УДОСКОНАЛЕННЯ ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНОГО МЕХАНІЗМУ РЕГУЛЮВАННЯ КОМПЛЕКСУ СОЦІАЛІЗАЦІЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

Краткое содержание

Актуальність теми дослідження. Починаючи з перших років виникнення держави як інституту існування суспільства, вона взяла на себе соціальні обов’язки щодо своїх громадян. Але залежно від суспільного устрою та діючої економічної системи визначається домірність турботи держави соціальним життям людей. За ринкового механізму господарювання держава стає органом координації інтересів різних груп населення й концентрує всю увагу на формуванні умов для розширеного відтворення особистісного трудового потенціалу як основи самозабезпечення добробуту. Але час вніс корективи в цю категорію, надавши їй більш багатоаспектніших якостей як форми людського капіталу.

В Україні усвідомлення значущості інтелектуально-продуктивних витоків у суспільному розвитку почало формуватися із часу набуття нею незалежності. Проте до останнього часу не вдалося зменшити розрив між конституційним закріпленням статусу нашої країни, як соціальної держави, та втіленням цивілізаційних норм соціального буття в повсякденне життя. Це стосується процесів формування й розподілу доходів, які не відповідають закономірностям відтворення робочої сили, майнової диференціації населення, яка суттєво розколола суспільство на бідних і багатих незалежно від результатів праці, зниження мобільності й зайнятості населення, зокрема молоді, погіршення стану здоров’я й освіченості населення тощо. Таке становище свідчить, що тенденції соціально-економічного розвитку в Україні є досить загрозливими. Більш того, в країні набуває перманентного характеру посилення розриву між людським потенціалом та людським капіталом і зменшення їх нагромадженої маси. Було б великою помилкою покластися на плин подій і пасивно сприймати їх результати. Йдеться про принципово значуще для існування держави.

Отже, для розуміння всіх цих негараздів та розробки заходів щодо оновлення стратегії соціального розвитку слід виходити з наукового супроводу соціально-економічного розвитку.

Концепція людського капіталу бере початок у XVII – XIX ст. в працях
В. Петті, А. Сміта, Д. Рікардо, К. Маркса, Дж. Мілля, Л. Вальраса, Дж. М. Кларка, Ф. Ліста, Г. Д. Маклеода, А. Маршалла, Дж. Мак-Кулоха, Й. Тюнена,
І. Фішера, У. Фарру, Т. Уітштейна та ін. Новий погляд на проблему людського капіталу на національних теренах започаткували, і продовжують розвивати такі вчені, як О. Амосов, О. Амоша, В. Бєсєдін, О. Бугуцький, А. Гальчинський,
В. Геєць, М. Герасимчук, А. Гриценко, В. Гришкін, В. Голіков, Б. Данилишин, Н. Дєєва, С. Дорогунцов, М. Долішній, Ю. Зайцев, Т. Заяць, Б. Кваснюк, В. Куценко, Е. Лібанова, І. Лукінов, С. Мочерний, О. Новікова, В. Онікієнко, М. Павловський, Ю. Пахомов, В. Плаксієнко, Д. Полозенко, В. Симоненко, Л. Тимошенко, М. Чумаченко та багато інших.

Проте складні та суперечливі соціально-економічні процеси, які відбуваються в українському просторі настільки динамічні, що ряд питань як теоретичного, так і методичного характеру потребує переосмислення й нового тлумачення. Перш за все, це стосується матеріально-технічної бази здійснення тих процесів, які в період розбудови соціальної держави з ринковим механізмом господарювання дістали назву соціалізаційних. Якщо раніше всі питання формування людського капіталу пов’язувалися виключно із соціальною сферою, то сьогодні з нею ідентифікують лише процес становлення людського потенціалу. Трансформацію останнього в людський капітал відносять до виробничої сфери, де набуваються навички, досвід і, власне, реалізується людський потенціал. Тому потрібне оновлення знань через відмову від стереотипів, але, безумовно, зі збереженням усього позитивного, що надбано суспільною думкою в попередні роки.

У цілому наявність цих та інших, до кінця не вирішених і дискусійних питань зумовили вибір теми дисертаційної роботи.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація є складовою частиною держбюджетної науково-дослідної роботи кафедри економіки та управління національним господарством Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара за рахунок державного бюджету «Методологічне обґрунтування стійкого розвитку Придніпров’я в умовах соціально-економічної кризи» (номер державної реєстрації 0195U023123), «Актуальні проблеми адаптації промислового сектору економіки України до ринкових перетворень» (номер державної реєстрації 0100U005374) та «Удосконалення механізму формування і використання потенціалу соціалізації економіки регіону» (номер державної реєстрації 0107U000527), в яких автор брала участь.

Мета й завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є розробка теоретико-методологічних основ формування та розвитку соціалізаційного комплексу національного господарства (СКНГ) і вдосконалення організаційно-економічного механізму регулювання міри його задіяння на потреби соціалізації як основи забезпечення динамічного соціально-економічного розвитку країни та її регіонів.

