ЗАВАДСЬКИЙ ОЛЕКСАНДР МИКОЛАЙОВИЧ МЕТОДИКА РОЗСЛІДУВАННЯ РОЗБІЙНОГО НАПАДУ, ВЧИНЕНОГО ОРГАНІЗОВАНОЮ ГРУПОЮ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми дисертації, встановлюються ступінь її наукової розробленості, мета, завдання й методи дослідження; висвітлюється зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами; визначаються наукова новизна та практичне значення одержаних результатів; вказуються форми їх апробації і впровадження у правотворчу, правозастосовчу діяльність, науково-дослідну роботу та навчальний процес.
Розділ 1. «Криміналістична характеристика розбійного нападу, вчиненого організованою групою» складається з трьох підрозділів, у яких проаналізовані теоретичні засади криміналістичної характеристики розбійних нападів, вчинених організованою групою, та детально вивчені такі її структурні елементи, як спосіб вчинення злочину, його слідова картина, особа злочинця і предмет безпосереднього замаху.
У підрозділі 1.1. «Теоретичні основи криміналістичної характеристики розбійних нападів, вчинених організованою групою, та її значення для розслідування зазначеної категорії злочинів» розкрите поняття криміналістичної характеристики розбійних нападів, вчинених організованою групою, – як науково розробленої на основі судово-слідчої практики складної системи криміналістично значущих типових відомостей, що розкривають основні риси способу підготовки, вчинення та приховування злочину, слідової картини, обстановки, місця, часу вчинення розбійних нападів, предмета безпосереднього замаху, особи злочинця та особи потерпілого, а також взаємозв’язки та залежності між вказаними елементами, обумовлені особливостями вчинення розбоїв і ознаками організованої групи, що враховуються в методиці розслідування даної категорії злочинів.
Визначено джерела інформації, завдяки яким будується дана характеристика: слідча діяльність, її учасники та дослідники; документи, що відображають її безпосередні результати та характеристику; матеріали, що містять дані про її стан і характер.
Звернена увага на методи, що використовуються для збирання інформації з метою побудови вказаної характеристики: документальний; біографічний; спостереження; аналізу результатів діяльності особи, яка вивчається; експертних оцінок; вивчення груп і колективів; опитування; аналогії. Серед функцій криміналістичної характеристики аналізованих злочинів виділені такі: прикладна; пізнавальна; заміщення; інформаційна; прогностична; організаційно-методична; описова; синтезуюча; кореляційна; конструктивна; алгоритмічна; евристична; оціночна. Значення криміналістичної характеристики полягає в тому, що в ній містяться дані, які можуть стати підґрунтям для розробки теоретичної концепції криміналістичного розуміння сутності й особливостей організованої злочинної діяльності та криміналістичних засобів боротьби із нею. Встановлення структури криміналістичної характеристики конкретного розбійного нападу, вчиненого організованою групою, має важливе практичне значення, тому що дозволяє суттєво полегшити виявлення, фіксацію та систематизацію криміналістичної інформації, побудувати інформаційну модель злочину, визначити програму дій слідчого на певному етапі розслідування, встановити найбільш ефективні прийоми проведення слідчих (розшукових) дій, правильно оцінити слідчу ситуацію, здійснити перспективно-прогностичний аналіз ходу розслідування.
У підрозділі 1.2. «Спосіб вчинення злочину та його слідова картина як структурні елементи криміналістичної характеристики розбійних нападів, вчинених організованою групою» надане визначення поняття способу вчинення організованою групою розбійних нападів, під яким, на погляд дисертанта, слід розуміти комплекс активних дій злочинців у складі групи, що детерміновані їх індивідуальними особливостями, суб’єктивним ставленням до предмета безпосереднього замаху, об’єкта нападу та здійснюються у певній послідовності і спрямовані на підготовку, вчинення та приховування злочину в умовах спланованих місця та часу чи спонтанність дій організованої злочинної групи на його вчинення, із використанням знарядь і засобів, що відповідають загальному задуму чи ситуації, і забезпечують досягнення злочинного результату. Автором зауважено, що відслідкувати етапи розвитку злочинної діяльності з моменту зародження злочинного умислу та сконструювати модель організованої злочинної діяльності дозволяє розгляд способів вчинення розбоїв організованою групою лише як повноструктурної системи.
