За результатами анкетування слідчих прокуратури, МВС та СБ України встановлено, що під час проведення допиту судового експерта також використовуються й інші тактичні прийоми: пред’явлення (оголошення) висновку судової експертизи (39%); надання можливості пояснити причини суперечностей у висновку (34%); звернення до окремих положень висновку (24%); пред’явлення інших матеріалів кримінального провадження (23%); пред’явлення окремих положень висновку, що потребують деталізації (23%); пред’явлення (оголошення) висновку наданого іншим експертом (23%); оголошення фрагментів показань інших осіб (18%); допит судового експерта в експертній установі (на його робочому місці) (13%), пред’явлення певних інформаційних джерел (9,5%); використання джерел наочної інформації (9%).

У роботі розглянуто сутність та зміст запитання як елемента криміналістичної тактики. Встановлено вимоги до запитань, які ставляться судовому експерту.

У підрозділі 3.2. «Тактика допиту судового експерта в суді (перехресний допит)» визначено, що тактичні прийоми допиту судового експерта під час судового розгляду у значній мірі повторюють прийоми, що здійснюються під час досудового розслідування, але їх зміст, наповнення та спрямованість обумовлюються специфікою обстановки і умовами судового допиту, а також суб’єктом їх використання.

Встановлено зумовленість тактики допиту судового експерта під час судового розгляду: 1) суб’єктом проведення допиту (стороною обвинувачення, стороною захисту, судом); 2) ситуацією допиту, яка залежить від спрямованості змісту висновку, якщо: (а) висновок судової експертизи підтверджує позицію, яку займає сторона захисту; (б) висновок судової експертизи підтверджую позицію, яку займає сторона обвинувачення; (в) висновок судової експертизи має нейтральний характер. Зазначено, що для цих ситуацій характерна взаємообумовленість, тобто те, що для однієї зі сторін є підтвердженням їх позиції, для іншої – є спростуванням. Залежно від стадії провадження судової експертизи, ситуації допиту судового експерта поділено на: а) допит експерта, який надавав висновок під час досудового розслідування; б) допит експерта, який проводив експертизу у суді. Розглянуто ситуації допиту судових експертів, коли висновок одного з них суперечить іншому. Надано рекомендації щодо кожної з ситуацій.

Автором розглянуто тактику допиту судового експерта у суді залежно від суб’єкта його проведення. Виділено особливості тактики допиту судового експерта стороною обвинувачення, стороною захисту та судом. Надано пропозиції спрямовані на ефективність використання ними тактичних засобів допиту.

У дисертації розглянуто особливості проведення перехресного допиту судового експерта. Розроблено вимоги, яких мають дотримуватися сторони кримінального провадження та суд під час його проведення. Висловлено міркування стосовно ч. 7 ст. 352 КПК України, відповідно до якої під час перехресного допиту дозволяється ставити навідні запитання. Обґрунтовано неприпустимість постановлення навідних запитань під час допиту. Висловлено пропозицію щодо усунення зазначеного положення.

У підрозділі 3.3. «Тактика допиту спеціаліста» розглянуто типові ситуації допиту спеціаліста, розроблено та запропоновано системи тактичних прийомів.

У роботі ситуації допиту спеціаліста поділено залежно від його ролі під час досудового розслідування або судового розгляду, у разі: 1) коли спеціаліст брав участь у проведенні слідчої (судової) дії; 2) надання спеціалістом висновку (довідки або акту) щодо певних питань; 3) необхідності в отриманні відомостей щодо обставин, з’ясування яких потребує використання спеціальних знань. Надано характеристику кожної з цих ситуацій. Залежно від позиції спеціаліста виділено ситуації: а) надання правдивих відомостей; б) відмова від надання необхідних відомостей; в) надання неправдивих відомостей; г) утаювання певних відомостей; ґ) ухилення від надання певних відомостей; д) надання відомостей, які містять елементи добросовісної помилки.

Розроблено системи тактичних прийомів допиту спеціаліста, спрямовані на сприяння отриманню: 1) необхідної інформації щодо проведеної слідчої (судової) дії, у якій брав участь спеціаліст; 2) пояснень щодо наданого спеціалістом висновку; 3) інформації щодо обставин, з’ясування яких потребує використання спеціальних знань. Надано їх характеристику та рекомендації щодо використання.