ТЕОРІЯ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ В СУЧАСНОМУ КРИМІНАЛЬНОМУ ПРАВІ: ПОРІВНЯЛЬНО-ПРАВОВЕ ДОСЛІДЖЕННЯ

Краткое описание

КЛАСИЧНИЙ ПРИВАТНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

на правах рукопису

УДК 343.01+ 340.5

СЕРДЮК ПАВЛО ПАВЛОВИЧ

ТЕОРІЯ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ В СУЧАСНОМУ КРИМІНАЛЬНОМУ ПРАВІ: ПОРІВНЯЛЬНО-ПРАВОВЕ ДОСЛІДЖЕННЯ

Спеціальність 12.00.08 – кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право

Дисертація на здобуття наукового ступеня
доктора юридичних наук

Науковий консультант
Денисова Тетяна Андріївна
доктор юридичних наук, професор,
Заслужений юрист України

ЗАПОРІЖЖЯ – 2013

ЗМІСТ
ВСТУП 4
РОЗДІЛ 1. МЕТОДОЛОГІЧНІ ПЕРЕДУМОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ТЕОРІЇ
КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ 17
1.1. Загальний стан наукових досліджень проблем
теорії кримінальної відповідальності 17
1.2. Порівняльне правознавство та порівняльно-правовий
метод дослідження теорії кримінальної відповідальності 27
1.3. Діалектика в теорії кримінальної відповідальності 45
1.4. Відносність, форми й закони пізнавальної діяльності (логіка)
у кримінальному праві й теорії кримінальної відповідальності 63
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1 78
РОЗДІЛ 2. СОЦІАЛЬНО-КУЛЬТУРНИЙ, СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИЙ,
ПРАВОВИЙ ТА СОЦІАЛЬНО-ІСТОРИЧНИЙ КОНТЕКСТ
КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ 81
2.1. Соціально-історичні, соціально-культурні й соціально-психологічні
передумови розуміння юридичної відповідальності 81
2.2. Теорія позитивної юридичної відповідальності 95
2.3. Проблеми визначення концепту та видової характеристики
кримінально-правових відносин 111
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 2 121
РОЗДІЛ 3. ОСНОВНІ ТЕОРІЇ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ 123
3.1. Теорія обов’язку 125
3.2. Теорії кримінальної відповідальності, пов’язані з покаранням чи
його окремими аспектами 142
3.3. Теорії кримінальної відповідальності, у основі яких виражена
еклектика 192
3.4. Теорія офіційної стигматизації 225
3.5. Диференціація кримінальної відповідальності: проблема вибору концепту
в контексті теорії кримінальної відповідальності 235
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 3 255
РОЗДІЛ 4. ЧАСОВІ МЕЖІ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ 258
4.1. Момент виникнення кримінальної відповідальності 258
4.2. Припинення кримінальної відповідальності 268
4.3. Правова природа судимості та часові межі
кримінальної відповідальності 272
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 4 303
РОЗДІЛ 5. КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА РЕСТИТУЦІЯ
ТА КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ 306
5.1. Стан застосування реституції в кримінальній юстиції країн світу 306
5.2. Правова природа кримінально-правової реституції 326
5.3. Відновне правосуддя та кримінально-правова реституція
в теорії кримінальної відповідальності 353
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 5 363
ВИСНОВКИ 365
ДОДАТКИ 373
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 391

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Теорія кримінальної відповідальності належить до доктрин із високим рівнем теоретичного узагальнення в кримінальному праві більшості країн світу. Її загальні соціально-культурні корені створюють ілюзію, що кримінальна відповідальність є однією з повністю зрозумілих категорій кримінального права. Але ця думка є глибоко помилковою, оскільки якісна юридична наука, котра вивчає людину та суспільство, об’єктивно змінюється і потребує істотного переосмислення, особливо у зв’язку з ускладненням сучасної доктрини кримінального права, у тому числі й щодо ролі, змісту та сутності кримінальної відповідальності.
У західній правовій думці й законодавстві термінологічні звороти, які можна перекласти на українську мову як “кримінальна відповідальність”, використовуються значно частіше, хоча й існують поряд із категорією покарання та іншими заходами безпеки. Як і в Україні, практично в усіх досліджуваних країнах термін “кримінальна відповідальність” використовується як загальна категорія. Досить поширеним є її подвійне значення: як засобу примусу, який передбачає кримінально-правову репресію, і як правових відносин, що зумовлює теоретичну невизначеність ролі правових відносин, котрі не пов’язані з кримінальною відповідальністю, але передбачають кримінально-правову репресію через заходи безпеки та виправлення. У низці країн, переважно північноєвропейських, зворот “кримінальна відповідальність” використовується, передусім, у доктрині й рідко – у законодавстві, проте це не вирішує для них проблеми визначення її теоретичної ролі в системі кримінального права.
За останні півстоліття застосування поняття “кримінальна відповідальність” у законодавстві країн світу різко зросло, що можна пояснити не стільки інтересом до цієї категорії, скільки збільшенням обсягу кримінального законодавства в них, що відбувається за експонентою. Нерідко в законодавстві країн світу можна зустріти поняття-пароніми, котрі асоціюються з кримінальною відповідальністю, але по суті є іншим, наприклад, як це відбувається зі зворотами “criminal liability” та “criminal responsibility”. У науці кримінального права існує десять типів концептів кримінальної відповідальності, дев’ять з яких роблять із кримінальної відповідальності систему відносин, котрі нагромаджують різноманітні репресивно-превентивні заходи, що принципово суперечить природі систем, у яких дублювання елементів необхідне лише задля забезпечення стійкості системи, а це, очевидно, недоречно для кримінально-правової системи.
Сьогодні зроблено чимало кроків у напрямку вивчення зарубіжного кримінального права, оскільки є спільні онтологічні закономірності розвитку правової системи та спільні наукові проблеми, що зміг довести Дж. Флетчер. Розвиток кримінального права включає в себе розробку й обґрунтування нових парадигм, концепцій, теорій, які відповідають об’єктивним закономірностям і нагальним потребам поступу. Саме тому необхідно виявити зв’язки, за якими співіснують кримінально-правові відносини, кримінальна відповідальність, покарання й інші кримінально-правові наслідки злочину.
Питання теорії кримінальної відповідальності досліджували у своїх працях Л.В. Багрій-Шахматов (Україна), Ю.В. Баулін (Україна), С. Бейтс (США), О.І. Бойцов (РФ), Я.М. Брайнін (СРСР), С. Бронітт (Австралія), С. Б’юел (США), О.В. Васильєвський (РФ), С.Е. Вєдмідь (РФ), Р.В. Вереша (Україна), Е. Вікс (США), Н. А. Вінсент (Австралія), І.М. Гальперін (СРСР), М.М. Годило (РФ), В.В. Голіна (Україна), Г. Грабарчек (Польща), В.К. Грищук (Україна), Р.Е. Дафф (Великобританія), М.Ю. Дворецький (РФ), Д.В. Денно (США), М. Джані (Австралія), Г. Дінгвал (США), Д.Н. Дуглас (США), О.О. Дудоров (Україна),
Ж.-П. Дусет (Франція), Т. Єшек (Канада), А.Е. Жалінський (РФ), С.О. Жовнір (РФ), М.П. Журавльов (РФ), О.М. Журавльова (РФ), М.І. Загородніков (СРСР), Н. Істман (Великобританія), Дж. Карчер (США), К. Кемпбел (США), Дж. Кітінг (США), Е.Ч. Кларк (Великобританія), Т.Ю. Кобозєва (РФ), Дж.І. Колман Мл. (США), Ю.Ю. Коломієць (Україна), П.В. Коробов (РФ), Я. Кохановські (Польща), Т.О. Кошаєва (РФ), І.В. Красницький (Україна), М.М. Кропачев (РФ), В. Ланг (Польща), Є. Лачовські (Польща), Н. Лесей (Великобританія), Т.О. Леснієвські-Костарєва (РФ), Д.О. Ліпінський (РФ), П. Літтон (Великобританія), О.В. Лошенкова (РФ), В.А. Лукьянов (РФ), Р.М. МакКонелл (США), Дж. Мейхер (Великобританія), В.О. Меркулова (Україна), Ч.Е. Мерсьє (Великобританія), Б.П. Метьюз (Австралія), С. Дж. Морзе (США), Г. Моудслі (США), К. Нуоціо (Фінляндія), С.Г. Ольков (РФ), М.І. Панов (Україна), В.А. Пентєгов (Україна), К. Пінсонеаулт (Канада), Є.Ю. Полянський (Україна), В.С. Прохоров (РФ), М.К. Рамірез (США), І.С. Ретюнських (СРСР), П.Х. Робінсон (США), Дж. Самаха (США), О.І. Санталов (СРСР), В.В. Скибицький (Україна), М.М. Становський (РФ), В. Тадрос (Великобританія), О.М. Тарбагаєв (РФ), Ю.М. Ткачевський (РФ), Н.А. Фарані(США), Дж.С. Фернандес (Колумбія), К. Фінкільштейн (США), Д. Фресі (ФРН), М.І. Хавронюк (Україна), Г.Л.А. Харт (Великобританія), Д. Ходгсон (Австралія), П.В. Хряпінський (Україна), О.О. Чистяков (РФ), Р.А. Шайнер (Великобританія), З.С. Шадія (РФ) та інші.
