Волянська О.В. Соціальні детермінанти підліткової агресії: соціологічний аналіз

Краткое содержание

           ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, визначаються мета, задачі, теоретичні засади й емпірична база дослідження; аргументується наукова новизна отриманих результатів; формулюється теоретичне та практичне значення результатів роботи.

У Розділі 1 “Підліткова агресія як об’єкт міждисциплінарного вивчення” розкривається проблемність визначення поняття агресії, пов’язана з багатофакторністю даного феномена; окреслюються основні етапи в історії систематичного аналізу агресії, аналізуються та узагальнюються теоретико-методологічні уявлення про агресію в психології, психіатрії, філософії, соціології; на підставі аналізу теорій розвитку виділяються детермінанти агресивної поведінки у підлітковому віці; обґрунтовується доцільність використання міждисциплінарного підходу для пояснення сутності та причин підліткової агресії, визначається роль соціальної та культурної систем у загальній моделі агресії як соціальної дії.

1.1. Надзвичайна складність як самого явища агресії, так і проблеми визначення та інтерпретації відповідного поняття, пояснюються кількома головними причинами. По-перше, даний термін застосовується для визначення великого спектру вчинків, що свідчить про різноманіття проявів агресії, але разом з тим потребує детального очищення від низки нашарувань повсякденного тлумачення. По-друге, сьогодні агресія є предметом вивчення багатьох дисциплін, кожна з яких наділяє дане поняття власним змістом, результатом чого є різнорідність та неузгодженість різних теоретичних підходів. З цим пов‘язана тенденція до багатофакторного, синтетичного розуміння феномена людської агресії, яка доводить ефективність використання соціологічної методології для розробки концепції системної інтерпретації агресивної поведінки в контексті різних факторів: біологічних, особистісних, соціальних та культурних.

Найбільш поширеним у сфері соціальних наук є визначення агресії як будь-якої форми поведінки, спрямованої на образу або заподіяння шкоди іншій живій істоті, яка не бажає такого поводження. Це комплексне визначення містить у собі наступні окремі положення: 1) агресія обов‘язково передбачає навмисне, цілеспрямоване спричинення шкоди жертві; 2) об‘єктом агресії є жива істота; 3) жертви повинні мати мотивацію уникнення подібного з собою поводження. Але, незважаючи на комплексність, дане визначення, на нашу думку, не може бути використаним для аналізу агресії як соціального феномена, оскільки не відображає найбільш важливих моментів, а саме мотивації суб’єкту агресії та соціальності дії, що розуміється як орієнтація дії на очікування певної поведінки від інших людей.

Вивчення підліткової агресії в сучасній науці не є автономним теоретичним напрямком, а являє собою симбіоз теорій агресії та теорій підліткового віку, розроблених переважно у межах психологічної науки.

На наш погляд, проблематичність визначення феномена агресії гостріше виявляється в широкому контексті двох полярних підходів: етико-гуманістичного й еволюційно-генетичного, що виділені О. Рєаном.

У межах етико-гуманістичного підходу агресія, спричинення шкоди іншій людині, вважається злом, поведінкою, що суперечить позитивній сутності людей і, таким чином, оцінюється негативно (A. Маслоу, К. Роджерс, В. Франкл, Е. Фромм, Г. Олпорт, А. Адлер). У гуманітарних науках цей підхід представлений у гуманістичній психології, екзистенціальній та гуманістичній філософії, в педагогічних теоріях, що базуються на їх основі, а також у християнській концепції людини. Етико-гуманістичний підхід, стверджуючи відносну свободу особистості від середовища, безумовно, визнає й можливість соціоантагоністичного впливу на розвиток як агресивності, так і позитивної відкритості особистості. Розуміння цієї можливості веде до впровадження етичної (у тому числі й етико-християнської) системи цінностей і принципів життя, до побудови етико-гуманістичної системи виховання й розвитку особистості, до формулювання ідеї добропорядних відносин та емпативного розуміння, до утвердження самотрансценденції людського існування.

