ПРИВАТНОПРАВОВІ ЗАСАДИ В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРАВІ УКРАЇНИ: КОНЦЕПТУАЛЬНІ АСПЕКТИ

Краткое описание

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
«ОДЕСЬКА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ»

На правах рукопису

ПОЛІЩУК ОЛЕНА МИКОЛАЇВНА

УДК 343.211(477)

ПРИВАТНОПРАВОВІ ЗАСАДИ В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРАВІ УКРАЇНИ: КОНЦЕПТУАЛЬНІ АСПЕКТИ

Спеціальність: 12.00.08 – кримінальне право та кримінологія, кримінально-виконавче право

Д И С Е Р Т А Ц І Я
на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник -
ТУЛЯКОВ Вячеслав Олексійович
доктор юридичних наук, професор,
член-кореспондент НАПрНУ

Одеса – 2013

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………….……….…3
РОЗДІЛ 1. МЕТОДОЛОГІЯ ТА ГЕНЕЗА ПРИВАТНОПРАВОВИХ ІДЕЙ В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРАВІ УКРАЇНИ………………..….….15
1.1. Загальні засади публічно-приватної дихотомії: огляд літератури……………………………………….………………..…...15
1.2. Концепції розмежування (диференціації) та конвергенції (інтеграції) публічного та приватного права………………………..22
1.3. Генеза приватноправових засад в кримінальному праві України……………………………………....………………………...37
Висновки до розділу 1…………………………………………………..…..45

РОЗДІЛ 2. ДИСПОЗИТИВНІСТЬ В КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВІЙ ДОКТРИНІ ТА ЗАКОНОДАВСТВІ……………………………………..47
2.1. Загальна характеристика диспозитивності в кримінальному праві…47
2.2. Диспозитивність в кримінальному законі: приватне кримінальне переслідування та примирення……………………………………………..104
2.3. Передумови та перспективи поширення приватноправових засад в кримінальному праві України…………………………………………......158
Висновки до розділу 2……………………………………………………..167

ВИСНОВКИ……………………………………………………...……......173
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………….......179
ДОДАТКИ…………………………………………………………….…...214

