ТРАНСФОРМАЦІЯ ПОЛІТИЧНИХ ЦІННОСТЕЙ ТА ОРІЄНТАЦІЙ МОЛОДІ УКРАЇНИ: ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНИЙ АСПЕКТ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовано актуальність теми, сформульовано мету і завдання, визначено об'єкт і предмет дослідження, обґрунтовано методологічну основу, подано наукову новизну, практичне значення отриманих результатів, наведено відомості щодо форм апробації, структури та обсягу дисертації.

Перший розділ – «Теоретико-методологічні основи дослідження політичних цінностей та орієнтацій молоді» – присвячений аналізу джерельної бази дослідження та з'ясуванню концептуальних підходів до вивчення політичних цінностей та орієнтацій молоді. Окреслено аксіологічні особливості визначення пріоритетів зовнішньої політики України.

У підрозділі 1.1. – «Політичні цінності як предмет політологічного дослідження: теоретичний та методологічний аналіз» –  розглянуто основні загальнотеоретичні та методологічні підходи до вивчення поняття «політична цінність» у зарубіжній та вітчизняній політичній науці.

Зазначається, що проблема цінностей знаходить своє відображення в науковій літературі політологічного, філософського, соціологічного, культурологічного та психолого-педагогічного плану. Більшість із дослідників ціннісної проблематики спираються в основному на чотири концепції цінностей, які сформувалися в другій половині ХІХ ст.: аксіологічний трансценденталізм (С. Віндельбанд і Р. Ріккерт); натуралістичний психологізм (Дж. Дьюї, К. Льюіс, А. Мейнонг, Р. Перрі); персоналістичний онтологізм (Н. Гартман, М. Шелер); соціологічна концепція цінностей (М. Вебер, Е. Дюркгейм). Значний внесок у розробку ціннісної проблематики здійснено на теренах колишнього СРСР. Зокрема, дослідженню цінностей присвячені праці Б. Грушина, А. Здравомислова, В. Ірхіна, Л. Когана, І. Лебедєва, Д. Леонтьєва, Н. Розова, І. Федякіна, В. Ядова та інших.

Серед сучасних вітчизняних дослідників політичних цінностей слід відзначити В. Андрущенка, Е. Афоніна, О. Бабкіну, І. Варзара, В. Василенка, В. Горбатенка, А. Гордієнка, Н. Жабінець, Ф. Кирилюка, В. Климончука, В. Козьму, В. Корнієнка, І. Кресіну, А. Левенця, В. Лизанчука, Н. Мазіну, М. Михальченка, Л. Нагорну, М. Обушного, А. Пашука, М. Пірен, П. Сліпця, С. Телешуна, Н. Черниш, Ю. Шайгородського, М. Шульгу, Ю. Щербакову та інших. У працях цих авторів цінності досліджуються в контексті таких явищ, як політична культура, ідеологія, свідомість, ідентичність тощо. На основі теоретичних концепцій та методологічних підходів пропонується визначення політичних цінностей як сукупностей соціально-психологічних утворень в політичній культурі суспільства, ідеалізованих буденною свідомістю громадян, що відображають значення певних об’єктів, явищ, ідей, подій і процесів суспільно-політичного життя для людини, групи людей чи суспільства в цілому, виражають їх орієнтаційну спрямованість і є комплексними ознаками політичного режиму.

         Підрозділ 1.2. – «Ціннісні орієнтації молоді в трансформаційному українському суспільстві» – присвячений дослідженню категорії «молодь» крізь призму її ціннісних орієнтацій. Зазначається, що існуючі підходи до вивчення молоді доречно розділити на декілька тематичних напрямів, в залежності від контексту, в якому вона досліджується. Такі українські – В. Андрущенко, Є. Ануфрієв, О. Балакірєва, І. Бекешкіна, В. Бернацький, В. Бех, В. Борисов, К. Ващенко, В. Курило, В. Морозов, Н. Паніна, О. Яременко, В. Якушик та російські вчені – В. Волков, С. Іконникова, І. Ільїнський, І. Кон, В. Криворученко, В. Лісовський, В. Луков, В. Павловський, О. Поліканов, Г. Неумойнов, В. Чупров вивчають молодь як окрему соціально-демографічну групу поряд із її ціннісними орієнтаціями, проблемами, інтересами. Дослідженням державної політики щодо дітей та молоді присвячені праці таких вчених, як Є. Бородін, М. Головатий, В. Головенько, О. Корнієвський, В. Морозов, М. Лукашевич, Н. Лук’янова, М. Перепелиця, В. Рябіка, О. Старинець, С. Цибін, та інші. Через призму соціалізації особистості, формування її політичної культури і пов’язаних з цими процесами проблем молодь досліджують Б. Андрусишин, В. Бебик, Л. Буєва, А. Карнаух, Р. Колісніченко, В. Кремень, М. Логунова, О. Морозова, М. Остапенко, Н. Юрій тощо.

