ВНЕСОК М.М. АРКАСА У РОЗВИТОК СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНОЇ ДУМКИ УКРАЇНИ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обгрунтовано актуальність теми, визначено предмет, об’єкт, мету і завдання дослідження, окреслено його хронологічні рамки, вказано на наукову новизну, практичне значення отриманих результатів, подано відомості про апробацію.

Перший розділ “Історіографія, джерельна база та методологія дослідження” присвячений аналізу наявної літератури і джерел по темі дисертації, а також висвітленню використаних методів і принципів дослідження.

У першому параграфі “Ступінь наукової розробки проблеми” звертається увага на те, що з проголошенням незалежності України зросла увага до дослідження проблеми висвітлення та обгрунтування суспільно-політичної діяльності та аналіз спадщини М.М. Аркаса. Поряд з цим нині відбувається подальша концептуальна та методологічна розробка цієї проблеми. Цей комплекс проблем активно висвітлюється у працях В. Сарбея, І. Кураса, В. Ульяновського, В. Потульницького, В. Шкварця, а також В. Жадька, П. Тригуба, В. Бойченка, Т. Березовської, В. Кондрашова, Л. Цимбал, А. Топорова, Л. Ржепецького, В. Іванова, І. Берези та ін.

У роботах вищевказаних вчених досліджуються фундаментальні аспекти життя та творчості М.М. Аркаса, окреслюються умови його становлення як композитора, історика та поета, визначаються головні напрямки його культурно-просвітницької та громадської діяльності, переосмислюється традиційне уявлення щодо значущості його суспільно-громадської, просвітницької діяльності.

Використовуючи набутки сучасних дослідників, дисертант спирався і на праці вітчизняних вчених попередніх поколінь, які торкалися, головним чином, історії написання та видання “Історії України-Русі” М. Аркаса. Це, насамперед, роботи М. Грушевського, В. Липинського, Є. Чикаленка, О. Лотоцького та ін.

Роботи названих авторів послугували фундаментальною теоретико-методологічною базою для даного дослідження, яке присвячено висвітленню суспільно-політичної спадщини М.М. Аркаса.

Радянська історична наука практично не була представлена достатнім обсягом праць у яких висвітлювалися б аспекти громадсько-політичної спадщини М.М. Аркаса, а ті праці, які все ж публікувалися, були спрямовані на розкриття переважно його композиторської діяльності. Це було прямим наслідком тогочасної політики офіційного замовчування ролі М.М. Аркаса в історії України та національному русі, уже це відлякувало дослідників від постаті М.М. Аркаса. Зазначається, що завжди в публікаціях підкреслювалася “українофільська”, більше того – “буржуазно-націоналістична” суть творчості М.М. Аркаса.

В умовах “хрущовської відлиги” в 1958 р. у Києві побачила світ книга київського музикознавця Л.С. Кауфмана “М.М. Аркас. Нарис про життя і творчість”. У дослідженні було ґрунтовно висвітлено лише музично-композиторська творчість М.М. Аркаса. Проте Л.С. Кауфман, з позначених обставин, “поскупився” на розповідь про М.М. Аркаса як історика та громадського діяча, оскільки некритично сприйняв успадковане від недавнього минулого негативне ставлення до М.М. Аркаса, особливо його “Історії України-Русі”, як до книги “буржуазно-націоналістичного” характеру.

Характеризуючи радянські часи, автор дисертації проаналізувала ряд газетних публікацій про М.М. Аркаса переважно у Миколаївській обласній періодичній пресі 50-80-х років XX ст. Хоча в цих публікаціях, як правило, віддавалася данина пам’яті в основному як композитору.

Водночас, на противагу вітчизняним дослідникам, творчі здобутки М.М. Аркаса добре знали та шанували в українській еміграції. Про це свідчить хоча б той факт, що саме за кордоном були неодноразові спроби перевидання “Історії України-Русі” М.М. Аркаса. У 1912 р. у Кракові коштом дружини М.М. Аркаса було опубліковано нову редакцію Аркасової “Історії України-Русі”. Надалі у 1918 р. книгу було видано українцями Петрограда, потім вона вийшла друком 1920 р. у Лейпцигу (Німеччина), а також її опублікували 1947 р. заокеанські українці в Буенос-Айресі (Аргентина). У 1967 р. вона вийшла у Вінніпезі (Канада).

