ЗАХИСТ ОХОРОНЮВАНИХ ЗАКОНОМ ІНТЕРЕСІВ У ЦИВІЛЬНОМУ ПРАВІ : ЗАЩИТА охраняемых законом интересов В ГРАЖДАНСКОМ ПРАВЕ



  • Название:
  • ЗАХИСТ ОХОРОНЮВАНИХ ЗАКОНОМ ІНТЕРЕСІВ У ЦИВІЛЬНОМУ ПРАВІ
  • Альтернативное название:
  • ЗАЩИТА охраняемых законом интересов В ГРАЖДАНСКОМ ПРАВЕ
  • Кол-во страниц:
  • 430
  • ВУЗ:
  • Київський національний університет імені Тараса Шевченка
  • Год защиты:
  • 2013
  • Краткое описание:
  • Міністерство освіти і науки України
    Київський національний університет імені Тараса Шевченка

    На правах рукопису
    УДК 347.122:347(477)

    ВЕНЕДІКТОВА ІРИНА ВАЛЕНТИНІВНА


    ЗАХИСТ ОХОРОНЮВАНИХ ЗАКОНОМ ІНТЕРЕСІВ У ЦИВІЛЬНОМУ ПРАВІ

    Спеціальність 12.00.03 цивільне право і цивільний процес;
    сімейне право; міжнародне приватне право


    Дисертація
    на здобуття наукового ступеня
    доктора юридичних наук

    Науковий консультант
    Кузнєцова Наталія Семенівна,
    доктор юридичних наук, професор, академік Національної академії правових наук України, Заслужений діяч науки і техніки України, професор кафедри цивільного права Київського національного університету імені Тараса Шевченка

    Київ 2013









    ЗМІСТ








    ВСТУП..


    4







    РОЗДІЛ I. ГНОСЕОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ КАТЕГОРІЇ ІНТЕРЕС ЯК СОЦІАЛЬНОЇ КАТЕГОРІЇ




    1.1.


    Загальнонаукові підходи до розуміння у категорії інтересу в суспільстві.



    22




    1.2.


    Характеристика категорії інтересу в економіко-політичному вимірі


    32




    1.3.


    Формування змісту категорії інтересу в юриспруденції..


    41







    ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ I...


    61







    РОЗДІЛ II. СУЧАСНІ КОНЦЕПТУАЛЬНІ ПІДХОДИ ДО КАТЕГОРІЇ ІНТЕРЕСУ В ЦИВІЛЬНОМУ ПРАВІ




    2.1.


    Поняття і ознаки охоронюваного законом інтересу в цивільному праві.



    63




    2.2.


    Співвідношення публічних і приватних інтересів у цивільному праві.



    88




    2.3.


    Система охоронюваних законом інтересів у цивільному праві


    101







    ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ II


    116







    РОЗДІЛ III. РОЛЬ ОХОРОНЮВАНОГО ЗАКОНОМ ІНТЕРЕСУ У ФОРМУВАННІ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВОВІДНОСИН, ПОВ’ЯЗАНИХ ІЗ ЙОГО ЗАХИСТОМ




    3.1.


    Охоронюваний законом інтерес як елемент цивільних правовідносин.



    125




    3.2.


    Право на захист як чинник реалізації захисту охоронюваних законом інтересів



    144




    3.3.


    Форми і способи захисту охоронюваних законом інтересів..


    156







    ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ III..


    203







    РОЗДІЛ IV. ОСОБЛИВОСТІ ЗАХИСТУ ОХОРОНЮВАНИХ ЗАКОНОМ ІНТЕРЕСІВ В АБСОЛЮТНИХ ПРАВОВІДНОСИНАХ




    4.1.


    Захист інтересів у речових правовідносинах..


    210




    4.2.


    Захист інтересів у спадкових правовідносинах...


    234




    4.3.


    Захист інтересів у правовідносинах з інтелектульної власності...


    246




    4.4.


    Захист інтересів у правовідносинах щодо здійснення особистих немайнових прав.



    284







    ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ IV..


    300







    РОЗДІЛ V. ОСОБЛИВОСТІ ЗАХИСТУ ОХОРОНЮВАНИХ ЗАКОНОМ ІНТЕРЕСІВ У ВІДНОСНИХ (ЗОБОВ’ЯЗАЛЬНИХ) ПРАВОВІДНОСИНАХ




    5.1.


    Захист інтересів у договірних правовідносинах.


    309




    5.2.


    Захист інтересів у деліктних зобов’язаннях


    326




    5.3.


    Захист інтересів в інших недоговірних зобов’язаннях...


    339







    ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ V...


