ТАКТИКА ЗЛОЧИННОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ Актуальність теми. Становлення правової держави в Україні відбувається разом із реформуванням соціально-економічного устрою. Нині спостерігаються зміни майже в усіх сферах суспільних відносин: змінюється економіка і політика, норми моралі та норми права, змінюються закони і методи боротьби зі злочинністю, змінюється і сама злочинність. Процес певних змін у державі супроводжується соціальними конфліктами, зростанням рівня злочинності. І це є об’єктивним явищем, історичним фактом, притаманним будь-якій країні, де відбуваються певні со-ціально-політичні катаклізми, кардинальні зміни устрою. За цих умов у зміцненні законності і правопорядку зростає роль юридичних наук, зокрема криміналістики, одним з головних завдань якої є забезпечення боротьби зі злочинністю відповідними потребам практики засобами, прийомами та методами отримання доказової інформації. Взагалі проблема боротьби зі злочинністю не є новою, але вдосконалена сучасна злочинність потребує відповідних засобів боротьби з нею. Недостатнє пізнання самої суті слідчої діяльності, значне, а інколи зовсім недоцільне обмеження використання тактичних прийомів, більшість з яких не зовсім відповідає потребам сучасної слідчої практики і вимагає вдосконалення — є негативним фактором при розслідуванні злочинів. Питання вивчення взагалі злочинної діяльності, та зокрема її тактики є настільки ж необхідним для слідчого, скільки й ретельне вивчення слідчої діяльності та її тактики. Злочинність завжди була не випадковим відхиленням від норми, а мала соціальний характер і зі свого боку являла собою певне відображення умов життєдіяльності суспільства на кожному історичному етапі його розвитку. Звідси її не можна розглядати як звичайну сукупність злочинів і не можна боротися з нею лише шляхом реагування на конкретні злочинні акти. Особливо тепер, коли спостерігається зростання надзвичайного професіоналізму й організованості злочинності. Злочинну діяльність необхідно розглядати в аспекті соціального явища, оскільки її структура¬ відповідає структурі будь-якої іншої діяльності. Введення категорії “діяльність” у криміналістику, широке, творче її вивчення і використання, здатні значною мірою змінити понятійний апарат її теоретичних знань, привести їх до коригування та поглиблення, дати імпульс до визначення шляхів продуктивного вирішення як нових, так і традиційних проблем. Тобто для розвитку криміналістичних знань, дуже важливих як для теорії, так і для практики, є недостатнім лише ви¬вчення діяльності по розкриттю та розслідуванню злочинів. Широке, творче вивчення, а також зміна понятійного апарату означає не лише вдосконалення вже відомих засад слідчої діяльності, але й вивчення діяльності іншої, протидіючої сторони — злочинної діяльності. Якщо взяти злочин саме в криміналістичному аспекті, він виступає не тільки як юридичний факт, але й як предметна діяльність (іноді її фрагмент: дія, сукупність дій) людини. У зв’язку з цим не можна пізнати закономірності діяльності з розслідування, не вивчивши того об’єкту, на який вона спрямована, тобто злочинну діяльність. Постійно зростає професійність у злочинності, яка стає не прос¬то корисною, а й її необхідним елементом. Характерним для професійної злочинності є не лише те, що вона існує за рахунок результа¬тів своєї діяльності, тому є забезпеченням життєдіяльності людей, які нею займаються, і звідси має надстійку корисливу спрямованість. По-перше, професійний злочинець, використовуючи певні навички, які він удосконалює з кожним скоєним злочином, досягаючи високого рівня виконання злочинних операцій, ретельно прораховує заздалегідь кожний крок своїх дій, враховуючи появу всіх можливих перешкод на своєму шляху та одра¬зу плануючи їх подолання. По-друге, злочинець-професіонал проробляє тактику своєї поведінки зі слідчим, робить все, аби якомога більше усклад¬нити, заплутати процес розслідування. З упорядкуванням певної структури діяльності злочинців, упорядковується і її зміст, її антисоціальна спрямованість. На зміну злочинцю-одинаку або групі осіб, які об’єдналися для скоєння злочину (низки злочинів), приходять добре організовані, ієрархічно вибудовані злочинні угруповання, які займаються саме злочинною діяльністю. Підвищену суспіль¬ну небезпеку цих об’єднань становить і усталене антисуспільне сприйняття світу, і наявність зброї та інших технічних приладів, і достатня матеріальна база, і прагнення до збагачення