В українській науці ситуація почала істотно змінюватися тільки у 80-х рр. XX ст. в умовах перебудови, демократизації і гласності. У 1990 р. побачила світ “Історія України-Русі” М.М. Аркаса, з красномовною передмовою до неї, з багатими ілюстраціями та значним науковим апаратом, а також змістовними коментарями про життя і творчість М.М. Аркаса, доктора історичних наук, професора В.Г. Сарбея, які здійснили вплив на подальші дослідження даної тематики.

Системне дослідження суспільно-політичної спадщини розпочалося лише після проголошення незалежності України. Значна кількість наукових праць базувалися на нових документах, що до цього не використовувалися дослідниками, адже було знято гриф “секретності” практично з усіх архівних фондів. Спочатку особлива увага громадсько-політичній діяльності та спадщині М.М. Аркаса приділялася на наукових конференціях: “Культура Півдня України” (травень 1991 р.), Друга Всеукраїнська науково-теоретична конференція “Проблеми історії національного руху в Україні (до 1917 р.)”, що відбулася в жовтні 1992 р., Миколаївська обласна науково-практична конференція “Джерела духовності”, яка вперше присвячувалася аналізу творчої діяльності М.М. Аркаса. 28-29 листопада 1995 р. у Миколаєві. У подальшому подібні конференції проводяться раз на 2 роки, а в збірниках систематично публікуються нові матеріали про життя та творчість М.М. Аркаса.

У 2002 р. до 150-річчя від дня народження великого земляка побачила світ перша узагальнююча праця про життя та творчість М.М. Аркаса – “Микола Миколайович Аркас: життя, творчість, діяльність”, автором якої є доктор історичних наук, професор В.П. Шкварець. З огляду на ґрунтовність праці автор дисертації зазначає, що у монографії не висвітлені взаємовідносини А. Желябова та М. Аркаса, не проаналізовано листування М. Аркаса з Лесею Українкою, Є. Чикаленком та ін., побіжно зазначено рецензування “Історії України-Русі” В. Липинським та М. Грушевським, що залишається актуальним і надалі, тому заслуговує на подальше вивчення.

Наголошувалося на тому факті, що відзначення 150-річчя від дня народження М.М. Аркаса дало поштовх до активізації досліджень життя та творчості відомого діяча, але знову ж таки основна увага дослідників зосереджувалася на висвітленні його культурно-просвітницької творчості.

Підсумовуючи огляд літератури, зазначимо, що не дивлячись на пожвавлення роботи сучасних дослідників по висвітленню різних аспектів спадщини М.М. Аркаса, наукова розробка поставленої автором проблеми ще далека від її вирішення. Сьогодні фактично відсутні окремі монографічні праці щодо того чи іншого виду діяльності М.М. Аркаса. В той же час варто відзначити що ці дослідження висвітлюють лише окремі аспекти чи часові періоди стосовно проблематики даної дисертації, надавши автору можливість більш ґрунтовно провести науковий пошук.

У другому параграфі “Джерельна база дослідження” окреслюється коло джерел, які автор умовно поділив на декілька груп.

1.    Твори М.М. Аркаса: “Історія України-Русі”, що дозволяє визначити культурно-освітній рівень та розкрити його світогляд; охарактеризувати суспільно-патріотичні погляди автора; дати уявлення про рівень розвитку історичної та політичної думки на певному етапі історії науки на Україні; опера “Катерина”, значення якої полягає не лише в музиці, народності чи першій оперній інтерпретації поеми Т.Г. Шевченка, а в служінні українській справі та пробудженні національної самосвідомості народу.

2.    Архівні джерела Центрального державного історичного архіву (м. Львів) та державного архіву Миколаївської області. Матеріали “Особистого фонду М.М. Аркаса”, які характеризують громадську, політичну, просвітницьку діяльність М.М. Аркаса. Ці документи дають уявлення про життєві й громадські позиції М.М. Аркаса щодо загальнонаціональних і місцевих проблем; розкривають коло знайомих М.М. Аркаса, які, здебільшого, були активними членами українського національного руху, висвітлюють мало дослідженні аспекти життєдіяльності М.М. Аркаса. Документи Миколаївського товариства “Просвіта”, які містять статистичні відомості про культурно–освітню, громадську діяльність товариства; відомості про його членів, їх співпрацю з місцевим населенням, подають факти про благодійну діяльність просвітнього товариства.

