ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРОЦЕСУАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ ПРИВАТНИХ ОСІБ У КРИМІНАЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ УКРАЇНИ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, ступінь її наукової розробленості та науково-теоретична основа; зв’язок роботи з програмами, планами, темами; визначається мета, задачі, об’єкт, предмет та методи дослідження; висвітлюється наукова новизна, емпірична база, практичне значення отриманих результатів та форми їх апробації.

Розділ 1 Правова природа і значення процесуальної безпеки приватних осіб у кримінальному судочинстві України» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1. «Поняття і класифікація приватних осіб у кримінальному судочинстві України» викладено результати аналізу літературних джерел з досліджуваної проблеми, проаналізовано та узагальнено напрями та підходи до її вивчення. Розкрито зміст і особливості поняття та класифікації приватних осіб у кримінальному судочинстві України, його основних складових, проаналізовано їх функції та задачі.

Запропоноване авторське визначення приватних осіб у кримінальному судочинстві України, а саме – це фізичні особи, які наділені правом безпосередньої та повноцінної участі в кримінальному судочинстві України. Наведено власну класифікацію приватних осіб у кримінальному судочинстві України, зокрема:

а) до першої групи входять: приватні особи у кримінальному судочинстві України зі сторони захисту: підозрюваний, обвинувачений, виправданий, засуджений, захисник, цивільний відповідач, цивільний позивач, законний представник підозрюваного, обвинуваченого, цивільного позивача і цивільного відповідача;

б) до другої групи входять приватні особи зі сторони обвинувачення: потерпілий, представники потерпілого, законний представник потерпілого;

в) до третьої групи входять: приватні особи, які є джерелами доказової інформації або які сприяють здійсненню кримінальному провадженню та посвідчення ходу і результатів слідчих дій: заявник, свідок, понятий.

Отже, запропоноване автором визначення та наведена класифікація приватних осіб у кримінальному судочинстві, дозволяє зробити аналіз їх правового статусу та закріплення його в кримінальному процесуальному законодавстві України. Адже, на сьогодні існує проблема правового захисту приватних осіб у кримінальному судочинстві України, вона посилюється ще й у зв’язку з реструктуризацією злочинності, появою та впровадженням у суспільні структури нових форм організованої злочинності. Внаслідок загострення криміногенної обстановки, зростання злочинності в її різних формах почастішали випадки виникнення екстремальних ситуацій, коли життю або здоров’ю приватних осіб, загрожує реальна небезпека.

У підрозділі 1.2. Теоретичні основи та значення забезпечення процесуальної безпеки приватних осіб у кримінальному судочинстві України» розглянуто основні положення та значення процесуальної безпеки приватних осіб у кримінальному судочинстві. Усвідомлюючи обставини небезпеки, що загрожують приватній особі, вона звертається за захистом до спеціально уповноважених державних органів – суб’єктів, які здійснюють таку діяльність відповідно до Кримінального процесуального кодексу та Закону України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» від 23 грудня 1993 року.

Особливу небезпеку викликає організована злочинна діяльність, що впливає на безпеку приватних осіб у кримінальному судочинстві України. Часто мотивацією є побоювання помсти з боку співучасника за викриття скоєного ним кримінального правопорушення, що становить реальну загрозу життю й здоров’ю громадян. Саме тому знешкодження організованої злочинності є першочерговим завданням для державних та правоохоронних органів. Проте фактично, ніколи не вдається повністю знешкодити всіх учасників злочинної групи. Безумовно, що члени групи, які залишились на волі, будуть вживати усіх можливих заходів, щоб завадити здійсненню правосуддя. Проведений аналіз дає підстави вважати, що однією з характерних ознак організованих злочинних угрупувань є активна протидія зі сторони її членів здійсненню правосуддя. За статистичними даними МВС України за 2012 рік в Україні було скоєно 13898 злочинів проти життя та здоров’я особи. В цих умовах незахищеність осіб, які діють в інтересах судочинства, спонукає їх ухилятися від виконання свого громадянського обов’язку.