    365







    ВИСНОВКИ


    368







    СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ


    380














    ВСТУП

    Актуальність теми дослідження. Прийняття нового Цивільного кодексу незалежної України стало науковим імпульсом для проведення досліджень у сфері приватного права, де центральне місце займає фізична особа людина з її суб’єктивними правами та охоронюваними законом інтересами. У юриспруденції категорія інтересу з кожним роком набуває все більшого значення й найбільш характерна для цивільного права. Це обумовлено тим, що правове регулювання царина суспільного життя, яка складається із сукупності нестабільних соціальних систем. Така нестабільність надає особливої динамічності праву, правовідносинам, правосвідомості, правовій культурі та правовій системі в цілому на законодавчому рівні відображати існуючі в суспільстві об’єктивні інтереси. Дослідження правової галузі через категорію інтересу, його сутності, поняття, ролі, структури, системи тощо, без сумніву, означає розширення обріїв, збагачення вже існуючих методологічних підходів, пов’язаних з розумінням потенціалу права як соціального регулятора. Конструкція охоронюваного законом інтересу усуває погрішності нормативно-правового регулювання, а право, у свою чергу, випрацьовує інтереси, реагуючи на виклики суспільного життя. Національне законодавство не відрізняється чіткістю застосування юридичної термінології стосовно інтересів. Так, у нормах Конституції України, Цивільному кодексі (далі ЦК) України і деяких інших нормативних актах вживається термін «інтерес», у Кримінальному кодексі України йдеться про «правоохоронювані інтереси», у процесуальних кодексах про «законні інтереси» та «охоронювані законом інтереси». Крім термінологічної невизначеності, існують й інші проблеми часом неможливо зрозуміти, яке значення було вкладено законодавцем у термін «інтерес»; іноді інтереси просто ототожнюються із суб’єктивними правами, замінюючи одне одного; буває й інша ситуація, коли інтереси і суб’єктивні права протиставляються одне одному законодавець застосовує розділовий сполучник «або» «права або інтереси». Усе це вносить дисбаланс у чіткість юридичних конструкцій, змінює смисл понять, міняє орієнтири в юридичних засобах захисту і в кінцевому підсумку знижує ефективність правового регулювання в цілому, що й обумовило вибір даної теми дисертаційного дослідження.
    Питання інтересів і їх ролі в суспільних процесах постає, як правило, у періоди проведення реформ, змін політичного й економічного ладу, оскільки інтереси відіграють роль рушійних сил суспільного розвитку. В основу цієї роботи покладені наукові обґрунтування інтересів такими вченими, як: Р.Ієринг, А.Тон, Ю.С.Гамбaров, І.О.Покровський, Г.Ф.Шершеневич, Д.І.Мейєр, Є.В.Пассек, В.П.Грибанов, В.К.Попов, К.Е.Торган, С.М.Братусь, М.В.Вітрук, Р.Є.Гукасян, М.А.Гурвич, М.Д.Єгоров, О.С.Іоффе, О.О.Красавчиков, С.С.Алексєєв, Л.С.Явич, М.О.Барінов, М.І.Матузов, М.С.Малєін, Н.С.Кузнєцова, В.В.Луць, Д.М.Чечот, Ю.С.Зав’ялов, В.О.Рясінцев, Н.А.Шайкенов, О.В.Малько, В.В.Субочев, В.Ф.Сіренко, Ю.В.Тихонравов, З.В.Ромовська, Є.В.Вавілін, Г.В.Мальцев, Р.А.Майданик, Р.О.Стефанчук, О.М.Вінник, О.В.Дзера, Ю.О.Заіка, Т.В.Боднар, І.А.Бірюков, С.В.Михайлов, М.В.Першин, О.В.Власова, Ф.О.Богатирьов, А.М.Гужва, О.І.Чепис, А.Є.Кубко, Т.М.Підлубна та інші. Проте, незважаючи на кількість наукових робіт, у яких тим чи іншим чином розглядалась категорія охоронюваних законом інтересів, цілісного уявлення про неї, на жаль, не представлено, істотні риси інтересу, його зв’язки з об’єктивними тенденціями суспільного розвитку, а також цивільно-правовий захист майже не досліджувалися. Не було розкрито цивільно-правової природи цього явища. Часом прослідковується його подальше ототожнення з потребами, мотивами, правами або свободами. Тому залишилися відкритими питання як теоретичного, так і практичного спрямування стосовно правового регулювання й охорони законних інтересів.
    Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконувалося відповідно до державної бюджетної науково-дослідної теми «Доктрина права в правовій системі України: теоретичний і практичний аспекти» (№11 БФ 042-01; № державної реєстрації 0111U008337), яка досліджується на юридичному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка з 1 січня 2011р. по 31 грудня 2015 р.
    Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є розробка на основі наукового аналізу теоретичних засад захисту охоронюваних законом інтересів у цивільному праві, виявлення їх цивільно-правової сутності для вдосконалення чинного законодавства.
    Для досягнення поставленої мети основна увага в дисертації зосереджена на розв’язанні таких задач:
    - визначити гносеологічні аспекти формування інтересу як соціальної категорії;
    - розглянути сучасні концептуальні підходи до визначення категорії інтересу в цивільному праві;
    - розкрити співвідношення публічних і приватних інтересів у цивільному праві;
    - визначити роль охоронюваного законом інтересу у формуванні цивільних правовідносин, пов’язаних з його захистом;
    - виявити особливості захисту охоронюваних законом інтересів в абсолютних правовідносинах;
    - виявити особливості захисту охоронюваних законом інтересів у відносних (зобов’язальних) правовідносинах;
    - надати конкретні теоретичні та практичні пропозиції й рекомендації щодо вдосконалення правового регулювання та практики застосування захисту охоронюваних законом інтересів у цивільному праві.
    Об’єктом дослідження є цивільні правовідносини, які пов’язані із реалізацією та забезпеченням захисту охоронюваних законом інтересів у цивільному праві України, та проблеми їх правового регулювання.
    Предметом дослідження є захист охоронюваних законом інтересів у цивільному праві України в контексті сучасної юридичної доктрини чинного вітчизняного та зарубіжного законодавства й практики правозастосування.
    Методи дослідження. Відповідно до мети, задач, з урахуванням об’єкта та предмета дослідження, були використані загальнонаукові та спеціальні методи наукового пізнання.
    Діалектичний та історичний методи використовувалися для дослідження гносеологічних аспектів формування інтересу як соціальної категорії, що надало можливість дослідити розвиток категорії інтересу у філософії, соціології, психології, охарактеризувати його в економічному та політичному вимірі, а також сформувати змістовність інтересу як правової категорії в юриспруденції (розділ I).
    Формально-логічний та системно-структурний методи були застосовані для дослідження сучасних концептуальних підходів до визначення категорії інтересу в цивільному праві, виявленні сутності й ознак охоронюваного законом інтересу, його поняття в цивільному праві України (підрозділи 2.1; 2.3).
    Методи аналізу і синтезу правових явищ були використані для дослідження співвідношення публічних і приватних інтересів у цивільному праві (підрозділ 2.2).