злочинним шляхом, і розробка злочинної тактики. Тактика, як неодмінний елемент професійності, необхідна злочинцям у найзагальнішому вигляді для того ж, для чого її використовують в інших видах, напрямах діяльності — переграти, перехитрити противника¬ і тим самим досягти своєї мети. Це свідчить і про підвищення інтелектуа¬лізації злочинності, яка віддає перевагу “мирним” способам досягнення результату своєї діяльності, замість тих, які використовувалися раніше — грубих, насильницьких методів. Звичайно, що тактика спортсмена, військового або слідчого за своїми¬ моральними якостями і спрямованістю значно відрізняється від злочинної тактики, де для досягнення мети нерідко використовуються залякування, шантаж, погрози стосовно слідчого, його родини, або найуразливіших суб’єктів кримінального процесу — свідків і потерпілих. Але головною особою, проти якої спрямована тактика злочинця є все ж таки слід¬чий. З самого початку, окрім головної мети своєї діяльності, злочинець переслідує ціль перешкодити слідчому в процесі розкриття та розслідування злочинів. Для цього злочинцями проробляється та використовується тактика як позавізуальної протидії слідчому, так і процесу безпосередньої розмови з ним. Злочинці у своєму розвитку пішли далеко вперед і поставили розробку своєї тактики на професійну основу, навіть створюють її не тільки практичним, а й теоретичним шляхом. Тактика злочинної діяльності є міцним, активним і найголовніше — професійним засобом протидії слід-чому. Тактиці слідчих дій належить одне з головних місць у боротьбі зі злочинністю. Вона складається з прийомів, спрямованих на подолання протидії розкриттю та розслідуванню злочинів. Слідча тактика існувала з самого початку розвитку науки криміналістики, коли особливості злочинної діяльності вивчалися дуже ре-тельно¬ і займали одне з головних місць у розробці рекомендацій щодо веден¬ня слідства. Існувала вона і тоді, коли злочинна діяльність зовсім не згадува¬лась, але тактичні прийоми залишалися головною зброєю слід¬чого. Існує вона і сьогодні, займаючи таке саме почесне місце, але для того, щоб вона була дієвою, відповідала потребам часу, необхідно будувати, змі-нювати, вдосконалювати тактичні прийоми з урахуванням злочинної діяльності та її нинішньої спрямованості, з урахуванням злочинної тактики. Існуючі тактичні прийоми сучасного слідчого не пристосовані до протидії професійним тактичним крокам з боку злочинців. Тому і виникають питання і проблеми щодо ефективності розслідування кри-мінальних справ, які можуть бути вирішені шляхом оновлення та вдосконалення арсеналу тактики сучасного слідчого. А для цього необхідно вивчати й аналізувати тактику злочинної діяльності. Звичайно це треба робити не з метою її розвитку та вдосконалення, а для того, щоб більш професійно¬ і правильно протидіяти, розробляти кроки щодо попередження, викриття та нейтралізації, бо лише вивчивши й пізнавши якомога більшою мірою тактику противника, можна розробити свою якнайкраще. Тому вивчення злочинної діяльності та її тактики, по-перше, потрібно для розробки нових методів боротьби з новими напрямами і формами злочинності; по-друге, для побудови, оновлення тактичного арсеналу з урахуванням тактики протидіючої сторони. Загальними проблемами слідчої тактики займалися такі вчені — криміналісти, як В.О. Коновалова, В.С. Кузьмічов, В.Ю. Шепітько, Р.С. Бєлкін, О.Я. Баєв та інші. В зв’язку з чим ними розглядалися окремі аспекти¬ тактики злочинців. Однак, повним і комплексним вивченням тактики злочинної діяльності ніхто не займався. Відміченим пояснюється актуальність вивчення даної проблеми з метою визначення поняття й сутності тактики злочинної діяльності та злочинної діяльності взагалі, а також пропозиції щодо перегляду і внесення змін до тактичних прийомів слідчого, що стало основою для вибору теми дослідження. Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження передбачено планом Національної академії внутрішніх справ України і відповідає планам прикладних досліджень навчальних закладів і науково-дослідних установ МВС України на період 1995–2000 рр. (рішення колегії МВС України від 28 червня 1995 р. № 4КМ/2). Крім того, напрям дослідження відповідає Комплексній цільовій програмі боротьби зі злочинністю на 1996–2000 рр., затвердженої Указом Президента України від 17 вересня 1996 р. № 837/96, Наказу МВС України від 20 жовтня 1996 р. № 722 “Про організацію виконання Комплексної цільової програми боротьби зі злочинністю на 1996–2000 рр.”.