Потреба учасника кримінального судочинства в стані безпеки задовольняється її забезпеченням. Цей термін тлумачний словник трактує як: а) надання чи створення матеріальних засобів; б) охорона кого-, чого-небудь від небезпеки; в) гарантування цього. Під забезпеченням безпеки в контексті Закону України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» (ст. 1) розуміється здійснення правоохоронними органами заходів, спрямованих на захист життя, житла, здоров’я та майна цих осіб від протиправних посягань, з метою створення необхідних умов для належного відправлення правосуддя. Йдеться про здійснення таких заходів: правових, тобто передбачених чинним законодавством залежно від його галузей; кримінально-правових, кримінально-процесуальних, цивільно-правових, адміністративно-правових тощо; інших, які можуть бути не врегульовані чинним законодавством, але не суперечать йому та відповідають нормам моралі, етики (наприклад, тимчасове поміщення особи в безпечне місце).

У підрозділі 1.3.» зазначається, що нормативно-правові відносини в сфері професійної захищеності приватних осіб у кримінальному судочинстві України, регулюються розгалуженою мережею нормативно-правових актів загального та спеціального характеру. Одним із найголовніших завдань такого забезпечення є врегулювання основних питань безпеки та захисту приватних осіб у кримінальному судочинстві України. Основними нормативно-правовими актами в цій сфері є: Конституція України, Кримінальний кодекс України, Кримінальний процесуальний кодекс України, Кодекс України про адміністративні правопорушення, Закон України «Про основи національної безпеки України», Закон України «Про міліцію», Закон України «Про оперативно-розшукову діяльність», Закон України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві», Закон України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів», Закон України «Про державну службу», Закон України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю», Закон України «Про пожежну безпеку», і це не лише закони. До розглядуваного масиву нормативно-правових актів входять: Укази Президента України і постанови Уряду України, накази Генерального прокурора України, постанови Кабінету Міністрів України.

Нормативно-правові акти, покликані регулювати відносини в сфері забезпечення безпеки приватних осіб у кримінальному судочинстві України, мають не одногалузевий, а багатогалузевий характер. Ці нормативні акти належать до різних галузей права: адміністративного, трудового, кримінального, фінансового, які регулюють різні види суспільних відносин, і вимагають різнорідних засобів захисту приватних осіб у судочинстві. Їх доцільно було б об’єднати і систематизувати в одному Законі.

Розділ 2 » складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 2.1. «Процесуальна безпека приватних осіб як результат законодавчого регулювання» зазначається, що в статті 1 Закону України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» встановлено, що забезпечення безпеки – це здійснення правоохоронними органами правових, організаційно-технічних та інших заходів, спрямованих на захист життя, житла, здоров’я, майна осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, тобто у виявленні, попередженні, припиненні, розкритті або розслідуванні злочинів, а також у судовому розгляді кримінальних справ від протиправних посягань. Для з’ясування суті поняття «забезпечення безпеки» була проаналізована система засобів (правових, організаційно-технічних та інших), яка застосовується в процесі забезпечення безпеки; об’єкти, що підлягають захисту (життя, житло, здоров’я, майно).

Встановлені в Законі засоби захисту осіб, не завжди відомі громадянам країни. За даними проведеного автором дослідження 57,6 % опитаних не знають, які саме засоби забезпечення безпеки приватних осіб у кримінальному судочинстві існують. На питання, чи достатні та надійні, на Ваш погляд, встановлені законодавством засоби захисту потерпілих та свідків, вважають що є достатніми, – 3,9 %, надійними не в повній мірі – 49,6 %, взагалі ненадійними – 46,5 % опитаних. Важливим і необхідним кроком врегулювання цього питання стало прийняття 23 грудня 1993 року Закону України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь в кримінальному судочинстві», яким вперше на законодавчому рівні забезпечена реалізація прав осіб, що беруть участь в кримінальному судочинстві та Інструкції про порядок здійснення заходів щодо забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, в установах пенітенціарної системи, затвердженої наказом ДДЗВП № 61 від 4 квітня 2005 року.