3.    Листування М.М. Аркаса з визначними діячами національного руху кінця XIX – початку XX ст., які дозволяють визначити місце та роль провідних представників української інтелігенції у національному русі.

4.    Періодична преса того часу: “Николаевская газета”, “Николаевский курьер”, “Трудовая копейка”, “Николаевский голос”, які охоплюють період 1907-1911 рр. і висвітлюють діяльність “Просвіти”.

5.    Мемуари М.М. Аркаса, які характеризують активну громадську, просвітньо-культурницьку діяльність М.М. Аркаса, пов’язану з національно-визвольним рухом та формуванням національної свідомості у широкого загалу.

Джерельна база дисертації дозволила дослідити та охарактеризувати головні напрямки діяльності М.М.Аркаса, визначити місце та роль його творчості у національному русі кінця XIX-початку XX ст., розглянути основні напрями громадської, просвітньо-культурницької діяльності М.М. Аркаса, проаналізувати місце Аркасівської спадщини у процесі становлення незалежної України, її роль у сучасному політичному житті.

У третьому параграфі “Теоретико-методологічна основа дослідження” розглядаються наукові принципи і методи пізнання, застосування яких у ході дослідження дозволили викласти матеріал у послідовній і логічно завершеній формі та об’єктивно відобразити внесок М.М.Аркаса у суспільно-політичну думку України. Дисертант, базуючись на таких загальновідомих принципах науки, як історизм, об’єктивність, системність та інші, застосовуючи методи комплексного, статистичного, історико-порівняльного, формально-логічного, хронологічного аналізу, зробив спробу дослідити та узагальнити саме громадсько-політичну діяльність М.М. Аркаса, його участь у національно-культурному русі, показавши його як видатного виразника громадсько-політичної думки України.

У другому розділі “Формування світогляду М.М. Аркаса в умовах активізації української громадсько-політичної думки в кінці XIX ст.” досліджено передумови та чинники, які впливали на формування М.М. Аркаса як активного представника українського національного руху.

Перший параграф “Стан громадсько-політичної думки в Україні в кінці XIX – на початку XX ст.” містить характеристику особливостей української політичної думки XIX – XX ст., яка визначалася тим, що розвивалася в соціальному середовищі, в якому зникали давні спадково-майнові ознаки, поступово руйнувався сільський традиційний спосіб життя, і замість аграрного поставало масове індустріальне суспільство.

В роботі зазначається, що у другій половині XIX ст. суспільний рух в Україні здебільшого мав культурно-освітній характер, оскільки, на думку його учасників, наближення до народу, його мови, поезії було водночас і поверненням до власної національної ідентичності. Звертається увага на те, що саме у цей час культурно-національне питання набуло політичного забарвлення. При цьому спостерігалася така тенденція, що чим більше уряд обмежував функції національної мови й інших факторів національно-культурного розвитку, тим сильнішими ставали в інтелігенції національні почуття. Вона акумулювала в своїй свідомості національні ідеї й намагалася донести їх до масової свідомості.

В дисертації на основі вивчення чисельних джерел обґрунтовується, що культурництво, від якого інтелігенція ніколи не відмовлялася, на початку XX ст. пішло вгору. Воно стало важливою сферою позапартійної діяльності лібералів, яка доповнювала партійну, а нерідко й переважала її. Культурництво вже не було аполітичним, воно орієнтувалося не на вузьке коло обраних, а на маси і на селянство. Головним завданням залишалося пробудження і виховання національної свідомості мас, виведення їх із культурного небуття. Проте це завдання здійснювалося новими методами і засобами. Найхарактернішою ознакою нового рівня культурництва стало заснування культурно-освітніх товариств – “Просвіт”, за зразком львівської “Просвіти”, створеної ще у 1868 р. Формальна аполітичність цих товариств приваблювала, з одного боку, інтелігенцію, яка вже боялася політичної діяльності, але й не могла залишитися бездіяльною, а з іншого – тих діячів, які вбачали в освітніх товариствах реальний засіб, що відкривав широкі можливості для продовження національно-політичної роботи під легальною вивіскою. Просвітні товариства залишалися єдиною легальною формою існування живого українського слова, до того ж вони користувалися правом видавничої діяльності.