ВСТУП

Актуальність дослідження. Дисертацію розроблено в період значних перетворень у сфері кримінальної юстиції, що мають гуманістичний характер, сприяють зміцненню законності, посиленню захищеності прав та свобод осіб, а також спрямовані на посилення ефективності кримінально-правового регулювання.
Зацікавленість проблематикою приватноправових засад в кримінальному праві України останніми роками значно зросла. Це обумовлено зниженням ефективності існуючих кримінально-правових заходів у протидії злочинності та необхідністю переосмислення співвідношення традиційного публічного карального підходу та акцесорного приватноправового. Відомо, що кримінальне право «зросло» з приватного переслідування за злочини/проступки до публічного від імені держави, а відтак питання про обсяг дискреції приватних осіб у сфері кримінальної юстиції з огляду на рівень політико-правової думки, місце та роль приватної особи в системі об’єктів кримінально-правової охорони залишається актуальним.
За своєю сутністю приватноправові елементи кримінального права не є новелою діючого Кримінального кодексу України. Незважаючи на ймовірну дискусійність поняття та змісту диспозитивності в кримінальному праві з огляду на традиційний підхід визначення кримінального права як галузі публічного права, заперечити її існування в цілому складно. Згадане насамперед мотивоване концептом дихотомічного поділу права на публічне та приватне та поєднання у галузях права елементів кожного з них.
Публічна інтервенція держави у кримінальну сферу є особливо помітною в аспекті вирішення питання про притягнення до кримінальної відповідальності та звільнення від неї, призначення відповідної міри покарання, звільнення від відбування покарання тощо. Гіпертрофована публічність в кримінальному праві України з огляду на статистичні показники рівня злочинності в Україні з часів проголошення незалежності свідчить про її невисокий регулятивний потенціал, а отже і про низьку ефективність.
За останні декілька років збільшився приватноправовий (диспозитивний) обсяг кримінального законодавства (а також і кримінального процесуального законодавства), надаючи приватним особам (потерпілим, третім особам) окреслену законом міру вільного волевиявлення на прийняття кримінально значущих рішень. Отже, передумови для удосконалення та розширення приватних засад в кримінальному праві створено, втім залишається все ще відкритим питання про їх раціональний обсяг та коефіцієнт ефективності.
У багатьох європейських країнах кримінальне законодавство має звужений публічний характер за рахунок поширення приватноправових механізмів, які дозволяють значно посилити ефективність кримінально-правового регулювання. Оскільки права та інтереси осіб визнані найвищою соціальною цінністю, то реалізація їх волевиявлення заснована на нормах кримінального закону, сприятиме ефективнішому захисту їх прав та свобод у рамках системи кримінальної юстиції.
У зв’язку із цим, дослідження феноменології приватних засад в кримінальному праві будучи актуальним та обґрунтованим, дозволить дійти теоретичних висновків щодо їх змісту, місця та ролі в кримінальному праві, прослідкувати динаміку, окреслити можливий розвиток de lege ferenda.
Доповнення механізму кримінально-правового регулювання приватноправовими елементами, що надають окреслену законом свободу на прийняття кримінально-значущих рішень, дають змогу, зокрема, враховувати інтерес приватних осіб при вирішенні питання про притягнення або відмову від притягнення до кримінальної відповідальності, звільненні від кримінальної відповідальності, забезпеченні індивідуалізації покарання, звільненні від відбування покарання. Формалізація та оптимізація балансу між публічними та приватними засадами в кримінальному праві, створення чіткої межі між публічними та приватними інтересами дозволять з більшою ефективністю досягати цілей кримінального законодавства, зокрема захисту прав осіб, часткового розвантаження системи правоохоронних органів.
Приватноправові (диспозитивні) засади у традиційних галузях публічного права не оминалися увагою науковців за різних періодів.
У сфері кримінальної юстиції дорадянського періоду характерним було дослідження приватних та публічних засад в правовому регулюванні (М.В. Духовський, П.І. Люблінський, С.В. Познишев, Г.С. Фельдштейн, І.Я. Фойницький та ін.).
За радянського періоду про приватний характер кримінального права фактично мова.не йшла Точніше, науковці розвинули певний критицизм приватних аспектів галузей соціалістичного/комуністичного права на користь їх публіцизації (М.М. Агарков, А.Г. Гойхбарг, К.Д. Кавелін, С.А. Муромцев, І.Г. Наумов, Є.Б. Пашуканіс, В.М. Савицький, М.С. Строгович та ін.), хоча окремі аспекти диспозитивності продовжували залишатися у фокусі наукового інтересу ряду дослідників-процесуалістів (В.П. Божьєв, В.М. Бояринцев, І.М. Гальперін, М.М. Полянський, А.М. Ципкін та ін.).
Після розпаду СРСР питання приватних засад у праві, зокрема у сфері кримінальної юстиції, набуло свого подальшого розвитку. Втім, процесуальне кримінальне право стало розвиватися стрімкіше, аніж матеріальне кримінальне право, і саме тому про приватні засади (диспозитивність) писали знову ж таки процесуалісти (О.С. Олександров, С.О. Касаткіна, П.А.Кругліков, Л.М. Маслєннікова, І.Л. Петрухін, О.А. Седаш та ін.).
Розуміючи змістовну синонімічність приватних засад та диспозитивності, науковці останніх двох десятиліть також охочіше оперують терміном «диспозитивність», хоча заміна терміна у сучасний період не змінила того, що наукові роботи з приводу сутності диспозитивності традиційно належать до кримінально-процесуальної сфери (С. Л. Деревянкін, М.О. Ноздріна, В.В. Навроцька) [59; 162; 159].
Проте, у вітчизняній науці кримінального права проблематика приватноправових засад ще не була предметом спеціального комплексного дослідження, а в періодиці кримінально-правова диспозитивність зачіпається опосередковано [158; 140]. Тематика диспозитивних норм, звуження публічно-правового регулювання за рахунок поширення приватних елементів зачіпається опосередковано в рамках досліджень поняття потерпілого та його ролі у сфері кримінальної юстиції (наприклад, Ж.В. Мандриченко [138], Т.І. Присяжнюк [189], М.В. Сенаторов [210], В.О.Туляков [248] та інші). Окремо слід назвати дослідження В.А. Єлеонського [69], І.Е. Звечаровського [82], Г.О. Усатого [255], П.В. Хряпінського [270], присвячені заохочувальним або компромісним нормам кримінального права, які у цілому мають диспозитивні ознаки.
У Росії цій тематиці присвячено більше уваги як на монографічному рівні О.В. Сумачьов [232], Е.Л. Сидоренко та М.А. Карабут [218], так і в періодиці [35; 80].
В цілому, більшість літературних джерел з окресленої проблематики ґрунтується на ідеї амбівалентності кримінального права, тобто дихотомічного поєднання публічних та приватних (диспозитивних) засад, публічних та приватних інтересів. Втім, багато аспектів приватних засад в кримінальному праві не мають належного теоретичного обґрунтування в літературі, залишаються недостатньо дослідженими, що може бути наслідком дискусійності проблематики, тобто, теоретичне дослідження приватних засад в українському кримінальному праві є актуальним, необхідним та нагальним.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота є складовою частиною наукових досліджень кафедри кримінального права Одеської національної юридичної академії «Тенденції та перспективи розвитку кримінального права України» на 2006–2010 рр. як складової плану науково-дослідної роботи Одеської національної юридичної академії на тему «Традиції та новації в сучасній українській державності і правовому житті» (державний реєстраційний номер 0106U004970), а також наукових досліджень кафедри кримінального права Національного університету «Одеська юридична академія» «Механізм кримінально-правового впливу в умовах сталого розвитку» на 2011–2015 рр. як складової плану науково-дослідної роботи Національного університету «Одеська юридична академія» на тему «Теоретичні та практичні проблеми забезпечення сталого розвитку української державності та права» (державний реєстраційний номер 0110U000671).
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є визначення та характеристика поняття, ґенези та сучасного стану дослідження проблематики приватноправових засад в кримінальному праві України, а також обґрунтування необхідності оптимізації приватноправового регулювання законодавства кримінального профілю.
Для досягнення зазначеної мети було поставлено такі завдання:
дослідити наявні у доктрині кримінального права теоретичні та методологічні розробки приватноправових засад в кримінальному праві;
обґрунтувати обумовленість існування приватноправових елементів кримінального законодавства, їх значення для досягнення цілей кримінального законодавства;
виокремити та охарактеризувати приватноправові прояви (норми) кримінального законодавства крізь призму їх генезису та в компаративістському сенсі;
надати конструктивно-змістовну характеристику приватноправових засад в якості диспозитивного режиму кримінально-правового регулювання, що об’єднує тріаду компонентів: принцип диспозитивності, диспозитивний метод та диспозитивну норму у сучасному кримінальному праві;
визначити нормативну основу приватноправових (диспозитивних) засад у положеннях Загальної частини Кримінального кодексу України (далі – КК України), а також у положеннях Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК України);
обґрунтувати комплексний матеріально-процесуальний характер диспозитивності в законодавстві кримінального профілю;
здійснити класифікацію диспозитивності в кримінальному праві, виокремити види диспозитивних кримінально-правових відносин та види диспозитивних норм;
дослідити окремі диспозитивні норми (інститути) в аспекті законодавчої регламентації та запропонувати шляхи її оптимізації.
Об'єктом дослідження є правовідносини, які виникають при реалізації приватного інтересу в кримінально-правовій сфері.