В рамках еволюційно-генетичного підходу внутрішньовидова агресія розцінюється як біологічно доцільна форма поведінки, що сприяє виживанню та адаптації. Він об‘єднує різні концепції: від теорій виживання виду та психобіологічної адаптації індивіду до концепцій соціальної адаптації особистості. В межах еволюційно-генетичного підходу агресія, безумовно, ні в якому разі не розглядається як зло, а трактується як один із інстинктів, що сприяють збереженню життя. Найбільш відомими представниками цього підходу є З. Фрейд, К. Лоренц, Р. Ардрі, С. Шпільрейн, А. Адлер, X. Дельгадо та ін. Завдяки виділеним О. Рєаном двом теоретичним напрямкам, чітко виокремлюються два основні аспекти детермінації агресії: з позиції функціональної обумовленості та з позиції ціннісної орієнтації, які коротко можна визначити як “біологічний” та “соціокультурний”. Для найбільш широкого та ефективного пояснення агресії необхідно, на наш погляд, поєднати обидва аспекти в межах однієї теорії - як незалежні, але такі, що здійснюють однаковий вплив на агресивну дію (тобто пріоритет того чи іншого фактору є ситуативним). Таким чином, в рамках запропонованого в роботі комплексного підходу до природи та сутності підліткової агресії ми поєднали два полярних підходи про детермінацію агресії у загальну теоретичну схему.

1.2. Завдяки інтеграції різноманітних наукових уявлень про детермінацію підліткової агресії були сформульовані тези, які лягли в основу запропонованого в роботі цілісного підходу. З огляду на найбільш поширені теорії розвитку Е. Еріксона, Ж. Піаже, С. Холла, Е. Шпрангера, М. Мід, Ш. Бюлер, Г. Гецер, В. Штерна, К. Левіна, Л. Виготського, Д. Ельконіна, Л. Божович, І. Кона, ми дійшли висновку, що агресія в підлітковому віці є відносно типовою поведінкою, що обумовлено різкими змінами, які супроводжують процеси біологічного та соціального дорослішання.

За теорією М. Мід, чим вагомішими є міжпоколінні розбіжності в нормах та вимогах, тим більш складним і конфліктним є процес формування особистості в підлітковому віці. Сучасний тип суспільства є префігуративним, що характеризується зростанням суб’єктності підлітків як соціально-демографічної групи.

Результати емпіричних досліджень агресивної поведінки доводять переважну роль основних агентів соціалізації в засвоєнні агресивних моделей поведінки. Так, за даними лонгітюдних досліджень Л. Ерона, Л. Х’юсманна, М. Лефковітця та ін., агресивна поведінка в дорослому віці має чіткий кореляційний зв’язок із такими чинниками як суворість покарань, соціальний статус в групі однолітків, телевізійні уподобання до перегляду сцен насильства в дитячому та підлітковому віці.

Таким чином, під соціальними детермінантами підліткової агресії в роботі розуміються по-перше, вплив макросоціальних трансформацій на формування ціннісних орієнтацій підлітка, а, по-друге, особливості впливу основних соціалізуючих агентів (сім’ї, школи, однолітків, ЗМК тощо) на закріплення агресивних моделей поведінки. У зв’язку з цим ми пропонуємо ввести до категоріального апарату соціології поняття “соціалізація агресії”, під яким в психології мається на увазі процес та результат засвоєння навичок агресивної поведінки та розвитку агресивної готовності особистості під час набування індивідом соціального досвіду (О. Рєан). Введення даного визначення в науковий обіг соціології полегшує подальший процес теоретизування. Так, основними агентами соціалізації агресії виступають батьки, однолітки, засоби масової інформації, вплив котрих на підліткову свідомість отримав підтвердження в результаті аналізу матеріалів емпіричного дослідження. В роботі акцентується увага на двох видах соціалізації агресії: ординарному та парадоксальному. Ординарна соціалізація агресії - це безпосереднє засвоєння навичок агресивної поведінки та розвиток агресивної готовності особистості в результаті або прямого дієвого досвіду, або досвіду спостереження агресії. Парадоксальна агресивність, як стала особистісна характеристика, формується внаслідок наявності в індивіда значного соціального досвіду стримування можливостей реалізації його актуальних особистісний потреб, до того ж в умовах “турботи про особистість”, “гіперопіки”.

У Розділі 2 “Агресія як соціальна дія: теоретико-методологічні основи аналізу” роз’яснюється доцільність використання теорії соціальної дії Т. Парсонса як методологічної основи для розробки концепції агресії; надається визначення агресії як соціальної дії; пропонується типологія видів агресії як соціальної дії, яка спирається на методологічні принципи М. Вебера; агресія розглядається на різних рівнях кібернетичної ієрархії систем, що взаємодіють: біологічному, особистісному, соціальному та культурному; надається визначення соціокультурної трансформації проявів агресивної поведінки.

Методологічною основою для розробки концепції агресії була обрана модель соціальної дії Т. Парсонса, що дозволяє характеризувати різні детермінанти агресії як незалежні підсистеми загальної системи дії, де кожна має певну функцію. Ефективність використання цієї моделі підтверджена також тим, що, з одного боку, прояв агресії розглядається як стала функціональна залежність різних факторів ситуації в межах загальної системи дії, що дозволяє дослідити типовість агресивної поведінки в підлітковому віці. З іншого боку, оскільки дана модель враховує той факт, що всі підсистеми (культурна, біологічна, особистісна, соціальна) так чи інакше постійно змінюються та знаходяться в процесі пристосування одна до одної, ми можемо проаналізувати характер змін у підсистемах та загальній системі дії. Наприклад, вплив соціальних катаклізмів на характер культурної трансформації проявів агресивної поведінки.

У запропонованій моделі агресія – це процес у системі “суб‘єкт дії – ситуація”, спрямований на заподіяння шкоди іншій особі (колективу), який має мотиваційне значення для індивіда (колективу). Для аналізу мотиваційного аспекту дії розроблена оригінальна типологія видів агресивної поведінки (на основі положень концепції М. Вебера). Ситуація розглядається як сукупність змінних і незмінних чинників (соціальних, культурних, фізичних), що складають умови для агресивної дії, а також залежать від неї. В теорії Т. Парсонса всі ці фактори системного оточення розвиваються для задоволення чотирьох функціональних умов, дотримання яких сприяє виживанню системи як такої: адаптації (система організму), висування цілі (особистість), інтеграції (соціальна система), підтримання зразку (культурна система). Найбільш цінним моментом у теорії Т. Парсонса, з точки зору обраного підходу, нам уявляється концепція кібернетичної ієрархії систем дії, яка дозволяє інтерпретувати зміни та конфлікти у загальній моделі дії в термінах еволюційного пристосування різних підсистем по відношенню одна до одної, похідним елементом яких є трансформації в ціннісно-нормативній сфері. Виходячи з взаємообумовленості понять і феноменів культури й суспільства, в межах подальшого аналізу, ми, спираючись на ідеї П. Сорокіна, ввели поняття “соціокультурне”. Таким чином, головне завдання цього дослідження формулюється як пошук соціокультурних детермінант агресивної поведінки.

Суб’єкт дії (“actor”) розглядається в запропонованій моделі з точки зору його спонукань до прояву агресивної поведінки, що може бути як свідомою, так і несвідомою. Залучення типології агресивної поведінки, дозволяє виділити чотири види агресії, два з яких - цілераціональний та цінніснораціональний - належать до свідомої дії, інші - афективний та традиційний – до несвідомої. Традиційна дія пов’язана зі звичкою реагувати агресивно, яка фактично доведена до автоматизму й певною мірою не усвідомлюється суб’єктом дії, тобто є граничним випадком між свідомою та реактивною діями: як реактивна поведінка вона не є соціальною дією; як свідома - вона наближається до цінніснораціонального типу. Таким чином, розрізняють реактивний й спонтанний види традиційної агресії. Таке ж суміжне положення має й афективна дія. Вона може бути просто емоційною реакцією на роздратування, біль, наприклад, коли людина у вуличній штовханині рефлекторно відштовхує інших, щоб уникнути зіткнення чи падіння, але ж буває, що до цього додається емоційне забарвлення у вигляді якихось навмисних агресивних фраз, тоді ця дія наближається до категорії цінніснораціональної (ворожої) дії.

Основою цілераціональної дії є очікування певної поведінки від “інших” та використання цього очікування як умови для досягнення мети (“задоволення потреб”). Цілераціональна агресія значною мірою співвідноситься з визначенням інструментальної агресії Е.Фроммом, оскільки в цьому випадку агресивна поведінка обумовлена функціонально, головним чином, екзистенціальною потребою особистості (групи, соціальної системи) в безпеці. Тут мається на увазі не тільки фізична захищеність, але також і захист внутрішніх духовних інтересів, цінностей, в тому числі почуття впевненості в собі, в своєму майбутньому, в своєму соціальному оточенні.