Спираючись на зазначену характеристику громадсько-політичної думки та проаналізувавши концептуальні засади різноманітних політичних напрямків, автор доходить висновку про те, що характерною рисою культурного процесу в Україні у XIX-XX ст. була нелегка боротьба за створення та нагромадження національних духовних та матеріальних цінностей. Інтелігенція відігравала роль каталізатора нових ідей у мовознавстві, літературі, музиці, образотворчому мистецтві на національній основі, виступала носієм матеріальних та духовних цінностей свого народу. Вона являла собою духовну основу нації, боролася за впровадження своїх ідеалів у буденне життя.

У другому параграфі “Вплив родини та видатних діячів громадського руху й української культури на формування світогляду М.М. Аркаса” було охарактеризовано ті об’єктивні та суб’єктивні фактори та чинники, які впливали протягом життя М.М. Аркаса на становлення та формування його світоглядних і життєвих позицій.

Насамперед мова ведеться про такі фактори:

–       поєднання грецької та української крові (рід Аркасів походив із Греції, а рід матері – Богдановичі – нащадки козацького роду), що породило у Північному Причорномор’ї низку обдарованих митців та науковців;

–       материнське виховання у народному і національному дусі. Виховні методи матері, Софії Петрівни – здебільшого базувалися на ґрунті української духовності і, в першу чергу, музично-поетичного фольклору.

–       активна суспільна діяльність дядька Захарія та батька Миколи Аркаса, імена яких увійшли до фундаментальної енциклопедії “Російський біографічний словник”;

–       вплив на студентство Новоросійського університету, під час навчання у ньому М. Аркаса, Одеського товариства історії і старожитностей, яке займалося виявленням та дослідженням документальних матеріалів в архівах Новоросійського краю, вивченням краєзнавчих пам’ятних місць, опублікуванням монографічних досліджень, різних статей у збірнику за назвою “Записки”. На думку дисертанта, саме в роки навчання М.М. Аркаса в Одесі посилився його інтерес до історії;

–       прогресивне оточення з високоосвічених педагогів у гімназії та університеті, а саме – Л.А. Смоленського та П.І. Ніщинського. Завдяки їхньому впливу М.М. Аркас полюбив український театр, народну творчість і вирішив присвятити себе збагаченню українських традицій. Не могли пройти безслідно для М.М. Аркаса постійне спілкування з професорами І.І. Мечниковим, І.М. Сєченовим, О.О. Ковалевським, адже це були не тільки світочі біологічної науки, а й взірці інтелігентності з непохитними демократичними переконаннями. Саме таке оточення й зумовило молодого М.М. Аркаса увійти до складу одного із гуртків прогресивної молоді;

–       знайомство з М.Л. Кропивницьким, що розпочалося за часів навчання в університеті та продовжувалося протягом всього їх життя й було досить важливим етапом в житті М.М. Аркаса. Саме в цей час театр, музика стають для М.М. Аркаса не просто розвагою. У своєму житті та творчості він починає ставити перед собою завдання, які в подальшому мали незаперечне прогресивне громадське значення;

–       формування та укріплення суспільно-політичних, гуманістичних позицій та принципів М. Аркаса під впливом знайомства з А. Желябовим. Автор дисертації намагалася довести, що знайомство М. Аркаса та А. Желябова, на противагу думки деяких вчених, зокрема В.Г. Сарбея, не є безперечним доказом аркасівських зв’язків з активними революціонерами і навіть свідченням про його розуміння та схильність до сприйняття революційних ідей. На користь цього наводяться факти з родинної хроніки М. Аркаса-молодшого. Зокрема, він відмічав, що М.М. Аркас добре знав особисто А.І. Желябова, однак під впливом його ідей М. Аркас ніколи не був й розповідав про нього як про “звіроподібного суб’єкта, на рідкість антипатичного”. На думку диссертанта, такою характеристикою А. Желябову М. Аркас висловлював своє невдоволення застосуванню терору в політичній боротьбі. Чулому серцем М.М. Аркасові більш підходив принцип толерантності.

У третьому розділі “Громадсько-політична діяльність М.М. Аркаса на початку XX ст.” розглянута та проаналізована суспільно-політична, культурно-просвітницька діяльність М.М. Аркаса, що була тісно пов’язана з українським визвольним рухом та формуванням національної свідомості у широкого загалу.

