Утєхін І.Б. Виконання договорів з передачі майна у власність

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, зв’язок роботи з науковими програмами та темами, характеризується об’єкт, предмет та методологія дослідження, визначається мета і завдання дослідження, сформульовані положення наукової новизни, які виносяться на захист, вказується практичне значення та наведені дані про апробацію результатів дослідження, а також публікації дисертанта за темою дисертації.

Розділ 1. «Загальні положення про виконання цивільно-правових договорів», який складається з двох підрозділів, присвячений питанню становлення положень позитивного права про виконання договорів, правової природи, поняття, змісту та принципів.

У підрозділі 1.1. «Становлення інституту виконання договорів у цивільному праві» дисертант виходить з того, що виконання, як спосіб реалізації мети (“causa”) зобов’язання, має імперативно-обов’язковий характер і закріплений як догма договірного права. Це є проявом започаткованого в римському приватному праві принципу обов’язковості виконання зобов’язань, який у подальшому було втілено у законодавстві більшості країн світу, зокрема, й в Україні. Так, у ст. 629 ЦК України передбачається, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Дисертантом підтримується висловлена С. В. Сарбашем позиція з приводу виділення атрибуту, як невід’ємної властивості предмета, і модусу виконання договору, як властивості предмета, що притаманна йому лише в певних станах. Атрибутом виконання зобов’язання за договором дисертант вважає властивості, які притаманні будь-якому виконанню зобов’язання: сторони виконання, строк (термін) та час виконання, місце виконання.

Законодавець в нормах позитивного права закріплює алгоритм дій сторін для досягнення мети договору, надає їй форму і визначає гарантії для здійснення суб’єктивних прав та виконання юридичних обов’язків, які деталізуються у договорах. Виконання договору врегульовано законодавцем шляхом визначення: 1) загальних положень про виконання зобов’язання (Глава 48 ЦК України); 2) норм про забезпечення виконання зобов’язань (Глава 49 ЦК України); 3) норм про виконання загальних (характерних) видів договорів (Глава 52 ЦК України); 4) норм про виконання окремих типів договорів (§ 1 Глави 54 ЦК України); 5) норм про виконання окремих видів договорів (§ 2 Глави 54 ЦК України). На основі аналізу актів цивільного законодавства зроблено висновок про те, що договір має свою сутність, яка визначає особливості його виконання, і виконанням договору досягається його мета. В дисертації обґрунтовано, що під виконанням договору слід розуміти здійснення сторонами дій щодо виконання встановленого договором юридичного обов’язку відповідно до умов договору, вимог актів цивільного законодавства та звичаїв ділового обороту.

Дисертант вважає, що виконання зобов’язань за договором є складним юридичним вчинком, який має накопичувальну послідовність. Це означає, що виконання має свою послідовність і досягнення мети договору відбувається за тоді, коли сторони вчиняють всі відповідні дії, які випливають з нього. Наприклад, у роздрібній торгівлі виконання зобов’язань полягає у наданні інформації про товар, огляді його споживачем, сплаті за товар і передачі його продавцем. На підставі цього, дії з виконання класифікуються на такі види: 1) дії, які є вчиненням надання, що виявляється у передачі речі, виконанні роботи, наданні послуги, сплаті боргу та дії, які є засобом контролю за якістю перших; 2) дії, які складають первинне надання – передача речі, виконання роботи та надання послуги, та дії, які є зустрічним наданням – оплата за отримане; 3) надання, яке здійснюється контрагентами договору, та надання, яке здійснюється третіми особами; 4) виконання, яке співпадає з моментом укладання договору, і яке не співпадає; 5) виконання, яке має лише один предмет та виконання, яке має декілька предметів; 6) виконання, яке має визначене зустрічне надання, та виконання, яке не має визначеного зустрічного надання.