    Догматичний і функціональний методи використовувались при визначення ролі охоронюваного законом інтересу в процесі формування цивільних правовідносин та забезпечення його захисту (розділи ІІІ, ІV і V).
    Спеціальні наукові методи були використані таким чином:
    · порівняльно-правовий метод дозволив провести порівняння положень цивільного законодавства України та інших країн, стан теоретичних розробок з практикою застосування правових норм, а аналітичний метод надав можливість виявити тенденції подальшого розвитку правового забезпечення захисту охоронюваних законом інтересів у цивільному праві;
    · метод моделювання використовувався при формуванні відповідних теоретичних та практичних рекомендацій і пропозицій, а також напрямів подальшого наукового пошуку.
    Наукова новизна одержаних результатів проведеного дослідження полягає в тому, що робота стала першим в Україні комплексним дослідженням теоретичних питань захисту охоронюваних законом інтересів у цивільному праві України.
    Крім того, наукова новизна одержаних результатів полягає також у тому, що в дисертації:
    вперше одержано:
    1. Поняття охоронюваного законом інтересу як незабороненого домагання. Oхоронюваний законом інтерес у цивільному праві слід розуміти, як усвідомленe суб’єктом права домагання отримати певнe матеріальнe (нематеріальнe) благo або змінити правовий статус, що спонукає суб’єктів права вчиняти конкретні дії чи, навпаки, утримуватися від них, знаходиться в правовому полі та забезпеченe в реалізації підтримкою держави, здійснюється у формі дозволy і відбивається в конкретних правовідносинах.
    2. Розкриття функції інтересу як регулятора. Як і право, охоронюваний законом інтерес виступає регулятором суспільних відносин і певним каталізатором виникнення, зміни й припинення правовідносин у цивільному обороті. Властива йому регулятивна функція реалізується шляхом надання законної (легітимної) охорони інтересам, які відповідають основоположним критеріям розвитку соціуму, держави. На відміну від права, інтерес не має охоронної функції і впливає на відносини не активно, а реактивно, проектуючи свої трансформації у виникнення, зміну, припинення, призупинення та поновлення суспільних відносин.
    3. Розробку загальної концепції реалізації й захисту охоронюваних законом інтересів. Інтерес одночасно може: а) відбиватися в змісті й формі у випадку, коли йдеться про інтерес у його суб’єктивному значенні, де психологічний і соціологічний складники співпадають із сутністю інтересу й обумовлюють його форму мотив, ціль діяльності, задоволення потреби, і б) відображати інші об’єктивні категорії коли йдеться про економічний і політичний складники, які відбиваються в механізмі правового регулювання конкретної правової системи конкретної держави: при формуванні норм законодавства, побудові системи принципів, гарантій, конструкцій їх реалізації і захисту, виведенні безумовних пріоритетних інтересів, закріплених у суб’єктивних правах, і інтересів, які не протизаконні, але мають суто індивідуальний, несистемний характер і закріплені в конструкції охоронюваних законом інтересах. Охоронювані законом інтереси мають не менше значення, ніж суб’єктивні права, а в сучасних громадянських суспільствах, побудованих на пріоритеті індивідуальності, приватності й реалізації особистої свободи першочергове значення реалізації й захисту, обумовлені їх духом необмеженою кількістю і варіативністю реалізації. Усе це вказує на наявність конструкції, за масштабністю більш високого рангу, ніж категорія «право», оскільки право в його об’єктивному і суб’єктивному значеннях входить до складу конструкції «інтерес» у її широкому розумінні як гіперсистеми. В основу концепції охоронюваних законом інтересів покладено положення, що в умовах відсутності формальної визначеності і закріплення в нормі позитивного законодавства реалізація охоронюваних законом інтересів забезпечується наявністю узгодженого механізму дії «духу права» у формі дозволів, правових можливостей, гарантій, принципів правового регулювання, формуванням і підтриманням сприятливого правового середовища, де охоронювані законом інтереси реалізуються природним шляхом, не через їх захист, і являють собою багатоманітність форм прояву на благо прогресу громадянського суспільства, підкреслюючи досконалість юридичної техніки правової системи держави.
    4. Визначення поняття і низки принципів реалізації охоронюваних законом інтересів. Принципи реалізації охоронюваних законом інтересів це об’єктивно існуючі засади розвитку громадянського суспільства, які виявляються в дозволених (незаборонених) правом і мораллю межах і спрямовані на задоволення усвідомленої суб’єктом права необхідності в отриманні певного блага, зміни правового статусу і реалізуються у формі правовідношення, виконуючи тим самим регулятивну роль. Принципи, згідно з якими існуючі інтереси «проходитимуть перевірку» на відповідність охоронюваності законом і можливості включення їх до системи охоронюваних законом інтересів, це: принцип самостійності й ініціативи в набутті, реалізації й захисті цивільних інтересів; принцип безперешкодного здійснення цивільних прав та реалізації інтересів; принцип заборони зловживання правом і неналежного здійснення цивільних прав; принцип належного виконання цивільно-правових обов’язків; принцип балансу інтересів юридично рівних суб’єктів цивільних правовідносин; принцип справедливості, добросовісності та розумності; принцип судового захисту цивільного інтересу; принцип неприпустимості свавільного порушення особистих немайнових прав особи, її речових і зобов’язальних інтересів.
    5. Формулювання поняття механізму правового регулювання охоронюваних законом інтересів як системи правових засобів, що втілені в принципи, гарантії, дозволи і можливості в цивільному праві, які послідовно організовані з метою реалізації охоронюваних законом інтересів і їх захисту. Стадіями реалізації охоронюваних законом інтересів є: моделювання і конкретизація інтересу окремого суб’єкта правовідносин; проходження «перевірки» цього інтересу на відповідність охоронюваності законом законності; безпосередня реалізація охоронюваних законом інтересів отримання певного матеріального або нематеріального блага чи зміна правового статусу; при неможливості реалізації охоронюваного законом інтересу ініціювання його захисту і сам захист, що в кінцевому підсумку приведе до позитивної реалізації охоронюваного законом інтересу.