Враховуючи викладене вище, здобувач пропонує ст. 18 Закону доповнити пунктом «в» такого змісту: «переведення або відрядження на нове місце служби, до іншої військової частини або військової установи особи, яка може бути джерелом загрози, особі, взятій під захист».

У підрозділі 2.2. « та матеріальні чинники безпеки приватних осіб у кримінальному судочинстві України» ґрунтуючись на сучасних дослідженнях у сфері забезпечення процесуальної безпеки приватних осіб у кримінальному судочинстві України, автором було виділено дві групи несприятливих професійних чинників. До першої належать: 1) недотримання законів прокурорського нагляду і обов’язку відповідного реагування на ситуації що склалися; 2) людські втрати, що відбуваються під час розслідування злочинів (загибель свідка, потерпілого, цивільного позивача, жертви злочинів, моральне травмування; 3) особиста небезпека; 4) корупційна небезпека (підкуп, обіцянки, погрози), в екстремальних ситуаціях правопорушники та злочинці опиняються у критичних ситуаціях і ладні пообіцяти, запропонувати цим особам певні матеріальні вигоди, щоб уникнути відповідальності. Ця група чинників здійснює значний морально психологічний вплив та вимагає від приватних осіб у кримінальному судочинстві України морально-психологічної стійкості, мобілізації фізичних та психічних ресурсів особистості, домінування вольової регуляції.

Другу групу складають екстремальні психологічні чинники, які характеризуються загальним впливом на психіку, що гальмує реалізацію звичайних, відпрацьованих раніше дій, які успішно здійснювалися у відносно спокійних умовах. До них відносяться: 1) неочікуваність, новизна та незвичність; 2) значні навантаження (необхідно жити в складних умовах та знаючи, що може виникнути загроза особистому здоров’ю та життю або близьких чи рідних); 3) невизначеність (практично завжди під час розгляду матеріалів кримінального провадження (кримінальної справи) в суді доводиться перебувати в обстановці інформаційної невизначеності); 4) ризик, притаманний  будь-якій приватній особі у кримінальному судочинстві України.

На думку автора, особиста безпека та недоторканність приватної особи у кримінальному судочинстві України:

-         відображає міжнародний стандарт кримінального судочинства;

-         може розглядатись як елемент юридичної конструкції «право на свободу та особисту недоторканність», а також як самостійна категорія;

-         наділена «негативним» змістом у значенні «свободи від посягань»;

-         пов’язана з відносинами між державою, її органами та громадянами;

-         вимагає від держави виконання «позитивних» і «негативних» обов’язків;

-         має компонентну структуру, елементи якої перебувають у нерозривному зв’язку з особистістю, наділеною недоторканністю;

-         поширюється на всіх приватних осіб у кримінальному судочинстві України, а не тільки на підозрюваного чи обвинуваченого.

У підрозділі 2.3. Засоби правового забезпечення безпеки приватних осіб у кримінальному судочинстві України» автор зазначає, що значний внесок у розробку проблем правового становища особи в кримінальному судочинстві внесли відомі українські вчені С.А. Альперт, М.І. Бажанов, Л.О. Богословська, В.Д. Бринцев,              Т.В. Варфоломеєва, Ю.М. Грошевий, В.С. Зеленецький, Н.І. Клименко,                               В.І. Маринів, І.Є. Марочкін, М.М. Михєєнко, В.Т. Нор, П.М. Рабінович,                                    С.М. Смоков та інші. Проте питання захищеності особи в кримінальному судочинстві носять дискусійний характер, що відображається на системності реформування законодавства і засобах процесуального забезпечення.

Засоби правової захищеності приватної особи в сфері кримінального правосуддя розглядаються автором як важливі складові правового регулювання. Закон передбачає систему засобів, які забезпечують активне формування і реалізацію правової позиції приватних осіб у кримінальному судочинстві: заходи юридичного захисту матеріально-правового і процесуально-правового характеру; заходи самозахисту; юридичну відповідальність та інше. Автор вважає, що перелік цих засобів потрібно доповнити такими: заходи присікання; недоторканість; обмеження. Ці засоби повинні забезпечувати і правову захищеність кримінального процесуального простору в цілому.