Згідно з метою дослідження в дисертації було поставлено й вирішено такі завдання:

-    систематизація й уточнення категорії «розвиток» у глибокому зв’язку із соціалізаційними процесами;

-    осмислення феномену «соціалізації економіки» в контексті процесу раціоналізації державного регулювання соціальної динаміки суспільства;

-    обґрунтування змісту й природи категорії «соціалізаційний комплекс національного господарства» в комплексі з його складовими та варіантами їх структурного поєднання;

-    проведення широкомасштабного й поглибленого моніторингу стану та розвитку соціалізаційного комплексу національного господарства в контексті створення й реалізації соціалізаційних можливостей сферами первинної та вторинної соціалізації економіки послідовно фазам формування людського потенціалу і його трансформації в людський капітал;

-    обґрунтування кола факторів, що впливають на стан і використання об’єктів різних сфер соціалізаційного комплексу в умовах неповної їх визначеності суб’єктами управлінської діяльності;

-    комплексне обґрунтування організаційно-економічного механізму регулювання стану й ступеня використання об’єктів сфер соціалізаційного комплексу на потреби соціалізації, який виходив би з реалій сьогодення й послаблював наявні негативи в перспективі.

Крім основних завдань, у ході розробки багатоаспектної проблеми соціально-виробничої інфраструктури вирішувалося досить багато другорядних питань, особливо тих, які створювали основу емпіричних і методологічних оцінок оптимізації масштабу та потенційних можливостей підвищення ефективності використання комплексу соціалізації економіки й забезпечення тим соціальної динаміки українського суспільства.

Об’єктом дослідження є соціалізаційний комплекс національної економіки в контексті його формування, підтримання, розвитку та практичного задіяння для забезпечення добробуту населення.

Предметом дослідження є теоретико-методологічні та методичні засади механізму регулювання стану та розвитку комплексу соціалізації економіки країни в цілому і регіонів зокрема для забезпечення соціального прогресу суспільства.

Теоретичною та методологічною основою дослідження є концептуальні положення економічної теорії соціалізації й державного регулювання соціально-економічних процесів та сфер комплексу соціалізації економіки, закони діалектичної логіки й матеріалістичного розуміння суспільно-історичного розвитку, праці провідних вітчизняних і зарубіжних учених з економічних проблем соціально орієнтованого ринкового реформування, формування людського потенціалу і його трансформації в капітал, укази Президента України, законодавчі акти Верховної Ради України, постанови Кабінету Міністрів України, рішення й нормативні документи органів виконавчої влади України на різних рівнях управління, що регулюють здійснення економічної та соціальної політики щодо підтримання і розвитку матеріально-технічної бази соціалізації.

Вірогідність і обґрунтованість дослідження та одержаних результатів забезпечувалися використанням загальнонаукових методів логічного узагальнення світового досвіду розбудови соціальної держави й законодавчих актів, системного й економічного аналізу динаміки соціальних і економічних показників у цілому та використання потенціалу соціалізаційного комплексу, зокрема, на макро- і мезорівнях, методи статистичного вивчення явищ і процесів, а також методи математичної статистики, порівняння, експертних оцінок та імітаційного моделювання.

Інформаційну базу дослідження становлять закони України щодо змін стану та розвитку соціалізаційного комплексу національного господарства, офіційні статистичні дані Державного комітету статистики України, ЄС, ОЄСР, Світового банку та інших міжнародних організацій, матеріали регіональних фінансово-економічних і соціальних органів управління, зведені дані регіональних органів статистики щодо об’єкта й предмета дослідження. Як джерела інформації використано теоретичні й методичні розробки українських та зарубіжних учених, результати монографічних досліджень та інших наукових розвідок, проведених автором особисто, а також наукові здобутки провідних фахівців кафедри економіки та управління національним господарством Дніпропетровського національного університету й матеріали науково-практичних конференцій, у яких автор брала участь.

Для обробки економічної інформації, побудови таблиць і графіків використано сучасні технології Microsoft.

Наукова новизна отриманих результатів полягає в теоретичному обґрунтуванні й розробці організаційно-економічного механізму регулювання стану й міри задіяння соціалізаційного комплексу національної економіки на потреби соціалізації, який гарантує прогресивні взаємоузгоджені зміни як у первинній, так і вторинній його сферах. У своїй сукупності результати виконаного дослідження репрезентують нові науково обґрунтовані результати щодо розв’язання важливого наукового завдання в галузі економіки та управління національним господарством.