У підрозділі аналізуються основні теоретичні підходи вітчизняних та закордонних науковців до визначення категорії «молодь». Узагальнюється, що молодь є соціально-демографічною групою, яка наділена особливими соціальними, культурними, політичними та психологічними властивостями і є активним учасником суспільно-політичного життя. Внаслідок процесів соціалізації вона залучається до дійсної системи соціальних відносин, засвоює головні правила поведінки, норми та цінності, на основі чого формуються її ціннісні орієнтації. Відзначається, що політичні та світоглядні орієнтації молодої особистості перебувають на стадії формування. Головними якостями, що відрізняють молодь від інших соціально-демографічних груп, є критичність, прагматизм, активність, спонтанність, наївність, здатність ризикувати та помилятися. Тому молодь більше, ніж представники старших поколінь схильна засвоювати негативний політичний досвід. В умовах трансформації соціокультурних цінностей це актуалізує проблему пошуку ефективних механізмів соціалізації молоді, передачі їй позитивного життєвого досвіду, здобутків політичної культури та демократичних цінностей.

У підрозділі 1.3. – «Аксіологічний аспект визначення курсу зовнішньополітичного розвитку України» – проаналізовано особливості визначення та реалізації пріоритетів зовнішньої політики України, виходячи з її геополітичного розташування на світовій мапі. Зокрема, автором підкреслюється, що вибір шляху зовнішньополітичного розвитку для країни, поряд з економічними та геополітичними факторами, є також орієнтацією на певну систему цінностей. Для України ціннісний вибір полягає у балансуванні між «європейською» і «пострадянською» системами цінностей.

Найважливішими принципами, на основі яких побудована «європейська» система цінностей, є права і свободи людини, демократія і верховенство права. Окремою світоглядною характеристикою, яка їх об’єднує, є феномен «європейської ідентичності». Під «пострадянською» системою цінностей слід розуміти комплекс моральних принципів, соціальних штамів поведінки, які сформувалися внаслідок тоталітарної політики ізоляціонізму і тривалого співіснування різних країн, народів і націй у межах колишнього СРСР. Головними якостями, що характеризують «пострадянську» систему цінностей, є колективна ідентичність, егалітаризм та етатистська традиція.

Підкреслюється, що питання зовнішньополітичного визначення української молоді в ціннісному аспекті є вельми не простим і суперечливим. З одного боку, тривале перебування українського народу під владою різних імперій, століттями насаджуваний комплекс меншовартості, «малоросійськості», периферійно-провінційний синдром унеможливив творення власної державності, що спричинило відразу до патерналізму і потяг до волі та самостійності. Звідси схильність до «європейської» системи цінностей. З іншого боку, в суспільстві існує суттєве соціальне замовлення на цінності радянського зразку: соціальну відповідальність, солідарність, взаємодопомогу та ін. Відтак, перед населенням України, особливо перед молодою його частиною, стоїть серйозна проблема соціокультурної ідентифікації, в процесі якої важливо уникнути банального копіювання цінностей західного чи східного зразку без урахування ментальних характеристик народу, особливостей самобутньої української культури.

         Другий розділ – «Особливості формування політичних цінностей та орієнтацій молоді в умовах трансформації українського суспільства» – присвячений аналізу впливу державної молодіжної політики, молодіжних громадських організацій та інституту освіти на формування цінностей та орієнтацій молоді в трансформаційному українському суспільстві.

У підрозділі 2.1. – «Роль державної молодіжної політики у становленні зовнішньополітичних орієнтацій молоді» – з’ясовуються політико-правові особливості взаємовідносин держави та молоді, під впливом яких формуються її цінності та орієнтації зовнішньополітичного характеру. Узагальнюються підходи українських та зарубіжних науковців до визначення державної молодіжної політики як діяльності держави стосовно молодих громадян, спрямованої на створення  ціннісної основи для успішної соціалізації та самореалізації молодої особистості, її інтеграції в процеси політичного, соціально-економічного та культурного розвитку держави.

Зазначається, що завдяки наявності розповсюдженої системи органів влади і механізмів реалізації цілей та завдань молодіжна політика відіграє дуже важливу роль у формуванні зовнішньополітичних цінностей та орієнтацій молодих громадян. Першочергове завдання державної молодіжної політики – впливати на ті цінності, які виникають у площині взаємовідносин «молодь – держава». Зважаючи на це, найголовнішим завданням державної молодіжної політики є, насамперед, виховання національно свідомої особистості – патріота своєї держави. У контексті зовнішньополітичного визначення патріотизм та національну самоідентифікацію молоді слід розглядати як комплекс морально-ціннісних взаємозв’язків між країною та молодою особистістю, які спрямовані на першочергову її ідентифікацію зі своєю державою, нацією, на відданість загальнодержавним інтересам. Для досягнення цієї мети важливо залучати молодь до реалізації державної молодіжної політики, виховувати політично лояльну особистість, долати конфлікти між молоддю і державою шляхом встановлення партнерських відносин між ними.

