| Краткое содержание: |
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. Однією з особливостей сучасного етапу соціально-економічного розвитку України є значна криміналізація економіки, коли одним із способів перерозподілу чужої власності є використання механізмів банкрутства суб’єктів господарювання. Сьогодні банкрутство є невід’ємним явищем ринкової економіки, своєрідним природним відбором, коли фінансово нестабільні суб’єкти господарювання вибувають з кола господарських взаємовідносин внаслідок неефективності та неприбутковості своєї діяльності, своєї неконкурентоздатності. З іншого боку, в процесі недобросовісного перерозподілу власності та неправомірного звільнення від законної кредиторської заборгованості, банкрутство стає замаскованим злочином. В даному разі використання суб’єктами господарювання злочинних механізмів, пов’язаних з банкрутством, позбавляє державний бюджет значної частини доходів, спотворює принцип виконання цивільно-правових зобов’язань, сприяє монополізації підприємств, дестабілізує ринкову систему економіки держави шляхом знищення малого та середнього бізнесу, створює протидію розвитку виробництва, відштовхує інвестиційний капітал, сприяє зростанню інфляції, створює перепони для підвищення життєвого рівня населення та призводить до його зубожіння тощо.
Особливої актуальності дане дослідження набуває у зв’язку з осмисленням положень чинного КК України. Саме визнання факту, що банкрутство є одним з найважливіших елементів ринкового механізму, стало підґрунтям того, що правовідносини у сфері господарської діяльності, що так чи інакше пов’язані з банкрутством, стали об’єктом кримінально-правової охорони. КК України 2001 року містить в собі нововведення у вигляді ст. 221, яка має назву “Незаконні дії у разі банкрутства”. Решта статей, що передбачають відповідальність за злочини, пов’язані з банкрутством, та які успадковані КК України 2001 року від КК України 1960 року, а саме, ст. 218 “Фіктивне банкрутство”, ст. 219 “Доведення до банкрутства” та ст. 220 “Приховування стійкої фінансової неспроможності”, при прийнятті чинного КК було законодавцем доповнено та доопрацьовано. Така новелізація кримінального законодавства обумовлює необхідність здійснення спеціальних досліджень у сфері забезпечення правильного розуміння змісту кримінально-правових норм, передбачених ст.ст. 218-221 КК, їх застосування і подальшого вдосконалення.
Питання кримінально-правової характеристики злочинів, пов’язаних з банкрутством, були предметом науково-правового аналізу в дослідженнях таких вітчизняних авторів: П.П. Андрушка, П.С. Берзіна, Г.Є. Болдарь, Б.М. Грека, Н.О.Гуторової, О.О. Дудорова, Г.М. Зеленова, В.М. Киричка, О.О. Круглової, Ф.А.Лопушанського, Н.М. Ляпунової, В.Р. Мойсика, В.О. Навроцького, О.І. Перепелиці, В.М. Поповича, А.М. Ришелюка, Є.Л. Стрельцова, В.Я. Тація, М.І. Хавронюка, та інших.
В Україні в період чинності КК 1960 р. Н.М. Ляпуновою була захищена кандидатська дисертація на тему „Кримінальна відповідальність за приховування банкрутства та фіктивне банкрутство”, а після набрання чинності КК 2001 р. – кандидатські дисертації: О.О. Кругловою („Кримінальна відповідальність за доведення до банкрутства (аналіз складу злочину)”, 2005) та Б.М. Греком („Кримінально-правова відповідальність за фіктивне банкрутство та доведення до банкрутства”, 2005). Незважаючи на це, у доктрині кримінального права аналіз юридичних складів злочинів, пов’язаних з банкрутством, що передбачені ст.ст.218-221 КК України, в цілому всебічно і повно не проведений. Зокрема, залишається не вирішеною та дискусійною ціла низка питань, пов’язаних з визначенням конкретного змісту юридичних складів всіх злочинів, пов’язаних з банкрутством, що передбачені зазначеними статтями КК 2001 р.