Предметом дослідження є концептуальні аспекти приватноправових засад в кримінальному праві України.
Методи дослідження. Методи дослідження обрано з урахуванням поставлених в роботі завдань відповідно до об’єкта та предмета дослідження. Методологія дисертаційної роботи ґрунтується на загальних і спеціальних методах пізнання: діалектичному, історико-правовому, порівняльно-правовому, формально-логічному, логіко-семантичному, системно-структурному, конкретно-соціологічному та контент-аналізу.
Діалектичний метод використовувався для дослідження дихотомії публічного та приватного права (п.п. 1.1, 1.2). За допомогою історико-правового методу було досліджено генезис приватних засад в кримінальному праві (п. 1.3). Порівняльно-правовий метод дозволив проаналізувати та порівняти суміжні диспозитивні норми кримінального законодавства України та зарубіжних країн, окреслити можливі шляхи удосконалення (п. 2.2). Формально-логічний та логіко-семантичний методи стали базисом для аналізу термінологічного апарату приватноправових засад в кримінальному праві України: основних понять, структури та зв’язку з іншими кримінальними дефініціями (п. 2.1). За допомогою системно-структурного методу здійснено класифікацію диспозитивності, тріади компонентів диспозитивного режиму кримінально-правового регулювання (п. 2.1). Конкретно-соціологічний метод та метод контент-аналізу було використано при анкетуванні фахівців у галузі права та аналізі: результатів анкетування, статистичних даних Державної Судової адміністрації України в Одеській області та Міністерства внутрішніх справ України, монографічному дослідженні 22 постанов судів України про примирення (п.п. 2.2, 2.3).
Емпіричну базу дослідження становлять статистична інформація та матеріали судової практики; анкетування працівників системи правоохоронних органів (суду, прокуратури, СБУ тощо), адвокатів та наукових працівників. Загалом було опитано 72 респонденти.
Теоретико-методологічною основою дослідження є праці вітчизняних і зарубіжних правознавців, які присвячені як власне приватноправовим (диспозитивним) засадам, так і питанням публічно-приватної дихотомії, принципу диспозитивності, загальним проблемам кримінального права, а також суміжним проблемам кримінального процесуального права, а також праці із загальної історії та теорії держави і права, філософії, соціології, кримінології, тощо. Використана енциклопедично-довідкова та прикладна література з права.
Нормативно-правову базу роботи склали Конституція України, чинне кримінальне законодавство України, вітчизняне кримінальне законодавство попередніх епох, зарубіжне кримінальне законодавство, постанови Пленуму Верховного Суду України та інші спеціалізовані акти.
Емпіричну базу роботи становлять статистична інформація та матеріали судової практики; анкетування працівників системи правоохоронних органів (суду, прокуратури, СБУ тощо), адвокатів та наукових працівників. Загалом було опитано 72 респонденти.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим комплексним монографічним дослідженням міри свободи волевиявлення приватних осіб в кримінальному праві України. Новизна дослідження конкретизується в отриманих наукових результатах, сформульованих у теоретичних, практичних висновках та пропозиціях, зокрема:
вперше:
зроблено висновок щодо необхідності дослідження приватноправових засад у кримінальному праві як особливого диспозитивного режиму кримінально-правового регулювання крізь характеристику тріади його елементів: принципу, методу та норми;
проаналізовано взаємозв’язок принципу диспозитивності з іншими загальними та спеціальними принципами кримінального права та доведено, що він має міжгалузевий матеріально-процесуальний характер;
здійснено дуалістичну класифікацію диспозитивності за різними критеріями, серед яких відокремлено: наявність в нормах матеріального або процесуального права; ознака законодавчого обмеження свободи волевиявлення особи; наявність додаткових умов для прийняття повноважним органом кримінально-значущого рішення; реалізація в рамках охоронних або регулятивних кримінально-правових відносинах тощо;
запропоновано до диспозитивних норм кримінального законодавства, окрім норм ч.ч. 1, 2 ст. 36; ч. 1 ст. 38, ч. 1, 2 ст. 42; ст. 46, ст. 47; ч. 5 ст. 65, ч. 2 ст. 75 КК України, включити норми про приватне кримінальне переслідування за переліком справ приватного обвинувачення в новому КПК України 2012 року шляхом інкорпорації приміток про це до відповідних статей Особливої частини КК України;
удосконалено:
обґрунтування диспозитивності в кримінальному праві як передбаченої кримінальним законом міри свободи окремих суб’єктів на обрання одного з варіантів кримінально-значущої поведінки без застосування санкцій за відмову від іншого варіанту поведінки;
вчення про принципи кримінального права з урахуванням характеристик принципу диспозитивності;
визначення публічно-приватної дихотомії та її значення як базису вивчення приватноправових (диспозитивних) засад в кримінальному праві;
характеристику кримінально-правової концепції приватноправових засад як системної взаємодії принципу диспозитивності, диспозитивного методу із окремими нормами (інститутами);
пропозиції законодавчого вдосконалення норми ст. 46 КК України шляхом розширення сфери застосування примирення на додаткові види кримінальних правопорушень;
визначення потерпілого в кримінальному праві, а також його прав на прийняття кримінально-значущих рішень;
набули подальшого розвитку:
обґрунтування доцільності закріплення поняття та правомочностей потерпілого в кримінальному праві, обумовленої статусом потерпілого як суб’єкта кримінально-правових відносин з відповідними матеріальними правами;
вчення про класифікацію кримінально-правових відносин, серед яких окремо виділено диспозитивні кримінальні правовідносини;
визначення примирення та приватного кримінального переслідування як міжгалузевих комплексних інститутів кримінального та кримінального процесуального права;
компаративістські аспекти дослідження проявів приватноправових засад в кримінальному законодавстві зарубіжних країн;
проблематика встановлення ефективного та оптимального юридично зваженого балансу між свободою волевиявлення потерпілих та належним захистом їх прав у сфері правозастосування.
Практичне значення одержаних результатів. Основні положення та висновки, викладені в дисертації, може бути використано у:
правотворчій діяльності – для удосконалення чинного кримінального законодавства в аспекті підвищення ефективності забезпечення та охорони прав і свобод осіб (лист № 04-19/14-3476 Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності від 12 грудня 2012 р. та лист № 04-12/12-1152(2) Комітету Верховної Ради України з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією від 12 грудня 2012 р.);
правозастосовній діяльності – для правоохоронних органів та судів при: притягненні осіб до кримінальної відповідальності, зокрема у справах про злочини, які порушуються не інакше, як за скаргою потерпілого; призначенні покарання, звільненні від кримінальної відповідальності, звільненні від відбування покарання на підставі примирення винного з потерпілим;
науково-дослідній роботі – для подальших досліджень можливості удосконалення та розширення обсягу застосування приватноправових засад у кримінально-правовій сфері, їх впливу на стан злочинності,
навчальному процесі – при викладанні дисциплін із курсу кримінального права, а також суміжних курсів кримінального процесуального права, кримінології, та при підготовці підручників, навчальних посібників, практикумів із зазначених дисциплін.
Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки дисертації було повідомлено на засіданнях кафедри кримінального права Національного університету «Одеська юридична академія». Результати і висновки дослідження доповідалися на 34 конференціях, симпозіумах, зокрема: Міжнародній науково-практичній конференції «Права особи та їх захист в умовах глобалізації оновлюваного багатополярного світу» (м. Казань, жовтень 2008 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Актуальні проблеми кримінального права та кримінології» (м. Донецьк, 24 квітня 2009 р.); Ювілейній науково-практичній конференції, присвяченій 40-річчю Гомельського державного університету ім. Ф. Скорини (м. Гомель, 11 червня 2009 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Тенденції та пріоритети реформування законодавства України» (м. Запоріжжя, 13 березня 2010 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні питання сучасної юридичної науки» (м. Харків, 11–12 червня 2011 р.); Українсько-Турецькому Симпозіумі з порівняльного кримінального права (м. Стамбул, 15–17 березня 2011 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Правове життя сучасної України» (м. Одеса, 16–17 травня 2013 р.) та ін. За результатами розгляду направлених законодавчих пропозицій до комітетів Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності та з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією отримано повідомлення про врахування у законотворчій діяльності.
Публікації. Основні теоретичні та практичні висновки, положення та пропозиції дисертаційного дослідження викладено у 45 наукових працях, 9 з яких опубліковано у фахових виданнях України.
Структура дисертації зумовлена метою та завданнями дослідження і складається із вступу, 2 розділів, які містять 6 підрозділів, висновків, списку використаних джерел та 8 додатків. Загальний обсяг роботи становить 230 сторінок, із них основного тексту – 178 сторінок, список використаних джерел налічує 290 найменувань і розташований на 35 сторінках, додатки – на 17 сторінках.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Актуальність теми дисертаційного дослідження знайшла своє відображення у тексті роботи. Проблематика приватноправових засад в доктрині кримінального матеріального права України є теоретично майже не розробленою, а законодавча регламентація є уривчастою та недосконалою. Втім, приватні засади в кримінальному законодавстві визнаються перспективним напрямком його розвитку та удосконалення. У роботі: досліджені концептуальні теоретичні положення щодо втілення приватноправових засад в кримінально-правовій матерії, зокрема в якості диспозитивного правового режиму; висвітлені проблеми регламентації диспозитивних норм в законодавстві кримінального циклу, та запропоновані теоретичні та нормативні моделі їх вирішення.
