ЗМІСТ І ФОРМА ПРАВОЧИНУ В ЦИВІЛЬНОМУ ПРАВІ

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. За часів незалежності України докорінним чином змінилася правова регламентація майнових відносин у сфері цивільного обороту. Насамперед зазнали змін підстави виникнення цивільних правовідносин, зокрема, правочини. Це пов’язано з принциповою переорієнтацією економічного середовища, в якому все більша роль відводиться ринковим механізмам. Юридичним вираженням останніх виступають правочини, які є вольовими актами юридично рівних і майново відокремлених суб’єктів. Перш за все, це договори, але досить вагома роль належить і одностороннім правочинам. Одним з найважливіших пластів, на яких ґрунтується вчення про правочини, є їх зміст і форма. Будучи філософськими поняттями, – у праві взагалі, у цивільному праві, зокрема, і стосовно правочинів у тому числі, – ці інституції набувають неперевершеного значення. Від них залежить, чи породжуватимуть правочини ті права й обов’язки, до яких прагнуть особи, які виразили свою волю на це, чи, навпаки, вони будуть недійсними або вважатимуться неукладеними. Зміст і форма правочинів межує з численними аспектами, які теж мають суттєве значення для правочинів: воля й волевиявлення, суб’єктний склад правочину, його мета та ін. Усі вони становлять собою суцільну єдність, необхідну й достатню для її кваліфікації як правочину. Саме крізь цю призму й варто аналізувати правочини, об’єднуючи, а не штучно розділяючи умови їх дійсності, в тому числі й ті, що стосуються їх змісту та форми.

У такому ракурсі проблематика правочинів є багатоаспектною і ступінь її складності підвищується через тривалу відсутність в українській правовій науці фундаментальних наукових праць із цієї тематики. Натомість досліджувались окремі умови дійсності правочинів, наприклад, їх форма або ж їхня недійсність з різних підстав. Як правило, проблема форми та змісту правочинів досліджувалася не сама по собі, а як інструментарій при розкритті окремих їх видів чи окремих договорів. Між тим вивчення всіх правочинів під кутом зору вимог до їх форми та змісту є тим універсальним підходом, який дозволить поглянути крізь нього на всі правочини. Завдяки цьому виникає можливість виявити ті прогалини та помилки українського законодавця й розробити єдині підходи до їх усунення.

В українській цивілістиці бракує досліджень проблем правочинів у цілому, а тих, що стосуються їх форми і змісту практично немає. Натомість судова практика доводить актуальність цієї тематики. Їй присвячені проведені останнім часом узагальнення судової практики вищих судових інстанцій і прийнята постанова Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 р., з яких очевидно, що складність судових справ цієї категорії, у більшості випадків викликана саме проблематикою змісту й форми правочину. Саме це й зумовило актуальність обраної теми для проведення комплексного дослідження в цій сфері. Цивільно-правове регулювання змісту й форми правочинів вимагає ретельного аналізу й осмислення, зіставлення з іншими інститутами з метою його гармонізації.

Теоретичною основою для дослідження проблематики змісту й форми правочинів послужили наукові праці в галузі теорії права й цивільного права таких учених, як М.М. Агарков, С.С. Алексєєв, І.А. Безклубий, В.А. Бєлов, С.М. Братусь, Ю.С. Гамбаров, О.В. Дзера, С.О. Бородовський, І.В. Жилінкова, Н.С. Кузнєцова, В.В. Луць, Р.А. Майданик, І.В. Матвєєв, Д.І. Мейер, І.Б. Новицький, О.П. Печений, М.А. Рожкова, З.В. Ромовська, М.М. Сібільов, І.В. Спасибо-Фатєєва, Є.О. Суханов, Ф.С. Хейфец, Б.Б. Черепахін, Г.Ф. Шершеневич та ін.