    6. Модель механізму захисту охоронюваних законом інтересів, який у широкому розумінні неодмінно включає в себе принципи, регулятивні й охоронні правовідносини, способи, форми та міри захисту і форми відповідальності. Логічним є наявність єдиної правової конструкції механізму захисту суб’єктивних прав і охоронюваних законом інтересів, адже ці дві категорії поєднані у своєму існуванні, і немає сенсу їх протиставляти. Де існує суб’єктивне право, там неодмінно виникає невизначена кількість охоронюваних законом інтересів. Механізм захисту охоронюваних законом інтересів це система, що підтримується державним впливом, взаємообумовлених правових засобів, реалізація яких спрямована на відновлення можливостей реалізації порушених легітимних інтересів. Елементами механізму захисту охоронюваних законом інтересів є: 1) об’єкт захисту конкретизований легітимний інтерес; 2) суб’єкти захисту управомочена особа, інтерес якої порушений, компетентні державні органи і представники виконавчої влади, громадські інституції, нотаріус, суд; 3) наявність виникнення права на захист охоронюваного законом інтересу; 4) застосування форм і способів захисту.
    7. Обґрунтування, що предмет права інтелектуальної власності складають і охоронювані законом інтереси. Традиційно, у праві інтелектуальної власності розглядаються лише суб’єктивні права, охоронювані законом інтереси залишаються поза увагою як науковців, так і правозастосувачів. Тож, розширюючи коло суб’єктів права інтелектуальної власності, можна зазначити, що предметом права інтелектуальної власності є майнові та особисті немайнові відносини, які виникають між суб’єктами права та носіями охоронюваних законом інтересів щодо визнання певних нетілесних благ об’єктами авторського, суміжного, патентного та інших прав і їх використання.
    Удосконалено:
    1. Положення про публічний інтерес, який може і повинен бути відображеним у нормах як публічного, так і приватного права, оскільки тільки «роботою» публічного інтересу буде забезпечений інтерес приватний. Велика значимість публічних інтересів для збалансованого суспільного розвитку полягає саме в тому, що вони спрямовані на забезпечення охоронюваних законом інтересів кожної окремої особистості, і тим самим вони мають бути підпорядковані інтересам приватним, особистим. Категорія публічності в суспільстві підлягає постійному переосмисленню.
    2. Систематизацію конститутивних ознак приватного охоронюваного законом інтересу, що зводяться до наступних: 1) він належить окремому, автономному і відносно самостійному суб’єкту і пов’язаний безпосередньо з ним (при цьому існують як мінімум чотири суб’єкти охоронюваних законом інтересів: особа, група осіб, держава, суспільство); 2) він зумовлений індивідуальними якостями, устремліннями, мотивами, цілями, потребами суб’єкта або групи суб’єктів; 3) певним чином він протистоїть публічному інтересу, з його особливим змістом; 4) він урегульований, як правило, нормами приватного права; 5) він реалізується добровільно і за власною ініціативою; 6) захист порушеного приватного інтересу відбувається за активних дій самої особи і виходить від неї; 7) для суспільства в цілому він, як правило, є не загальновизнаним і не пріоритетним.
    3. Положення про те, що основною юридичною гарантією реалізації охоронюваного законом інтересу є факт існування суб’єктивного права на захист охоронюваних законом інтересів. Oхорона приватного інтересу законом також надає носієві цього інтересу право на захист. Право на захист охоронюваних законом інтересів включає у свій зміст як заходи матеріально-правового, так і заходи процесуально-правового характеру. З точки зору матеріально-правового змісту, право на захист означає застосування заходів захисту, юридичної відповідальності, заходів безпеки, з точки зору процесуального змісту регламентацію порядку реалізації права на захист. Суб’єкт може скористатися правом на захист охоронюваного законом інтересу лише тоді, коли: а) існуватиме усвідомлена суб’єктом права необхідність в отриманні блага або зміни правового статусу, яка спонукає його вчинювати конкретнy дію в правовому полі (тобто буде сформований конкретний приватний інтерес); б) приватному охоронюваному законом інтересу кореспондуватиме суб’єктивне право на захист; в) існуватиме перешкода з боку інших осіб стосовно реалізації охоронюваного законом інтересу.
    4. Положення про захист iнтересів третіх осіб у спадкових правовідносинах, а також положення про реалізацію і захист охоронюваних законом інтересів слабкої сторони в спадкових правовідносинах.
    5. Розгляд oхоронюваного законом особистого немайнового інтересy як системоутворюючого чинника по відношенню до закріплених особистих немайнових прав, що окреслює їх внутрішню диференціацію на групи та визначає перспективи закріплення нових особистих немайнових прав, а відтак і подальше вдосконалення їх системи в цілому.
    6. Уявлення про охоронювані законом iнтереси, які, фактично «породжуючи» договірні відносини, у майбутньому знаходять своє відображення та реалізуються як у правах та обов’язках їх сторін, так і в окремих, нормативно не визначених положеннях договору. Окремо в цьому випадку постають інтереси третіх осіб, що не беруть участі в договірних відносинах, але інтереси яких можуть бути порушені, виходячи з предмета вказаних відносин. Захист інтересів таких осіб може відбуватися як під час виконання умов договору, так і після його припинення. При припиненні невиконаного зобов’язання за волею суб’єктів захист охоронюваних законом інтересів осіб відбувається через відступне, новацію або прощення боргу.
    Дістало подальший розвиток:
    1. Положення про існування інтересів у правовому полі, коли: а) окремий інтерес є повністю відображеним у праві, що тягне його закріплення в конкретних нормах об’єктивного права; б) інтереси закріплюються та відбиваються в суб’єктивних правах; в) інтерес із самого початку існує поза правом, або не повністю ним закріплюється, або є зафіксованим у праві в недостатній чи небажаній для суб’єкта мірі.
    2. Cклад охоронюваного законом інтересу. Утворюючим елементом у структурі приватного охоронюваного законом інтересу є усвідомлення суб’єктом необхідності в отриманні блага саме усвідомлена необхідність детермінує постановку цілі та вибір шляху її досягнення (утворюючий елемент). Цей елемент утілює в собі значну частину всього змісту приватного охоронюваного законом інтересу. Другий елемент поняття це надана законом охорона (визначальний елемент), що містить дві складові: перша правові норми, принципи, презумпції тощо, які забезпечують усунення перешкод, закріплюють гарантії в реалізації законного інтересу (тобто завдяки ним можна дійсно захищати охоронюваний законом інтерес), друга Конституція і закони України, суспільні інтереси, загальновизнані принципи права, яким не може суперечити приватний інтерес, і це є критерієм розповсюдження законної (легітимної) охорони на певний інтерес (цій складовій приватний інтерес має відповідати, щоб уважатися законним).
    3. Положення про систему охоронюваних законом інтересів із характерними для неї специфічними ознаками і властивостями. Системі охоронюваних законом інтересів притаманні такі ознаки: цілісність, єдність, структурованість, ієрархічність, стабільність, ефективність, диференційованість. Ознаки системи охоронюваних законом інтересів доповнюються її властивостями: вона є об’єктивно існуючою категорією; здатна оновлюватися, витісняючи ті елементи (охоронюван
  • Список литературы:
  • ВИСНОВКИ