Поняття правова захищеність розглядається здобувачем в контексті порівняння з поняттям захист прав людини. Спираючись на уявлення правової захищеності як стану гарантованості правового статусу, як результату захисту прав, способу реалізації статусу особи, автор приходить до такого: обидва поняття, тобто правова захищеність і захист прав людини, є самостійними правовими явищами, де правова захищеність є і результатом захисту прав, і одночасно мірою і ступенем його (захисту) ефективності.

Розділ 3 » складається із трьох підрозділів.

У підрозділі 3.1. СНД» визначено, що питання забезпечення безпеки приватних осіб у кримінальному судочинстві на сьогодні досить актуальне не тільки в Україні, а й в інших країнах СНД.

Проаналізовано певні здобутки щодо створення інституту забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві в Республіці Казахстан. Так, у 1991 році до КПК Республіки Казахстан було внесено зміни та доповнення, які регламентували загальні положення забезпечення безпеки осіб, що беруть участь у кримінальному судочинстві та інших осіб. З метою забезпечення безпеки свідків дозволяється застосовувати засоби, які обмежують окремі права потерпілих, обвинувачених, та інших зацікавлених осіб. Внесення цих змін було зумовлено збільшенням кількості погроз на адресу потерпілих, свідків, понятих, цивільних позивачів та цивільних відповідачів та інших суб’єктів кримінально-процесуальних відносин, активна допомога яких сприяла розкриттю злочинів та викриттю винних.

В КПК РФ 2001 року закріплені заходи процесуального характеру, спрямовані на забезпечення безпеки учасників кримінального судочинства, але це лише частково вирішило наявну проблему. Процедуру реалізації заходів забезпечення безпеки у новому КПК РФ урегульовано недостатньо чітко, а відповідної практики наразі бракує.

Досвід Естонії свідчить, що на її території прийняті та діють спеціальні законодавчі акти щодо забезпечення безпеки осіб, потерпілих від злочинів, та свідків. Зазначено, що у міському суді м. Таллінна відкрито спеціальний зал судових засідань, у якому встановлено систему для зміни тембру голосу під час допиту свідків та аудіо- й відеотехніку для фіксації і перегляду судового засідання. У нормативних актах передбачено, що в деяких випадках свідки та потерпілі можуть давати показання у найбільш безпечних для них місцях, навіть вдома, спостерігаючи при цьому за перебігом судового засідання.

Автор, провівши аналіз засобів, які передбачені програмами захисту безпеки приватних осіб у кримінальному судочинстві України і в більшості країн СНД, зазначає, що їм приділяється велика увага з боку правоохоронних органів та органів державної влади. Тому, необхідним є використання Україною зарубіжного досвіду та створення аналогічних програм із засобами не лише безпеки, а й соціального захисту.

У підрозділі 3.2.«Забезпечення процесуальної безпеки приватних осіб в окремих країнах дальнього зарубіжжя» автором констатується, що системою кримінального правосуддя багатьох країн розроблені різні програми, що забезпечують захист, а також надання моральної та матеріальної допомоги особам, які беруть участь у кримінальному судочинстві та сприяють його здійсненню.

Такі програми ефективно застосовуються у Сполучених Штатах Америки, Італії, Великобританії та інших державах.

Правоохоронні органи традиційно приділяли основну увагу особі злочинця, ігноруючи труднощі, з якими в ході досудового слідства або судового розгляду зустрічаються потерпілі та свідки. Між тим, програми захисту приватних осіб кримінального судочинства є ефективним інструментом у боротьбі з найбільш небезпечними злочинами.

Особливо багатий досвід способів захисту приватних осіб у кримінальному судочинства має Італія, навіть з урахуванням того, що повний обсяг законодавчих актів у сфері співробітництва із судовими органами почав діяти лише з 1991 року. Переважна більшість громадян, до яких застосовуються засоби безпеки, – це особи, які перебувають під слідством за скоєні злочини та ті, що перебувають у місцях позбавлення волі

У Великобританії надання допомоги особам, які постраждали від злочинів, є складовою кримінальної політики держави, у зв’язку з чим ухвалено «Хартію прав жертв». Обов’язок здійснення засобів забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві покладено на співробітників спеціальної служби безпеки.