У підрозділі 1.2. «Принципи виконання договору в цивільному праві» автор виходить з того, що принципи виконання випливають із суті договору і визначають узагальнену модель поведінки його учасників. Вони мають юридичну форму, свою архітектоніку та власні прояви, надають можливість виявити дійсне місце і роль у ньому раціональних засад та спрямовані на забезпечення вчинення надання, задоволення вимог кредитора і припинення зобов’язання. Дисертант притримується тієї думки, що принцип належного виконання зобов’язання притаманний лише цивільному праву і серед принципів виконання договору є основним, тобто інші принципи виконання договору йому підкорені. Цей принцип за ЦК України охоплює собою виконання належними сторонами (ст. 527), належним предметом (ст. 533, ст. 539), у належному місці (ст. 532), у належний строк (термін) (ст. 530, ст. 531), належним способом (ст.ст. 529, 542, 543, 537). Належне виконання припускає реальне виконання, тобто виконання зобов'язання в натурі, але останнє має і самостійне значення. Разом з тим, дисертант звертає увагу на те, що дія принципу реального виконання у договірному праві є дещо обмеженою.

Розділ 2. «Особливості виконання договорів з передачі майна у власність», який складається з трьох підрозділів, присвячений дослідженню специфіки виконання договорів, що передбачені § 1 та § 2-6 Глави 54 ЦК України та договору підряду.

У підрозділі 2.1. «Загальні положення про виконання договорів з передачі майна у власність» дисертант виходить з того, що разом із загальними положеннями про виконання договору, в актах цивільного законодавства є спеціальні положення щодо особливостей виконання типів та видів договорів. Останні, виходячи із загального правила про співвідношення загальної і спеціальної норми, мають пріоритет у застосуванні перед першими. На підставі історично-порівняльного аналізу положень римського приватного права, російського права та радянського права дисертантом зроблені конкретні пропозиції щодо удосконалення чинного законодавства України. Так, зокрема, запропоновано доповнити положення ч. 1 ст. 662 ЦК України вказівкою про те, що продавець передає право власності на товар.

В дисертації визначені особливості виконання договору купівлі-продажу за його істотними умовами, а також виділені наступні способи передання товару: а) у разі надання товару в розпорядження покупця – вибірка його з місця надання; б) у разі передання перевізникові – прийняття товару від нього в місці перевезення (відповідно до статуту визначеного виду транспорту); в) вручення коносаменту або іншого документа на майно – через прийняття цих документів. Дисертантом запропоновано доповнити Главу 54 ЦК України статтею 655-1 «Виконання договору купівлі-продажу» в такій редакції: «Купівля-продаж завжди виконується: 1) з боку продавця – здійсненням продажу у строк, визначений договором, 2) з боку покупця – платежем встановленої ціни за товар».

У підрозділі 2.2 «Особливості виконання деяких договорів з передачі майна у власність» досліджені методологічні засади виконання окремих видів договорів з передачі майна у власність. Запропоновано ввести в цивілістичну термінологію термін «цивільно-правові гарантії виконання договорів» з передачі майна у власність, що позначала б систему нормативних приписів і правових способів, передбачених актами цивільного законодавства, які забезпечують юридичну можливість кредиторів власними діями набути суб’єктивне право на предмет договору та вимагати зустрічних дій від боржників, а також забезпечити його належний захист у разі порушення.

В дисертації послідовно розглядаються особливості виконання договорів, що охоплюються Главою 54 ЦК України (поставки, контрактації сільськогосподарської продукції, поставки енергетичних та інших ресурсів через приєднану мережу, міни) та обґрунтовуються пропозиції щодо удосконалення норм цивільного законодавства, які їх регулюють Дисертантом доводиться, що виконання зазначених вище договорів має спільні риси, але відрізняється відповідно до специфіки та мети договорів кожного виду.

У підрозділі 2.3 «Виконання договору підряду, що передбачає створення речі» на підставі застосування порівняльного методу встановлено особливості виконання договору підряду із індивідуалізованим предметом виконання. Дисертантом акцентується увага на тому, з належному якій стороні договору матеріалу і яким чином виконується робота за цим договором, простежується значення та прояви ризику при виконанні робіт, вказується значення належного здійснення та оформлення приймання-передачі закінчених підрядних робіт.