Вивчення кримінальних справ свідчить про те, що в 72% випадків дії злочинців щодо приховування слідів виконувались одночасно із підготовчою діяльністю, в 20% – передували їй і лише в 8% – здійснювались після підготовки та вчинення злочину.
У підрозділі також приділена увага слідовій картині, під якою, на думку дисертанта, варто розуміти цілісну систему джерел кримінально-релевантної інформації, яка виникла в результаті взаємодії матеріальних елементів події, відображає її обставини й використовується для формування динамічної інтегральної моделі механізму даної події на відповідних стадіях процесу розслідування розбоїв, вчинених організованою групою, та встановлення суттєвих обставин кримінального провадження. Дисертант наголошує на необхідності доповнення відомчих інструкцій і навчальних програм вимогами та методичними вказівками щодо дослідження слідової картини, як самостійного цілісного об’єкта. Крім того, на його переконання, варто провести комплексні дослідження питань виявлення матеріальних та ідеальних слідів, що залишаються організованою групою в процесі підготовки, вчинення та приховування розбійного нападу.
У підрозділі 1.3. «Відомості про особу злочинця та предмет безпосереднього замаху в структурі криміналістичної характеристики розбійних нападів, вчинених організованою групою» визначено, що особа злочинця як елемент криміналістичної характеристики злочину, – це стійка криміналістично значуща сукупність психофізіологічних якостей і рис, мотиваційних установок, емоційної та раціональної сфер людської свідомості, що відобразилась у слідах злочину в процесі його підготовки, вчинення та приховування. Перспективним напрямом, який вимагає подальшого дослідження, на думку дисертанта, є формування систем виявлення характерних особливостей особи злочинця на підставі аналізу обстановки в аналогічних випадках і типових слідів. Більш успішному вирішенню криміналістично значущих завдань сприятиме також розробка вчення про мотиви й особистісно-смислові орієнтації злочинця.
Криміналістичні характеристики особи злочинця та способу вчинення розбійного нападу опосередковуються сукупністю ситуаційних виборів злочинцем моделей поведінки, обумовлених рисами його характеру, здібностями, а також психічними відхиленнями, на які потрібно звернути увагу слідчому.
Найбільш типові соціально-демографічні риси, властиві членам організованих груп: 1% яких віком до 16 років, 10% – від 16 до 18 років, 3% – від 18 до 21 року, 47% – від 21 до 28 років, 33% – від 28 до 35 років, 6% – від 35 до
40 років. У 74% випадків – це були групи, що складались виключно із повнолітніх, у 19% – змішані (із повнолітніх і неповнолітніх), у 7% – лише із неповнолітніх. Причому з кожним роком активізується процес створення груп неповнолітніх із протиправною поведінкою корисливо-насильницької спрямованості. Освітній рівень злочинців аналізованої категорії можна охарактеризувати таким чином: особи, які мають середню (повну) загальну освіту, складають до 43%; ті, які мають середню спеціальну освіту, – 27%; особи, які мають незавершену вищу освіту, – 17%; ті, які мають вищу освіту, – 13%.
24% членів організованої групи працюють і 76% – не працюють. За статтю розбійні напади можна назвати переважно чоловічими (95%). Вивчення матеріалів кримінальних справ показало, що 63% учасників організованих груп були раніше судимі за вчинення різних злочинів. Злочинність професіоналізується: 56% обвинувачених у кримінальних справах про злочини, вчинені організованими групами, жили винятково за рахунок коштів, здобутих злочинним шляхом. За родом занять значну частину членів злочинних структур складають працівники приватних охоронних структур, колишні спортсмени, працівники силових органів.
Встановлення зв’язку між особою злочинця й предметом безпосереднього замаху в кримінальних справах про вчинення розбійного нападу організованою групою полягає у: визначенні цінності предмета для злочинця; аналізі предметів, які могли б стати об’єктами викрадення, але не стали ними під час вчинення розбою; оцінці ступеня руйнування чи пошкодження предметів безпосереднього замаху чи елементів обстановки нападу, що супроводжували вчинення вказаного злочину. Узагальнення практики використання злочинцями певних способів вчинення розбійних нападів і аналіз обставин, що сприяли їх вчиненню, дозволяє вдосконалювати організацію діяльності слідчого щодо розслідування даної категорії злочинів.