За останнє десятиліття деякі вчені-юристи висвітлювали оригінальні погляди на проблеми теорії кримінальної відповідальності. Це такі праці: Lacey N. Responsibility and Modernity in Criminal Law (Великобританія, 2001); Чистяков А.А. Теоретические и методологические проблемы учения об уголовной ответственности и механизме, формирующем ее основание (РФ, 2003); Ведмидь С.Э. Проблемы реализации уголовной ответственности (РФ, 2004); Годило Н.Н. Теоретические проблемы уголовной ответственности и форм ее реализации (РФ, 2004); Tadros V. Criminal Responsibility (Великобританія, 2005); Красницький І.В. Поняття, підстави та форми кримінальної відповідальності за кримінальним правом Франції та України: порівняльний аналіз (Україна, 2005); Лошенкова Е.В. Ответственность в уголовном праве (РФ, 2007); Меркулова В.О. Кримінальна відповідальність: окремі теоретичні та соціально-правові аспекти (Україна, 2007). Але фактично не існує досліджень, котрі комплексно вивчали б проблеми теорії кримінальної відповідальності в порівняльно-правовому вимірі. Більшість із них фрагментарні та стосуються лише національних меж кримінального права, які, очевидно, можуть бути лише в законодавстві, але вони існують і в доктрині кримінального права. Існує ще два дослідження, котрі на монографічному рівні вивчають проблему цілком у межах однієї національної правової системи, зокрема: Баулін Ю.В. Звільнення від кримінальної відповідальності (Україна, 2004); Грищук В.К. Філософсько-правове розуміння відповідальності людини (Україна, 2012).
Розв’язання проблем кримінальної відповідальності потребує міжгалузевого підходу, а тому, хоча в рамках цього дослідження увагу зосереджено на кримінально-правових аспектах, також були опрацьовані наукові джерела з філософії права, кримінології, соціології, психології та інших наук. Зважаючи на комплексність дослідження та плин часу, який змінював ідеологічні й суто практичні парадигми щодо поняття, сутності та змісту кримінальної відповідальності, обрана тема дисертації видається актуальною.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконано відповідно до плану наукової роботи Класичного приватного університету (м. Запоріжжя) за темою “Кримінально-правова охорона суспільних відносин та запобіжний вплив на злочинність” (державний реєстраційний номер 0105U002568).
Тему дисертації затверджено вченою радою Класичного приватного університету (протокол № 2 від 26.10.2011 р.).
Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є виявлення комплексних спільних і відмінних зв’язків кримінальної відповідальності та її місця в системі сучасного кримінального права України й інших держав, а також суміжних із нею категорій.
Для досягнення зазначеної мети поставлено такі завдання:
– охарактеризувати загальний стан вивчення теорії кримінальної відповідальності у світовій та вітчизняній науковій літературі;
– виявити роль порівняльного правознавства та порівняльно-правового методу дослідження в контексті вивчення проблем, пов’язаних із теорією кримінальної відповідальності;
– визначити фактичну роль застосування діалектики в дослідженні теорії кримінальної відповідальності задля з’ясування її теоретичної ваги в існуючих дослідженнях теорії кримінальної відповідальності;
– розкрити зміст і значення відносності в контексті застосування логічних методів при дослідженні теорії кримінальної відповідальності;
– визначити соціально-історичні, соціально-культурні й соціально-психологічні чинники, що вплинули на сучасне розуміння юридичної відповідальності в правових системах;
– дослідити онтологічні й гносеологічні передумови теорії позитивної юридичної відповідальності та визначити її вплив на розуміння кримінальної відповідальності;
– виявити проблеми визначення концепту та видової характеристики кримінально-правових відносин у зв’язку з теорією кримінальної відповідальності;
– дослідити теорію кримінальної відповідальності як обов’язку, ураховуючи порівняльно-правовий контекст;
– проаналізувати теорії кримінальної відповідальності, пов’язані з покаранням чи його окремими аспектами;
– дослідити теорії кримінальної відповідальності, у основі яких найбільше виражена еклектика, для з’ясування їхнього фактичного значення у впливі на сучасне розуміння теорії кримінальної відповідальності в правових системах;
– розкрити зміст теорії кримінальної відповідальності як офіційної стигматизації для того, щоб запропонувати власне бачення природи кримінальної відповідальності в сучасному кримінальному праві;
– визначити суперечності концепту диференціації кримінальної відповідальності у зв’язку з теорією кримінальної відповідальності;
– виявити момент виникнення кримінальної відповідальності, який має визначатися об’єктивними зв’язками між впливом кримінального права на людину та соціально-біологічними чинниками її поведінки;
– виявити момент припинення кримінальної відповідальності, котрий має визначатися об’єктивними зв’язками між впливом кримінального права на людину та соціально-біологічними чинниками її поведінки;
– визначити правову природу судимості у зв’язку із часовими межами кримінальної відповідальності;
– систематизувати й уточнити досвід застосування реституції в кримінальній юстиції країн світу;
– виявити правову природу кримінально-правової реституції у зв’язку з кримінальною відповідальністю;
– охарактеризувати співвідношення між відновним правосуддям, кримінальною відповідальністю й кримінально-правовою реституцією.
Об’єктом дослідження є закономірності розвитку та функціонування факторів, котрі визначають вчення про кримінальну відповідальність у кримінальному праві України й зарубіжних країн.
Предметом дослідження є теорія кримінальної відповідальності в сучасному кримінальному праві.
Методи дослідження обрано з огляду на поставлену мету, об’єкт і предмет дослідження. Під час дослідження було застосовано комплекс загальнонаукових та спеціальних методів пізнання об’єктивної дійсності. Методологічною основою роботи став метод онтологічного релятивізму, який застосовується в усіх розділах і підрозділах. Його зміст полягає в тому, що уявлення про об’єкт дослідження завжди перебувають у контексті наявних теорій, тому сутність пізнається лише на основі вже відомого, задля уникнення схоластики, суперечностей або неточностей одних теорій стосовно інших. Цей метод, як і формально-логічний (догматичний), позбавлений евристичного потенціалу, якщо не використовується в поєднанні з емпіричними фактами, даними наук, котрі вивчають поведінку людини (кримінологія, біологія, неврологія тощо). Вони використовувалися в дисертації як засіб розширення автопойєтичних меж кримінального права. Окрім загальнонаукових (аналіз, синтез, індукція, дедукція, теоретичне моделювання, історичне порівняння), котрі є складовими логічного методу й використовуються під час будь-якого наукового дослідження, у роботі застосовується математичний метод (підрозділи 1.1–1.4, 2.2, 3.2, 3.5, 4.3, 5.1, 5.3) та метод моделювання поведінки людини (підрозділи 3.2, 4.3, 5.3), що базується на засадах біхевіоризму, а також метод комп’ютерного імітаційного моделювання, які дали змогу побудувати модель реакції людини на засудження та інші каральні заходи примусу. У дослідженні використовувалися історичний, системно-структурний, соціально-функціональний, математичний методи. Історичний метод – для виявлення закономірностей історичної ґенези розуміння юридичної відповідальності та, зокрема, кримінальної (підрозділи 2.1–2.3). Системно-структурний метод – для визначення впливу елементів системи соціального сприйняття, реакції на соціально значущу поведінку на розуміння юридичної відповідальності як різновиду соціальної відповідальності/безвідповідальності, а також для з’ясування місця юридичної відповідальності серед інших, суміжних, соціально-нормативних явищ (підрозділи 2.1-2.3, 3.4, 4.3). Соціально-функціональний метод використовувався задля визначення механізму впливу на поведінку людей офіційних суджень про неї та відповідного сприйняття таких оцінок громади, більш широкого соціуму, як суб’єкта подальшого впливу на соціальну взаємодію зі стигматизованою особою (підрозділи 3.4, 4.3, 5.2, 5.3). Математичний метод, поряд із загальними, застосовувався при виявленні елементів тотожності між змістом правових відносин і позитивної юридичної відповідальності (підрозділ 2.2). З-поміж вищенаведених застосовувався компаративний метод. Він передусім використовувався при дослідженні доктрини іноземних правових систем, яка стосується теорії кримінальної відповідальності, покарання, судимості тощо, а також при дослідженні праць учених зарубіжних країн. Компаративний метод застосовувався також для порівняння типів теорій або концепцій кримінальної відповідальності, котрі існують у рамках однієї національної доктрини, хоча досвід показав, що більшість типів теорій притаманні всім національним кримінально-правовим системам (підрозділи 2.2, 2.3, 3.1–3.5, 4.1–4.3, 5.1–5.3). Застосовано метод комп’ютерного моделювання на основі підходу системної динаміки. Він був використаний при з’ясуванні того, як виявить себе рівень рецидиву для засуджених, котрі не зазнали покарання, і тих, хто зазнав покарання. Для виконання цього завдання було використано програму компанії “Екс Джей Технолоджис” AnyLogic Professional 6.4.1., розроблену на основі програми Eclips, що застосовує мову програмування Java 6 (підрозділ 3.2). Окрім зазначених, використовувався статистичний метод (під час вивчення матеріалів правозастосовної практики, підрозділи 3.2, 4.3, 5.1–5.3) та конкретно-соціологічний метод (анкетування респондентів під час дослідження питання про сприйняття судимості через категорію засудження (без покарання) або покарання, підрозділ 4.3). Для виявлення закономірностей компенсацій шкоди, заподіяної злочином, було проведено контент-аналітичне дослідження 730 вироків та ухвал судів усіх областей України (постановлених з 02.01.2006 р. до 01.09.2012 р.) за правилом простої вірогідної вибірки. Ступінь упевненості у вибірці становить 0,95 (95%), а допустимий відсоток помилки вибірки – ±4% (підрозділ 5.1).
Теоретичним підґрунтям дослідження є наукові праці вітчизняних і зарубіжних учених у галузі філософії та теорії права, кримінології, кримінального права й нормативні акти зарубіжних країн континентальної правової сім’ї та системи загального права, міжнародно-правові акти з питань реституції/компенсації шкоди, заподіяної злочином.
Нормативну базу дослідження становлять конституційні нормативні акти, кримінальне законодавство й інші нормативні акти України.