Перший параграф “М.М. Аркас – організатор і керівник Миколаївської “Просвіти” присвячений характеристиці діяльності культурно-просвітницької організації “Просвіта” у м. Миколаєві.

В роботі зазначається, що виходячи з позитивного просвітницького досвіду на Україні, товариство “Просвіта” на чолі з М.М. Аркасом всіляко популяризувало і поширювало за допомогою громадської активної діяльності та, зокрема, доповідей, лекцій, концертів та вистав кращі зразки української культури, історії, письменства, народних звичаїв та традицій й сприяли збереженню історичної пам’яті українського народу та укріплення його віри у майбутнє України.

В параграфі особлива увага звертається на те, що М. Аркас як керівник новоствореного товариства наголошував, що “історія призначила “Просвітам” зробити таку важливу справу на користь України, як братства у XVIII ст.”. Автор дисертації намагався проаналізувати діяльність таких відділів Миколаївської “Просвіти” як: літературно-науковий, артистично-музичний, книгозбірні, господарський.

Зверталася особлива увага на те, що незважаючи на численні перешкоди, інтелігенція м. Миколаєва під керівництвом М.М. Аркаса постійно активізувала діяльність у “Просвіті”, в тому числі і в період післяреволюційної реакції 1907-1908 рр.

В роботі наводяться приклади того, що тільки на першому році свого існування літературно-наукова секція влаштувала 12 лекцій, а артистично-музична – 23 літературно-музичних вечорів.

Протягом 1908 р. відбулося майже півсотні літературно-музичних вечорів, на яких, окрім декламації та співу, пройшли вистави опер “Катерина”, “Наталка-Полтавка”, “Запорожець за Дунаєм”, п’єс І. Карпенка-Карого, творів М. Старицького, Б. Грінченка, А. Чехова. Наприклад, у січні 1908 р. хор товариства під керівництвом П.Ф. Армаша виконав чумацьку пісню “Ой, що ж то за ворон” та “Коломийку”. Члени товариства брали активну участь у обрядових дійствах, зокрема, в “Ночі на Івана Купала”. Зазначимо, що на багатьох вечорах “Просвіти” виконувалися партії, арії, цілісні дії з Аркасової опери “Катерина”. Слід підкреслити, що на тих вечорах побувало “велике число українських націй і інших націй людності”. А деякі твори, як, наприклад, “Запорожець за Дунаєм” Гулака-Артемовського та “Катерина”, миколаївські просвітяни на чолі з М. Аркасом виконували у Херсоні та Олешках, Богданівці, Вознесенську. При цьому щороку товариство влаштовувало великі концерти у роковини смерті Т.Г. Шевченка, котрі були окрасою музичного життя для всього Миколаєва.

Особлива увагу зверталася на той факт, що членство у “Просвіті” міг отримати представник будь-якої національності. Якщо переглянути список членів миколаївської “Просвіти”, то там можна побачити не лише українські, а й єврейські, російські, німецькі, польські та інші прізвища (Г.Я. Біленко, П.Т. Ємельянов, М.І. Левін, Л.Г. Ратнер, А.Ю. Міллер, Е.Е. Елерт і т.д.).

В дисертації наголошувалося на тому, що досить важливим у роботі членів товариства, зокрема для самого голови, була боротьба, за впровадження української мови у народну освіту. Взагалі питанню національної освіти М. Аркас надавав величезного значення як інструменту, за допомогою якого мало б відбуватися становлення національно свідомого українця у процесі навчання та виховання рідною, українською мовою.

По-перше, однією з причин, які спонукали М.М. Аркаса та товариство в цілому звернути увагу на проблему національної освіти, був той факт, що на початку XX ст. три чверті населення всієї України під владою Романівської і Габсбурзької імперій було неписьменним. Неосвіченість мас була великою перешкодою у розвитку національної самосвідомості, нівелювала патріотичні почуття, ставила на перше місце лише вузькокласові або професійні інтереси.

По-друге, питання шкільництва і рідної мови, які ніколи не були останніми серед культурних домагань українців, у революційні роки висунулися на перше місце. Як тільки настало деяке політичне полегшення, вчителі та студенти учительських семінарій буквально засипали міністрів заявами про потребу української початкової школи. Деякі сільські вчителі, не дочекавшись офіційного дозволу, самі почали вести навчання українською мовою.