У підрозділі 2.2. – «Вплив молодіжних громадських організацій на формування цінностей та орієнтацій молоді зовнішньополітичного характеру» – подано аналіз впливу політизованих і не політизованих молодіжних організацій на становлення зовнішньополітичних орієнтацій молоді. Зазначається, що молоді притаманні такі якості, як активність, ініціативність і прагнення до самоорганізації та самоуправління. Самоорганізаційні ініціативи молоді можуть бути втілені в різні за структурою та ідеологічною спрямованістю утворення: студентські колективи, професійні гуртки, політичні партії, фахові організації тощо. У цьому сенсі важливою є класифікація молодіжних організацій за специфікою їх діяльності в політичному просторі, адже сфера діяльності або ідеологічної спрямованості того чи іншого об’єднання прямопропорційно визначає характер цінностей (конструктивний чи деструктивний), вагомість яких пропагують його члени.

           На основі аналізу специфіки діяльності молодіжних організацій, визначено головні політичні цінності та орієнтації зовнішньополітичного характеру, що формуються під їх впливом. До них віднесено політичну активність, політичну відповідальність і послідовність. При цьому найбільш ефективною в даній сфері вважається діяльність молодіжних структур, що мають чітко визначені програмні орієнтири, але зберігають політичну автономію. Середовище, яке панує в таких об’єднанннях, дисциплінує, змушує дотримуватись своєрідних норм, обов’язків та правил поведінки, розвиває почуття відповідальності, підвищує рівень політичної свідомості і активності молоді. Разом з цим, автором виявлено закономірність, суть якої в тому, що політизація незалежних молодіжних громадських організацій призводить до втрати ними своїх позитивних соціалізаційних властивостей.

            Підрозділ 2.3. – «Освіта як соціальний інститут та її роль у вихованні громадянської позиції молоді» – присвячений вивченню особливостей формування громадянської позиції молоді засобами освіти, зокрема засобами політичної та громадянської освіти. Зазначається, що виховний вплив освітніх закладів на політичну свідомість молоді є одним із ключових. Вони функціонують для виховання гармонійної особистості, для інтелектуальної репродукції та розвитку суспільства. Інститут освіти в будь-якій країні є провідним фактором соціалізації, зокрема соціального, громадянського і політичного виховання. Разом із тим, підкреслюється, що процеси глобалізації в освіті та феномен «ціннісної революції» спричинили тенденцію до превалювання індивідуалістичних цінностей над груповими і колективними. В окремих випадках це призводить до виникнення так званого «екстремального індивідуалізму», апелюючи до якого, молодь вважає себе вищою за суспільство, абсолютно не сприймає соціального осуду і критики

На основі цього зазначається, що особливим завданням інституту освіти є виховати таку особистість, на яку існує суттєве соціальне замовлення. Автором наголошується, що соціальним замовленням сьогодення повинна стати особистість, вихована на засадах громадянської єдності, що не заперечує індивідуальних якостей особистості і, водночас, детермінує спільність орієнтацій на національний інтерес у зовнішньополітичному вимірі. Особливу роль у вихованні такої особистості повинна відіграти політична і громадянська освіта. В контексті зовнішньополітичного визначення роль політичної освіти полягає в тому, щоб озброїти молодих людей знаннями про міжнародний світ, формувати в них громадянську компетентність, залучати їх до участі в розв’язанні суспільних проблем й розповсюджувати серед молоді головні знання про такі цінності, як демократія, патріотизм, справедливість, рівність, мир, толерантність, політична нація, національний інтерес тощо.

Третій розділ – «Політичні цінності та орієнтації молоді як чинники вибору пріоритетів зовнішньополітичного розвитку України» – окреслює роль політичних цінностей та орієнтацій молоді у контексті зовнішньополітичного визначення України.

У підрозділі 3.1. – «Динаміка зовнішньополітичних орієнтацій молоді в незалежній Україні» – розглянуто особливості еволюції і причини змін ціннісних орієнтацій молоді щодо зовнішньої політики незалежної України. Зазначається, що в українському суспільстві завжди присутня амбівалентність поглядів молоді різних регіонів стосовно перспектив зовнішньої політики. Спираючись на результати соціологічних досліджень, проведених на різних етапах становлення української незалежної держави, аналізується динаміка орієнтацій молоді щодо зовнішньої політики в залежності від внутрішньополітичних умов її самореалізації. Виокремлено чотири періоди еволюції зовнішньополітичних орієнтацій молоді: 1991-1994 рр. (орієнтація на СНД), 1995-2002 рр. (поширення самостійницьких тенденцій), 2003-2008 рр. (євроінтеграційна домінанта); 2009-2011 рр. (період орієнтаційної невизначеності).