Емпіричною базою дослідження є дані, отримані при аналізі й узагальненні матеріалів 730 кримінальних справ, розглянутих судами України в період з 2006 р. до 2012 р., опублікованої судової практики, судової статистики та інформації МВС України, опублікованої судової практики зарубіжних країн, судової та слідчої статистики 34 країн світу, вибір яких зумовлений вимогами до репрезентативності.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першим у науці кримінального права комплексним порівняльно-правовим дослідженням, котре охоплює проблему теорії кримінальної відповідальності й суміжних із нею понять і явищ у цілому. У роботі висунуто та обґрунтовано низку нових понять і положень, які мають суттєве значення для формування теорії кримінальної відповідальності в науці кримінального права, зокрема:
уперше:
– доведено внутрішню суперечливість у кримінальному праві всіх досліджуваних правових систем особливості юридичної відповідальності, яка полягає в осуді особи та її діяння й одночасному виділенні інших обмежень, що мають характер покарання, у контексті одного й того самого правового явища. Сутнісною особливістю юридичної відповідальності, яка становить її основний зміст, є осуд особи та її вчинку;
– зроблено висновок, що теорія позитивної юридичної відповідальності може бути прийнятна за відомих обмежень та умов, якщо в правовій системі абсолютно нерозвинутий концепт правових відносин. У такому разі позитивна юридична відповідальність займає цю нішу, оскільки право без визначених меж відносин, у яких виражаються права й обов’язки суб’єктів, не може функціонувати, і доктрина намагається заповнити відповідну площину через близькі теорії;
– обґрунтовано, що загальною рисою досліджень питання про кримінальну відповідальність у досліджуваних правових системах є те, що автори розглядають, фактично, передумови ставлення в обов’язок особі певної поведінки та її наслідків і меншою мірою – сутність і зміст кримінальної відповідальності;
– доведено, що “теорія обов’язку”, її внутрішня система й аргументи прихильників цієї теорії – суперечливі. Ця суперечливість виявляється в усіх досліджених правових системах;
– обґрунтовано, що поняття “форми реалізації кримінальної відповідальності”, яке вживається в множині, не виправдане, оскільки кримінальна відповідальність реалізується у формі осуду й пов’язана з офіційною стигматизацією особи;
– аргументовано, що теорія “кримінальна відповідальність – ціле, покарання – частина” відрізняється від пенальної теорії кримінальної відповідальності, а її суперечливість полягає в тому, що вона виявляє тенденцію до розуміння кримінальної відповідальності не в ролі кримінально-правового наслідку злочину, а в значенні замінника відносних кримінально-правових відносин, що особливо виявляється в правових системах із розвинутою теорією кримінально-правових відносин;
– представлена позиція, що теорія кримінальної відповідальності як реалізації санкції кримінально-правової норми призводить до неповноти розуміння сутності та змісту кримінальної відповідальності, а в кінцевому підсумку зумовлює зведення кримінальної відповідальності (засудження) до покарання та збіднення змісту й обсягу самої санкції кримінально-правової норми;
– визначено, що каральна теорія кримінальної відповідальності не домінує в усіх досліджуваних правових системах і не є тотожною пенальній. У ній каральне значення надається самому засудженню без покарання, але прихильники цієї теорії визначають ступінь засудження від покарання;
– підкреслено, що еклектичні теорії кримінальної відповідальності демонструють закономірність, яка виявляється в ототожненні кримінальної відповідальності з елементами кримінально-правових відносин та іншими кримінально-правовими наслідками злочинів, котре зумовлене загальним баченням кримінальної відповідальності в ролі замінника кримінально-правових відносин у всіх досліджуваних правових системах;
– запропоновано авторське поняття кримінальної відповідальності – “теорія офіційної стигматизації”, котра полягає в тому, що кримінальна відповідальність – це примусовий кримінально-правовий наслідок вчиненого злочину, який виражається в офіційному засудженні особи, котра вчинила злочин, через обвинувальний вирок суду, що є підставою застосування інших кримінально-правових наслідків злочину, змінює нормальний соціальний статус такої особи на статус засудженої особи, який виявляється в обмеженні її “доброго імені”;
– доведено, що момент виникнення кримінальної відповідальності в більшості досліджуваних країн пов’язаний не з матеріально-правовими, а з процесуальними чинниками;
– наведено докази на користь того, що судимість відіграє інструментальну, залежну від кримінальної відповідальності роль, тому вона не повинна виконувати самостійну каральну функцію; у більшості країн вона пов’язана із засудженням, а не з покаранням. Вона лише показує межі, коли каральний вплив кримінальної відповідальності припиниться разом із припиненням відносних охоронних кримінально-правових відносин;
– дано поняття природи кримінально-правової реституції у зв’язку з кримінальною відповідальністю, а саме, наведено докази, що кримінально-правова реституція не є формою кримінальної відповідальності. Визначено стан застосування кримінально-правової реституції в 34 країнах світу, що представляють усі заселені континенти планети;
удосконалено:
– положення про суперечливість теорії позитивної юридичної відповідальності, а саме, надано математичні докази дублювання змісту теорії кримінально-правових відносин;
– аргументацію щодо суперечливості теорії кримінальної відповідальності як правовідносин у частині підміни одного поняття іншим;
– положення про те, що розуміння кримінальної відповідальності як винуватості в оціночному сенсі наближає її до питання суб’єктивного інкримінування й доцільності осуду, що є відносно самостійними явищами в кримінальному праві;
дістали подальшого розвитку:
– положення щодо суперечливості пенальної теорії кримінальної відповідальності, яка в усіх досліджуваних правових системах не враховує взаємодії задекларованих елементів змісту кримінальної відповідальності;
– положення, що теорія кримінальної відповідальності як погіршення правового статусу є надбудовною над іншими теоріями й ґрунтується на величезному еклектичному, суперечливому нагромадженні, а тому вона залишається далекою від повноти в розумінні сутності засудження;
– положення про співвідношення між відновним правосуддям, кримінальною відповідальністю й кримінально-правовою реституцією.
Практичне значення одержаних результатів. Теоретична й практична значущість одержаних результатів полягає в тому, що викладені в роботі висновки та пропозиції можуть бути використані в:
– законотворчій діяльності – при підготовці проектів законів про внесення змін і доповнень до КК України щодо визначення змісту кримінальної відповідальності (засудження) та побудови системи кримінального законодавства, структурні елементи якого не будуть суперечити один одному (акт упровадження результатів дисертаційного дослідження в правотворчу діяльність Верховної Ради України № 385/13-5 від 17.01.2013 р.);
– правозастосовчій діяльності – при вирішенні судовими органами проблемних питань, пов’язаних із розмежуванням різних кримінально-правових наслідків суспільно небезпечного діяння (акт упровадження результатів дисертаційного дослідження в правозастосовну діяльність Апеляційного суду Запорізької області № 215 від 21.11.2012 р.);
– навчальному процесі – при проведенні лекцій, семінарських і практичних занять із курсу кримінального права, кримінології та інших дисциплін у вищих юридичних навчальних закладах і на юридичних факультетах, а також під час підготовки підручників, навчальних і методичних посібників (акт упровадження результатів дисертаційного дослідження в навчальний процес Харківського національного університету внутрішніх справ від 23.01.2013 р.; довідка про впровадження результатів дисертаційного дослідження в навчальний процес Класичного приватного університету № 2515 від 28.12.2012 р.).
– науково-дослідній сфері – при подальшому дослідженні проблем, пов’язаних із теорією кримінальної відповідальності й суміжних теорій.
Особистий внесок здобувача. Положення, які викладені в дисертації та виносяться на захист, розроблені автором особисто. Наукові ідеї та розробки, що належать співавторам, у дисертації не використовуються. Висновки та положення дисертації мають самостійний характер.
Апробація результатів дисертації. Результати дослідження доповідалися та обговорювалися на:
– міжнародних і всеукраїнських науково-практичних конференціях: “Запорізькі правові читання” (м. Запоріжжя, 2006 р.), “Реформування законодавства з питань протидії злочинності в контексті євроінтеграційних прагнень України” (м. Запоріжжя, 2006 р.), “Кримінальний кодекс України 2001 р.: проблеми застосування і перспективи удосконалення” (м. Львів, 2006 р.), “Актуальные проблемы криминологии и криминальной психологи” (м. Одеса, 2007 р.), “Проблеми застосування кримінального законодавства України” (м. Луганськ, 2007 р.), “Кримінальна юстиція в Україні: сучасний стан та перспективи розвитку” (2010 р.), “Проблеми реформування кримінальної юстиції: український контекст і міжнародний досвід” (2011 р.), “Теоретичні та прикладні проблеми кримінального права України” (м. Луганськ, 2011 і 2012 р.).
Публікації. Основні результати дослідження викладено в 32 наукових працях, з яких: 1 – монографія, 24 – статті в наукових фахових виданнях України, 2 – статті в інших наукових виданнях України, 5 – матеріали конференцій. Загальний обсяг публікацій – 111,11 авт. арк.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Можна без особливих сладнощів помітити, що методологічні засади кримінального права визначили значну частину дисертаційного дослідження, оскільки це є специфікою всіх правознавчих наук. Практично в усіх досліджуваних правових системах кримінально-правові дослідження побудовані на використанні обмеженої, часто викривленої в розумінні, об’єктивної чи суб’єктивної діалектики, а в західних системах найпоширенішим методом досліджень є метод логічного аргументу. Догматичний, системний, структурно-функціональний, історичний, порівняльний методи, як правило, і в кінцевому рахунку, зводяться до логічного аргументу. При цьому, наприклад, структурно-функціональний метод не можна застосовувати ізольовано від системи, а остання часто розуміється в спрощенному вигляді. Урешті, висновки часто тяжіють до простого логічного аргументу. Означене спрощення, що породжує суперечності в теорії кримінальної відповідальності росте своїм корінням вглиб загальної проблеми кримінального права. Вона виявляється в замкненості кримінального права й тому його теорії перевіряються лише в межах власної системи, а це призводить до негативних наслідків для науки кримінального права. Очевидно, що в кримінальному праві продовжує домінувати методологія логіки й досить зневажливе ставлення до емпіричних наук, котрі би могли розірвати замкненість кримінального права. Тому будуються рішення, які наосліп намагаються вгадати, чи дійсно вони відповідають іншому рівню нормативності – природній, об’єктивно-соціальній, антрополого-психологічній тощо. Науки про людину й суспільство мало впливають на доктрину та практику кримінального права, котрі керуються передовсім практичними уявленнями про поведінку людини. Так само діалектика та її різновиди відіграють номінальну роль у кримінальному праві. Частіше можна зустріти, коли категорії діалектики підлаштовують під кримінально-правові доктрини, а не як належить, навпаки. Дається взнаки потреба в загальному концепті та елементарній теорії кримінального права, що зумовлює полюсність системи для збереження її відносної стабільності й відкритості для «зовнішніх» закономірностей. Означена полюсність повинна включати в себе діалектику та відповідну релятивність (відносність).
Існує певне непорозуміння щодо природи та ролі порівняльно-правового методу в правових дослідженнях. На фоні розвитку цілого правознавчого напрямку, оформлення дослідницьких шкіл, створення дослідницьких інститутів тощо, повз увагу пройшла надзвичайно вадлива теза про те, що порівняльно-правовий метод все-таки залишається по своїй суті порівняльним методом, оскільки в контексті порівняльного правознавства здійснюється накопичення та узагальнення досвіду щодо функціонування різних правових систем. Проте практично не робиться те, що могло би виправдати порівняльне правознавство як науку – вивчення закономірностей запозичення правових ідей між народами та культурами. Натомість зіставляються загальні та галузеві інститути зі шляхетною метою знайти загальні засади, відмінності, і якщо варото, то обґрунтувати необхідність запозичення. Відтак, у порівняльному правознавстві не відбувається виходу за межі внутрішніх правових закономірностей. Поодинокі дослідження щодо так званої «антропології права» − у основному здійснюється в межах філософії права.
Важко уявити собі якийсь інший, більш традиційний концепт у кримінальному праві, після злочину й покарання, ніж теорія кримінальної відповідальності. Порівняно недавня її інституалізація повинна була зумовити розробку внутрішньо гармонійної концепції, де кримінальна відповідальність не конфліктувала би з іншими елементами системи кримінального права. Втім, історія та сучасність теорії кримінальної відповідальності свідчать про інше. У доктрині представлено декілька типів теорії кримінальної відповідальності й близько десятка їхніх варіацій. Це свідчить не лише про плюралізм у наукових дослідженнях. Радше, навпаки, адже більшість із них можна звести до пенальних теорій і теорії правовідносини. Очевидно те, що з такою інтерпретацією, котра є в доктрині кримінального права, кримінальна відповідальність губиться з-поміж інших: кримінально-правових відносин і покарання. Подібне роздвоєння кримінальної відповідальності є свідченням того, що вона або займає місце інших теорій, а відтак, немає ні теоретичної, ні практичної цінності, або ці останні є зайвими. Як можна було пересвідчитись, кримінальному праву й західних, і східних держав бракує не суперечливої теорії кримінальної відповідальності. Ототожнення кримінальної відповідальності з теорією кримінально-правових відносин, а також перенесення кримінальної відповідальності на покарання доводять наявність нагальної потреби звуження сутності та змісту кримінальної відповідальності з належною увагою до концепту кримінально-правових відносин. Це все позначається й на похідних, але практично важливих засадах кримінальної відповідальності: диференціації, часових межах, суміжних явищ, наприклад, судимості тощо.
Проблема кримінально-правової реституції, насправді, не була досліджена адекватно тому, які надії на неї покладають, особливо прихильники «альтернативного кримінального права». У світовій літературі обходять питання її практичних меж і здатностей. Серед 34 країн публікацій щодо комплексного дослідження проблеми реституції, на основі емпіричних матеріалів знайти не вдалось. Поважні правові часописи цих країн також обходять питання про справжні реалії застосування реституції, про її ефективність і загадки, котрі виникають у зв’язку з її реалізацією. Очевидно, і в цьому є певна закономірність. Найбільше дошкуляє необхідності вивчення проблеми, ґрунтуючись на реальних даних – методологія дослідження кримінальної віктимізації. Більше, ніж 40 років не зазнавала критичного переосмислення ця методологія, що привело до вражаюче завищених показників. Вочевидь, що такий підхід навряд чи наблизить до розуміння схованих у реальності закономірностей.
У дисертації здійснено теоретичне узагальнення й нове вирішення теоретичних і практичних проблем, котрі стосуються теорії кримінальної відповідальності в сучасному кримінальному праві. До найважливіших теоретичних результатів дослідження теорії кримінальної відповідальності в сучасному кримінальному праві країн континентальної правової сім’ї й системи загального права в порівняльно-правовому вимірі можна зарахувати такі:
1. Визначено, що дослідження теорії кримінальної відповідальності має здійснюватися з розумінням того, що категорія “кримінальна відповідальність” використовується як загальна лексична конструкція при вивченні широкого спектра кримінально-правових питань. Діалектичний метод є наскрізним, особливо стосовно загального концепту та елементарної теорії кримінального права, котрі ґрунтуються на ідеї зв’язку, що є одним із наріжних каменів діалектики. Порівняльний метод є внутрішньо притаманним усім наукам, загальним методом. Його специфікація на рівні порівняльно-правових досліджень дає емпіричний матеріал для подальших теоретичних узагальнень у контексті відомих проблем права.
2. Обґрунтовано, що застосування методу онтологічного релятивізму дає змогу уникнути суперечностей, характерних для теорії кримінальної відповідальності. Він є консолідуючим для решти методів дослідження кримінально-правових явищ, проте його використання може дати істинне бачення в замкнутих рамках, але не завжди онтологічне, оскільки дослідник ґрунтується на тому, що вже відомо, і не може цим знехтувати й так чи інакше має його оцінити. Метод онтологічного релятивізму в праві є тимчасовим рішенням, з точки зору онтологічної істинності, оскільки онтологія права визначається нормативно заданими рамками й практично всі дослідження в цій сфері здійснюються на основі юридичного позитивізму.
3. Указано, що на базі теореми К. Гьоделя, ураховуючи доведеність того, що кримінальне право являє собою замкнену систему, перевіряти істинність теорій у межах кримінального права можна лише залишаючись у визначених рамках. На основі аналізу системи зроблено висновок, що система полярна, а її полюсами є, відповідно, загальна концепція кримінального права та його елементарна теорія.
4. Виявлено й узагальнено, що найчастіше в теоретичних дослідженнях відповідальність підмінюється обов’язком, і навпаки. Більшість зарубіжних досліджень використовують термін “відповідальність” як загальновживаний і загальнозрозумілий. З огляду на галузеву специфіку та диференціацію, у праві відповідальність перестала мати ту соціальну сутність, яка притаманна соціальній відповідальності, тобто як зорієнтованість на “іншого”, а відіграє роль певного правового наслідку правопорушення, а решту виконують загальні (абсолютні) кримінально-правові відносини.
5. Стверджується про те, що соціокультурне розуміння терміна “відповідальність” з очевидністю вплинуло на науковців і сприяло появі теорії позитивної юридичної відповідальності, яка ототожнюється з позитивною поведінкою суб’єкта. Теорія позитивної юридичної відповідальності має розчинитися в загальних “абсолютних” правових відносинах, а не бути самостійним теоретичним явищем. Вона є рудиментальним породженням лексично-смислового терміна “відповідальність”, що в суспільних відносинах пов’язувалася з належною поведінкою, але не підкреслювала взаємності прав і обов’язків держави й особи, та дублює зміст загальних (абсолютних) правових відносин.
6. Виділено загальний і спеціальний рівні кримінально-правових відносин, що відповідає закономірності функціонування абсолютних (або загальних) і відносних (або спеціальних) правовідносин. Знехтувана роль теорії правових відносин дається взнаки в теорії кримінального права й дає змогу виділяти “позитивну відповідальність”, але поза межами самої кримінальної відповідальності.
7. Доведено, що теорія кримінальної відповідальності як обов’язку певною мірою суперечить самій природі кримінального права як охоронної, публічної галузі права, що охороняє суспільні відносини, застосовуючи при цьому примусові правові засоби, частина з яких у вигляді кримінально-правових наслідків суспільно небезпечного діяння реалізується через застосування права, що здійснюється поза волінням винної особи. “Теорія обов’язку” вимагає від особи зазнати обмежень навіть тоді, коли інший суб’єкт кримінально-правових відносин – держава – не вважає їхнє застосування доцільним.
8. Підкреслено, що суспільне засудження має бути основою для покарання, а не його наслідком, оскільки перед покаранням поставлено інші цілі. Якщо засудження виникає в результаті застосування покарання до особи, а не через її стигматизацію судом, то відбувається пенальне (похідне) засудження, а не кримінальне (первинне), тобто не покарання, передусім його вид, що призначене судом, має впливати на ставлення до особи, а офіційна її оцінка й дорікання, які висловлені в обвинувальному вироку суду. З точки зору математичних закономірностей розвитку системи, покарані суб’єкти довше втягнуті в систему кримінальної юстиції. З огляду на це, вони більше схильні вчиняти повторні злочини, порівняно з тими, хто менше зазнавав впливу системи кримінальної юстиції.
9. Зазначено, що лише кримінальна відповідальність як основний кримінально-правовий наслідок злочину виражає судження про правовий чи неправовий характер поведінки людини, а не покарання. Кримінальна відповідальність має власний зміст, а тому визначає власну форму, відтак, покарання не може бути формою кримінальної відповідальності.
10. Указано, що теорія кримінальної відповідальності як правовідносин належить до еклектичних теорій природи кримінальної відповідальності. Вона дублює категорії – загального концепту кримінального права, тобто кримінально-правових відносин із видовими категоріями, а видове не може визначатися через родове.
11. Відзначено, що кримінальна відповідальність розуміється в законодавстві країн англо-американської правової системи як кримінально-правовий наслідок злочину, оскільки вона сприймається у відтінках винуватості як результату правової оцінки діяння та особи діяча, а не в значенні осудності широкого сенсу, тобто можливості інкримінування. Зауважено, що означену теорію кримінальної відповідальності репрезентує переважно доктрина, а законодавство розрізняє кримінальну відповідальність як здатність і як правовий наслідок. Засудження особи на основі кримінально-правового докору є необхідним елементом системи, оскільки його функцію донині виконує в різних правових системах оціночна вина.
12. Визначено, що “теорія погіршення правового статусу” ґрунтується на еклектиці. Вона є надбудовною над іншими теоріями кримінальної відповідальності. Від цього вона не стає більш певною, бо ґрунтується на величезному еклектичному, суперечливому нагромадженні.
13. Доведено, що найбільш відповідною природі кримінальної відповідальності є теорія, яка ґрунтується на концепті кримінальної відповідальності як кримінально-правового наслідку, – “теорія офіційної стигматизації”, котра полягає в тому, що кримінальна відповідальність – це примусовий кримінально-правовий наслідок вчиненого злочину, який виражається в офіційному засудженні особи, котра вчинила злочин, через обвинувальний вирок суду, і є підставою застосування інших кримінально-правових наслідків злочину, змінює нормальний соціальний статус такої особи на статус засудженої особи, що виявляється в обмеженні її “доброго імені”. Офіційна стигматизація має правове значення й припиняється в момент припинення спеціальних (відносних) охоронних кримінально-правових відносин. Применшення соціального статусу засудженої особи як результат її офіційної стигматизації може вплинути на обмеження прав і свобод щодо заняття державних та громадських посад, можливості бути представником органів державної влади та представляти громаду.
14. Виявлено, що домінуюча теорія диференціації кримінальної відповідальності фактично веде мову про диференціацію покарання, а не відповідальності, оскільки в ній не йдеться про диференціацію ступенів засудження чи стигматизації. Встановлено, що в країнах системи загального права існує лише диференціація покарання.
15. Констатовано, що кримінально значущим моментом виникнення кримінальної відповідальності є проголошення обвинувального вироку суду, оскільки кримінальна відповідальність включає не лише негативну оцінку винного, а й увіщання його про відновлення ним свого соціального зв’язку з іншими. Об’єктивним є зміст засудження особи, що супроводжується відповідною оцінкою діяча та діяння. Набуття вироком законної сили не змінює сприйняття засудженим та іншими змісту вироку й самого засудженого та є процесуальним засобом, котрий дає можливість оскаржити рішення зацікавленими особами.
16. Підкреслено, що кримінальна відповідальність припиняється з юридичним вичерпуванням самої негативної оцінки злочину й особи злочинця, котра виникає з моменту засудження й триває протягом строку давності притягнення до кримінальної відповідальності, що є не строком тривання “латентної кримінальної відповідальності”, а періодом, протягом якого тривають спеціальні кримінально-правові відносини. Зазначено, що положення про визнання особи невинуватою до набуття вироком законної сили, тоді як особа офіційно визнається винуватою в момент проголошення вироку, суперечить природі соціально-психологічного сприйняття. У зв’язку із цим кримінальна відповідальність, а точніше – засудження, виникає в момент проголошення обвинувального вироку суду.
17. Обґрунтовано, що судимість відіграє інструментальну, залежну від кримінальної відповідальності роль, тому вона не має виконувати самостійну каральну функцію. Вона показує межі, коли каральний вплив кримінальної відповідальності припиниться разом із припиненням спеціальних (відносних) охоронних кримінально-правових відносин.
18. Виявлено, що невисокі показники реституції/компенсації є константою в усіх країнах за вибіркою, котра представляє всі заселені континенти та регіони планети. Виявлено закономірність, яка полягає в тому, що між кількістю потерпілих, котрі звернулися до правоохоронних органів, та тих із них, які отримали або яким присудили реституцію/компенсацію, існує пропорція. Найчастіше це ⅓ до ⅓, хоча трапляються ½ до ½, ¼ до ¼.
19. Доведено, що кримінально-правова реституція відрізняється від фіскальних покарань (штраф, конфіскація майна) тим, що вона спрямована не на користь держави, а на користь потерпілого чи похідних потерпілих. Кримінально-правова реституція не є формою кримінальної відповідальності, вона також не може мати кримінально-правового характеру, якщо не включає карального елементу, що виявляється в подвійній (штрафній) компенсації.
20. Зазначено, що відновне правосуддя має переваги над традиційною кримінальною юстицією. Водночас воно більш прогресивне, ніж існуючі “пенітенціарні” системи суспільства. У світових дослідженнях кримінально-правова реституція не ототожнюється з концепцією відновного правосуддя. Але система обов’язкової реституції може поставити під сумнів саме відновлення інтересів потерпілих від злочинів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Alaska Statutes: Title 11. Criminal law: Chapter 16. Parties to Crime [Electronic source]. – At available: URL: http://www.touchngo.com/lglcntr/akstats/Statutes/Title-11/Chapter16.htm
2. Arizona State Legislature: Title 13: Criminal code of Arizona [Electronic source]. – At available: URL: http://www.azleg.state.az.us/ArizonaRevisedStatutes.asp?Title=13
3. Arave v. Creech, 507 U.S. 463 (1993), 507 U.S. 463. Arave, Warden v. Creech. Certiorari to the United States Court of Appeals for the Ninth Circuit. No. 91-1160.
4. California penal code. Part 1: Title 1: Sections 25-29 [Electronic source]. – At available: URL:http://www.leginfo.ca.gov/cgi-bin/calawquery?codesection=pen&code-body=&hits=20
5. Canada. Consolidation. Criminal Code. R.S.C., 1985, C-46. Current to June 15, 2011. Published by the Minister of Justice [Electronic source]. – At available: URL: http://laws-lois.justice.gc.ca
6. Case No. 05-2499 (26 April 2006), United States of America vs. John B. Baker. United States Court of Appeals, Seventh Circuit. 445 F.3d 987 [Electronic source]. – At available: URL: http://openjurist.org/445/f3d/987/united-states-v-b-baker
7. Case No. 08-CR-110 (27 August 2009), USA v. Lee Sly. United States District Court Northern District of Ohio Eastern Division [Electronic source]. – At available: URL: http://courtweb.pamd.uscourts.gov/Court-WebSearch/ndoh/cCFZqlbUJt.pdf-#xml=http://courtweb.pamd.uscourts.gov/courtweb/PDF
8. Case No. 5:07-CR-00524 (19 December 2008), USA v. Evan М. Stern. United States District Court Northern District of Ohio Eastern Division [Electronic source]. – At available: URL: http://courtweb.pamd.uscourts.gov/CourtWebSearch/ndoh/nvvn58tKGk. pdf#xml=http://courtweb.pamd.uscourts.gov/courtweb/PDF
9. Case No. 6:08-CR-61 (7 December 2009), United States Of America vs. Doyle Randall Paroline. In The United States District Court Eastern District of Texas Tyler Division [Electronic source]. – At available: URL: http://sentencing.type-pad.com/files/paroline-memorandum-opinion-and-order.pdf
10. Case No. 98-50226 (1999) United States of America v. Douglas J. Phillips. 174 F.3d 1074 99 Cal. Daily Op. Serv. 3035, 1999 Daily Journal D.A.R. 3928
11. Case № COA08-1195 (19 May 2009), State of North Carolina v. Swann
// Archive of North Carolina Court of Appeals, Nos. 06 CRS 258868-79.
12. Colorado Statutes: Title 18 Criminal code: Article 1 Provisions applicable to offenses generally [Electronic source]. – At available: URL: http://198.187.128.12/colo-rado/lpext.dll?f=templates&fn=fs-main.htm&2.0
13. Connecticut penal code: Title 53a: Principles of criminal liability [Electronic source]. – At available: URL: http://www.cga.ct.gov/2001/pub/Chap951.htm
14. Criminal Code Act 1899. Queensland Consolidated Acts [Electronic source]. – At available: URL: http://www.austlii.edu.au/au/legis/qld/consol_act/cc189994/
15. Criminal code of Alabama, Title 13A [Electronic source]. – At available: URL: http://www.legis-lature.state.al.us/CodeofAlabama/1975/coatoc.htm
16. Criminal Code of Canada. Part XXIII [Electronic source]. – At available: URL: http://laws.justice.gc.ca/en/showdoc/cs/C-46//20070821/en?command=home&caller=SI&fragment=Criminal%20code&search_type=all&day=21&month=8&year=2007&search_domain=cs&showall=L&statuteyear=all&lengthannual=50&length=50
17. Criminal code of Illinois, Title II [Electronic source]. – At available: URL: http://www.ilga.gov/legislation/ilcs
18. Criminal Code of Mongolia, September 1, 2002 [Electronic source]. – At available: URL: http://www.unhcr.org/refworld/pdfid/3ed919fd4.pdf
19. Criminal code of Montana, Title 45, Chapter 2, Part 2 [Electronic source]. – At available: URL: http://data.opi.state.mt.us/bills/mca_toc/45_2_2.htm
20. Criminal code of New Hampshire, Chapter 628 [Electronic source]. – At available: URL: http://www.gencourt.state.nh.us/rsa/html/LXII/628/628-mrg.htm
21. Criminal code of North Dakota, Title 12.1 [Electronic source]. – At available: URL:http://www.leg-is.nd.gov/cencode/t121.html
22. Criminal Justice Act 1985: 20 August 1985, № 120. New Zealand Legislation: Acts [Electronic source]. – At available: http://www.legislation.govt.nz/act/pub-lic/1985/0120/latest/whole.html
23. Criminal Law (Rehabilitation of Offenders) Act 1986. Queensland, Reprinted as in force on 28 August 2006 [Electronic source]. – At available: http://www.austlii.edu.au /au/legis/qld/consol_act/clooa1986356/index.html
24. Criminal Restitution Improvement Act of 2006. 109th Congress USA, 2d Session. H.R. 5673 [Electronic source]. – At available: URL: http://frweb-gate.access.gpo.gov/cgi-bin/getdoc.cgi?dbname=109_cong_bil-ls&docid=f:h5673ih.txt.pdf
25. Delaware Criminal Code: Title 11: Chapter 2. General provisions concerning offenses [Electronic source]. – At available: URL: http://www.delcode.state.de.us/tit-le11/c002/index.htm#TopOfPage
26. Environmental Crimes Restitution Act of 2006. Sec. 302. Immediate Availability of Restitution to Victims of Environmental Crimes. 109th Congress USA, 2d Session. – S. 3561 [Electronic source]. – At available: URL:http://frwebgate.access.gpo.gov/cgi-bin/getdoc.cgi?dbname=109_cong_bills&docid=f:s3561is.txt.pdf
27. European Convention on the Compensation of Victims of Violent Crimes, (ETS No. 116). Done at Strasbourg, this 24th day of November 1983 [Electronic source]. – At available: URL: http://hrlibr-ary.ngo.ru/euro/ets116.html
28. General Penal Code (Act of 22 May 1902 No. 10 as subsequently amended, most recently by Act of 1 July 1994 No. 50) [Electronic source]. – At available: URL: http://www.legislationline.org/upload/legis-lations/51/ec/c428fe3723f10dcbcf983ed59145.htm
29. Kodeks karny. Rzeczpospolita Polska. (Dz. U. z dnia 2 sierpnia 1997 r.): [Elektrony środek]. – Reźym dostępstwa: URL: http://www.prawo.lex.pl/bap/stu-dent/Dz.U.1997. 88.553.html
30. Proceeds of Crime Act 2002. Office of Public Sector Information [Electronic source]. – At available: URL: http://www.opsi.gov.uk/acts/acts2002/ukpga_2002-0029_en_1
31. Sentencing Act 2002: 5 May 2002, № 9. New Zealand Legislation: Acts [Electronic source]. – At available: URL: http://www.legislation.govt.nz/act/ public/2002/0009/latest/DLM135342.html
32. Sexton v. State, Eddie Lee Sexton, Appellant, v. State of Florida, Appellee. No. SC07-286. Supreme Court of Florida. September 18, 2008 [Electronic source]. – At available: URL: http://www.miami-criminal-lawyer.net/caselaw/2008/09/18/sexton-v-state/
33. Stanley v. Mccarver: Formal Doctor-Patient Relationship not Required for Negligence Liability // Arizona Law Review. – 2005. – Vol. 47. – P. 223-227.