Із отриманих автором на основі здійснених наукових досліджень результатів можна кваліфікувати як досягнуті

уперше:

-    розроблено авторську версію й введено в науковий обіг з необхідним понятійно-категоріальним апаратом категорію «соціалізаційний комплекс національного господарства» (СКНГ) як сукупність об’єктів виробничої та соціальної інфраструктур, корисна діяльність яких полягає не у виробництві матеріальних благ та послуг, а в наданні окремим членам суспільства чи суспільству в цілому послуг, пов’язаних із засвоєнням знань, соціальних і культурних цінностей, оволодінням певними навичками практичної діяльності, інтернаціоналізацією певних норм, позицій і ролей, виробленням кожним індивідом власної системи ціннісних орієнтирів і настанов, перетворенням і розвитком знань, здоров’я, культури, рівня і безпеки життя, соціального статусу тощо;

-    розроблено науково-методологічні засади щодо оцінювання стану й ступеня збалансованості розвитку сфер соціалізаційного комплексу;

удосконалено:

-    процедуру здійснення і тлумачення результатів моніторингу стану та розвитку соціалізаційного комплексу національного господарства в контексті створення й реалізації соціалізаційних можливостей сферами первинної та вторинної соціалізації економіки послідовно фазам формування людського потенціалу і його трансформації в людський капітал;

-    методичні основи виокремлення кола факторів, що впливають на стан і використання об’єктів різних сфер соціалізаційного комплексу в умовах неповної визначеності суб’єктів управлінської діяльності;          

дістали подальший розвиток:

-    генезис наукових ідей щодо сутності категорії «розвиток», який базується не на суперечностях між колективістською та індивідуалістською політикою, а на виокремленні тієї гілки наукової думки, яка пов’язана із соціальною еволюцією;

-    економічний зміст формули «соціалізація економіки», як процесу раціоналізації державного регулювання соціальної динаміки суспільства на основі змішаної моделі господарювання й створення відповідної їй системи інститутів та інституцій забезпечення поступального цивілізаційного розвитку.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони створюють основу для запровадження організаційно-економічного механізму регулювання стану й розвитку соціалізаційного комплексу національного господарства. Крім того, практичне значення дослідження полягає у формуванні методологічної бази щодо упередження деструкцій розвитку комплексу соціалізації й забезпечення більшої результативності соціалізації населення регіонів у напрямі розбудови соціальної держави.

Основні положення дисертаційного дослідження були використані :

-    у науковій роботі під час виконання держбюджетної тематики кафедри економіки та управління національним господарством Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара в рамках дослідження за темами «Методологічне обґрунтування стійкого розвитку Придніпров’я в умовах соціально-економічної кризи» (номер державної реєстрації 0195U023123), «Актуальні проблеми адаптації промислового сектору економіки України до ринкових перетворень» (номер державної реєстрації 0100U005374) та «Удосконалення механізму формування і використання потенціалу соціалізації економіки регіону» (номер державної реєстрації 0107U000527) (довідка № 88-90776 від 22.09.2008 р.);

-    Головним управлінням економіки Дніпропетровської обласної державної адміністрації в процесі розробки програми соціально-економічного розвитку регіону, оцінці міжрегіональних розбіжностей та при підготовці пропозицій до комплексної оцінки соціально-економічного розвитку міст та регіонів області (довідка № 783/ 08-9 від 24.09.2008 р.);

-    положення дисертаційної роботи використовуються в навчальному процесі під час формування робочих програм, методичних розробок, проведення лекцій, практичних та семінарських занять із дисциплін «Національна економіка», «Товарні ринки», «Соціалізація економіки України» (довідка № 160-86 від 22.09.2008 р.).

Особистий внесок здобувача. Всі теоретичні та практичні результати, пропозиції та висновки одержані безпосередньо автором і знайшли відображення в опублікованих працях. Особисто автором сформульовано та обґрунтовано наукові положення щодо визначення сутності та природи соціалізаційного комплексу національного господарства, методичних підходів оцінювання міри його здійснення в соціалізаційні процеси, оптимізації процесу інформаційного забезпечення регулювання розвитку комплексу соціалізації.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та результати, що наведені в дисертації, обговорювалися та дістали схвалення на: ІV міжнародній науково-практичній конференції (м. Дніпропетровськ, 20 – 30 червня 2005 р.),
ІІ міжнародній науково-практичній конференції (м. Дніпропетровськ, 19 – 30 вересня 2005 р.), щорічній науково-практичній конференції Одеського регіонального інституту державного управління НАДУ при Президентові України
(м. Одеса, 18 жовтня 2005 р.), міжнародної науково-практичної конференції
(м. Дніпропетровськ, 26 – 27 жовтня 2005 р.), VIII науково-практичній конференції студентів, аспірантів і молодих вчених Севастопольського національного технічного університету (м. Севастополь, 26 – 29 жовтня 2005 р.), міжнародній науково-практичній конференції (м. Жовті Води, 21 – 22 лютого 2008 р.).

Крім того, результати дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри економіки та управління національним господарством Дніпропетровського національного університету, де отримали позитивну оцінку та були рекомендовані для використання в навчальному процесі із профільних дисциплін і прилюдного захисту на здобуття наукового ступеня.

Публікації. За темою дисертації опубліковано 10 наукових праць (дві роботи у співавторстві) загальним обсягом 5,8 др. арк. (особисто автором 5,2 др. арк.), з них у колективній монографії 3,1 др. арк. та 3 – у наукових періодичних фахових виданнях особисто загальним обсягом 1,9 др. арк.

Структура й обсяг роботи. Дисертація складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (269 найменувань) та додатків. Повний обсяг дисертації становить 275 сторінок друкованого тексту, у тому числі 25 таблиць, 24 рисунки (схеми, діаграми, графіки), перелік посилань займає 23 сторінки та 8 додатків на 47 сторінках.