Зазуляк І.І Істотні умови договору: теоретичний аспект

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ.

У ВСТУПІ обґрунтовується актуальність досліджуваної теми, визначається мета дослідження, його завдання, об’єкт та предмет, розкривається ступінь висвітлення теми, основні результати дослідження, що виносяться на захист, викладається теоретичне та практичне значення дисертаційного дослідження.

Розділ І "Розвиток уявлень про істотні умови договору та їх сучасний стан" складається з двох підрозділів і присвячений дослідженню еволюції наукових поглядів про істотні умови договору як юридичної конструкції та виявленню сучасних підходів до розуміння істотних умов договору.    

Підрозділ 1.1. «Розвиток уявлень про істотні умови договору» вміщує аналіз загальних підходів до цього явища в теорії договірного права.

З’ясовано витоки істотних умов договору, що почали формуватися ще за часів Стародавнього Риму. Зокрема, визначено, що вже з тих часів велику увагу приділяли предмету договору та необхідності, щоб він відповідав вимогам можливості та дозволеності.

Проаналізовані праці дозволяють висловитись, що ціна договору так чи інакше обумовлювалася в договорі, зокрема купівлі-продажу, як істотна його умова, її слід було обговорювати при продажу товару. Приділялася увага й іншим істотним умовам окремих договорів.

У праві Російської Імперії істотні умови договору називали «необхідними частинами», «істотними моментами» договору. Для всіх договорів необхідним вважався предмет договору, а для окремих договорів, наприклад, позики – ціна та інші умови, домовленості, які були необхідні для чинності договору.

 Школа радянського періоду чітко давала уявлення саме про «істотні умови договору», й саме ця категорія була започаткована і введена в науковий оборот радянськими цивілістами, стала використовуватися саме за тих часів і збереглася донині. Втім, це відбувалося поступово. Так, ст. 130 ЦК РРФСР 1922 р. встановлювала, що договір визнається укладеним, коли сторони висловили в такій, що вимагається законом, формі згоду за всіма істотними його пунктами. Безпосередньо поняття «істотні умови», що залишилося й досі у вітчизняній цивілістиці, почали активно вживати після прийняття ЦК УРСР 1963 р.

Підрозділ 1.2. «Сучасні погляди на істотні умови договору» присвячено аналізу тих, що існують на сьогоднішній день в цивілістичній науці загальних підходів до істотних умов договору, виявлено сучасний стан їх розвитку.

З’ясовано, що встановлення істотних умов договору законом спрямоване, передусім, на збереження правової природи того чи іншого договору, на забезпечення нормального цивільного обороту. Визначення законодавцем  істотних умов договору може бути загальним, що відноситься до всіх договорів. Наразі такою істотною умовою є предмет договору. Крім того, встановлення законодавцем  істотних умов договору може бути спеціальним, а саме - окремих істотних умов для певних видів договорів, виходячи з їх природи.

Критикується підхід, що до кола істотних умов договору належать лише умови,  закріплені в імперативній нормі закону. Адже ст. 638 ЦК України цілком дозволяє за заявою хоча б однієї зі сторін досягати згоди за істотними умовами договору, що прямо не визначені в законі. Тож визначає можливість для сторін за взаємним узгодженням формувати істотні умови договору, а не лише обмежується законодавчою прерогативою щодо цього.

Розділ 2. «Особливості істотних умов договору та їх співвідношення з іншими договірними умовами» складається з п’яті підрозділів, які присвячено  дослідженню предмету договору як єдиної умови, що є істотною для всіх договорів; умов договорів, визначених як істотні законом; істотних умов, які є необхідними для договорів певного виду; істотних умов договору, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди; виявленню співвідношення істотних умов договору з іншими договірними умовами.

У підрозділі 2.1. «Предмет договору» виявляються загальнотеоретичні основи предмету договору  як єдиної умови, що є істотною для всіх договорів. Визначено особливості, які притаманні предмету договору щодо різних видів договорів.

Слід розрізняти загальні вимоги, які висуваються до предмета договору у цивільному праві і ті, що є властивими для певних договорів із їхньою специфікою. Перші визначають розуміння предмета договору як такого, що належить до цивільного права, й це є загальні риси, притаманні будь-якому з договорів. Наприклад, відповідність предмету договору закону, що унеможливлює надання за договором речей, які виключені з цивільного обороту. Спеціальне законодавство встановлює вимоги для визначення істотних умов окремих видів договорів.

Доводиться, що опис предмета договору є важливим для правильного формування волі сторін щодо укладення договору. Визначається, що деталізація предмета договору в ньому чи додатках до нього має важливе практичне значення.

У підрозділі 2.2. «Умови договорів, визначені як істотні законом» проведено аналіз законодавства і думок вчених щодо визначення законом істотних умов договорів та проблеми законодавчого визначення таких умов для окремих договорів: лізингу, оренди державного (комунального) майна тощо.

Виявлено невідповідність окремих істотних умов договору, що визначено окремими Законами України, правовій доктрині щодо встановлення істотних умов. Адже поряд із формуванням істотних умов договору в ЦК України, існує й врегулювання істотних умов договору деякими спеціальними нормативними актами. Через те, що окремі закони, якими регулюються певні види договорів, було прийнято до набуття чинності ЦК України, вони більшою чи меншою мірою відповідають цьому кодексу.

Відповідно до правової доктрини, підходів, закладених у правове регулювання ЦК України, доводиться необхідність вдосконалення Закону України «Про оренду державного та комунального майна», Закону України  «Про недержавне пенсійне забезпечення», Закону України «Про житлово-комунальні послуги», Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні». Доводиться необхідність скорочення наведених у цих законах істотних умов договору, вилучення таких з них, як: дата і місце укладення договору, найменування сторін тощо. Останнє відноситься до змісту договору як юридичного документу, але не є істотними умовами договору.