Наведені міркування і визначили комплексний характер цього дисертаційного дослідження, вибір теми та основні напрямки його проведення.
Емпіричну базу дисертаційного дослідження становлять матеріали п’яти кримінальних справ про фіктивне банкрутство, доведення до банкрутства та незаконні дії у разі банкрутства в період з 2001 по 2006 роки, окремі ухвали Апеляційного суду міста Києва по даній категорії справ.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дане дисертаційне дослідження є складовою частиною науково-дослідницької роботи Центру захисту прав людини Київського національного університету імені Тараса Шевченка з теми №06БФ042-01 „Механізм адаптації законодавства в сфері прав громадян України до законодавства Європейського союзу”, а також кафедри кримінального права та кримінології юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка на 2003-2005р.р. з теми „Проблеми боротьби із злочинністю: кримінально-правові, кримінологічні та кримінально-виконавчі аспекти”, затвердженої рішенням засідання кафедри від 27 березня 2003 року (протокол №13). Робота ґрунтується на положеннях Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 роки, що затверджена Указом Президента України від 25 грудня 2000 року №1376/2000.
Мета і завдання дослідження. Метою даного дослідження є здійснення наукової кримінально-правової характеристики складів злочинів, передбачених ст.ст. 218-221 КК України, вивчення та методологічне обґрунтування на цій підставі критеріїв відмежування даних злочинів від інших, у тому числі суміжних злочинів, а також критеріїв розмежування злочинів, пов’язаних з банкрутством між собою. Мета дослідження також полягає у поглибленні та розширенні теоретичної бази для практичного застосування вказаних кримінальних норм, для внесення пропозицій щодо вдосконалення диспозицій статей, які розглядаються.
Мета дослідження конкретизується у завданнях, які полягають у наступному:
1) провести аналіз змісту понять неплатоспроможності, стійкої фінансової неплатоспроможності, фінансової неспроможності та банкрутства суб’єктів господарської діяльності, їх співвідношення між собою та розмежування, а також визначити їх вплив на механізм кримінально-правової охорони соціальних цінностей у сфері банкрутства зазначених суб’єктів;
2) проаналізувати ознаки юридичних складів злочинів, пов’язаних з банкрутством, що передбачені чинним КК України;
3) виявити на підставі аналізу об’єктивних і суб’єктивних ознак складів злочинів, пов’язаних з банкрутством, найбільш складні й спірні питання теорії кримінального права та практики застосування даних кримінально-правових норм, існуючих прогалин, колізій, в тому числі міжгалузевих, та внесення пропозицій щодо вдосконалення шляхів їх усунення та розв’язання;
4) виробити теоретичні та практичні рекомендації щодо вдосконалення системи кримінально-правових норм, спрямованих на підвищення ефективності боротьби з кримінально-караним банкрутством;
5) сформулювати практичні рекомендації щодо кримінально-правової оцінки фіктивного банкрутства, доведення до банкрутства, приховування стійкої фінансової неспроможності та незаконних дій у разі банкрутства.
Об'єктом даного дисертаційного дослідження є кримінально – правова характеристика (аналіз) юридичних складів злочинів, пов’язаних з банкрутством, що передбачені ст.ст. 218-221 КК України.
Предметом дослідження є норми кримінального законодавства України, положення науки кримінального права щодо визначення категорій „злочини, пов’язані з банкрутством”, „соціальні цінності у сфері банкрутства”, „неплатоспроможність”, „фінансова неспроможність”, „банкрутство”, „фіктивне банкрутство”, „доведення до банкрутства”, „приховування стійкої фінансової неспроможності”, „незаконні дії у разі банкрутства” тощо; норми чинного законодавства України та зарубіжних країн щодо процедури визнання суб’єктів господарювання банкрутами, а також щодо юридичної відповідальності за їх порушення; система наукових поглядів щодо аналізу юридичних складів злочинів, пов’язаних з банкрутством. Проблеми караності та застосування окремих заходів кримінально-правового впливу за вчинення названих злочинів авторкою не розглядалися.