    У дисертації на основі поєднання теоретичних аспектів дослідження з доктринальним аналізом судової практики з цивільних справ проведено дослідження соціально-правової природи категорії інтересу, історичного розвитку та взаємозв’язку з охоронюваними законом інтересами в цивільному праві, визначено зміст та характерні риси цього поняття, а також правові засади його існування та захисту в окремих інститутах цивільного права України.
    Розв’язання наукового завдання надало можливість сформулювати низку висновків, пропозицій та рекомендацій, спрямованих на досягнення зазначеної мети.
    1. Гносеологічні аспекти формування інтересу як соціальної категорії свідчать про те, що інтерес найважливіше джерело та чинник суспільного розвитку, для реалізації якого необхідна наявність таких факторів, як: засоби формування та реалізації інтересу; гарантованість інтересу; захист та охорона інтересу. Формування інтересу як правової категорії пронизує весь спектр правовідносин і всю систему законодавства України. Інтереси в правовій площині не є рівними, і це відбивається в протиріччях, багатоаспектності й неможливості підвести ці інтереси до спільного знаменника. Фактично, можна визначити три варіанти деталізації існування інтересів у правовому полі. По-перше, коли окремий інтерес є повністю відображеним у праві, що тягне його закріплення в конкретних нормах, тобто охоронювані законом інтереси знайшли своє місце в нормах об’єктивного права. По-друге, інтереси закріплюються і відбиваються в суб’єктивних правах. По-третє, інтерес із самого початку існує поза правом, або не повністю ним закріплюється, або є зафіксованим у праві, але в недостатній чи небажаній для суб’єкта мірі.
    2. Охоронюваний законом інтерес можливий тільки в суспільних відносинах, він виступає їх регулятором і певним каталізатором виникнення, зміни й припинення правовідносин у цивільному обороті. Інтерес у певній мірі визначає предмет і метод цивільного права, а його сутність полягає в тому, що: 1) інтерес спонукає його носія до дій, які в подальшому формуються в правовідносини; 2) виникнення охоронюваного законом інтересу є запорукою подальшої реалізації прав та обов’язків носія інтересу, застосування певних правових норм; 3) необхідність належного врегулювання множини приватних інтересів є орієнтиром для нормотворця.
    3. Oхоронюваний законом інтерес це усвідомлене суб’єктом права домагання отримати певне матеріальне (нематеріальнe) благо або змінити правовий статус, що спонукає суб’єктів права вчиняти конкретні дії чи, навпаки, утримуватися від них, знаходиться в правовому полі та забезпеченe в реалізації підтримкою держави, здійснюється у формі дозволy й відбивається в конкретних правовідносинах. Охоронюваний законом інтерес реалізується добровільно, шляхом дії чи бездіяльності його носія. Захист охоронюваного законом інтересу потребує від його носія вчинення дій, спрямованих на усунення перешкод у його реалізації. Відсутність дії зводить нанівець увесь процес динаміки інтересу, оскільки законний інтерес, на відміну від права, не має захисної функції і може виступати тільки, як об’єкт захисту. Існування охоронюваних законом інтересів це не просто дозвоління з боку держави на їх реалізацію, а наявність достатньої системи засобів реалізації, передбаченої і встановленої державою задля забезпечення можливості їх здійснення.
    4. Системі охоронюваних законом інтересів притаманні такі ознаки: цілісність, єдність, структурованість, ієрархічність, стабільність, ефективність, диференційованість. Ознаки системи охоронюваних законом інтересів доповнюються її властивостями: вона є об’єктивно існуючою категорією; здатна оновлюватися, витісняючи ті елементи (охоронювані законом інтереси), які застарілі і не відповідають її поточним вимогам та потребам, фактично усуваючи їх; бере участь у соціально-економічних перетвореннях у суспільстві, державі й реагує на ці зміни трансформацією своїх складових елементів; є функціональною, що означає залежність кожного елемента системи від його ролі в суспільних відносинах, упливі на них і на їх урегулювання; виражає внутрішню погодженість і єдність юридичних норм; є гетеромною, тобто складається із систем більш низького порядку і одночасно може виступати елементом системи більш високого порядку; поєднує в собі динамічність і статичність, тобто знаходиться і в стані перманентного розвитку та якісних змін, і має у своїй основі відносно сталий характер щодо принципів функціонування протягом тривалого історичного періоду.
    5. Система охоронюваних законом інтересів може мати у своєму складі підсистеми складові частини системи, у яких можна виокремити інші складові елементи, а елемент системи це найпростіша неподільна складова частина системи. У системи може бути видова (горизонтальна) та рівнева (вертикальна) класифікації інтересів. Разом вони складають систему інтересів, яку варто будувати, виходячи з наступних постулатів. По-перше, варто взяти до уваги, що власне охоронювані законом інтереси в цивільному праві можна класифікувати за загальними соціогуманітарними критеріями, які також будуть мати велике значення для класифікації охоронюваних законом інтересів. По-друге, основну увагу при класифікації охоронюваних законом інтересів у цивільному праві доречно приділити класифікації, побудованій на системі цивільного права, оскільки вона найбільш повно охоплює можливості сфери прояву охоронюваних законом цивільних інтересів. По-третє, варто зробити акцент на тому, що охоронювані законом інтереси і суб’єктивні права є дуже близькими, спорідненими поняттями, а тому можна проводити певні аналогії.
    6. Принципи реалізації охоронюваних законом інтересів це об’єктивно існуючі першооснови розвитку громадянського суспільства, які виявляються в дозволених (незаборонених) правом і мораллю межах і спрямовані на задоволення усвідомленої суб’єктом права необхідності в отриманні певного блага, зміни правового статусу й реалізуються у формі правовідношення, виконуючи тим самим регулятивну роль. Принципи, відповідно до яких існуючі інтереси «проходитимуть перевірку» на відповідність охоронюваності законом і можливості включення їх до системи охоронюваних законом інтересів, це: принцип самостійності й ініціативи в набутті, здійсненні й захисті цивільних інтересів; принцип безперешкодної реалізації цивільних прав та інтересів; принцип заборони зловживання правом і неналежного здійснення цивільних прав; принцип належного виконання цивільно-правових обов’язків; принцип балансу інтересів юридично рівних суб’єктів цивільних правовідносин; принцип справедливості, добросовісності та розумності; принцип судового захисту цивільного інтересу; принцип неприпустимості свавільного порушення особистих немайнових прав особи; принцип неприпустимості порушення речових і зобов’язальних інтересів.