Визначено предмети безпосереднього замаху під час вчинення організованою групою розбоїв: грошові кошти (85%); транспортні засоби, вантаж, що на них перевозиться (78,2%); мобільні телефони (73,4%); апаратура (63,3%); ювелірні вироби (62,2%); цінні папери, електронні розрахункові банківські картки (36%); одяг, взуття (19%); продукти харчування, алкогольні напої (19 %); меблі, предмети інтер’єру (18%); документи (водійські посвідчення, ліцензії) (9 %).
Розділ 2. «Початковий етап розслідування розбійного нападу, вчиненого організованою групою» складається з трьох підрозділів, у яких з’ясовані слідчі ситуації початкового етапу розслідування та дії слідчого щодо їх вирішення, встановлена специфіка висунення версій і планування розслідування розбійного нападу, вчиненого організованою групою, досліджені проблемні питання тактики окремих слідчих (розшукових) дій та оперативно-розшукових заходів на початковому етапі розслідування цих злочинів.
У підрозділі 2.1. «Слідчі ситуації початкового етапу розслідування та дії слідчого щодо їх вирішення» виділені риси слідчих ситуацій, властивих для початкового етапу розслідування розбійних нападів, вчинених організованою групою: проблемність; конфліктність; непостійність; тактичний ризик; переважання оперативно-розшукових відомостей над процесуально-підтвердженими; багатоаспектність інформаційної бази; численність учасників кримінального провадження; значне число епізодів злочинної діяльності, що підлягають дослідженню; обмежені терміни прийняття тактичних рішень; наявність великої кількості критеріїв, які необхідно враховувати під час прийняття рішень; широке коло тактичних завдань, які потрібно вирішувати слідчому й оперативним працівникам.
Категорія «проблемна слідча ситуація» розуміється автором як система умов, що впливають на формування обстановки розслідування і породжують складні пізнавальні завдання, обумовлені інформаційною невизначеністю відносно характеру події злочину, його основних елементів або особи, яка його вчинила, у зв’язку з чим неможливо однозначно встановити спосіб дій, які б забезпечили з високим ступенем ймовірності розкриття злочину. Дисертантом запропоновано конкретні шляхи розв’язання складних слідчих ситуацій, які характерні для розслідування розглядуваної категорії злочинів.
У процесі аналізу матеріалів слідчої практики у справах про розбійні напади, вчинені організованою групою, доведено, що чинниками, які сприяють виникненню проблемних слідчих ситуацій, виступають об’єктивні умови зовнішнього середовища та умови, що виникають внаслідок людської діяльності (наприклад, ненавмисні дії потерпілого або свідка щодо знищення слідів злочину; непрофесійні дії працівників правоохоронних органів чи інших осіб, які мають відношення до розслідуваної події; умисні дії осіб, які перешкоджають встановленню об’єктивних обставин події злочину). Серед особливостей, які обумовлюють специфіку слідчих ситуацій розслідування організованої злочинної діяльності, можна виділити також ту обставину, що в інформаційній основі даних ситуацій, особливо початкових, зазвичай міститься більше оперативно-розшукових і орієнтуючих, ніж процесуально-підтверджених відомостей, що не дозволяє слідчому прийняти обґрунтоване рішення про подальший оптимальний напрям розслідування. Понад 60% опитаних слідчих вказали на те, що найбільші труднощі в розслідуванні групових злочинів виникають саме на початковому етапі розслідування.
Ситуація ускладнюється у зв’язку із: багатоаспектністю інформаційної бази; численністю учасників кримінального провадження; значним числом епізодів злочинної діяльності, що підлягають дослідженню в процесі розслідування злочинів; швидкою зміною ситуації; обмеженими термінами прийняття тактичних рішень; наявністю великої кількості критеріїв, які необхідно враховувати під час прийняття рішень; більш широким, порівняно з іншими категоріями кримінальних справ, колом тактичних завдань, які потрібно вирішувати слідчому й оперативним працівникам, серед яких, передусім, боротьба з протидією розслідуванню.