Методи дослідження обрані, виходячи з поставлених у роботі мети і завдань: історико-правовий (проведено порівняльний аналіз складів злочинів, пов’язаних з банкрутством, за КК України 1960 та 2001 років), системно-структурний (визначене місце складів названих злочинів в системі складів злочинів у сфері господарської діяльності), діалектичний (при дослідженні підстав кримінальної відповідальності за вчинення злочинів, пов’язаних з банкрутством, в контексті їх взаємозв’язку з правовим механізмом здійснення банкрутства в Україні), формально-логічний (проведено аналіз конкретного змісту юридичних складів злочинів, пов’язаних з банкрутством , що передбачені ст.ст.218-221 КК), логіко-юридичний (при формулюванні пропозицій щодо удосконалення кримінально-правових норм, що передбачають відповідальність за злочини, пов’язані з банкрутством), соціологічний (у процесі збирання інформації про предмет дослідження, що пов’язаний, передусім, з вивченням і узагальненням судової практики, офіційних та наукових джерел) та порівняльно-правовий (визначено основні підходи до нормативної регламентації кримінальної відповідальності за злочини, пов’язані з банкрутством за кримінальним законодавством України та зарубіжних держав).
Дисертаційне дослідження проведено з урахуванням окремих наукових положень інших наук галузевих знань, зокрема філософії, економіки тощо, а також з урахуванням положень різноманітних галузей права, зокрема, господарського, фінансового, адміністративного, цивільного тощо.
Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що дисертація є першим в Україні комплексним монографічним дослідженням проблем кримінально-правової характеристики всіх злочинів, пов’язаних з банкрутством, відповідальність за вчинення яких передбачена ст.ст.218-221 КК 2001 р. У дисертації досліджено ознаки юридичних складів названих злочинів, уточнити зміст окремих понять і понятійних зворотів, що мають значення для науки кримінального права та практики застосування правових норм, пов’язаних з кримінально-правовою охороною соціальних цінностей та реалізацією соціальних зв’язків учасників правових відносин у сфері банкрутства, а також надати пропозиції щодо усунення існуючих вад і прогалин, що вбачаються у чинному регулятивному (не кримінальному) законодавстві та ст.ст. 218-221 КК, та внести конкретні рекомендації щодо кримінально-правової оцінки зазначених злочинних посягань.
На захист виноситься низка нових у теоретичному та важливих у практичному плані положень:
1. У роботі запропоновано авторське визначення і конкретизація потерпілих від злочинів, пов’язаних з банкрутством. Автор обґрунтовує, що ними слід визнавати: а) державу в особі відповідних (зацікавлених) органів, у тому числі тих, що здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю сплати податків і зборів (обов’язкових платежів); б) засновників та власників суб’єктів господарської діяльності – юридичних осіб та зацікавлених осіб щодо боржника; в) боржника - суб’єкта господарської діяльності, неспроможність якого виконати свої грошові зобов’язання встановлена господарським судом; г) кредиторів – юридичну чи фізичну особу, яка має у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов’язань до боржника, виплати заборгованості по заробітній платі боржника.
2. Здійснено подальше дослідження положень чинного регулятивного законодавства щодо визначення специфічних ознак понять „неплатоспроможність”, „стійка неплатоспроможність”, „фінансова неспроможність” та їх співвідношення. На цій підставі уточнюється зміст понять, які характеризують різні стадії неплатоспрожності суб’єкта господарювання: „поточна фінансова неплатоспроможність”; „стійка фінансова неспроможність (неплатоспроможність)”; „фінансова неспроможність”; „банкрутство”.