В даному параграфі дисертації аналізується ще один з напрямків діяльності “Просвіти”: задоволення інтересу, що виявляла громадськість, до пізнання вітчизняного історичного минулого. М.М. Аркас зазвичай виступав з лекцією про Задунайську Січ перед кожною виставою опери “Запорожець за Дунаєм”, що ставилася силами артистів-аматорів Миколаївської “Просвіти”.

Все це та інші факти дають змогу стверджувати, що провідне місце у діяльності Миколаївської “Просвіти” займала лекційна пропаганда. У 1908 р. для широкої громадськості читались лекції про життя і діяльність І. Котляревського, І. Карпенка-Карого. Сам М.М. Аркас тільки у 1908 р. прочитав 14 лекцій з історії України за матеріалами, які готував до своєї “Історії України-Русі”. Тоді ж для громадськості М.М. Аркас читав безкоштовні лекції про життя та діяльність І. Котляревського, М. Заньковецької, І. Карпенка-Карого, М. Драгоманова, Б. Хмельницького, М. Лисенка та багатьох інших.

Аналіз різнопланових форм діяльності товариства “Просвіта” дозволив автору зробити висновок про те, що головна мета, яку ставили перед собою миколаївські “просвітяни” – розвивати національну самосвідомість свого народу – досягалася сповна завдяки спільним зусиллям М.М. Аркаса і його самовідданих сподвижників-однодумців. При цьому спиралися як на власний, так і набутий досвід в інших регіонах України.

У другому параграфі “Видання М.М. Аркасом “Історії України-Русі” та її вплив на громадсько-політичне життя України” висвітлюється роль Аркасівської праці у формуванні національної самосвідомості українського народу.

Перш за все відзначається, що наприкінці XVIII – на початку XX ст. українська національна ідея набувала нового, більшого поширення, ніж у попередні роки. Цьому сприяла головним чином діяльність товариств та організацій, що створювалися в Україні.

Далі наголошувалося на тому, що розвиток суспільно-політичного життя у першій половині XIX ст. та подальше зростання етнічної самосвідомості вимагали створення загального курсу історії України. Саме тому більшість прогресивних діячів старанно збирали історичні документи – літописи, хроніки, грамоти, акти, щоб з їх допомогою мотивувати свої домагання щодо української національної ідеї. На своє заняття вони дивилися майже як на подвиг і ставилися до нього досить серйозно.

Саме в такий період підвищеного інтересу до історичного минулого у енергійного М.М. Аркаса визріла ідея – написати книгу нарисів з історії України, щоб її могли читати навіть підлітки з незакінченою середньою освітою.

Саме на той час вже цілком реально можна було обговорювати питання про видання українською мовою популярної праці з історії України. Однією з причин такої зміни була активна революційна діяльність та боротьба широких народних мас, що розгорнулася 1905 р., і яка так налякала царизм, що той змушений був скасувати суворі заборони щодо вживання української мови. Це, в свою чергу, надало хоч якихось правових гарантій для випуску в світ “Історії України-Русі” М.М. Аркаса.

В роботі висвітлюється той факт, що після виходу “Історії України-Русі” М.М. Аркас одержав багато схвальних листів, автори яких вітали з виданням першої написаної українською мовою книгою, підкреслювали її доступність навіть для малоосвічених читачів та велике громадське значення для піднесення національної свідомості серед українців.

І справді “Історія України-Русі” М.М. Аркаса є книгою популярною, орієнтованою на широкі кола населення, праця, що вилилася у велике освітнє явище, оскільки її почали читати навіть малоосвічені українці. Тому важко вимагати від неї певного наукового рівня.

Однак, можна стверджувати, що М.М. Аркас створив, хоч і в стислій формі, досить грунтовну історичну працю, вивчив та узагальнив великий джерельний матеріал, подав оригінальне тлумачення історії минулого України. Написання цієї праці відобразило певний рівень розвитку історичної думки, конкретний етап історії історичної науки в Україні. Наприклад, щодо невиразності авторської позиції стосовно найдавніших сторінок історії України, то ще за часів його життя велися дискусії навколо цієї проблеми. Зрозуміло, що на рівні сучасних знань, на відміну від тодішнього, тепер багатьом дослідникам набагато легше і простіше писати праці на історичну тематику. Але відзиви на книгу, у тому числі сучасні, дають змогу оцінити її як визначне явище вітчизняної історичної науки, яке успадковує і критично засвоює сучасна історіографія.