У підрозділі 2.2. «Висунення версій і особливості планування розслідування розбійного нападу, вчиненого організованою групою» надані рекомендації щодо побудови та перевірки версій у справах про розбійні напади, вчинені організованою групою, а саме: більш ефективно висувати слідчо-оперативні версії; доцільною є побудова версій від загального до окремого (від організованої групи до конкретного злочинця); на ранніх етапах розслідування обов’язкове висунення типових версій; значний ефект має формування комплексних версій; істотного значення набувають прогностичні версії; між висуненням загальних та окремих версій повинен бути мінімальний розрив у часі; в ході побудови версій мають враховуватись особливості організованої злочинності; варто віддавати перевагу одночасній паралельній перевірці версій в процесі розслідування.
За наявності ознак, що вказують на організований характер дій учасників нападу, виділено побудову версій від загального до окремого, тобто від організованої групи до конкретного злочинця. Такий підхід дозволяє слідчому ефективніше вирішувати стратегічні завдання розслідування. Протилежний напрям побудови версій (ексцентрична схема) – від окремої особи до злочинного формування в цілому – менш ефективний, оскільки, по-перше, пов’язаний з втратою часу і не забезпечує своєчасної постановки завдань стратегічного рівня. По-друге, в цьому разі явно недостатньо використовуються евристичні можливості типових версій. По-третє, за умови такої постановки завдань слідчий швидше за все обмежиться тактичним рівнем, проігнорувавши наявні в справі ознаки організованої злочинної діяльності, і закінчить розслідування притягненням до кримінальної відповідальності не лідера організованої групи, а лише рядових виконавців.
Базою для висунення основних версій слугує фактичний матеріал, яким володіє слідчий на даному етапі розслідування, фундаментом контрверсії – логічне заперечення основної версії. Наявність контрверсії особливо відображає вимогу повноти й неупередженості розслідування.
Планування розслідування злочинів, на думку дисертанта, – це метод раціонального мислення, що базується на наукових положеннях, практичному досвіді, фактичному матеріалі та полягає у формулюванні цілей і завдань досудового розслідування, визначенні комплексу найбільш оптимальних, раціональних і ефективних способів їх вирішення, виділенні необхідних сил, їх правильній розстановці, з’ясуванні порядку використання у певний строк і в межах закону, а також визначенні форм контролю за їх діями на всіх етапах розслідування для забезпечення головної мети розслідування – встановлення об’єктивної істини.
За результатами анкетування слідчих, що більшість із них (95,6%) вважають за доцільне планувати розслідування кримінальних справ про вчинення розбійних нападів організованою групою. Причому таке планування вони здійснюють у різних формах, а саме, у вигляді: розгорнутого письмового плану розслідування (83,2%); переліку першочергових слідчих (розшукових) дій (26%); схеми злочинних зв’язків співучасників усередині та поза організованою групою, функціональних ролей членів злочинної структури (13,2%); письмового плану окремої слідчої (розшукової) дії (6%); сітьового графіка (4%); лише усно (3,6%); «схеми-шахматки» (2,2%); «особової картки» підозрюваного (1,2%).
У процесі розслідування розбійних нападів, вчинених організованою групою, доцільно: починати планування відразу після початку досудового розслідування; будувати систему планів різного рівня (від планів окремих слідчих (розшукових) дій до календарного планування); поєднувати плани слідчих (розшукових) дій і оперативно-розшукових заходів у загальному плані розслідування; віддавати перевагу письмовому плануванню; розробляти резервні варіанти плану; під час планування використовувати різну допоміжну документацію (схеми, графіки, картки на кожного підозрюваного).