3. Обґрунтовується, що при фіктивному банкрутстві (ст.218 КК) зроблена винною особою (заявником) офіційна заява про фінансову неспроможність суб’єкта господарської діяльності виконати вимоги з боку кредиторів і зобов’язання перед бюджетом має бути офіційною, тобто здійснюватись у письмовій формі: а) шляхом подачі позовної заяви до господарського суду (адресата заяви), б) здійснення відповідної заяви у відзиві на позовну заяву, що подана кредитором; в) під час судового провадження у справі про банкрутство – в усній формі, і лише за умови документальної фіксації такої заяви.
4. На підставі вимог ст.22 ЦК України та ч.3 ст.6 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” визначено, що при обчисленні великої матеріальної шкоди, заподіяної потерпілим особам (якими називаються кредитори та держава (ст.ст.218, 219 КК), або лише кредитор (ст.220 КК)), слід враховувати законодавчо встановлену величину належних до погашення боргових зобов’язань кредитора в розмірі 300 мінімальних заробітних плат, що не були відшкодовані боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку, і є підставою для порушення провадження у справі про банкрутство господарським судом. Виходячи з цього та враховуючи положення підпункту 6.1.1 п.6.1.ст.6, п.п. 22.4, 22.5 ст.22 Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб” від 22 травня 2003 р.; робиться висновок про доцільність зміни суми великого розміру заподіяної в результаті вчинення злочинів, передбачених ст.ст.218-221 КК, матеріальної шкоди з суми, що перевищує у п’ятсот і більше разів неоподатковуваний мінімум доходів громадян (далі - нмдг), на суму шістсот і більше нмдг, оскільки Законом України „Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет України на 2005 рік” та деяких інших законів України” від 7 липня 2005 року підпункт 6.1.1. п.6.1.ст.6 Закону „Про податок з доходів фізичних осіб” викладено в новій редакції (яка набрала чинності з 1 січня 2006 р.), згідно з якою податкова соціальна пільга, що береться за основу визначення розміру нмдг, встановлюється у розмірі, що дорівнює 50 відсоткам однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на місяць), встановленої законом на 1 січня звітного податкового року. Тому пропонується ч.3 ст.6 Закону „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” після слів „не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати” доповнити словами „встановленої законом на 1 січня звітного податкового року”.
5. Обґрунтовується, що час вчинення дій, передбачених ст.219 КК, охоплює період, що відліковується до моменту порушення суддею господарського суду провадження у справі про банкрутство, пов’язаного з винесенням ним відповідної ухвали (ст.11 Закону „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”). У свою чергу, час вчинення незаконних дій у разі банкрутства описується у диспозиції ст.221 КК за допомогою термінологічного звороту „у разі банкрутства”, який (зворот) охоплює період проведення процедури банкрутства – тобто з моменту винесення суддею господарського суду ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство і до припинення зазначеного провадження (наприклад, у зв’язку з винесенням господарським судом постанови про визнання суб’єкта господарської діяльності банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури). У зв’язку з цим, пропонується замінити у назві та диспозиції ст. 221 КК слова „у разі банкрутства” словами „під час провадження у справі про банкрутство”.
6. Робиться висновок, що суб’єктом злочинів, пов’язаних з банкрутством, може бути засновник унітарного підприємства та корпоративного підприємства. Разом з тим, враховуючи те, що власник майна втратив своє речове право на передане в якості внеску майно (виключення становить момент ліквідації господарюючого суб’єкта), і став при цьому володільцем зобов’язальних прав як учасник (член) господарюючого суб’єкта, що бере безпосередню участь в управлінні вказаним суб’єктом господарювання – боржником, вбачається доцільність заміни у диспозиціях ст.ст.218-221 КК поняття „власник суб’єкта господарської діяльності” іншим поняттям - „учасник (член) суб’єкта господарської діяльності”.
7. На підставі аналізу ознак законодавчо врегульованої діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), пропонується визнавати його самостійним спеціальним суб’єктом злочину, передбаченого ст.221 КК, – службовою особою, діяльність якої пов’язана з виконанням обов’язків за спеціальним повноваженням.