У Висновках викладено підсумки здійсненого дослідження, сформульовано теоретико-методологічні положення, наведено пропозиції з удосконалення диспозитивних норм кримінального законодавства.
Основними теоретико-доктринальними висновками роботи є:
1. Публічно-приватна дихотомія є історичним концептом, що характеризує розвиток права та зумовлює існування загальних мегасфер публічного та приватного права, які пронизують правову матерію, проникають у кожну галузь права у певній пропорції, а відтак кримінальне право як галузь права містить у собі приписи як публічно-правової, так і приватноправової етіології.
2. Приватноправові засади в кримінальному праві України представлено диспозитивним правовим режимом як специфічним комплексом юридичних засобів – диспозитивних норм (або інститутів), побудованих на підставі диспозитивних методу та принципу, – які передбачають кримінально-значуще волевиявлення приватних осіб (зокрема, потерпілого), спрямованих на задоволення їх прав та інтересів, а також на підвищення ефективності виконання завдань кримінального законодавства. Приватноправові засади в кримінальному праві України на теперішній час поширюються на інститути: обставин, що виключають злочинність діяння; призначення покарання; звільнення від покарання та його відбування; звільнення від кримінальної відповідальності.
3. Диспозитивна тріада (принцип,метод,норма) визначається як така, що надає формально рівноправним суб’єктам кримінально-правових відносин можливість вільно та правомірно встановлювати взаємні права та обов’язки, а також дискреційно обирати суб’єкту альтернативно указаний у кримінальному законі варіант поведінки (реалізовувати певне право або утримуватися від його реалізації на власний розсуд без негативних наслідків).
4. Диспозитивні кримінально-правові норми можна умовно поділити на ті, що: 1) надають окреслену свободу волевиявлення із встановлення взаємних прав та обов’язків (норми ст. 477 КПК України 2012 року як такі, що мають бути інкорпорованими у КК України); ст. 46; ст. 47 (у частині права на поруку колективного суб’єкта); ч. 5 ст. 65; ч. 2 ст. 75 КК України; та ті, що: 2) пропонують альтернативні опції вибору поведінки для суб’єктів (ст.ст. 36, 38, 42 КК України).
5. Зв’язок приватноправових засад із кримінально-правовими відносинами дозволяє виокремити та розрізнити диспозитивні відносини особистої безпеки (реалізуються на підставі ст.ст. 36, 38, 42 КК України) та диспозитивні охоронні відносини [реалізуються на підставі ст.ст. 46, 47 (у частині права на поруку колективного суб’єкта), ч. 5 ст. 65, ч. 2 ст. 75 КК України, а також відносини з приводу приватного кримінального переслідування].
6. У залежності від обраного критерію класифікації диспозитивності в кримінальному законодавстві можна виокремити такі її види: матеріальну та процесуальну; абсолютну та відносну; статичну та динамічну; односторонню та двосторонню; умовну та безумовну; регулятивну та охоронну.
7. Приватне кримінальне переслідування за своїм змістом є матеріальним правом потерпілого, а в законодавстві має бути відображене як міжгалузевий матеріально-процесуальний інститут, що має первинну матеріально-правову природу. Доцільно передбачити у КК України таке право потерпілого та доповнити КК України примітками до відповідних статей (за переліком ст. 477 КПК України 2012 року) щодо права на приватне кримінальне переслідування. Це, у свою чергу, дозволить виокремлювати диспозитивні норми не тільки в Загальній, але й в Особливій частині КК України.
8. Примирення є комплексним, міжгалузевим інститутом кримінального та кримінально-процесуального законодавства, спрямованим на задоволення/відновлення прав потерпілого та заохочення позитивної посткримінальної поведінки суб’єкта злочину. Сфера застосування примирення може бути поширеною на кримінальні проступки, повторні злочини невеликої тяжкості та на вперше вчинені злочини середньої тяжкості проти фізичної або юридичної особи приватного права.
9. Приватні засади є адекватними, історично виправданими засобами впливу на рівень злочинності, рівень завантаженості системи правоохоронних органів та на ефективність досягнення цілей кримінального законодавства.
10. Законодавчі пропозиції стосуються інститутів приватного кримінального переслідування та примирення, кримінально-правової дефініції потерпілого та зводяться до таких:
внести зміни до Розділу ІV «Особа, яка підлягає кримінальній відповідальності (суб’єкт злочину)» КК України, доповнивши назву цього розділу «Особа, яка підлягає кримінальній відповідальності (суб’єкт злочину) та потерпілий», а також ст.ст. 22-1 «Потерпілий від злочину» та 22-2 «Приватне кримінальне переслідування»:
«Стаття 22-1. Потерпілий
1. Потерпілим від кримінального правопорушення є фізична особа, якій злочином заподіяна фізична, майнова або моральна шкода, або існує загроза заподіяння таких видів шкоди; юридична особа, якій кримінальним правопорушенням заподіяно майнової шкоди або шкоди діловій репутації.
2. Потерпілий має право на відшкодування шкоди у порядку, визначеному законом, а також на вирішення у випадках, установлених законом, питання про кримінально-правові наслідки кримінального правопорушення.
3. Спеціальним потерпілим є особа, специфічні ознаки якої закріплено у відповідних статтях Особливої частини цього Кодексу.
Стаття 22-2. Приватне кримінальне переслідування
1. Приватне кримінальне переслідування є правом потерпілого у разі вчинення щодо нього діянь, передбачених Особливою частиною цього Кодексу, і реалізується у процесуальному порядку приватного обвинувачення.
2. Право потерпілого на приватне кримінальне переслідування містить у собі такі правомочності:
порушення приватного кримінального переслідування;
відмова від приватного кримінального переслідування;
припинення приватного кримінального переслідування шляхом укладення угоди про примирення із суб’єктом кримінального правопорушення»;
доповнити статті або частини статей КК України за переліком кримінальних правопорушень, визначених у статті 477 КПК України 2012 року, примітками щодо права відповідного потерпілого на приватне кримінальне переслідування у разі вчинення щодо нього такого кримінального правопорушення, а саме:
Внести зміни до ч. 1 ст. 122; ст. 125; ч. 1 ст. 126; ч. 1 ст. 129; ст. 132; ч. 1 ст. 133; ч. 1 ст. 135; ч. 1 ст. 136; ч. 1 ст. 139; ч. 1 ст. 142; ст. 145; ч. 1 ст. 152; ст. 154; ч. 1 ст. 161; ч. 1 ст. 162; ч. 1 ст. 163; ч. 1 ст. 164; ч. 1 ст. 165; ч. 1 ст. 168; ч. 1 ст. 176; ч. 1 ст. 177; ст. 180; ст. 182; ч. 1 ст. 194; ст. 195; ст. 197; ст. 2031; ч. 1 ст. 206; ст. 219; ст. 229; ст. 231; ст. 232; ст. 2321; ст. 2322 ; ч. 1 ст. 355; ст. 356; ч. 1 ст. 361; ч. 1 ст. 362; ст. 3641 ; ст. 3651; ст. 3652 КК України, доповнивши їх примітками 1 та 2 такого змісту:
«Примітка. 1. Якщо діяння, передбачене цією статтею (частиною цієї статті), заподіяло шкоду інтересам виключно потерпілого-фізичної особи, або спеціального потерпілого, або потерпілого - юридичної особи приватного права, кримінальне переслідування здійснюється за заявою такого потерпілого або за його згодою. 2. Якщо діяння, передбачене цією статтею (частиною цієї статті), заподіяло шкоду інтересам інших осіб, ніж визначено у Примітці 1, а також інтересам громадян, суспільства або держави, кримінальне переслідування здійснюється на загальних підставах».
Внести зміни до ч. 2 ст. 122; ч. 2 ст. 126 (за виключенням випадків, коли такі дії вчинено групою осіб), ст. 128; ч. 1 ст. 130; ч. 1 ст. 146; ч. 2 ст. 152; ч. 1 ст. 153; ч. 1 ст. 286; ч. 1 ст. 296; ч. 2 ст. 361; ч. 2 ст. 362 КК України, доповнивши їх приміткою 1 такого змісту:
«Примітка. 1. Якщо діяння, передбачене частиною _ цієї статті, вчинено щодо спеціального потерпілого її/його чоловіком (дружиною) та заподіяло шкоду виключно його інтересам, кримінальне переслідування здійснюється за заявою такого потерпілого або за його згодою».
Внести зміни до ст. 185; ст. 186 (крім грабежу, вчиненого організованою групою); ст. 189 (крім вимагання, вчиненого організованою групою, а також поєднаного з насильством, небезпечним для життя чи здоров’я особи); ст. 190 (крім шахрайства, вчиненого організованою групою); ст. 191 (крім привласнення, розтрати майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем, вчиненого організованою групою, або шкоди від якого заподіяно державним інтересам); ст. 192; ч.ч. 1, 2 ст. 289; ст. 357 КК України, доповнивши їх приміткою 1 такого змісту:
«Примітка. 1. Якщо діяння, передбачене статтею (частиною _ цієї статті), вчинено щодо спеціального потерпілого її/його чоловіком (дружиною), або іншим близьким родичем чи членом сім’ї потерпілого, або якщо його вчинено особою, яка щодо потерпілого була найманим працівником, і заподіяно шкоду виключно власності потерпілого, кримінальне переслідування здійснюється за заявою такого потерпілого або за його згодою».
внести зміни до Розділу ІХ «Звільнення від кримінальної відповідальності» КК України, виклавши ст. 46 у такій редакції:
«Стаття 46. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з примиренням винного з потерпілим
Особа, яка вчинила кримінальний проступок, злочин невеликої тяжкості або вперше злочин середньої тяжкості проти іншої фізичної або юридичної особи приватного права, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона примирилася з потерпілим та відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну нею шкоду».