У підрозділі 2.3. «Тактика окремих слідчих (розшукових) дій та оперативно-розшукових заходів на початковому етапі розслідування розбійного нападу, вчиненого організованою групою» сформульовані такі пропозиції щодо тактики окремих слідчих (розшукових) дій під час розслідування згаданого виду злочинів: доречним є проведення допиту в присутності двох слідчих з метою здійснення контролю над ходом допиту і поведінкою не лише допитуваної особи, а й свого колеги для виявлення слідчих помилок і тактичних прорахунків; найдоцільнішим є проведення освідування судово-медичним експертом чи лікарем; у випадку виявлення аналогічних слідів на одязі і тілі особи, яка підлягає освідуванню, повинен складатись єдиний протокол освідування та огляду одягу; варто організаційно та законодавчо розмежувати функції експертів і спеціалістів-криміналістів; необхідно внести зміни до Кримінального процесуального кодексу України, доповнивши перелік шуканих об’єктів слідами злочину та речовинами, які мають значення для кримінального провадження. На початковому етапі розслідування розбійних нападів, вчинених організованою групою, обов’язковим є оперативний супровід.
Однією з основних і найефективніших слідчих (розшукових) дій на початковому етапі розслідування розбійних нападів, вчинених організованою групою, на думку 75,6% слідчих, є огляд місця події. Ретельне вивчення слідчим, спільно з оперативними працівниками та спеціалістами, місця події, порівняння виявлених ним фактичних даних у взаємозв’язку із відомостями з інших джерел сприяють побудові узагальненої моделі дій організованої групи, її окремих членів, потерпілих, свідків, пошуку нових достовірних знань про об’єкти аналізу. У ході огляду місця події слідчий повинен правильно використовувати можливості рефлексивного мислення для визначення напряму пошуку інформації, збирання доказів, обрання тактичних прийомів процесуальної дії.
Особливості тактики огляду визначаються необхідністю вирішення таких завдань: встановлення ознак участі у вчиненні розбою декількох осіб; за слідами-відображеннями в обстановці визначення характеру дій кожного із злочинців; з’ясування об’єкта уваги членів організованої групи (прагнення заволодіти конкретними документами, предметами тощо); виявлення ознак того, що нападники знайомі з місцем вчинення розбійного нападу; визначення відмінних рис способу дій злочинців; встановлення ознак зв’язку потерпілого з організованою групою; визначення типовості розглядуваного виду злочинів.
Найбільш істотними проблемами тактики окремих слідчих (розшукових) дій є: невирішеність низки проблем, що виникають під час здійснення слідчих (розшукових) дій і ОРЗ, на теоретичному рівні; необґрунтованість прийняття слідчими, оперативними працівниками тактичних рішень; допущення помилок у визначенні комплексу слідчих (розшукових) дій, ОРЗ; неправильне визначення слідчими послідовності проведення окремих слідчих (розшукових) дій, ОРЗ, тактичних операцій; несвоєчасне чи неякісне їх здійснення; відсутність належного поєднання слідчих (розшукових) дій і ОРЗ; неправильна організація та відсутність належної підготовки до проведення слідчих (розшукових) дій; незалучення спеціалістів до участі в їх проведенні; недостатнє приділення уваги виявленню, фіксації та вилученню деяких слідів злочину (мікрооб’єктів, слідів транспортних засобів, запахових слідів); ігнорування специфіки проведення слідчих (розшукових) дій під час розслідування злочинів, що вчиняються організованими групами, (наприклад, невзяття до уваги особливостей предмета допиту членів організованих груп або встановлення суперечностей у їх показаннях, необхідності проведення групового обшуку тощо); невикористання слідчими, оперативними працівниками всього спектра можливих у певній слідчій ситуації тактичних прийомів, недоречне поєднання чи порушення послідовності їх використання в межах окремої слідчої (розшукової) дії; недостатня ретельність фіксації ходу та результатів слідчих (розшукових) дій.
Розділ 3. «Наступний етап розслідування розбійного нападу, вчиненого організованою групою» складається з трьох підрозділів, у яких розкриті питання тактики окремих слідчих (розшукових) дій, оперативно-розшукових заходів, тактичних операцій на наступному етапі розслідування розбійного нападу, вчиненого організованою групою, а також взаємодії слідчого з оперативними працівниками, спеціалістами та засобами масової інформації в ході розслідування цієї категорії злочинів.