34. U.S. Supreme Court. United States v. Park, 421 U.S. 658, 670-673 (1975) [Electronic source]. – At available: URL: http://supreme.justia.com/us/421/658/case.html
35. United States of America, Plaintiff-appellee, v. Paul Frederick Laney, Defendant-appellant United States Court of Appeals for The Ninth Circuit. – 189 F.3d 954 (9th Cir. 1999) Argued and Submitted February 12, 1999. – San Francisco, California Decided August 30, 1999.
36. United State Code. Title 18, Chapter 232 [Electronic source]. – At available: URL: http://www.law.co-rnell.edu/uscode
37. United States Sentencing Commission. Guidelines manual. – Washington, DC, 2006. – 655 p.
38. [W.A] Courts Weigh Criminal Restitution for Victims in Child Porn Cases [Electronic source]. – At available: URL: http://www.foxnews.com/us/2010/02/08/courts-weigh-criminal-restitution-victims-child-porn-cases/
39. 270 F.3d 451 (7th Cir. 2001) United States of America, Plaintiff-Appellee, v. David Karl Danser, Defendant-Appellant. No. 99-4251.
40. Венская декларация о преступности и правосудии: ответы на вызовы XXI века. Десятый Конгресс Организации Объединенных Наций по предупреждению преступности и обращению с правонарушителями. Вена, 10-17 апреля 2000 года [Электронный ресурс]. – Режим доступа: URL: http://www.un.org/russian/documen/declarat/ conf187-4r3.pdf
41. Декларация основных принципов правосудия для жертв преступлений и злоупотреблений властью: Резолюция Генеральной Ассамблеи ООН от 29 ноября 1985 года (40-я сессия) [Электронный ресурс]. – Режим доступа: URL: http://www.un.org/russian/documen/declarat/power.htm
42. Законы уголовные / [составилъ Н.А. Громовъ]. – С.-П.: Изд. юрид. кн. маг. Н.К. Мартынова, 1909. – С. 565-642.
43. Каролина. Уголовно-судебное уложение Карла V; [пер. со средневерхгерманского яз., предисл., прим.С.Я. Булатов]; отв. ред. С.З. Зиманов. – Алма-Ата: Наука КазССР, 1967. – 152 с.
44. Медіація у кримінальних справах: Рекомендація № R (99) 19, прийнята Комітетом Міністрів Ради Європи 15 вересня 1999 р. // Відновне правосуддя в Україні. Щоквартальний бюлетень. Спецвипуск. – К., 2005. – С. 54-57.
45. О статусе научно-исследовательских работников: Рекомендация ЮНЕСКО от 20 ноября 1974 г., 18-ой сессия Генеральной конференция Организации Объединенных Наций по вопросам образования, науки и культуры (ЮНЕСКО), проходившая в Париже с 17 октября по 23 ноября 1974 г. [Электронный ресурс]. – Режим доступа: URL: http://rusofis.ru/mezhdunarodnoe-zakonodatelstvo/print:page,1,-1993-rekomendatsija-juneskoo-statuse-nauchno-issledovatelskih-rabotnikovvmeste-s-mezhdunarodnymi-aktami-i-drugimi-dokumentami-kasajuschimisja-trudja-schihsja-v-tselom-ili-nauchno-issledovatelskih-rabotnik.html
46. Основы уголовного законодательства Союза ССР и союзных республик
// Советское государство и право. – 1989. – № 1. – С. 3-29.
47. Про амністію: Закон України від 5 липня 2001 р., № 2593-III // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 33. – Ст. 182.
48. Про амністію: Закон України від 31 травня 2005 р., № 2591-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 25. – Ст. 332.
49. Про амністію: Закон України від 19 квітня 2007 р., № 955-V // Відомості Верховної Ради України. – 2007. – № 31. – Ст. 401.
50. Про відшкодування за рахунок держави матеріальної шкоди громадянам, які потерпіли від злочину: проект Закону України № 6283/п від 25 жовтня 2004 р. Прийнято в першому читанні (18 січня 2006 р.) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: URL: http://www.rada.gov.ua:8080/pls/zweb_n/webproc4_1?id=&pf-3511=19219
51. Саксонское зерцало: Памятник, комментарии, исследования / Академия наук СССР. Институт государства и права; отв. ред. В.М. Корецкий; ред. кол.: Г.А. Аксененок и др. – М.: Наука, 1985. – 271 с.
52. Сборник документов по истории уголовного законодательства СССР и РСФСР (1953-1991 гг.). Часть I: Законодательство СССР. – Казань: Изд-во Казанского университета, 1992. – 272 с.
53. Соборное Уложение царя Алексея Михайловича 1649 года. – М.: Печатня А.И. Снегиревой, 1907. – 196 с.
54. Справа 1-2/2008 р. Вирок від 10 січня 2008 р. Машівського районного суду Полтавської області // Архів Машівського районного суду Полтавської області.
55. Справа № 1-1/2008 р. Вирок від 10 січня 2008 р. Чигиринського районного суду Черкаської області // Архів Чигиринського районного суду Черкаської області.
56. Справа № 2280204/02 // Архів Шевченківського районного суду м. Запоріжжя.
57. Справа № 1-129/2007 р. Вирок 17 травня 2007 р. Лубенського міськрайонного суду Полтавської області // Архів Лубенського міськрайонного суду Полтавської області.
58. Справа № 1-15/99 за конституційним поданням Міністерства внутрішніх справ України щодо офіційного тлумачення положень частини третьої статті 80 Конституції України (справа про депутатську недоторканність): рішення Конституційного Суду України від 27 жовтня 1999 р., № 9-рп/99 // Офіційний вісник України. – 1999. – № 44. – Ст. 2193. – С. 73.
59. Статути Великого князівства Литовського: у 3 т. – Том III. Статут Великого князівства Литовського 1588 року: У 2 кн. – Кн. 1; за ред. С. Ківалова, П. Музиченка, А. Панькова. – Одеса: Юридична література, 2004. – 672 с.
60. Уголовно-процессуальный кодекс РФ от 18 декабря 2001 г., – № 174-ФЗ
// Ведомости Федерального Собрания РФ. – 2002. – № 1. – Ст. 1.
61. Уголовный кодекс Грузии; [науч. ред. З.К. Бигава; вступит статья к.ю.н., доц. В.И. Михайлова]; [пер. с грузинск. И. Мериджанашвили]. – СП.: Издательство «Юридический центр Пресс», 2002. – 409 с.
62. Уголовный кодекс Республики Беларусь от 9 июля 1999 г., № 275-З [Электронный ресурс]. – Режим доступа: URL: http://pravo.scorina.com/4-6/uk.html
63. Уголовный кодекс Республики Казахстан от 16.07.1997 г. – № 167-1 [Электронный ресурс]. – Режим доступа: URL: http://www.pavlodar.com/za-kon/?dok=00087&all=01001
64. Уголовный кодекс Республики Молдова от 18.04.2002 р., № 985-XV [Электронный ресурс]. – Режим доступа: URL: http://www.crime.vl.ru/in-dex.php?p=1320&more=1&c=1&tb=1&pb=1
65. Уголовный кодекс Узбекистана с изм. и доп. на 15 июля 2001 г. [Электронный ресурс]. – Режим доступа: URL: http://law.vl.ru
66. Уголовный кодекс Украинской ССР от 20 декабря 1960 г. // Ведомости Верховного Совета УССР. – 1965. – № 14. – Ст. 214.
67. Уголовный кодекс Украинской ССР. Научно-практический комментарий; [отв. ред. Министр юстиции УССР В.И. Зайчук; спецредактор кандидат юридических наук С.С. Яценко]. – К.: Политиздат Украины, 1978. – 684 с.
