ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ УПРАВЛІННЯ ЗЕМЕЛЬНИМИ РЕСУРСАМИ ПРИМІСЬКИХ ЗОН ВЕЛИКИХ МІСТ

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Світовий та вітчизняний досвід просторово-економічного розвитку свідчить, що в результаті вражаючих темпів урбанізації в приміських зонах великих і найбільших міст відбуваються значні економічні, екологічні та соціальні перетворення, які характеризу-ються зростанням їх економічного потенціалу з одного боку та надмірним антропогенним навантаженням і погіршенням екологічної ситуації, зіткненням економічних і територіальних інтересів, загостренням соціальних конфліктів – з іншого.

На приміських територіях інтенсивно змінюються схеми землекористування і ускладнюється функціонально-планувальна структура, що зумовлюється посиленням взаємодії міста-центру і прилеглих територій. Цей процес прискорюється особливостями становлення ринкової економіки і проведенням реформування відносин власності у земельній сфері.

Передмістя виступають невід’ємними елементами групових систем поселень, міських агломерацій, які розвиваються на основі великого міста. Проте нині залишається недостатньою координація адміністративного та фінансово-економічного регулювання використання земельних ресурсів, що знаходяться у зоні впливу міст, відсутня узгодженість цілей і завдань спільного розвитку системи міста і прилеглих територій, немає єдності методів управління земельними ресурсами.

Близькість розташування окремих територій стосовно відношення до великих міст, міських агломерацій та промислових вузлів відіграє в нових умовах важливу роль щодо рівня їх економічної трансформації. Виступаючи полюсами зростання, великі міста активно перетворюють прилеглий економічний простір. У нових умовах розвитку України відбувається посилення ролі приміських районів та населених пунктів у соціально-економічному житті суспільства – збільшуються обсяги виробництва, активізуються інституційні перетворення та міграційні процеси, зростає ринкова вартість земельно-майнового комплексу передмість, підвищується інтенсивність використання приміських місцевих ресурсів.

Ринкові перетворення суспільно-виробничих відносин, які супроводжуються зміною форм власності на засоби виробництва, приватизацією земель і зміною статусу землевласників і землекористувачів,  динамічним розвитком і зміною функціонального значення земельних ресурсів, змінами в політиці їх господарського освоєння та облаштування, знаходять своє суперечливе відображення в комплексі проблем, які виникають у процесі формування і розвитку приміських зон.

Так, у процесі приватизації та стихійної забудови передмість за відсутності єдиної політики системного регулювання розвитку територій всієї агломерації порушується функціонально-просторова цілісність міста і зони впливу, єдність інженерно-транспортної інфраструктури, у передмісті втрачаються цінні сільськогосподарські угіддя, важливі для всієї системи міст масиви зеленого поясу та місця рекреації міських жителів, ускладнюється проведення природоохоронних робіт.

У приміських зонах спостерігається поглиблення протиріч комплексного розвитку, зокрема загострюються відносини міст і прилеглих територіальних громад, приватизуються й забудовуються території, необхідні для потреб масштабного громадського будівництва для цілей розвитку всієї агломерації, погіршуються умови проживання та суспільного обслуговування приміського населення, відбувається неконтрольоване зростання ринку приміської нерухомості.

Для забезпечення сталого розвитку регіонів країни необхідним є перегляд ідеології та методів фінансово-економічного і просторового регулювання, передусім приміських зон великих міст та урбанізованих ареалів. Єдина методологія управління просторовим розвитком міста і прилеглих територій повинна забезпечити узгодження їх інтересів та збалансований розвиток, включаючи вирішення задач землеустрою міських та сільських територій, організацію раціонального використання й охорони земель, збереження природних ресурсів та екологічної рівноваги, створення сприятливих умов проживання як у центрі, так і на периферії регіонів.

Вирішення проблем управління розвитком приміських зон і раціональної організації приміського землекористування здійснюється за різними напрямами та аспектами у працях економістів-географів, економістів-землевпорядників, вчених-урбаністів, зокрема з питань регіональної економіки, розселення й факторів розвитку системи населених пунктів і міських агломерацій, функціонування й розвитку містобудівних систем, формування опорного каркасу і просторової організації території, організації раціонального використання та охорони земельних ресурсів тощо.

Так, останніми роками набули значного поширення дослідження, пов’язані з регіональною проблематикою, інтенсивно розвивається наука про регіональні системи, сформувався більш широкий погляд на суть соціально-економічних та екологічних процесів. У цьому напрямі слід виділити дослідження економістів та економістів-географів – І. Бистрякова, М. Бутка, Ю. Георгієва, Г. Гуцуляка, Б. Данилишина, М. Долишнього, С. Дорогунцова, Ю. Доценка, Ф. Заставного, С. Іщука, Т. Качали, Є. Качана, Я. Коваля, В. Ковалевського, В. Кравціва, В. Куценко, Л. Левковської, І. Лукінова, О. Маринича, І. Михасюка, В. Міщенка, П. Надолишнього, Я. Олійника, М. Паламарчука, Т. Пепи, В. Пили, О. Плякіна, В. Поповкіна, Ю. Римаренка, В. Симоненка, А. Степаненка, П. Тищенка, І. Удри, М. Фащевського, М. Хвесика, Є. Хлобистова, Л. Чернюк, О. Чмири, М. Чумаченка, О. Шаблія та інших вчених.

Теоретичні основи раціонального використання і охорони земель, оцінки земель різного цільового призначення, земельного кадастру розроблені в працях І. Бистрякова, Д. Бабміндри, А. Даниленка, Ю. Дехтя-ренка, Д. Добряка, Й. Дороша, О. Драпіковського, О. Канаша, О. Кучера, М. Лихогруда, Л. Новаковського, Б. Пасхавера, І. Розумного, М. Ступеня, А. Третяка, М. Федорова, Б. Чепкова, А. Юрченка тощо.

Розвиток агропромислового виробництва та організація сільських територій досліджуються в роботах С. Булигіна, В. Галушка, О. Гуд-зинського, М. Дем’яненка, О. Єрмакова, М. Ільчука, С. Кваші, П. Лайка, А. Лисецького, В. Месель-Веселяка, М. Пістуна, П. Руснака, П. Саблука, В. Семенова, В. Терещенка, О. Шкільова, О. Шпичака та ін.

Суттєвий внесок у розвиток теорії і практики містобудування, планування систем розселення, просторового розвитку міст і міських агломерацій зробили Б. Адамов, Ю. Білоконь, Д. Богорад, О. Вашкулат, М. Габрель, О. Гутнов, М. Дьомін, Є. Клюшниченко, Л. Коган, С. Куць, Г. Лаппо, В. Нудельман, А. Осітнянко, Г. Фільваров, І. Фомін і т.п. Певні теоретичні та прикладні завдання розвитку приміських зон великих міст вирішувались у роботах А. Агапової, Г. Баталової, О. Гладкого, М. Хауке та ін.