У підрозділі 3.1. «Тактика окремих слідчих (розшукових) дій та оперативно-розшукових заходів на наступному етапі розслідування розбійного нападу, вчиненого організованою групою» зазначається, що на наступному етапі розслідування розбійного нападу, вчиненого організованою групою, часто виникають багатоелементні проблемні слідчі ситуації тактичного та стратегічного рівнів, що обумовлює необхідність використання низки аналітичних методів і систем слідчих (розшукових) дій і ОРЗ, в тому числі і типових для початкового етапу розслідування. Проте тактика дій і заходів, однойменних із проведеними на початковому етапі, може бути іншою, оскільки змінюються завдання, обсяг вихідних даних, слідча ситуація. Існує прямий та зворотній зв’язок між ситуацією розслідування в цілому й ситуацією проведення окремої слідчої (розшукової) дії, зокрема, і вибором та реалізацією тактичних прийомів. Найбільш ефективно тактичні прийоми впливають на конфліктні слідчі ситуації та регулюють їх у потрібному напрямі за умови їх комплексного використання.
Висвітлена тактика таких типових гласних слідчих (розшукових) дій як повторні допити обвинувачених, потерпілих, свідків, обшуки (за місцем проживання обвинувачених, а за наявності підстав – їх родичів, близьких зв’язків); пред’явлення для впізнання; слідчі експерименти; призначення та проведення експертиз і негласних – аудіо-, відеоконтроль за розмовами, візуальне спостереження за діями злочинців, а іноді і потерпілих та свідків у справі, зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж і встановлення місцезнаходження радіоелектронного засобу. В роботі надані пропозиції щодо законодавчої регламентації та науково-методичного забезпечення вищевказаних дій під час розслідування групових злочинів.
З метою вдосконалення процесу проведення слідчих (розшукових) дій і ОРЗ у ході розслідування розбійних нападів, вчинених організованою групою, варто: 1) розробити методичні рекомендації щодо організації і тактики проведення даних дій і заходів, що базуватимуться на передовому досвіді слідчої діяльності, ОРД і сучасних досягненнях криміналістики; 2) розробити в межах науки криміналістики низку тактичних прийомів проведення окремих слідчих (розшукових) дій у режимі дистанційного провадження; 3) внести зміни та доповнення в КПК України та Закон України «Про оперативно-розшукову діяльність» у частині регламентації використання результатів здійснення ОРЗ як доказів; 4) більш широко використовувати наявні у слідчого матеріально-технічні можливості; 5) обов’язково використовувати в розслідуванні дані довідково-інформаційних систем криміналістичного обліку; 6) реформувати існуючий порядок фіксації процесуальних дій, який надмірно завантажує роботу слідчого, про що висловилося 55% опитаних слідчих і 38% викладачів вищих навчальних закладів; 7) впорядкувати систему правоохоронних органів для їх орієнтації на більш тісну взаємодію; 8) підвищити рівень координації діяльності.
У підрозділі 3.2. «Тактичні операції під час розслідування розбійного нападу, вчиненого організованою групою» зазначено, що серед тактичних операцій, які проводяться під час розслідування розбійного нападу, вчиненого організованою групою, важливе місце займає затримання злочинця. Суттю зазначеної тактичної операції є одночасність проведення процесуальних дій і ОРЗ: оперативного спостереження, допиту затриманого та можливих очевидців, огляду чи обшуку місця затримання тощо. Основними видами затримання є: 1) затримання лідера (організатора) злочинної групи; 2) затримання другорядних членів організованої групи. До найбільш ефективних і часто використовуваних способів затримання належать: 1) одночасне затримання всіх учасників організованої групи (67,1%); 2) зашифроване затримання одного із членів організованої групи (15,4%); 3) затримання на місці події (11,9%); 4) затримання одного із учасників організованої групи таємно від інших співучасників (5,6%). Дана тактична операція може проводитися в умовах гострої проблемності, обумовленої відсутністю достовірних відомостей про склад і місцезнаходження організованої групи чи після затримання деяких членів групи та за необхідності виявлення й арешту інших учасників. У свою чергу остання ситуація поділяється на два варіанти залежно від конфліктності чи безконфліктності відносин між слідчим і обвинуваченими. Провідна роль у проведенні розглядуваної тактичної операції належить слідчому. В ході планування затримання рекомендується володіти відомостями: про кількість осіб, які перебувають у будівлі, приміщенні та їх точне місцезнаходження; про кожного злочинця, наприклад, про його фізичний і психічний стан, можливість чинення опору, наявність судимостей тощо. Процес проведення операції доречно фіксувати за допомогою відео- чи звукозапису.