68. Уставъ о наказаніяхъ, налагаемыхъ мировыми судьями. Изданіе 1885 г. Изданъ Н.С. Таганцевым. – [изданіе пятнадцатое, дополненное]. – С.-Пбъ: [Б.м.и.], 1904. – 535 с.
69. Aagaard T. A Fresh Look at the Responsible Relation Doctrine / Todd S. Aagaard // The Journal of Criminal Law & Criminology. – 2006. – Vol. 96. – No. 4. – P. 1245-1291.
70. Allen K. Moral Responsibility and the Natural Order: A thesis submitted to the Department of Philosophy in conformity with the requirements for the degree of Master of Arts / Katharina Allen. – Kingston, Ontario, Canada: Queen’s University, 2007. – 68 p.
71. Anderson E. The Visual Impact of Gossip / [E. Anderson, E. Siegell, E. Bliss-Moreau, L. Feldman-Barrett] / Eric Anderson, Erika H. Siegel1, Eliza Bliss-Moreau, Lisa Feldman-Barrett // Science. – 2011. – Vol. 332. – No 6036. – P. 1446-1448.
72. Ashworth A., Zedner L. Defending the Criminal Law: Reflections on the Changing Character of Crime, Procedure, and Sanctions / Andrew Ashworth, Lucia Zedner // Criminal Law and Philosophy. – 2008. – Vol. 2. – No. 1. – P. 21-51.
73. Auerhahn K. Do You Know Who Your Probationers Are? Using Simulation Modeling to Estimate the Composition of California’s Felony Probation Population, 1980-2000 / Kate Auerhahn // Justice Quarterly. – 2007. –Vol. 24. – No. 1. – P. 28-47.
74. Baran B. Kodeks praw pokrzywdzonego jako element reformy systemu prawa karnego w Wielkiej Brytanii / Bartosz Baran // Prokuratura i Prawo. – 2008. – No. 2.
– S. 117-138.
75. Baratta A. La vida y el laboratorio del dereho. A proposito de la imputacion de responsibilidad en el proceso penal / Alejandro Baratta // Doxa. – 1988. – No. 5. – P. 275-295.
76. Baron M. Excuses, excuses / Marcia Baron // Criminal Law and Philosophy.
– 2007. – Vol. 1. – P. 21-39.
77. Bayles M.D. Character, purpose and criminal responsibility / Michael D. Bayles // Law and Philosophy. – 1982. – Vol. 1. – No. 1. – P. 5-20.
78. Bolle P.-H. Reforming Criminal Law / Pierre-Henri Bolle // European Journal of Crime, Criminal Law and Criminal Justice. – 1999. – Vol. 7. – No. 4. – P. 387-396.
79. Bradshaw W. The Effect of Victim Offender Mediation on Juvenile Offender Recidivism: A Meta-Analysis / Bradshaw W., Roseborough D., Umbreit M. // Conflict Resolution Quarterly. – 2006. – Vol. 24. – No 1. – P. 87-98.
80. Braithwaite J. Shame and criminal justice / John Braithwaite // Canadian Journal of Criminology. – 2000. – July. – P. 281-298.
81. Branco D.H. Towards a New Paradigm for Corporate Criminal Liability in Brazil: Lessons from Common Law Developments: A Thesis Submitted to The College of Graduate Studies and Research in Partial Fulfillment of The Requirements for The Degree of Masters of Laws in The College of Law / Daniela Holler Branco; University of Saskatchewan. – Saskatoon, 2006. – 221 p.
82. Brennan P. A Comparative Study of Criminal Law Administration in the United States and Great Britain / Patrick Brennan // Journal of Criminal Law, Criminology & Police Science. – 1959. – Vol. 50. – Issue 1. – P. 59-68.
83. Buck K. State Compensation to Crime Victims and the Principle of Social Solidarity Can Theoretical Analysis Contribute to a Future European Framework?
/ Katharina Buck // European Journal of Crime, Criminal Law and Criminal Justice. – 2005. – Vol. 13. – No. 2. – P. 148-178.
84. Buckholtz J. The Neural Correlates of Third-Party Punishment / [Buckholtz J., Asplund C., Dux P. and others] // Neuron. – 2008. – Vol. 60. – P. 930-940.
85. Campbell M.E. “A Most Vexatious Burden” Jurisdiction in Canadian Correctional Law: A thesis submitted to the Faculty of Graduate Studies and Research in partial fulfillment of the requirements of the degree of Master of Laws / Michelle E. Campbell; Faculty of Law McGill University. – Montreal, 1997. – 147 p.
86. Christmann R.M. Strafrechtliche Schuld und gesellschaftliche Wirklichkeit: Dissertation zur Erlangung des akademischen Grades eines Doktors der Rechte / Rainer Marcus Christmann; Juristische Fakultät der Humboldt-Universität zu Berlin. – Berlin, 2002. – 357 s.
87. Clark E.C. An Analysis of Criminal Liability [Text] / Edwin Charles Clark.
– Cambridge: At the University Press, 1880. – 115 p.
88. Cole D. No Equal Justice / David Cole // Connecticut Public Interest Law Journal. – 2001. – Vol. 1. – No. 1. – P. 19-33.
89. Corlett J.A. The philosophy of Joel Feinberg / J. Angelo Corlett // The Journal of Ethics. – 2006. – Vol. 10. – P. 131-191.
90. Côtê G. A probation and parole. Service delivery model: The Ontario experience
/ Ghislaine Cote // Corrections Today. – 2003. – February.
91. Das B.B. Victims in the Criminal Justice System [Text] / Bharat Bhudan Das. – New Delhi: APH Publishing Corporation, 1997. – 205 p.
92. Dressler D. Practice and Theory of Probation and Parole [Text] / David Dressler.
– [Second Edition]. – New York: Columbia University Press, 1969. – 347 p.
93. Denno D.W. Human Biology and Criminal Responsibility: Free Will or Free Ride? / Deborah W. Denno // University of Pennsylvania Law Review. – 1988. – Vol. 137. – P. 615-671
94. Dershowitz A.M. Moral Judgment: Does the Abuse Excuse Threaten Our Legal System? / Alan M. Dershowitz // Buffalo Criminal Law Review. – 2000. – Vol. 3.
– P. 775-784.
95. Dession G. Criminal Law, Administration and Public Order / G.H. Dession
// Yale Law Journal. – 1949. – Vol. 58. – P. 341-351.
96. Dickman M. Should Crime Pay? A Critical Assessment of the Mandatory Victims Restitution Act of 1996 / Matthew Dickman // California Law Review. – 2009. – Vol. 97. – P. 1687-1718.
97. Dix G.E. Criminal Law [Text] / George E. Dix. – [seventeenth edition]. – Austin: University of Texas, 2002. – 355 p.
98. Doucet J.-P. La theorie generale de l’incrimination / Jean-Pierre Doucet [Ressources électroniques]. – Mode d'accès: URL: http://ledrotcrimenel.free.fr/juris-prudenct/gds_arrets/la_loi_penale/theori_generale_incrimination.htm
99. Du Laing B. Bio-Legal History, Dual Inheritance Theory and Naturalistic Comparative Law: On Content and Context Biases in Legal Evolution / Bart Du Laing
// Review of Law and Economics. – 2011. – Vol. 7. – Num. 3. – P. 685-709.
100. Dubber M. Criminal Law in Comparative Context / Markus D. Dubber // Journal of Legal Education. – 2006. – Vol. 56. – P. 433-443.
101. Duff A. Virtue, Vice, and Criminal Liability: Do We Want an Aristotelian Criminal Law? / R. Antony Duff // Buffalo criminal law review. – 2002. – Vol. 6.
– P. 147-184.
102. Duff R.A. Who is Responsible, for What, to Whom? / R. Antony Duff // Ohio State Journal of Criminal Law. – 2005. – Vol. 2. – P. 441-461.
103. Eastman N., Campbell C. Neuroscience and legal determination of criminal responsibility / Nigel Eastman, Colin Campbell // Nature Reviews. – 2006. – Vol. 7.
– April. – P. 311-318.
104. Eisikovits N. Moral Luck and the Criminal Law / Nir Eisikovits // Law and Social Justice. – 2005. – P. 105-124.
105. Erickson S. Blaming the Brain / Steve Erickson // Minnesota Journal of Law, Science & Technology. – 2010. – Vol. 11. – Issue 1. – P. 101-137.
106. Evers W. Victims' Rights: Responsiveness, Restitution, & Retribution
/ Williamson M. Evers [Electronic source]. – At available: URL: http://www.stephankin-sella.com/wp-content/uploads/texts/evers_victims-rights-restitution-retribution.pdf
107. Farahany N., Coleman Jr.J. Genetics And Responsibility: To Know The Criminal From The Crime / Nita A. Farahany, James E. Coleman Jr. // Law and Contemporary Problems. – 2006. – Vol. 69. – P. 115-164.
108. Fernández J.S. Causales De Ausencia De Responsabilidad Penal / Jaime Sandoval Fernández // Revista De Derecho, Universidad Del Norte. – 2003. – Núm. 19.
– P. 1-18.
109. Feteris E.T. The Pragma-Dialectical Analysis and Evaluation of Teleological Argumentation in a Legal Context / Eveline T. Feteris // Argumentation. – 2008.
– Vol. 22. – P. 489-506.
110. Finkelstein C. Responsibility for Unintended Consequences / Claire Finkelstein // Ohio State Journal of Criminal Law. – 2005. – Vol. 2. – P. 579-599.
111. Fletcher G.P. Political Theory and Criminal Law / George P. Fletcher
// Criminal Justice Ethics. – 2006. – Winter/Spring. – P. 18-38.
112. Foque R. Criminal Justice in a Democracy: Towards a Relational Conception of Criminal Law and Punishment / Rene Foque // Criminal Law and Philosophy. – 2008.
– Vol. 2. – P. 207-227.