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Агарков М.М. Ценность частного права / М.М. Агарков // Избр. труды по гражд. праву в 2 т. – Т. 1. – М. : АО «Центр ЮрИнфоР», 2002. – 490 с.
2. А – Д. Договор и правила его заключения. – Электронный ресурс «Склад законов» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://sklad-zakonov.narod.ru/arenda/dogovor.htm
3. Алексеев С.С. Линия права / С.С. Алексеев. – М. : Статут, 2006. – 461 с.
4. Алексеев С.С. Теория права / С.С. Алексеев. – M. : Изд-во БЕК, 1994. – 220 с.
5. Алексеев С.С. Частное право : Науч.-публицистич. очерк / С.С. Алексеев. – М. : Статут, 1999. – 160 с.
6. Аликперов Х.Д. Освобождение от уголовной ответственности в связи с примирением с потерпевшим / Х.Д. Аликперов // Законность. – 1999. – № 6. – С. 13–17.
7. Аликперов Х.Д. Преступность и компромисс / Х.Д. Аликперов. – Баку : Элм, 1992. – 196 с.
8. Альперт С.А. Судопроизводство по уголовным делам, возбуждаемым по жалобе потерпевшего : учеб. пособ. / С. А. Альперт. – X., 1976. – 45 с.
9. Анощенкова С.В. Уголовно-правовое учение о потерпевшем / С.В. Анощенкова. – М. : Волтерс Клувер, 2006. – 248 с.
10. Анчукова М.В. Виправданий ризик як обставина, що виключає злочинність діяння : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : 12.00.08 / М.В. Анчукова ; Націон. юрид. академія України ім. Ярослава Мудрого. – Х., 2004. – 20 с.
11. Асланян Н.П. Основные начала российского частного права / Н.П. Асланян. – науч. изд. – Иркутск : Изд-во ИГЭА, 2001. – 270 с.
12. Багрій-Шахматов Л.В. Соціально-правові проблеми кримінальної відповідальності та форм її реалізації. Загальна частина : Курс лекцій / Л.В. Багрій-Шахматов. – О. : АО БАХВА, 1996. – 192 с.
13. Бажанов М.И. Назначение наказания по советскому уголовному праву / М.И. Бажанов. – К. : Вища школа, 1980. – 216 с.
14. Банчук О.А. Проблема розмежування публічного і приватного права у правовій думці України XIX - початку ХХ століття : дис. кандидата юрид. наук : 12.00.01 / О.А. Банчук ; Київ. націон. ун-т ім. Тараса Шевченка. Юрид. ф-т. – К., 2007. – 213 с.
15. Батычко В.Т. Уголовное право. Общая и Особенная части : курс лекцій / В.Т. Батычко. – Таганрог : ТРТУ, 2006. – 326 с.
16. Батюкова В.Е. Потерпевший в уголовном праве : дис. кандидата юрид. наук : 12.00.08 / В.Е. Батюкова. – Москва, 1995. – 212 c.
17. Баулін Ю.В. Звільнення від кримінальної відповідальності : монографія / Ю.В. Баулін. – К. : Атіка, 2004. – 296 с.
18. Баулин Ю.В. Причинение вреда с согласия «потерпевшего» как обстоятельство, исключающее преступность деяния / Ю.В. Баулин. – Х. : Кроссроуд, 2007. – 93 с.
19. Бояринцев В.Н. Соотношение публичности и диспозитивности в советском судебном праве: автореф. дис. на соискание науч. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.09 / В.Н. Бояринцев ; Ин-т гос. и права Академии наук СССР. – М., 1987. – 18 с.
20. Брагин А.П. Российское уголовное право : учеб.-метод. Комплекс / А.П. Брагин. – М. : Изд. центр ЕАОИ, 2008. – 426 с.
21. Брайнин Я.М. Уголовная ответственность и ее основания в советском уголовном праве / Я.М. Брайнин. – М. : Юрид. лит., 1963. – 276 с.
22. Брюхов Р.Б. Диспозитивность в гражданском праве России : дис. кандидата юрид. наук : 12.00.03 / Р.Б. Брюхов ; Урал. гос. юрид. академия. – Екатеринбург, 2006. – 200 с.
23. Булгаков Д.Б. Потерпевший в уголовном праве и его криминологическая характеристика : дис. кандидата юрид. наук : 12.00.08 / Д.Б. Булгаков. – Ставрополь, 2000. – 152 c.
24. Быковская Е.В. Уголовное судопроизводство по делам частного обвинения : проблемы правовой регламентации и их решение : дис. кандидата юрид. наук : 12.00.09 / Е.В. Быковская. – Москва, 2006. – 219 с.
25. Василенко Л.А. Производство по делам частного обвинения : дис. кандидата юрид. наук : 12.00.09 / Л.А. Василенко. – Омск, 2005. – 253 с.
26. Васильев А.М. Институт диспозитивных (частных) начал уголовно-правового регулирования / А.М. Васильев // Научный журнал «Ретроспективы и перспективы права». – 2011. – № 1. – С. 1–5 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://rppravo.ru/?p=574
27. Васильев О. Д. Проблема разделения права на публичное и частное в русской позитивистской теории права в конце XIX - начале XX вв. : автореф. дис. на соискание науч. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 / О.Д. Васильев ; Амурский гос. ун-т. – Саратов, 1999. – 39 с.
28. Васильев С. В. Частное и публичное право в России: историко-теоретический анализ: автореф. дис. на соискание науч. степени д-ра юрид. наук : спец. 12.00.01 / С.В. Васильев ; С.–Петербург. ун-т МВД России. – СПб., 2002. – 35 с.
29. Васильченко А.А. Взаимосвязь уголовно-правовых и уголовно-процессуальных правовых отношений : дис. кандидата юрид. наук : 12.00.08 / А.А. Васильченко. – Волгоград, 2005. – 199 c.
30. Ватикан имеет наибольшую норму преступности [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ru.wikinews.org
31. Велика радянська енциклопедія [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://bse.sci-lib.com/article029161.html
32. Венгеров А.Б. Теория государства и права : учебн. для юрид. вузов / А.Б. Венгеров. – М. : Новый Юрист, 1998. – 624 с.
33. Висновок Головного науково-експертного управління 01.04.2010 на Проект Закону України № 6043 «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо правового статусу потерпілого від злочину» від 05.02.2010 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_1?id=&pf3511=36958
34. Вступ до українського права / за ред. С.В. Ківалова, Ю.М. Оборотова. – О. : Юрид. л-ра, 2005. – 616 с.
35. Гаджиева А.А. Диспозитивные нормы в уголовном праве / А.А. Гаджиева. – Государство и право. – 2003. – № 11. – С. 97–98.
36. Гайворонська І. Історичний розвиток мирного і компромісного вирішення кримінально-правових конфліктів на українських землях / І. Гайворонська // Юридична Україна. – 2008. – № 5. – С. 105–108.
37. Гальперин И.М. О принципе публичности (официальности) в советском уголовном процессе / И.М. Гальперин // Правоведение. – 1960. – № 2. – С. 106–119.
38. Гальперин И.М. Об уголовном преследовании, осуществляемом потерпевшим в советском уголовном процессе / И.М. Гальперин // Советское государство и право. – 1957. – № 10. – С. 45–54.
39. Гамбаров Ю.С. Гражданское право. Общая часть / Ю.С. Гамбаров. – М. : Изд-во «Зерцало», 2003. – 816 с.
40. Гацелюк В.А. Реализация принципов уголовного права украины: проблемы и перспективы [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.crime.direx.org/e-library/books/gatc_princ_1/1.htm
41. Гацелюк В.О. Реалізація принципу законності кримінального права України (загальні засади концепції) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : 12.00.08 / В.О. Гацелюк. – Львів : Б.В., 2005. – 19 с.
42. Гацелюк В.О. Структура принципу кримінального права та її роль у забезпеченні єдності кримінально-правового регулювання / В.О. Гацелюк // Електронна бібліотека Луганського університету внутрішніх справ. – 2003 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.crime.direx.org/e-library/articles/gatceluk_1_ukr.htm
43. Герваген Л.Л. На чем основано разделение права на публичное и частное, гражданское? / Л.Л. Герваген. – Петроград : Тип. М.А. Александрова, 1915. – 404 c.