Відповідно до законодавства Великобританії, створено телефонну лінію допомоги жертвам злочинів, за номером якої вони можуть у будь-який час звернутись із будь-яким запитанням, з’ясувати, де відбувають покарання їхні кривдники, а також про ймовірний час їх звільнення. Суд Великобританії, якщо вважає за необхідне, може заборонити пресі публікувати біографічні відомості особи, яка вчинила злочин, навіть після її звільнення. Програма захисту у Великобританії розповсюджується не тільки на потерпілих і свідків, але й на осіб, які вчинили злочин і яких необхідно уберегти від помсти.

З 1971 року в США діє федеральна Програма захисту учасників кримінального процесу. Однією з основних умов є те, що жодна особа не може бути включена в Програму, якщо вона не є «дуже важливою» по справі, яка стосується резонансного злочину, вчиненого організованою злочинною групою, чи іншого тяжкого злочину». У кожному окремому випадку рішення про участь громадянина у Програмі приймає Міністр юстиції США. Підставою для цього є рекомендації та запити, які направляють йому прокурори різних штатів.

Автор зазначає, що саме в США функціонує найефективніша та найнадійніша система підтримки жертв злочинів та громадян, які добровільно співпрацюють із правоохоронними органами та ризикують зазнати посягань злочинців.

У підрозділі 3.3. «Вдосконалення нормативно-правового регулювання забезпечення процесуальної безпеки приватних осіб у кримінальному судочинстві України» висвітлено напрями вдосконалення нормативно-правового регулювання та закріплення процесуальної безпеки приватних осіб у кримінальному судочинстві України.

Законодавство на сучасному етапі багато в чому не встигає за динамікою розвитку суспільних відносин, інколи вступає в протиріччя з раніше прийнятими правовими актами. В результаті цього воно містить акти і норми, що формально не діють, в ньому зустрічаються прогалини і неузгоджені положення. Різноманіття нормативних актів, велика кількість юридичної інформації потребує впорядкування та систематизації для зручності його використання на практиці.

Автор зазначає, що для вирішення проблеми нормативно-правового забезпечення безпеки приватних осіб у кримінальному судочинстві України, потрібно здійснити систематизацію нормативно-правового матеріалу відносно забезпечення безпеки життя приватних осіб у кримінальному судочинстві України.

Автор дійшов висновку про доцільність та необхідність внесення змін до Конституції України:

– статтю 59 доповнити частиною 3 такого змісту: «Кожен має право на забезпечення безпеки у разі наявності реальної загрози життю, здоров’ю чи майну»;

до Кримінального кодексу України:

– доповнити статтю 67 новою обставиною, що обтяжує покарання –протиправний вплив на учасника кримінального провадження;

– передбачити додатковий вид покарання (ст. 51) – обмеження місць роботи, проживання, пересування та зустрічі з особами, а також заборону винному відвідувати певну місцевість, визначену постановою суду у разі умовно-дострокового звільнення, умовного засудження, відстрочки виконання вироку тощо;

– ввести кримінальну відповідальність та покарання за переслідування учасника кримінального судочинства не тільки під час провадження у справі, а й під час чи після виконання вироку (Розділ XVIII «Злочини проти правосуддя»);

– статтю 1 Закону України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» викласти у такій редакції: «Державне забезпечення безпеки приватних осіб кримінального судочинства – це здійснення уповноваженими цим законом правоохоронними органами правових, організаційно-технічних, оперативно-розшукових, психологічних, виховних та інших заходів, спрямованих на захист життя, здоров’я, житла та іншого майна цих осіб від протиправних посягань, з метою створення необхідних умов для належного відправлення правосуддя».

Доцільно було б систематизувати засоби та заходи забезпечення процесуального захисту в різних видах судочинства і об’єднати їх в одному Законі. Цей нормативно-правовий акт повинен вирішувати усі важливі питання захисту й охорони прав приватних осіб різного виду судочинства України на життя, здоров’я, честь, гідність та недоторканість.