Складність функціональної обумовленості агресії викликала потребу в диференціації інструментальної дії на три аспекти мотиваційної орієнтації. Перший, катектичний – це орієнтація відносно балансу “задоволення – незадоволення”, яка має фізіологічну обумовленість. Але, з точки зору теорії дії, конкретна організація мотивації не може аналізуватися лише в термінах потреб організму. Організація елементів дії перш за все є функцією ставлення діючої особи до ситуації, а також історії цього ставлення (досвіду), тому другим аспектом є когнітивний, або пізнавальний. В межах когнітивно-біхевіористської концепції підліткову агресію розглядають як результат специфічного соціального навчення. При цьому вважається, що підстави розвитку й закріплення агресивної поведінки слід передусім шукати в поведінці батьків по відношенню до дитини, починаючи з її народження та в наступні періоди, враховуючи підлітковий вік. Третім аспектом мотивації є оцінювальний аспект, оскільки в системі координат дії актор стикається з альтернативами дії, ймовірними реакціями “іншого” на можливі дії “Я”. Таким чином, вибір агресії як засобу досягнення мети спирається на оцінювання ситуації з точки зору її самоефективності та очікування наслідків від реакції. Усі три аспекти мотиваційної орієнтації пов‘язані між собою. До них ще додається аспект часу: мається на увазі майбутній розвиток системи “суб‘єкт дії – ситуація” та пам‘ять про минулі дії.

Сутність цінніснораціональної агресії (“ворожої”, за Е. Фроммом) полягає у самоцінності агресивної поведінки як такої. Дана агресія не пов‘язана з досягненням мети; вона обумовлена змістом стандартів вибору агресії з інших альтернативних видів поведінки. В цьому випадку основоположним виступає поняття ціннісної орієнтації. Завдяки своєму походженню ціннісні орієнтації формуються під впливом культурної традиції, а їх різноманіття полягає у специфічних відхиленнях від неї. В роботі запропоновано виділяти три види ціннісної орієнтації: когнітивний, оцінювальний та моральний, що дозволяє наполягати на детермінованості ворожої агресії, по-перше, особливостями когнітивної обробки соціальних ознак ситуації, по-друге, засвоєними в процесі соціалізації характерними рисами об‘єкту агресії (статтю, расою, національністю тощо), оцінка яких викликає сталу асоціацію з образом “ворога”, по-третє, сталими моральними принципами (релігійними, національно-етнічними тощо), які диктують “правильність” певної поведінки, в даному випадку, агресивної. Цінніснораціональна агресія пов‘язана з феноменами відносної депривації, помсти.

Виділення цілераціонального й цінніснораціонального видів агресивної поведінки дозволяє визначити два головні напрямки аналізу соціокультурних детермінант агресії: перший спрямований на виявлення функціональної обумовленості агресії в умовах сучасної соціокультурної ситуації; згідно з другим - соціокультурна ситуація розглядається з точки зору наявності в ній стандартів вибору агресивної поведінки.

У розділі 3 “Особливості підліткової агресії в контексті сучасної соціокультурної ситуації” на основі аналізу результатів емпіричних досліджень агресивної поведінки підлітків, зокрема з асоціальною спрямованістю, виділені потенційні детермінанти підліткової агресії в умовах сучасної соціокультурної ситуації в Україні; окремо розглядаються особливості та механізми процесу соціалізації агресії в контексті сімейного виховання, підліткової субкультури, впливу ЗМІ; представлена концепція миротворчої культурної ідеї, поширення якої на загальнонаціональному рівні передбачає зменшення проявів агресивної поведінки.

3.1. Згідно обраній методології аналізу агресії як соціальної дії, пошук причин, які обумовлюють агресивну поведінку підлітків, здійснюється в двох напрямках: з позиції цілераціональної та цінніснораціональної мотивації. Так, в першому випадку були виділені специфічні потреби підліткового віку, пов’язані з процесом формування особистості: в соціальній самоідентифікації (приналежності до групи), індивідуалізації, самоактуалізації (творчості), прийнятті (колективі однодумців), виборі життєвої стратегії тощо. Проблеми реалізації цих потреб на мікросоціальному рівні пов’язані з особливостями соціального оточення підлітка (сім’ї, школи, близького оточення), на макросоціальному рівні - з певними рисами соціокультурної ситуації, в якій формується особистість: економічною та політичною нестабільністю, відсутністю сталої системи цінностей, глибокою поляризацією молоді за соціально-економічним статусом, динамікою соціальних процесів. Слід зауважити, що форма та характер цілераціональної агресії обумовлені когнітивними та оціночними факторами: силою спонукання до агресії, силою факторів, які гальмують дану поведінку, володінням моделями конструктивного вирішення ситуації.

Цінніснораціональна агресія підлітків пов’язана з соціальними орієнтаціями особистості, що формуються суспільством, але водночас створюють таку основу особистості, яка значною мірою стає незалежною та виконує функції механізму саморегуляції її поведінки. Вибір агресивного стилю поведінки обумовлений процесом соціалізації агресії. Вихід на сутність та механізми цінніснораціональної мотивації агресії дозволив пояснити високий рівень агресії у групі зовнішньо благополучних старшокласників, а також значний процент підлітків з благополучних сімей у загальному масиві вихованців колонії. У ході дослідження була встановлена залежність між ціннісними орієнтаціями особистості та схильністю до агресивної поведінки, а також отримало емпіричне підтвердження положення про те, що найбільш виражені відмінності між агресивними та неагресивними підлітками виявляються не в виборі агресивних альтернатив, а у відсутності знання конструктивних рішень.

3.2. Найбільш важливим агентом соціалізації агресії є сім’я, завдяки пріоритету свого первинного впливу. Основними механізмами соціалізації агресії в сім’ї вважаються підкріплення та ідентифікація. За даними нашого дослідження, сімейна соціалізація “агресивних” підлітків та респондентів з масиву вихованців колонії характеризується відсутністю довіри та порозуміння між ними та батьками, частими суперечками, надмірним контролем поведінки (фізичними покараннями) й, навпаки, байдужим ставленням до дитини. Слід зазначити, що характер та стиль сімейного керівництва переважно успадковуються. Встановлено, що характерною рисою підлітків, засуджених за те чи інше правопорушення, є відсутність довіри до батька чи його відсутність. Так, 40% “асоціальних” підлітків, за даними дослідження, виховувалися в родинах без батька. Недоліки виховання, що виявляються у стереотипізації агресивної поведінки, відсутності комунікативних навичок та критичного ставлення до проявів жорстокості та насильства тощо, сприяють тому, що в процесі подальшої соціалізації агресія стає традиційною поведінкою.

3.3. Особливістю підліткового віку є переорієнтація контактів переважно на однолітків, що зумовлено актуалізацією потреб у спілкуванні, афіліації (прийнятті) та ідентифікації. Дуже важливим для підлітка є його соціальний статус в колективі, що пояснює тенденцію до створення особистого міфу. За даними нашого дослідження, 45% вихованців колонії вважали себе аутсайдерами в шкільному колективі, що сприяло залученню більшості з них (69%) до стихійних компаній. Характерне для підлітків колективне мислення знайшло своє емпіричне підтвердження. Так, кожний четвертий респондент з масиву асоціальних підлітків виявив готовність за компанію побити людину без поважної на то причини. Суттєву увагу ми приділили аналізу ціннісних стандартів агресивної поведінки у сучасній підлітковій субкультурі, припустивши, що агресивний характер поводження може бути елементом іміджу, чи вказувати на приналежність до певної групи. При цьому дана поведінка може не розцінюватися самими підлітками як агресивна, що дозволяє нам віднести її до цінніснораціонального виду агресії.

3.4. За сучасних умов одним з впливовіших агентів соціалізації агресії стають ЗМК, завдяки високим показникам індексу насильства та психологічної напруги їхньої продукції. Відомі ефекти впливу екранного насильства викликали резонанс у наукових колах з початку масового поширення телебачення. За даними, зокрема, нашого дослідження, найбільш вразливими до впливу насилля в телевізійних програмах є підлітки, які неодноразово стикалися з проявами агресії в своєму безпосередньому оточенні в процесі первинної соціалізації. Так, у виборці вихованців колонії виражена прихильність до кримінальної хроніки й гостросюжетних бойовиків. Телебачення, з одного боку, є віддзеркаленням соціальних процесів, а, з іншого боку, є фактором, який певним чином формує підліткову субкультуру. Сприяти зменшенню ефектів шкідливого впливу ЗМК може, на наш погляд, формування моральної свідомості та критичного ставлення до агресивних сцен.