Серед головних причин трансформації молодіжних зовнішньополітичних орієнтацій запропоновано виділяти наступні: об’єктивність тривалого існування українських земель під владою інших держав, що призвело до поліетнічності, поліконфесійності та полісуб’єктності українського суспільства; відсутність національної єдності; небажання представників політичної еліти шукати консолідуючих компромісних цінностей, які б однаково сприймалися молоддю різних регіонів країни; криза моральності, що призвела до переваги матеріальних інтересів над державницькими; інформаційна діяльність мас-медіа в період виборів, спрямована на загострення протиріч між політичними гравцями; явище «електоральної конфліктності» та ін.

Підрозділ 3.2. – «Мас-медіа як інструмент становлення зовнішньополітичних цінностей та орієнтацій молоді» – присвячений дослідженню ролі мас-медіа в процесі формування зовнішньополітичних орієнтацій молоді. Зазначається, що в умовах інформаційного суспільства мас-медіа є важливим інструментом маніпуляції масовою свідомістю. З їх допомогою можна як вирішувати проблеми та протиріччя на шляху інтеграції України в світове співтовариство, так і загострювати їх. Аргументовано, що формування свідомості молоді, а відтак і виникнення амбівалентності її зовнішньополітичних орієнтацій відбувалося, головним чином, внаслідок діяльності мас-медіа, зокрема під час виборчих процесів. В ці періоди мас-медіа, замість того, щоб об’єктивно інформувати населення, займають позицію конкуруючих таборів і виконують агітаційні та іміджмейкерські функції. У такій ситуації молодь, як реципієнт, не отримує об’єктивної, незаангажованої інформації, а «споживає вторинний інформаційний продукт», тобто факти у вигідній для інформатора, але не для споживача інтерпретації.

Тому у підрозділі здійснено спробу запропонувати шляхи вдосконалення діяльності мас-медіа, відповідно до яких пріоритетним напрямом інформаційної підтримки зовнішньополітичного курсу повинно стати поширення в мас-медіа меседжу про формування позитивного іміджу країни на міжнародній арені із пропагандою її національних інтересів, здобутків і цінностей. Вказано, що зазначеної мети можливо досягти, здійснюючи такі кроки: а) здійснювати консолідовану інформаційну пропаганду виключно «проукраїнського» (не «просхідного» чи «прозахідного») напряму зовнішньополітичного розвитку; б) формувати позитивний імідж країни на міжнародній арені; в) забезпечувати молоді відкритий доступ до інформації; г) підвищувати рівень «медіа-освіти» молоді.

У підрозділі 3.3. – «Шляхи формування активної громадянської позиції молоді щодо визначення пріоритетів зовнішньої політики України» – аналізуються шляхи, які потрібно реалізовувати всередині країни для того, щоб молодь здійснила зважений вибір векторів зовнішньої політики. Зазначається, що сучасний етап розвитку України можна вважати своєрідною точкою біфуркації, адже після двадцяти років суспільних трансформацій в самостійне життя вступає молодь, яка народилася і росла вже у незалежній державі. Цей період об’єктивно накладає на молодь нові обов’язки та політичну відповідальність за своє майбутнє і майбутнє своєї країни. Це актуалізує проблему пошуку шляхів формування активної громадянської позиції молоді щодо пріоритетів зовнішньополітичного розвитку України. Активна громадянська позиція визначає повноту взаємозв’язків молоді з державою і соціумом; характеризується наявністю знань, твердістю переконань, високим рівнем політичної культури; виявляється в небайдужості молоді до майбутнього своєї країни; поєднується з почуттям гордості за неї, бажанням відстоювати національні інтереси, повагою до традицій, звичаїв та символів.

Стверджується, що формування активної громадянської позиції молоді щодо зовнішньої політики повинно бути реалізовано, насамперед, через призму вирішення молодіжних проблем всередині країни. Необхідним є створення таких умов для самореалізації та розвитку молодої особистості, за яких вона найвищою цінністю вважатиме свою батьківщину, а здійснення свідомого вибору відбуватиметься, виходячи виключно з інтересів національної гідності, економічної стабільності, політичної незалежності та соціокультурної ідентифікації. На думку автора, цього можна досягти за допомогою таких шляхів: а) налагодження партнерського взаємозв'язку в трикутнику «молодь – держава – світове співтовариство»; б) створення ефективної системи національно-патріотичного виховання молоді; в) формування в молоді відчуття соціально-економічної стабільності та захищеності; г) вдосконалення системи організації дозвілля молоді.