У підрозділі 2.3. «Істотні умови, які є необхідними для договорів певного виду» визначено сутність, зумовленість, природу таких істотних умов.

Висловлюється думка, що ЦК України виділяє як істотні умови, прямо названі такими, так і істотні умови, що є необхідними для договорів даного виду. Останні підкреслюють специфіку тих чи інших договорів, як правило, без таких умов договір втрачає притаманні йому риси та індивідуальність, отже, з міркувань розумності такі умови повинні формулюватись. Оскільки законодавство часто закріплює ті правовідносини, що вже об’єктивно склалися в цивільному обороті, визначення умов, необхідних для договорів даного виду залишає підстави для подальшого законодавчого регулювання істотних умов. Отже, принцип розумності щодо визначення істотних умов договору, що необхідні для договорів даного виду, має застосовуватися повною мірою. Це буде виявлятись у тому, що з огляду на правову природу того чи іншого договору визначаються ті умови такого договору, які законодавець хоч і зазначає, але прямо істотними не називає. Проте такі умови мають розглядатись як істотні, що необхідні для договорів даного виду, виходячи з їх специфіки. Так, природним для договору  купівлі-продажу з умовою про розстрочення платежу є поступове здійснення оплати товару покупцем за договором купівлі-продажу з умовою про розстрочення платежу, яке породжує його специфіку, що, цілком зрозуміло, відбивається в його договірних умовах, визначених в законі.

В окремих випадках законодавець такі істотні умови може лише називати, а суб’єкти договірного процесу, розуміючи природу того чи іншого договору, що визначена в законі, мають знати, що йдеться саме про істотні умови, необхідні для договорів певного виду.

Доводиться, що сьогодні, з урахуванням чинних положень сімейного законодавства та відповідних особливостей укладення договорів, істотною умовою договорів з відчуження майна подружжя згідно з законом є умова про одержання згоди іншого з подружжя на відчуження майна.

У підрозділі 2.4. «Істотні умови договору, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди» приділена увага істотним умовам, які не встановлені як такі прямо у законі, але за згодою сторін щодо них має бути досягнуто згоди.

Визначено, що оскільки законом дозволяється сторонам самим врегульовувати відносини в межах, визначених цивільним законодавством при здійсненні суб’єктивних цивільних прав та виконанні цивільних обов’язків, цілком логічним є формування сторонами в певних випадках їх участі в договірних відносинах істотних умов договору, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Розвинуто науковий підхід, що об’єктивно істотні умови, тобто ті, що прямо названі в законі як такі, згоди за якими неодмінно мають досягти сторони, визначають сутність договору, без якої він не відповідав би ознакам того чи іншого договірного виду, є важливими для кожного з договорів цього виду. Суб’єктивно істотні умови, тобто ті, що в законі визначені як «всі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди», надають йому індивідуальних характерних рис у кожному конкретному випадку, в чому виявляється свобода договору при визначенні сторонами його істотних умов. 

Дотримується наукова позиція, що звичайні умови договору перетворюються на істотні, якщо на домовленості про такі умови наполягає хоча б одна зі сторін. Тому, з практичної точки зору, звичайні умови «проявляються» на рівні узгодженості сторін тоді, коли, з законодавчої точки зору, їх уже можна назвати, так би мовити, перетвореними на істотні. З теоретичної ж точки зору, ті умови, що є «суб’єктивними істотними», тобто виражаються в законі як «всі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди» на момент їх виникнення, називають випадковими через їх нехарактерність для такого договору в кожному випадку його укладення. Оскільки волевиявлення в кожному договорі індивідуальне, то й не можна всі істотні умови зробити об’єктивно істотними, тоді порушувався б принцип свободи договору. Отже, суб’єктивно істотні умови є проявом свободи договору при формулюванні таких умов сторонами з точки зору визначення не лише їх змісту, але й наявності в договорі. 

У підрозділі 2.5. «Співвідношення істотних умов договору з іншими договірними умовами» приділено виявленню специфіки істотних умов у порівнянні з іншими договірними умовами.

Проаналізовано роботи сучасних дослідників, які формулюють договірні умови, що, на перший погляд, не входять у класичну «тріаду»: істотні, звичайні, випадкові, й розглянуто, наскільки виправданим є додавати у тріаду класичних договірних умов нові складові компоненти. Так, О.В.Піхурець називає у своєму дослідженні так звані «обмежувальні умови» - спрямовані на підтримання якості продукції і репутації, пов’язаної з торговельною маркою. Автор доводить, що такі умови слід визнати природними для договорів з передання права на торговельну марку. Отже, з точки зору класичної «тріади» договірних умов, вони можуть бути визнані істотними умовами договору.

Сенс так званих стандартних умов договору полягає передусім у доповненні істотних умов договору, однак такі умови до істотних не належать. Очевидно, що стандартні умови більше тяжіють до звичаїв ділового обороту, які наразі передбачені в ст. 7 ЦК України.

Виділено договірні умови, що можуть бути для одних договорів істотними, для інших – звичайними. Відмінність полягає лише в тому, якою правовою нормою – імперативною чи диспозитивною це визначається. Так, для закупівлі державними юридичними особами товарів, робіт, послуг має проводитися тендер. Умова про тендер є істотною умовою договорів закупівлі державними юридичними особами товарів, робіт, послуг. В інших випадках тендер визначається як один з існуючих альтернативних варіантів при укладенні правочину, отже є диспозитивною умовою.