113. Frehsee D. Restitution on Offender-Victim Arrangement in German Criminal Law: Development and Theoretical Implications / Detlev Frehsee // Buffalo Criminal Law Review. – 1999. – Vol. 3. – P. 235-259.
114. Fruehwald E. A Biological Basis of Rights / Edwin Fruehwald. Legal Studies Research Paper Series. Research Paper No. 09-17. – P. 45 [Electronic copy]. – At available: URL: http://ssrn.com/abstract=1440247
115. Furgeson J. Behind the Mask of Method Public Law and Legal Theory
/ [Furgeson J., Babcock J., Shane P.]. Working Paper Series No. 41. Center for Interdisciplinary Law and Policy Studies Working Paper Series No. 28. – June 2005. – P. 33-39 [Electronic copy]. – At available: URL: http://ssrn.com/abstract=800833
116. Galaway B. Differences in Victim Compensation and Restitution / Burt Galaway // Social Work. – 1979. – January. – P. 57-58.
117. Gani M., Bronitt S. The Boundaries of Criminal Responsibility: Disentangling Fault and Motive / Miriam Gani, Simon Bronitt // Legal Date. – 2008. – Vol. 20. – No. 3. – P. 1-3.
118. Geerken M.R., Hayes H.D. Probation and parole: public risk and the future of incarceration alternatives / Michael R. Geerken, Hennessey D. Hayes // Criminology.
– 1993. – Vol. 31. – No. 4. – P. 549-564.
119. Gervais W., Henrich J. The Zeus Problem: Why Representational Content Biases Cannot Explain Faith in Gods / Will M. Gervais, Joseph Henrich // Journal of Cognition and Culture. – 2010. – Vol. 10. – Num. 3-4. – P. 383-389.
120. Goodrich P. Anti-Teubner: autopoiesis, paradox, and the theory of law / Peter Goodrich // Social Epistemology. – 1999. – Vol. 13. – No. 2. – P. 197-214.
121. Green Paper. Compensation to crime victims. Commission of the European Communities. Brussels, 28.09.2001. COM (2001) 536 final [Electronic source]. – At available: URL: http://eur-lex.europa.eu/LexUriServ/site/en/com/2001/com2001_05-36en01.pdf
122. Green Paper. On a Community Return Policy on Illegal Residents. Brussels, 10.04.2002. COM (2002) 175 final [Electronic source]. – At available: URL: http://eur-lex.europa.eu/Lex-UriServ/site/en/com/2002/com2002_0175en01.pdf
123. Hart H.L.A. Punishment and Responsibility [Text] / Herbert Lionel Adolphus Hart. – Oxford: Oxford University Press, 1968. – 271 p.
124. Hodgson D. Responsibility and Good Reasons / David Hodgson // Ohio State Journal of Criminal Law. – 2005. – Vol. 2. – P. 471-483.
125. Höffe O. Moral Reasons for an Intercultural Criminal Law. A Philosophical Attempt / Otfried Höffe // Ratio Juris. – 1998. – Vol. 11. – No. 3. – September.
– P. 206–227.
126. Hope T. The New Local Governance of Community Safety in England and Wales / Tim Hope // Canadian Journal of Criminology and Criminal Justice. – 2005.
– April. – P. 369-387.
127. Howells K., Day A. The Rehabilitation of Offenders: International Perspectives Applied to Australian Correctional Systems / Kevin Howells, Andrew Day // Australian Institute of Criminology. Trends & Issues in Crime and Criminal Justice. – 1999.
– No 112. – P. 1-6.
128. Huigens K. Virtue and inculpation / Kyron Huigens // Harward Law Review.
– 1995. – Vol. 108. – No. 7. – P. 1423-1480.
129. Humbach Jh. Towards a Natural Justice of Right Relationships / John A. Humbach // Human Rights in Philosophy and Practice. – 2001. – August. – P. 41-61.
130. Husak D. Is the Criminal Law Important? / Douglas Husak // Ohio State Journal of Criminal Law. – 2003. – P. 261-271.
131. Judah E.H., Bighamton M.B. Criminal Justice: Retribution vs. Restoration [Text] / Eleanor Hannon Judah, Michael Bryant Bighamton. – NY: The Haworth Social Work Press, 2004. – 265 p.
132. Jue P.S. Prohibition of Consideration for Parole as Cruel or Unusual Punishment / Paul S. Jue // California Law Review. – 1975. – Vol. 11. – P. 289-301.
133. Kahan D.M. What’s Really Wrong with Shaming Sanctions / Dan M. Kahan
// Texas Law Review. – 2006. – Vol. 84. – P. 2075-2095.
134. Keating G. Strict Liability and the Mitigation of Moral Luck / Gregory C. Keating // Journal of Ethics & Social Philosophy. – 2006. – Vol. 2. – No. 1. – P. 1-33.
135. Kelleher S. Moral Panic, Organized Crime and the Threat to Civil Liberties in Ireland: A thesis submitted to the Faculty of Graduate Studies in partial fulfillment of the requirements for the degree of Master of Laws / Shane Kelleher; Graduate Programme in Law Osgood Hall Law School York University. – York, August, 1997. – 223 p.
136. Kennedy W.B. Fate Management: The Real Target of Modern Criminal Law: A thesis for the degree of Doctor of Juridical Studies / William B. Kennedy. – Sydney: University of Sydney, 2004. – 289 p.
137. Klijn A., Croes M. Public opinion on lay participation in the criminal justice system of the Netherlands Some tentative findings from a panel survey / Albert Klijn, Marnix Croes // Utrecht Law Review. – 2007. – Vol. 3. – Issue 2. – P. 157-168.
138. Kochanowski J. 10 Zasad Odpowiedzialności Karnej / Janusz Kochanowski
// Jus et Lex. – 2006. – № 1. – S. 195-196.
139. Kocourek A. Jural Relations / Albert Kocourek // Harvard Law Review. – 1929. – Vol. 42. – Issue 3. – P. 448-453.
140. Lacey N. In Search of the Responsible Subject: History, Philosophy and Social Sciences in Criminal Law Theory / Nicola Lacey // The Modern Law Review. – 2001.
– Vol. 64. – P. 350-371.
141. Lacey N. Responsibility and Modernity in Criminal Law / Nicola Lacey // The Journal of Political Philosophy. – 2001. – Vol. 9. – No. 3. – P. 249-276.
142. Lacey N. Space, time and function: intersecting principles of responsibility across the terrain of criminal justice / Nicola Lacey // Criminal Law and Philosophy.
– 2007. – Vol. 1. – P. 233-250.
143. Lachowski J., Oczkowski T. Obowiązek naprawienia szkody jako środek karny / Jerzy Lachowski, Tomasz Oczkowski // Prokuratura i Prawo. – 2007. – No. 9. – S. 40-58.
144. Lang W. Struktura odpowiedzialności prawnej (Studium analityczne z dziedziny teorii prawa) Wiesław Lang // Zeszyty naukowe uniwersytetu Mikołaja Kopernika w Toruniu. Nauki humanistyczno-społeczne. – 1968. – Zeszyt 31. – Prawo VIII. – S. 3-40.
145. Linch M. Waste Managers? The New Penology, Crime Fighting, and Parole Agent Identity / Mona Linch // Law & Society Review. – 1998. – Vol. 32. – No. 4.
– P. 839-869.
146. Litton P. The Insignificance of Choice and Wallace’s Normative Approach to Responsibility / Paul Litton // Law and Philosophy. – 2007. – Vol. 26. – P. 67-93.
147. Logan W. Knowledge as Power Criminal Registration and Community Notification Laws in America [Text] / Wayne A. Logan. – Stanford: Stanford University Press, 2009. – 312 p.
148. Logan W.A. The Importance of Purpose in Probation Decision Making / Wayne A. Logan // Buffalo Criminal Law Review. – 2003. – Vol. 7. – P. 171-232.
149. Losoncz I., Tyson G. Parental Shaming and Adolescent Delinquency: A Partial Test of Reintegrative Shaming Theory Ibolya Losoncz, Graham Tyson // The Australian and New Zealand Journal of Criminology. – 2007. – Vol. 40. – No. 2. – P. 161-178.
150. Maher G. Age and Criminal Responsibility / Gerry Maher // Ohio State Journal of Criminal Law. – 2005. – Vol. 2. – P. 493-512.
151. Mała encyklopedia prawa [Tekst]: redaktor naczelny prof. dr. Z. Rybiński.
– Warszawa: Państwowe Wydawnictwo Naukowe, 1980. – 944 s.
152. Mandatory Restitution Act of 1996 [Electronic source]. – At available: URL: http://www.justice.gov/usao/az/victimw/restitut.pdf
153. Manual for the Development of A System of Criminal Justice Statistics. Studies in Methods. Department of Economic and Social Affairs Statistics Division. ST/ESA/STAT/SER.F/89. Series F No. 89. – New York: United Nations, 2003. – 151 p.
154. Marinos V. The multiple dimensions of punishment: 'intermediate' sanctions & interchangeability with imprisonment: A thesis in conformity with the requirements for the degree of Doctor of Philosophy Centre of Criminology / Voula Marinos; University of Toronto. – Toronto, 2000. – 403 p.
155. Markel D. Retributive Damages: A Theory of Punitive Damages as Intermediate Sanction / Dan Markel // Cornell Law Review. – 2009. – Vol. 94. – P. 239-340.
156. Maudsley H. Responsibility in Mental Disease [Text] / Henry Maudsley. – New York: D. Appleton and company, 1898. – 343 p.
157. Menkel-Meadov C. Restorative Justice: What Is It and Does It Work? (2007)
// The Annual Review of Law and Social Science / Carrie J. Menkel-Meadov [Electronic source]. – At available: URL: http://lawsocsci.annualreviews.org
158. Mercier C.A. Criminal Responsibility [Text] / Charles A. Mercier. – Oxford: Printed at the Clarendon Press, by Horace Hart, M.A., 1905. – 232 p.
159. Merriam-Webster’s Dictionary of