44. Гилинский Я.И. Уголовное право: кому оно нужно? / Я.И. Гилинский : материалы конф. «Уголовная юстиция: связь времен» – Международная ассоциация содействия правосудию. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.iuaj.net/node/414
45. Глухова О.Ю. Институт диспозитивности в праве : дис. кандидата юрид. наук : 12.00.01 / О.Ю. Глухова ; Тамб. гос. ун-т им. Г.Р. Державина. – Тамбов, 2009. – 219 с.
46. Головачук О.С. Частное обвинение в уголовном процессе : дис. кандидата юрид. наук : 12.00.09 / О.С. Головачук. – Екатеринбург, 2001. – 177 c.
47. Головко Л.В. Альтернативы уголовному преследованию в английском праве [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.mosmediator.narod.ru/publikatsii/alternativi_ugolovnomu_presledovaniyu_v_angliiskom_prave/
48. Головко Л.В. Альтернативы уголовному преследованию в современном праве / Л.В. Головко. – СПб. : Юрид. центр Пресс, 2002. – 544 с.
49. Гончарук О.В. Дихотомія права: право публічне та право приватне : дис. кандидата юрид. наук : 12.00.01 / О.В. Гончарук ; Ін-т законодавства Верховної Ради України. – К., 2006. – 207 с.
50. Горичева В.Л. Освобождение от уголовной ответственности в связи с примирением с потерпевшим как институт уголовного права : дис. кандидата юрид. наук : 12.00.08 / В.Л. Горичева. – Рязань, 2004. – 267 c.
51. Громов С. А. Соотношение частного и публичного права в российской системе права: тенденции дифференциации и интеграции : автореф. дис. на соискание науч. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 / С.А. Громов ; Сев.-Западн. академия гос. службы. – СПб., 2004. – 24 с.
52. Давид Р. Основные правовые системы современности / пер. с фр. В.А. Туманова / Р. Давид, К. Жоффре-Спинози. – М. : Междунар. отнош., 1999. – 400 с.
53. Давыдова Е.В. Примирение с потерпевшим в уголовном праве : дис. кандидата юрид. наук : 12.00.08 / Е.В. Давыдова. – Ставрополь, 2001. – 150 c. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.lib.ua-ru.net/diss/cont/96973.html
54. Дагель П.С. Потерпевший в советском уголовном праве / П.С. Дагель // Потерпевший от преступления : сб. – Владивосток, 1974. – С. 16–37.
55. Дедюхина И.Ф. Проблемы установления и реализации уголовной ответственности с учетом признаков потерпевшего : дис. кандидата юрид. наук : 12.00.08 / И.Ф. Дедюхина ; Рос. акад. правосудия. – Москва, 2008. – 183 с.
56. Декларація основних принципів правосуддя для жертв злочинів та зловживання владою від 29.11.1985 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.un.org/russian/documen/declarat/power.htm
57. Дела о мошенничестве будут заводить только по заявлениям потерпевших. – Российская газета. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.rg.ru/2012/11/29/zakon-anons.html
58. Дёмин А.В. Диспозитивные нормы налогового права (общие подходы и отраслевая специфика) / А.В. Дёмин // Современное право. – 2009. – № 8. – с. 1 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://koteh.ru/component/content/article/63/10698.html
59. Деревянкін С.Л. Публічність та диспозитивність у кримінальному судочинстві : дис. кандидата юрид. наук : 12.00.09 / С.Л. Деревянкін ; Харків. націон. ун-т внутрішн. справ. – Х., 2005. – 226 с.
60. Дзюба В.Т. Значення юридичних ознак потерпілого (жертви, постраждалого) при кримінально-правовій кваліфікації / В.Т. Дзюба // Вісн. Академії адвокатури України. – 2010. – № 17. – С. 192–195 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://aau.edu.ua/ua/visnyk17/
61. Дигесты Юстиниана. Избранные фрагменты в переводе и с примечаниями И.С. Перетерского. – М. : Наука, 1984. – 456 с.
62. Додонов В.Н. Сравнительное уголовное право. Общая часть : монографія / В.Н. Додонов. – М. : Юрлитинформ, 2009. – 448 с.
63. Доржиев Ж.Б. Теория государства и права : учеб.-метод.пособие / Ж.Б. Доржиев. – Улан-Удэ : Изд-во ВСГТУ, 2005. – 345 с.
64. Дорохин С.В. Деление права на публичное и частное (конституционно-правовой аспект) : дис. кандидата юрид. наук : 12.00.02 / С.В. Дорохин ; Моск. госуд. ун-т им. М.В. Ломоносова. Юрид. ф-т. – М., 2002. – 182 c.
65. Досаева Г.С. Уголовно-правовое регулирование примирения с потерпевшим как основание освобождения от уголовной ответственности : дис. кандидата юрид. наук : 12.00.08 / Г.С. Досаева. – Ростов н/Д, 2004. – 209 c.
66. Дрёмин В. Н. Преступность как социальная практика: институциональная теория криминализации общества : монография / В.Н. Дрёмин. – О. : Юрид. л-ра, 2009. – 613 с.
67. Дурденевский В.Н. Субъективное право и его основное разделение / В.Н. Дурденевский // Правоведение. – 1994. – № 3. – С. 78–95.
68. Дюркгейм Э. Норма и патология / Э. Дюркгейм // Социология преступности (Современные буржуазные теории). – М. : Издательство «Прогресс», 1966. – С. 39–44. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.gumer.info/bibliotek_Buks/Sociolog/Durkgeim/Norm_Pat.php
69. Елеонский В.А. Поощрительные нормы уголовного права / В.А. Елеонский. – Хабаровск, 1984. – 108 с.
70. Еллинек Г. Общее учение о государстве / Г. Еллинек. – СПб. : Юрид. центр Пресс, 2004. – 752 с.
71. Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://conventions.coe.int/treaty/en/treaties/html/005.htm
72. Жалинский А.Э. Уголовное право в ожидании перемен: теоретико-инструментальный анализ. – 2-е изд., перераб. и доп. / А.Э. Жалинский. – М. : Проспект, 2009. – 400 с.
73. Жидков Э.В. Примирение сторон как средство разрешения социального конфликта в обществе / Э.В. Жидков // Российский судья. – 2003. – № 9. – С. 3–8.
74. Загальна Декларація прав людини [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.un.org/en/documents/udhr/index.shtml
75. Задержание лица, совершившего преступление // Основы российского права. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://isfic.info/aprav1/uris97.htm
76. Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення» від 07.04.2011 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/3207-17
77. Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо гуманізації відповідальності за правопорушення у сфері господарської діяльності» від 15 листопада 2011 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4025-17
78. Закон України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України щодо гуманізації кримінальної відповідальності» від 15 квітня 2008 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/270-17
79. Закон України «Про внесення змін до кримінально-процесуального кодексу України № 2533-ІІІ від 21.06.2001 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2533-14/page
80. Залозный А.В. О некоторых вопросах законодательной регламентации диспозитивных начал уголовного права / А.В. Залозный. – Российская юстиция. – 2007. – № 9. – С. 54–55.
81. Залозный А.В. Современные проблемы учения о потерпевшем / А.В. Залозный // Вестник Самарского государственного университета. – 2006. – № 10/3 (50). – С. 143–149.
82. Звечаровский И.Э. Уголовно-правовые нормы, поощряющие посткриминальное поведение личности / И.Э. Звечаровский. – Иркутск, 1991. – 156 с.
83. Зер Говард. Зміна об’єктива: новий погляд на злочин та правосуддя. (Пер. зангл. М. Яковлєва) / Говард Зер. – К. : Унів. вид-во «Пульсари», 2004. – 224 с. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.rj.org.ua/uk/node/37
84. Ильин И.А. Теория права и государства / И.А. Ильин. – М. : Зерцало, 2003. – 400 с.
85. Йоффе М. Кримінально-правові та процесуальні аспекти звільнення від кримінальної відповідальності за ухилення від сплати податків / М. Йоффе // Право України. – 2002. – № 10. – С. 67–72.
86. Иоффе О.С. О гражданско-правовом и административно-правовом методах регулирования хозяйственной деятельности / О.С. Иоффе // Правоведение. – 1959. – № 3. – С. 48–62.
87. Иоффе О.С. Цивилистическая доктрина промышленного капитализма / О.С. Иоффе // Избранные труды по гражданскому праву. – М. : Статут, 2000. – 537 с.
88. Кавелин К.Д. Права и обязанности по имуществам и обязательствам в применении к русскому законодательству: Опыт систематического обозрения / К.Д. Кавелин. – СПб. : Тип. М.М. Стасюлевича, 1879. – 410 с.
89. Кавелин К.Д. Что есть гражданское право и где его пределы / К.Д. Кавелин. – СПб. : Тип. Императорской академии наук, 1864. – 45 с.
90. Кант И. Основы метафизики нравственности. Критика практического разума. Метафизика нравов / И. Кант. – СПб. : Наука, 1995. – 528 с.
91. Касаткина С.А. Публичность и диспозитивность в российском уголовном процессе : дис. кандидата юрид. наук : 12.00.09 / С.А. Касаткина. – Москва, 2002. – 255 c.
92. Катькало С. И. Судопроизводство по делам частного обвинения / С.И. Катькало, В.З. Лукашевич. – Ленинград : Изд-во Ленинград. ун-та, 1972. — 208 с.
93. Келина С.Г. Принципы советского уголовного права / С.Г. Келина, В.Н. Кудрявцев. – М. : Наука, 1988. – 176 с.
94. Келина С.Г. Современные тенденции развития уголовного законодательства и уголовно-правовой теории / С.Г. Келина // Современные тенденции развития уголовной политики и уголовного законодательства. – М. : Изд-во ИГиП РАН, 1994. – С. 41–44.
95. Керівні принципи, що стосуються правосуддя в питаннях, пов’язаних з участю дітей-жертв та свідків злочинів від 22.07.2005 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/995_e54
96. Кистяковский А.Ф. Элементарный учебник общего уголовного права. Т. 1. Общая часть / А.Ф. Кистяковский. – К. : Университетская типография, 1875. – 438 c.
97. Кистяковский Б.А. Социальные науки и право. Очерки по методологии социальных наук и общей теории права / Б.А. Кистяковский. – М. : М. и С. Сабашниковы, 1916. – 704 с.
98. Кистяковский Б. А. Сущность государственной власти / Б.А. Кистяковский. – Ярославль : Тип. Губ. правл., 1913. – 41 с.
99. Кленова Т.В. Основы теории кодификации уголовно-правовых норм : дис. доктора юрид. наук : 12.00.08 / Т.В. Кленова. – Самара, 2001. – 387 c.
100. Книженко О.О. Кримінально-правова політика України на початку ХХІ століття / О.О. Книженко // Вісн. Харків. націон. ун-ту внутрішн. справ. – 2011. – № 2 (53). – 6 с. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/vkhnuvs/2011_53/53/16.pdf
101. Ковітіді О.Ф. Історичний аспект розвитку вітчизняного законодавства про звільнення від кримінальної відповідальності / О.Ф. Ковітіді // Право і безпека. – 2003. – № 4. – С. 42–45.
102. Козюк М.Н. Правовое равенство в механизме правового регулирования / М.Н. Козюк. – Волгоград : Изд-во Волгоград. ун-та, 1998. – 114 с.
103. Кокошкин Ф.Ф. Лекции по общему государственному праву. – 2-е изд. / Ф.Ф. Кокошкин. – М. : Тип. Братьев Башмаковых, 1912. – 200 с.
104. Коломієць Ю.Ю. Невідворотність кримінальної відповідальності: правова природа та зміст : дис. кандидата юрид. наук : 12.00.08 / Ю.Ю. Коломієць ; Одеська націон. юрид. академія. – О., 2005. – 199 с.
105. Конвенція про права дитини [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.un.org/russian/documen/convents/childcon.htm
106. Кондратов П.Е. О пределах уголовно-правового регулирования общественных отношений / П.Е. Кондратов // Советско-западногерманский симпозиум по криминологии : материалы. – Красноярск : Изд-во Краснояр. ун-та, 1989. – С. 21–33.
107. Конституція України. – Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1996, № 30, ст. 141. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=254%EA%2F96-%E2%F0
108. Концепція реформування кримінальної юстиції України затверджена Указом президента України № 311/2008 від 8 квітня 2008 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=311%2F2008
109. Проект Закону про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо введення інституту кримінальних проступків № 10146 від 3 березня 2012 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_1?pf3511=42733
110. Концепція розвитку кримінальної юстиції щодо неповнолітніх в Україні затверджена Указом Президента України № 597/2011 від 24 травня 2011 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=597%2F2011#Find
111. Коржанський М.Й. Про принципи уголовного права України / М.Й. Коржанський // Право України. – 1995. – № 11. – С. 69–72.
112. Красиков А.Н. Сущность и значение согласия потерпевшего в советском уголовном праве / А.Н. Красиков. – Саратов : Изд-во Саратов. ун-та, 1976. – 120 с.
113. Кригер Г.А. Место принципов советского уголовного права в системе принципов права / Г.А. Кригер // Сов. государство и право. – 1981. – № 2. – 120 с.
114. Кримінальний кодекс Республіки Азербайджан від 26.05.2000 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://legislationline.org/ru/documents/action/popup/id/14108/preview
115. Кримінальний кодекс Республіки Казахстан від 16.07.1997 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://legislationline.org/ru/documents/action/popup/id/14211/preview
116. Кримінальний кодекс Республіки Киргизстан від 01.10.1997 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://legislationline.org/ru/documents/action/popup/id/14305/preview ; http://online.adviser.kg/Document/?link_id=1000871465
117. Кримінальний кодекс Республіки Таджикістан від 21.05.1998 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://legislationline.org/ru/documents/action/popup/id/14346/preview
118. Кримінальний кодекс Республіки Узбекистан від 22.09.1994 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://legislationline.org/ru/documents/action/popup/id/14405/preview
119. Кримінальний кодекс Республіки Туркменістан від 12.06.1997 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://legislationline.org/ru/documents/action/popup/id/15853/preview
120. Кримінальний кодекс України : наук.-практ. коментар / [Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, С.Б. Гавриш та ін.]; за заг. ред. В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – К. : Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2004. – 1196 с.
121. Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 р. – Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2001, № 25–26, ст. 131. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2341-14
122. Кримінальний процесуальний кодекс України від 13.04.2012 р. – Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2013, № 9–10, № 11–12, № 13, ст. 88. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651%D0%B0-17/page
123. Кримінально-процесуальний кодекс України від 28.12.1960 р. – Відомості Верховної Ради Української РСР (ВВР), 1961, № 2, ст. 15. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?page=2&nreg=1001-05
124. Кристи Н. Конфликты как собственность (лекция) / Н. Кристи. – Университет г. Шеффилд, 1976. – 20 с. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.sprc.ru/library
125. Кристи Нильс. Уголовный закон и гражданское общество: об опасностях сверхкриминализации (заметки к московской конференции в декабре) / Нильс Кристи // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.sprc.ru/store/Christie3.rar . – С. 6.
126. Кропачев Н.М. Уголовные правоотношения : дис. кандидата юрид. наук : 12.00.08 / Н.М. Кропачев. – Ленинград, 1984. – 220 c.
127. Кузнецова Н.Ф. Уголовно-правовая профилактика преступлений с учетом социально-значимого поведения потерпевшего / Н.Ф. Кузнецова // Потерпевший от преступления: уголовно-правовые, уголовно-процессуальные, криминологические и психологические аспекты : труды по правоведению / Ученые записки Тартуского гос. ун-та. – Тарту : Изд-во ТГУ, 1987. – Вып. 754. – С. 21. – Дано по: Туляков В.А. Виктимология: социальные и криминологические проблемы / В.А. Туляков. – О. : Юрид. л-ра, 2000. – 336 с.
128. Курбатов А.Я. Сочетание частных и публичных интересов при правовом регулировании предпринимательской деятельности / А.Я. Курбатов. – М. : ЮрИнфоР, 2001. – 212 c. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.lawlibrary.ru/izdanie39345.html
129. Курс российского уголовного права. Общая часть / под ред. В.Н. Кудрявцева, А.В. Наумова. – М. : СПАРК, 2001. – 767 с.
130. Курс уголовного права. Общая часть. Т. 1: Учение о преступлении / под ред. Н. Ф. Кузнецовой, И. М. Тяжковой. – М. : Зерцало, 2002. – 624 с.
131. Лапшин И.С. Диспозитивные нормы российского права : дис. кандидата юрид. наук : 12.00.01 / И.С. Лапшин. – Н. Новгород, 1999. – 165 c. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.lib.ua-ru.net/diss/cont/99047.html
132. Ленин В.И. О задачах Наркомюста в условиях новой экономической политики / В.И. Ленин // Полное собрание сочинений. – Т. 44. – С. 396–400.
133. Лесниевски-Костарева Т.А. Дифференциация уголовной ответственности. Теория и законодательная практика / Т.А. Лесниевки-Костарева. – М. : Издательство НОРМА, 2000. – 400 с.
134. Лившиц Р.З. Отрасль права – отрасль законодательства / Р.З. Лившиц // Советское государство и право. – 1984. – № 2. – С. 26–32.
135. Малярчук Н. Формування та розвиток інституту приватного обвинувачення / Н. Малярчук // Кримінальний процес. – 2009. – № 11. – С. 184–187.
136. Мальцев В.В. Принципы уголовного права и их реализация в правоприменительной деятельности / В.В. Мальцев. – СПб. : Юридический центр Пресс, 2004. – 692 с.
137. Мальцев Г.В. Частные и публичные начала в общественной и правовой жизни: научная доктрина и практика / Г.В. Мальцев // Гражданское и торговое право зарубежных стран. – М. : МЦФЭР, 2004. – С. 718–759.
138. Мандриченко Ж.В. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з примиренням винного з потерпілим : монографія / Ж.В. Мандриченко. – О. : Фенікс, 2009. – 228 с.
139. Мандриченко Ж.В. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з примиренням винного з потерпілим : дис. кандидата юрид. наук : 12.00.08 / Ж.В. Мандриченко; Одеська націон. юрид. академія. – О., 2007. – 194 с.
140. Мандриченко Ж.В. Реализация частных начал в уголовном праве / Ж.В. Мандриченко // Актуальні проблеми держави і права. – 2010. – Вип. 54. – С.168–173.
141. Маркс К. Сочинения / К. Маркс, Ф. Энгельс. – М. : Госуд. изд-во полит. литературы, 1957. – Т. 8. – 736 с.
142. Масленникова Л.Н. Публичное и диспозитивное начала в уголовном судопроизводстве России : дис. доктора юрид. наук : 12.00.09 / Л.Н. Масленникова. – Москва, 2000. – 555 с.
143. Матузов Н.И. Теория государства и права : курс лекций / Н.И. Матузов, А.В. Малько. – М. : Юристъ, 1999. – 672 с.
144. Матузов Н.И., Малько А.В. Правовые режимы : Вопросы теории и практики. / Н.И. Матузов, А.В. Малько // Правоведение. – 1996. – № 1. – C. 16–29 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.law.edu.ru/article/article.asp?articleID=141915
145. Медведько О. Примирення у кримінальному провадженні та розширення альтернативи кримінальному переслідуванню. – Вісник прокуратури. – 2008. – № 8 (86). – С. 3–8.
146. Мельник О.М. Метод правового регулювання як засіб підвищення ефективності правового регулювання суспільних відносин / О.М. Мельник // Часопис Київ. ун-ту права. – 2008. – № 3. – С. 32–38.
147. Митрофанов І.І. Теоретичні проблеми механізму реалізації кримінальної відповідальності : монографія / І.І. Митрофанов. – Кременчук : Вид. ПП Щербатих О.В., 2010. – 520 с.
148. Михайлов В.И. Обстоятельства, исключающие преступность деяния, в уголовном законодательстве стран СНГ / В.И. Михайлов // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://megabestref.ru/03/dok.php?id=0093
149. Міжнародний пакт «Про громадянські та цивільні права» від 16.12.1966 р. (ратифіковано Указом Президії Верховної Ради Президії Української РСР від 19.10.1973 р.) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/995_043
150. Міжнародний пакт «Про економічні, соціальні та культурні права» від 16.12.1966 р. (ратифіковано Указом Президії Верховної Ради Президії Української РСР від 19.10.1973 р.) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/995_042
151. Монтескье Ш.Л. «О духе законов» в кн. Ш. Монтескье «Избранные произведения» / Ш. Монтескье. – М. : Госуд. изд-во полит. лит., 1955. – 570 с.
152. Морозова Л.А. Теория государства и права : учебник / Л.А. Морозова. – М. : Юристъ, 2002. – 414 с.
153. Мотин О.А. Частный интерес в системе объектов уголовно-правовой охраны : дис. кандидата юрид. наук : 12.00.08 / О.А. Мотин. – Волгоград, 2005. – 207 c.
154. Музика А.А. Предмет злочину: теоретичні основи пізнання : монографія / А.А. Музика, Є.В. Лащук. – К. : ПАЛИВОДА А.В., 2011. – 192 с.
155. Музыченко П.П. История государства и права зарубежных стран: история государства и права России. Ч. ІІ. / П.П. Музыченко, К.Н. Витман. – Х. : Одиссей, 2003. – 624 с.
156. Муромцев С.А. Определение и основное разделение права / С.А. Муромцев // Избранные труды по римскому и гражданскому праву. – М. : Центр ЮрИнфоР, 2004. – С. 504–740.
157. Мухтасипова Т.Н. Механизм реализации функции частного обвинения в российском уголовном судопроизводстве : дис. кандидата юрид. наук : 12.00.09 / Т.Н. Мухтасипова. – Оренбург, 2004. – 143 c.
158. Навроцька В.В. Диспозитивність у визначенні порядку та способів відшкодування завданої злочином шкоди при звільненні від кримінальної відповідальності / В.В. Навроцька // Вісник Львів. ун-ту (Серія юридична). – 2006. – Вип. 42. – С. 339–347.
159. Навроцька В.В. Засада диспозитивності та її реалізація в кримінальному процесі України : дис. кандидата юрид. наук : 12.00.09 / В.В. Навроцька ; Львів. націон. ун-т ім. Івана Франка. – Л., 2007. – 256 с.
160. Навроцький В.О. Основи кримінально-правової кваліфікації : навч. посіб. / В.О. Навроцький. – К. : Юрінком Інтер, 2006. – 704 с.
161. Нейман И.Е. Начальные основания уголовного права / И.Е. Нейман. – СПб. : Тип. Иос. Иоаннесова, 1814. – 75 с.
162. Ноздріна М.О. Диспозитивність як елемент принципу загальності у кримінальному процесі України : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.09 / М.О. Ноздріна ; Нац. ун-т внутр. справ. – Х., 2004. – 20 с.
163. Но