Дисертант приєднується до позиції тих науковців, які виходять із подвійності предмету договору підряду, тобто, що він складається з роботи та її результату, та вважає його основною складовою виконання первинного надання з боку підрядника. Для посилення гарантій виконання обґрунтовано доцільність доповнити ч. 1 ст. 846 ЦК України після слів «...встановлюється в договорі підряду» словами «та актами цивільного та іншого законодавства», а ч. 2 ст. 857 ЦК України після слів: «визначеній у договорі підряду» доповнити словами : «державних стандартів, технічних умов».

Розділ 3. «Примусове виконання зобов’язань за договором з передачі майна у власність», який складається із двох підрозділів, присвячений дослідженню можливостей застосування примусу до виконання зобов’язань за договорами з передачі майна у власність та наслідків порушення таких зобов’язань.

У підрозділі 3.1 «Наслідки порушення договорів на передачу майна у власність» дисертант, ґрунтуючись на загальних положеннях про наслідки порушення зобов’язань, передбачених у ст. 611 ЦК України, вважає, що при порушенні договорів наступають передбачені договором чи законом загальні, тобто властиві всім договорам, або спеціальні, тобто які властиві лише певним видам договорів, правові наслідки.

В дисертації обґрунтовується теза про те, що в об’єктивному розумінні усі регулятивні норми є охоронними, а ті з них, які встановлюють засоби захисту, є водночас й захисними. Застосування кредитором того чи іншого наслідку порушення договору має відповідати: по-перше, положенням договору або закону; по-друге, у будь-якому випадку санкції, які визначені законом або договором, мають бути співрозмірними самому порушенню і виключати зловживання з боку кредитора.

Які саме наслідки будуть мати місце у разі порушення договору з передачі майна у власність буде залежати перш за все від виду відповідного договору. При цьому законодавець захищає кредитора лише у разі його добросовісності. Дисертант, на підстав аналізу думок щодо підстав цивільно-правової відповідальності, дійшов висновку про недоцільність на даному етапі відходу від домінуючої і традиційної концепції corpus delikti (складу цивільного правопорушення) як юридичної підстави цивільної відповідальності.

Дисертант доводить, що примус до усунення недоліків переданої речі або речі, створеної у результатів виконання робіт, не являється санкцією, а вимога щодо усунення таких недоліків зумовлена порушенням основного зобов’язання за відповідним договором і є законним способом досягнення мети відповідного договору. Іншими словами, зобов’язання щодо усунення недоліків речі є акцесорним, тобто випливає з основного і забезпечує його можливістю застосування примусу.

У підрозділі 3.2 «Примусове виконання договорів на передачу майна у власність» розглядаються випадки та допустимість примусу до виконання зобов’язання в натурі, аналізуються його позитивні та негативні прояви. Розглядаючи це питання, дисертант виходить насамперед з того, що примусове виконання обов’язку в натурі передбачене п. 5 ч. 2 ст. 16 ЦК України, а отже є легальним способом захисту цивільних прав.

На думку дисертанта, вирішення питання про застосування примусу до виконання обов’язку в натурі залежить від кредитора. Вжиття примусових заходів пов’язане, насамперед, із індивідуально визначеними речами. Однак, це не виключає застосування цього способу захисту для захист прав, пов’язаних із переданням (отриманням) речей, визначених родовими ознаками. Відповідно Чинне вітчизняне законодавство пов’язує можливість витребування індивідуально визначеної речі з наявністю цієї речі у боржника та правами третіх осіб на цю річ, що обмежує право кредитора на отримання такої речі за рахунок примусу до виконання зобов’язання в натурі. З огляду на це, при реалізації права на примусове виконання обов’язку в натурі з передачі визначених індивідуальними ознаками речей виникає необхідність доказування наявності або відсутності речі у боржника.

І дисертації доводиться, що присудження виконання обов’язку в натурі є відновленням майнового становища кредитора, а із соціального погляду – відновленням справедливості. При цьому примусове виконання зобов’язання за договорами з передачі речі слугує інтересам кредитора і тим стабілізує цивільний оборот.