    7. Доречно визначити такі критерії класифікації охоронюваних законом інтересів: стан усвідомленості інтересів, форма існування інтересів, стихійність виникнення, мета інтересу, сфера спрямованості (дії, прояву) інтересу, носій інтересу (суб’єкт інтересу), об’єкт дії інтересу, зміст інтересу, характер дії інтересу, форма інтересу, час дії інтересу, галузева приналежність інтересів, ступінь вираження інтересів у нормах права. Запропоновано власну класифікацію охоронюваних законом інтересів у приватному праві. Так, охоронювані законом інтереси поділяються: 1) за станом усвідомленості: усвідомлені інтереси (сформовані стереотипи поведінки, які можуть мати певний статус); неусвідомлені інтереси (не відображені у свідомості особи інтереси, але які вона однаково реалізовує, можуть мати реалістичний, утопічний та антиутопічний характер); 2) за формою існування: природні інтереси (сукупність невід’ємних принципів і дозволів, що залежать від природи людини і не залежать від соціальних умов); соціальні інтереси (можливості, які передбачені позитивним правом або іншими соціальними регуляторами); 3) за часом: короткострокові інтереси (за своєю суттю виникають на незначний проміжок часу); довгострокові інтереси (виникають на неосяжний проміжок часу і за своєю суттю можуть існувати довго); постійноіснуючі інтереси (інтереси, які не зникають протягом усього життя); поточні інтереси (відображають реальність); перспективні інтереси (відображають майбутнє); 4)за стихійністю виникнення: анемнічні інтереси (виникають стихійно і стихійно зникають); інституціональні інтереси (формалізовані, із чітко визначеною структурою); 5) за метою: первинні інтереси (базові); вторинні інтереси (похідні); 6) за сферою спрямування: політичні інтереси; економічні інтереси; соціально-побутові інтереси; культурно-освітні тощо; 7) за режимом реалізації, ступенем індивідуальної визначеності і суспільної значущості: публічні інтереси; приватні інтереси; 8) за відображенням у нормах права: інтереси, опосередковані суб’єктивними правами; інтереси, неопосередковані суб’єктивними правами; 9) за економічним змістом: майнові інтереси (існують у договорах, деліктах, консигнативних зобов’язаннях, речових правовідносинах, виникають із права інтелектуальної власності тощо); немайнові інтереси (існують у забезпеченні особистих немайнових прав, сфері інтелектуальної (творчої) діяльності, сімейних правовідносинах, медичних відносинах тощо); 10) за об’єктом: речові інтереси (об’єктом є певна річ); зобов’язальні інтереси (об’єктом є певні дії); 11) за носієм: інтереси фізичних осіб; інтереси юридичних осіб; приватні інтереси територіальних громад; приватні інтереси держави; 12) за присутністю в засобах досягнення цілей: матеріальні інтереси; процесуальні інтереси; 13) за інституціональною приналежністю в приватному праві: речові інтереси (стосовно права власності та обмежених речових прав); зобов’язальні інтереси (договірні, деліктні, з обіцянки винагороди, конкурсу, рятування чужого майна тощо); сімейні інтереси; спадкові інтереси; інтереси у сфері інтелектуальної власності; житлові інтереси тощо.
    8. Публічний інтерес може й повинен бути відображеним у нормах як публічного, так і приватного права, оскільки тільки «роботою» публічного інтересу буде забезпечений інтерес приватний. Велика значимість публічних інтересів для збалансованого суспільного розвитку полягає саме в тому, що вони спрямовані на забезпечення охоронюваних законом інтересів кожної окремої особистості, і тим самим вони мають бути підкорені інтересам приватним, особистим. Категорія публічності в суспільстві підлягає постійному переосмисленню.
    9. Конститутивні ознаки приватного охоронюваного законом інтересу зводяться до наступних: 1) він належить окремому, автономному і відносно самостійному суб’єкту і пов'язаний безпосередньо з ним; 2) він зумовлений індивідуальними якостями, устремліннями, мотивами, цілями, потребами суб’єкта або групи суб’єктів; 3) певним чином він протистоїть публічному інтересу з його особливим змістом; 4) він урегульований, як правило, нормами приватного права; 5) він реалізується добровільно і за власною ініціативою; 6) захист порушеного приватного інтересу відбувається за активних дій самої особи і йде від неї; 7) для суспільства в цілому він, як правило, є не загально визнаним і не пріоритетним.
    10. Існує як мінімум чотири суб’єкти охоронюваних законом інтересів: особа, група осіб, держава, суспільство. А отже, ми можемо говорити про індивідуальні, групові, державні та суспільні інтереси. І всі вони можуть бути і публічними, і приватними. У жодному разі не можна поділяти за суб’єктом і відносити індивідуальні й групові інтереси до приватних, а суспільні та державні до публічних. Держава також може переслідувати приватні інтереси інтереси, які не покриваються компетенцією державних органів, а окрема фізична особа переслідувати публічний інтерес.
    11. Існування певного охоронюваного законом інтересу визначається кількома чинниками: по-перше, це, безперечно, наявність наданої законом охорони; по-друге, це усвідомлення суб’єктом права необхідності в отриманні блага або зміни правового статусу; по-третє, наявне усвідомлення повинно спонукати суб’єкта права вчинити конкретні дії (або утриматися від дій) у правовому полі.
    12. Під охороною законних інтересів слід розуміти всю систему норм, гарантій, принципів, можливостей і дозволів, що складають механізм реалізації охоронюваних законом інтересів.
    13. Захист охоронюваних законом інтересів визначається як спектр дій (не тільки можливих, а й, відповідно до закону, допустимих), які спрямовані на усунення перешкод у реалізації інтересу.
    14. Механізмом правового регулювання охоронюваних законом інтересів є система правових засобів, що втілені в принципи, гарантії, дозволи й можливості в цивільному праві, які послідовно організовані з метою реалізації охоронюваних законом інтересів і їх захисту. Елементами механізму захисту охоронюваних законом інтересів є: 1) об’єкт захисту конкретизований легітимний інтерес; 2) суб’єкти захисту управомочена особа, інтерес якої порушений, компетентні державні органи і представники виконавчої влади, громадські інституції, нотаріус, суд; 3) наявність виникнення права на захист охоронюваного законом інтересу; 4) застосування форм і способів захисту.
    15. Захист охоронюваних законом інтересів реалізується правом на захист. Право на захист охоронюваних законом інтересів включає у свій зміст як заходи матеріально-правового, так і заходи процесуально-правового характеру. З точки зору матеріально правового змісту, право на захист означає застосування заходів захисту, юридичної відповідальності, заходів безпеки, з точки зору процесуального змісту, регламентацію порядку реалізації права на захист. Логічним є наявність єдиної правової конструкції механізму захисту суб’єктивних прав і охоронюваних законом інтересів, адже ці дві категорії поєднані у своєму існуванні, і немає сенсу їх протиставляти, бо де існує суб’єктивне право, там неодмінно слідує невизначена кількість охоронюваних законом інтересів.
    16. Титульні володільці майна можуть захищати свої охоронювані законом інтереси стосовно цього майна і від власника майна. І це відрізняє їх ступінь захисту від тих можливостей, що встановлює ст. 396 ЦК України. Тож необхідно ст. 387 ЦК України змінити наступним чином: «Особа, якій належить речове право на майно, або інший законний володілець майна має право витребувати майно з чужого незаконного володіння». А також змінити ст. 391 ЦК України: «Особа, якій належить речове право на майно, або інший законний володілець майна має право вимагати усунення будь-яких перешкод у здійснення ним права, у тому числі, коли ці порушення не пов’язані із позбавленням володіння». Таким чином не лише зміниться суб’єктний склад управомочених осіб у захисті прав або охоронюваних законом інтересів у речових правовідносинах, а й ми відійдемо від редакції чинної статті, що вказує на можливість реалізації правомочностей або користування, або володіння, або розпорядження. Ця «тріада правомочностей» складає зміст права власності (ч. 1 ст. 317 ЦК України). Pечові правомочності не повинні з нею співпадати, адже право власності є однією зі складових речових прав, а не навпаки.