8. Проведено аналіз ст.ст. 218-221 КК України, які в диспозиціях містять посилання на вчинення злочинів засновником, власником або службовою особою суб’єкта господарської діяльності. На підставі цього робиться висновок щодо необхідності узгодження положень законодавства регулятивного та кримінального, яке може бути здійснено шляхом або внесення змін до КК в частині заміни словосполучення „суб’єкт господарської діяльності” на „суб’єкт підприємницької діяльності”, або внесення змін до регулятивного законодавства та проведення деталізації його положень, які регулюють порядок ліквідації юридичних осіб (як суб’єкта підприємницької діяльності так і суб’єкта господарської діяльності взагалі) у випадку фінансової неспроможності останніх.
Вирішуючи питання про суб’єктний склад інституту банкрутства, дисертантка погоджується, що банкрутами мали б визнаватись суб’єкти не тільки підприємницької діяльності зокрема, а й господарської взагалі.
9. З урахуванням висновків, зроблених на підставі проведеного дослідження, наведені пропозиції щодо вдосконалення чинних редакцій ст.ст.218-221 КК України (див. висновки).
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що викладені в роботі результати, а також загальнотеоретичні і практичні висновки дають змогу внести конкретні пропозиції щодо удосконалення кримінально-правових норм, якими забезпечується охорона прав та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері банкрутства. Практичні рекомендації спрямовані на підвищення якості застосування кримінального закону органами дізнання, досудового слідства та судами при вирішенні питань, пов’язаних з кримінально-правовим аналізом і кваліфікацією діянь, пов’язаних з банкрутством, що дасть змогу забезпечити дотримання при ставленні у вину ст.ст. 218-221 КК України таких важливих принципів кримінально-правової кваліфікації, як точність і неприпустимість подвійного ставлення у вину.
Основні положення, що містяться в роботі, можуть бути використані в навчальному процесі юридичних закладів освіти і факультетів за спеціальністю “Правознавство” при вивченні курсу “Кримінальне право України. Особлива частина”, для розробки спецкурсів кримінально-правового циклу та у процесі підготовки навчальних посібників і методичних рекомендацій, а також при проведенні занять з підвищення кваліфікації прокурорів, слідчих, суддів та адвокатів.
Основні висновки, що здобуті дисертантом, можуть слугувати підґрунттям для проведення подальших наукових досліджень в науці кримінального права, а також в інших юридичних науках, чому сприяє широкий спектр використаної літератури та дискусійний характер окремих сформульованих дисертантом положень.
Апробація результатів дисертації. Основні висновки і положення дисертаційного дослідження обговорювались на: Міжнародній науковій конференції „Держава та право очима молодих дослідників” (Київ, 2001 р.); на Перших Всеукраїнських осінніх юридичних читаннях студентів та аспірантів “Молодь в юридичній науці” (Хмельницький, 2002 р.); міжнародній науковій конференції студентів та аспірантів “Правові проблеми правознавства очима молодих вчених” (Хмельницький, 2002 р.).
Публікації. Основні висновки та результати дисертації знайшли своє відображення у семи наукових статтях, чотири з яких – в фахових наукових виданнях.
Структура дисертації. Дисертація складається з вступу, трьох розділів, які охоплюють п’ять підрозділів, висновків, списку використаних джерел (379 найменування). Основний текст дисертації викладено на 179 сторінках.
За даними Управління узагальнення судової практики та аналізу судової статистики Верховного Суду України за період чинності КК 2001 р. було засуджено: а) шість осіб за вчинення фіктивного банкрутства (чотири - у 2003 р. та дві – у 2004 р.); б) одна особа за вчинення доведення до банкрутства (у 2004 р.); в) дві особи за вчинення незаконних дій у разі банкрутства – ( у 2005 р.).
|