Під час розслідування розбійного нападу, вчиненого організованою групою, важливого значення набуває здійснення операції «допущення проведення слідчої (розшукової) дії (наприклад, обшуку) із негативними наслідками». У процесі реалізації такої операції обирається один із об’єктів обшуку, де й проводиться слідча (розшукова) дія, за іншими виконується оперативне спостереження.
Підрозділ 3.3. «Взаємодія слідчого з оперативними працівниками, спеціалістами та засобами масової інформації в ході розслідування розбійного нападу, вчиненого організованою групою». На переконання дисертанта, взаємодія слідчого з оперативними працівниками, спеціалістами в ході розслідування розбійних нападів, вчинених організованою групою, – це спільна, узгоджена за цілями, завданнями, силами, місцем і часом, спланована діяльність незалежних в адміністративному відношенні посадових осіб – слідчого, працівників оперативних підрозділів та спеціалістів, що базується на властивих їй принципах і знаннях її учасниками можливостей один одного, обумовлюється характером слідчої й оперативної ситуації, має певні форми та полягає в розробці й реалізації організаційних і тактичних заходів, пов’язаних з оптимальним та раціональним використанням комплексу процесуальних, оперативно-розшукових і техніко-криміналістичних засобів та методів, властивих кожній із взаємодіючих сторін, з метою успішного розслідування розбійних нападів, вчинених організованою групою. Згідно з ієрархією та супідрядністю елементів форми взаємодії поділено на процесуальні (нормативно-правові) та непроцесуальні (організаційні, організаційно-тактичні). З метою покращання взаємодії слідчого з оперативними працівниками та спеціалістами пропонується: створити єдину, обов’язкову для працівників усіх служб, які беруть участь у боротьбі із злочинністю, міжвідомчу інструкцію щодо їх взаємодії; закріпити у Кримінальному процесуальному кодексі України найбільш поширені й ефективні форми взаємодії, вироблені практикою, а також положення про те, за яких умов доручення на проведення слідчих (розшукових) дій може бути надане оперативному підрозділу (неможливість слідчого провести дані дії особисто; необхідність одночасного проведення декількох слідчих (розшукових) дій; потреба в поєднанні слідчих (розшукових) дій і оперативно-розшукових заходів; тактичні міркування); забезпечити дієвий контроль з боку керівництва за діяльністю працівників тих підрозділів, які мають найбільш низьку зацікавленість у взаємодії, а також вжити заходів стосовно нейтралізації вузькокорпоративної зацікавленості, зокрема, змінити існуючу систему звітності таким чином, щоб показники роботи оперативного підрозділу з розкриття злочинів прямо залежали від кінцевих результатів розслідування без урахування проміжних результатів; внести до законодавства положення, що встановлюватимуть дисциплінарну відповідальність оперативних працівників за невиконання окремих доручень слідчого; заповнити прогалини в науковому дослідженні питань сучасного стану взаємодії вищевказаних суб’єктів у ході розслідування розбійних нападів, вчинених організованою групою (зокрема, щодо розробки форм і шляхів поєднання слідчих (розшукових) дій і оперативно-розшукових заходів як у криміналістичній тактиці, так і в криміналістичній методиці).
На думку дисертанта, взаємодія слідчого із засобами масової інформації – це врегульована нормативно-правовими актами узгоджена, скоординована та спланована діяльність працівників слідчих підрозділів і засобів масової інформації, що ґрунтується на властивих їй принципах, в процесі якої кожна із взаємодіючих сторін, використовуючи свої повноваження, знання та навички, притаманні їх діяльності засоби й методи, за умови адміністративної незалежності забезпечує досягнення спільної мети, що полягає у виявленні, розкритті, розслідуванні та запобіганні злочинів. У навчальних закладах і підрозділах органів внутрішніх справ рекомендується звернути увагу на підвищення журналістської майстерності працівників правоохоронних органів, їх вміння взаємодіяти із засобами масової інформації.