    17. Установлення сервітуту, довірчої власності та інших обмежених речових прав є своєрідним захистом об’єктивно обумовлених охоронюваних законом інтересів, які не можуть бути реалізовані в інший спосіб. У доктрині цивільного права під сервітутом розуміється речове право обмеженого користування чужою річчю, яке встановлюється для створення певних вигод при експлуатації іншої речі або на користь іншої особи. Під довірчою власністю (трастом) розуміють правовідносини, що складаються із приводу діяльності управителя майном стосовно ефективного здійснення правочинів власника цього майна в інтересах власника або зазначеної ним особи (вигодонабувача), засноване на довірі між сторонами.
    18. Пропонується внести доповнення до ЦК України щодо положень про спадкування підприємства як єдиного майнового комплексу (переважне право спадкування стосовно такого об’єкту, неможливість розподілу такого об’єкту з тим, щоб він поступав у спільну часткову власність); обов’язку спадкоємців утримувати домашніх тварин спадкодавця; установлення переважного права спадкування неподільних речей, які не відносяться до речей домашнього вжитку (особливо спадкоємців, які постійно користувалися цією річчю або мали із спадкодавцем на цю річ право спільної власності, тощо).
    19. Доцільно розширити коло суб’єктів права інтелектуальної власності і включити в нього носіїв охоронюваних законом інтересів щодо визнання певних нетілесних благ об’єктами авторського, суміжного, патентного та інших прав і їх використання. Таким чином, предмет права інтелектуальної власності будуть складати майнові та особисті немайнові відносини, що виникають між суб’єктами права та носіями охоронюваних законом інтересів щодо визнання певних нетілесних благ об’єктами авторського, суміжного, патентного та інших прав і їх використання (економічного й особистісного присвоєння).
    20. У праві інтелектуальної власності можна виділити дві групи охоронюваних законом інтересів: 1) немайнові інтереси; 2) майнові інтереси. До першої групи можна віднести: інтерес у збереженні цілісності твору, у відкликанні твору, встановленні порядку розпорядження правами інтелектуальної власності між співавторами, інтереси особи при її фотографуванні, створенні та розповсюдженні бібліографічних творів тощо. До другої обмеження прав інтелектуальної власності на користь інтересів певної особи або групи осіб, вичерпання прав інтелектуальної власності, право попереднього користування, установлення пріоритету при конкуренції інтересів із конкуренції прав тощо.
    21. До захисту охоронюваних законом інтересів у правовідносинах з інтелектуальної власності можна віднести наступні заходи: 1) у випадку наявності охоронюваного законом інтересу на використання вже зареєстрованого об’єкта права інтелектуальної власності заінтересованій особі надається право в судовому порядку визнати охоронний документ недійсним (на підставі того, що правоволоділець протягом трьох років не використовує об’єкт, або при відсутності новизни в запатентованому об’єкті); 2) запровадити право попереднього користування або реалізувати можливість використання й поширення об’єкта інтелектуальної власності всім і кожному після визнання патенту або свідоцтва недійсними шляхом установлення в законі меж використання об’єкта; 3) при тимчасовій монополії з метою встановлення балансу між приватним інтересом правоволодільця та інтересами суспільства і його окремих членів законом передбачені обмеження та виключення з цієї монополії за умови, що такі обмеження та виключення не створюють істотних перешкод для здійснення майнових прав інтелектуальної власності та реалізаціїохоронюваних законом інтересів суб’єктів цих прав. Допускається самообмеження прав їх правоволодільцем у формі правочину (надання вільної ліцензії, відмова від майнового права тощо). У даному випадку захист охоронюваних законом інтересів відбувається шляхом пред’явлення вимоги або шляхом учинення конкретної дії. При цьому, якщо правоволоділець буде заперечувати проти дій заінтересованої особи, то автор має доводити неправомірність дій заінтересованої особи, а остання лише заперечувати неправомірність вимог правоволодільця. У випадку судового спору документом, що посвідчує захищений законом інтерес конкретної особи, буде судове рішення, у якому встановлюється спосіб здійснення охоронюваного інтересу; 4) шляхом анулювання свідоцтва про реєстрацію торговельної марки або загальновідомої торговельної марки (на підставі невикористання більш ніж три роки з дати реєстрації); 5) при конкуренції прав і зіткненні інтересів правоволодільців промислових зразків і торговельних марок захист охоронюваних законом інтересів відбувається шляхом поширення правил про пріоритет промислового зразку по відношенню до реєстрації комерційних позначень (таким чином відбувається захист охоронюваного законом інтересу шляхом надання пріоритету творчому результату); 6) шляхом подання позовів про скасування спірних правоохоронних документів; 7) шляхом доведення факту попереднього користування без реєстрації у цьому випадку застосовується дозвільний характер діяльності до тих пір, поки суд не встановить заборону в судовому акті.
    22. Належний захист охоронюваних законом інтересів у відносинах щодо здійснення особистих немайнових прав можливий лише шляхом установлення балансу між конфліктуючими інтересами в кожному окремому випадку з урахуванням моральних засад суспільства, принципів розумності, добросовісності та справедливості. Охоронюваний законом особистий немайновий інтерес слугує системоутворюючим чинником по відношенню до закріплених особистих немайнових прав, адже окреслює їх внутрішню диференціацію на групи та визначає перспективи закріплення нових особистих немайнових прав i подальшого вдосконалення їх системи.
    23. Договірна форма це ідеальна форма реалізації охоронюваних законом інтересів, яка гармонійно поєднується із диспозитивним методом регулювання приватних відносин. Oхоронювані законом інтереси сторін у договірних правовідносинах захищаються наданням їм статусу істотних умов або закріплення їх у відповідній договірній формі. При припиненні невиконаного зобов’язання з волі суб’єктів захист охоронюваних законом інтересів осіб відбувається через відступне, новацію або прощення боргу.
    24. У деліктних правовідносинах при балансі інтересів особи, яка зазнала майнових і немайнових втрат, та інтересів забезпечення правопорядку першочерговою постає компенсаційна, правопоновлювальна функція, каральна функція ж відходить на другий план. Таким чином, ми спостерігаємо вагомий вплив інтересів при реалізації деліктних зобов’язань. На захист охоронюваних законом інтересів у деліктних правовідносинах нормативно закріплені правила: про регрес, завдання шкоди при усуненні небезпеки життю, здоров’ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи, при спричиненні шкоди в стані крайньої необхідності, про випадки збільшення або зменшення розміру відшкодування шкоди, про страхування.
    25. Охоронювані законом інтереси це дозвоління, притязання, пронизані духом диспозитивності, які в деліктних правовідносинах народжені й розвиваються за умови «спрацювання» імперативних норм. Деліктна відповідальність це відповідальність за порушення правових заборон, а законний інтерес є неконкретизованим у законодавстві дозволом. Така специфічна дихотомія «заборона дозвіл» виступає запорукою гармонійного, збалансованого розвитку цивільного права.
    26. Збереження майна без достатньої правової підстави, учинення дій у майнових інтересах іншої особи без її доручення, публічна обіцянка винагороди, зобов’язання з рятування життя і здоров’я фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи безперечно породжує низку суб’єктивних прав, але разом з тим специфіка цивільно-правового регулювання дає великі можливості для реалізації й захисту неконкретизованих у законі, але прямо не забороненим ним дозволів, які кожна окрема особа індивідуально реалізує у формі охоронюваних законом інтересів.









    СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

    1. Аблятіпова,Н.А. Проблеми сурогатного материнства в Україні/ Н.А.Аблятіпова// Актуальні проблеми держави і права: зб. наук. пр./ Одеська нац. юрид. акад. [редкол.: С.В.Ківалов (голов. ред.) та ін.]. Одеса, 2009. Вип.51. С.167173.
    2. Аверина, О.М. Политический интерес как категория социальной философии: дис.... канд. филос. наук: 09.00.11/ О.М.Аверина. М., 1999. 170с.
    3. Айзикович, А.С. Важная социологическая проблема/ А.С.Айзикович// Вопросы философии. 1965. №11. С.163172.
    4. Акмеологическая оценка профессиональной компетентности государственных служащих: учеб. пособ./ под общ. ред. А.А.Деркача. Изд. 2-е, перераб. и доп. М.: РАГС, 2009. 166 с.
    5. Алексеев, С.С. Общая теория права: в 2 т. Т.1/ С.С.Алексеев. М.: Юрид. лит., 1981. 359с.
    6. Алексеев, С.С. Право: азбука теория философия: опыт комплексного исследования/ С.С.Алексеев. М.: Статут, 1999. 712с.
    7. Альтернативні підходи до розв’язання конфліктів: теорія і практика застосування/ уклад.: Н.Гайдук, І.Сенюта, О.Бік, Х.Терешко. Львів: ПАІС, 2007. 296с.
    8. Ананьин, С.А. Интерес по учению современнной психологии и педагогики/ С.А.Ананьин.− К.: Тип. «Петр Барский в Киеве», 1915. [2], 500с.
    9. Андреев, В.К. Гражданский Кодекс Российской Федерации и новейшее законодательство/ В.К.Андреев// Государство и право. 1996. №4. С. 96117.
    10. Андреев, Ю.Н. Механизм гражданско-правовой защиты/ Ю.Н.Андреев. М.: Норма; ИНФРА-М, 2010. 464с.
    11. Андрушко, А.В. Принцип диспозитивності цивільного процесуального права України: дис.... канд. юрид. наук: 12.00.03/ А.В.Андрушко; Київ. нац. ун-т імені Тараса Шевченка. К., 2002. 201с.
    12. Анкудинов, Ю.А. Экономические интересы движущая сила экономического развития: учеб. пособ./ Ю.А.Анкудинов. Днепропетровск: Изд-во ДГУ, 1992. 112с.
    13. Антонов,С.В. Правове регулювання застосування допоміжних репродуктивних технологій і захист прав їх учасників в Україні та за кордоном/ С.В.Антонов// Управління закладом охорони здоров’я. 2009. №6. С.1119.
    14. Ануфриев, Е.А. Сочетание общественных и личных интересов в процессе строительства социализма/ Е.А.Ануфриев.− М.: Изд-во МГУ, 1978.− 45с.
    15. Апранич, М.Л. Проблемы гражданско-правового регулирования личных неимущественных отношений, не связанных с имущественными: автореф. дис. на соиск. учен. степени канд. юрид. наук: 12.00.03/ М.Л.Апранич; Санкт-Петербургский гос. ун-т. СПб., 2001. 21 с.
    16. Апранич,М.Л. Охраняемые законом личные неимущественные интересы/ М.Л.Апранич// Правоведение. 2001. № 2. С.124132.
    17. Арефьева, Г.С. Социальная активность/ Г.С.Арефьева. М.: Политиздат, 1974. 231с. (Актуальные проблемы исторического материализма).
    18. Аристотель. Политика: пер. с греч./ Аристотель; предисл., примеч. С.А.Жебелева. СПб.: Сабашниковы, 1911. XII, 465с.
    19. Атаманенко, Н.С. Проблема интересов в курсе политической экономии социализма: учеб.-метод. пособ./ Н.С.Атаманенко, Н.В.Климин. Л.: Ленинград. политех. ин-т им. М.И.Калинина, 1972. 85с.
    20. Афанасьев, В.Г. Научное управление обществом/ В.Г.Афанасьев. М.: Политиздат, 1973. 392с.
    21. Бабич, І.Г. Принцип справедливості в римському праві і в сучасному зобов’язальному праві України: дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.03/ І.Г.Бабич. Одеса, 2006. 192 с.
    22. Байтин, М.И. Сущность права: (Современное нормативное правопонимание на грани двух веков)/ М.И.Байтин. Саратов: СГАП, 2001. 413 с.
    23. Баранов, В.М. О соотношении действительности и возможности в праве/ В.М.Баранов, В.Б.Першин, И.В.Першина// Проблеми філософії права. 2004. Т.2. C.181186.
    24. Баранова, Л.М. Обставини, які звільняють від відповідальності в цивільному праві: автореф. дис. на здобуття вчен. ступеня канд. юрид. наук: 12.00.03/ Л.М.Баранова; Нац. юрид. акад. імені Ярослава Мудрого. Х., 1998. 18с.
    25. Баринов, Н.А. Проблемы дифференциации имущественных отношений в гражданском праве/ Н.А.Баринов// Альманах цивилистики: сб. ст.; под ред. Р.А.Майданика. К., 2011. Вып.4. 430с.
    26. Басин, Ю.Д. Основы гражданского законодательства о защите субъективных гражданских прав/ Ю.Д.Басин// Проблемы применения Основ гражданского законодательства и Основ гражданского судопроизводства Союза ССР и союзных республик. Саратов, 1971. С. 3237.
    27. Баскова, М.К. Экономические интересы и их взаимодействие: Региональный аспект/ М.К.Баскова. Иркутск: Изд-во Иркут. ун-та, 1991. 112с.
    28. Белов, В.А. Гражданское право: Общая и Особенная части: учебник/ В.А.Белов. М.: Центр ЮрИнфор, 2003. 960 с.
    29. Бервено, С.М. Принцип свободи в договірному праві України: монографія/ С.М.Бервено// Договірне право України. Загальна частина/ за ред. О.В.Дзери. К., 2008. С.136155.
    30. Берестова, І.Е. Зобов’язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави: дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.03/ І.Е.Берестова; Нац. акад. внутрішніх справ України. К., 2004. 202с.
    31. Берестова, І.Е. Набуття, збереження майна без достатньої правої підстави в підприємницькій діяльності (питання
  • Стоимость доставки:
  • 200.00 грн


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины